Мої поезії, які дарую користувачам освітнього проекту " На урок"

            50 оттенков разлуки

Он сказал, что мы «неделимое»,

Только время разбило нас,

Всё твердил, что «неуязвимые»-

Ведь любовь сохраняет нас.

 

Милый, как ты смотрел …пристально,

И твердил, что нам всё по плечу,

И кричал мне через расстояния:

«Я люблю тебя, я люблю!»

 

И пускай та любовь запоздалая,

И уже серебро на висках.

Вижу я не лицо усталое,

А огонь, и улыбку в глазах…

 

Сколько лет и дорог пройдено,

Ты такой же: весёлый, родной.

И стихов о любви написано…

 

 Только верным любить так дано!

 

          Колискова для донечки

      Моя ніжна, біла киця,

      Гарна ти і білолиця!

      Вже в ставочок сіло сонце,

      Зірка дивиться в віконце.

                             Донечка маленька,

                             Спи моя рідненька.

       Моя ніжна, моя киця,

       Досі чом тобі не спиться?

       Гра дударик на дуді,

       Весну кличе в слободі.

                                Донечка маленька,

                                Спи ,моя рідненька!

        Сплять хлоп’ята, сплять дівчата,

        І тобі  час засинати,

        Місяць, мов колиска –

        Низько так і близько.

                                   Донечка маленька,

                                  Зіронька рідненька.

        Сплять вже оченятка,

        Ротик хоче спатки…

        Гомін зник уже в селі—

        Сплять дорослі, сплять малі!

                                       Казка йде до хати,

                                       Кицю колисати.

 

                                                                                    Малюнок  І. Гармашова.

                Діти – просянчани

Ви по світу розлетілись, як перлини,

Намистини матері-землі

Хтось обрав країну іншу, днину,

Хто живе у місті, хто в селі.

                  Ви навчились іншої культури,

                  І опанували сотні мов,

                    Хтось надів ярмо, а хто свободу,

                    У натхненні і труді зборов.

Але ваші душі-- завжди з нами,

Бо колиска їх -- назавжди тут.

Стали ви письменниками і лікарями,

Науковцями вас декого зовуть.

                      У Просяни є сини і дочки,

                      Що лежать в далекій стороні,

                      Закривались під чужими образами,

                      Очі безнадійні їх, сумні.

Наша слава –множиться в народах,

Наші пісні—линуть до небес,

І не буде роду переводу!

Нас Господь напучує з небес!