Молодший син Богдана: політичні виклики та помилки Юрія Хмельницького

Приймак  Володимир Леонідович

Волинський національний університет

імені Лесі Українки

наук. керівники:

доц. кафедри історії України та археології Н. В. Кінд-Войтюк

доц. кафедри історії України та археології В. В. Пришляк

МОЛОДШИЙ СИН БОГДАНА: ПОЛІТИЧНІ ВИКЛИКИ ТА ПОМИЛКИ ЮРІЯ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Анотація: Тема присвячена суперечливій і трагічній постаті українського гетьмана періоду війни за суверенітет козацької держави другої половини  XVII ст. Проаналізовано історіографічні підходи сучасної української історіографії до історичної постаті гетьманича, а згодом і гетьмана Юрія Хмельницького (1657, 1659 – 1663, 1677–1681). Розглянуто складні політичні обставини на початку Руїни, які під тиском московського боярина князя О. Трубецького змусили підписати новообраного гетьмана підроблені Переяславські договірні статті 1659 р. з Московським царством – фальсифікат «Статей Богдана Хмельницького» 1654 р. Внаслідок Чуднівської кампанії Ю.Хмельницький в таборі під Чудновим уклав із Річчю Посполитою не зовсім вигідний для Війська Запорозького Слободищенський трактат 1660 р. Згадано про  суперечливий період його гетьманування у подільському Немирові під  турецьким протекторатом. Загалом, окреслено чотири головні політичні прорахунки Ю. Хмельницького на гетьманській посаді. 

Ключові слова: Юрій Хмельницький, Військо Запорозьке, війна за суверенітет козацької держави другої половини XVII ст., Руїна,  Переяслав-2, Слободищенський трактат, гетьман, історична постать, роль особи в історії.

Юрій Хмельницький (1640/1641–1685) – молодший син гетьмана Богдана Хмельницького та його першої дружини Ганни Сомко – складна і суперечлива постать української історії Руїни. Він уособлює системну кризу українського державотворення другої половини XVII ст., коли політичний спадок його батька опинився під загрозою дезінтеграції через відсутність політичної спадкоємності, досвіду та стратегічного бачення козацької старшини. Як зазначав козацький літописець Самійло Величко, правління молодого гетьмана розпочалося в атмосфері хаосу й суперництва старшинських угруповань, кожне з яких прагнуло використати його як інструмент для власних інтересів [1]. Влада Юрія Хмельниченка не мала особливої внутрішньої легітимності, бо спиралася на авторитет батька, а не на власні політичні якості. У цих умовах гетьман виявився нездатним до системного управління і, не маючи стратегії, діяв ситуативно, що призвело до серії політичних помилок. Очевидно, що замість ствердження державної тяглості відбулася втрата політичної суб’єктності, а гетьманська булава перетворилася на символ особистих амбіцій, а не на інструмент державної волі [2].

Твердження  провідних українських істориків В. Смолія,                                В. Степанкова, В. Горобця і Т. Чухліба  підтримують сучасні інтерпретації, згідно з якими період гетьманування Юрія Хмельницького засвідчив нездатність української еліти зберегти баланс між зовнішніми впливами і внутрішньою єдністю [3]. Гетьман намагався лавіювати між потугами, не розуміючи, що кожне його рішення руйнує довіру не лише союзників, а й власного війська. Він втрачав контроль над полковою адміністрацією, розпорядчими документами, фінансами та військовими структурами. Нові дослідження С. Шумила і В. Ластовського розкриває трагічний фінал гетьмана: його останні роки під протекцією Османської імперії символізують остаточний занепад політичної суб’єктності Війська Запорозького, яка перетворилася на арену чужих впливів [4].

Розглянемо політичні хитання та помилки Юрія Хмельницького як причину руйнації гетьманської влади та дезінтеграції української державності у другій половині XVII ст. Першою і найочевиднішою хибою молодого гетьмана стало невміння втримати рівновагу між зовнішніми протекторатами, які намагалися перетягнути Гетьманщину у власну сферу впливу. Після смерті Богдана Хмельницького держава втратила не лише свого творця і харизматичного лідера, але й стрижень політичної стабільності. Юрій, не маючи достатнього досвіду, опинився перед складним вибором між Московським царством і Річчю Посполитою.

Другою вагомою помилкою стала недооцінка внутрішніх чинників владарювання. Ю. Хмельницький не спромігся встановити контроль над старшиною, що в умовах політичної турбулентності було рівнозначним втраті державної керованості. Старшинські угруповання почали діяти самостійно, укладаючи власні угоди, розподіляючи фінансові ресурси й ведучи перемовини із зовнішніми державами. Гетьман фактично втратив монополію на ухвалення рішень, що перетворило його владу на формальну. Водночас відсутність стабільної адміністрації призвела до хаосу в податковій, військовій та судовій сферах. Універсали гетьмана часто суперечили один одному, а система мобілізації війська втратила дієздатність. Зовнішньополітична непослідовність, підкріплена внутрішнім безладом, зробила козацький Гетьманат уразливим для іноземних втручань. Саме тому подальші спроби Юрія знайти підтримку в Османській імперії стали радше актом політичного відчаю, ніж продуманою дипломатичною стратегією. Відправившись під протекцію султана, він перетворився на залежного васала, позбавленого будь-яких інструментів для відновлення державної самостійності. Перебуваючи у Немирові на Східному Поділлі під турецьким  протекторатом,  він підписував свої універсали як «Милістю Божою Георгій Гедеон Венжик Хмельницький,  князь сарматський, Малої Росії України / князь Малоросійської України, і вождь Війська Запорозького» [5, с. 186–188].

Третьою стратегічною помилкою стала відсутність у Юрія Хмельницького розуміння важливості політичної комунікації з народом та козацьким загалом. Його правління не спиралося на підтримку широких верств населення, бо гетьман не зумів створити ідеологічного підґрунтя своєї влади. Якщо Богдан Хмельницький зміг об’єднати суспільство навколо ідеї національного визволення, то Юрій не запропонував жодної мети, здатної мобілізувати населення у затяжний період Руїни. Народ бачив у ньому не вождя, а фігуру залежності, що ухвалює рішення під тиском чужих сил. Його спроби балансувати між інтересами Речі Посполитої, Московського царства  й Оттоманської  Порти були приречені на провал, бо не спиралися на внутрішню підтримку. У результаті держава втратила довіру народу, який колись під проводом його батька здобував незалежність.

Четверта група помилок Юрія Хмельницького мала військово-операційний характер. Його неспроможність зберегти бойову дисципліну, нестача ресурсів і часті кадрові перестановки в старшинському складі послабили Військо Запорозьке. Багато полковників почали діяти самовільно, орієнтуючись на власні вигоди, а не на гетьманські накази. Відсутність координації з союзниками та неузгодженість дій на Правобережжі й Лівобережжі лише прискорили процес Руїни.

Отже, наслідки цих помилок виявилися фатальними. Гетьманщина втратила цілісність, а поняття державної єдності стало умовним. Розкол суспільства, зневіра в можливість самостійного правління та безперервні зміни зовнішнього курсу сформували образ української влади як ненадійної і залежної. Сам Юрій Хмельницький завершив життя в ізоляції, ставши символом не лише особистої поразки, а й краху політичного проєкту, який колись мав шанс закріпитися в європейському контексті. Його хитання та помилки стали історичним уроком про небезпеку відсутності політичної тяглості, стратегічного мислення та внутрішнього порозуміння в еліті. У цьому сенсі спадок Юрія Хмельницького є не лише свідченням минулого, а й попередженням про те, що державна нестабільність і непослідовність рішень завжди ведуть до втрати суверенітету, а отже до руйнування основ національного буття.

Список використаних джерел

1.               Величко С. Літопис / упоряд. Г. Боряк, Т. Таїрова-Яковлева. Київ: Кліо, 2020. 1016 с.
2.               Пришляк  О. Дипломатія Війська Запорозького 1648–1658 рр. у світлі нових публікацій [Огляд-рецензія на кн.: Горобець В. Князі і гетьмани усієї Русі. «Через шаблю маєм право». Злети і падіння козацької держави 1648–1783 років. Харків, 2016. (серія «Історія без цензури»); Горобець В. Світанок української держави. Люди, соціум, влада, порядки, традиції.. Харків, 2017; Горобець В. Зірки та терени козацької революції. Історія звитяг і поразок. Харків, 2017.; Слабченко Є. Дипломатична історія України / упоряд. І. Матяш. Київ, 2016.; Смолій В., Степанков В., Горобець В., Чухліб Т. Дипломатія на «межі світу»: міжнародні відносини та зовнішня політика Української держави (XVII ст. – 1750-ті рр.) : посібник для університетів. Київ, 2016.; Таирова-Яковлева Т. Инкорпорация: Россия и Украина после Переяславской рады (1654–1658). Київ, 2017.; Чухліб Т. Козаки і татари. Українсько-кримські союзи 1500–1700-х років. Київ, 2017 (серія «Міжнародна історія України»)]. Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Серія: Історичні науки. 2017. № 5 (354). С. 183–187.
3.               Смолій  В., Степанков В., Горобець В., Чухліб Т. Дипломатія на «межі світу»: міжнародні відносини та зовнішня політика Української держави (XVII ст. – 1750-ті рр.): посібник для університетів. Київ : Вид-во «AMENHOTEP», 2016.
4.               Шумило С. В., Ластовський В. В. «…де Хмельниченок лежить» (До питання останніх років життя та місця поховання Ю. Хмельницького). Український історичний журнал. 2022. Ч. 3 (564): травень – червень.              С. 142–157.
5.               Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657–1687) / упоряд. І. Бутич, В. Ринсевич,                                І. Тесленко. Київ; Львів: НТШ, 2004. 1087 с.