Міжнародні кризи та конфлікти на початку ХХ ст.

Світ на початку ХХ століття.

План

1. Міжнародні кризи та конфлікти на початку ХХ ст. Створення Троїстого блоку та Антанти.

2. Гонка озброєнь, посилення мілітаризму, шовіністична пропаганда. Причини, привід та початок Першої світової війни. Стратегічні плани супротивників.

3. Основні та другорядні театри воєнних дій. Військові кампанії та основні битви 1914 – 1918 рр.

4. Технічне вдосконалення в роки війни. Підводна війна.

 

Міжнародні кризи та конфлікти на початку ХХ ст. Створення Троїстого блоку та Антанти

Кризи на початку ХХ ст. – це міжнародні конфлікти, спричинені суперечностями між провідними державами світу.

Вони створили вагомі передумови для розв’язання Першої світової війни.

Перша марокканська криза ( 1905 – 1906 рр.)

Спричинена боротьбою Франції і Німеччини за Марокко, яка мала важливе стратегічне значення для контролю над Середземномор'ям.

Францію підтримала Велика Британія, Італія, Іспанія.

Конфлікт між Францією та Німеччиною було подолано в дипломатичний спосіб, хоча ці країни стояли на порозі війни.

Міжнародна конференція 1906 р. в м. Альхесірасі ( Іспанія ) визнала незалежність Марокко, але фактично над нею встановлювався контроль з боку Франції й частково Іспанії.

Боснійська криза ( 1908 – 1909 рр. )

Це конфлікт між Росією та Австро–Угорщиною.

Криза спричинена анексією Австро–Угорщиною Боснії та Герцеговини, які були населені переважно сербами. У відповідь на протест із боку Сербії Австро – Угорщина провела мобілізацію і сконцентрувала війська на сербському та російському кордонах.

Росія почала допомагати Сербії у протидії Австро–Угорщині. На вимогу Німеччини Росії довелося визнати загарбання Боснії та Герцеговини.

Друга марокканська криза ( 1911 р. )

Німеччина знову намагалась втрутитись у марокканську проблему.

До Марокко Німеччина спрямувала військово–морські сили.

Рішучу позицію зайняла Велика Британія, заявивши, що воюватиме на боці Франції, Німеччині довелося відмовитися від своїх планів.

Друга марокканська криза закінчилася:

- Перетворенням Марокко у 1912 р. на французький протекторат;

- Невелику частину країни передали Іспанії;

- м. Танжер з прилеглою територією виокремили в «міжнародну зону».

 

Міжнародні конфлікти на початку ХХ ст.

Міжнародні конфлікти на початку ХХ ст. були зумовлені боротьбою за переділ колоній і сфер впливу, які вели провідні держави світу. Вони сприяли загостренню протиріч між провідними країнами світу і стали провісниками Першої світової війни.

Зовнішньоекономічна експансія Японії

Залежність японської промисловості від імпорту сировини і палива, вузькість внутрішнього ринку внаслідок низького рівня життя населення, а також велика конкурентоспроможність японських товарів внаслідок їх низької собівартості сприяли формуванню в Японії експортно-орієнтованої економіки.

Японія вкладала великі кошти у розвиток воєнної промисловості, в посилення її армії та військового флоту.

Це спонукало Японію до захоплення зовнішніх ринків та джерел сировини.

1. 1900 р. участь Японії в інтервенції проти Китаю.

20 – тисячна союзна армія восьми держав, серед яких була і Японія, захопила столицю Китаю і разом з урядовими військами придушила повстання іхетуанів («загонів миру і справедливості»).

2. 1902 р. укладення військово–політичного союзу з Великою Британією. Був розрахований на 5 років. Передбачав розподіл сфер впливу в Китаї, Кореї, нейтралітет одного із союзників на випадок війни іншого з будь – якою державою.

3. Січень 1904 р. – серпень 1905 р. – російсько – японська війна.

Головною її причиною стало протистояння між Росією і Японією у Північно – Східному Китаї ( Маньчжурії ) і Кореї, на Далекому Сході.

Царський уряд розраховував на легку перемогу над Японією, яка б дала можливість укріпити внутрішнє становище самодержавства і запобігти революції, що назрівала. Росія зазнала в цій війні нищівної поразки.

4. 23 серпня – 5 вересня 1905 р. підписання Портсмутського миру між Росією та Японією. Японія отримала Південний Сахалін, Ляодунський півострів із Порт – Артуром, право на експансію в Маньчжурії. Встановила протекторат над Кореєю.

5. 1910 р. анексія Японією Кореї. Корея стала японською колонією. Згідно з японо–корейським договором уся влада переходила до японського імператора. У країні вводилася колоніальна адміністрація на чолі з генерал – губернатором.

6. Зовнішньоекономічна експансія Японії набула значення національної стратегії, визначивши шлях модернізації суспільства.

Анексія – насильницьке приєднання державою території ( або її частини ) іншої держави .

Експансія – прагнення тієї чи іншої держави до захоплення нових територій, ринків, джерел сировини або безпосереднє втручання в справи інших держав.

1898 р. іспано–американська війна

Приводом для оголошення війни став вибух американського корабля «Мен» на рейді порту Гавани 14 лютого. Унаслідок швидкоплинної війни (тривала 10 тижнів ) до США відійшли: Пуерто–Ріко, Філіппіни, о. Гуам, Куба потрапила під протекторат.

1899 – 1902 рр. англо–бурська війна

Бури були потомками нідерландських поселенців у Південній Африці. Лише до весни 1902 р. 400 тис. англійських солдатів зломили опір 50 – тисячної бурської армії. Велика Британія загарбала дві бурські республіки у Південній Африці – Трансвааль і Оранжеву Республіку, які були багатими на золото й алмази. Обидві республіки були перетворені на англійські колонії.

Унаслідок війни утворився Південно–Африканський союз, що став домініоном Великої Британії.

1911 – 1912 рр. італо–турецька війна

Друга марокканська криза створила сприятливу обстановку для захоплення Італією населених арабами турецьких провінцій Тріполі і Кіренаїки, які вона розглядала як перший крок до встановлення свого панування в басейні Середземного моря. Італійські війська висадилися в Північній Африці, розгромили турецька війська і захопили Тріполітанію та Кіренаїку, що згодом стали італійською колонією Лівією.

 

 

 

 

Суперництво між двома військово–політичними блоками – Троїстим союзом і Антантою – призвело до Балканських воєн.

Причини Балканських війн:

1. Активізація боротьби народів Балканського півострова проти Османської імперії.

2. Втручання у балканські справи Антанти і Троїстого союзу.

Перша Балканська війна ( 9 жовтня 1912 р. – 30 травня 1913 р. )

Це – війна між Балканським союзом держав ( Болгарія, Сербія, Греція, Чорногорія), який склався 1912 р., та Османською імперією.

Причини війни:

1. Національно – визвольна війна поневолених Туреччиною слов'янських народів.

2. Втручання Німеччини, Австро–Угорщини, Росії та блоків, що стояли за ними, у балканські справи.

3. Послаблення феодально–абсолютистського режиму Османської імперії внаслідок молодотурецької революції 1908 – 1911 рр. і поразки у війні з Італією із – за Лівії у 1911 – 1912 рр.

Туреччина зазнала поразки.

За Лондонським мирним договором 1913 р.

- Туреччина втрачала всі свої європейські володіння, крім Стамбула і невеликої частини Фракії

- Туреччину примусили відмовитися від більшості володінь в Егейському морі

- Створено державу Албанію.

Перша Балканська війна ослабила вплив Туреччини й Австро–Угорщини на Балканах і посилила вплив Сербії.

Друга Балканська війна ( 29 червня – 10 серпня 1913 р. )

Це війна Болгарії проти своїх колишніх союзників – Греції, Сербії та Чорногорії, до яких приєдналися Румунія і Туреччина.

Причини війни:

1. Прагнення Німеччини й Австро–Угорщини встановити свій вплив на Балканах.

2. Суперечності між членами антитурецької коаліції – Болгарією і Сербією.

Війна мала несправедливий характер з боку всіх воюючих країн. Велася вона за перерозподіл захоплених Болгарією земель і стала безпосередньою загрозою світового воєнного конфлікту. Закінчилася поразкою Болгарії.

Болгарія втратила:

- майже всю Македонію, яка відійшла до Сербії та Греції

- Південну Добруджу, яка відійшла до Румунії

- частину Фракії, що знову поверталася до Туреччини.

Наслідки війни:

1. Балканський союз розпався ( 1913 р. )

2. Сталося перегрупування сил на міжнародній арені:

- ослаблена Болгарія перейшла в табір австро–німецького блоку

- у Туреччині зміцніли позиції Німеччини

- Румунія почала зближуватися з країнами Антанти

- Сербія встановила тісні зв’язки з Росією.

Співвідношення сил у Європі

Поразка Росії в Кримській війні 1853-1856 pp., об'єднання Німеччини та Італії, поразка Франції у франко-прусській війні 1870-1871 pp. призвели до зміни співвідношення сил на європейському континенті й до загострення міжнародних відносин.

Поява у центрі Європи нової, могутньої, мілітаризованої агресивної Німецької імперії викликала занепокоєння всіх сусідніх європейських держав.

У той час зовнішньополітичний курс Німеччини визначав Отто фон Бісмарк, який прагнув утвердити повну гегемонію своєї країни в Європі. Незважаючи на поразку, Франція залишалася головною перешкодою на цьому шляху, і, щоб забезпечити перемогу в наступній війні, необхідно було заручитися підтримкою інших держав для ізоляції Франції.

Зростання могутності Німеччини підштовхнуло Австро-Угорщину до зближення з нею, хоч Австрія зазнала поразки у війні проти Пруссії 1866 р. До такого кроку Австро-Угорщину спонукало кілька обставин. Це, зокрема, етнічна близькість німців та австрійців, нестабільне становище двоєдиної монархії, прагнення заручитися підтримкою німецької дипломатії в експансії на Балканах, зростання економічної залежності від Німеччини.

Тим часом Бісмарк прагнув заручитися нейтралітетом Росії, яка в 60-х pp. докладала зусиль для скасування статей Паризького договору 1856 р. Відкривалися сприятливі перспективи для російсько-німецького зближення.

У 1873 р. зусилля Бісмарка дали позитивні результати. Між Німеччиною, Австро-Угорщиною та Росією було укладено Союз трьох імператорів. Але ця дипломатична перемога Бісмарка виявилася примарною. У 1875-1877 pp. Росія не підтримала Німеччину під час франко-німецьких воєнних "тривог", тобто на ділі виступила як гарант безпеки й незалежності Франції. Це не залишилося непоміченим у Парижі, що згодом привело до франко-російського зближення.

Тим часом антиросійська позиція Великої Британії давала надію Німеччині утримати Росію в нейтральному стані. Англія була головним противником розширення російських володінь на Середньому й Далекому Сході та поширення російського впливу на Балканах.

Так, через рішучу протидію Англії та Німеччини Росія не змогла повною мірою використати наслідки перемоги в російсько-турецькій війні 1877-1878 pp.

Міжнародні відносини 70-х pp. XIX ст. характеризувалися тим, що кожна з великих держав прагнула не допустити одноосібного посилення жодної з країн.

 

Утворення блоків

На початку 80-х pp. у міжнародних відносинах сталися кардинальні зміни. Почалося формування військово-політичних союзів, спрямованих проти не реального, а гіпотетичного (хоч і визначеного) противника, які мали на меті не просто перемогу над якоюсь окремою кращою, а завоювання світового панування.

Перший крок у цьому напрямі зробила Німеччина. 7 жовтня 1879 р. у Відні було укладено австро-німецький союз. Одночасно Бісмарк не полишав надій на утримання Росії на рівні нейтральної держави. У 1881 р. було відновлено Союз трьох імператорів, а 1887 р. укладено російсько-німецький "перестрахувальний договір".

Проте це не виключало Росію з гурту головних суперників Німеччини. Того ж року Німеччина відмовилася надати кредити Росії. У 1882 р. Німеччина, Австро-Угорщина та Італія уклали між собою Троїстий союз на 5 років, який через кожні 5 років поновлювався і проіснував до 1915 р.

На тлі загострення російсько-німецьких відносин відбувалося російсько-французьке зближення. У 1887 р. Франція надала Росії значний кредит. Почалися переговори про укладення союзу. У липні 1891 р. відбувся візит до Кронштадта французької ескадри. Наступного місяця було підписано франко-російський консульський пакт. У 1892 р. підписали військову конвенцію, яку було ратифіковано 1893 р. Отже, в Європі утворилися два ворожих військово-політичні союзи.

Проте залишилась одна велика держава - Англія, від позиції якої залежала перевага якогось із блоків.

Наприкінці XIX ст. Англія все ще проводила політику "блискучої ізоляції" (непряме втручання у справи європейських країн). Єдиною турботою Англії було розширення та утримання її колоніальних володінь. Зберігалися напружені відносини з Францією через розподіл колоній в Африці та Азії. У 1902 р. було укладено англо - японський союз, спрямований проти Росії, що дало Японії можливість у 1904-1905 pp. перемогти її у війні.

Однак в англійських політичних колах зростало розуміння того, що головна небезпека для Великої Британії йде від Німеччини, яка стала на шлях підготовки до війни за переділ світу (почалося будівництво могутнього океанського флоту). Так англо-німецьке суперництво в економічній та військовій сферах привело до перегляду зовнішньої політики Англії.

8 квітня 1904 р. в Лондоні було підписано англо-французьку таємну угоду. В ній розмежовувалися сфери впливу між двома державами в Африці. Англія визнавала право Франції на Марокко, а Франція - право Англії на Єгипет. Ця угода дістала назву "Сердечної згоди" - Антанта.

Після поразки в російсько-японській війні, а також подій революції 1905-1907 pp., які ослабили Росію, Англія вже не сприймала її як небезпечного конкурента.

Більше того, тепер вона мала підстави вважати Росію своєю союзницею в боротьбі проти Німеччини та національно-визвольних рухів народів Азії. Ініціаторами зближення між двома державами став міністр закордонних справ Англії Е. Грей (ліберал) і міністр закордонних справ Росії О. Ізвольський. Це зумовило укладення 31 серпня 1907 р. англо - російської конвенції про розмежування сфер впливу в Ірані, Афганістані й Тибеті. Так було завершено створення Антанти.

Проте єдиної угоди між трьома державами не існувало, її уклали лише на початку Першої світової війни.

Отже, підсумком розвитку міжнародних відносин на зламі століть став поділ Європи і світу на два ворожих військово-політичних блоки - Троїстий союз і Антанту. Основним змістом політики великих держав у складі названих союзів була підготовка до світової війни за переділ уже поділеного світу. Перші такі війни розпочалися наприкінці XIX ст.: іспансько-американська (1898 p.), англо-бурська (1899-1902 pp.), російсько-японська (1904-1905 pp.).

 

2. Гонка озброєнь, посилення мілітаризму, шовіністична пропаганда. Причини, привід та початок Першої світової війни. Стратегічні плани супротивників

 

Наростання політичної кризи у світі, загострення капіталістичних протиріч наприкінці ХІХ ст. і особливо на початку ХХ ст., призвели до створення в Європі двох ворожих воєнно-політичних союзів: Антанти, що об'єднувала Англію, Францію, Росію та "Троїстого союзу", до складу якого входили Німеччина, Австро-Угорщина та Італія. Вони й зіткнулись у Першій світовій війні.

На початку ХХ ст. ситуація на Балканах стала вкрай напруженою.

Балканські народи вели боротьбу за визволення з-під османського гніту. Їх підтримували держави Антанти, сподіваючись використати у боротьбі проти австро-німецького блоку.

Влітку 1914 р. протиріччя між двома воєнно-політичними блоками європейських держав - Троїстим союзом і Антантою загострилися до краю.

"Пороховою бочкою Європи" став Балканський півострів. За підтримки Німеччини Австро-Угорщина почала відкрито готуватися до війни проти Сербії.

Поблизу сербського кордону австрійські війська проводили маневри.

Наступник австрійського престолу, войовничий Франц Фердінанд прибув з візитом до столиці Боснії Сараєво. Франц Фердінанд був крайнім мілітаристом, керівником "воєнної партії" в Австрії, одним з головних підпалювачів війни. За три тижні до своєї загибелі він приймав у своїй літній резиденції Конопиште німецького імператора Вільгельма ІІ. Там вони домовлялись про плани війни.

Патріотичні кола Сербії розцінили приїзд принца до Сараєво як виклик. 28 червня 1914 року Франц Фердінанд був убитий членом сербської націоналістичної організації "Млада Босна" Г.Принципом. Заручившись підтримкою Берліна, Відень пред'явив 23 липня Сербії ультиматум. Союзниця Сербії Росія спробувала владнати конфлікт мирним шляхом, запропонувавши проект дипломатичного демаршу країн Антанти. Однак союзники відмовились, а президент Франції Р. Пуанкаре наполягав на проведенні "твердої" політики щодо австро-німецького блоку. Незважаючи на те, що Сербія погодилася майже з усіма вимогами ультиматуму, 28 липня Австро-Угорщина оголосила їй війну.

1 серпня Німеччина оголосила війну Росії і відповідно до свого стратегічного плану концентрувала війська на західних кордонах. Росія почала загальну мобілізацію. 3 серпня Німеччина оголосила війну Франції, а перед Бельгією висунула вимогу пропустити свої війська через її територію.

З вимогою поважати нейтралітет Бельгії виступила Англія. Порушення нейтралітету Бельгії стало приводом для оголошення Англією 4 серпня війни Німеччині. Так почалася Перша світова війна.

Причини першої світової війни.

Перша світова війна різко загострила всі суперечності капіталізму, у тому числі й внутрішні суперечності країн-учасниць війни, створила в них обстановку революційної кризи.

Основною її причиною було небачене загострення суперечностей між провідними країнами світу, внаслідок нерівномірності їх економічного розвитку, змінилося співвідношення сил у світовій економічній системі.

Німеччина після 70-х років ХІХ ст. розвивалася у 3-4 рази швидше ніж Англія і Франція, а Японія - разів у 10 швидше, ніж Росія. Особливо високого рівня розвитку капіталізму досягли США, внаслідок чого США і Німеччина, які раніше відставали в економічному розвитку, на зламі ХІХ –ХХ ст. вийшли на 1-е та 2-е місця по випуску промислової продукції, відсунувши Англію і Францію. Це стало причиною виникнення гострого суперництва між цими країнами за політичне панування у світі, за переділ ринків сировини і збуту.

На той час важливу роль у боротьбі за політичне й економічне панування у світі відіграла наявність чи відсутність колоніальних володінь.

До початку ХХ ст. поділ світу між великими державами в основному був завершений. Колоніальні імперії створили головним чином Англія та Франція, натомість у Німеччині, США та Японії бракувало колоніальних володінь. Намагання переділити колонії і сфери впливу було однією з головних причин першої світової війни.

Другою причиною війни був той факт, що на початку ХХ ст. розвиток науково-технічного прогресу привів до появи нових, більш могутніх засобів винищення людей. Почалася гонка oзброєнь, на якій наживалися військові монополії. Одночасно відбувалася мілітаризація свідомості величезних мас людей.

Існувала можливість владнати конфлікт мирним шляхом, об'єднавши зусилля Росії, Англії, Франції. Але аналіз міжнародної ситуації напередодні війни свідчить, що це не так.

По-перше, поділ Європи на два ворогуючі блоки держав - Антанту і Троїстий союз - вже означав неминучість великої європейської війни.

По-друге, намітилися головні цілі ворогуючих сторін і відповідно розроблялися плани ведення війни.

По-третє, в усіх країнах Європи нечуваного розмаху досягла гонка озброєнь, зростала чисельність армій.

У липні 1913 р. німецький Рейхстаг затвердив закон про збільшення армії в мирний час на 136 тис. осіб, а на початок війни чисельність сухопутної німецької армії досягла 800 тис. осіб. У 1912 р. в Австро-Угорщині було прийнято новий військовий закон, який передбачав збільшення рекрутського набору до 200 тис. осіб і додаткові асигнування на збройні сили. У серпні 1913 року французький уряд ухвалив закон про подовження терміну служби з 2 до 3 років і зниження призовного віку з 21 до 20 років, що дало змогу довести чисельність армії майже до 900 тис. осіб.

Найчисельнішою була російська армія. Якщо в 1912 р. вона становила 1 млн. 400 тис. осіб, то після прийняття у 1913р. "Великої програми щодо посилення армії" мала збільшитися на 400 тис. осіб. Перша світова війна була наслідком протиріч капіталізму на його імперіалістичній стадії.

Стратегічні плани учасників війни

У результаті нерівномірного економічного розвитку різних капіталістичних країн, що посилився у період імперіалізму, змінилося співвідношення сил в самій світовій системі капіталізму. Це стало причиною гострого суперництва між великими капіталістичними країнами за політичне панування у світі, за перерозподіл ринків сировини і збуту.

Суперечності насамперед виявилися між Німеччиною з одного боку і Великобританією, Францією та Росією з іншого. Плани ведення війни розроблялися з урахуванням головних цілей ворогуючих сторін.

Війна була несправедливою і загарбницькою для всіх держав воюючих блоків, кожна з яких переслідувала виключно свої цілі, намагаючись досягти їх за рахунок сусідів.

Німеччина прагнула покласти край пануванню Британії на морі, захопивши її колонії, промислово розвинені райони північно-східної Франції, відторгнути від Росії Прибалтику, Донську область, Крим, Кавказ. Планувала захопити велику територію в Європі та Африці, Бельгію, Марокко, Конго, Єгипту, закріпити своє становище в Туреччині й на Близькому Сході. Берлін прагнув створити союз європейських держав на чолі з Німеччиною. Виношувалися плани проникнення німецького капіталу в Китай.

Правлячі кола Великобританії хотіли зберегти свої колонії та панування на морі, відібрати у Туреччини багаті нафтою Месопотамію і частину Аравійського півострова. Англія намагалася підірвати економічну могутність Німеччини, знищити її як суперника в торгівлі, посилити вплив на Близькому Сході.

Франція розраховувала повернути собі Ельзас та Лотарінгію, приєднати лівий берег Рейну й Саарський вугільний басейн.

Австро-Угорщина виношувала експансіоністські плани щодо Росії та балканських країн - Сербії, Боснії, Герцеговини.

США до війни не підтримували жодного з європейських угруповань, але, безперечно, не були байдужими до європейської політики. Вступивши у 1918 р. у війну на боці Антанти, США забезпечили її перемогу в боротьбі з країнами німецького блоку.

США намагалися поширити свій вплив на весь американський континент і посилити проникнення в Китай, де велику активність проявляла Японія.

Після 28 липня Австро-Угорщина оголосила Сербії війну, Росія оголосила мобілізацію, проігнорувавши вимогу Німеччини скасувати мобілізацію як недружній щодо Берліна акт. Не отримавши ніякої чіткої відповіді, Німеччина 1 серпня 1914 р. оголосила Росії війну. Цей день і є датою початку Першої світової війни. 3 серпня війну було оголошено також Франції; того ж дня німецькі війська вторглися у нейтральну Бельгію. 4 серпня війну Німеччині від власного імені та своїх домініонів по цілому світі (Канада, Ньюфаундленд, Австралія, Нова Зеландія) оголосила Британія.

Після оголошення режимів мобілізації військ різними державами Європи, німецька влада швидко квапилася розпочати план «Шліффена». Щоб знайти привід до війни Німеччина заявила ніби французькі літаки зробили політ над містами Німеччини та бомбардували залізничну дорогу. 3 серпня військові сили, готові до війни, окупували Люксембург, а наступного дня вторглися у основні бельгійські фортеці, а 21- 25 серпня боєм відкинула французьку армію далі на захід. На початку війни основні сили у наступі Німеччина направила проти Франції. Назріла загроза Парижеві.

Велика Британія уклала договір з Російською імперією та Францією, про те що вона у разі війни при потребі буде воювати на їх стороні. Військова криза лише збільшувалась. Уряд Англії покладав надії, що коли Німеччина дізнається про вступ їх сторони у війну, то цим злякає німців і можливо відверне війну.

Війна набрала європейського, а згодом і світового характеру. До союзу Антанти продовж 1914 року приєднуються такі країни як Сербія, Бельгія, Люксембург, Японія, 1915 р. - Італія, 1916 р. - Румунія та Португалія, 1917 р. - Греція й США. Війна спричинила величезний розмах націоналізму у воюючих країнах. Пацифістів, що виступали проти війни, як наприклад французький соціаліст Жан Жорес, націоналісти-фанатики просто вбивали.

Бойові дії у 1914 р.

Головною сценою бойових дій були: Західний фронт (на західному кордоні Німеччини), Східний фронт (на східному кордоні Німеччини), північ Італії, Балкани, Османська імперія та німецькі колонії. Західний фронт було відкрито 4 серпня німецьким вторгненням у Бельгію та Люксембург. Німці ж, відповідно до розробленого у 1905 р. начальником німецького генерального штабу Альфредом фон Шліффеном плану (саме його плану ведення війни і намагалися дотримувався німці), обійшли французьку оборону, яка технічно була набагато відсталішою у порівнянні з новітніми для того часу розробками Німеччини.

Окупація німецькими військами Франції не повинна була зайняти більше одного місяця, далі, армію залізницями повинні були перевезти на Східний фронт для боротьби там з російською армією. Проте події розгорталися по-іншому.

Німці зустріли незапланований потужний опір Бельгії, і разом з тим французи вступили в області Ельзас-Лотарингію і почали наступ на Берлін. Французьку армію було зупинено, а німецькі війська захопили Бельгію і Північну Францію. На початку вересня вони були вже у Шантільї, що за 25 км від Парижа. На щастя столиці Франції темпи наступу почали згасати. Об’єднані армії Антанти, під керівництвом французького генерала Жоффра зробили вдалий контрнаступ і відкинули німців до р. Ени.

Східний фронт.

Невдача проведення блискавичного плану «Шліффена» була зумовлена недооцінюванням сил супротивника і його здатностей.

Усвідомлюючи, що швидкого захоплення в Європі, у 1915 р. не буде, головнокомандуючі військ Німеччини перейшли на Західному фронті до стратегічної оборони, а основні зусилля зосередили на Східному фронті, щоб перемогти Росію, чим ослабити її та поступово вивести з війни. Після зими німці все таки завдали поразки російським військам і остаточно витіснили їх зі Східної Пруссії. До травня німецько-австрійські війська прорвали оборону на п’ятдесят кілометрів, і до осені зайняли території Польщі, Галичини й частину Білорусії та Прибалтики.

Роль Росії на Східному фронті полягала в тому, що вона змусила Німеччину й Австро-Угорщину боротися на два фронти, чим відволікла на себе значні сили центральних держав і зупинила наступ на Європу. Вдало для Росії складалася ситуація на Балканах, де війська Сербії зупинили значні австрійські сили під Белградом. Вирішальною подією став вступ 1 листопада у війну на боці сил Антанти Туреччини. Вона стала корисною для центральних держав, які отримали опору на стратегічно важливому Сході. Також, це відкрило для німецького флоту протоку Боспор, що дало змогу німецьким кораблям воювати з російськими портами і флотом на Чорному морі. З кінця літа 1914 р. настала «окопна» війна - солдати копали траншеї та укриття, без проведення активних боїв. У вологих траншеях та шанцях більше солдатів гинули від хвороб, ніж від куль противника.

 

Вступ у війну Італії в1915 р.

Боротьба Антанти й Центральних держав за залучення нових союзників до війни поширилася до Італії. Країна входила до Троїстого союзу разом з Німеччиною та Австро-Угорщиною, але з початком війни оголосила про свій нейтралітет. Позиція Італії залежала від того, який блок запропонує їй більші територіальні надбання після війни, тому вона одночасно вела переговори і з Антантою і з центральними державами. На початку травня вона офіційно вийшла з Троїстого союзу, а 23 травня 1915 р. оголосила війну Австрії, відносно Німеччини Італія формально залишалася у мирних відносинах. Вступ у війну Італії, не призвів до негайного краху Німеччини та її союзників, як і приєднання у жовтні 1915 р. до союзу центральних держав Болгарії.

Верденська битва. 1915 р.

Впродовж року війни ворогуючими сторонами було побудовано масштабну систему ходів та підземних тунелів, укриттів, прокладено телефонні лінії, дороги через гірські області і залізничні дороги. Союзні армії пробували вести наступальні бої, але через декілька кілометрів змушені були відступати під артилерійським нищівним вогнем противника, втрачаючи тисячі і тисячі солдатів. Жодного серйозного просування не відбулося, битви лише повторювалися, без суттєвих змін у положенні двох армій.

Першу вагому спробу атакувати здійснили німці у травні 1915 року в районі р. Іпру, де вони вперше застосували в боях отруйні гази. У результаті газової атаки понад 5 тис. британських і французьких вояків загинули, а ще 10 тис. отримали тяжкі отруєння.

Наприкінці лютого 1916 року зібравши на вузькій ділянці фронту 1400 гармат і маючи вагому чисельну перевагу в три рази, німецьке командування розпочало штурм французького міста Вердена, важливого оборонного пункту Франції. Битва, що розпочалась, увійшла в історію як «верденська м'ясорубка». Вибухи артилерії зарядами, які трощили старовинні палаци Вердена, започаткували початок бомбардування оборонних споруд міста. Допомога до захисників могла надходити до Вердена лише однією дорогою під назвою «таємний шлях». Пробираючись потайки до міста під облогою, солдати страждали від голоду і нестачі води.

Командувач обороною міста Ф. Петен виконав наказ за будь-яку ціну утримати Верден, але ціною стала повна загибель французької армії.

Контрнаступ військ Антанти на р. Соммі.

Протистояння захисників старовинного Вердена надавало впевненості командувачу британських сил генерала Хейґа. Він вважав, що наступ на р. Соммі увійде до історії як битва, що приведе Німеччину до капітуляції. На німців за лише один наступ було скинуто 52 тис. тонн боєприпасів, а 1 липня 1916 р. англійці й французи пішли у атаку. Солдати вели боротьбу, у хвилях Сомми. Коли ж безрезультативні атаки затягнулися до листопада, з його непогодою, і війська тонули в болотах, настало гірке розчарування. Німці відійшли назад на декілька кілометрів, але це не була втеча - генерал Гінденбурґ організовано відвів уцілілих солдат в підготовлені укріплення.

Не було перемог на морі. Спроба флоту Німеччини пройти крізь щільну блокаду морем Британії, біля півострова Ютланд, не вдалася. У битві брали участь більш як 250 кораблів, та результату не було для жодної із сторін, лише зруйновано міф, що лише одна «вирішальна» битва здатна повернути хід війни.

Брусиловський прорив.

У час, коли на Західному фронті точилися запеклі бої під Верденом, у червні 1916 р. російська армія на чолі з О. Брусиловим прорвала на Східному фронті лінію оборони Троїстого союзу на території близько 350 км. Маючи втрати більше як 1,5 млн. чол., німці й австрійці залишили Львів і Чернівці. За декілька днів наступаюча армія Росії просунулася на більш як 70 км, проте для успіху О. Брусилову невистачило сил і він змушений був перейти до оборони. Ще одна спроба прорвати австро-угорську оборону була безуспішною, але зусилля російських військ посприяли французам, які з останніх сил утримували Верден. Німеччина, перекинула з-під Вердена шість дивізій.

Наступу Росії сприяв вступ у серпні до воєнних дій Румунії. Румунська армія зазнала швидкої і повної поразки від болгарських і турецьких військ, у результаті якої впав Бухарест. На Балканах війська німецького блоку, здолавши Сербію, у жовтні 1915 р. взяли Белград.

Османська імперія виявилася більш сильною у військовому плані. Незважаючи на важкі втрати, війська з Австралії, Нової Зеландії та Британії зазнали поразки в боях з турками на території Галіполі.

Бойові дії у 1917 році

Навесні 1917 року, блок Антанти планував наступ всіх країн-союзниць на всіх фронтах одночасно. Англо-французьке військо вчинило спробу атакувати ворога в районі Реймса. Бої тривали сім тижнів, та результату не принесли.

Франція втратила більше ста тисяч своїх солдатів. Тим часом на сході російські війська атакували у напрямку Львову. На всіх фронтах воювали неохоче, війна набридла і не виправдовувала покладених надій.

Німецькі війська наступали на півночі. Була захоплена Рига та Ризька протока.

Жахливим ударом для Італії стала поразка біля села Капоретто в жовтні 1917 р. Італійську оборону було зруйновано австрійською артилерією. Італійські солдати готові були рятувались панічною втечею, більше 300 тис. потрапили в полон і 130 тис. померли.

Було прийняте рішення перекинути з Ніцци на автомобілях англійські й французькі дивізії для підтримки становища і тим самим не допустити, щоб Італія вийшла з війни. Керівники урядів воюючих держав Англії, Франції, Італії та США для координації всіх воєнних дій, в листопаді 1917 року утворили Вищу воєнну раду.

До 1917 року жодному з воюючих блоків, ні Антанті, до якої входили Франція, Англія, Росія, Італія, ні Четвертинному союзу, у складі якого були Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина, не вдалося отримати таку бажану вирішальну перемогу. Переломним був вступ до союзу Антанти США, що покращило ситуацію на її користь. Натомість стала реальною загроза виходу з війни Росії, що автоматично б означало зникнення Східного фронту та збільшення чисельності німецьких сил на Західному фронті. Отже союзники Антанти всіма силами намагалися утримали Росію у війні.

Вплив на хід війни Лютневої революції

Стан в середині воюючих країн був складним: давалась в знаки відсутність палива, одягу, їжі. Люди, доведені до межі жахливої бідності, почали страйки та антивоєнні рухи. В Росії, до всенародної бідності додалася економічна та політична криза, недовіра до уряду.

Використовуючи голод і розруху в державі більшовики настроювали населення проти влади, звинувачуючи в нездатності закінчити війну. Соціальні повстання в Росії загострювалися і переростали в революцію. У лютому 1917 року правління монархії було підірвано, а в березні влада повністю перейшла до Тимчасового уряду. Ставши республікою, Росія продовжувала вести війну, незважаючи на хвилі протесту населення.

Наприкінці 1917 року всі країни-учасники будували потаємні плани. Німеччина зайняла оборонну позицію, а Антанта перейшла у наступ.
Ще в грудні 1916 р. Німеччина виступила з пропозицією розпочати переговори про мир. Вона разом з союзниками прагнула укласти мир, залишивши собі всі завойовані території. Країни Антанти відхилили невигідну пропозицію миру.

Вихід Російської імперії з війни

Тимчасовий уряд дотримувався політики, монархії і продовжував вести воєнні дії і цим прирік себе на смерть. В Петрограді 25 жовтня 1917 року відбувся Жовтневий переворот, Тимчасовий уряд позбавили повноважень і влада перейшла до Рад робочих і солдатських депутатів.

У Смольному, 25 жовтня, скликали II Всеросійський з'їзд Рад робочих. Країна перетворилась на республіку на чолі з В. І. Леніним. 
Наступного був прийнятий «Декрет про мир». У цьому документі російський уряд радив всім воюючим країнам подумати про демократичний мир, без приєднання загарбаних територій, та виплачування контрибуцій.

Антанта ж прагнула підтримувати контрреволюцію в Росії, щоб утримати країну у війні. Щоб цьому запобігти Росія починає вести самостійно переговори з Німеччиною, для швидкого виведення військ і підписання повного миру. Була створена і направлена за кордон мирна делегація на чолі Л.Д.Троцьким, яким «провалив» переговори, а Німеччина почала виступати з ультиматумами, на що Троцький відповів, що Росія припиняє воєнні дії, але миру на такій основі підписувати не буде і відразу покинув Брест, де зустрічалися делегації.

Підступна Німеччина давно мріяла про захоплення Росії і тепер отримала привід для розриву відносин. 18 лютого німецька армія розпочала наступ від Ризької затоки до річки Дунаю. Німці планували блискавично захопити Москву, Петроград, знищити Ради, та підписати мир на своїх умовах з «новим» урядом. Війська Росії втратили свою боєздатність і відступали вглибину країни, що дало змогу німецькій армії безперешкодно йти в напрямку Петрограду. Сили були не рівними, тому 19 лютого В.І. Ленін надіслав телеграму німецькому уряду зі згодою на підписання миру на продиктованих умовах В той же час В.І. Ленін написав акт «Соціалістична Батьківщина в небезпеці!» і розпочав кампанії запису до Червоної армії у великих містах. На території Пскова і Ревеля, у Латвії. Білорусії, Україні продовжувалися бої з німецькими військами. У напрямку Петрограду війська Червоної армії зуміли призупинили наступ ворога.

Німецький уряд не очікував на такий опір. Для нього була ще одна загроза атак англо-американських і французьких військ із Заходу. Тому Німеччина погоджується укласти мир на Сході, хоча умови мирної угоди були ще важчими, ніж першого разу. Росія, в хиткому положенні погоджується на все. Радянська республіка повинна була повністю демобілізувати армію, укласти невигідні угоди з Німеччиною і т. д.

1 березня 1918 року у Бресті дві сторони підписали мирний договір, під назвою Брестського миру. Російського фронту, на Сході більше не існувало, що дало змогу Німеччині повністю зосередити свої сили на Заході.

Періодизація російської революції:

23 лютого - 3 березня 1917р.- повалення монархії;

березень - липень 1917 р.- двовладдя;

липень - жовтень 1917 р.- революційна криза;

жовтень 1917 р.- червень 1918 р.- встановлення диктатури більшовиків;

червень 1918 р. - березень 1921 р. - громадянська війна.

Приєднання до блоку Антанти США

На протязі війни в Америці не було підвищеного інтересу до бойових дії у Європі. Американці не вникали в причини далекої і чужої для них війни. Підприємці, дуже збагачувалися за рахунок поставок зброї країнам Антанти та Троїстому союзу. Президент В. Вільсон також виступав за нейтралітет країни і неодноразово засуджував тих, хто закликав стати на бік Антанти.

Такі настрої зберігалися до травня 1915 року, коли німецький підводний човен атакував американський танкер «Галфлайт», а пізніше сталася трагедія з мирним кораблем «Лузитанією». Загибель величезної кількості мирних жителів, американських жінок та дітей, поміняла думку населення. Поки політики вирішували які заходи повинна вжити Америка, у серпні німецькі підводні човни торпедами погубили англійський пароплав «Арабик», а у березні 1916 р. - французький пароплав «Сассекс»; серед загиблих знову були мирні американські жителі. Започаткована Німеччиною «необмежена» підводна війна, схилила американців до думки, що на кінцевій стадії війни США варто увійти в війну з Троїстим союзом.

Президент В.Вільсон в лютому 1917 році розірвав дипломатичні відносини з Німеччиною, але на початок воєнних дій шукали формальний привід, яким стало затоплення п’яти торгових кораблів США. Крім того, розвідка Британії передала перехоплену депешу, надіслану Мексиці, про створення військового союзу проти США. В квітні 1917 року Вільсон отримав згоду парламенту офіційно оголосити війну Німеччині, як позаблокова країна. 
Західний фронт

Американська допомога обіцяла вселити оптимізм союзникам, та відразу помітного ефекту від вступу США не було, оскільки, солдати не мали належної військової підготовки і мали пройти навчання.

Тому для Німеччини основним шансом перемогти стало розбити війська Англії, чим вивести її з війни і зробити це до того як американська армія почне наступ.

Щоб послабити Німеччину, британський командувач Хейґ розпочав нову атаку біля Іпру. Це була одна з найбільш жорстоких битв у лоб оборони противника за всю війну. Бомбардування, проведене раніше, зруйнувало дренажну систему, що осушувала низину. Сильні дощі, зробили з поля битви море багнюки, крізь яку, по пояс у воді, кидалися вперед британські вояки. «Це взагалі не було життям», - писав Людендорф, - «це було просто бридке страждання». В бою загинуло 265 тис. чоловік, британці зайняли близько шести миль заболочених сільськогосподарських угідь. Переломною подією для союзників, за весь 1917 рік, стало прибуття на допомогу перших американських підрозділів. На Сході у 1917 році скориставшись Арабським повстанням, яке охопило більшу частину Аравійського півострова, британські війська наступали на Баґдад. Тоді вже не існувало німецької імперії.

У липні 1915 року німецька колонія Південно-Західна Африка (тепер Намібія) капітулювала перед південноафриканськими військами, у той час як у лютому 1916 року припинив опір Камерун.

У грудні 1917 року союзні війська зайняли Єрусалим, чим поклали край господарювання тут турків. Усі колонії, за винятком Німецької Східної Африки (Танґаньїка), зупинили опір і оголосили про вихід з війни на третій день після підписання Німеччиною перемир'я. У 1917 році, Німеччина мала на своєму озброєнні понад 300 підводних кораблів. Вона заявила, що безжально топитиме судна союзників Антанти та нейтральні судна.
У квітні 1917 року Німеччина потопила флот із британських. Кожен четвертий корабель, що відпливав від берегів Британії, уже ніколи додому не повертався.
Проти дій німецьких Підводних човнів, які безрозбірно атакували всі кораблі, була одна ефективна зброя - це конвой, коли кораблі зосереджувалися у групу і пливли в супроводі потужних військових крейсерів, а також британських та французьких підводних човнів.
Америка та Британія спільно почала будувати та виводити у моря більшу кількість субмарин, які були кращі німецьким за технічними характеристиками, і тепер вже Велика Британія повільно вводила Німеччину у блокаду. Крім того на Німеччину насувався голод. Споживання м'яса населенням у країні зменшилося в чотири рази порівняно з рівнем споживання в 1914 році, а темпи смертності серед новонароджених і маленьких дітей зросли на 50 %.1918 рік, славився важливою політичною подією: В.Вільсон оприлюднив у Конгресі США «14 пунктів», які закладали основи післявоєнного миру. Ця подія суттєво вплинула на події на фронтах і на післявоєнне облаштування світу.

Тим часом Е. Людендорф, командувач німецького Західного фронту і фактичний диктатор країни, вирішили завдати найсильнішого удару по Антанті. Потужній наступ розпочався у березні 1918 року. Готуючись до захисту союзники обрали єдиного командувача всіх їхніх сил - французького маршала Ф. Фоша. Лінія оборони прогнулася, але не прорвалася. Німеччина боролася з останніх сил. Блокада з моря, змушувала страждати не лише німецьких солдатів, що не мали харчів і набоїв, а також їхні сім'ї на батьківщині. Дух німців помітно спав, а головнокомандуючий Е. Людендорф не міг змусити своїх вояків, з допомогою військової поліції, з останніх сил прорватися до Парижа. Німецький наступ захлинувся в крові. 8 серпня названо «чорним днем» для німецької армії, коли союзники завдали могутнього контрудару. У бій було кинуто 450 танків, німці відступали до Ам'єна. Американська армія висаджувалася на узбережжях Франції цілодобово. У жовтні 1918 р. у Франції вже було розгорнуто американську армію чисельністю понад 1 млн. 750 тис. чоловік. Німці вже розуміли про свою поразку, але ще сподівалися укласти мир на прийнятних для Німеччини умовах.

Найкращим для них варіантом було здатись на умовах, викладених у «14 пунктах», тому ще влітку німецький уряд звернувся з пропозицією про переговори на засадах, запропонованих американським президентом.

 

Кінець Першої світової війни

Солдати Австро-Угорської армії також не захотіли більше вести війну. Австро-Угорська імперія розвалилася, на її території утворилося кілька незалежних національних держав. І вже 3 листопада 1918 року австро-угорське командування підписало перемир'я, яке було повністю продиктоване Антантою.

Також 3 листопада 1918 року у Кілі (Німеччина) відбулися масові демонстрації матросів, солдатів і робітників, що переросли в революцію. Імператор Німеччини втік, а новий уряд очолили соціал-демократи, Німеччина була проголошена республікою.

Німеччина змушена була підписати Комп'єнське перемир'я.

11 листопада 1918 року у Комп'єнському лісі, у вагончику для командуючого військами Антанти маршала Фоша, німецька делегація на чолі зі секретарем закордонних справ Ерцбергером, підписала перемир'я, яке було запропоноване союзним командуванням. Підписаним документом Німеччина визнала себе повністю переможеною. Перша світова війна закінчилася. У 34-х статтях цього документа було окреслено умови й термін перемир'я: союз Антанти вимагав звільнення захоплених Німеччиною територій, передачі рейхсвером повного військового спорядження, вагонів, паровозів, вантажних автомобілів, повернення військовополонених, утворення нейтральної зони на правому березі Рейну. А також переможена країна зобов'язувалася віддати союзникам усі підводні човни, роззброїти усі надводні кораблі, а також у визначений термін виконати інші вимоги. Того ж дня, об 11 годині ранку сурмач, який знаходився біля штабного вагона верховного головнокомандуючого, протрубив сигнал "Припинити вогонь". Сигнал передали на весь фронт. Одночасно були припинені бойові дії. Перша світова війна закінчилася.

Результати першої світової війни

Підготовка Німеччини перед війною була набагато кращою ніж у її ворогів. Не дивлячись на це Антанта перемогла, перевершуючи в матеріальних та людських ресурсах і враховуючи підтримку США. У результаті державний лад, країн, що починали війну, таких як Німеччина, Австро-Угорщина й Османська імперія, зазнав повного краху. Усі три імперії зникли з лиця землі, залишивши по собі тільки записи в історії.

Країни союзниці Антанти, Франція, Англія та США домоглися, чого прагнули, і тепер вирішили почати перерозподіл світу на свій лад. У Росії також помінявся лад - монархія поборена, країною почали правити Ради.

Підписання мирного договору

Війна імперій 1914 -1918 років була найбільш жорстокою з усіх війн, яких тільки бачив світ до 19 століття. Ще ніколи протиборчі сторони не виставляли таких колосальних армій для взаємного винищування. За історичними даними, чисельність армій з обох сторін досягала більше 70 млн. чоловік. І все можливе робилось для знищення ворога: і досягнення техніки, і досягнення хімії. Різна смерть чекала людей всюди: і на землі і у повітрі, на воді й під водою. Появилися отруйні гази, розривні кулі, кулемети-автомати, снаряди важких гармат, вогнемети. І все це тільки для одного, щоб знищувати ворога.

Війна забрала таку кількість людей, яка дорівнює воєнним втратам у Європі упродовж попередніх двох століть.

Сумний підсумок війни - 10 млн. убитих, 21 млн. поранених:

- Німеччина - загинули 1,8 млн.

- Росія - 1,7 млн.

- Франція -1,4 млн.

- Австро-Угорщина - 1,2 млн.

- Британія - 950 тис.

- Італія - 460 тис.

- США - 115 тис.

- Канада - 60 тис.

- Австралія - 60 тис.

- Нова Зеландія - 16,781 тис.

Кожної хвилини помирали 4 солдата, а ще 9 отримували поранення. Деякі з поранених, з часом поверталися до нормального життя, але більшість із них мучились і зустрічали смерть у лікарнях. Великі втрати були мирного населення. У війні брали участь 34 держави, з мирним населенням близько 1 млрд. чол. (67 % населення планети).

- 5 млн. мирних мешканців померло.

- 6 млн. людей, померли вже після війни, внаслідок епідемії грипу у 1918-1919 роках

Розвиток техніки

В технічному плані Перша світова війна засвідчила високу ефективність та дієвість підводних човнів, та морських комунікацій. За війну німецькі підводні човни потопили 192 бойових кораблі і близько 5800 мирних суден. Для протистояння з ними воюючі держави були змушені вивести більше 5 тис. надводних кораблів різного виду і понад 2,5 тис. літаків і аеростатів.

Розвідка початку війни

Основні воєнні дії на морі були блокада, крейсерська, підводна і мінна боротьба, десантні операції.

Над розв’язанням багатьох проблем, що виникали у ході війни, працювали військові теоретики найбільших країн, придумуючи нові методи вбивства.

Під час війни авіація перетворилася на самостійний рід військ. Різні завдання, які виконували ВПС, обумовило створення спеціальних видів авіації: наприклад розвідки, винищувальної та бомбардувальної. Атаки та напади проводила з повітря винищувальна та бомбардувальна авіація. Також збільшилась дальність польоту літаків і їх можливого тоннажу, що відкривало можливість атак по цілях у тилу противника. Німецька авіація бомбардувала Париж і Лондон, а французька — вдарила по промислових районах Саар та Люксембургу. Авіація стала вагомою частиною і сухопутних, і морських воєнних дій.

Зміни у після воєнний час.

Перша світова війна привела до важливих політичних, економічних та територіальних змін у багатьох регіонах світу, насамперед у Європі.

Війна була значущою подією за своїми наслідками, за розмахом, за кількістю воюючих держав, котрі взяли у ній участь, воєнних дій, кількістю фронтів, за чисельністю складу армій, протяжністю фронтів й напругою воєнних дій. В останній рік війни Центральні держави воювали проти держав, що мали фінансові та військові переваги. Також союз Антанти повністю контролював моря і мав перевагу в повітрі. Німеччина допустила дві помилки під час ведення війни: це введення військ в нейтральну Бельгію та необдумана всеосяжна підводна війна. Ці факти були викликом для моралі країн світу і не могли залишитись непокараними.

Суттєвими недоліками стали неорганізованість союзних держав, вони тривалий час не могли згуртувати свої зусилля, і їхнє змагання за лідерство в анти німецькій коаліції мало не коштувало їм перемоги. Руйнування економіки.

Неймовірних матеріальних збитків зазнали майже всі європейські держави. На плечі населення країн було покладено тягар від економічних збитків під час війни. Було затримано господарський і культурний розвиток воюючого покоління.

Найбільших економічних збитків від війни зазнали:

- Британія - 30 %

- Німеччина - 20 %

- Франція - 15 %

- США-14%

Території, на яких проходили фронти, особливо у Франції, Бельгії, Росії, України були повністю зруйновані. Під час окупації захоплені землі та населення нещадно грабувалися. Були знищені або переведені на виробництво зброї фабрики й заводи. Зруйновані дороги, залізниці, мости, тунелі, спалені міста й села справляли гнітюче враження, не піддавалися поясненню здорового глузду. Надзвичайного поширення набули всілякі психічні захворювання, які безпосередньо були пов'язані з воєнними діями. Покоління молодих людей, які пройшли «чистилище» Першої світової війни,у після воєнний час в європейській літературі дістало назву «втраченого покоління». Непрацездатна промисловість, сільське господарство та фінанси країн вимагали велетенських зусиль та праці нових поколінь.

Політичні зміни у післявоєнний період.

Війна змінила Європу, яка вже не була колоніальним центром світу. Зникли Австро-Угорська, Німецька, Російська, Турецька імперії.

На карті появилися нові держави: Польща, Фінляндія, Литва, Латвія, Естонія, Чехословаччина, Угорщина, Австрія, Сербо-хорватсько-словенське королівство. Такі держави як Україна, Грузія, Азербайджан та середньо азійські емірати не спромоглися відстояти свою незалежність. Світ ділився на демократичний і тоталітарний. Війна змінила довоєнний правовий порядок держав, породивши нову міжнародну правову систему.

З'явилися дві нові течії, які визначатимуть події післявоєнної доби, це поширення ідеї комунізму й лідерство США. Важливим наслідком війни стало нове співвідношення сил на міжнародній арені. Сполучені Штати Америки починали все більше відігравати роль кредитора європейських держав-переможниць, а згодом - і переможених держав, відповідно зросла їхня роль у світовій політиці.

Війна і революції в країнах спричинили крах монархій. 41 правлячих династії у Європі було напередодні війни, а після її завершення залишилося лише 17.

Перша світова війна стала переломною точкою у графіку розвитку людства в цілому. Вона підтвердила єдність та взаємозалежність світової цивілізації й започаткувала суттєві зміни в економіці, внутрішньо політичному житті, міжнародних відносинах, культурі, а також - і насамперед - у свідомості й поведінці людей.

Перша світова війна закінчилась. Вона ввійшла в історію як одна з найкровопролитніших і найжорстокіших воєн.

Війна принесла українським землям руйнацію господарства, гальмування поступального розвитку, деформацію структури виробництва, посилення залежності від іноземного капіталу. У Галичині за роки воєнного лихоліття було зруйновано понад 40% господарських та житлових будинків, понад 1,5 тис. промислових споруд. Навіть стратегічно важлива нафтова промисловість зменшила виробництво на 1/3. ненабагато кращою була ситуація і в Наддніпрянській Україні. Якщо в 1913 р. тут функціонувало 3381 підприємства, то в 1915 р. – лише 2849. на 1917 р. з 4 млн. Селянських господарств 1,8 млн. дворів були без поля. Водночас з деградацією господарства у роки війни зросла його залежність від іноземного капіталу. Тільки в 1916-1917 рр. 74% - іноземних вкладів у розвиток кам’яновугільної промисловості Російської імперії було зроблено у підприємства Донбасу1.

Суть трагедії українського народу, пов’язана з Першою світовою війною, полягає в тім, що війна перетворила українські землі на об’єкт експансії, арену воєнних дій, а їхніх жителів – на учасників братовбивчого протистояння, зумовила руйнацію народного господарства, посилення залежності від іноземного капіталу.

Підводна війна у 1915-1916 рр.

Починаючи з 1915 р. і до закінчення війни Британія й Німеччина вели запеклу боротьбу на морі. Британці наполягали на своєму праві протидіяти, розшукувати і, якщо ці пошуки будуть успішними, захоплювати нейтральні кораблі, запідозрені в перевезенні вантажів до Німеччини. Після Ютланда німці також заявили, що для протидії вантажним поставкам до Британії ними буде вжито рішучих заходів - застосовано «необмежену» підводну війну.

Головну роль німці стали відводити не надводним кораблям, які вже не мали шансів на успіх, а діям підводних човнів («U-боутів»). Щоправда, їхня активність у 1914-1915 рр. була невисокою. Полювання на транспортні та пасажирські судна, торпедні атаки з підводних човнів мали не стільки військовий, скільки психологічний ефект. Так, у травні 1915 р. німецький підводний човен торпедував біля північного узбережжя Ірландії британський трансатлантичний лайнер «Лузитанія», що йшов з Нью-Йорка в Англію. У морських хвилях знайшли свою смерть 1 198 людей, зокрема 198 громадян США. Останню обставину Президент США Вудро Вільсон використав у 1917 р., щоб переконати конгрес у необхідності оголошення війни Німеччині. 

Виникнення нових видів зброї та їх вплив на стратегію і тактику ведення бойових дій

Бурхливий розвиток воєнної техніки на початку XX століття та впровадження наукових досягнень у військову галузь кардинально змінили теоретичні основи ведення бойових дій.

Наявність шляхів сполучення, здатних за короткий термін переправляти з одного місця в інше великі військові сили та транспортувати великі об’єми матеріальних ресурсів на значні відстані, зробило можливим втягнення у бойові дії значних людських ресурсів. Якщо армія Наполеона у 1812 році нараховувала близько 1 млн. солдат і для її передислокації потрібні були місяці, то через століття за декілька днів мільйонні армії можна було перевезти на сотні кілометрів й забезпечити функціонування тисячокілометрових фронтів.

Поява вдосконаленої стрілецької та автоматичної зброї значно збільшило її знищувальну спроможність, що призвело до великої кількості втрат у живій військовій силі. Також цьому сприяв розвиток скорострільної та лабільної польової артилерії. Розвиток далекобійної артилерії надав можливість обстрілювати глибокі тили супротивних сторін. Наочним прикладом тому є розробка німецькими військовими мортири «Велика Берта», яка стріляла 900-кілограмовими снарядами на відстань до 14 км. Все це призвело до протистояння великих військових мас ворогуючих сторін по обіч фронту, що дало поштовх до виникнення так званої «окопної» війни. Поява бронетехніки, озброєної кулеметами та гарматами, звела нанівець роль кінноти у бойових діях. Танки, які на початку сторіччя відігравали більше психологічну роль, згодом дали поштовх розвитку самохідній артилерії, чим забезпечили високу маневреність артилерійської підтримки військ .

Значного розвитку та змін набула стратегія ведення війни на морі. З’явилась велика кількість різноманітних воєнних кораблів - від тральщиків до броньованих лінкорів. Зросла вогнева потужність кораблів та дальність і автономність їх плавання, що дало змогу проводити повномасштабні бойові дії на водах у всіх широтах. Особливу загрозу воєнним кораблям представляли підводні човни, здатні непомітними проникати у стан ворога та проводити прицільне торпедування, та мінування водного простору.

Застосування отруйних газів на річці Іпр під час бойових дій коштувало життя тисячам людей. Це започаткувало новий вид зброї, а також новий вимір у воєнній стратегії - так звану «зброю масового знищення ».
Але найбільш видатними досягненнями, що вплинули на хід війни, були надбання у галузі авіації. Панування у небі забезпечувало постійну загрозу військам супротивника та захист власних наземних сил. Авіація, яка започатковувалась на початку свого розвитку як розвідувальна, отримала великий імпульс розвитку.

Озброєння літаків бомбами та кулеметами зумовило появу та розвиток бомбардувальної, штурмової та винищувальної авіації. Розробка літаків великої вантажності та дальності польоту дозволила наносити бомбові удари по глибоким тилам супротивника і стала основою розвитку стратегічної авіації. Необхідність захисту від атак з неба призвело до виникнення нового роду військ – військ протиповітряної оборони.

Таким чином, залучення науково-технічного прогресу до процесу ведення військових дій та створення нових видів зброї призвели до корінної зміни тактичних і стратегічних принципів ведення війни, які удосконалились та знайшли своє місце у сучасному військовому мистецтві.

 

 

 

 

Питання для активізації пізнавальної діяльності студентів:

1. Що таке шовінізм?

2. Які події стали приводом до початку Першої світової війни?

3. Коли розпочалася Перша світова?

4. Які держави вели воєнні дії на Східному фронті?

5. Що таке план Шліффена?

6. Чиєю перемогою завершилася битва на Марні в 1914 р.?

7. Схарактеризуйте причини Першої світової війни й мету воюючих держав.

8. Який конфлікт поклав початок Першій світовій війні? Як він розгортався? Чи можна було його розв’язати мирними засобами?

9. Де й коли німці вперше в історії вдало застосовували хімічну зброю?

10. Яка держава приєдналася до німецького блоку на початку вересня 1915 р.?

Література

Базова:

1. Васильев Л. С. История Востока. В 2 т. – Т. 2. – М. Высшая школа, 2010.- 325 с.

2. Всесвітня історія. 10—11 класи: Наочний довідник / О. В. Гісем, О. О. Мартинюк.— Харків: Веста, 2012. — 160 с.

3. Нова історія Азії і Африки: колоніальний Схід ( кінець ХІХ - друга третина ХХ ст.): навч. посібн. / В. І. Головченко, В. А. Рубель. – К.: Либідь, 2012. – 520 с.

4. Середницька Г. В. Всесвітня історія: 10 кл.: Опорні конспекти. – К.: Книги України ЛТД, 2012. – 416 с.

Допоміжна:

5. Вороновський О. В. Всесвітня історія ХХ ст. – Харків: Парус, 2010. – 336 с.

6. Всесвітня історія: довідник / під ред. Кіндер Г. – К.: Знання – Прес, 2010. – 664 с.

7. Губарев В. К. Всесвітня історія: Навчальний посібник. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2009. -496 с.

8. Давлєтов О.П. та ін. Всесвітня історія (посібник), 10 кл., 11 кл. – Просвіта, 2002.

9. Полянський П.Б. Всесвітня історія 1901-1945 рр. (посібник) 10 кл. - Ґенеза, 2002