Модернізм як літературно-мистецький напрям кінця XIX – початку XX ст. Течії раннього модернізму: символізм, імпресіонізм, неоромантизм. Шарль Бодлер – пізній романтик і зачинатель

Модернізм як літературно-мистецький напрям кін. ХІХ – поч. ХХ століття. Підготувала вчитель зарубіжної літератури КЗ «Некрасовський ліцей»Гринь Марія Володимирівна

Альфредо Гауро Амбрози "Аэропортрет дуче"Наприкінці XIX ст. розпочалась епоха глобальних змін у світовій літературі й культурі, пов’язаних передусім із принципово новим розумінням мистецтва та його зіставленням з людським буттям. Романтизм і реалізм відійшли на другий план, поступилися місцем новому явищу — модернізму. Формуванню модернізму й оформленню його як цілісної художньої системи передував перехідний період, що отримав назву «декаданс».

Почесне, але пусте поховання поета декадента Шарля Бодлера на цвинтарі Монпарнас. Невпевненість у майбутньому, передчуття близьких історичних і соціальних перетворень хоча й наповнювали тривогою душі людей, але спонукали до пошуків нових ідеалів у житті та творчості. Нестабільність і хаос життя, втрата ідеалів і колишніх цінностей були відображені в декадансі — специфічному умонастрої наприкінці XIX ст.«Померли всі боги» (Ф. Ніцше)

Т. Готьєвперше використав термін. Декаданс (фр. decadence — занепад) — узагальнена назва кризового світосприйняття, яке виявляється в літературі, мистецтві, культурі. Декадентський герой — це людина, яка відчуває свою відчуженість у світі, втрату моральних ідеалів і віри в майбутнє. Вона не сприймає брутальної дійсності, надаючи перевагу самозаглибленню й самоспогляданню. Основними мотивами письменників-декадентів були сум, відчай, песимізм, розчарування, скарги беззахисної душі. Підкреслена хворобливість і згасання життя стають улюбленими темами, джерелом витончених переживань.

Філософські засади модернізму Теорія Ф. Ніцше Естетика А. Шопенгауера Психоаналіз З. Фрейда Інтуїтивізм А. Бергсона

Оділон Редон. Модернізм (фр. modern — сучасний, найновіший) —загальна назва нових літературно-мистецьких течій XX ст. нереалістичного спрямування, що утворилися як заперечення традиційних форм та естетики минулого. Митців більше цікавить те, що вирізняє людину серед інших. Герой — «людина як духовний симптом», позбавлена багатьох типових рис і відносно незалежна від дійсності, проте більше пов’язана з іншою реальністю — «життям душі» і духовною атмосферою свого часу.

Беатріс Мільасес. У модерністській літературі помітну роль відіграє міфологізм. Головна увага в модерністських творах зосереджена на вираженні глибинної сутності людини й одвічних проблем буття. У модерністському творі поєднуються свідоме й підсвідоме, земне й космічне, що здійснюється передусім у психологічній площині — душі особистості, яка прагне усвідомити сутність свого існування з позиції вічності.

Ранній етап (остання третина XIX — 10-і роки XX ст.) - не притаманні традиції реалізму, натуралізму XIX ст. Зрілий етап (з 10-х років XX ст. до останньої третини XX ст.) - простежуються відхід від позиції зневажливого заперечення дійсності до її освоєння, пошук нових форм одухотворення реальностіМодернізм — це динамічна відкрита система, яка використовує різні художні традиції та стилі.

Ознаки модернізмуособлива увага до внутрішнього світу особистості; проголошення самоцінності людини та мистецтва; надання переваги творчій інтуїції; розуміння літератури як найвищого знання, що здатне проникати у найінтимніші глибини існування особистості і одухотворити світ; пошук нових засобів у мистецтві (метамова, символіка, міфотворчість тощо); прагнення відкрити нові ідеї, що перетворять світ за законами краси і мистецтва. Провідні теми ізольованість особи, її відчуження і приреченість на непереборну самотність; знеособлення людини; напружене переживання закінченості індивідуального існування і абсурдності життя; малювання мертвої механістичності сучасної цивілізації; критичне відношення до історії.

Представники. Література: Франція (Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо та ін.), Бельгія (група «Молода Бельгія»), Польща («Молода Польща»), Австрія (Р. М. Рільке) Росія (О. Блок, І. Анненський,О. Мандельштам та ін.), Україна (М. Вороний,О. Олесь, М. Хвильовий, М. Коцюбинський)Живопис: П. Пікассо, П. Сезанн. Музика: М. Равель, І. Стравінський. Скульптура: О. Роден. Кінофільми: Дж. Гріффіта, С. Ейзенштейна, О. Довженка. Вистави: П. Дягилєва, Вс. Мейєрхольда, Л. Курбаса

Клод Моне «Враження, схід сонцяІмпресіонізм (фр. impression — враження) — течія модернізму, що характеризується ушляхетненим, витонченим відтворенням особистісних вражень і спостережень, мінливих миттєвих відчуттів і переживань«Бачити, відчувати, виражати — у цьому все моє мистецтво» — так словами Е. Ґонкура могли б сказати про себе майстри імпресіонізму. Письменники використовують ліричний монолог, незакінчені фрази й думки, які допомагають показати плин настроїв і вражень героя.

Каміль Піссарро. Село ВуазенІмпресіонізм виявився плідним і в музиці (М. Равель, К. Дебюссі, М. де Фалья, Дж. Пуччіні, С. Скотт та ін.). У літературі представниками імпресіонізму були брати Е. і Ж. Ґонкур, А. Доде, Гі де Мопассан, П. Верлен (Франція); С. Цвейг, А. Шніцлер (Австрія); С. Віткевич, С. Жеромський (Польща); М. Коцюбинський, М. Вороний (Україна).

С. Лук’янов. Міста і дороги. Символізм (з грецьк. symbolon — знак, символ, ознака) — одна з течій раннього модернізму, у якій замість художнього образу, що відтворює певне явище, використовується художній символ, що є знаком мінливого «життя душі» і пошуку «вічної істини». Поет має оспівувати не об’єкт, а враження й почуття, що у нього виникають. Символісти використовували такі художні засоби, як складний метафоризм, інакомовлення, натяки, символіка, музичність, багатозначність слів, абстрактність образів

Жан Дельвіль «Прометей викрав вогонь для людей»У Франції найвідомішими представниками символізму були П. Верлен, А. Рембо, С. Малларме; у Бельгії — М. Метерлінк, Е. Верхарн; у Німеччині — С. Георге; в Австрії — Р. М. Рільке, Г. Гофмансталь; у Росії — В. Брюсов, Андрій Бєлий, О. Блок;в Україні – «Молода муза», «Українська хата», «Митус»

Андрій Стерхов Сон давнього міста. Львів. Неоромантизм. Визначальною ознакою цієї ранньої течії модернізму є подолання розриву між ідеалом і дійсністю, характерною для романтизму, завдяки могутній силі особистості, здатної перетворити бажане на дійсне. Неоромантики продовжували традиції романтизму, прагнули до одухотворення дійсності, створення образу сильної особистості, яка здатна змінювати світ. К. Гамсуна, Г. Гауптмана, Р. Л. Стівенсона, Р. Кіплінга, представників «Молодої Польщі», М. Гумільова, Леся Українка, Ю. Яновський, О. Теліга, О. Ольжич.