Обриси Шопена в російській та українській поезії

                                                           Свято музики та літератури

 

Мета: Розкрити учням красу й неповторність музики Шопена, допомогти зрозуміти її глибину. Довести причетність композитора до створення підвалин фортепіанної музики.

 

( На сцені рояль, канделябр, свічки. Сцена напівзатемнена. У центрі портрет Ф.Шопена. Під звуки музики Шопена  ведучі, розміщені навпроти.)

 

1.Музика стикається із стихією за межами сприйняття. Ми можемо нічого не знати про композитора, але, слухаючи створене ним, інтуїтивно відчуваємо стан його особистості. Через сприйняття мистецтва народжується перша уява про геніального художника.

2. В наших музикальних враженнях залишається ніби автопортрет композитора: його пристрасті, національні риси, темперамент, склад розуму. І в усьому цьому пульсує час, «дихає підґрунтя і доля». Шопен жив в короткому відрізку першої половини ХІХ століття. Його відношення з епохою протирічні та нерозривні. Цікавість до особистості виявляється в багатьох проявах.

3. Фактура інструмента заявляє про свої права, захоплюючи художника красою матеріалу. Все це диктує нові форми і жанри музики. 19 століття, відкриває у роялі незнані можливості, його

тембральні, колористичні якості стають очевидні. Змінюється з кожним роком інструмент, стрімко наближаючись до майбутнього - того концертного рояля, на якому сьогодні грають піаністи. Все в динаміці, у розвитку, рості.

4. В цей час з’явився неперевершений фортепіанний геній – Ф.Шопен. Здається, він народився, щоб творити для рояля. Для такого шляху треба відважність, і твердість характеру. Тяжіння до «малого простору», локальності, камерності звучання, антипатія до всього громіздкого.

5.Йому притаманне піаністичне, рухове відчуття, особлива координація психіки. Так, як в структурі шопенівської форми немає нічого зайвого, так і в шопенівському піанізмі засоби завжди відповідають меті. Вони скупі та відібрані як необхідні. Ніяких фортепіанних розкошів, перебільшення піаністичної «плоті» над духом.

6.Індивідуальні особливості Шопена-особистості, багато в чому визначені в стосунках з часом. Витонченість та рафінованість духовного світу Шопена, чомусь не заважають його популярності навіть у не спокусливого слухача. Душевна рана, щемність і одночасно, рідкісна гармонійність натури. Природність в усьому – одна з важливіших рис.

1. Творчість Ф. Шопена знаходиться у найвищій точці романтизму. В ньому зосереджено все найкраще для  цього художнього напряму. Якщо романтизм – не тільки назва напряму, а й визначення стану душі, то про Шопена можна сказати – закоханий, але не засліплений, як Шекспір в одному із своїх сонетів:

 

 

                                                    Не знаю я, как шествуют богини,

                                                    Но милая ступает по земле.

                                                    И всё ж она уступит тем едва ли,

                                                    Кого в сравненьях пышных оболгали. 

 

2.Літературні образи і сюжети впливали на музичне мислення композиторів – романтиків. Але й тут знову тонкою лінією треба відокремити Шопена, «літературність його зовсім інша». Вона не проявляється в програмності музики. Більше того, літературна структура органічно перетворюється в музичну, приймаючи її закони, і переходить в категорію чистої музики.

3.Шопен - великий музикальний драматург і режисер. Він завжди враховує реальне сприйняття і достатньо практичний, щоб не створити громіздких шедеврів. Значимість його творів вміщено в коротку форму. Точність і лаконізм. Звідси і чистота стилю.

4. Естетика Шопена - створення в доступній формі сприйняття. Мета завжди як практична, і художня одразу. І з’являється диво - світ витончено-складний, виражений разючою простотою. Така сутність його натури.

5. Шопен - перший фортепіанний композитор, творчість якого так залежна від інструмента. Невипадково перша перемога, отримана ним у ранньому періоді, пов’язана з піаністичною ідеєю.

6.Етюди ор.10 - енциклопедія фортепіано. В етюдах вражає скачок, який відразу відкриває геніальність Шопена. Художній рівень шопенівського циклу перевершує все, що існує в цьому стилі.

1. Збіг обставин допоміг цій удачі. До початку роботи над ним, у 18 років, Шопен вже майстер мініатюри. У нього багато мазурок, ноктюрнів. Досвід допомагає крім цього, саме в етюдах, як ніде, матеріал підказує ідею. Тут піанізм на рівні вищої математики. Задача реалізується з небаченою творчою могутністю. Вроджена інтуїція неначе магніт веде Шопена до відкриття.

2.Перший етюд - хода гіганта, новизна позиційної техніки! Дванадцять етюдів, і в кожному – використаний визначений технічний прийом. Елемент фортепіанної фактури, взятий за основу, збережений протягом твору. Та цикл шопенівських етюдів піднявся на такий високий рівень музики, коли інструктивне завдання взагалі вирішити неможливо, якщо не зрозуміла художня мета, яку вони ставлять.

 

                                         ( Звучить Етюд До-мінор)

 

 

3. Музика цього циклу заставляє нас повірити назавжди, що у фортепіано є душа, і Шопен зумів доторкнутися до неї. Рояль говорить сам, і з’ясовується, що він багатоликий і голос його нескінченно різноманітний. І в швидких і в повільних етюдах живе незгасна краса фортепіанного звука. Про який Б.Пастернак говорить так:

 

                                                     В стихи б я внёс дыханье роз,

                                                     Дыханье мяты,

                                                     Луга, осоку, сенокос,

                                                     Грозы раскаты.

                                Так некогда Шопен вложил

                                 Живое чудо

                                 Фольварков, парков, рощ, могил

                                  В свои этюды.

                                                       Достигнутого торжества

                                                       Игра и мука –

                                                       Натянутая тетива

                                                       Тугого лука.

 

4. Торкання  клавіатури , виявляється, може бути особливим -шопенівським. Сутність тканини його мазурки - мелодійна, підземні ключі, вириваючись на поверхню, утворюють джерела, струмки, озера - це мелодії. Коли пульс музики підвищується, мелодія, набираючи швидкість, стає пасажем, але зберігає кантиленну природу.

5.Шопенівський піанізм вимагає чуйного інтонування. Без цього головного уміння, все останнє не має ціни. Моторна швидкість, рухливість, чітка артикуляція якості недостатні. Етюди Шопена створені із дорогоцінного матеріалу. Це не зібрання окремих п’єс. Цикл створений для виконання як одне ціле, з окремим тональним планом, як один організм.

6.Також не можна не звернути увагу на юнацьку Сонату, яка теж написана в сімнадцять років, та на відміну від етюдів, не була опублікована за життя композитора. Її надрукували за два роки після смерті .

1. У цій ранній сонаті, можливо, знаходиться, ключ до подальшої творчості. Деякі її властивості, збагачені й розгорнуті згодом, повторяться і знайдуть нове життя.

2.У першій частині і другій частині зрушений традиційний тональний зв’язок, відсутній чіткий контраст між головною та побічною темами. Відчуття ніби у автора основна мета - знайти наскрізний рух через романтичний монолог: один розповідач, а не п’єса з різними діючими особами.

3. У третій частині - він лірик, який має досвід ноктюрнів. Менует і фінал індивідуальні за мовою. В етюдах сам жанр полегшує ситуацію: в час їх написання Шопен вже майстер малих форм. Сонатним циклом він займається вперше.

                                                           (Звучить перша Соната)

4. Але користь від цієї роботи для нього дуже велика. Після першої Сонати він створює фортепіанні концерти фа-мінор та мі-мінор, які увійшли в історію як найвеличніші шедеври цього жанру.

5.Сама форма концерту для нього є на рідкість органічною. Діалог соліста і оркестру надає можливість зберегти, разом з тим, ідею монологу - схвильовану мову поета. Контраст перенесений в протиставлення : соло - туті.

6.Шопен провів ще більш різку межу між об’єктивною роллю оркестру і суб’єктивною соліста. Монументально-драматичне найбільше віднесене в оркестр, суб’єктивно-ліричне - в партію фортепіано.

 

( Звучить Концерт Фа-мінор)

 

1.І це ще не все. В сутності, соліста тут наділено нечуваною свободою. Його партія домінує над акомпануючим оркестром, який веде самостійне життя тільки в оркестрових туті. В момент , коли грає піаніст, роль оркестру підлегла.

 

( Звучить Концерт Мі-мінор)

 

2.Шопенівські концерти і сонатний цикл з’явилися через рік, майже в один час. Вони схожі як близнюки. Головні та побічні теми близькі за настроєм. Співучі, вони ніби пливуть та надають яскравості. Це музика дуже молодої, чистої та повної пристрасті душі. Вона проникає в душу людини, як аромат весняного лісу, як річкове повітря, і серце не може чинити опір її живильному диханню. Тут не можна не згадати поетичні рядки К. Бальмонта:

 

                                          Когда и правая и левая рука

                                         Чрез волшебство поют на клавишах двухцветных,

                                          И звёздною росою обрызгана тоска,

                                          И колокольчики журчат в мечтах рассветных.

 

3.Віникає відчуття, неначе вони написані на один «сюжет». Подібно до того, якби один художник написав дві картини одного пейзажу, дещо змінивши тональну палітру. В книзі про Шопена Ліст, дає такі визначення: на фоні розкішної природи, яка спить відбувається драматична сцена, сповнена душевного сум’яття.

4.Поетичний монолог надалі стане основою жанрів балади, баркароли, скерцо, фантазії, тобто багатьох відкриттів в області шопенівської крупної форми.

5.Фортепіанних концертів він більше писати не буде. Вони залишаться в його творчості деяким висвітленням юності, зберігаючи відбиток того щасливого часу життя, коли перед ним на початку творчого шляху відкрились нові горизонти.

6.Перед геніальними етюдами, мазурками, ноктюрнами і полонезами, продовжують жити у неповторній свіжості обидва фортепіанні концерти. І до сьогодні вони не тільки не втратили популярність, вони улюблені, знані, а кожне наступне покоління відкриває в них нове, невідоме.

 

Закінчити нашу зустріч хочеться рядками з вірша Н.Матвєєвої:

 

                                                     Вы объяснили музыку словами.

                                                     Но, видно, ей не надобны слова –

                                                     Не то она, соперничая с вами,

                                                     Словами изъяснилась бы сама.

                                                     И никогда (для точности в науке)

                                                     Не тратила бы времени на звуки.

До побачення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література

 

1. Горностаева В.В .Три. возраста жизни. Шопен: фортепианные сонаты. // Музыкальная жизнь. 1986. - №23. - С. 18-19.

2. Горностаева В.В. Шопен. Загадка сфинкса. // Музыкальная жизнь. — 1999.- №9. — С.10-13.

3. Горностаева В.В. Шопен: облик, характер, начало путвс. // Музыкальная жизнь. 1986. - №4. - С. 15-16.

4. Григорьев Л.Г., Платек Я.М. Современные пианисты: Биографические очерки. М.: Советский композитор, 1985. — 472 с.

5. Гринштейн С.Н. Очерки по истории фортепианной педагогики. СПб.: ИЩИ, 1996.- 151 с.

6. Лист Ф. Фредерик Шопен. М.: Государственное музыкальное издательство, 1956.-427 с.

7. Протопопов В.В. Вариационный метод развития тематизма в музыке Шопена. В кн.: Фредерик Шопен. Статьи и исследования советских музыковедов. М.:Музгиз, 1960. С.232-295.

8. СоловцовA.A. Фридерик Шопен. Жизнь и творчество. М.:Музгиз, 1960.-466 с.

9. Томашевски М. Шопен. Личность и творчество. // Музыкальная академия. -2001. №3. - С.176-193.

10.Томашевски М. Шопен: Человек, творчество, резонанс / Перевод с польского Л.Акопяна и Е.Янус. М. Музыка, 2011. 840 с.

11.Тюлин Ю.Н. О программности в произведениях Шопена. Л.:Музиздат, 1963. — 56 с.

12. Холопова В.Н. Музыка как вид искусства. СПб.: Лань, 2000. 319с.

13.Цуккерман В.А. Заметки о музыкальном языке Шопена. В кш: Фредерик Шопен. Статьи и исследования советских музыковедов. М.Музгиз, 1960. -С.44-181.

14. Шопен Ф. Письма: В 2 т. 2-е изд., доп. Т.1/ Сост., коммент., ст. и указ. Г.С. Кухарского. М.: Музыка, 1976. 527 с.

15. Бєлза И. Ф. Шопен. – М. : «Наука», 1968. – 380 с.: 1 л. ил. – Указ. имен и назв. : с. 364-375 ; Указ. произведений Шопена : с. 364-379.
16.  Бєлза И. ФридерикФранцишек Шопен. – М. : Музыка, 1991. – 141 с. : ил.
17. Вайнкоп Ю. Фридерик Шопен : краткий очерк жизни и творчества. – Л.- М.: Государственное музыкальное издательство, 1950. – 52 с. : 1 л. портр.