Монографія " ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИННОСТІ НЕПОВНОЛІТНІХ"

Про матеріал

У монографії викладено результати психолого-педагогічного дослідження деліквентної поведінки неповнолітніх проведеного автором. Розкрита характеристика типів акцентуацій неповнолітніх та їх психологічна схильність до правопорушень. Розроблені спеціальні рекомендації щодо психокорекційної й психопедагогічної роботи з акцентуйованими типами особистостей. Складений узагальнений портрет особистості неповнолітнього злочинця. Розроблена програма психічної саморегуляції проявів характерологічних особливостей підлітка. Розкрита технологія роботи з методиками дослідження типів акцентуацій.

Перегляд файлу

КОЗЛЯКОВСЬКИЙ Петро Андрійович

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИННОСТІ

НЕПОВНОЛІТНІХ

МОНОГРАФІЯ

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Редактор Ю.П. Шейда.

Технічний редактор, комп'ютерна верстка А. Шепель.

Здано до набору 08.06.2010. Підписано до друку 08.07.2010.

Папір офсетний. Формат 60х84. Гарнітура “Таймс”. Обл. вид. арк. 8,12.

Умовн. друк. арк. 12,0. Наклад 500. Замовл. 188-к.

Видавництво “Дизайн і поліграфія”. 54017, м. Миколаїв, пр. Леніна, 67.

Ліцензія № 7, серія МК від 16.09.2003 р.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КОЗЛЯКОВСЬКИЙ П.А.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

ПРОФІЛАКТИКИ ЗЛОЧИННОСТІ

НЕПОВНОЛІТНІХ

МОНОГРАФІЯ

Миколаїв – 2010

УДК 159.9 ББК 88.5 К 59

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України (лист № 14/18 – Г-978 від 25.10.2006 р.).

Рецензенти:

Кириченко О.А., доктор юридичних наук, професор;

Стариков І.М., доктор педагогічних наук, професор; Куц В.А., кандидат психологічних наук, професор.

К 59 Козляковський П.А.

Психологічні особливості профілактики злочинності неповнолітніх: Монографія – Миколаїв: Вид-во

“Дизайн і поліграфія”, 2010. – 192 С.

ISBN 978-966-96871-5-9

Розроблена програма психічної саморегуляції проявів характерологічних особливостей підлітка.

Розкрита технологія роботи з методиками дослідження типів акцентуацій.

Монографію видано за науковою редакцією автора та за його

рахунок.

ISBN 978-966-96871-5-9

УДК 159.9

ББК 88.5

Авторська серія

“Навчальна література для юристів”

Випуск 1

Козляковський П. А. Загальна психологія: Навч. посіб. – Миколаїв:

Вид-во МФ НаУКМА, 2002. – 220 С.

Випуск 2

Козляковський П.А. Загальна психологія: Навч. посіб.: В 2 т. – 2ге вид., доп. і перероб. – Т. 1. – Миколаїв: Вид-во МГДУ ім. П. Могили, 2004. – 220 С.

Козляковський П. А. Загальна психологія: Навч. посіб.: В 2 т. – 2ге вид., доп. і пере роб. – Т. ІІ. – Миколаїв: Вид-во МГДУ ім. П. Могили, 2004. – 240 С.

Випуск 3

Козляковський П. А. Загальна психологія: Підручник. – 3-тє вид., доп. і перероб. – Миколаїв: Вид-во “Дизайн і поліграфія”, 2005. - 468 С.

Козляковський П. А., Козляковський А. П. Соціальна психологія: Курс лекцій. Практикум. Хрестоматія. – Миколаїв: Вид-во “Дизайн і поліграфія”, 2005. – 424 С.

Випуск 4

Козляковський П. А., Козляковський А. П. Юридична психологія:

Навч. посіб. – Миколаїв: Вид-во “Дизайн і поліграфія”, 2006. – 424 С.

Випуск 5

Козляковський П. А., Козляковський А. П. Соціологія. Соціальна психологія: Навч. посіб. – 2-ге вид. доп. і перероб. – Миколаїв: Вид-во “Дизайн і поліграфія”, 2007. – 656 С.

Козляковський П. А. Козляковський А. П. Релігієзнавство: Курс лекцій. – Миколаїв: Вид-во “Дизайн і поліграфія”, 2007. – 140 С.

Випуск 6

Козляковський П. А., Козляковський А. П. Етика. Етика права. Етика юридичної діяльності: Навч. посіб. – Миколаїв: Вид-во “Дизайн і поліграфія”, 2008. – 400 С.

Козляковський П.А., Козляковський А.П. Юридична психологія: Навч. посіб. – 2-ге вид. доп. і перероб. – Миколаїв: Вид-во “Дизайн і поліграфія”, 2008. – 432 С.

Випуск 7

Козляковський П.А. Психологічні особливості профілактики злочинності неповнолітніх: Монографія. – Миколаїв: Вид-во “Дизайн і поліграфія”, 2010. – 192 С.

Козляковський П.А. Становлення творчої особистості: Монографія. – Миколаїв: Вид-во “Дизайн і поліграфія”, 2010 (у друці).

190

ПСИХОПАТІЯ – (від грец. ψυχή, psyche – душа і πάθος, pathos – хвороба) – це незвичайний, аномальний характер.

Інші визначення психопатії:

Психопатія – аномальний, дисгармонійний розвиток особистості із загальною нестійкістю; часто супроводжується розладами емоцій і волі.

Психопатія – емоційно-вольовий розлад психіки без явних порушень роботи інтелекту. Такі розлади впливають на вольові якості людини, її характер, мотивацію дій, але це ніяк не стосується провалів у пам'яті.

Психопатія – це вроджений дефект особистості, дефект центральної нервової системи, який зберігається усе життя, незалежно від того, чи людина спокійна, чи перебуває під впливом стресу. Є багато теорій формування психопатії, але одна з головних – порушення розвитку зародку плода. Психопат бачить навколо себе не людей, а тільки об'єкти для досягнення своєї мети. Вважають себе носіями абсолютної істини і контролерами. Спокійно можуть спостерігати будьякі сцени жорстокості. Психопатія, якою найчастіше хворіють політики, невиліковна. Психопатія є наслідком патологічного формування особистості з вираженими розладами поведінки й соціальної адаптації, особливий вид дисгармонійного розвитку.

ПСИХОТРАВМА – це переживання екстремального стресу, внаслідок подій, які особа сприймає як загрозу для свого життя, або стає їх свідком.

ПСИХІЧНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ (від лат. regulare — приводити до порядку, налагоджувати) — це функціонування живих систем різних рівнів організації та складності.

СТРЕС – стан психічної напруги, що виникає в процесі діяльності в найбільш складних і важких умовах

ХАРАКТЕР – у буквальному перекладі з грецької характер означає карбування, відбиток. У психології під характером розуміють сукупність індивідуально-своєрідних психічних властивостей, що виявляються в особистості в типових умовах та виражаються у властивих їй способах діяльності в подібних умовах.

ХАРАКТЕР – це індивідуальне сполучення істотних властивостей особистості, що виражають відношення людини до дійсності та виявляються в її поводженні, у її вчинках.

ЗМІСТ

ВІД АВТОРА...................................................................................................... 5

ГЛАВА І. АКЦЕНТУЙОВАНІ НЕПОВНОЛІТНІ ТА ЇХ СХИЛЬНІСТЬ ДО ДЕЛІКВЕНТНОСТІ 7

І.I. Стан і причини злочинності неповнолітніх..................................................... 8

І.2. Особливості соціалізації і формування особистості неповнолітнього ...............

правопорушника................................................................................................. 9

І.3. Характерологічні особливості особистості неповнолітнього у світлі проблематики акцентуацій 16

І.4. Характеристика типів акцентуацій неповнолітніх та їх психологічна схильність до деліквентності 20

1.4.1. Гіпертимний (конституційно-збудливий) тип ................................................... 21

1.4.2. Нестійкий тип ....................................................................................................... 24

1.4.3. Дистимічний тип (гіпотим) .................................................................................. 26

1.4.4. Істероїдний (демонстративний) тип ................................................................... 28

1.4.5. Параноїк (ригідний, загрузливий тип) ................................................................ 31

1.4.6. Емотивний (лабільний) тип ................................................................................. 33

1.4.7. Збудливий (епілептоїдний) тип ........................................................................... 36

1.4.8. Циклотимічний (циклоїдний) тип ....................................................................... 38

1.4.9. Сенситивний (частково педантичні риси) тип ................................................... 41

1.4.10. Шизоїдний тип ...................................................................................................... 43

1.4.11. Конформний тип ................................................................................................... 46

1.4.12. Астенік (астено-невротичний тип) ..................................................................... 49

1.4.13. Психастенічний (тривожно-недовірливий) тип ................................................. 51

1.4.14. Змішані типи ......................................................................................................... 56

І. 5. Особливості деяких психопатологічних станів ................................................. 57

1.5.1. Істеричні (демонстративні) явища ...................................................................... 57

1.5.2. Неврастенічні явища ............................................................................................ 57

1.5.3. Явища нав’язливих станів ................................................................................... 57

1.5.4. Іпохондричні явища ............................................................................................. 58

І. 6. Загальні рекомендації щодо психокорекційної і психопедагогічної

роботи з акцентуйованими особами ................................................................... 59

І.7. Характеристика деяких психокорекційних підходів ........................................ 62

І.8. Спеціальні рекомендації щодо психокорекційної й психопедагогічної роботи з акцентуйованими типами особистостей як один із напрямів

профілактики злочинів неповнолітніх ................................................................ 66

1.8.1. Гіпертимний (конституційно-збудливий) тип ................................................... 66

1.8.2. Істероїдний (демонстративний) тип ..................................................................... 68

1.8.3. Параноїк (ригідний, загрузливий тип) ................................................................. 70

1.8.4. Емотивний (лабільний) тип ................................................................................... 72

1.8.5. Збудливий (епілептоїдний) тип ............................................................................ 73

1.8.6. Циклотимічний (циклоїдний) тип ........................................................................ 74

1.8.7. Психастенічний (тривожно-недовірливий) тип .................................................. 74 І.9. Узагальнений портрет особистості неповнолітнього злочинця ........................ 75

ГЛАВА ІІ. ПСИХІЧНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ ПРОЯВІВ

ХАРАКТЕРОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ .......................... 78

ІІ.1. Сутність психічної саморегуляції ......................................................................... 79

ІІ.2. Саморегуляція проявів параноїчних (ригідних) рис ........................................... 80

ІІ.3. Саморегуляція проявів збудливих (епілептоїдних) рис ..................................... 81

ІІ.4. Саморегуляція проявів гіпертимних рис ............................................................. 82

ІІ.5. Саморегуляція проявів істеричних (демонстративних) рис ............................... 83

ІІ.6. Саморегуляція проявів шизоїдних рис ................................................................. 85

ІІ.7. Саморегуляція проявів психастенічних (тривожних) рис .................................. 86

ІІ.8. Саморегуляція проявів сенситивних рис ............................................................. 87

ІІ.9. Саморегуляція проявів дистимічних (гіпотемічних) рис ................................... 88

ІІ.10. Саморегуляція проявів конформних рис ............................................................. 90

ІІ.11. Саморегуляція проявів рис нестійкості................................................................ 91

ІІ.12. Саморегуляція проявів астенічних рис ................................................................ 91

ІІ.13. Саморегуляція проявів емотивно-лабільних рис ................................................ 92 ІІ.14. Саморегуляція проявів циклоїдних (гіпертимних і гіпотимних) рис ................ 93 ІІ.15. Саморегуляція особистості з іпохондричним розвитком ................................... 93

ГЛАВА ІІІ. ТЕХНОЛОГІЯ РОБОТИ З МЕТОДИКАМИ

ДОСЛІДЖЕННЯ ТИПІВ АКЦЕНТУАЦІЙ ............................................................... 95 ІІІ.1. Патохарактерологічний Діагностичний Опитувач (ПДО) ................................. 96

ІІІ.2. Модифікований Патопсихологічний Діагностичний Опитувач (МПДО) ...... 111 ІІІ.3. Тест А.С. Прутченкова, А.А. Сіялова “Акцентуація характеру дітей” (АХД) ..... 117 ІІІ.4. Особистісний комплексний соціометричний тест-2 (ОКСТ-2) ....................... 119

ІІІ.5. Додатки ................................................................................................................. 122

Додаток ІІІ.5.1. “ПСИХОЛОГІЧНА КАРТА ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ” ..................... 122

Додаток ІІІ.5.2. Інструкція. Опитувач ПДО .................................................................. 132 Додаток ІІІ.5.3. Інструкція. Опитувач МПДО .............................................................. 159 Додаток ІІІ.5.4. Інструкція. Опитувач АХД .................................................................. 166 Додаток ІІІ.5.5. Інструкція. Опитувач ОКСТ-2 ............................................................ 172

БІБЛІОГРАФІЯ ............................................................................................................... 178 Короткий словник термінів ............................................................................................ 185 Психологічні особливості профілактики злочинності неповнолітніх. 189

ПІДЛІТКОВИЙ ВІК – (англ. teenage period, adolescence) – період онтогенезу, перехідний між дитинством і дорослістю. Хронологічні межі точно не фіксовані. Залежно від того, чи розглядається як особливий етап розвитку ранній юнацький вік, П. В. відводиться період від 10-11 до 15 років або від 11-12 до 16-17 років. Інколи цілком належить до кризисних віків, критичних періодів онтогенезу, хоча питання про неминучість кризи та його протяжність є дискусійним.

П. В. характеризується різкими, якісними змінами, що зачіпають всі сторони розвитку. Біологічно він відноситься до передпубертатного й пубертатного періоду, тобто етапу статевого дозрівання й безпосередньо передуючому йому часу інтенсивного, нерівномірного розвитку і зростання організму. Це визначає нерівномірність і значну індивідуальну варіативність темпів розвитку (тимчасові відмінності у хлопчиків і дівчаток, акселерація і ретардація), робить істотний вплив на психофізіологічні особливості, функціональні стани підлітка (підвищена збудливість, імпульсивність), викликає статевий потяг (часто неусвідомлене) і пов'язані з цим нові переживання, потреби, інтереси. З фактом статевого дозрівання пов'язане те, що П. В. є періодом початку ряду психічних захворювань.

КРИМІНОГЕННА ОСОБИСТІСТЬ – (лат. crimen (criminis) – злочин; греч. genos – рід, походження) – індивід, який має сукупність психічних властивостей, що сприяють злочинній поведінці.

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА — опис властивостей, закономірностей, тенденцій, факторів злочинності або окремих її видів, а також ознак особи злочинців (окремих їх типів).

НЕНОРМАТИВНА КРИЗА – життєва криза, яка переживається особистістю в зв’язку з переходом від одного вікового етапу до іншого. Ця криза виникає в складних життєвих обставинах, коли людині приходиться переживати події, які не очікувано змінюють її звичний спосіб життя, а також вимагають від неї здійснити життєво важливий вибір, іноді повної переорієнтації діяльності.

ПСИХАСТЕНІЯ – психічна хвороба, що характеризується нерішучістю людини, невпевненістю її у своїх силах; одна з форм неврозів.

ПСИХОЛОГІЧНИЙ ВІК – вік, який указує на рівень адаптованості людини до вимог навколишнього світу, характеризує розвиток її інтелекту, здатність до навчання, рухові навички, а також такі суб'єктивні фактори, як ідентичність, життєвий план, переживання, настанови, мотиви, сенси тощо.

188

Особливість І. – оборотність симптомів й повна компенсація психічного розвитку дітей надалі. Деякі форми І. мають генотипічну обумовленість.

Причинами І. можуть бути перенесені в ранньому дитинстві інфекційні захворювання, інтоксикації, тривалі кишкові розлади, авітамінози. У ряді випадків І. обумовлений пошкодженням плоду, патологією його внутрішньоутробного розвитку або родовою травмою.

ІПОХОНДРІЯ – іпохондричний синдром – хворобливий стан людини, який характеризується безпідставним страхом за своє здоров'я і за саме життя. І. спостерігається при неврозах і психічних хворобах. Механізм виникнення І. не з'ясований.

КОМПЛЕКС НЕПОВНОЦІННОСТІ – теоретичне поняття в

індивідуальній психології А. Адлера, що позначає енергетичний потенціал психічної активності, викликаний переживанням кожною людиною в ранньому дитинстві, відчуття власної недостатності. Відбувається витіснення цього відчуття у несвідоме і надання йому за рахунок цього характеру постійної ненаситності, а прагнення до позитивного переживання відчуття компетентності стимулює різні види діяльності, у яких можливий реальний або уявний успіх.

КОНФЛІКТ – 1) процес різкого загострення суперечностей і боротьби двох чи більше сторін – учасників у вирішенні проблеми, що має особистісну значимість для кожного з його учасників;

2) зіткнення протилежних, несумісних тенденцій у свідомості однієї людини в міжособистісних відносинах індивіда чи груп людей, пов'язане з гострими негативними емоційними переживаннями;

3) крайнє загострення суперечностей; зіткнення осіб, їхніх інтересів, потреб, оцінок рівня прагнень, домагань тощо при способах їх вирішення на фоні емоційних станів.

КОНФЛІКТНА СИТУАЦІЯ – складна ситуація, що складається з об'єкта та учасників конфлікту різної спрямованості, і в якої один або декілька опонентів, наближаючись до своєї мети, віддаляють інших від своїх цілей, ускладнюють або роблять просто неможливим їх досягнення.

КРИЗИ ВІКІВ – (англ. age crises) – умовне найменування перехідних етапів вікового розвитку, що займають місце між стабільними (літичними) періодами.

Присвячується світлій пам’яті дорогої мами, Клавдії Самойлівни, сільської вчительки

ВІД АВТОРА

льними проблемами юридичної психології, курс якої авослідження, які висвітленні в монографії являються актуа-

тор викладає в МНЦ Одеської національної юридичної

академії. Слід зазначити, що вказана проблема була визначена й частково розкрита автором в опублікованій в 2006 і 2008 роках книзі “Юридична психологія”, яка рекомендована Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів.

У монографії викладено результати психолого-педагогічного дослідження деліквентної поведінки неповнолітніх, проведеного автором у період його роботи шкільним психологом у системі середньої освіти в 1993-1999 роках. Була проведена комплексна психологічна діагностика біля двох тисяч учнів 8-11 класів, а також більш ста підлітків-деліквентів, які перебували на обліку в міліції за здійснення різних правопорушень.

Монографія складається з наступних трьох глав:

Глава І. “Акцентуйовані неповнолітні та їх схильність до деліквентності”.

Глава ІІ. “Психічна саморегуляція проявів характерологічних особливостей особистості”.

Глава ІІІ. “Технологія роботи з методиками дослідження типів акцентуацій”.

У даному дослідженні проаналізовано стан та причини злочинності неповнолітніх, а також особливості соціалізації й формування особистості неповнолітнього правопорушника. Розкриті характерологічні особливості особистості неповнолітнього у світлі проблематики акцентуацій.

У результаті комплексної психодіагностики була розроблена характеристика типів акцентуацій неповнолітніх та встановлена їх психологічна схильність до деліквентності. Проаналізовані особливості деяких психопатологічних станів.

Розроблені загальні та спеціальні рекомендації щодо психокорекційної та психопедагогічної роботи з акцентуйованими типами особистостей як один із напрямів профілактики злочинів неповнолітніх. Дана характеристика деяких психокорекційних підходів. Складений узагальнений портрет особистості неповнолітнього злочинця.

За результатами дослідження була розроблена спеціальна “Психологічна карта особистості учня”, де фіксуються результати психодіагностики не тільки за акцентуацією характеру, а й за іншими якостями (наприклад, пізнавальними, мотиваційними).

Розроблена спеціальна програма психічної саморегуляції проявів характерологічних особливостей особистості, яка складається з психотехнічних вправ.

Висвітлений досвід з технології застосування психодіагностичних тестів з дослідження типів акцентуацій.

Автор вдячний педагогічному колективу Миколаївського муніципального колегіуму й, особливо, його директору, народному вчителю України, С. М. Сичко за створення сприятливих умов для проведення цього психолого-педагогічного дослідження.

Автор висловлює подяку Л. П. Царюк за плідну співпрацю при підготовці матеріалу монографії.

Психологічні особливості профілактики злочинності неповнолітніх. 187

живаннями. 4. У соціології – відчуття невдоволення своїм положенням, яке відчуває індивід або соціальна група. 5. У психології – сенсорна недостатність. 6. Порушення діяльності систем біологічного або соціального організму.

<> Сенсорна депривація – тривале й повне виключення всякого сенсорного подразника; характеризується рядом психічних розладів. Статева депривація – вимушене або свідоме зниження статевої активності нижче індивідуальної (конституційно вікової) потреби.

ДИСГАРМОНІЯ ОСОБИСТОСТІ – особистісне відхилення, що супроводжує кризові ситуації, які виникають на різних етапах життєвого шляху, з достатньо вираженою визначеністю (відхилення розвитку від гармонійного, оптимального, що виявляється в дедалі ширших поведінкових збоченнях, комунікативних проблемах, невротичних симптомах). Дисгармонійна особистість, неадекватно відображаючи власні статево-вікові, індивідуально-психологічні, комунікативні та інші властивості, сприймає й навколишню дійсність крізь фільтри внутрішньособистісних викривлень, що породжує нові невідповідності і вдруге ускладнює подальшу гармонізацію.

ЕМОЦІЇ – психічні стани людини, в яких реалізується безпосереднє ситуативне переживання (задоволення, радість, страх) особистістю значимості діючих на неї явищ і ситуацій. В Е. проявляється позитивне ставлення особистості до певних об'єктів, сфер діяльності, до самого себе, інших людей

ІНТЕЛЕКТ – (англ. intelligence; від лат. intellectus – розуміння, пізнання) – 1) загальна здатність до пізнання і вирішення проблем, що визначає успішність будь-якої діяльності і та, що лежить в основі ін. здатність; 2) система всіх пізнавальних (когнітивних) здібностей індивіда: відчуття, сприйняття, пам'яті, мислення, уяви; 3) здатність до вирішення проблем без спроб і помилок “в думці”. Поняття І. як загальна розумова здатність застосовується як узагальнення поведінкових характеристик, пов'язаних з успішною адаптацією до нових життєвих завдань.

ІНФАНТИЛІЗМ – (від лат. infantilis – дитячий) – затримка в розвитку організму. Характерна ознака І. – поєднання фізичного і психічного недорозвинення. У дитяти затримується зростання, зберігаються дитячі пропорції тіла, статеві органи недорозвинені, вторинні статеві ознаки відсутні або недостатньо виражені. Психічний розвиток нижче вікового рівня.

186

ДЕФІЦИТ СПІЛКУВАННЯ – (від лат. deficit – бракує) – недостатнє по кількості і якості спілкування дитини з оточуючими людьми. Д. с. зазвичай має місце в дитячих установах закритого типа (лікарнях, будинках дитини, дитячих будинках, інтернатах), у неблагополучних сім'ях, де батьки не приділяють дитині достатньої уваги, або в сім'ях, де батьки страждають різного роду захворюваннями, через які не забезпечують дітям повноцінного спілкування.

Д. с. – одна з найважливіших причин затримок і відхилень в психічному розвитку дитини, особливо в дитячому і ранньому віці. При проведенні корегувальної роботи недостатньо заповнювати кількісний Д. с., необхідно організовувати адекватне за якістю спілкування, враховуючи як вікові особливості дитини, так і її минулий комунікативний досвід. Для цього проводиться діагностика рівня розвитку спілкування та заповнюються відмічені прогалини.

ДЕЛІКВЕНТ – (лат. delinquens – що здійснює порушення) – правопорушник, людина з відхиленнями від загальноприйнятої соціальної норми поведінки; термін застосовується в основному для характеристики неповнолітніх правопорушників.

ДЕЛІКВЕНТНА ПОВЕДІНКА – різновид поведінки, що відхиляється; протиправна, злочинна поведінка.

ДЕВІАНТНА ПОВЕДІНКА – поведінка з відхиленням від прийнятих у суспільстві правових або моральних норм. Основні види Д. п. – злочинність і аморальна поведінка, що кримінально не караються.

ДЕПЕРСОНІФІКАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ – процес гальмування, згортання і нівелювання активності, особливостей особистості як неповторної індивідуальності. У своїх крайніх формах – це процес десоціалізації й індивідуалізації, здатний призвести до повної деформації та зруйнування особистості.

ДЕПРИВАЦІЯ – 1. Втрата, позбавлення, обмеження.

<> Відносна депривація: а) невідповідність між очікуваннями та фактичним положенням індивідів або соціальних груп; б) недостатнє задоволення яких-небудь потреб людей у порівнянні з іншими людьми. 2. Брак економічних та емоційних опор, загальноприйнятих як базисних основ людського досвіду (прибуток, забезпеченість житлом, а також опікування дітей батьками). 3. Ізоляція від зовнішніх подразників, втрата або обмеження можливостей задоволення будьяких потреб, що супроводжуються комплексними емоційними пере-

ГЛАВА І. АКЦЕНТУЙОВАНІ НЕПОВНОЛІТНІ ТА ЇХ СХИЛЬНІСТЬ ДО ДЕЛІКВЕНТНОСТІ

Короткий зміст глави

І.І. Стан і причини злочинності неповнолітніх.

І.2. Особливості соціалізації і формування особистості непо-

внолітнього правопорушника.

І.3. Характерологічні особливості особистості неповнолітнього у світлі проблематики акцентуацій.

І.4. Характеристика типів акцентуацій неповнолітніх та їх психологічна схильність до деліквентності.

І.5. Особливості деяких психопатологічних станів.

І.6. Загальні рекомендації щодо психокорекційної й психопедагогічної роботи з акцентуйованими особами

І.7. Характеристика деяких психокорекційних підходів.

І.8. Спеціальні рекомендації щодо психокорекційної й психопедагогічної роботи з акцентуйованими типами особистостей як один із напрямів профілактики злочинів неповнолітніх

І.9. Узагальнений портрет особистості неповнолітнього злочинця.

І.І. Стан і причини злочинності неповнолітніх.

Злочинність неповнолітніх обумовлена взаємним впливом негативних факторів зовнішнього середовища й особистості самого неповнолітнього. Так, в Україні протягом довгого часу відмічається ріст злочинності неповнолітніх. Крадіжки, пограбування, розбої і хуліганство складають 76% всіх справ неповнолітніх із числа направлених в суд, а разом з вбивствами, зґвалтуваннями і важкими тілесними ушкодженнями – 90%. Для неповнолітніх правопорушників характерне здійснення злочинів у групі. Якщо з усіх злочинців по лінії кримінального розшуку здійснили злочини в групах 38%, то із неповнолітніх – 70%. Серед ґвалтівників більша доля учнів, з яких сімнадцятилітніх приблизно в 6 разів більше, ніж чотирнадцятилітніх, хуліганів – 41:1, вбивць – 8:1 (А.В. Тимченко, В.Є. Христинко). Вивчення “дозвільних” зґвалтувань показало, що нерідко: а) злочинці і жертва разом займаються пияцтвом, після чого вони втрачають здатність орієнтуватися в умовах, тим більш чинити опір (15%); б) злочинець знає, що жертва була раніше зґвалтована, але нікому про це не повідомила (12%); в) після випадкового знайомства потерпіла охоче погоджується прогулятися з п’яним підлітком і йде з ним у відлюдне місце, що сприймається майбутнім насильником як сексуальна стимуляція, хоч ніяких реальних еротичних заохочень з боку жертви не було (12%); г) після випадкового знайомства жертва своєю поведінкою провокує посягання (15%).

Зазначимо, що злочинність неповнолітніх в останні роки зростала набагато разів швидше, ніж змінювалась загальна кількість населення цієї вікової групи. Можна стверджувати, що неповнолітні – одна із кримінально уражених категорій населення.

Аналіз динаміки злочинності неповнолітніх в Україні та в інших країнах пострадянського простору дозволяє виявити низку наступних важливих факторів:

1. Україна та інші країни пострадянського простору мають високий рівень злочинності неповнолітніх і відрізняються інтенсивними темпами її росту – в середньому на 14-17 % кожні п’ять років.

2. Ріст злочинності неповнолітніх відбувається на фоні скорочення або вкрай незначного в окремі роки збільшення загальної чисельності цієї вікової групи.

3. Ріст злочинності неповнолітніх відбувається на фоні загального росту злочинності в країнах, яка охоплює й інші вікові групи, але відрізняється великою інтенсивністю.

КОРОТКИЙ СЛОВНИК ТЕРМІНІВ

АГРЕСІЯ – (лат. aggredior – нападаю) – специфічна форма деструктивних дій або поведінки особистості, що спрямована на використання сили та спричинення фізичної або психологічної шкоди людям або предметам і яка суперечить нормам і правилам існування у соціумі.

АКЦЕНТУАЦІЯ – (лат. accentus – наголос) – 1) надмірне посилення індивідуальних рис темпераменту або характеру, що підкреслюють своєрідне реагування особистості на відповідні фактори. 2) особистості або характеру — особливість прояву тих чи інших рис, що зумовлює специфіку вразливості та збільшує в порівнянні з конституційною нормою ймовірність тих чи інших захворювань.

АМБІВАЛЕНТНА ПОВЕДІНКА – (лат. ambo – обидва; valentia – який має силу) – поведінка особистості, що характеризується суперечливим відношенням до якогось об’єкту, з одночасною спрямованістю на цей об’єкт протилежних, несумісних одна з одною схильностей, установок і почуттів.

АФЕКТ НЕАДЕКВАТНОСТІ – надмірна захисна реакція на неуспіх, яка породжена завищеною самооцінкою особистості, і її реальних можливостей.

ВНУТРІШНІЙ КОНФЛІКТ – внутрішньоособистісний – глибоке (іноді травмуюче) переживання, що викликається суперечностями в сфері мотивів, потреб, потягів та інших динамічних проявів особистості.

ВІКОВА КРИЗА – перехідний період, який неминуче переживає людина при зміні вікових етапів, завершення відповідних стадій розвитку.

ГОСПІТАЛІЗМ – катастрофічна картина симптомів, що розвиваються на першому році життя у дітей, які виховуються в спеціальних закладах або з тих чи інших причин відчувають гостру материнську депривацію. До цих симптомів відносяться погіршення фізичного стану, підвищена сприйнятливість до інфекцій, схильність до захворювань, висока смертність, погіршення, затримка і дисфункція психічного функціонування. Серед дітей, які вижили, виявляються підвищена частота психічних розладів, затримка психічного розвитку та антисоціальні нахили.

184

71. Реан А. А. Характерологические особенности подростков делинквентов. – “Вопросы психологии”, 1991, № 4, С. !39 – 144.

72. Ремшмидт Х. Подростковый и юношеский возраст. Проблемы становления личности. М.: Мир, 1994 – 320 С.

73. Рихартц М., Бауэр М. Психиатрия и психотерапия периода развития. // Психиатрия, психосоматика, психотерапия. Ред. Кискер К. П., Фрайбергер Г., Розе Г. К., Вульф Э. – М.: Алетейа, 1999. – С. 52-89.

74. Семенович А. В. Нейропсихологическая диагностика и коррекция в детском возрасте. – М.: Академия, 2002. – 232 С.

75. Собчик Л. Н. Введение в психологию индивидуальности. Теория и практика психодиагностики. – М.: Институт прикладной психологии, 1997. – 480 С.

76. Стайн Д. М., Грембах М. М. Половое созревание у мальчиков и девочек: физиология и нарушения // Репродуктивная эндокринология. Под ред. С. С. К. Йена, Р. Б. Джаффе. – М.: Медицина, – 1998. Т. 1. с. 422-530.

77. Тростанецкая Г. Н., Шипицына Л. М. Дети группы “риска”. Социальные и психолого-педагогические проблемы // Дети и насилие. Материалы всероссийской научно-практической конференции. – М.-СПб. 2-8 октября 1994. – С. 5-9.

78. Труды ПНИИ им. В. М. Бехтерева, 1973, Т. 66.

79. Эйдемиллер Э. Г., Юстицких В. Психология и психотерапия семьи. – СПб.: Питер, 1999. – 656 С.

80. Эриксон Э. Идентичность: юность и кризис – . М.: Прогресс, 1996. – 344 С.

81. Юнг К. Г. Психологические типы. – СПб., 1995. – 716 С.

4. Злочинність неповнолітніх росла, не дивлячись на ті обставини, що в окремі періоди в Україні та в інших країнах пострадянського простору каральна практика стосовно цієї категорії населення була достатньо суворою.

5. Відповідну поправку в картину стану злочинності необхідно внести в зв’язку з існуванням такого явища, як латентність. Латентність обумовлена дефектами фіксації і реального виявлення злочинів неповнолітніх. За оцінками спеціалістів-експертів, реальна злочинність неповнолітніх в 3-4 рази вища, ніж та яку відображає офіційна кримінальна статистика (В.Н.Кудрявцев, В.Є. Емінов).

До основних причин росту злочинності неповнолітніх спеціалісти нерідко відносять наступні:

− незадовільні умови виховання дітей у багатьох сім’ях;

− слабка допомога батькам у справі педагогічного виховання дітей і підлітків;

− незадовільні умови виховання в багатьох школах та інших дитячих закладах;

− слабка підготовка кадрів, які проводять виховну роботу в цих закладах;

− незадовільні умови виховання в дошкільних закладах;

− незадовільна робота комісій у справах неповнолітніх;

− формалізм у діяльності громадських організацій, які покликанні сприяти сім’ї, школі, дитячим закладам, культурним та іншим закладам у вихованні дітей і підлітків, а також міліції, прокуратурі і суду в питаннях попередження правопорушень неповнолітніх;

− недоліки в роботі правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю неповнолітніх.

І.2. Особливості соціалізації і формування особистості неповнолітнього правопорушника.

Соціалізація представляє собою процес формування особистості у відповідних соціальних умовах, соціальних групах і набуття життєвого досвіду, засвоєння цінностей, норм і правил поведінки. Спеціалісти нерідко виділяють наступну низку стадій соціалізації: 1) первинна, або рання, соціалізація (від народження до підліткового віку); 2) стадія індивідуалізації, що характеризується прагненням індивіду виділити себе серед інших, критично усвідомити суспільні норми поведінки; 3) стадія інтеграції, що відображає бажання людини знайти своє місце в житті; 4) трудова стадія; 5) після трудова стадія.

Однак, найбільш інтенсивно соціалізація здійснюється в дитинстві та юності, але розвиток особистості продовжується й у середньому і літньому віці. Орвіль Г. Брим-молодший (1966) одним із перших висловив думку про те, що соціалізація відбувається протягом усього життя. Він стверджував, що існують наступні розбіжності між соціалізацією дітей і дорослих:

1. Соціалізація дорослих виражається, головним чином, у зміні їхньої зовнішньої поведінки, у той час як дитяча соціалізація коригує базові ціннісні орієнтації.

2. Дорослі можуть оцінювати норми; діти здатні тільки засвоювати їх.

3. Соціалізація дорослих часто припускає розуміння того, що між чорним та білим існує безліч “відтінків сірого кольору”.

4. Соціалізація дорослих спрямована на те, щоб допомогти людині опанувати певні навички; соціалізація дітей формує, головним чином, мотивацію їхньої поведінки.

Девіантна, а також деліквентна поведінка пов’язані з дефектами соціалізації:

А) в організації виховання, що призводить до розвитку антисуспільної орієнтації й асоціальної мотивації;

Б) у розумінні соціальних ролей, які призводять або до заперечення ролі, нерозуміння її соціальної значущості, або до ухилення від виконання ролі;

В) в системі спілкування (звуження кола спілкування, спілкування в групі з деліквентами, неможливість задоволення потреб в емоційному контакті, самоствердженні тощо);

Г) індивідуального соціального досвіду, що залежить від помилок у вихованні, специфіки спілкування (наприклад, у сім’ї), засвоєння норм асоціальної поведінки тощо;

Д) соціального контролю, що залежить від недостатньо ефективної діяльності сім’ї, навчально-виховних і виробничих організацій, правоохоронних органів;

Є) у соціальній адаптації, яка відображає, зокрема, процеси міграції й урбанізації.

Для розуміння позитивних та негативних ефектів соціалізації представляє інтерес психосоціальна концепція розвитку особистості,

183

и подростков. // Психическое здоровье и социальнопсихологическая поддержка детей и подростков. Состояние и перспективы. (Материалы межрегиональной научнопрактической конференции). – Кострома, 23-24 апреля

2002 г. С. 52-53

58. Петрушин С. В. Психологический тренинг в многочисленной группе. – М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2000. – 256 С.

59. Подмазин С. И. Тесты для диагностики акцентуаций характера у подростков / Под ред. Ю. З. Гильбуха. – К., 1994. – 54 С.

60. Прикладная юридическая психология: Учеб. пособ.для вузов / Под ред. А.М. Столяренко. – М., 2002, С.484-497.

61. Психология индивидуальных различий /Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер и В. Я. Романова. – 2 – е изд. – М.: “ЧеРо”, 2002. – 776 С.

62. Психология и психоанализ характера: Хрестоматия /Ред.сост. Д.Я. Райгородский. – Самара, 1998. – 640 С.

63. Психология мотиваций и эмоций / Под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер и М. В. Фаликман. – М.: “ЧеЧо”, 2006. – 752 С.

64. Психология развития / Под ред А. К. Болотовой и О. Н. Молчановой. – М.: ЧеЧо, 2005. – 524 С.

65. Прудченков А. С., Сиялов А. А. Эй ты параноик !!! (О психотипах личности, о диагностике акцентуации характера детей и педагогической помощи им). – М.: Новая школа, 1994. – 64 С.

66. Психотерапия детей и подростков / Под ред. Х. Ремшмидта. – М.: Мир, 2000. – 656 с.

67. Реан А. А., Коломинский Я. Л. Социальная педагогическая психология. – СПб. Питер Ком, 1999. – 416 С.

68. Реан А. А., Лукин С.Е. Методическое руководство по исследованию типов акцентуаций. – СПб., 1993. – 47 С.

69. Реан А. А. Психология познания педагогом личности учащихся. – М., 1990.

70. Реан А. А. Судебно-психологическая экспертиза по делам об изнасиловании. – “Психологический журнал”, 1990, №

2, С. 74 – 81.

182

мен // Психиатрия и общество. Сборник научных работ, посвященный 80-летию ГНЦ ССП им. В. П. Сербского. – М.: ГЭОТАР-МЕД, 2001. – С. 144-151.

49. Методические рекомендации по изучению личности (личностный комплексный социометрический тест). Кн. 1 – 3. – М., 1983. – 142 С.

50. Многоосевая классификация психических расстройств в детском и подростковом возрасте. Классификация психических и поведенческих расстройств у детей и подростков в соответствии с МКБ-10. – М.: Смысл; СПб.: Речь, 2003. – 407 С.

51. Минина С. П. Преступность несовершеннолетних: Серия “Современные стандарты в уголовном праве и уголовном процессе” / Науч. редактор проф. Б. В. Волженкин. – СПб., 1998. 44 С.

52. Мировский К. Н. К вопросу о принципах целенаправленной саморегуляции психических функций человека. – В кн.: Психическая саморегуляция. Вып. 1. – Алма – Ата, 1973, С. 56-58.

53. Можгинский Ю. Б. Признаки расстройств настроения и их динамика как показатели агрессивно-криминального поведения у подростков // Дети и насилие. Материалы всероссийской научно-практической конференции. – М.-СПб. 2-8 октября 1994. – С. 88-92.

54. Нечипоренко В. В. Обоснованность диагноза психопатии в молодом возрасте с позиций динамического подхода // Обозр. психиатрии и мед. психол. им. В. М. Бехтерева, 1991, № 1, С. 47-57

55. Осипова А. А. Общая психокоррекция: Учеб. пособ. для студентов вузов. – М.: ТЦ “Сфера”, 2000. – 512 С.

56. Пережогин Л. О. Тренинговая профилактика синдрома зависимости у детей и подростков. // Материалы XI международного симпозиума “Эколого-физиологические проблемы адаптации”. 27-28 января 2003 г., Москва. – М.: РУДН, 2003. – 678 с. С. 412-413

57. Пережогин Л. О., Емельянцева Ю. В., Крюковский С. В. Тренинговая профилактика синдрома зависимости у детей

яка запропонована відомим психологом Е. Еріксоном. Відповідно до теорії Еріксона, життєвий цикл розвитку складається з восьми стадій; перші п’ять припадають на дитинство, а останні три відповідають певним періодам у житті дорослих. На кожній стадії в житті індивіда виникає специфічна криза, чи сумнів, а перехід від однієї стадії до іншої відбувається в результаті подолання цієї кризи, навіть якщо вона не цілком вирішується.

Далі наведемо всі стадії розвитку особистості відповідно до теорії Еріксона:

1. Довіра – недовіра (грудний вік). Якщо діти почувають себе в достатній безпеці й більше не плачуть, коли йдуть ті, хто про них піклується, можна вважати, що вони перебороли першу кризу у своєму житті. Однак до деякої міри недовіра до оточуючих може зберігатися, адже часто криза вирішується не повністю.

2. Автономія – сором і сумнів (1-2 роки). Саме в цей період особливо яскраво виявляються прагнення дітей до самостійності та непокора авторитету. Коли дитині пред’являють занадто багато вимог у такій інтимній сфері як посадка на горщик, вона відчуває глибоке почуття сорому й власної неповноцінності; тим самим підривається її прагнення до самостійності й уміння орієнтуватися в навколишньому світі.

3. Ініціатива – почуття провини (3-5 років). У цей період у дітей спостерігаються рухливість, допитливість, робота фантазії. Яскраво виявляються дух суперництва й усвідомлення відмінностей між хлопчиками і дівчатками. У результаті цього дитина конфліктує з оточуючими з приводу того, як далеко може заходити її ініціатива в демонстрації своїх нових здібностей.

4. Працьовитість – неповноцінність (молодший шкільний вік). На даному етапі головне значення має розвиток їхньої впевненості в собі і компетентності, адже саме в цей період діти починають засвоювати (і відкривати у своїй уяві) справжні ролі дорослих. Якщо дитині не вдається перебороти цю кризу, вона почувається неповноцінною.

5. Становлення індивідуальності ( ідентифікація) – рольова дифузія (юність). У цей період відбувається дві основні події. За своїм фізичним розвитком молоді люди стають дорослими та відчувають активний сексуальний потяг, і, в цей же час вони змушені також вибирати своє місце у житті. Юнак або дівчина повинні вирішити питання про подальше навчання, знайти вигідну роботу та вибрати супутника життя. Невдачі в цих справах можуть негативно вплинути надалі на вибір вигідної роботи, партнерів, друзів (дифузія ідентичності, тривога, самотність, інфантилізм, не знайшов свого “Я”, невизнання людьми, “плутанина” ролей, ворожість).

6. Інтимність – самотність (початок дорослого життя). На цій стадії основного значення набувають залицяння, шлюб та інші види інтимних стосунків. Людина прагне до щирих, довірливих відносин з постійним партнером, однак це не зажди вдається, і вони розлучаються. Якщо конфлікт між інтимністю та самотністю не знаходить вирішення, може трапитися, що надалі людина буде вступати в тимчасові зв’язки, що завжди закінчуються розривом. Як результат – ізоляція, самотність.

7. Творча активність – застій (середній вік). На даному етапі розвитку людини – це творчість, активна робота, виховання дітей, турбота про них, задоволеність життям. Якщо це не вдається – спустошеність, застій, регресія.

8. Умиротворення (спокій) – розпач (старість). На цій стадії люди підводять підсумки свого життя. Якщо вони задоволені ним, то створюється почуття, що всі етапи життя являють собою деяку цілісну єдність. Якщо ні – настає розпач.

Обов’язковому врахуванню в процесі соціалізації та формування особистості неповнолітнього підлягають кризи віку. Так, спеціалісти вирізняють кризи дитинства, кризи юнацького віку та кризи зрілості. Звернемо особливу увагу на кризи дитинства та юнацького віку.

Кризи дитинства – вікові кризи, що забезпечують на ранніх етапах зародження особистості, її структурування, посилення, розвиток.

Перша криза в житті кожної людини – це криза народження, переживання якої істотним чином відображається на всьому наступному житті. Головним новоутворенням, що виникає після завершення кризового етапу, є формування індивідуального власного життя, у межах якого життєво важливою необхідністю та найголовнішою потребою залишається найтісніша взаємодія з близьким дорослим. Без-

181

34. Кон И. С. Психология юношеского возраста. – М.: Педагогика, – 1979. – 289 С.

35. Козляковський П.А., Козляковський А.П. Юридична психологія: Навч. посіб. – 2 – ге вид. доп. і перероб. – Миколаїв, 2008, С. 325 – 353.

36. Козляковський П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – 3-тє вид., доп. і перероб. – Миколаїв, 2005, С.138-152; 369-378.

37. Козляковський П.А., Козляковський А.П. Соціологія. Соціальна психологія: Навч. посіб. – 2-ге вид. доп. і перероб. – Миколаїв, 2007, С. 94 – 120.

38. Козляковський П.А., Козляковський А.П. Соціальна психологія: Курс лекцій.Практикум. Хрестоматія. – Миколаїв, 2005, С. 96-134.

39. Козляковский П.А., Сичко С.М. Психодиагностика и саморегуляция характерологических особенностей личности ученика. – Николаев, 1996. – 70 С.

40. Козляковский П.А., Сичко С. М. Психологическая диагностика и коррекция интеллектуального развития учащихся (для психологов и учителей общеобразовательных школ). – Николаев, 1996. – 118 С.

41. Козляковский П. А., Сичко С. М. Комплексная психодиагностика познавательной сферы личности учащегося (для психологов общеобразовательных школ). – Николаев, 1996. – 115 С.

42. Колесов Д. В., Мягков И. Ф. Учителю о психологии и физиологии подростка. – М.: Просвещение, 1986. – 80 С.

43. Лангмейер Й., Матейчик З. Психическая депривация в детском возрасте. – Прага: Авиценум, 1984. – 335 С.

44. Леонгард К. Акцентуированные личности. – К., 1989.

45. Личко А, Е., Битенский В.С. Подросковая наркология. – Л.., 1991.

46. Личко А. Е. Подросковая психиатрия. – Л., 1985.

47. Личко А.Е. Психопатия и акцентуации характера у подростков. – Л., 1983. – 310 С

48. Менделевич В. Д. Новые проблемы психологии и психопатологии девиантного поведения в период социальных пере-

180

ред. Т. Б. Дмитриевой, Б. В. Шостаковича – М. РИО ГНЦ ССП им. В. П. Сербского, 2001. – С. 119-147.

22. Гурьева В. А., Макушкин Е. В. Судебно-психиатрическая экспертиза несовершеннолетних. // Руководство по судебной психиатрии. / Под ред. Т. Б. Дмитриевой, Б. В. Шостаковича, А. А. Ткаченко. – М.: Медицина, 2004. – С. 139-156.

23. Гурьева В. А., Семке В. Я., Гиндикин В. Я. Психопатология подросткового возраста. Томск: Изд-во ТГУ, 1994. – 310 с.

24. Гравина А. А., Кашепов В. П., Кошаева Т. О. и др. Уголовная ответственность несовершеннолетних: Научно-практическое пособие. Под ред. В. П. Кашепова. – М.: Юридическая литература, 1999. – 160 С.

25. Девятова О. Е. Семейная депривация и психические расстройства у детей. – М.: Барс, 2004. – 114 С.

26. Джеймс Д. Драмтерапия с детьми, испытывающими трудности в обучении. // Драмтерапия. /Под ред. С. Митчела. М.: Эксмо-пресс, 2002. С. 28-49.

27. Долгова А. И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. – М. – 1981.

28. Дукаревич М. З. Лекции по характерологии. – М., 2006. С. 16; 93 – 94.

29. Иванов Н. Я., Личко А.Е. Патохарактерологический диагностический опросник для подростков: Методика исследования. – СПб., 1992.

30. Заика Е., Крейдун Н. П., Ячина А. С. Психологическая характеристика личности подростков с отклоняющимся поведением. – “Вопросы психологии”, 1990, № 4, С. 83.

31. Емельянов В. П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномалиями / Под ред. И. С. Ноя. — Саратов: Саратовский университет, 1980. — 97 с.

32. Иванников В. А. Психологические механизмы волевой регуляции. – М.: Изд-во УРАО подростков: методика исследования. – СПб., 1992.

33. Кащенко В. П. Педагогическая коррекция: исправление недостатков характера у детей и подростков: Кн. для учителя. – М.: Просвещение, 1992. – 223 С.

помічність маляти, як стверджував Л.С. Виготський, кожна його потреба перетворюється в потребу в іншій людині. Незадоволення цієї потреби призводить до госпіталізму (недовіра, замкнутість, ізоляція, хворобливість, відставання у фізичному і розумовому розвитку).

У кінці першого року життя виникає нова криза, дитина стає неслухняною, інтенсивно протиставляючи свої бажання вимогам дорослого. Нерідко виникають елементи регресії, тимчасового повернення на попередню стадію розвитку. У ході кризи просипається ще далеко не усвідомлена потреба у волі, без якої особистісний розвиток був би неможливим. Новоутворення цієї кризи – афективно зараженні уявлення, що мотивують поведінку навіть всупереч впливам середовища. Тепер просто нав’язати дитині свою волю неможливо, оскільки індивідуальне життя стає все менш дифузним, а рівень суб’єктності збільшується. Як указує Еріксон, до півтора року дитина вибирає для себе загальну довіру або недовіру до світу.

Наступна – знаменита криза трьох років, серед симптомів якої частіше всього називають негативізм, упертість, норовливість, знецінення дорослих, протести, бунти, прагнення до деспотизму по відношенню до близьких дорослих. Він завойовує волю, вимагаючи визнання своєї незалежності, самостійності, яку не завжди може проявляти достатньо адекватно. Якщо в цей час дитина зіштовхується з дорослим рішенням подолати примхи раз і назавжди, у відповідь формуються стійкі психологічні захисти, позбавитися від яких у подальшому дуже нелегко. Як під час попередньої кризи могло виникнути негативне новоутворення недовіри до світу, так і тепер замість необхідного почуття автономії можуть формуватися невпевненість в собі, надмірна соромливість.

У шість – п’ять років розгортається остання дитяча криза, основними симптомами якої є втрата безпосередності, манірності поведінки. Дитина губить єдність внутрішнього і зовнішнього, таку характерну для щирого, відкритого дошкільника, який що переживав, те й презентував. Новий спосіб життя , що пов’язаний зі школою, вимагає переоцінки цінностей, нового відношення до свого оточення, що виражене довільною регуляцією поведінки. У цей період важливо не допустити формування в молодшого школяра почуття провини за необачливу допитливість, оскільки воно має тенденцію залишатися на довгі роки, підгодовуючи недостатньо позитивне відношення до себе, підтримуючи далеко не конструктивну самозасуджуючу свідомість.

Кризи юнацького віку – вікові кризи, що викликані необхідністю забезпечити особистісний перехід від дитинства до дорослості.

Криза підліткового віку, яка відбувається в період від 13 до 15 років, – одна із самих хворобливих і гострих. Поряд з внутрішніми драмами, які нерідко являються складнішими за зовнішні конфлікти, молода людина переживає сильну ендокринну перебудову організму, коли тіло виходить з під контролю. Працездатність падає, навчання утрудняється, інтереси гаснуть, негативізм по відношенню до старших не знає меж. Цю кризу називають кризою самоусвідомлення, коли людина набуває почуття власної індивідуальності. Підлітковий вік можна порівняти, на думку С. Холла, з епохою хаосу, коли тварині, напівварварські тенденції зіштовхуються з потребами соціуму. Юність – вік домінування надмірної активності аж до повного виснаження, божевільної веселості – до глибокого смутку, впевненості в собі, яка переходить у хворобливу сором’язливість, егоїзму, який змінюється альтруїстичними поривами, потягами до спілкування, котрі переходять у бажання бути на одинці із собою, чуттєвості, яка непомітно перетворюється в апатію. Негативна фаза кризи завершується із закінченням тілесного дозрівання. У цей час здійснюється вибір між почуттям визначеності власного “Я”, формуванням так званої Его-ідентичності або почуттям дифузії, розмитості, рольової невизначеності. Перевага негативного новоутворення у вигляді сплутаності ролей передбачає регресію на більш інфантильний рівень розвитку, ворожість до нормативних приписів, ріст тривожності, страх перед спілкуванням, особливо перед особами протилежної статті.

Чергову вікову кризу, зазвичай, пов’язують із закінченням школи та називають кризою початку, коли відбувається пошук місця в новому, дорослому, самостійному житті. Під час цієї кризи фіксується сама низька задоволеність сенсом власного життя, гостра невпевненість в собі, переживається важкий стан загальної невизначеності поряд з хворобливо усвідомлюваною важкістю відповідальності за кожний власний крок. Головні конфлікти являються конфліктами ціннісними: норми оточення, субкультури практично ніколи не співпадають з нормами, котрі закладені в сім’ї. Віддаленні життєві цілі, що пов’язанні з майбутньою спеціальністю, продовженням навчання, створенням сім’ї, як правило, не узгодженні з актуальною життєвою ситуацією. Самовизначення передбачає самообмеження, вибір професії, як і будь-який життєвий вибір, супроводжується різким зву-

179

13. Вострокнутов Н. В., Дозорцева Е. Г., Пережогин Л. О., Русина В. В. Социальная и психиатрическая помощь детям с риском безнадзорности и криминальной активности: Методические рекомендации. – М.: РИО ГНЦ ССП им. В. П. Сербского. 2002. – 24 С.

14. Вострокнутов Н. В., Пережогин Л. О. Диссоциальное расстройство личности несовершеннолетних: диагностика, коррекция, профилактика, принципы правовой поддержки. Аналитический обзор – . М.: РИО ГНЦ ССП им. В. П. Сербского. 2003. – 40 С.

15. Вострокнутов Н. В., Харитонова Н. К., Игонин А. Л., Пережогин Л. О. Организационно-методические основы психотерапевтической и психокоррекционной работы с детьми группы риска употребления психоактивных веществ: Методические рекомендации. – М.: РИО ГНЦ ССП им. В. П. Сербского, 2004. – 36 С.

16. Вострокнутов Н. В., Харитонова Н. К., Пережогин Л. О., Колосов В. П. Психопрофилактическая работа с несовершеннолетними, имеющими высокий риск наркотизации. Основы семейного консультирования: Методическое пособие. – М.: РИО ГНЦ ССП им. В. П. Сербского. 2002. – 64 С.

17. Вострокнутов Н. В., Харитонова Н. К., Пережогин Л. О., Морозова Н. Б. Профилактика и реабилитация несовершеннолетних с психическими расстройствами и криминальной активностью: Пособие для врачей. – М.: РИО ГНЦ ССП им. В. П. Сербского. 2004. – 84 С.

18. Выготский Л. С. Психология детского возраста (1930) // Выготский Л. С. Психология. – М.: Эксмо-пресс, 2000. – 108 С.

19. Ганнушкин П.Б. Избранные труди. – М., 1964.

20. Гурьева В. А., Дозорцева Е. Г. Дискуссионные вопросы ограниченной вменяемости несовершеннолетних. // Ограниченная вменяемость. / Под ред. Б. В. Шостаковича. – М.: РИО ГНЦ ССП им. В. П. Сербского, 1996. – С. 40-46.

21. Гурьева В. А., Макушкин Е. В. Принципы судебнопсихиатрической диагностики в подростковом возрасте. // Функциональный диагноз в судебной психиатрии. / Под

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Антонян Ю. М., Горшков И. В., Зулкарнеев Р. М., Сапрунов А. Г. Насилие в семье. – М.: ВНИИ МВД РФ, 1999. – 180 С.

2. Асинкритов В. Ф. Клиника и судебно-психиатрическая оценка астенической психопатии. Автореф. канд. мед. Наук. – М.,1971.

3. Бажанов О.И., Максименя С.А. Правонарушения и преступность несовершеннолетних в Беларуси в последнем десятилетии XX века. – Минск, 2002.

4. Башкатов И. П. Психология неформальных подростковомолодежных групп. – М.: Информпечать, 2000. – 336 С.

5. Белкин А.С. Ситуация успеха. Как ее создать: Кн. Для учителя. – М.: Просвещение, 1991. 178 С.

6. Битенский В. С., Личко А. Е., Херсонский Б. Г. Психологические факторы в развитии токсикомании у подростков. – “Психологический журнал”, 1991, №4, С. 87 – 93.

7. Блейхер В. М. Клиническая патопсихология. – Ташкент, 1976.

8. Блейхер В. М., Бурлачук Л. Ф. Психологическая диагностика интеллекта и личности. – К., 1978.

9. Братусь Б. С. Аномалии личности. – М., Мысль, 1988, – 301 С.

10. Бурлачук Л. Ф., Морозов С. М. Словарь – справочник по психодиагностике. – СПб.: Питер Ком, 1999. – 528 С.

11. Буянов М. М. Беседи о детской психиатрии: Кн. для учителей и родителей. – 2-е изд. – М.: Просвещение, 1992. – 255 С.

12. Бэрон Р., Ричардсон Д. Агрессия. – СПб.: Питер, 1997. – 336 С.

женням перспектив, відмовою від безлічей можливостей. Успіх у цей період юнак схильний сприймати як щось випадкове, а невдачі – як власну провину, що несе серйозне розчарування у своїх можливостях.

Приблизно в 22-23 роки наступає завершальна для юнацького періоду криза переходу до дорослості. Головна її проблема – побудова плану на все життя, що здійснюється з максималістських позицій. Професія, сім’я, друзі, коханий(на) – усе повинно бути найкращим, унікальним, неповторним. Як пише Еріксон, новоспечений дорослий, який виник у результаті наполегливого відстоювання власної ідентичності, повний бажання злитися з ідентичністю інших. Він готовий до близькості, здатний залишатися вірним, навіть якщо це потребує жертв. Однак складність у тому, що він амбівалентний, почуття інтимності та ворожості викликають у нього одні й ті ж люди. Потреба в близькості існує такою ж виявленою потребою у віддаленості, готовністю ізолюватися від тих, хто зазіхає на особистий простір. Негативним новоутворенням, яке може сформуватися в процесі проживання даного кризового етапу, є потреба уникати контактів, які зможуть призвести до істинної близькості.

Немаловажний вплив на процес соціалізації особистості підлітка має рівень педагогічного виховання. Так, у літературі виділяють декілька типів недоліків виховання (Л.Д.Столяренко):

− бездоглядність та безконтрольність, які призводять до того, що діти належать самі собі, проводять час у пошуках дозвілля та підпадають під вплив вуличних компаній і протиправних груп;

− гіперопіка, що виражається в постійному нагляді за поведінкою дитини, чисельних заборонах з боку вихователів та суворих наказах;

− виховання за типом Попелюшки, тобто, в умовах байдужості, холодності, нечуйності;

− жорстке виховання, коли за найменшу провину дитину карають та вона росте в постійному жаху перед покаранням;

− виховання в умовах підвищеної моральної відповідальності – з малих років дитину переконують, що вона повинна виправдати надії батьків, або на неї покладають недитячі, непосильні турботи.

Негативні результати у вихованні і формуванні особистості підлітка, що проявляються в девіантній поведінці, пов’язані також з його сім’єю, з відсутністю батька, спілкуванням з деліквентними однолітками тощо. Однак зазначимо, що визначаючу роль у формуванні криміногенної особистості неповнолітнього грають такі фактори, як: індивідуально-психологічні особистісні властивості, котрі обумовлюють схильність до протиправної поведінки (агресивність, імпульсивність, емоційна збудливість, жорстокість, низький рівень інтелектуального розвитку, незрілість і спрощеність тощо).

І.3. Характерологічні особливості особистості неповнолітнього у світлі проблематики акцентуацій

Коротко акцентуацію можна визначити як дисгармонійність розвитку характеру, гіпертрофовану виразність окремих його рис, що обумовлює підвищену уразливість особистості у відношенні визначеного роду впливів та ускладнює її адаптацію в деяких специфічних ситуаціях.

При цьому важливо відзначити, що вибіркова уразливість по відношенню до визначеного роду впливів, що має місце для тієї чи іншої акцентуації, можуть поєднуватися і співвідноситися з гарною або навіть підвищеною стійкістю до інших впливів. Так само ускладнення з адаптацією особистості в деяких специфічних ситуаціях (пов'язаних з даною акцентуацією) може сполучатися з гарними або навіть з підвищеними здібностями до соціальної адаптації в інших ситуаціях. При цьому ці “інші” ситуації самі по собі можуть бути об’єктивними й більш складними, але не сполученими з даною акцентуацією, не референтними їй.

У роботах К. Леонгарда використовується як співвідношення “акцентуйована особистість”, так і “акцентуйовані риси характеру”. Хоч усе ж таки головним у нього поняттям є “акцентуація особистості”. Сама класифікація К. Леонгарда є класифікацією акцентуйованих особистостей. А. Є. Личко вбачає, що правильно було б говорити про акцентуації характеру, тому що в дійсності саме про особливості характеру та типології характеру йде мова.

Ми вбачаємо, що справедливим є використання обох співвідношень – і акцентуйована особистість і акцентуація характеру. У вітчизняній психології склалась традиція чітко, а іноді й різко підкреслювати різницю в поняттях особистість і характер. При цьому мається на увазі, що поняття особистість більш широке, яке вміщує в собі спрямованість, мотиви, настанови, інтелект, здібності та ін. Між

177

важко діагностується, захворювання, Ви розумієте безглуздість цих думок, але не можете від них відмежуватися?

86. Чи не виникають у Вас безглузді абсурдні, дурні думки, які часом не можна навіть в слух вимовити?

87. Чи не боїтеся Ви, що можете зробити якийсь дурний або ганебний учинок?

88. Чи не стали Ви останнім часом замислюватися про самого себе, своє життя, переглядати та переоцінювати прожите, думати про сенс свого життя, і взагалі “філософствувати”?

89. Чи не звернули Ви уваги на те, що останнім часом якось особливо стурбовані своїм здоров'ям?

90. Чи немає у Вас відчуття, що Ви хворі?

91. Чи не “прислухаєтеся” Ви до роботи Ваших органів, чи стежите за характером фізіологічних випорожнень?

92. Чи не з'явилися у Вас якісь неприємні відчуття в різних частинах тіла або біль?

93. Чи не виникає у Вас стану якогось рухливого занепокоєння, відчуття метушливості й поспіху, коли все валиться з рук і нічого не ладиться?

94. Чи не стали Ви прислухатися, коли говорять про хвороби, смерть та нещасні випадки?

95. Чи не переслідує Вас останнім часом незрозуміла Вам думка, що Ви хворі (при цьому, навіть незрозуміло, яким саме захворюванням)?

96. Чи не вважаєте Ви, що життя у Вас не склалося саме тому, що Ви самі в цьому винні (“кожний одержує те, на що заслуговує, а заслуговує на те, що вибирає сам”)?

176

70. Чи бувають у Вас приступи плачу (ридма), що раніше не було Вам властиво?

71. Чи не виникало у Вас дивної думки, що Ви в якомусь сенсі самі підсилюєте свої страждання, ніби навмисно доводите себе (особливо, якщо ніхто не звертає на Ваші муки уваги)?

72. Чи правда, що усвідомлення того, що Ви хворі, доставляє Вам, якесь особливе задоволення?

73. Чи просипаєтеся Ви останнім часом з почуттям стомленості, а сон не приносить відчуття бадьорості?

74. Вас стали турбувати головні болі, що виникають від найменшої напруги й зосередження уваги?

75. Вас дратують різкі звуки, яскраве світло, маячіння речей, що рухаються; від усього цього хочеться забитися кудинебудь у тихий і темний кут?

76. Вас турбує безсоння, Вам важко заснути – долають усякі думки. Уночі Ви неодноразово просипаєтеся з “ясною головою”, з почуттям – начебто виспались ?

77. У Вас зник апетит (їжа втратила смакову привабливість, смакові відчуття притупилися)?

78. Ви відчуваєте постійне нездужання й бажання добре відпочити (“відіспатися”)?

79. У Вас з ранку стан утоми, нічого не хочеться робити, до всього якась байдужність?

80. Чи часто у Вас буває серцебиття і задушливість, не пов'язані з фізичною роботою?

81. Чи відчуваєте Ви постійну внутрішню скутість (“серце як у лещатах”)?

82. Чи буває Вам так важко, що “неможливо терпіти самого себе”?

83. Чи схожий Ваш стан на те, що Ви начебто увесь час щось очікуєте або кудись квапитеся?

84. Чи не виникають у Вас “напливи думок”, начебто Вас мучить якась нескінченна внутрішня розмова із самим собою про всяку нісенітницю, яка стомлює Вас та викликає страх. Чи не сходите Ви з розуму?

85. Вам не зрозумілий Ваш стан, Ви почуваєте, що хворі і від цього виникають різні побоювання: Ви прислухаєтеся до свого серця, виникає думка про рак, про якесь неясне, що іншим, у західній психології нерідко, кажучи “особистість”, мають на увазі її характерологію. До цього є визначене підґрунтя, тому характер – це не тільки базис особистості (так рахують багато, хоча це й дискусійно), але й інтегративне утворення. У характері знаходять своє вираження, як система стосунків особистості, так і її настанови, орієнтації тощо. Якщо ж звернутися саме до опису різних акцентуацій (неважливо в якій типології – К. Леонгарда або А. Личко), то легко побачити, що багато в них характеризує саме особистість у різних її аспектах. У подальшому, ми в рівній мірі та в рівному значені будемо використовувати обидва терміни – акцентуйована особистість та акцентуація характеру.

Однією з розповсюджених помилок, від якої нам хотілося б застерегти, є трактування акцентуації як установленої патології. Однак це не так. У роботах К. Леонгарда спеціально підкреслювалося, що акцентуйовані люди не є ненормальними. В іншому випадку нормою варто було б рахувати тільки середню посередність, а будь-яке відхилення від неї розглядати як патологію (К.Леонгард, 1981). К.Леонгард навіть думав, що людина без натяку на акцентуацію, звичайно, не схильна розвиватися в несприятливу сторону, але настільки ж малоймовірно, що вона як-небудь відрізняється в позитивну сторону. Акцентуйованим особистостям, навпаки, властива готовність до особливого, тобто як до соціально позитивного, так і соціально негативного розвитку. Узагальнюючи все сказане, мабуть, можна зробити висновок, що акцентуація є не патологією, а крайнім варіантом норми.

За різними даними, поширеність акцентуацій у популяцій сильно варіюється та залежить від багатьох факторів, а саме – соціокультурних особливостей середовища, статевих і вікових особливостей та ін. За даними К.Леонгарда і його співпрацівників, частка акцентуйованих особистостей у дорослому населенні складає приблизно 50%. Однак, автори спеціально підкреслюють, що в інших країнах співвідношення акцентуйованих та неакцентуйованих людей може бути іншим.

Хоча в цілому питання про динаміку акцентуацій розроблене ще недостатньо, вже зараз можна говорити про феномен загострення рис акцентуйованого характеру в підлітковому віці. Надалі, мабуть, відбувається їхнє згладжування або компенсація, а також перехід явних акцентуацій у приховані.

Так, за даними Н.Я. Іванова (див. табл. 1), розповсюдженість акцентуацій у підлітковому віці, а також у віці раннього юнацтва різна в хлопчиків і дівчаток. Крім того, доля акцентуйованих варіюється в залежності від типу й особливостей навчального закладу.

Частота (в %) акцентуацій характеру в популяції підлітків

(за даними Н.Я. Іванова, 1976) Таблиця 1.

Контингент	стат	ь
Контингент	Чоловіча	жіноча
Вік 14-15 років: 8 клас середньої школи	52	42
Вік 16-17 років: 9-10 клас середньої школи	50	38
1-2 курс ПТУ	73	62
9-10 клас математичної школи	52	67
9-10 клас англійської школи	88	79
Морське училище	33	-
Педагогічне училище	-	35
Фізкультурний технікум	68	58

Існують декілька класифікацій акцентуацій. Одна з них розроблена й описана німецьким психіатром і психологом, професором неврології неврологічної клініки Берлінського університету Карлом Леонгардом (К. Leonhard). Згідно з нею до типів акцентуацій відносяться: демонстративний, збудливий, дистимічний, екзальтований, педантичний, тривожний, циклотимічний, гіпертимний, загрузливий, емотивний типи.

У нашій країні отримала розповсюдження інша класифікація акцентуацій, яка була запропонована відомим дитячим психіатром професором А.Є.Личко.

Класифікація типів акцентуацій (за А.Личко): нестійкий, конформний, шизоїдний, епілептоїдний, істероїдний, астеноневротичний, сенситивний, психастенічний, гіпертимний, циклоїдний, лабільний, змішані типи.

На думку А. Личко не співвідносяться між собою наступні типи:

Гіпертимний – з лабільним, астеноневротичним, сенситивним, психастенічним, шизоїдним, епілептоїдним.

Циклоїдний – з усіма типами, крім гіпертимного й лабільного.

175

46. Чи стомлюєтеся Ви іноді так, що у Вас паморочиться голова?

47. Чи правда, що Ви не витримуєте, коли Вами намагаються командувати?

48. Чи важко Вам буде заснути, якщо Ви цілий день міркували над своїм майбутнім або над якоюсь проблемою?

49. Чи вразливі Ви?

50. Чи цінуєте Ви в людях насамперед “щиросердечну теплоту”?

51. Чи вірно, що у Вас є недоброзичливці, які проти Вас щось замишляють?

52. Чи швидко забуваєте про прикрості?

53. Чи часто відзначаєте, що час занадто повільно плине?

54. Чи вірно, що працювати Вам стало важче, ніж раніше?

55. Чи швидко Ви можете розгніватися?

56. Чи буває, що іноді декілька днів Ви не можете відволіктися від якої-небудь дріб'язкової думки?

57. Коли Ви сильно схвильовані, чи з’являються у Вас якінебудь неприємні відчуття в різних частинах тіла?

58. Чи м’якосердна Ви людина?

59. Чи властиво Вам заступиться за людину, з якою повелися несправедливо?

60. Чи буває так, що Ви багато говорите і Вам важко зупинитися?

61. Чи бувають у Вас стани, коли Вам важко вловити, про що Ви думаєте?

62. Чи вірно, що Вам не вистачає впевненості в собі?

63. Чи подобається Вам брати участь у вечірках?

64. Чи правда, що Ви людина порядку?

65. Ви стали примхливі, Вас дратує неуважність до Ваших нездужань з боку оточуючих?

66. Вам стало важко справлятися з роботою, а нікому немає до цього діла?

67. Вам погано, важко, Ви стомлені, відчуваєте загальну слабкість, Вам шкода себе, хочеться поділитися своїми стражданнями з оточуючими?

68. Вам буде легше, якщо Вас пожаліють?

69. Ваше безсоння супроводжується припливами жару й холоду, відчуттям неприємних мурашок по тілу?

174

24. Чи правда, що перш ніж що-небудь зробити або прийняти рішення (навіть у дріб'язках), Вам доводиться подумати?

25. Вам подобається бути в центрі уваги навколишніх?

26. Чи легко Ви переходите від сліз до сміху?

27. Чи думаєте Ви, що характерна риса багатьох людей – заздрісність, корисність та недоброзичливість.

28. Чи вважаєте Ви, що в житті немає нерозв’язних проблем?

29. Чи не буває у Вас станів, коли навіть їжа являється стомлюючим актом?

30. У Вас є схильність до головної болі?

31. Бували у Вас дні, коли без достатніх підстав Ви перебували в похмурому й дратівливому настрої та ні з ким не хотіли розмовляти?

32. Чи виконуєте Ви кропітку чорнову роботу повільно й ретельно, як й улюблену Вами справу?

33. Вам подобається заводити нові знайомства?

34. Чи доводилося Вам лягти спати в гарному настрої, а прокинутися в пригніченому?

35. Чи відчуваєте, що до Вас ставляться не об'єктивно , з недовірою й підозрою?

36. Чи говорили Вам, що Ви розпорошуєтеся?

37. Чи властиво Вам говорити про свої невдачі та образи іншим людям?

38. Чи правда, що Вас дуже пригнічує, коли Вас критикують на людях?

39. Чи правда, що більшу частину часу Ваше життя пов'язане із напругою?

40. Чи мучать Вас непоборні думки, що з Вами або з Вашими рідними трапиться якесь нещастя?

41. Чи легко Ви можете змусити себе відчути те, що почуває інша людина?

42. Чи залежать Ваші вчинки від настрою?

43. Чи можна сказати, що Ви більш недовірливі й обережні, ніж довірливі?

44. Чи бувають у Вас стани непосидючості й внутрішньої схвильованості?

45. Чи буває у Вас такий тяжкий стан, коли Вам необхідно чим-небудь відволіктися від нього?

Лабільний – з гіпертимним, психастенічним, шизоїдним, епілептоїдним.

Сенситивний – з гіпертимним, циклоїдним, епілептоїдним, істероїдним, нестійким.

Психастенічний – з гіпертимним, циклоїдним, лабільним, епілептоїдним, істероїдним, нестійким.

Шизоїдний – з гіпертимним, циклоїдним, лабільним, астеноневротичним.

Епілептоїдний – з гіпертимним, циклоїдним, лабільним, астеноневротичним, сенситивним, психастенічним.

Істероїдний – із циклоїдним, сенситивним, психастенічним.

Нестійкий – із циклоїдним, сенситивним, психастенічним.

Розкриємо порівняльно – зіставний аналіз класифікації акцентуйованих особистостей (за К. Леонгардом) і класифікації акцентуацій характеру (за А. Личко), який здійснив А. Реан (див. табл. 2).

Таблиця 2.

Типи акцентуацій по К.Леонгарду	Відповідність типів по А.Личко класифікації К.Леонгарда (на думку А.Личко)	Аналіз відповідності двох класифікацій (за А.Реаном)
Демонстративний	Істероїдний	Істероїдний
Педантичний	Психастенічний	Нема прямої відповідності. Частково психастенічний і сенситивний. Не основні елементи епілептоїдного.
Загрузливий	-	Відповідності немає. Частково-епілептоїдний
Збудливий	Епілептоїдний	Епілептоїдний (не повна відповідність).
Гіпертимний	Гіпертимний	Гіпертимний
Дистимічний	-	-
Циклотимічний	Циклоїдний	Циклоїдний. Частково лабільний.
Екзальтований	Лабільний	Нема прямої відповідності.
Емотивний	Лабільний	Нема прямої відповідності – лабільний і сенситивний.
Тривожний	Сенситивний	Нема прямої відповідності – сенситивний і психастенічний.

Існують також інші класифікації, котрі використовуються для соціально-психологічної діагностики акцентуацій характеру особистості.

Так, для виявлення типів акцентуацій характеру в підлітків за допомогою “Модифікованого Патопсихологічного Діагностичного Опитувача (МПДО)”, який являється модифікацією опитувача ПДО, розробленого в 1970 році А.Є. Личко в Ленінградському психоневрологічному інституті ім. В.М. Бехтєрєва діагностуються наступні типи акцентуацій:

гіпертимний, циклоїдний, лабільний, астеноневротичний, сенси-

тивний, тривожно-педантичний, інтровертований, збудливий (епілептоїдний), демонстративний (істероїдний), нестійкий.

В опублікованому в 1970 році Г. Шмішеком “Особистісному опитувачі” виявляються наступні десять типів акцентуацій особистості: демонстративний, педантичний, “загрузливий” (ригідний), збудливий, гіпертимічний, дистимічний, тривожно-боязливий (сенситивний), циклотимічний, афективно-екзальтований, емотивний.

В Інституті соціологічних досліджень АН СРСР колективом авторів під керівництвом професора О.О. Зворикіна був розроблений “Особистісний комплексний соціометричний тест-2” (ОКСТ-2) і опублікований у 1983 році. В основі розробки ОКСТ-2 лежать роботи П. Б. Ганнушкіна, К. Леонгарда та інших. ОКСТ-2 виявляє стійкі особливості характеру (акцентуації особистості) з виділенням наступних акцентуацій: істероїд (істеричні риси), лабільний тип (риси афективної нестійкості), параноїк (ригідні риси), гіпертим (конституційнозбудливий тип), гіпотим (конституційно-депресивний тип), астенік, епілептоїд (епітимічні риси), психастеноїд (тривожно-підозрілі риси). Були також виділені такі види невротичних станів, як: істеричні, неврастенічні, іпохондричні явища та явища нав’язливих станів.

У тесті А.С. Прутченкова й А. А. Сіялова “Акцентуація характеру дітей” виділяються наступні тринадцять типів акцентуацій: параноїк, епілептоїд, гіпертим, істероїд, шизоїд, психастеноїд, сенситив, гіпотим, астенік, циклоїд, конформний, нестійкий, лабільний типи.

І.4 Характеристика типів акцентуацій неповнолітніх та їх психологічна схильність до деліквентності.

Опис типів акцентуацій та їх психологічної схильності до деліквентності буде здійснюватися за вказаними класифікаціями.

173

Опитувач

1. Чи часто Ви у своїх оповіданнях любите прикрасити події?

2. Чи доводилося Вам каятися у своїй дратівливості та нестриманості?

3. Чи довго Ви пам’ятаєте заподіяне Вам зло?

4. Чи часто у Вас буває піднятий настрій?

5. Чи часто Ви почуваєте себе пригніченим без видимої на то причини?

6. Буває, що Ви дратуєтеся при спілкуванні з людьми?

7. Чи бувало, що Ви робили вчинки, про які пізніше доводилося жалкувати?

8. Буває, що Ви не можете вибрати одне з декількох рішень?

9. Чи легко Ви копіюєте жести й міміку своїх оточуючих?

10. Чи легко Вас скривдити?

11. Чи вважаєте Ви, що саме головне в житті не міркувати, а додержуватись дисципліни й порядку?

12. Чи дивує Ваших друзів Ваша працездатність та невтомність?

13. Чи часто Вас долають похмурі думки?

14. Чи часто Ви почуваєте стомлення від справ і загальну слабкість?

15. Чи можете Ви вийти із себе та навіть дати волю рукам, якщо хто-небудь навмисне Вас грубо розсердить?

16. Чи правда, що іноді Ви залишали яку-небудь справу, так як боялися що не впораєтеся з нею?

17. Чи любите Ви фантазувати (складати сцени) та грати ролі своїх уявлюваних героїв?

18. Чи часто у Вас міняється настрій?

19. Чи сильно Ви страждаєте від несправедливості?

20. Чи любите Ви спілкування з людьми?

21. Чи часто Вас відвідує стан апатії (байдужність до навколишніх і навіть себе самого)?

22. Чи часто Вам доводиться боротися із собою, щоб не показувати свою сором'язливість?

23. Ви досягли б у житті більшого, якби люди не були налаштовані проти Вас та правильно розуміли б Ваші вчинки?

172

Додаток ІІІ.5.5

Інструкція. Опитувач ОКСТ-2

Інструкція

Експериментатор звертається до учнів з такими словами: «Для виконання цього тесту вам знадобиться ручка й “Бланк відповідей”. На “Бланку відповідей” записуйте свої відповіді згідно нумерації питань. Під час відповіді на питання тесту оцінюйте ступінь своєї згоди або незгоди, таким чином:

5 – Так

4 – Скоріше так ніж ні 2 – Скоріше ні ніж так

1 – Ні

1.4.1. ГІПЕРТИМНИЙ (КОНСТИТУЦІЙНО- ЗБУДЛИВИЙ) ТИП

Підлітки, що відносяться до цього типу, з дитинства вирізняються сильною галасливістю, сміливістю, схильні до пустощів, товариські. У них немає сором'язливості перед незнайомими людьми, та все ж їм не вистачає відчуття дистанції у відносинах з дорослими.

Домінуючі риси характеру:

− постійно підвищений настрій, екстравертованість, тобто орієнтація на зовнішній світ, відкритість до спілкування, радість від цього спілкування, яка поєднується з добрим самопочуттям та квітучим зовнішнім виглядом.

Привабливі риси характеру:

− енергійність, оптимізм, щедрість, бажання допомогти людям, ініціативність, балакучість, життєрадісність, при чому його настрій майже не залежить від того, що відбувається навколо нього, але високий життєвий тонус, енергія, нестримна активність, жага до діяльності поєднуються з тенденцією розпорошуватися й не доводити почату справу до кінця.

Відштовхуючі риси характеру:

− поверховість, нездатність довго сконцентрувати увагу на певній справі чи думці, постійно поспішають (намагаються зайнятися чимось більш цікавим на даний момент), перестрибування з однієї справи на іншу (може записатися одразу в декілька гуртків чи секцій, але в жоден не ходить більше 1-2 місяців), неорганізованість, фамільярність, легковажність, готовність до нестримного ризику, грубість (але без якогось зла), аморальних вчинків (але ненавмисно й одразу готовий до каяття).

“Слабка ланка” цього психотипу:

− не витримує одноманітного оточення, одноманітної праці, що вимагає ретельності, або різкого обмеження спілкування, його пригнічує самотність чи вимушене ледарювання.

Особливості спілкування та приятелювання.

Гіпертим завжди виступає як веселун. Він полюбляє збирати гостей, його дім – місце зустрічі друзів та знайомих, куди може прийти будь-хто й залишитися, доки йому подобається. Завжди тягнеться до компаній, серед однолітків прагне до лідерства. Легко може опинитися в несприятливому середовищі, схильний до авантюр. Гіпертим готовий товаришувати зі всім світом, але на глибоку прив'язаність не здатний. Йому притаманні альтруїзм, любов до ближнього (а не до всього людства), він може кинутися на допомогу людині не розмірковуючи. У товаришуванні він добрий та незлопам'ятний. Коли він скривдить когось, то швидко забуває про це і при наступній зустрічі може щиро зрадіти; а якщо потрібно, він може щиро вибачитися за нанесену кривду і тут же зробить щось приємне скривдженій людині.

Відношення до навчання та роботи.

Він може досягти значних успіхів, але легковажний та лінивий, не може сконцентруватися на одному предметі, особливо якщо для його засвоєння потребуються конкретні довгострокові зусилля. У принципі всі учбові предмети даються йому легко, але знання, які він отримав у школі, поверхові та часто безсистемні.

Гіпертим постійно запізнюється на заняття, прогулює (особливо ті заняття, на яких йому нудно та нема можливості виразити себе). Але йому легко надолужити втрачене, наприклад, перед контрольною роботою або екзаменом не поспати одну ніч і вивчити майже весь необхідний матеріал.

Гіпертим може досягти успіху практично в будь-якій справі. Та дійсно, спочатку йому все вдається, з'являються конкретні досягнення, але, як тільки починається звичайна рутинна робота, йому стає нецікаво, справа перестає бути новою, і він готовий кинути її, переключитися на щось інше. Часто шумливий та занадто активний, гіпертим створює тільки видимість продуктивної діяльності (з охотою та з завзяттям береться за справу, планує масу заходів, проводить збори та ін.), що допомагає йому робити кар'єру.

Педагогічні рекомендації.

У перелік конфліктних ситуацій треба включити:

• ситуації вимушеної самотності, які позбавляють підлітка вільного та різноманітного спілкування;

• ситуації, що обмежують рухливу активність;

• ситуації, у яких потрібно підкорятися конкретним систематичним вимогам;

171

85. Мене приваблює нове, але разом із тим хвилює й непокоїть, невдачі доводять мене до відчаю.

86. Я боюсь змін у житті, нове оточення лякає мене.

87. Я люблю наслідувати авторитетних людей.

88. Одним людям я підкоряюся, іншими командую сам.

89. Я охоче слухаю ті поради, які стосуються мого здоров'я.

90. Буває, що зовсім незнайома людина одразу викликає довіру і симпатію.

91. Інколи моє майбутнє здається мені світлим, інколи - похмурим.

92. Завжди знаходяться люди, які слухають мене та визнають мій авторитет.

93. Якщо в мої невдачах хтось винний, я не залишу його непокараним.

94. Я вважаю, що заради цікавої справи можна обійти будьякі правила та закони.

95. Я люблю бути першим, щоб мене наслідували.

96. Я не слухаю заперечень і критики, завжди думаю та роблю все по-своєму.

97. У разі невдачі я завжди шукаю, що я зробив неправильно.

98. У дитинстві я був вразливою й чутливою дитиною.

99. Я не люблю командувати людьми, відповідальність лякає мене.

100. Вважаю, що нічим не відрізняюся від більшості людей.

101. Мені не вистачає терпіння та старанності.

102. Нове приваблює мене, але часто швидко втомлює і набридає, мені не до пригод.

103. Коли в мене хороший настрій, я цілком задоволений собою, коли настрій у мене поганий, мені здається, що мені не вистачає позитивних якостей.

104. Часом я легко переношу зміни у своєму житті та навіть люблю їх, але інколи починаю боятися їх та уникати.

170

64. Періоди, коли я не слідкую за тим, щоб додержуватися правил, чергуються з періодами, коли я докоряю собі за недисциплінованість.

65. Часом я задоволений собою, часом картаю себе за нерішучість і млявість.

66. Я не боюсь самотності, свої невдачі я переживаю сам та не шукаю співчуття й допомоги.

67. Я дуже обережний у грошових справах, засмучуюсь, коли не вистачає грошей.

68. Я люблю зміни в житті – нові враження, нових людей, нове оточення!

69. Я не переношу самотності, завжди прагну бути серед людей, ціную увагу до мене.

70. Я допускаю опіку над собою в повсякденному житті, але не над своїм душевним світом.

71. Я часто розмірковую, правильно або неправильно я щось сказав або зробив по відношенню до інших.

72. Я часто боюсь, що мене помилково сприймуть як порушника законів.

73. Майбутнє здається мені похмурим та безперспективним, невдачі гнітять мене, і перш за, все я звинувачую самого себе.

74. Я намагаюся жити так, щоб майбутнє було хорошим.

75. При невдачах мені хочеться втекти якнайдалі й не повертатися.

76. Незнайомі люди дратують мене, до знайомих я вже якось звик.

77. Я легко сварюсь, але швидко мирюсь.

78. Часом я люблю “задавати тон”, бути першим, але часом мені це набридає.

79. Я впевнений, що в майбутньому доведу свою правоту.

80. Віддаю перевагу раз і назавжди встановленому порядку, мені подобається вчити людей правилам і порядку.

81. Я люблю пригоди, навіть небезпечні, охоче йду на ризик.

82. Пригоди та ризик приваблюють мене, якщо мені дістається перша роль.

83. Я люблю опікати когось, хто мені сподобався.

84. На самоті я розмірковую або спілкуюся з уявним співрозмовником, мимоволі думаю про можливі неприємності та біди, які можуть виникнути у майбутньому.

• ситуації, у яких приходиться відмовляти собі в чомусь цікавому, новому, незвичайному.

Усе це в навчальному процесі проявляється у вигляді непосидючості і недисциплінованості. Така поведінка гіпертимів дуже часто викликає незадоволення і різку реакцію вчителів. Незадоволення може переростати у формування стійкого негативного відношення вчителя до такого учня.

Гіпертимний суб’єкт дозволяє психологу легко встановлювати з ним контакт. У процесі психокорекції необхідно утримуватися від директивних методів. Особливу увагу необхідно звертати на утримання дистанції, достатньої для підтримки продуктивної взаємодії.

Основною метою педагогічної допомоги цьому психотипу – це створення таких умов, у яких проявляються ініціатива та енергія, заповзятливість та лідерство, у яких важка, але цікава та різноманітна діяльність, спорт, спілкування з різними людьми та ін.

Підліткам гіпертимного психотипу не потрібно доручати кропітку, одноманітну роботу, яка потребує посидючості та обмежує його зв'язки з людьми.

Установлення контакту із цими дітьми не є проблемою в силу адекватності та готовності йти назустріч. Вони, звичайно, адекватно реагують на доброзичливе відношення та щиру зацікавленість до їхніх справ та проблем.

У спілкуванні з ними потрібно уникати надмірної директивності, прояву безапеляційної влади, жорсткої вимогливості. Інакше це може призвести до загострення реакції емансипації.

Так як гіпертими непосидючі та енергійні, бесіду краще вести у живому та швидкому темпі, довго не зупиняючись на одній темі, частіше передаючи іціативу у розмові самому підлітку (але не забувайте про дистанцію, яку гіпертим легко може порушити, перевести до фамільярного стилю спілкування).

Протипоказаний дріб'язковий контроль, який може викликати бунт, навіть втечу з дому чи зі школи. Але й не припустимі недостатній контроль, бездоглядність, а головне, – відсутність живого зацікавлення до його справ та захоплень. Гіпертим дуже тонко відчуває, що старшим (педагогам та батькам) не до нього, що вони виконують свої обов'язки лише формально. Таке відношення провокує його асоціальну поведінку.

У групі підлітків-деліквентів, які перебувають на обліку в міліції за здійснення різних правопорушень за результатами наших досліджень у 1993-1999 роках гіпертимна акцентуація зокрема складає 40%.

Завдання педагога та батьків знайти для підлітка гіпертимного психотипу таку справу, зацікавити його якимось заняттям (спортивна секція, туристський клуб та ін.).

1.4.2. НЕСТІЙКИЙ ТИП

З дитинства неслухняні, непосидючі, всюди ходять, але при цьому боягузливі, бояться покарань, легко підкорюються іншим дітям. Такий тип акцентуації характеру формується в дітей, у яких були травми мозку. Тому їм потрібний особливо тактовний підхід.

Домінуючі риси характеру:

− повна непостійність проявів. На відміні від конформного психотипу, нестійкий залежить не від групи оточуючих його людей, а від будь-якої людини, яка в цю хвилину опинилася поруч з ним. Його ніщо не може стримати, він піддається впливу цієї людини.

Привабливі риси характеру:

− комунікабельність, відкритість, услужливість, доброзичливість, швидкість переключення в справах і спілкуванні.

Нерідко, зовнішньо такі підлітки виглядають слухняними, готовими щиро виконати прохання дорослих, але їх бажання швидко зникають, і через деякий час ( іноді зовсім незначний період) вони або забувають про те, що обіцяли, або лінуються та вигадують масу виправдань, які пояснюють неможливість виконання обіцянки.

Відштовхуючі риси характеру:

− безвольність, тяжіння до марної трати часу і розваг, балакучість, хизування, згодництво, лицемірство, боягузтво, безвідповідальність.

“Слабка ланка”:

− бездарність, безконтрольність, які іноді призводять до серйозних наслідків.

Особливості спілкування і дружби.

Підлітки цього типу є пасивними, намагаються уникати конфліктів. Контакти в цілому невпорядковані та не мають мети. Вони можуть бути в складі одразу декількох груп, при цьому вони насправді переймають правила і стиль поведінки кожного колективу.

Нестійкий психотип схильний жити сьогоднішнім днем, годинами може дивитися телевізор або відео, слухати музику, нічого не ро-

169

40. У мене не буває нудьги та суму, але можуть бути напади жорстокості й гніву.

41. Я б ніколи не вибачив зради.

42. Я легко знаходжу спільну мову з людьми за будь-яких умов, охоче знайомлюся з новими людьми, люблю мати багато друзів і тепло, з любов'ю ставлюся до них.

43. Мені подобається яскравий одяг.

44. Я люблю бути на самоті; свої невдачі я переживаю сам.

45. Я багаторазово зважую усі “за” й “проти” та все ніяк не зважуюсь ризикнути; можу бути попереду інших у роздумах, але не в діях.

46. Моя сором'язливість заважає мені подружитися з тим, з ким хотілося б.

47. Я уникаю нових знайомств, мені не вистачає рішучості в усьому.

48. Намагаюся жити так, щоб оточуючі не могли сказати про мене нічого поганого.

49. Не люблю думати про своє майбутнє й тим більше про здоров'я, розраховувати свої витрати.

50. Я почуваюся настільки хворим, що мені не до друзів.

51. Часом я ставлюся легко до грошей та витрачаю їх не замислюючись; часом боюсь залишитися без грошей.

52. Інколи мені добре з людьми, інколи – вони мені заважають.

53. Мене приваблює лише те нове, що співпадає з моїми принципами та інтересами

54. Головне для мене, щоб одяг був зручним, охайним і чистим.

55. Я переконаний, що в майбутньому здійсняться всі мої плани та мрії.

56. Я віддаю перевагу тим друзям, які уважно до мене ставляться.

57. Я люблю вигадувати нове, усе робити по-своєму, не так, як усі.

58. Я часто хвилююся, що щось не так з моїм костюмом.

59. Я боюсь самотності, проте часто буваю на самоті.

60. На самоті я почуваюся спокійніше.

61. Я вважаю, що будь-яка людина не повинна відриватися від колективу.

62. Люблю різноманітність і зміни в житті.

63. Людське оточення швидко стомлює мене й дратує.

168

19. Погане самопочуття з'являється в мене внаслідок хвилювань і очікувань на неприємності.

20. Часто я соромлюся їсти при сторонніх людях, я надмірно чуттєвий.

21. Завжди боюсь, що в мене не вистачить грошей та дуже не люблю позичати.

22. Я вважаю, що нікому не варто виділятися серед оточуючих.

23. Я легко знайомлюся з людьми.

24. Я мало піклуюся про свій одяг.

25. Інколи я прокидаюся веселим і життєрадісним, інколи - пригніченим і сумним без будь-якої причини.

26. Часом у мене буває вовчий апетит, часом взагалі нічого не хочеться їсти.

27. Життя навчило мене не бути занадто відвертим навіть з друзями.

28. Сон у мене дуже міцний, але іноді бувають жахливі, кошмарні сновидіння.

29. Я полюбляю ласощі й делікатеси та ненавиджу заздалегідь планувати всі витрати.

30. Я часто бачу яскраві сновидіння.

31. Я не можу знайти собі справжнього друга й страждаю від того, що мене не розуміють; намагаюся триматися подалі від оточуючих.

32. У мене псується настрій від очікування можливих неприємностей, від невпевненості в собі, від хвилювання за близьких мені людей.

33. Якщо в мене позичили, я соромлюся нагадати про це.

34. Мені здається, що оточуючі зневажають мене та дивляться на мене зверхньо.

35. До того, як познайомитися з кимось, я завжди хочу дізнатися, що це за людина, що про неї говорять інші.

36. Я намагаюся постійно бути з людьми, важко переношу самотність.

37. У майбутньому мене більш за все непокоїть моє здоров'я, докоряю батькам, що в дитинстві вони не приділяли належної уваги моєму здоров'ю.

38. Я люблю одягатися в одяг, який мені личить.

39. Часом я люблю великі дружні компанії. Часом уникаю їх та шукаю самотності.

блячи при цьому. Його в принципі не цікавлять розваги, які потребують певних інтелектуальних зусиль.

Потрапляючи до груп однолітків, вони виконують роль помічників у лідерів, можуть стати співучасниками правопорушень, інших поганих учинків. Схильний до афективних спалахів, нерідко відмічається повна розгальмованість. Наприклад, якщо такий підліток, прибігши до шкільної їдальні, не зміг нічого купити, щоб перекусити (немає нічого підходящого), він запросто може збігати до сусіднього магазину, навіть якщо при цьому він запізнюється на наступний урок.

Ставлення до навчання та роботи.

Під впливом нового захоплення вони можуть почати добре навчатися або покинути заняття. В останньому випадку в них з'являються великі прогалини в знаннях і подальше засвоєння нового матеріалу (навіть якщо з'являється велике бажання навчатися) ускладнюється.

На уроках увага нестійка, нерідко та надовго відволікаються від роботи. Домашнє завдання виконують неохоче й нерегулярно, знання їх безсистемні. Саме, тому за ними потрібен постійний але тактовний контроль.

На роботі нестійкий психотип також ненадійний, тому що може підвести в будь яку хвилину.

Педагогічні рекомендації.

У список конфліктних ситуацій належить включити:

− ситуації жорсткого підкорення дисциплінарним вимогам, особливо якщо необхідно це робити довгий час;

− ситуації обмеження в спілкуванні з людьми, які допомагають розважатися;

− ситуації тривалих зусиль та концентрації сил на будь якій роботі;

− ситуації, при яких необхідно приймати конкретні рішення й нести за них відповідальність.

Головна риса – небажання працювати, не вчитися, постійний сильний потяг до розваг, задоволення. При суворому і безперервному контролі неохоче підкоряються, але завжди шукають можливість ухилитися від будь-якої праці. Найважливішою особливістю є слабкий вольовий компонент особистості. Повне безвілля, коли справа торкається виконання обов’язків, досягнення мети. Зі слабкістю вольового компоненту й недостатньою ініціативністю пов’язані і підлеглість в групі, компанії. Контакти завжди поверхові. Романтична за-

167

коханість не властива. До свого майбутнього байдужі, планів не будують, живуть сьогоденням. У зв’язку зі слабкою вольовою сферою бездоглядність швидко набуває згубної дії.

Надання педагогічної допомоги цьому психотипу вимагає від учителя і батьків терпіння, тактовності, систематичності і наполегливості. Таких підлітків не можна залишити без постійної уваги, вони повинні бути завжди на виду.

На них позитивно діє добре організована фізична праця, так як вона їх дисциплінує й у якійсь мірі емоційно розражає.

При організації виховання доцільно узгоджувати зусилля педагогів і батьків. Тільки при постійних й узгоджених зусиллях може бути отриманий позитивний результат. Якщо ж між ними існують конфлікти, то це може загострити емоційну кризу підлітка.

За результатами наших досліджень у 1993-1999 роках у групі підлітків-деліквентів, які перебувають на обліку в міліції за здійснення різних правопорушень нестійка акцентуація складає 32%.

1.4.3 ДИСТИМІЧНИЙ ТИП (ГІПОТИМ)

У дитинстві така людина майже завжди млява, живе без особливих радощів, ображена на всіх, і найчастіше на своїх батьків. На обличчі часто вираз невдоволення, розстроєння через те, що не зробили так, як він хотів.

Домінуючі риси характеру:

− постійно знижений настрій, схильність до депресивних афектів.

Настрій гіпотима так само постійно змінюється, як і в гіпертима, але тільки ці зміни зі знаком мінус. Тому настрій практично завжди поганий.

Приваблюючі риси характеру:

− сумлінний і гострий критичний погляд на світ. Гіпотим прагне частіше бути вдома, створюючи затишок і тепло, і тим самим уникати зайвих хвилювань.

Відразливі риси характеру:

− образливість, вразливість, постійна зневіра, схильність шукати в себе прояви нездужань, різних захворювань, майже повна відсутність інтересів і захоплень.

Низька енергетичність гіпотима виражається у швидкій стомлюваності, часто впадає в апатію, з'являються сумні думки. Через це його дійсно переслідують невдачі, він до цього звикає, скаржиться на долю, на несправедливе відношення до себе тощо.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

16.

17.

18.

Опитувач

Я ніколи не довіряю незнайомим людям і не раз переконувався, що я в цьому правий.

Я не раз переконувався, що дружать із користі.

Я завжди відчуваю себе бадьорим і повним сил; як правило, настрій у мене хороший.

Моє самопочуття дуже залежить від того, як до мене ставляться оточуючі.

Мій настрій стає кращим, коли мене залишають на одинці. Я не можу спокійно спати, якщо вранці потрібно вставати у визначений час; я дуже недовірливий, постійно непокоюся й тривожуся про все.

Найменші неприємності сильно засмучують мене; після засмучень та хвилювань виникає погане самопочуття. Я погано, неспокійно сплю, у мене часто бувають боліснотужливі сновидіння; ранок для мене - найважча частина доби.

Мій настрій, як правило, такий самий, як і в оточуючих мене людей.

3а друзями, з якими довелося розлучитися, я довго не сумую та швидко знаходжу нових.

Я погано сплю вночі й відчуваю млявість удень, часто буваю роздратованим.

Мій настрій легко змінюється навіть від незначних причин. Тижні, коли я почуваю себе добре, чергуються з тижнями, коли я почуваю себе погано.

Я вважаю, що в людини має бути велика й серйозна мета, заради якої варто жити.

У мене бувають напади поганого самопочуття з роздратованістю і почуттям туги.

Я мало сплю, але вранці прокидаюся бадьорим та енергійним.

Мій настрій дуже залежить від спільноти, у якій я знаходжуся.

Я ніколи не дотримуюся моди, а ношу те, що подобається

особисто мені.

166

Додаток ІІІ.5.4.

Інструкція. Опитувач Тест АХД

Інструкція

Експериментатор звертається до учнів з наступними словами: “Для виконання тесту вам буде потрібна ручка та бланк відповідей, які я вам роздам. Відповідаючи на твердження тесту, оцінюйте ступінь погодження або непогодження наступним чином:

+ 2 - цілком вірно, я, як правило, так і роблю;

+ 1 - вірно, але все ж таки бувають помітні виключення;

0 - важко сказати;

- 1 - не вірно, але все ж іноді бувають такі ситуації;

- 2 - абсолютно не вірно, це не властиве для мого звичайного життя.

Намагайтеся не відповідати «важко сказати», надайте перевагу одній з останніх чотирьох відповідей, співвідносячи її зі своїми звичками, бажаннями, вчинками”.

Час для проведення тесту разом з поясненням інструкції приблизно 35-40 хвилин.

Гіпотимічний темперамент називають ще субдепресивним, що пов'язано з особливою схильністю до психотравмуючих впливів, які можуть на тривалий час позбавити й без того нежиттєрадісного гіпотиміка інтересу до життя, спроможності пручатися й переборювати труднощі.

“Слаба ланка” цього психотипу:

− відкрите непогодження з ним у сприйнятті дійсності.

Особливості спілкування і дружби.

Гіпотим часто та на тривалий час ображається на оточуючих та своїх друзів. Але при цьому він гостро потребує спілкування, аби була можливість скаржитися на своє життя, на те, що не зрозуміли, не оцінили.

Йому подобається розповідати оточуючим про ті складні обставини, у які він потрапив, наприклад, у школі не знаходить спільної мови з учителькою. На всі поради з боку співрозмовника він наводить велику кількість аргументів, чому ситуацію, що склалася, не можна виправити, а йому самому буде ще гірше, якщо він тільки почне щось робити.

Товаришувати з ним дуже складно в першу чергу через те, що в будь-якій людині він бачить спочатку вірогідну причину погіршення свого настрою.

Ставлення до навчання та роботи.

Гіпотими можуть проявити себе, добре вивчаючи матеріал, сумлінно виконуючи завдання, але сам зміст їх не цікавить. Вони виконують все через страх поганої оцінки. Як правило, навчаються посередньо й погано; постійно хворіючи й посилаючись на погіршення стану здоров'я, пропускають заняття з фізкультури, трудового виховання і з тих предметів, викладачі яких не звертають уваги на їх поганий настрій.

Будь-яка робота, діяльність найчастіше їм неприємна, вони швидко від неї втомлюються. У виконаному вони здебільшого помічають помилки, а в тому, що необхідно буде зробити стільки труднощів, що в них опускаються руки. Вони постійно скаржаться на людей, на обставини та просять дати їм інше завдання. Їм складно постійно займатися однією справою. Залишаючи колектив, вони, звичайно, у всьому звинувачують інших, скаржаться на погане ставлення до них.

Педагогічні рекомендації.

До переліку конфліктних ситуацій належить додати:

− ситуації змушеної самотності, коли поряд немає людини, з якою можна поділитися своїми бідами та страхами;

− ситуації критики його самого або його поведінки;

− ситуації недостатньої уваги до його життя, поведінки;

− ситуації довготривалих фізичних і розумових навантажень;

− ситуації насильницьких змін способу або умов життя, тим більше якщо це відбувається доволі часто;

− ситуації вимушеного піклування за своє здоров'я, починаючи із симптомів поганого самопочуття.

Основною метою педагогічної допомоги цьому психотипу є створення ситуацій успіху, виключення тиску та жорсткої критики, частих вказівок на його помилки.

Такі підлітки знаходяться постійно в поганому настрої, тому при встановленні контакту слід спочатку трохи поліпшити їх настрій, розповівши або нагадавши їм веселу історію, наприклад, з життя класу. Потім доцільно звернути увагу на необґрунтованість образ по відношенню до оточуючих людей.

Однією з основних завдань в роботі з цими підлітками є переорієнтація його внутрішньої установки “Всі навкруги погані, і я також слабкий” на інший світогляд – “Гарних людей значно більше, і я теж гарний”.

В родині до них потрібно ставитися тактовно і обережно, але ні в якому разі не ображаючись, а допомагати їм побачити світ більш світлим та радісним. Дистимічна особистість є протилежністю гіпертима. Дистиміки, як правило, сконцентровані на похмурих, сумних сторонах життя. Це проявляється в усьому: і в поведінці, і в спілкуванні, і в особливостях сприйняття життя, подій та інших людей (соціальноперцептивні особливості). Зазвичай ці люди за своєю натурою серйозні. Активність, а тим більш гіперактивність їм зовсім не властива.

1.4.4. ІСТЕРОЇДНИЙ (ДЕМОНСТРАТИВНИЙ) ТИП

Істероїда видно з раннього дитинства. Милий малюк у центрі кімнати в присутності великої кількості дорослих незнайомих йому людей без будь якого сорому декламує вірші, співає немудрі пісеньки, демонструючи й свої таланти, і свої наряди. Головне для нього в цей момент – захоплення оточуючих.

Якщо всі гості сіли за святковий стіл та забули про нього, він неодмінно спробує ще й ще раз звернути на себе увагу всіх присутніх. У випадку невдачі він просто переверне на скатертину чашку або розіб'є блюдце. Його сварять, він починає істерику, але він отримав своє - знову загальна увага, хай навіть такою ціною.

165

120. Краще за все проводити час у різноманітних розвагах.

121. Мені подобаються всі шкільні предмети.

122. Я часто буваю вожаком в іграх.

123. Я легко терплю біль і фізичні страждання.

124. Я завжди намагаюсь стримуватися, коли мене критикують або коли мені суперечать.

125. Я занадто недовірливий, турбуюсь про все, особливо часто – про своє здоров'я.

126. Я рідко буваю безтурботно-веселим.

127. Я часто загадую різні прикмети та намагаюсь суворо слідувати їм, щоб було добре.

128. Я не намагаюсь брати участь у житті школи і класу.

129. Іноді я здійснюю швидкі, необмірковані вчинки, про які потім жалкую.

130. Мені не подобається заздалегідь розраховувати всі витрати, легко беру в борг, навіть якщо знаю, що своєчасно віддати гроші буде важко.

131. Навчання мене обтяжує, і якби мене не змушували, я взагалі не вчився б.

132. У мене ніколи не було таких думок, які потрібно було б приховувати від інших.

133. У мене часто буває настільки добрий настрій, що в мене запитують, чому я такий веселий.

134. Іноді в мене настрій буває настільки поганим, що я починаю думати про смерть.

135. Найменші неприємності занадто засмучують мене.

136. Я швидко втомлююсь на уроках та стаю неуважним.

137. Іноді я дивуюсь грубості і невихованості дітей.

138. Учителі вважають мене акуратним і старанним.

139. Часто мені приємніше розмірковувати на одинці, ніж проводити час у галасливій компанії.

140. Мені подобається, коли мені підкоряються.

141. Я міг би вчитися значно краще, але наші учителі та школа не сприяють цьому.

142. Мені не подобається займатися справою, яка вимагає зусиль і терпіння.

143. Я ніколи нікому не бажав поганого.

164

96. Зіткнувшись з несправедливістю, я обурююся та починаю виступати проти неї.

97. Мені подобається бути в центрі уваги, наприклад, розказувати одноліткам різні цікаві історії.

98. Вважаю, що найкраще проводження часу – це коли нічого не робиш, просто відпочиваєш.

99. Я ніколи не спізнююсь в школу або ще куди-небудь. 100. Мені не приємно залишатися довго на одному місці.

101. Іноді я так засмучуюсь через сварку з учителем або однолітками, що не можу йти до школи.

102. Я не вмію командувати іншими людьми.

103. Іноді мені здається, що я важко й небезпечно хворий.

104. Мені не подобаються будь-які небезпечні та ризиковані пригоди.

105. У мене часто виникає бажання перевірити ще раз роботу, яку я щойно виконав.

106. Я боюсь, що в майбутньому можу залишитися самотнім.

107. Я залюбки вислуховую настанови, які стосуються мого здоров’я.

108. Я завжди висловлюю свою думку, якщо щось обговорюється в класі.

109. Вважаю, що ніколи не потрібно відриватися від колективу.

110. Питання, що пов’язанні зі статтю і коханням, мене зовсім не цікавлять.

111. Завжди вважав, що заради цікавої, привабливої справи всі правила можна обійти.

112. Мені інколи бувають неприємні свята.

113. Життя навчило мене не бути занадто відвертим навіть з друзями.

114. Я їм мало, інколи взагалі нічого не їм.

115. Мені дуже подобається насолоджуватися красою природи.

116. Виходячи з дому, лягаючи спати, я завжди перевіряю: виключений газ, електроприлади, чи зачиненні двері.

117. Мене приваблює тільки те нове, що відповідає моїм принципам та інтересам.

118. Якщо в моїх невдачах хтось винний, я не залишу його безкарним.

119. Якщо я когось не поважаю, мені вдається вести себе так, що він цього не помічає.

Домінуючі риси характеру:

− демонстративність, тобто прагнення бути постійно в центрі уваги, причому іноді будь-якою ціною, необмежений егоцентризм, ненасичена жага постійної уваги до себе, захоплення, здивування, шанування, поклоніння.

Привабливі риси характеру:

− завзятість та ініціативність, комунікабельність та цілеспрямованість, винахідливість та активність, яскраво виражені організаторські здібності, самостійність та готовність взяти на себе керування, енергійність, хоча швидко видихається після виплеску енергії.

Відштовхуючі риси характеру:

− здатність до інтриг та демагогії, брехливість та лицемірство, задирливість та відчайдушність, необдуманий ризик (але тільки в присутності глядачів), хвальба неіснуючими успіхами, урахування тільки власних бажань, явно завищена самооцінка, образливість, коли торкаються його особисто.

“Слабка ланка” цього психотипу:

− нездатність переносити удари по егоцентризму, викриття його задумів, а тим паче їх висміювання, що може призвести до гострих афективних реакцій, включаючи зображення суїцидних спроб.

Особливості спілкування та товаришування.

У силу особливостей свого характеру істероїд постійно потребує численних глядачів. У принципі це його основна форма життя (життя на людях та для людей). Але він спілкується, як правило, тільки з тими, хто явно або неявно виражає своє захоплення ним, обожнює його здібності та талант.

Якщо таких людей мало, він докладає чимало зусиль, щоб це коло шанувальників стало значно ширше.

Істероїди дуже вибіркові, вони прагнуть товаришувати з дуже відомими людьми, які в чомусь їм програють, щоб ще більше підкреслити свої здібності.

Відношення до навчання та роботи.

Навчання для нього часто лише привід для спілкування, можливість проявити себе серед людей. У школу він ходить НЕ навчатися, а спілкуватися, саме від цього він отримує основне задоволення. Щоб привернути увагу, йому потрібно не просто добре навчатися, а навчатися краще за всіх, дивувати вчителів своїми здібностями до різних предметів.

У принципі він обдарована, талановита людина, тому що йому легко даються професії пов'язані з художнім мистецтвом. Краще за все йому працюється самостійно, поза колективом, поза обов'язковими обмеженнями.

Педагогічні рекомендації.

У перелік конфліктогенних ситуацій потрібно включити:

• ситуації, які так чи інакше зачіпають самолюбство істероїда;

• ситуації хай навіть деякої байдужості збоку оточуючих людей, а тим паче більш свідомого ігнорування його особистості;

• ситуації критики його досягнень, таланту та здібностей;

• ситуації, коли він повинен залишатися на самоті або обмежити коло свого спілкування, шанувальників;

• ситуації, коли він потрапляє в безглузде або смішне становище;

• ситуації, коли нема жодної яскравої події та, головне можливості проявити свої здібності;

• ситуації, в яких необхідно знаходитися в постійному психічному або фізичному напруженні.

Основна мета педагогічної допомоги цьому психотипу – поступово подолати прагнення бути в центрі уваги оточуючих.

Необхідно виробити в підлітка уявлення про “демонстративність” своєї поведінки як домінуючої риси характеру, а також уміння розпізнавати її в оточуючих. З цією метою необхідно, використовуючи не директивну взаємодію, поступово навчати підлітка обмірковувати свої мотиви, шукати шляхи більш раціонального задоволення своїх бажань. Сприяє цьому читання літератури та перегляд фільмів, у яких зображені персонажі з яскраво вираженою істероїдною поведінкою.

Подолання егоцентризму є найбільш важким завданням. У ході бесід педагог та батьки повинні пробуджувати інтерес дитини до своїх товаришів, рідних та близьких, інших оточуючих людей. Потрібно заохочувати його розповіді про інших, їх успіхи та досягнення.

Однак, враховуючи завищене самолюбство та егоцентризм таких підлітків, необхідно дати вихід їх егоцентричним устремлінням у соціально корисній діяльності з урахуванням їх справжніх здібностей (участь у проведенні занять та ін.). За нашими даними істероїдні акцентуанти в групі деліквентів складають не більше 12%, що не дозволяє говорити про цей вид акцентуації як особливо деліквентний.

163

72. Часто всілякі роздуми заважають мені довести почату справу до кінця.

73. Я можу вислуховувати критику й заперечувати, але намагаюсь все рівно робити все по-своєму.

74. Іноді я можу розлютитися на кривдника, тому що мені важко стриматися, щоб не побити його.

75. Я практично ніколи не відчуваю сорому або сором’язливості.

76. Не відчуваю прагнення до занять спортом або фізкультурою.

77. Я ніколи не говорю про інших погано.

78. Мені подобаються будь-які пригоди, залюбки йду на ризик.

79. Іноді мій настрій залежить від погоди.

80. Нове для мене приємне, якщо воно пророкує мені щось добре.

81. Життя здається дуже важким.

82. Я часто відчуваю острах перед учителями і шкільним начальством.

83. Закінчивши роботу, я довго хвилююсь з приводу того, що міг зробити щось неправильно.

84. Мені здається, що інші мене не розуміють.

85. Я часто засмучуюсь через те, що роздратувавшись, наговорив зайвого.

86. Я завжди зумію знайти вихід із будь-якої ситуації.

87. Мені подобається замість шкільних занять піти в кіно або просто прогуляти уроки.

88. Я ніколи не брав у домі нічого без дозволу.

89. При невдачі я можу посміятися над собою.

90. У мене бувають періоди підйому, захоплень, ентузіазму, а потім може наступити спад, апатія до всього.

91. Якщо мені щось не вдається, я можу зневіритися й втратити надію.

92. Заперечення і критика мене дуже засмучують, якщо вони різкі і грубі за формою, навіть коли вони торкаються дрібниць.

93. Іноді, я можу розплакатися, якщо читаю сумну книгу або дивлюсь сумний фільм.

94. Я часто сумніваюсь у вірності своїх учинків і рішень.

95. Часто в мене виникає почуття, що я опинився непотрібним, стороннім.

162

48. Я часто втомлююся до кінця дня, причому так, що здається – зовсім не залишилося сил.

49. Я стидаюся незнайомих людей та боюсь заговорити першим.

50. Я багато разів перевіряю, чи немає помилок у моїй роботі.

51. У моїх друзів буває хибна думка, ніби я не бажаю з ними товаришувати.

52. Бувають іноді дні, коли я без причин на всіх злюсь.

53. Я можу сказати про себе, що в мене добра уява.

54. Якщо вчитель не контролює мене на уроці, я майже завжди займаюсь чим-небудь стороннім.

55. Мої батьки ніколи не дратують мене своєю поведінкою.

56. Я можу легко організувати дітей для роботи, ігор, розваг.

57. Я можу йти попереду інших у розмірковуваннях, але не в діях.

58. Буває, що я сильно радію, а потім сильно засмучуюсь.

59. Іноді я стаю вередливим і дратівливим, а незабаром жалкую про це.

60. Я надмірно образливий і вразливий.

61. Мені подобається бути першим там, де мене люблять, боротися за першість мені не подобається.

62. Я майже не буваю повністю відвертим, як з товаришами, так і з рідними.

63. Роздратувавшись, я можу почати кричати, розмахувати руками, а іноді й битися.

64. Мені інколи здається, що при бажанні я міг би стати актором.

65. Мені здається, що хвилюватися про майбутнє марно – усе само собою здійсниться.

66. Я завжди справедливий у стосунках з учителями, батьками, товаришами.

67. Я переконаний, що в майбутньому збудуться всі мої плани і бажання.

68. Іноді бувають такі дні, що життя мені здається важчим, ніж насправді.

69. Доволі часто мій настрій відображається в моїх учинках.

70. Мені здається, що в мене багато недоліків і слабкостей.

71. Мені буває важко, коли я згадую про свої маленькі помилки.

1.4.5. ПАРАНОЇК (РИГІДНИЙ, ЗАГРУЗЛИВИЙ ТИП)

Риси цього психотипу різко виявляються в дитинстві, але, звичайно, такі діти зосереджені на чомусь одному, серйозному, про щось розмірковують, намагаються, незважаючи ні на що, досягнути бажаного (саме ця іграшка, саме ця книга...).

Домінуючі риси характеру:

− високий рівень цілеспрямованості. Такий підліток підпорядковує своє життя досягненню певної мети (досить великого масштабу), при цьому він здатний повністю керувати інтересами оточуючих (своїх батьків, однокласників тощо) заради досягнення постановленої мети він ладен пожертвувати своїм добробутом, відмовитися від розваг, комфорту та інших звичайних для дітей радощів.

Привабливі риси характеру:

− висока енергійність, незалежність, самостійність, надійність в співробітництві, якщо його цілі співпадають із цілями людей з якими він разом працює.

Відштовхуючи риси характеру:

− агресивність, дратівливість, гнівливість, які виявляються тоді, коли щось чи хтось опиняється на шляху досягнення мети;

− нечутливість до чужого горя, відсутність душевності у відносинах з людьми, авторитарність.

“Слабка ланка” цього психотипу:

− не виносить відсутності суспільного визнання й схвалення його успіхів: занадто честолюбний, але не через дрібниці.

Особливості спілкування та приятелювання:

Підліток цього психотипу, зазвичай, є конфліктним, тому що в нього немає природної необхідності в спілкуванні, яке він розглядає лише як засіб для досягнення раніше поставленої глобальної мети, але якщо йому доводиться спілкуватися з людьми, він нерідко пригнічує співбесідника, буває занадто категоричним у своїх судженнях, при цьому може легко образити словами оточуючих. Не помічає конфліктності.

Параноїк зовсім не сентиментальний, а також недовірливий у дружбі, яку розглядає як продовження спільної великої справи.

Друзі для нього – це лише соратники, з якими він іде до поставленої мети. Суперечки для нього - зрада загальної справи, він довго пам'ятає образи та кривди. Навіть довготривале приятелювання з ним ні про що не свідчить, якщо людина йому потрібна не для справи, він не шкодуючи легко забуде її.

Ставлення до навчання та роботи:

Ригідні діти, як правило, вивчають старанно лише ті учбові предмети, які потрібні зараз або будуть необхідні в майбутньому для успішного досягнення поставленої мети. Для цього вони можуть відвідувати бібліотеку, додаткові заняття, купувати багато книг, читати на перервах, у трамваї або автобусі. Але все інше в школі для них нічого не означає.

Найбільших успіхів параноїки досягають в індивідуальній творчій роботі, тому що їм дуже складно працювати в групі та у великому колективі. І, якщо праця його захоплює, параноїк перетворюється на “трудівника”: весь час у роботі, нічого не існує, крім його мети та необхідної для її досягнення праці. Параноїки неперевершені генератори великих ідей, незвичних підходів до вирішення складних проблем.

Педагогічні рекомендації.

До конфліктних ситуацій, тобто ситуацій, які загострюють виявлення негативних рис характеру цього психотипу і яких слід уникати спілкуючись з ним назвемо:

− ситуації, під час яких його справа піддається критиці;

− ситуації в яких підлітку доводиться підкорятися наказам інших, особливо не авторитетних для нього осіб;

− ситуації, коли йому доводиться займатися “дрібницями”, суспільно неважливою діяльністю або нецікавими для нього речами;

− ситуації що змушують його замислюватися над побутовими дрібницями, вирішувати життєві проблеми; ситуації примусового тривалого спілкування з різними людьми, які не поділяють його інтересів;

− ситуації відсутності постійного визнання, суспільного схвалення.

Головним завданням педагогічної допомоги учням цього психотипу є створення ситуацій, що пом'якшують виявлення негативних особливостей характеру. Для цього доцільніше сформувати значущу для параноїка мету й скерувати всю його енергію на її досягнення.

Це може бути велика справа для класу, або навіть школи.

З таким підлітком досить важко встановити продуктивний зв'язок, якщо він не побачить у вас однодумця, захопленого як і він, спі-

161

25. Я дуже люблю своїх батьків, прихильний до них, але, буває, сильно ображаюсь й навіть сварюсь.

26. Періодами я відчуваю себе бадьорим, періодами – розбитим.

27. Нерідко я стидаюсь їсти при сторонніх людях.

28. Моє ставлення до майбутнього часто змінюється: іноді я будую райдужні плани, а іноді майбутнє здається мені похмурим.

29. Мені подобається займатися чим-небудь цікавим на одинці.

30. Майже не буває, щоб незнайома людина із самого початку мені подобалась.

31. Подобається одяг модний і незвичайний, який приваблює погляди.

32. Більш за все мені подобається ситно поїсти й добре відпочити.

33. Я дуже врівноважений, ніколи не роздратовуюсь й ні на кого не злюся.

34. Я легко зближаюсь з людьми в будь-якій обстановці.

35. Я погано переношу голод – швидко слабшаю.

36. Самотність я переношу легко, якщо вона не пов’язана з неприємностями.

37. У мене часто буває поганий, неспокійний сон.

38. Моя сором’язливість заважає мені завести дружбу з тими, з ким мені бажалося б.

39. Я часто хвилююсь з приводу різних неприємностей, які можуть відбутися в майбутньому, хоч приводу для цього немає.

40. Свої невдачі я переживаю сам та ні в кого не прошу допомоги.

41. Сильно переживаю зауваження й оцінки, які мене не задовольняють.

42. Найчастіше я вільно відчуваю себе з новими, незнайомими однолітками, у новому класі, таборі праці та відпочинку.

43. Як правило, я не готую уроки.

44. Я завжди говорю дорослим тільки правду.

45. Пригоди та ризик мене приваблюють.

46. До знайомих людей я швидко звикаю, незнайомі можуть мене дратувати.

47. Мій настрій прямо залежить від шкільних і домашніх справ.

160

Опитувач

1. У дитинстві я був веселим і непосидющим.

2. У молодших класах я любив школу, потім вона почала бути для мене обтяжливою.

3. У дитинстві я був таким самим, як зараз: мене легко було засмутити, але й легко заспокоїти, розвеселити.

4. У мене часто буває погане самопочуття.

5. У дитинстві я був образливим і чутливим.

6. Я часто побоююсь, що з моєю мамою щось може статися.

7. Мій настрій покращується, коли мене залишають наодинці.

8. У дитинстві я був вередливим і дратівливим.

9. У дитинстві мені подобалось вести бесіди та грати з дорослими.

10. Вважаю, що найважливіше – не дивлячись ні на що, як можна краще провести сьогоднішній день.

11. Я завжди додержую своїх обіцянок, навіть якщо це мені невигідно.

12. Як правило в мене добрий настрій.

13. Тижні доброго самопочуття змінюються тижнями, коли самопочуття та настрій у мене погані.

14. Я легко переходжу від радощів до суму й навпаки.

15. Я часто відчуваю млявість, нездужання.

16. До спиртного я відчуваю огиду.

17. Уникаю розпивати спиртне через погане самопочуття і головну біль.

18. Мої батьки не розуміють мене та інколи здаються мені чужими.

19. Я ставлюсь дуже обережно до незнайомих людей та мимоволі побоююсь зла з їхнього боку.

20. Я не помічаю в себе великих недоліків.

21. Від нотацій мені хочеться втекти подалі, але якщо не виходить, то мовчки слухаю, думаючи про інше.

22. Усі мої звички добрі та бажанні.

23. Мій настрій не змінюється від незначних причин.

24. Я часто просипаюсь з думкою про те, що сьогодні потрібно зробити.

льною ідеєю. Тому необхідним є певний час, за який він міг би визнати вас людиною, думка якої для нього дійсно важлива.

На початку бесіди з таким підлітком бажано підкреслити велике значення цієї справи, якій він присвячує велику частину свого життя, відзначити його досягнення, попросити сформулювати ті цілі, які він ставить перед собою як найближчу перспективу. Не варто іронізувати щодо його перспектив, треба змістовно розглянути можливості їх досягнення та плани, які він розробив для досягнення своїх цілей.

При спілкуванні та в буденному житті необхідна тактовність та ненав'язливий соціально-педагогічний контроль, доброзичлива довіра.

За результатами наших досліджень у 1993-1999 роках у групі підлітків-деліквентів, які перебувають на обліку в міліції за здійснення різних правопорушень параноїк складає 26%.

1.4.6. ЕМОТИВНИЙ (ЛАБІЛЬНИЙ) ТИП (частково екзальтовані риси)

В дитинстві звичайно не відрізняються від однолітків але часто застуджуються, звідси ангіни та інші інфекційні захворювання.

Здатні поринути в похмурий настрій через невтішне слово, непривітний погляд, зламану іграшку. Приємні слова, новий костюм або книга, добра новина можуть підняти настрій, надати веселого тону розмові, але лише до тих пір, доки чергова “'неприємність” не зіпсує все.

Домінуючі риси характеру:

− виняткова мінливість настрою, який змінюється часто та занадто різко від незначних (непомітних для оточуючих) приводів. Від душевного стану в даний момент залежить практично все: апетит, сон, загальне самопочуття, бажання спілкуватися, працездатність, бажання навчатися тощо. Тобто, головною особливістю особистості є бурхлива, екзальтована реакція. Особистість легко приходить у захоплення від радісних подій і у відчай від суму. Її відрізняє крайня вразливість з приводу сумних подій і фактів. При цьому внутрішня вразливість та хвилювання співвідносяться з яскравим їх зовнішнім вираженням.

Привабливі риси характеру:

− товариськість, добродушність, чутливість, доброзичливість та чуйність (в період піднесеного настрою). Лабільного підлітка відрізняють глибокі почуття, щира доброзичливість до тих, з ким він у добрих стосунках, кого любить і про кого піклується. Причому ця доброзичливість зберігається, незважаючи на мінливість його настрою (на відміну від циклотима).

Виходить, що підвищена емоційна збудливість їх емоцій за якістю переживання скоріше альтруїстичного (співпереживання смутку, радості, тривоги, горя; співчуття, почуття провини), ніж егоїстичного (гнів, неповага тощо) характеру.

Відштовхуючі риси характеру:

− роздратування, запальність, забіякуватість, послаблений самоконтроль, схильність до конфліктів (в період подавленого настрою). Під час простої розмови може спалахнути, можуть навернуться сльози, готовий сказати щось нахабне, образливе. “Слабка ланка” цього психотипу:

− емоційне невизнання з боку значущих людей, втрата близьких або розлучення з тими до кого він прив'язаний.

Особливості спілкування та дружби.

Усе залежить від настрою. Так, якщо він радий та задоволений життям, то контакти встановлює з більшим бажанням; а якщо засмучений та незадоволений життям, то контакти різко скорочуються.

Настрій часто змінюється від найнезначнішої репліки того, з ким він дружить. Просте зауваження на адресу підлітка може викликати депресію, призвести до розриву дружніх відносин. І навпаки, слова друга можуть значно покращити настрій, викликати бурхливий приплив енергії, бажання зробити щось добре для нього.

Він володіє добре розвиненою інтуїцією по відношенню до людей, може більш-менш легко визначити “добру” чи “погану” людину, обираючи собі друга. Надає перевагу дружбі з тими, хто здатний у період спаду настрою відволікти, втішити його, підняти настрій, розповісти щось цікаве, при нападах інших - захистити та прикрити собою, а у хвилини емоційного піднесення розділити бурхливу радість та веселощі. Він здатний на віддану дружбу.

Дуже чутливо реагує на знаки уваги, вдячності та заохочення, яким він дійсно радий, це не переходить в зарозумілість та самовдоволення.

Відношення до навчання та праці.

Для таких дітей характерна виняткова мінливість, непередбачуваність поведінки і реакції на репліки та прохання педагога або батьків. У відповідь на зауваження може розсміятися та радісно взятися

159

Додаток ІІІ.5.3.

Інструкція. Опитувач МПДО

Інструкція

Кожний з вас бажає знати особливості свого характеру, найбільш яскраві його риси. Знання свого характеру дозволяє керувати собою: краще взаємодіяти з людьми, орієнтуватися на відповідне коло професій тощо. Адже характер – це основа особистості.

Даний тест допоможе вам визначити тип вашого характеру, його особливості.

Вам пропонується “Опитувач” і “Бланк відповідей” (Див. таблицю 17). Прочитавши в Опитувачі кожне питання-твердження, вирішіть: типово, характерно це для вас чи ні. Якщо “Так”, то обведіть кружком у Бланку відповідей номер цього питання, а якщо “Ні”, то просто пропустіть цей номер.

Чим точніші та відвертіші будуть ваші відповіді – тим краще ви пізнаєте свій характер.

Після того як Бланк відповідей буде заповнений, підрахуйте суму набраних вами балів за кожний рядок (один номер, узятий у кружок, – це один бал). Проставте ці суми в кінці кожного рядка.

Таблиця 17.

Банк відповідей

Тип					Номер тверджень									Сума балів
Г	1	12	23	34	45	56	67	78	89	100	111	122	133
Ц	2	13	24	35	46	57	68	79	90	101	112	123	134
Л	3	14	25	36	47	58	69	80	91	102	113	124	135
А	4	15	26	37	48	59	70	81	92	103	114	125	136
С	5	16	27	38	49	60	71	82	93	104	115	126	137
Т	6	17	28	39	50	61	72	83	94	105	116	127	138
І	7	18	29	40	51	62	73	84	95	106	117	128	139
3	8	19	З0	41	52	63	74	85	96	107	118	129	140
д	9	20	31	42	53	64	75	86	97	108	119	130	141
н	10	21	32	43	54	65	76	87	98	109	120	131	142
к	11	22	33	44	55	66	77	88	99	110	121	132	143

158

Інструкція до 2-го дослідження

Вам належить повторно переглянути всі розділи й вибрати в кожному твердженні, що найбільше для Вас НЕ підходить. Дозволяється робити кілька виборів у кожному розділі, але не більше 3-х. Номера відповідних виборів відзначайте в “Бланку відповідей N 2”. Дозволяється не робити вибору в окремих розділах - у “Бланку” відзначається номер 0.

за виправлення вказаної помилки, але, цілком можливі і сльози, і роздратування, і небажання підкоритися законним вимогам вчителя.

Знання емотивного підлітка поверхневі та безсистемні, так як він не може керувати собою і не піддається керуванню з боку педагогів та батьків. Періоди зміни настрою не залежать від нього.

Працюючи, лабільний підліток у змозі переключитися, забути про свій поганий настрій, але це відбувається лише в тому випадку, якщо праця його зацікавила, не набридає, захоплює його. Це є однією з умов профілактики його поганого настрою.

Педагогічні рекомендації.

У перелік конфліктних ситуацій потрібно включити:

• ситуації сильної конкуренції;

• ситуації утискання почуття власної гідності;

• ситуації повної дисгармонії його настрою (усім весело, а він у цей час страждає);

• ситуації відсутності успіху, визнання, уваги;

• ситуації загрози покарання, страху перед чим-небудь або ким-небудь;

• ситуації критики самого підлітка, його поведінки.

Основною метою педагогічної допомоги цьому психотипу є встановлення тісного, довірчого контакту, повного взаєморозуміння. Це можливо, якщо підліток бачить доброзичливе відношення до себе, знаходить співчуття.

Бажаним є тісний емоційний контакт з повним розкриттям його переживань, звичайно, у цього психотипу слідом за емоційним реагуванням настає душевне розслаблення, у такому стані він стає доступним для продуктивного контакту.

Особливу увагу необхідно приділити його взаємовідносинам у класі, у родині. При цьому необхідно враховувати, що для нього важливі постійна емоційна підтримка, співпереживання оточуючих.

Емотивний підліток легко виходить з пригніченого настрою при підбадьорені, втішені та появі приємної перспективі (нехай не завжди реальної).

Слід звернути увагу на те, що головною особливістю емотивної особистості є висока чутливість і глибокі реакції в сфері тонких емоцій. Характерні м'якосердя, доброта, задушевність, емоційна чутливість, високо розвинута емпатія. Всі ці особливості, як правило, добре помітні та постійно проявляються в різних ситуаціях. Характерною особливістю є підвищена слізливість (“очі на мокрому місці”).

За результатами наших досліджень у 1993-1999 роках у групі підлітків-деліквентів, які перебувають на обліку в міліції за здійснення різних правопорушень емотивний тип складає біля 28%.

1.4.7. ЗБУДЛИВИЙ (ЕПІЛЕПТОЇДНИЙ) ТИП

З дошкільного віку в дітей схильних до даного типу акцентуації спостерігається недитяча бережливість до одягу, своїх іграшок, усього “свого”, особлива злісна реакція на тих, хто намагається оволодіти їхньою власністю, а з перших шкільних років виявляється скрупульозність до дрібниць та підвищена охайність. Домінуючі риси характеру: любов до порядку, прагнення підтримувати вже встановлений лад, консервативність (не визнають того, що не визнане іншими); високий енергетизм (учні дуже енергійні, вони з радістю роблять фізичні вправи, бігають, гучно говорять, згуртовують всіх навколо себе; власною активністю часто заважають оточуючим); агресивність (підлітки в екстремальній ситуації стають хоробрими й навіть нерозважливими, а в побутовому житті виявляють гнівливість, причепливість, бувають періоди злісно-сумного настрою з пошуком об'єкта, на якому можна було б зірвати злість; такі діти злопам'ятні і лестиві).

Привабливі риси характеру:

− охайність, бережливість, старанність, ретельність (що часто переходять у надмірний педантизм), надійність (завжди виконує свої обіцянки), пунктуальність (щоб не запізнитися заведе два годинника та скаже батькам розбудити його), уважність до свого здоров'я (тому воно є зазвичай добре).

Відштовхуючи риси характеру:

− жорстокість, нечутливість до чужого горя, надмірна вимогливість, що призводить до роздратованості у зв'язку з поміченим безладом, неохайністю інших або порушенням ними певних правил. Епілептоїд для себе – єдина гарна юдина.

“Слабка ланка” цього психотипу:

− майже не терпить непокори собі, ніби повстає проти приниження своїх прав.

Особливості спілкування та приятелювання.

Епілептоїду подобається звичний лад у приятелюванні та спілкуванні. Він не заводить випадкових знайомств, а віддає перевагу спілкуванню з друзями дитинства та шкільними товаришами. Але, якщо підліток вважає когось своїм другом, то він виконує всі зобов'я-

157

25. Оцінка себе в цей момент

1. Мені не вистачає холодної розважливості

2. Інколи я задоволений собою, інколи лаю себе за нерішучість і млявість

3. Я занадто недовірливий, без кінця тривожуся та турбуюся про все

4. Я не винуватий у тім, що викликаю заздрість в інших

5. Мені не вистачає посидючості і терпіння

6. Вважаю, що я нічим не відрізняюся від більшості людей

7. Мені не вистачає рішучості

8. Я не бачу в себе великих недоліків

9. У гарні хвилини я цілком задоволений собою, у хвилини дурного настрою мені здається, що мені не вистачає то однієї, то іншої якості

10. Я занадто дратівливий

11. Інші знаходять у мене великі недоліки, я вважаю, що вони перебільшують

12. Я страждаю від того, що мене не розуміють

13. Я надмірно чутливий уразливий

0. Жодне з визначень до мене не підходить

156

24. Ставлення до школи

1. Мені подобалось замість шкільних занять відправитися з товаришами погуляти або сходити в кіно

2. Сильно переживав зауваження та оцінки, які мене не задовольняли

3. У молодших класах любив школу, потім вона стала мене обтяжувати

4. Періодами любив школу, періодами вона мені починала набридати

5. Не любив школу, тому що всі педагоги ставилися до мене несправедливо

6. Шкільні заняття мене дуже сильно стомлювали

7. Найбільше мені подобалась шкільна самодіяльність

8. Мені подобалась школа, тому що там була весела компанія

9. Соромився ходити в школу: боявся глузувань і брутальності

10. Мені дуже не подобалась фізкультура

11. Відвідував школу регулярно та завжди активно брав участь у громадській роботі

12. Шкільна обстановка мене дуже обтяжувала

13. Намагався акуратно виконувати всі завдання

0. Жодне з визначень до мене не підходить

зання, що передбачає дружба. Зраду друга (як і коханої людини) ніколи не вибачить.

Ставлення до навчання та роботи:

Епілептоїди відрізняються цілеспрямованістю, виконують всі домашні завдання, ніколи не прогулюють уроків (таким є устрій, його треба дотримуватися): зазвичай вони відмінники. У подальшому житті такі учні краще виявляють себе в роботі, що пов'язана з підтриманням ладу, устрою, правил та норм, прийнятих кимсь іншим, Наприклад, фінансист дотримується фінансової дисципліни, вчитель виконує учбові програми й т.ін.

Педагогічні рекомендації

У список конфліктних ситуацій, що призводять до виявлення негативних рис цього психотипу, необхідно включити:

• ситуації, які вимагають від дитини логічного мислення, зміни звичного ладу і встановлених правил, особливо якщо це йому доводиться робити самостійно;

• ситуації жорстокої конкуренції з боку таких самих енергійних та сильних осіб;

• ситуації, що обмежують можливості для підлітка проявити свій авторитет, свою владу над іншими, у тому числі над батьками;

• ситуації, коли критикуються дії підлітка, тим більше коли сміються над його недоліками;

• ситуації, в яких від підлітка вимагається буденна робота, або тривалі зусилля та немає можливості виділитися серед оточуючих;

• ситуації, у яких так чи інакше принижуються права та інтереси дитини.

Головною метою педагогічної допомоги цьому психотипу є усунення умов, що провокують слабкі риси характеру, але педагогічна допомога нерідко ускладнена тим, що дитина не сприймає поради та прохання. Тому таким важливим є встановлення зв'язку та взаємопорозуміння із цією дитиною. Розважливість і не поспіх, чутливість і тактовність - це вимоги для дорослого. Такий стиль спілкування педагога та батьків дозволяє сформувати в підлітка соціально прийнятну модель поведінки.

Зв'язок зі збудливим підлітком доцільніше встановлювати поза негативними емоціями. Таким підліткам можна й треба доручати керівництво невеликими групами, наприклад, під час ділової гри чи спортивних змагань. Гарно допомагає доброзичливе авансування його майбутніх успіхів, заохочення його реальних досягнень, які допомагають підліткові самоствердитися.

Сімейні конфлікти в дітей епілептоїдного типу зазвичай рідко піддаються корегуванню. Це обумовлено, з одного боку, його претензіями на роль володаря, якого інші представники сім'ї повинні поважати та улещувати (на що далеко не кожна сім'я згодна), з іншого боку, сам підліток не готовий поступатися іншим родичам.

Зазначимо, що особливістю збудливої особистості є яскраво виражена імпульсивність поведінки. Вся манера спілкування та поведінки в значній мірі залежить не від логіки, не від раціонального оцінювання своїх учинків, а обумовлена імпульсом, потягом, інстинктом або неконтрольованими спонуканнями. У сфері соціальної взаємодії, спілкування для них характерна вкрай низька терпимість, що інколи може характеризуватися як відсутністю терпимості взагалі. Нерідко проявляється стан злісно-тужливого настрою з поступовим нарощуванням роздратування й пошуком об’єкту, на якому можна було б зірвати лють. Характерна афективна вибуховість. Афекти не тільки сильні, але й довгочасні. Любов майже завжди забарвлена ревнощами. Лідерство проявляється прагненням владарювати над однолітками. Добре адаптуються в умовах суворого дисциплінарного режиму, де високою показовою старанністю перед начальством прагне заволодіти положенням, яке дає владу над іншими підлітками. Властива дрібна акуратність, скрупульозність, дотошне дотримування всіх правил (нерідко умовних) інколи навіть на шкоду справі, прибічник до порядку, педантизм. За розповсюдженістю в групі деліквентів збудливі акцентуанти за нашими даними дослідження (1993-1999 рр.) займають третє місце (35%).

1.4.8. ЦИКЛОТИМІЧНИЙ (ЦИКЛОЇДНИЙ) ТИП

У дитинстві мало чим відрізняється від своїх однолітків, але іноді створює враження гіпертима, тобто періодами може бути незвичайно галасливим, бешкетним, постійно щось починає робити.

А потім знову стає спокійною та керованою дитиною. З початком пубертатного періоду (статевої зрілості) виникають періодичні зміни настрою, тривалість яких може бути від декількох днів до тижня й більше.

155

23. Оцінка себе в дитинстві

1. У дитинстві я був боязким і плаксивим

2. Дуже любив сам складати всякі казки і фантастичні історії

3. У дитинстві я уникав шумних і рухливих ігор

4. Я був як всі діти та нічим не відрізнявся від моїх однолітків

5. Періодами мені здається, що в дитинстві я був жвавим і веселим, періодами починаю думати, що був дуже неслухняним і неспокійним

6. Я з дитинства був самостійним і рішучим

7. У дитинстві я був веселим і відчайдушним

8. У дитинстві я був уразливим і чутливим

9. У дитинстві я був дуже непосидючим і балакучим

10. У дитинстві я був таким самим, як зараз: мене легко було засмутити, але й легко заспокоїти та розвеселити

11. З дитинства я прагнув до акуратності і порядку

12. У дитинстві я любив грати один та дивитися здалеку, як грають інші діти

13. У дитинстві мені більше подобалось розмовляти з дорослими, ніж грати з однолітками

14. У дитинстві я був примхливим і дратівливим

15. У дитинстві я погано спав і погано їв

0. Жодне з визначень до мене не підходить

154

22. Ставлення до правил і законів

1. Коли правила і закони мені заважають, це викликає в мене роздратування

2. Завжди вважаю, заради цікавої й привабливої справи будьякі правила і закони можна обійти

3. Логічно обґрунтованих правил я намагаюся дотримуватись

4. Мені іноді страшно, що мене помилково приймуть за порушника законів

5. Мені дуже не подобаються будь-які правила, які мене обмежують

6. Періоди, коли я не дуже слідкую за тим, щоб дотримуватись всіх правил законів, чергуються з періодами, коли я дорікаю собі за недисциплінованість

7. Будь-які правила та розпорядки викликають у мене бажання навмисно їх порушувати

8. Правил та законів я завжди дотримуюсь

9. Завжди слідкую за тим, щоб всі дотримувались правил

10. Нерідко дорікаю собі за те, що порушував правила та не суворо дотримувався законів

11. Я прагну дотримуватись правил і законів, але це не завжди мені вдається

12. Суворо слідую тим правилам, які вважаю справедливими, борюся з тими, які вважаю несправедливими

0. Жодне з визначень до мене не підходить

Домінуючі риси характеру:

− зміни двох протилежних станів - гіпертимного та гіпотимного, циклічні зміни емоційного фону (періоди піднесеного настрою змінюються фазами емоційного спаду).

Привабливі риси характеру:

− ініціативність, життєрадісність, товариськість (в період гіпертиму); смуток, замисленість, млявість, спад сил – все валиться з рук: те, що легко виходило вчора, сьогодні зовсім не виходить або потребує неймовірних зусиль (в період гіпотиму).

Відштовхуючі риси характеру:

− непослідовність, неврівноваженість, байдужість, спалахи роздратування, надмірної уразливості та придирливості до оточуючих. Під час спаду важче стає й жити, і вчитися, і спілкуватися. Компанії починають дратувати, ризик і пригоди, розваги та контакти втрачають свою колишню привабливість. Підліток стає на деякий час “домосідом”.

Помилки, дрібні неприємності, які трапляються в цей період через погане самопочуття, переживаються ним дуже важко, тим більш, що є із чим порівнювати. Адже ще день-два тому все чудово виходило, наприклад, у спорті, а сьогодні не йде гра, і тренер незадоволений, і сам підліток не знає, що робити. І це його пригнічує, він не пізнає себе, свій організм, не може зрозуміти своє роздратування, небажання бачити навіть близьких людей.

На репліки та зауваження відповідає з незадоволенням та грубістю, хоча в глибині душі сильно переживає ці раптові для нього зміни. Але почуття безвихідності не буває, так як він розуміє, що мине певний час та все знову стане добре, все буде виходити, як і раніше.

Потрібно лише перечекати цей період спаду.

“Слабка ланка” цього психотипу:

− емоційне невизнання зі сторони значимих для нього людей та корінне руйнування життєвих стереотипів.

Особливості спілкування та дружби.

Відношення з людьми носять циклічний характер: потяг до спілкування, нових знайомств, відчайдушне молодецтво змінюються замкнутістю, небажанням спілкуватися навіть з найбільш близькими друзями (“Усі ви мені набридли”). Справжній дружбі надає перевагу з тим, хто добре розуміє неминучість зміни в стосунках на деякий час та не ображається та вибачає спалахи роздратування й образи.

Відношення до навчання та праці.

У навчанні та ж ситуація: періоди активної праці на уроках та вдома змінюються періодами, коли в підлітка наступає повна байдужість до навчальних предметів, домашніх завдань.

У роботі він буває то гіпертимом (будь-яка справа добре робиться й виходить, але до тих пір, доки вона цікава), то гіпотимом (невдоволений будь-якою запропонованою роботою, знайде причину для скарг та роздратування).

Педагогічні рекомендації.

У перелік конфліктних ситуацій потрібно включити:

• ситуації несподіваних доручень, які протирічать настрою даного моменту:

• ситуації різкої зміни звичних станів;

• ситуації, у яких доводиться відступати від складених стереотипів, звичок;

• ситуації претензій, утисків та невдач;

• ситуації психологічних перевантажень, особливо в стадії спаду.

Основною метою педагогічної допомоги цьому психотипу є попередження підвищених навантажень, особливо в стадії спаду. Для цього необхідно продумати декілька варіантів завдань, доручень та використати той варіант, який найбільш відповідає стану підлітка в даний момент. Добре допомагають доручення та завдання, які відволікають від негативних емоцій та станів, наприклад, не дуже важка фізична праця в хорошій компанії однолітків.

При встановленні контакту з таким підлітком важливо правильно зрозуміти, що він зараз відчуває, як відноситься до себе та оточуючих у даний момент. Тільки після цього можна починати змістовну частину бесіди. Якщо підліток знаходиться у фазі спаду, то доцільно просто надати йому теплу психологічну підтримку, допомогу і не потрібно в цей час намагатися вплинути на нього.

Якщо ж він знаходиться в стадії підйому, то можливо й потрібно поговорити з ним про те, що йому необхідно зробити, щоб розуміти свої особливості та більше контролювати себе.

Отже, характерною особливістю є достатньо часта зміна не яскраво виражених фаз гіпертимності й пригніченості (субдепресіі). У субдепресивній фазі падає працездатність, до всього втрачається інтерес, підліток сидить в дома, уникає компанії. Невдачі й навіть дрібні проблеми в цей час важко переживаються. Серйозні дорікання,

153

21. Ставлення до опіки і настанов

1. Я слухаю настанови тільки тих, хто має на це право

2. Я охоче слухаю ті поради, які стосуються мого здоров'я

3. Не виношу, коли мене опікують і за мене все вирішують

4. Я не маю потребу в настановах

5. Я охоче слухаюся того, хто до мене добре ставиться

6. Я намагаюся слухати корисні поради, але це не завжди в мене виходить

7. Іноді всі поради пролітають повз моїх вух, а іноді я лаю себе за те, що не слухав їх раніше

8. Зовсім не переношу настанови, якщо вони даються у вигляді наказу

9. Я уважно слухаю поради й не противлюся, коли мене опікують

10. Я охоче слухаю ті настанови, що мені приємні, і не переношу тих, які мені не до душі

11. Мені подобається, коли про мене піклуються, але не люблю, коли командують

12. Я не зважуюся перервати навіть зовсім нікчемні для мене настанови або позбутися непотрібного для мене заступництва

13. Настанови викликають у мене бажання робити все навпаки

14. Я допускаю опіку над собою в повсякденному житті, але не над моїм внутрішнім духовним світом

0. Жодне з визначень до мене не підходить

152

20. Ставлення до критики і заперечень

1. Я не слухаю заперечень та критики та завжди думаю й роблю по-своєму

2. Слухаючи заперечення й критику, я шукаю доводи для свого виправдання, але не завжди наважуюся їх висловлювати

3. Заперечення і критика мене особливо дратують, коли я втомився та погано себе почуваю

4. Критика й осуди в мою адресу краще байдужості і зневаги до мене

5. Мені не подобається, коли мене критикують та мені заперечують – тоді гніваюсь та не завжди можу стриматись

6. Коли мене критикують або мені заперечують, це мене сильно засмучує й приводить до суму

7. Від критиків мені хочеться втекти подалі

8. Іноді критику та заперечення переношу легко, а іноді – дуже болісно

9. Заперечення і критика мене дуже засмучують, якщо вони різкі та грубі за формою, навіть якщо вони стосуються дрібниць

10. Я не чув ще справедливої критики у свій адрес або справедливі заперечення моїм доводам

11. Я намагаюся правильно реагувати на критику

12. Я переконався, що критикують, звичайно, тільки для того, щоб тобі накапостити або самим висунутися

13. Якщо мене критикують або мені заперечують, мені починає здаватися, що інші праві, а я – ні

0. Жодне з визначень до мене не підходить

особливо, які принижують його гідність, здатні навести на думку про власну неповноцінність і непотрібність. Можливе провокування суїциду. У гіпертимній фазі циклотимічні підлітки не відрізняються від гіпертимів. Протяжність кожної фази зазвичай не велика (1-2 тижня). Між фазами нерідко є місце достатньо тривалого періоду неакцентуйованої, “гармонійної” поведінки.

За результатами наших досліджень у 1993-1999 роках у групі підлітків-деліквентів, які перебувають на обліку в міліції за здійснення різних правопорушень циклотимічний тип складає біля 39%.

1.4.9. СЕНСИТИВНИЙ (ЧАСТКОВО ПЕДАНТИЧНІ РИСИ) ТИП

З перших дитячих років дитина боязка, боїться самотності, темряви, тварин, особливо собак. Уникає активних і галасливих однолітків. Але він досить товариський з тими, до кого вже звик, любить грати з малятами, почуваючи себе з ними впевнено й спокійно.

До рідних і близьких дуже прив'язаний, це “домашня дитина”: намагається поменше виходити з будинку, не любить ходити в гості, а тим більше їздити кудись далеко, наприклад, в інше місто, навіть якщо там живе улюблена бабуся.

Домінуючі риси характеру:

− підвищена чутливість, почуття власної неповноцінності.

Сенситиви боязкі і сором'язливі, особливо серед сторонніх людей і в незвичайних для них обставинах. У собі вони бачать безліч недоліків, особливо в морально-етичній і вольовій сферах.

Привабливі риси характеру:

− доброта, спокій, уважність до людей, почуття обов’язку, висока внутрішня дисциплінованість, відповідальність, сумлінність, самокритичність, підвищена вимогливість до себе.

Сенситив прагне подолати свої слабкі сторони.

Відштовхуючі риси характеру:

− лякливість, замкнутість, здатність до самобичування і самоприниження, розгубленість у важких ситуаціях, підвищена вразливість і конфліктність на цьому ґрунті.

“Слабка ланка” цього психотипу:

− не переносить глузувань чи підозри навколишніх у непорядних учинках, недоброзичливої уваги чи публічних обвинувачень.

Особливості спілкування і дружби.

Сенситиви охоче йдуть на контакт з обмеженим колом людей, що викликають в них особливі симпатії. У той же час вони всіляко уникають знайомств і спілкування з людьми занадто жвавими і невгамовними. Постійна потреба поділитися своїми переживаннями та відчуттями реалізується в спілкуванні зі старшими друзями. Відношення до навчання і роботи

Сенситиви вчаться через небажання засмучувати своїх рідних і викладачів, а так само через певний страх перед контрольними, заліками, іспитами. Відповідати біля дошки лякаються і соромляться, щоб не стати вискочкою. Але при доброзичливому відношенні з боку педагогів вони можуть показати чудові результати. Школа часто лякає їх своїм гамором, суєтою й активністю хлопців під час перерви, їм хочеться в цей час усамітнитися. Звикнувши до одного класу, вони страждають, якщо доводиться переходити в інший, а тим більше в іншу школу.

Робота для сенситива – щось другорядне, а головне – це теплі і добрі взаємини з колегами, ставлення до нього керівника. Тому він може бути старанним і відданим секретарем-референтом, друкаркою, помічником тощо.

Педагогічні рекомендації.

До переліку конфліктних ситуацій варто включити:

• ситуації несправедливих обвинувачень у непорядних учинках;

• ситуації критики, глузувань над ним чи його поведінкою;

• ситуації відкритого суперництва;

• ситуації постійних контрольних перевірок його діяльності, недовіри;

• ситуації змушеної самотності, неможливості поділитися своїми переживаннями з іншими.

Основною метою педагогічної допомоги цьому психотипу є постійне підвищення самооцінки, подолання почуття власної неповноцінності.

Сенситивні підлітки нелегкі для встановлення контакту, але природна потреба поділитися своїми думками, прихованими переживаннями в них бувають досить сильні. Тому з ними необхідно проводити багаторазові бесіди з детальним розбором і аналізом ситуацій, що допомагають підліткам усвідомити своє помилкове почуття неповноцінності.

151

19. Ставлення до лідерства

1. Я можу йти попереду інших у міркуваннях, але не в діях

2. Мені подобається бути першим у компанії, керувати й направляти інших

3. Мені подобається опікувати кого-небудь одного, хто мені сподобається

4. Я завжди прагну вчити людей правилам і порядку

5. Одним людям я знехотя підкоряюся, іншими командую сам

6. Періодами я люблю “задавати тон”, бути першим, але періодами мені це набридає

7. Мені подобається бути першим там, де мене люблять; боротися за першість я не люблю

8. Я не вмію командувати іншими

9. Мені не подобається командувати людьми – відповідальність мене лякає

10. Завжди знаходяться люди, які слухаються мене та визнають мій авторитет

11. Мені подобається бути першим, щоб мене копіювали та слідували за мною інші

12. Я охоче слідую за авторитетними людьми

0. Жодне з визначень до мене не підходить

150

18. Ставлення до пригод та ризику

1. Мені подобаються будь-які пригоди, навіть небезпечні, охоче йду на ризик

2. Я багато разів зважую всі “за” і “проти” та все ніяк не зважуюся ризикнути

3. Мені не до ризикованих пригод, але іноді я вимушений ризикувати в зв'язку з відповідними обставинами

4. Мені не подобаються пригоди та я уникаю ризику

5. Мені подобається мріяти про пригоди, але я не шукаю їх у житті

6. Іноді мені подобаються пригоди та я часто ризикую, але часом пригоди й ризик мені бувають не до душі

7. Пригоди мені подобаються тільки веселі та ті, що гарно закінчуються, але ризикувати не люблю

8. Я спеціально не шукаю пригод і ризику, але йду на них, коли цього вимагає моя справа

9. Пригоди і ризик мене приваблюють, якщо в них мені дістається перша роль

10. Буває, що від ризику та азарту я “втрачаю голову”

0. Жодне з визначень до мене не підходить

Важливо створити ситуації самоствердження в тих сферах діяльності, де вони можуть виявити себе найбільше повно й природно.

Але разом з тим варто допомагати затвердитися й у тих сферах, де підліток почуває себе найбільш слабким. І в родині, і в класі необхідно створювати ситуації, що стимулюють переконаність учня в тім, що він потрібний іншим.

У родині при спілкуванні з дітьми цього психотипу протипоказані надмірна опіка, дріб'язковий контроль за кожним його кроком, за кожною хвилиною. Безупинні заборони, можливість самостійно прийняти навіть простеньке рішення, а тим більш глузування з боку найближчих людей не дозволяють вчитися на власному досвіді, не привчають до самостійності.

Слід відзначити, що сенситивний тип має два головних недоліки – велика вразливість і почуття власної неповноцінності. У собі бачить безліч недоліків, особливо в сфері вольових якостей. Нерідко буває, що незадоволений своїм фізичним “Я” (“образ тіла”). Замкнутість, несміливість та сором’язливість особливо проявляються серед сторонніх і у незвичних умовах. З незнайомими ускладненні навіть самі поверхневі контакти, але з тими, до кого звикли, бувають достатньо товариські. Надзвичайні складнощі викликають ситуації негативного оцінювання або обвинувачення (тим більш необґрунтовані).

Важливою особливістю цього типу є також підвищена тривожність, хвилювання з приводу можливих невдач. Усе це обумовлює особливості взаємодії із цими акцентуантами. Цей тип важкий для контакту. Переконання відбувається дуже повільно. Для встановлення контакту нерідко необхідно торкатися сфер, у яких акцентуант прагне до гіперкомпенсації. По відношенню до цього типу бажано притримуватися не директивних методів психокорекції (чисельні тривалі бесіди, детальний розбір фактів і ситуацій, які спростовують переконаність у неповноцінності й недовірливу тривогу в несприятливому відношенні оточуючих).

За результатами наших досліджень у 1993-1999 роках у групі підлітків-деліквентів, які перебувають на обліку в міліції за здійснення різних правопорушень сенситивний тип складає біля 15%.

1.4.10. ШИЗОЇДНИЙ ТИП

З перших шкільних років такі діти полюбляють грати наодинці, мало тягнуться до однокласників, уникають шумних дитячих забав, віддаючи перевагу колу більш старших дітей.

У підлітковому віці кидаються в очі перш за все їх замкнутість та відгородженість у поєднанні з невмінням співчувати оточуючим людям.

Домінуючи риси характеру:

− інтровертованність, фіксація інтересів на явищах власного внутрішнього світу, за яким визнається найвища цінність. Це яскраво виражений мислячий тип, який постійно осмислює оточуючу дійсність. При цьому він самостійно створює схеми аналізу та прагне за їх допомогою пояснити існуючий світ.

Привабливі риси характеру:

− серйозність, підвищена акуратність, потяг до порядку, неметушливість, небагатослівність, стійкість інтересів та постійність занять. Це, як правило, талановиті, розумні та невимогливі школярі. Шизоїд продуктивний, може довго працювати над своїми ідеями, але не проштовхує їх, не втілює в життя.

Відштовхуючі риси характеру:

− замкнутість, холодність, нерішучість, надмірна обережність, розсудливість.

Шизоїд неенергійний, неактивний при інтенсивній праці, як фізичній, так і інтелектуальній. Емоційно холодний, майже не виражає жодних емоцій: не сумує й не радіє, не лютує й не сміється. Він байдужий до чужого горя, може бути навіть жорстоким. Але його егоїзм не свідомий, він просто не помічає чужого горя. У той же час він може бути й сам легко вразливим, тому що він самолюбивий.

Йому не подобається, коли критикують його систему.

“Слабка ланка” цього психотипу:

− не переносить ситуації, у яких потрібно встановити неформальні емоціональні контакти та насильницьке втручання чужих людей у його внутрішній світ. Особливості спілкування та дружби

Дуже вибірковий, людей в основному не помічає, так як і багато речей матеріального світу. Але все ж він потребує спілкування, яке повинно відрізнятися глибиною та змістовністю. Коло людей, з якими він спілкується, дуже обмежене, як правило, це люди старші за нього.

Для нього характерна самодостатність у сфері відносин, він може задовольнятися спілкуванням із самим собою або з однією людиною.

149

17. Ставлення до невдач

1. Свої невдачі я переживаю сам та ні в кого не шукаю співчуття й допомоги

2. Періоди, коли я активно борюся з невдачами, чергуються в мене з періодами, коли в мене від найменших невдач опускаються руки

3. Невдачі приводять мене в розпач

4. Невдачі викликають в мене сильне роздратування, яке я виливаю на безневинних

5. Якщо трапляється невдача, я завжди шукаю, що ж я зробив неправильно

6. Невдачі викликають у мене протест та обурення і бажання їх подолати

7. Якщо в моїх невдачах хтось винуватий, я не залишаю його безкарним

8. При невдачах мені хочеться втекти куди-небудь подалі й не повертатися

9. Буває, що найменші невдачі доводять мене до суму, але буває, що серйозні неприємності я переношу стійко

10. Невдачі мене пригнічують, і я, насамперед, звинувачую самого себе

11. Невдачі мене, не зачіпають, я не звертаю на них уваги

12. При невдачах я ще більше мрію про здійснення своїх бажань

13. Я вважаю, що при невдачах не можна втрачати надію

0. Жодне з визначень до мене не підходить

148

16. Ставлення до нового

1. Періодами я легко переношу зміни у своєму житті та навіть люблю їх, але періодами починаю їх боятися й уникати

2. Нове мене приваблює, але разом з тим турбує і тривожить

3. Я люблю зміни в житті – нові враження, нових людей, нову обстановку навколо

4. У мене бувають моменти, коли я жадібно шукаю нові враження і нові знайомства, але буває, коли я уникаю їх

5. Мені подобається самому вигадувати нове, усе переінакшувати й робити по-своєму, не так, як у всіх.

6. Нове мене приваблює, але часто швидко стомлює і набридає

7. Мені не подобаються будь-які нововведення, надаю перевагу встановленому твердому порядку

8. Я боюся змін у житті: нова обстановка мене лякає

9. Нове приємне, якщо тільки обіцяє для мене щось добре

10. Мене приваблює лише те нове, що відповідає моїм принципам та інтересам

0. Жодне з визначень до мене не підходить

Його товаришем може бути людина, яка добре розуміє його особливості, яка здатна не звертати увагу на його примхи, замкненість та інші негативні риси характеру. Але, якщо він когось вважає своїм другом, то часто стає настирливим, причепливим, набридливим, вимагає особливої уваги до себе.

Відношення до навчання та роботи.

Шизоїд може бути дуже здібним та навіть талановитим, але він потребує індивідуального підходу, так як відрізняється особливим баченням світу, своєї, ні на що не схожої точки зору на звичайні явища та предмети. Він може займатися дуже багато, але не систематично, так як йому важко виконувати загальні вимоги, та ще й за схемами, що не визнані ним самим.

Отже, якщо він бачить, що вчитель оцінює результат його роботи та належне дотримування ним обов'язкових правил, то він може проявити увесь свій талант та всі свої здібності.

Якщо педагог та батьки вимагають від дітей цього типу, наприклад, вирішення задач у суворо визначений спосіб (тому що так пояснювали на уроці), тоді такий підліток може бути відстаючим, незважаючи на те що йому цілком під силу вирішити ці ж задачі деякими оригінальними засобами. Це стосується не тільки математики, але й всіх інших учбових предметів.

Шизоїд частіше за все науковий працівник, наприклад: математик-теоретик, або фізик-теоретик.

Педагогічні рекомендації.

У перелік конфліктних ситуацій потрібно включити:

• ситуації, які потребують зміни встановлених стереотипів, сталих звичок поведінки;

• ситуації, при яких необхідно встановлювати неформальні контакти з оточуючими, навіть близькими людьми;

• ситуації, коли необхідний душевний контакт, довірлива розмова;

• ситуації, у яких необхідно керувати іншими людьми;

• ситуації колективної та групової діяльності;

• ситуації, у яких необхідно виконувати інтелектуальну роботу за заздалегідь встановленим схемам та правилам.

Установлення контакту із цим типом підлітків з метою здійснення педагогічної допомоги представляє значну складність. Багато з них зовсім не витримують спроб “залізти в душу”. Тому при налагодженні контакту потрібно уникати надмірної настирливості, напористості. Це може дуже замутити дитину і тоді вона ще більше “замкнеться”.

На початку бесіди доцільно використовувати прийом “анонімного обговорення”. Обговорюється з дитиною факти з життя класу, школи, міста або країни, щоб вияснити та уточнити її основні життєві позиції. Зазначимо, що головними рисами є замкнутість і нестача чутливості в процесі спілкування. Швидка виснажливість у контакті спонукає до ще більшого усамітнення. Нестача чутливості виявляється в невмінні зрозуміти чужі переживання, у низькій емпатії (здатності до співпереживання), у невмінні зрозуміти бажання й думки партнера. Захоплення відрізняються силою, сталістю й нерідко незвичністю. Багаті еротичні фантазії співвідносяться із зовнішньою асексуальністю, нерідко підкресленою асексуальністю. Найважче всього переносяться ситуації, де потрібно встановити неформальні емоційні контакти, а також вторгнення сторонніх у внутрішній світ.

1.4.11. КОНФОРМНИЙ ТИП

Цей тип акцентуації характеру зустрічається доволі часто. Дитина погоджується з усім, що йому пропонує найближче оточення, але варто йому потрапити під вплив іншого оточення, він змінює ставлення до тих самих речей на протилежне. Такий підліток наче втрачає своє особистісне ставлення до світу, його судження й оцінки оточуючого світу повністю співпадають з думками тих людей, з якими він спілкується в даний момент. Причому він не виділяється, не нав’язує свою особисту думку, а просто представляє “масу”, яка згодна з лідером.

Домінуючі риси характеру:

− постійна й надмірна пристосованість до свого безпосереднього оточення, майже повна залежність від малої групи (родини, компанії), до якої він належить в даний момент.

− життя йде під девізом: “Думати, як всі, робити, як всі, та щоб усе було як у всіх”. Це розповсюджується й на стиль одягу, і на манеру поведінки, і на погляди щодо найважливіших проблем.

Ці підлітки приєднуються до групи однолітків та без усілякої критики приймають систему її цінностей, якими б вони не були. Тому їх найближче майбутнє більшою мірою визначається характером і направленістю групи, до якої вони належать в даний момент.

Привабливі риси характеру:

147

15. Ставлення до майбутнього

1. Я мрію про щасливе майбутнє, але боюся неприємностей і невдач

2. Майбутнє здається мені похмурим і безперспективним

3. Я намагаюся жити так, щоб майбутнє було гарним

4. У майбутньому мене насамперед турбує моє здоров'я

5. Я переконаний, що в майбутньому здійсняться мої бажання і плани

6. Не люблю багато розмірковувати про своє майбутнє

7. Моє відношення до майбутнього часто й швидко змінюється: іноді складаю райдужні плани, а іноді майбутнє мені здається похмурим

8. Я втішаю себе тим, що в майбутньому здійсняться всі мої бажання

9. Я завжди мимоволі думаю про можливі неприємності, які можуть трапитися в майбутньому

10. Мої плани на майбутнє я люблю розробляти в найдрібніших деталях та все це намагаюся здійснити

11. Я впевнений, що в майбутньому доведу всім свою правоту

12. Я живу своїми думками, і мене мало хвилює, яким у дійсності виявиться моє майбутнє

13. Періодами моє майбутнє здається мені світлим, періодами - похмурим

0. Жодне з визначень до мене не підходить

146

14. Ставлення до самотності

1. Я вважаю, що будь-яка людина не повинна відриватися від колективу

2. На самоті я почуваю себе спокійно

3. Я не переношу самітності та завжди прагну бути серед людей

4. Періодами мені краще серед людей, періодами віддаю перевагу самітності

5. На самоті я міркую або розмовляю з уявним співрозмовником

6. На самоті я нудьгую за людьми, а серед людей швидко стомлююся та шукаю самотності

7. Здебільшого я хочу бути на людях, але іноді хочеться побути одному

8. Я не боюся самотності

9. Я боюся самотності однак так виходить, що нерідко залишаюся на самоті

10. Я люблю самотність

11. Самотність я переношу легко, якщо тільки вона не пов'язана з неприємностями

0. Жодне з визначень до мене не підходить

− дружелюбність, сумлінність, дисциплінованість, піддатливість. У групі вони не є джерелом конфліктів або непорозумінь, тому що сприймають стиль життя групи без усілякого критичного осмислення, ними зручно командувати.

Вони слухають розповіді однолітків про “подвиги”, погоджуються з тими пропозиціями, які надходять від лідерів, із задоволенням приймають участь в “змаганнях”, але потім можуть розкаятися. Хоча особистої сміливості і рішучості щось запропонувати в них, як правило, не вистачає. Але якщо в групі модно бути “хоробрим”, вони можуть стати “хоробрими”.

Відштовхуючі риси характеру:

− несамостійність, відсутність волі, майже повна відсутність критичності як по відношенню до себе, так і свого найближчого оточення, що може слугувати причиною асоціальних учинків.

Але, якщо група, яка є для підлітка значущою в даний момент, має позитивну спрямованість, то й він може досягти серйозних успіхів, наприклад, займаючись в якійсь секції.

“Слабка ланка” цього психотипу:

− не виносить змін, руйнування життєвого стереотипу. Позбавлення звичного оточення може слугувати причиною реактивних станів.

Особливості спілкування і дружби.

Даний психотип легко встановлює контакти з людьми, при цьому наслідує тих, кого вважає лідерами, але дружні стосунки його дуже непостійні та залежать від ситуації.

Такі підлітки не намагаються бути першими серед друзів, не показують інтересу до нових знайомств.

Самою групою вони сприймаються як “безкольорові” люди, які готові слухати інших, але не можуть нічого запропонувати самі.

Відношення до навчання та роботи.

У навчанні він проявляє себе так, як і в усьому останньому. Так, якщо його оточення, група до якої він входить, вчиться добре, то й він буде робити зусилля, щоб не відставати від своїх друзів. Якщо ж група нехтує навчанням, прогулює уроки, то й він буде поводитись так само. Це не дає йому можливості повністю розкрити свої можливості.

До роботи він ставиться в залежності від настрою групи: може бути дуже працьовитим та відповідальним, творчо й винахідливо виконувати все, що йому доручено. Але може й уникати роботи, виконувати її формально. Усе залежить від оточення.

Педагогічні рекомендації.

До переліку конфліктних ситуацій належить включити:

• ситуації вигнання зі “своєї” групи людей, до яких він прив’язаний;

• ситуації засвоєння нових видів діяльності без взірців або лідерів;

• ситуації прийняття самостійних рішень без опори на думку вагомих для нього людей;

• ситуації знайомства з новими людьми, коли потрібно проявити себе, свої особисті риси характеру;

• ситуації прямого протиріччя між точками зору двох груп, до яких підліток входить одночасно.

Основною метою педагогічної допомоги цьому психотипу є створення умов за яких підлітку належить виявити, самостійність, стійкість у відстоюванні своїх позицій.

Так, під час дискусії в класі потрібно надати йому можливість висловити свою думку одним з перших, щоб він міг підкреслити свою точку зору. Якщо ж підліток буде говорити останнім, то він, скоріш за все повторить точку зору одного з лідерів групи.

Причому кожен більш-менш серйозний випадок прояву самостійності потрібно помітити й схвалити.

Вчителю і батькам належить бути дуже уважними до соціального мікросередовища, оскільки, опинившись в іншій компанії, підліток доволі швидко засвоює всі звички та звичаї, манери поведінки та стиль спілкування. Але насильне відлучення від такої групи не дає хороших результатів. Краще залучити підлітка до мікрогрупи з позитивною направленістю.

Отже, головна риса цього типу – конформність: яскраво виражене прагнення бути “як всі”. Це прагнення розповсюджується на все – від манери одягатися як всі до міцної залежності суджень, позицій і поведінки від оточуючих. Стають повністю продуктом свого оточення: у “доброму” середовищі старанно вчаться й працюють, у “поганому” середовищі – засвоюють достатньо швидко його звичаї, звички, манеру поведінки. Некритичні до сприйняття групових еталонів поведінки, установок, цінностей і будь-якої інформації взагалі. Найбільш успішно працюють, коли не вимагається особистої ініціативи. Погано переносять злам життєвого стереотипу, позбавлення звичного оточення.

145

13. Ставлення до незнайомих людей

1. Я ставлюся насторожено до незнайомих людей та мимоволі побоююся зла

2. Буває, що зовсім незнайома людина відразу викликає в мене довіру і симпатію

3. Я уникаю нових знайомств

4. Незнайомі люди вселяють мені занепокоєння і тривогу

5. Перш ніж познайомитися, я завжди хочу довідатися, що це за людина, що говорять про неї люди

6. Я ніколи не довіряюся незнайомим людям і не раз переконувався, що в цьому я правий

7. Якщо незнайомі проявляють інтерес до мене, то й я з інтересом ставлюся до них

8. Незнайомі люди мене дратують, до знайомих я вже якось звик

9. Я охоче й легко заводжу нові знайомства

10. Часом я охоче знайомлюся з новими людьми, часом ні з ким знайомитися не хочеться

11. У гарному настрої я легко знайомлюсь, у поганому – уникаю знайомств

12. Я соромлюся незнайомих людей та боюся заговорити першим

0. Жодне з визначень до мене не підходить

144

12. Ставлення до оточуючих

1. Я оточений дурнями, невігласами і заздрісниками

2. Навколишні мені заздрять й тому ненавидять мене

3. В одні періоди мені добре з людьми, в інші - вони мене обтяжують

4. Я вважаю, що самому не слід виділятися серед оточуючих

5. Намагаюся жити так, щоб оточуючі не могли сказати про мене нічого поганого

6. Мені здається, що оточуючі мене нехтують та дивляться на мене зверхньо

7. Легко сходжуся з людьми в будь-яких обставинах

8. Найбільше з боку оточуючих я ціную уважність до себе

9. Я швидко відчуваю гарне або недоброзичливе відношення до себе , тому так само ставлюся сам

10. Я легко сварюсь, але швидко й мирюсь

11. Я часто довго міркую про те, що правильно або неправильно я сказав або зробив у відношенні оточуючих

12. Людська спільнота мене швидко стомлює й дратує

13. Від оточуючих я намагаюся триматися подалі

14. Я не знаю своїх сусідів та не цікавлюся ними

15. Мені часто здається, що оточуючі підозрюють мене в чомусь поганому

16. Мені доводилося від оточуючих терпіти багато образ та обманів, тому це завжди насторожує мене

17. Мені часто здається, що оточуючі дивляться на мене як на нікчемну й непотрібну людину

0. Жодне з визначень до мене не підходить

За результатами наших досліджень у 1993-1999 роках у групі підлітків-деліквентів, які перебувають на обліку в міліції за здійснення різних групових правопорушень конформний тип складає біля 20%.

1.4.12. АСТЕНІК (АСТЕНО-НЕВРОТИЧНИЙ ТИП)

З дитинства поганий сон, апетит, дитина нерідко вередує, плаче, боїться всього. Він дуже чутливий до гучних звуків, яскравого світла, його швидко втомлює навіть невелика кількість людей, тому прагне до усамітнення.

Поняття нервово-психічної астенії охоплює цілий ряд станів як уроджених, так і набутих.

Домінуючі риси характеру:

− роздратована слабкість та виснажливість нервової системи на ґрунті яких можуть виникати іпохондричні, психастенічні та інші риси та прояви.

− “надмірна вразливість – з одного боку, і різко виражене почуття особистої неповноцінності – з іншого”.

Приваблюючі риси характеру:

− акуратність, дисциплінованість, скромність, душевність, старанність, дружелюбність, незлопам'ятність, здатність до каяття; ніжні, тонко відчуваючі натури.

Відштовхуючі риси характеру:

− вередливість, плаксивість, невпевненість в собі, млявість, здатність до забування.

Такі підлітки нерішучі, сором'язливі, з явно заниженою самооцінкою, не можуть при необхідності постояти за себе. Вони відчувають велику тривогу у випадку зміни зовнішніх обставин, руйнування стереотипів, тому що одним з механізмів психічного захисту є звикання до одних і тих саме речей, способу життя.

“Слабка ланка” цього психотипу:

− раптові афективні спалахи через сильну втомлюваність та роздратованість.

Особливості спілкування та дружби.

Астенік не прагне до близьких стосунків через своє боягузтво та невпевненість, не виявляє ініціативи. Коло друзів обмежене перш за все через раптові роздратування та часті примхи.

Відношення до навчання та роботи.

Астеніку часто заважає занижена самооцінка, тим більш якщо педагог висуває підвищені вимоги тому що знає, що дитина може навчатися краще. Але постійні сумніви, почуття занепокоєння та страху перед можливою помилкою заважають йому нормально працювати на уроці, наприклад, відповідати біля дошки навіть в тому випадку, коли матеріал добре відомий. Особливо його лякають раптові виклики до дошки, тому що підліток не може миттєво зібратися з думками. Він розгублюється, не може відповісти і потім довго та болісно переживає свою “ганьбу”.

Робота його також швидко втомлює та не приносить почуття радості або полегшення. Важка та напружена праця викликає роздратування, підліток може заплакати від почуття безсилля. Тому він потребує періодичного відпочинку або чергування різних видів діяльності. Але в будь-якому випадку це повинно бути не дуже інтенсивне фізичне та психологічне навантаження.

Педагогічні рекомендації.

У перелік конфліктних ситуацій потрібно включити:

• ситуації раптового фізичного та психологічного навантаження;

• ситуації відкритих конфліктів, коли доводиться відстоювати свою точку зору;

• ситуації, коли сміються над його слабкостями, помилками, невмілими діями;

• ситуації вимушеного активного спілкування з великою кількістю людей;

• ситуації, коли необхідним є швидке переключення в праці або в спілкуванні;

• ситуації, у яких потрібно проявити певну силу волі.

Основною метою педагогічної допомоги цьому психотипу є ситуації, у яких підліток може проявити захопленість, твердість, сміливість, наприклад, публічні виступи, виконання завдань, які вимагають певної сміливості. Але при цьому завдання повинні бути посильними для дитини.

Якщо астенік не встигає з якогось предмету, то педагог та батьки повинні надавати дозовану допомогу в дуже тактичній, ненав'язливій формі. Найменші успіхи повинні бути помічені та підтримані, закріплені. Іноді, навіть може бути виправданою і трохи завищена оцінка з метою підвищення його впевненості в собі, зміни самооцінки.

Для школярів цього психотипу особливо важливим є продуктивний режим праці та відпочинку, розумне чергування навантаження так, щоб вони не перевтомлювалися.

143

11. Ставлення до друзів

1. Мені не раз доводилося переконуватися, що дружать через вигоду

2. Добре себе почуваю з тим, хто мені співчуває

3. Для мене важливий не один друг, а дружний гарний колектив

4. Я ціную такого друга, що вміє мене вислухати, підбадьорити, вселити впевненість, заспокоїти

5. Про друзів, з ким довелося розлучитися, я довго не нудьгую та швидко знаходжу нових

6. Я почуваю себе таким хворим, що мені не до друзів

7. Моя сором'язливість заважає мені подружитися з тим, з ким мені б хотілося

8. Я легко зав'язую дружбу, але часто розчаровуюсь та стаю байдужим

9. Я надаю перевагу тим друзям, які уважні до мене

10. Я сам вибираю собі товариша та рішуче кидаю його, якщо розчаровуюсь в ньому

11. Я не можу знайти собі друга по душі

12. У мене немає ніякого бажання мати друга

13. Періодами я люблю великі дружні компанії, періодами уникаю їх та шукаю самотності

14. Життя навчило мене бути не занадто відвертим навіть із друзями

15. Люблю мати багато друзів та тепло ставлюся до них

0. Жодне з визначень до мене не підходить

142

10. Ставлення до батьків

1. Дуже боюся залишитися без батьків

2. Я вважаю, що батьків треба поважати, навіть якщо зберігаєш проти них у серці образи

3. Люблю й прив'язаний, але буває, сильно ображаюся й навіть серджуся

4. В одні з періодів мені здається, що мною занадто опікувались, а в інші – картаюся за неслухняність і заподіяні рідним прикрості

5. Мої батьки не дали мені того, що необхідно в житті

6. Дорікаю їм у тім, що в дитинстві вони недостатньо приділяли увагу моєму здоров'ю

7. Дуже люблю (любив) одного з батьків

8. Я люблю їх, але не переношу, коли мною розпоряджаються й командують

9. Дуже люблю матір і боюся, що з нею що-небудь трапиться

10. Дорікаю себе за те, що недостатньо сильно люблю (любив) батьків

11. Вони мене занадто пригнічували та у всьому нав'язували свою волю

12. Мої рідні мене не розуміють та здаються мені чужими

13. Я вважаю себе винуватим перед ними

0. Жодне з визначень до мене не підходить

Афективні спалахи можливі в умовах змагання, коли астенік починає розуміти, що він не в змозі стати переможцем. Тому і в родині, і в школі не можна створювати або провокувати ситуації змагання, наприклад, “хто з вас швидше виконає домашнє завдання, той буде довше гуляти”.

Адже, головними рисами є підвищення втомлюваності, дратівливості. Втомленість зазвичай проявляється при розумових заняттях і в умовах змагання, суперництва. При втомі афективні вибухи виникають з будь-якого приводу.

За результатами наших досліджень у 1993-1999 роках у групі підлітків-деліквентів, які перебувають на обліку в міліції за здійснення різних правопорушень астеноневротичний тип не був виявлений.

1.4.13. ПСИХАСТЕНІЧНИЙ (ТРИВОЖНО- НЕДОВІРЛИВИЙ) ТИП (частково педантичні риси)

У дитинстві поряд з деякою боязкістю та лякливістю в таких дітей виявляються схильності до міркування й не за віком “інтелектуальні інтереси”. У цьому ж віці виникають різні фобії - острах незнайомих людей, нових предметів, темряви, страх залишитися вдома чи за закритими дверима тощо.

Критичним періодом, коли психастенічні риси починають виявлятися з особливою силою, є початок навчання в школі. Це пов'язано з необхідністю відповідати за себе й тим більше за інших, що представляє одне із самих важких завдань для психастеніка.

Домінуючі риси характеру:

− непевність і тривожна недовірливість, побоювання за майбутні своє й своїх близьких.

Привабливі риси характеру:

− акуратність, серйозність, сумлінність, розважливість, самокритичність, рівний настрій, вірність даним обіцянкам, надійність.

Відштовхуючі риси характеру:

− нерішучість, визначений формалізм, безініціативність, схильність до нескінченних міркувань, наявність нав'язливих ідей, побоювань. Причому, побоювання адресуються в основному до можливої події, навіть малоймовірної в майбутньому, за принципом “як би чого не сталося” (раптом мене

або моїх рідних укусить собака, або я занедужаю, або одержу двійку і т.д.).

У психастеніка яскраво виявляється те, що називається в літературі “розумовою гумкою”. Феномен “розумової гумки” виявляється в тім, що цей психотип постійно обмірковує будь-яку свою дію, рішення, вчинок; усе, що піддається його увазі, не уникає “жування” і “пережовування” у розумі. Усякий дріб'язок, усяка дрібниця, що психастенік зауважує в навколишньому житті, змушує його думати: цілий потік, звичайно, неприємних асоціацій виникає в його розумі з таких незначних приводів, на які інша дитина не зверне жодної уваги. Учню психастенічного типу надзвичайно важко приймати будьякі рішення, його можна порівняти із Чеховською “людиною у футлярі”, питання “як би чого не сталося” переслідує його все життя.

Тільки ще можлива небезпека чи неприємність не менш, а може бути й більш страшна психастеніку, чим безпосередньо існуюча, він боїться не тільки того, чого варто побоюватися, ні, він боїться навіть і того, чого навіть не існує.

Тому психастеноїд так вірить у прикмети: взуття надягає тільки з правої ноги; якщо зачепитися лівою ногою, то обов'язково сплюне три рази через ліве плече і т.д., вважаючи їх панацеєю від усіх лих.

Іншою формою захисту від постійних страхів є свідомий формалізм і педантизм, в основі яких лежить ідея про те, що якщо все заздалегідь ретельно продумати, передбачити й потім діяти, не відступаючи ні на крок від наміченого плану, то нічого поганого не трапиться, усе обійдеться.

Таким підліткам, як відзначалось вище, дуже важко прийняти практично будь-яке рішення, вони увесь час сумніваються на предмет того, чи всі обставини та можливі наслідки вони врахували. При цьому вони думають уже не про те, як досягти успіху, а про те, як уникнути можливих невдач і неприємностей. Але, якщо все таки рішення приймається, то психастенік починає діяти негайно, тому що боїться сам себе – “раптом передумаю”.

“Слабка ланка” цього психотипу:

− острах відповідальності за себе і за інших.

Особливості спілкування і дружби.

Він сором'язливий, боїться встановлювати нові контакти. Усяке нове знайомство для нього є джерелом страждань. У відносинах зі старими друзями цінує небагато, але ця дружба “на століття”. Пам'ятає дрібні деталі відносин і від душі вдячний за увагу до себе.

141

9. Ставлення до грошей

1. Недостача грошей мене дратує

2. Гроші мене зовсім не цікавлять

3. Дуже засмучуюся, коли грошей не вистачає

4. Не люблю заздалегідь розраховувати всі витрати, легко позичаю, навіть якщо знаю, що в установлений термін віддати мені буде важко

5. Я дуже акуратний у грошових справах і, знаючи неакуратність багатьох, не люблю позичати

6. Якщо в мене позичили, я соромлюся про це нагадати

7. Я завжди намагаюся залишити гроші про запас на непередбачені витрати

8. Гроші мені потрібні тільки для того, щоб якось прожити

9. Намагаюся бути ощадливим, але не скупим, люблю витрачати гроші з толком

10. Завжди боюся, що мені не вистачить грошей, тому що дуже не люблю позичати

11. Періодами я до грошей ставлюся легко та витрачаю їх, не замислюючись, періодами все лякаюся залишитися без грошей

12. Я ніколи й нікому не дозволяю утискати мене в грошах

0. Жодне з визначень до мене не підходить

140

8. Ставлення до одягу

1. Люблю костюми яскраві і помітні

2. Вважаю, що одягненим треба завжди бути пристойно, тому що “зустрічають по одежинці”

3. Для мене головне, щоб одяг був зручний, акуратний і чистий

4. Люблю одяг модний і незвичайний, який мимоволі притягує погляди

5. Ніколи не додержуюся загальної моди, а ношу те, що мені самому сподобалося

6. Люблю одягтися так, щоб личило

7. Не люблю занадто модничати, вважаю – треба одягатися як всі

8. Часто турбуюся, що мій костюм не в порядку

9. Про одяг я мало думаю

10. Мені часто здається, що навколишні засуджують мене за мій костюм

11. Віддаю перевагу темним і сірим тонам

12. Часом мені хочеться одягтися модно і яскраво, іноді одягом не цікавлюся

0. Жодне з визначень до мене не підходить

Відношення до навчання і роботи.

Психастеноїд здатний займатися не піднімаючи голови, виявляючи невластиву йому цілеспрямованість, наполегливість і посидючість тривалий час, тому що боїться засмутити незадовільними оцінками своїх близьких і вчителів. Довгий час звіряє отриманий результат з довідниками, словниками тощо.

Разом з тим, він завжди знаходиться сам у себе під контролем, навіть зважившись на що-небудь, що почало вже діяти, завжди сумнівається, чи так він робить, чи те він зробив, що хотів, і ці вічні сумніви, цей постійний контроль самого себе роблять його роботу повільною та болісною. Звідси постійна схильність шукати підтримки в навколишніх, він увесь час звертається до кого-небудь за допомогою, за порадою у вирішенні його “складних проблем”. Ця схильність шукати підтримки в інших, це невміння обходитися без сторонньої допомоги є також однією з відмінних рис психастенічного характеру. Недарма психастеніка називають ще тривожно-розумовою особистістю, тому що він постійно нагнітає тривогу з будь-якого, самого незначного приводу.

Гіпертрофоване “почуття обов’язку” - так ще можна назвати найбільш характерне для нього психічний стан. Він постійно знаходиться у колі якихось обов'язків, якоїсь нескінченної відповідальності, і вся трагедія в тім, що це коло окреслює він сам.

Психастеноїд, як правило, підлеглий, який акуратно, точно й у необхідний термін виконує будь-яку роботу, якщо завдання конкретне й отримана інформація чітко регламентує порядок його виконання. Таким людям по душі тиха, акуратна, спокійна робота, наприклад, бібліотекар, бухгалтер і т.п.

Педагогічні рекомендації:

У перелік конфліктних ситуацій варто включити:

• ситуації, коли необхідно прийняти самостійне рішення;

• ситуації швидкого переключення з одного заняття на інше;

• ситуації виконання завдань без чітких вказівок і інструкцій;

• ситуації сильного занепокоєння чи страху;

• ситуації прямої критики самого підлітка чи його поводження;

• ситуації тривалих фізичних чи психологічних перевантажень.

Педагогічна допомога цьому психотипу спрямована на подолання почуття нерішучості, іноді навіть неповноцінності, закомплексованості. Необхідно допомогти підлітку звільнитися від необґрунтованих сумнівів і побоювань, що значно ускладнюють його життя.

Тому при спілкуванні з ним не треба постійно звертатися до його почуття відповідальності, необхідно підтримувати будь-який позитивне починання, ні в якому разі не можна висміювати чи придушувати ініціативу такої дитини.

При встановленні контакту варто спочатку підбадьорити підлітка, дати йому можливість згадати й розповісти про ті ситуації, у яких він зміг виявити себе досить рішучою людиною. Якщо встановляться довірчі відносини, можна обговорити ті побоювання, які йому заважають приймати рішення. При цьому, разом з ним детально розглянути можливі наслідки, наприклад, що може трапитися та чим це загрожує йому або його рідним.

Під час бесіди варто заохочувати рішучі висловлювання підлітка, його готовність самостійно приймати рішення й надалі діяти відповідно до них.

Сприятливими є ситуації спокійної, заздалегідь регламентованої роботи, коли немає необхідності самостійно приймати відповідальні рішення.

Отже, головними рисами є нерішучість, тривожна недовірливість (у вигляді побоювань за майбутнє своє й своїх близьких), схильність до самоаналізу. Риси характеру зазвичай виявляються вже в початковій школі. Відповідати за себе та особливо за інших буває самим найважчим завданням. Захистом від постійної тривоги з приводу уявних неприємностей та випадковостей слугують придумані прикмети і ритуали. Нерішучість особливо проявляється при необхідності зробити самостійний вибір.

Добре помітними зовнішніми проявами цього типу є підвищена акуратність, потяг до порядку, нерішучість і обережність. Перш ніж що-небудь зробити, довго й клопітливо все обмірковують. Очевидно, за зовнішньою педантичністю стоїть небажання й нездатність до швидких змін, до прийняття відповідальності. Ці люди без потреби не змінюють місце роботи, але, якщо це вимагається, то з труднощами йдуть на це. Люблять своє виробництво, звичну роботу. У побуті притаманна сумлінність.

За результатами наших досліджень у 1993-1999 роках у групі підлітків-деліквентів, які перебувають на обліку в міліції за здійснення різних правопорушень психастенічний тип складає всього 7%.

139

7. Сексуальні проблеми

1. Половий потяг мене мало турбує

2. Найменша неприємність придушує в мене половий потяг

3. Я волію жити мріями про справжнє щастя, ніж розчаровуватися в житті

4. Періоди сильного полового потягу чергуються в мене з періодами холодності і байдужості

5. У половому відношенні я швидко збуджуюсь, але швидко заспокоююсь й охолоджуюсь

6. При нормальному сімейному житті не існує статевих проблем

7. У мене сильний половий потяг, який мені важко стримувати

8. Моя сором’язливість мені дуже сильно заважає

9. Зради б я ніколи не простив

10. Я вважаю, що половий потяг не можна стримувати, інакше він заважає плідній роботі

11. Найбільше задоволення мені дає флірт і залицяння

12. Я люблю аналізувати своє ставлення до полових проблем, свій власний потяг

13. Я знаходжу ненормальності у своєму половому потязі та намагаюся боротися з ними

14. Вважаю, що половим проблемам не треба надавати великого значення

0. Жодне з визначень до мене не підходить

138

6. Відношення до спиртних напоїв

1. Моє бажання випити залежить від настрою

2. Я уникаю пити спиртне, щоб не проговоритися

3. Періодами я випиваю охоче, періодами мене до спиртного не тягне

4. Люблю випити у веселій, гарній компанії

5. Я боюся пити спиртне тому, що, сп'янівши, можу викликати глузування і презирство

6. Спиртне не викликає в мене веселого настрою

7. До спиртного я відчуваю відразу

8. Спиртним я намагаюся заглушити приступ поганого настрою, тривоги або туги

9. Я уникаю пити спиртне через погане самопочуття і сильний головний біль згодом

10. Я не п’ю спиртного, тому що це суперечить моїм принципам

11. Спиртні напої мене лякають

12. Випивши небагато, я особливо яскраво сприймаю навколишній світ

13. Я випиваю з усіма, щоб не порушувати компанію

0. Жодне з визначень до мене не підходить

Наведемо дані деяких наукових досліджень з питань схильності неповнолітніх до деліквентності при різних типах їх акцентуації

(див. табл. 3, 4)

Таблиця 3.

Схильність до деліквентності при різних типах акцентуації (за даними А. Личко, 1983).

Тип акцентуації чи психопатії характеру	Частота (%) делінквентності
Нестійкий	76
Епілептоїдний	61
Істероїдний	52
Шизоїдний	44
Гіпертимний	36
Лабільний	36

Таблиця 4.

Розповсюдженість різних типів акцентуацій у групі деліквентів (за даними А. Реан, 1991).

Тип акцентуації	Розповсюдженість (%) в групі делінквентів
Гіпертимний	76
Загрузливий	24
Емотивний	36
Педантичний	12
Тривожний	4
Циклотимний	48
Демонстративний	4
Збудливий	36
Екзальтований	24

Таблиця 5. Розповсюдженість різних типів акцентуацій у групі деліквентів за нашими даними дослідження (1993-1999 рр.).

Тип акцентуації	Розповсюдженість (%) в групі делінквентів
ГІПЕРТИМНИЙ (КОНСТИТУЦІЙНО-ЗБУДЛИВИЙ)	40
ПАРАНОЇК (РИГІДНИЙ, ЗАГРУЗЛИВИЙ ТИП)	26
ЕМОТИВНИЙ (ЛАБІЛЬНИЙ)	28
СЕНСИТИВНИЙ (ЧАСТКОВО ПЕДАНТИЧНИЙ)	15
ПСИХАСТЕНІЧНИЙ (ТРИВОЖНО - НЕДОВІРЛИВИЙ)	7
ЦИКЛОТИМІЧНИЙ (ЦИКЛОЇДНИЙ)	39
ІСТЕРОЇДНИЙ (ДЕМОНСТРАТИВНИЙ)	12
ЗБУДЛИВИЙ (ЕПІЛЕПТОЇДНИЙ)	35
НЕСТІЙКИЙ	32
КОНФОРМНИЙ	20

1.4.14. ЗМІШАНІ ТИПИ

Окрім явних акцентуацій, зустрічаються випадки одночасного загострення двох рис. Це так звані змішані типи, які складають половину випадків явних акцентуацій.

Змішані типи можуть бути обумовлені ендогенними факторами: спадковими особливостями й особливостями раннього періоду розвитку. До такого роду типів відносяться: конформно-гіпертимний, поєднання лабільного типу з циклоїдним, астеноневротичного і сенситивним; астеноневротичного типу із сенситивним і психастенічним; шизоїдного із сенситивним, психастенічним, епілептоїдним і істероїдним; істероїдного типу й епілептоїдним. Такі поєднання носять назву проміжних типів.

Змішаний тип може сформуватися і як результат накладання рис одного типу на ендогенне ядро іншого в силу якихось хронічно діючих психогенних факторів. Такі змішані типи носять назву амальгамних.

137

5. Апетит і ставлення до їжі

1. Невідповідні обставини, бруд та розмови про неапетитні речі ніколи не заважали мені їсти

2. Періодами в мене буває божевільний апетит, періодами нічого їсти не хочеться

3. Я їм дуже мало, іноді довго нічого не їм

4. Мій апетит залежить від настрою: то їм із задоволенням, то знехотя й через силу

5. Я люблю ласощі і делікатеси

6. Нерідко я соромлюся їсти при сторонніх

7. У мене гарний апетит, але я не ненажера

8. Є страви, які викликають у мене нудоту і блювоту

9. Я їм небагато, але дуже смачну їжу

10. У мене поганий апетит

11. Я люблю ситно поїсти

12. Я їм із задоволенням і дуже багато

13. Я боюся зіпсованої їжі та завжди ретельно перевіряю її свіжість й доброякісність

14. Мені легко можна зіпсувати апетит

15. Їжа мене цікавить насамперед як засіб підтримати здоров'я

16. Я намагаюся дотримуватися дієти, яку сам розробив

17. Я погано переношу голод – швидко слабшаю

18. Я знаю, що таке почуття голоду, але не знаю, що таке апетит

19. Їжа не надає мені великого задоволення

0. Жодне з визначень до мене не підходить

136

4. Пробудження від сну

1. Мені важко прокинутися в призначену годину

2. Просипаюся я з неприємною думкою, що треба йти на роботу або на навчання

3. В одні з днів я встаю веселим і життєрадісним, в інші – без усякої причини зранку пригнічений і сумний

4. Я легко просипаюся, коли мені потрібно

5. Ранок для мене – найважчий час доби

6. Часто мені не хочеться просипатися

7. Прокинувшись, я нерідко ще довго переживаю те, що бачив у сні

8. Періодами я ранком почуваю себе бадьорим, а іншими – розбитим

9. Ранком я прокидаюсь бадьорим і енергійним

10. З ранку я більше активний і мені легше працювати, ніж увечері

11. Іноді бувало, що, прокинувшись, я не міг відразу зрозуміти, де я й що зі мною

12. Я просипаюся з думкою, що сьогодні треба буде зробити

13. Прокинувшись, я люблю полежати в ліжку й помріяти

0. Жодне з визначень до мене не підходить

І.5. Особливості деяких психопатологічних станів

1.5.1. ІСТЕРИЧНІ (ДЕМОНСТРАТИВНІ) ЯВИЩА

До істеричних явищ відноситься все те, що пов'язано з характерологією істеричного типу плюс більш виражена симптоматика:

− невпорядкованість поводження, уразливість і “примхливість”, що приводять до конфліктів у виробничому колективі; імпульсивність учинків, претензійність при наявності власної неспроможності тощо.

1.5.2. НЕВРАСТЕНІЧНІ ЯВИЩА

Неврастенічні явища виникають на ґрунті характерології астенічного кола. Коли нервова система гранично виснажена й розладнена – виникає загострення всіх симптомів астенії: надмірна дратівливість, запальність, напруженість. На тлі загального виснаження нервової системи людині астенічного складу вже важко стримувати себе, намагатися сховати свою астенічну слабість, тому вся негативна симптоматика конституційної астенії знаходить посилене вираження.

1.5.3. ЯВИЩА НАВ’ЯЗЛИВИХ СТАНІВ

Розвиваються на ґрунті психастенічної схильності. У цьому випадку передбачувана небезпека, на якій зосереджується вся увага хворої неврозом людини, може бути викликана найнікчемнішою причиною. Людина відчуває постійно сильний страх, що змушує його бачити в дріб'язковій ситуації страшну загрозу. При цьому здатність ухвалення рішення, і так досить ослаблена в людини психастенічного складу, а при яскраво виражених нав'язливих станах порушується особливо різко. Страх перед можливою небезпекою змушує людину ще, і ще і ще багато разів перевіряти правильність рішення, яке виникає. Так, обтяжлива сумнівами людина багаторазово перевіряє, чи задовільний результат її праці, чи можна вважати її роботу закінчену. Вона починає відставати від колективу. Повільність її діяльності пов'язана з тим, що на кожній ланці її вона постійно продирається крізь частокіл сумнівів про те, чи так вона зробила щось. Особливо підсилюються її сумніви, коли робота відповідальна. Явища нав'язливих станів виникають на ґрунті тривалого підвищеного емоційного тривожного стану: стан нав'язливості виникає тоді, коли “плаваюча”, вільна тривога знаходить свій предмет (предмет нав'язливості) – переростають у конкретну фобію, нав'язливий страх із приводу тих чи інших явищ, які оточують.

1.5.4 ІПОХОНДРИЧНІ ЯВИЩА

Можуть виникати на ґрунті істероїдної й психастенічної схильності й будуть, у залежності від цього, розрізнятися між собою. Так, якщо в істерика “втеча в хворобу” - типовий відхід від важких ситуацій, то у психастеніка іпохондричні явища можуть виникати тоді, коли тривожно-недовірливий характер його натури виявляє себе у сфері турботи про власне здоров'я.

Характерні для іпохондрика суб'єктивні стани пов'язані з постійними явищами соматичного порядку: “відчуття в різних частинах тіла, функціональні порушення діяльності серця, шлунково-кишкового апарату й т.п”. Люди такого типу “скаржаться на головні болі, серцебиття, безсоння вночі й сонливість удень”.

Іпохондрики – астеніки відрізняються “загальною млявістю”, відсутністю ініціативи, нерішучістю, чи помисливістю або апатичним, пригнобленим станом. Подібного роду суб'єкти не здатні до тривалого зусилля й посидющої роботи: остання швидко починає їм набридати, з'являється почуття втоми, слабості, навіть сонливості. Нерідко страх перед надмірністю необхідного зусилля вже заздалегідь паралізує їхню волю. При спробі перебороти небажання то відразу розвиваються всякі неприємні відчуття: почуття важкості в голові, болю в спині й ін. Тривале зосередження на предметі роботи ускладнюється тим, що з першою нагодою вони зісковзують на звичну для такого роду осіб колію – на турботу про своє тіло, що для них суцільно представляє предмет особливої уваги і досконалість функцій якого вони надзвичайно охоче перебільшують. Побоюючись усіляких хвороб, люди іпохондричного типу шукають у себе їхні ознаки. У таких випадках думка про хворобу цілком опановує іпохондрика та жене його від одного лікаря до іншого, причому кожному він викладає масу скарг на неприємні та хворобливі відчуття всілякого роду у будь-яких частинах тіла. Людину з іпохондричними проявами можна порівняти з героєм Дж. К. Джерома, який, коли прочитав медичну енциклопедію, знайшов у себе сто сім важких захворювань. “Це разюче, але всякий раз, коли я читаю про які-небудь патентовані ліки, мені приходиться зробити висновок, що я страждаю саме цією хворобою, про яку в ній йде мова, і при тому в найбільш злоякісній формі. Діагноз з кожнім випадком точно збігається з усіма моїми відчуттями”. Цікаво, що головним симптомом всіх “важких захворювань”, що знаходив у себе герой, була загальна неприхильність до всякого роду праці (“Троє у човні, не враховуючи собаки”).

135

3. Сон і сновидіння

1. Я сплю добре, а сновидінням значення не надаю

2. Сон у мене багатий яскравими сновидіннями

3. Перед тим як заснути, я люблю помріяти

4. Я погано сплю вночі та почуваю сонливість вдень

5. Я сплю мало, але встаю бадьорим. Сни бачу рідко

6. Сон у мене дуже міцний, але іноді бувають моторошні, кошмарні сновидіння

7. У мене поганий та неспокійний сон та часто бувають болісно-тужливі сновидіння

8. Безсоння в мене наступає періодично без особливих причин

9. Я не можу спокійно спати, якщо ранком треба вставати в певну годину

10. Якщо мене щось засмутить, я довго не можу заснути

11. Я часто бачу різні сни - то радісні, то неприємні

12. Ночами в мене бувають приступи страху

13. Мені часто сниться, що мене кривдять

14. Я можу вільно регулювати свій сон

0. Жодне з визначень до мене не підходить

134

І.6. Загальні рекомендації щодо психокорекційної й психопедагогічної роботи з акцентуйованими особистостями.

Так, особливості психокорекційної та психопедагогічної роботи

залежать від того, якого результату бажає досягнути психолог або

2. Настрій педагог. Специфіка роботи з акцентуйованими особистостями скла-

дається з того, що акцентуації не відносяться до явищ психопатологі-

чних, а є варіантом норми. Більш того, можливі негативні наслідки

1. Як правило, настрій у мене дуже гарний акцентуації за відповідним типом врівноважуються її позитивним

2. Мій настрій легко змінюється від незначних причин впливом на прояв творчих здібностей особистості, розвиток індиві-

3. У мене настрій псується від очікування можливих неприємдуальності. Тому психокорекційні впливи не обов’язково спрямовуностей, занепокоєння за близьких, непевності в собі ються на нівелювання акцентуйованих рис. Виключенням можуть

4. Мій настрій дуже залежить від суспільства, у якому я перестати тільки випадки, коли акцентуація призводить до порушення буваю соціальної адаптації.

5. У мене майже завжди поганий настрій

Робота психолога або педагога з акцентуантом в основному

6. Мій поганий настрій залежить від поганого самопочуття складається в корекції або побудові особливого роду стосунків акце-

7. Мій настрій поліпшується, коли мене залишають одного нтуанта з оточуючими з врахуванням характеру його акцентуації.

8. У мене бувають приступи похмурої дратливості, під час

Частковим випадком такої роботи може слугувати побудова стосуняких дістається оточуючим ків між психологом і акцентуантом у процесі психокорекції. 9. У мене бувають приступи зневіри і суму, але може бути

лютість і гнів Установлення першого контакту

До першого контакту психолог повинен підходити тоді, коли

10. Найменші неприємності сильно засмучують мене він має відповідну установку. Якщо він має справу з підлітком, його

11. Періоди дуже гарного настрою міняються в мене на періоди позиція не може бути позицією нейтральної, незацікавленої особи, поганого настрою яка без участі оцінює дії і внутрішній світ підлітка. Підліток у біль-

12. Мій настрій, звичайно, такий самий, як у оточуючих мене шій мірі ніж дорослий шукає емоційного співпереживання. Тому з людей перших кроків психокорекції психолог використовує механізм емо-

0. Жодне з визначень до мене не підходить ційної віддачи. Віддача приносить відчутне полегшення підлітку,

але, оскільки зміни, які при цьому відбуваються, вкрай нестійкі, цей

механізм використовується для створення основи наступних психо-

корекційних дій.

Дорослому акцентуанту також необхідний від психолога прояв

емоційної віддачи. Але установка психолога в цьому випадку відрізняється більшою нейтральністю.

Необхідна для контакту установка може бути остаточно прийнята психологом тільки з урахуванням того конкретного типу акцентуації, з яким він має справу. Кожний тип володіє відповідними вимогами до дистанції, потребою в співпереживанні, мірою виснаженості в контакті, мірою навіюваності або опору директивності тощо. Деякі

конкретні дані з особливостей контакту з різними типами були нами описані при характеристиці акцентуацій.

Однак для прикладу ми розглянемо спеціальні рекомендації з психокорекційної роботи з гіпертимним типом, а також консультаційної роботи з педагогами. Нагадаємо, що гіпертимний тип відрізняється завжди добрим, трохи підвищеним настроєм, високим життєвим тонусом. Прагнення оточуючих подавити їх активність нерідко веде до бурхливих, але коротких спалахів роздратування. Формування жорсткого негативного відношення нерідко може відбуватися непомітно для самого педагога. Становлення стійкого стереотипного негативного відношення полегшується за рахунок того, що саме гіпертим більш усього чисто зовнішньо заважає педагогу в проведені занять. І це з часом може викривлено сприйматися як злонавмисна поведінка, демонстрація з боку учня неповаги та неприязні до педагога. Така викривлена інтерпретація причин поведінки гіпертима педагогом підкріплюється до того ж ще й такою, що властива гіпертимам особливістю поведінки, як недостатнє почуття дистанції зі старшими (за посадовим статусом або за віком). Крайнім варіантом формування негативного відношення може бути тотальна негативна оцінка особистості учня, його поведінки і причин такої поведінки. В якості прикладу наведемо наступний факт із досвіду практичного психологічного консультування (А. Реан, 1988). Так, педагогам одного із навчальних закладів була запропонована допомога в проведенні психолого-педагогічної корекційної роботи з учнями. Однак, через обмежені можливості, була просьба включити в список для психологічного консультування тільки тих учнів, які оцінювалися б педагогами як “дуже важкі”, які мають навіть кримінальний потенціал і які викликають надзвичайну тривогу педагогів. Із восьмисот (!) учнів було відібрано педагогами тільки двадцять таких “особливих”, на їх думку. Наступна робота з ними показала, що всі 100% із них виявилась гіпертимами. Але при цьому в багатьох із них не було виявлено якихось додаткових факторів деліквентної поведінки, окрім характерної для гіпертимів непосидющості, недисциплінованості й взагалі підвищеної активності.

Усе вищесказане ставить перед практикуючим психологом одне специфічне завдання – доцільно проводити корекційну роботу не тільки з учнями, але й із самими педагогами. Цю необхідність підтверджують дані наукових досліджень А. Реана (див. табл. 6 ), а також наші дослідження (див. табл. 7).

133

ОПИТУВАЧ

1. Самопочуття

1. У мене майже завжди погане самопочуття

2. Я завжди себе почуваю бадьорим і повним сил

3. Тижні гарного самопочуття чергуються в мене з тижнями, коли я почуваю себе погано

4. Моє самопочуття часто міняється – іноді кілька разів на день 5. У мене майже завжди що-небудь болить

6. Погане самопочуття виникає в мене після засмучень і занепокоєння

7. Погане самопочуття виникає в мене від хвилювань і очікування неприємностей

8. Я легко терплю біль і фізичні страждання

9. Моє самопочуття цілком задовільне

10. У мене трапляються приступи поганого самопочуття з дратівливістю й почуттям туги

11. Самопочуття моє дуже залежить від того, як ставляться до мене оточуючі

12. Я дуже погано терплю біль і фізичні страждання

0. Жодне з визначень до мене не підходить

132

Додаток ІІІ.5.2

Інструкція. Опитувач ПДО

Інструкція

Перед Вами текст опитувача, який розподілений на 25 розділів. Кожен розділ містить від 10 до 19 тверджень. Вам належить в кожному розділі вибрати найбільш підходящі для Вас твердження й відзначити відповідний номер у “Бланку відповіді”, перекресливши його навхрест. Кожному розділу в “Бланку” відповідає свій стовпчик цифр із тим же номером, у якому цифри позначають варіанти відповідей. Якщо, в якому-набуть розділі підходить не один, а декілька відповідей, то допускається зробити 2 – 3 вибори, але не більше. У різних розділах можна робити неоднакове число виборів. Якщо жоден з виборів у якомусь розділі Вам не підходить, дозволяється не робити вибору. У цьому випадку в “Бланку” відзначається номер 0.

Таблиця 6. Порівняння оціночних суджень педагогів про особистість підлітка з результатами діагностики акцентуацій (за даними А. Реана, 1991).

Тип акцентуації	Кількість (%) невідмічених педагогом акцентуацій
Гіпертимний	37
Загрузливий	83
Емотивний	100
Циклотимний	91
Збудливий	56
Екзальтований	83

Таблиця 7. Порівняння оціночних суджень педагогів про особистість підлітка з результатами діагностики акцентуацій за нашими даними

Тип акцентуації	Кількість (%) невідмічених педагогом акцентуацій
ГІПЕРТИМНИЙ (КОНСТИТУЦІЙНО-ЗБУДЛИВИЙ)	28
ПАРАНОЇК (РИГІДНИЙ, ЗАГРУЗЛИВИЙ ТИП)	73
ЕМОТИВНИЙ (ЛАБІЛЬНИЙ)	95
ЦИКЛОТИМІЧНИЙ (ЦИКЛОЇДНИЙ )	86
ЗБУДЛИВИЙ (ЕПІЛЕПТОЇДНИЙ)	48
КОНФОРМНИЙ	51

Специфічні для підлітка реакції емансипації, захоплення, групування також впливають на встановлення першого контакту. Так, підліток схильний переносити реакцію емансипації на психолога. Це являє собою серйозну перешкоду. Потужна реакція емансипації вимагає від психолога скорегувати свою установку. З першого контакту підліток повинен відчути рівноправність стосунків, можливість проявити свою самостійність. Він повинен бачити, що психолог або педагог шукає в ньому дорослі риси, але не наполягає, щоб підліток щось робив або відчував, оскільки він вже не дитина.

Наведемо для прикладу тактичний план першого контакту, що запропонований А. Личко і складений з урахуванням психологічних особливостей підлітків акцентуантів.

Так, спочатку підлітку повідомляються відомі психологу відомості, які отримані з різних джерел. Підліток повинен підтвердити їх або спростувати, щось доповнити й пояснити. Уже на цьому етапі можна виявити найбільш емоційно значущі теми за такими ознаками, як недоговори, ухилення від обговорення деяких питань, вегетативні реакції. На перших етапах контакту ці теми краще залишити в стороні. Від хворобливих тем можна плавно ухилитися за допомогою розпитувань формального характеру, а потім розвивати контакт у напрямі його неформальних стосунків з друзями і його захоплень. Досягнувши тут відповідного контакту, можна повернутися до “больових проблем”.

І.7. Характеристика деяких психокорекційних підходів.

Так, основний наголос робиться на усвідомлення акцентуантом специфічних особливостей свого характеру, ситуацій і стосунків, у яких він відчуває себе найбільш вразливим і власних дій, які до цієї вразливості призводять. Усвідомлення збільшують широту і гнучкість сприйняття вказаних ситуацій і себе в цих ситуаціях. З’являються нові способи аналізу ситуації та підвищується вірогідність формування нових способів дій.

Конкретні дії, за допомогою яких досягається усвідомлення, залежать від підходу.

Раціональна (роз’яснювальна) психокорекція використовує апеляцію до логіки, розуму. Вона проводиться в режимі індивідуальних бесід, під час яких у ненав’язливій формі, із залученням прикладів із життя інших акценту антів роз’яснюються причини його вчинків, помилки, сильні і слабкі сторони характеру. У процесі бесіди психолог намагається підвести його до відповідного рішення. Тут може бути два варіанти. Перший варіант – це коли акцентуанта поступово

131

Аналіз результатів психодіагностики і рекомендації психолога з 8-го по 12-ий класи.

Підпис _____________ “____” __________ 20___ рік

130

Підструктура (сфера) Якості	клас
Підструктура (сфера) Якості	8	9	10	11	12
V. “Я – концепція”
5.1 “Я реальне” - адекватність самооцінки
- поріг фрустрації
- рівень вимог
- соціально-психологічна зрілість
Наявність і ступінь прояву в спілкуванні і в діяльності образів:
- "Я":
- впевненість у собі, у своїх силах
- реалістична спрямованість
- незадоволеність собою, прагнення до самовдосконалення
- активність, рухливість, схильність до порушення формальних традицій, самостійність і незалежність поведінки
- соціальна активність, життєстійкість
- висока організованість і самоконтроль, сумлінність і старанність
- спрямованість на конкретну практичну діяльність
Інші критерії:
5.2 “Я та інші”:
- товариськість на між особистісному і соціальному рівнях
- приязність до людей
- чутливість у взаємодії з людьми
- довірливість
- готовність до співробітництва й формування нових груп
- схильність до лідерства
Інші критерії:
“Я ідеальне”:

підводять до вірного рішення, щоб у нього склалося враження, що таке рішення він прийняв сам, а другий - коли при доброму контакті і довірі психолог, використовуючи елементи навіювання, пропонує це рішення.

Групові методи психокорекції також спрямовані на усвідомлення власних якостей, але використовують для цього опосередкований вплив через думку групи й закономірності міжособистісної взаємодії в групі. Для групових дискусій важливий вибір теми. Вона повинна відповідати інтересам учасників та торкатися особливостей їх характеру. Корисно буває обговорення тем: контакти з оточуючими людьми, взаємовідносини з членами сім’ї, особистий життєвий успіх. З підлітками це можуть бути такі теми як стосунки з батьками, стосунки з друзями, вибір життєвого шляху тощо.

Напружений стан учасників дискусії може бути знятий переносом уваги учасників на якихось сторонніх осіб. Так, їм може бути запропонований приклад із життя або історія хвороби невідомої людини. При достатній відкритості та взаєморозумінні в групі може бути застосований більш потужній проективний прийом – коли для обговорення пропонують деякі важливі для усвідомлення епізоди з життя, приклади, життєві ситуації, які схожі з такими, що трапилися в житті одного з учасників групи, або навіть приклади із життя власне учасників групи. Але цей прийом важко застосувати для підліткового віку тому, що він пред’являє високі вимоги до рівня розвитку групи і професіоналізму психолога.

Групові дискусії дуже ефективні в дорослому віці, але в підлітковому середовищі виникають значні труднощі. Відчутний результат може проявитися, якщо підлітки згуртовані в неформальну групу і якщо з неформальним лідером у психолога встановлений добрий контакт. У протилежному випадку краще використовувати невербальні групові методи, або індивідуальний підхід.

Однією із різновидів групових методів є сімейна психокорекція. Надмірний розвиток деяких рис характеру може живитися особливостями сімейних стосунків. Це відноситься, зазвичай, переважно до підлітків. Недооцінка батьками особливостей характеру дітей може сприяти не тільки посиленню конфліктності сімейних стосунків, але й призводить до розвитку патохарактерологічних реакцій, неврозів, формуванню психопатичних утворень на базі акцентуйованих рис. Деякі типи акцентуацій найбільш чутливо реагують або особливо вразливі по відношенню до відповідних типів сімейних стосунків.

129

Підструктура (сфера) Якості	клас
Підструктура (сфера) Якості	8	9	10	11	12
Ставлення до вчителя:
Ставлення до оцінок
Способи набуття знань
У школі надає перевагу вивчати
Підходящий тип: “зворотнього зв’язку”
Найкращий стиль навчання
Психологічний портрет (ПП):
Сумісні ПП
Соціонічний тип (СТ):
Тип квадри
Інтертипні стосунки
Інші конституційні особливості
Соціальний інтелект Композитна оцінка
- здатність передбачення наслідків поведінки людей у відповідній ситуації, передбачення того, що відбудеться в майбутньому
- здатність до логічного узагальнення, виділення загальних суттєвих відзнак у різних невербальних реакціях людини
- здатність розуміти зміст значень подібних вербальних реакцій людини в залежності від контексту ситуацій, які їх викликали
- здатність розуміти логіку розвитку ситуації взаємодії, значення поведінки людей у цих ситуаціях

Так, згідно класифікації А. Личко, вирізняється декілька типів невірного виховання:

Гіпопротекція – недостатність опіки і контролю, істинного інтересу до справ, хвилювань і захоплень підлітка. Особливо несприятливі при акцентуаціях по гіпертимному, нестійкому і конформному типам.

Домінуюча гіперпротекція – надзвичайна опіка і дріб’язковий контроль. Не привчає до самостійності та пригнічує почуття відповідальності й обов’язку. Особливо несприятлива для акцентуацій по психастенічному, сенситивному й астенічному типам, посилює в них астенічні риси. У гіпертимних підлітків призводить до різкої реакції емансипації.

Потураюча гіперпротекція – недостатній нагляд і некритичне відношення до порушень поведінки в підлітка. Цим культивуються нестійкі й істероїдні риси.

Виховання “у культі хвороби” – хвороба дитини, навіть незначне нездужання надає дитині особливі права та ставить її в центр уваги сім’ї. Культивується егоцентризм і рентні настанови.

Емоційне відторгнення – дитина відчуває, що ним тяготяться. Важко відбивається на лабільних, сенситивних і астенічних підлітках, посилюючи риси цих типів.

Умови жорстких стосунків – зірваня люті на підлітку й душевна жорстокість. Сприяє посиленню рис у епілептоїдів і розвиток епілептичних рис на основі конформної акцентуації.

Умови підвищеної емоційної відповідальності – на дитину покладаються недитячі турботи і завищені очікування. Дуже чутливим є психастенічний тип, риси якого загострюються та можуть переходити в психопатичний розвиток або невроз.

Суперечливе виховання – несумісні виховні підходи різних членів сім’ї. Таке виховання може стати особливо травмуючим для будьяких типів акцентуацій.

Тактика психолога може заключатися в тому, щоб від індивідуальних бесід з кожним членом сім’ї поступово прийти до загально сімейної психокорекції, у процесі якої (може бути й декілька зустріч) будуть будуватися продуктивні способи внутрісімейного оцінювання і взаємодії. Спочатку в процесі односторонніх зустріч психолог сприяє емоційної віддачі кожної зі сторін. Після емоційної віддачі відбувається розрізнення сутності конфлікту або неправильних стосунків. Пояснюються характерологічні особливості сторін, помилкові уявлення кожного члена сім’ї, мотивація їх учинків.

128

Підструктура (сфера) Якості			клас
Підструктура (сфера) Якості	8	9	10	11	12
IV. Конституційна сфера:
4.1 Тип темпераменту (ТТ):
Сумісність ТТ:
Характеристика якостей, які складають ТТ:
Сукупність ціннісних орієнтацій
4.2 Особливості поведінки ТТ
Виглядає для оточуючих
Улюблені заняття
Ставиться до іграшок, речей
Найбільш імовірні проблеми:
Реакція на покарання
Головне, що необхідно учню для нормального розвитку
4.3 Особливості навчання ТТ:
Виглядає для вчителя
Ставлення до однокласників

На заключному етапі відбувається взаємна корекція оцінок та побудова шаблонів продуктивної взаємодії. На цьому етапі стає можливим використати елементи соціально – психологічного тренінгу, психодрами, невербальні групові методи.

Як індивідуальні, так і групові методи корекції акцентуйованих особистостей передбачають, особливо на перших етапах, цілеспрямовані дії з усвідомлення своїх специфічних особливостей, своїх слабких і сильних сторін.

Подальші кроки вже закріплюють та розвивають досягнутий результат, але наголос на краще усвідомлення власних властивостей та дій проявляється й тут. Не буде перебільшенням сказати, що самоусвідомлення – основна тема психокорекції акцентуйованих особистостей, що саме вона накреслює контури наступних змін.

Узагальнена мета може конкретизуватися психологом відповідно до специфіки випадку. В якості прикладу наведемо декілька можливих напрямів психокорекційних дій:

− формування адекватних уявлень про ті соціальні дії і ситуації, у яких людина відчуває себе найбільш вразливою, формування умінь адекватного сприйняття й аналізу соціальних ситуацій і думок оточуючих та продуктивного реагування на них;

− пізнання своїх конституціональних особливостей і нервово психічних резервів і навчання організації свого стилю життя й діяльності у відповідності з внутрішніми обмеженнями які є;

− зміну непродуктивних способів реагування в життєвих обставинах, які повторюються, за рахунок включення в реагування більш сильних і витривалих сторін характеру;

− формування адекватного і гнучкого відношення до майбутнього, розвиток різноманітних і змістовних орієнтацій на власне майбутнє.

Можливі й безліч інших варіантів, які підвищують гнучкість усвідомлення й поведінки.

127

Кількісна характеристика (НБ, рівень)
клас	8		9		10		11		12
Підструктура (сфера). Якості	НБ	р	НБ	р	НБ	р	НБ	р	НБ	р
3.2 Характерологічні явища:
- істеричні явища (невпорядкованість поведінки, вразливість і “капризність”, які доводять до конфліктів)
- неврастенічні явища (надмірна дратівливість, вибуховість, напруженість
- явища нав’язливих станів (сильний страх, підвищений емоційний тривожний фон)
- іпохондричні явища
3.3 “Емоційний інтелект”
- емоційна обізнаність
- управління своїми емоціями (скоріше емоційна неригідність)
- самомотивація (скоріше мимовільне управління своїми емоціями)
- емпатія
- розпізнання емоцій інших людей (скоріше вміння впливати на емоційний стан інших людей)
3.4 Емоційні особливості:
- загальна емоційна збудливість
- інтерес – збудливість
- радість
- здивування
- горе – страждання
- відвернення
- гнів – лютість
- презирство – неповага
- страх
- сором – сором’язливість
- сором – каяття
- співчуття – співпереживання
3.4 Інші емоційно-вольові особливості:
- чутливість, спрямованість на внутренній світ
- врівноваженість, високий самоконтроль
- стресостійкість, організованість

І.8. Спеціальні рекомендації щодо психокорекційної й психопедагогічної роботи з акцентуйованими типами особистостей.

1.8.1. ГІПЕРТИМНИЙ (КОНСТИТУЦІЙНО- ЗБУДЛИВИЙ) ТИП

Головною особливістю гіпертимів є їх велика рухливість, активність, схильність до пустунства, невгамовність, товариськість, балакучість. Усе це в навчальному процесі проявляється у вигляді непосидючості і недисциплінованості. Така поведінка гіпертимів часто викликає незадоволення і різку реакцію вчителів. Незадоволення може перерости у формування стійкого негативного ставлення вчителя до такого учня. Формування жорсткого негативного відношення нерідко може відбуватися непомітно для самого вчителя. Становлення стійкого стереотипу негативного ставлення полегшується за рахунок того, що саме гіпертим більш за все чисто зовнішньо заважає вчителю в проведені заняття. І це з часом може викривленно сприйматися як зловмисна поведінка, демонстрація з боку учня неповагу та неприязне до вчителя. Така викривлена інтерпретація причин поведінки гіпертима вчителем підкріпляються до того ж ще й такою, властивою гіпертимам особливістю поведінки, як нестача відчуття дистанції зі старшими (згідно стану або віку). Крайнім варіантом формування негативного відношення може бути тотальна негативна оцінка вчителем особистості учня, його поведінки та причин такої поведінки. В якості прикладу наведемо наступний факт з досвіду практичного консультування (А. Реан, 1988).

Так, учителям однієї зі шкіл була запропонована допомога в проведені психолого – педагогічної корекційної роботи з учнями. Однак, через обмежені можливості, консультанти попросили вчителів включити в список для психологічного консультування тільки тих учнів, які б оцінювались вчителями як “дуже важкими”, як навіть мають кримінальний потенціал та які викликають надзвичайну тривогу вчителів. З вісімсот (!) учнів було відібрано вчителями тільки двадцять таких “особливих”, на їх думку. Наступна робота консультантів з ними показала, що всі 100% з відібраних учнів були гіпертимами. Але при цьому в багатьох з них не було виявлено якихось додаткових факторів деліквентної поведінки, окрім характерної для гіпертимів непосидющості, недисциплінованості й взагалі підвищеної активності.

126

Кількісна характеристика (НБ, рівень)
клас	8		9		10		11		12
Підструктура (сфера). Якості	НБ	р	НБ	р	НБ	р	НБ	р	НБ	р
III. Емоційно-вольова сфера.
3. Характерологічні особливості (риси):
- параноїдальні (цілеспрямованість, незалежність. енергетизм, самостійність, агресивність, гнівливість)
- збудливі (епілептоїдні) (любов до порядку, педантизм, старанність, пунктуальність, агресивність, злопам’ятність)
- гіпертимні (підвищений настрій, екстравертованість, оптимізм, ініціативність, легковажність, поверховість)
- істероїдні (демонстративність, комунікабельність, жага захопленості собою, ініціативність, егоцентризм, лицемірність)
-шизоїдні (інтровертованність, серйозність, стійкість інтересів, замкнутість, розсудливість)
- психастенічні (невпевненість в собі, підозрілість, акуратність, серйозність, нерішучість, безініціативність)
- сенситивність (чуттєвість, вразливість, несміливість, недовірливість, соромливість, замкненість)
- гіпотимність (постійно низький настрій та енергетичність, сумлінність, образливість, вразливість)
- конформні (залежність від групи, старанність, щирість, покірливість, безвілля, несамостійність)
- нестійкість (повна непостійність, відкритістьсть, приязність, безвілля, балакучість, лицемірство)
- астенічні (підвищена стомлюваність, скромність, афективні вибухи, незлопам'ятливість, схильність до іпохондрії, дратівливість)
- емотиво-лабільні (крайня мінливість настрою, чуттєвість, прихильність, вибуховість, послаблений самоконтроль)
- циклоїдні (періодичні зміни настрою, непослідовність, неврівноваженість)

Усе вищезазначене ставить перед практикуючим шкільним психологом одне специфічне завдання. З метою попередженя формування у вчителів стійкого негативного відношення до учня – гіпертима, психологу доцільно проводити корекційну роботу не тільки з учнями, але й із самими вчителями. Практика свідчить, що часто ефективним є вже тільки роз'яснення педагогу сутності, особливостей і механізмів гіпертимної поведінки. При цьому необхідно особливо акцентувати увагу, що підґрунтям недисциплінованості і непосидючості (а також інших аналогічних поведінкових реакцій) є відповідна характерологія, але не негативна навчальна мотивація та тим більш, не негативне, неприязне ставлення учня до вчителя.

При роботі з гіпертимами вчителям необхідно мати на увазі, що особливі труднощі виникають у таких учнів у ситуаціях суворої регламентації, жорсткої дисципліни, постійної нав'язливої опіки і дрібного контролю. У таких ситуаціях підвищується вірогідність не тільки порушеня дисципліни з боку учня, але й вірогідність спалахів гніву і конфлікту з учителями (вихователями, батьками).

Деліквентність гіпертимів обумовлена скоріше не чітко вираженими антисоціальними настановами, а легковажністю, гіперактивністю, реакцією групування й схильністю до ризику. Однак ці “легкі” причини обумовлюють все ж таки достатньо високий ризик деліквентної поведінки серед гіпертимів. За даними А.Личко, гіпертимний тип входить у п’ятірку найбільш “ризикованих” з точки зору деліквентності. А разом з близьким йому за проявами нестійким типом, вони твердо займають лідируючі позиції за цим критерієм (А.Личко, 1983). За даними А. Реана, гіпертимний у сукупності з нестійким типом є найбільш значущими факторами ризику деліквентної поведінки в порівняні з іншими акцентуаціями. У групі підлітків-деліквентів, які перебувають на обліку в міліції за здійснення різних правопорушень, гіпертимна та нестійка акцентуація складає 76% (А. Реан, 1991), а за результатами наших досліджень у 1993-1999 роках гіпертимна акцентуація зокрема складає 40%.

Гіпертимний суб’єкт дозволяє психологу легко встановлювати з ним контакт. У процесі психокорекції необхідно утримуватися від директивних методів. Особливу увагу потрібно звертати на дотримання дистанції, достатньої для підтримки продуктивної взаємодії.

125

Кількісна характеристика (НБ, рівень)
клас	8		9		10		11		12
Підструктура (сфера) НБ. Якості	НБ	р	НБ	р	НБ	р	НБ	р	НБ	р
Мотиваційна сфера.
2.1 Цінності – цілі (термінальні):
- власний престиж (завоювання визнання в суспільстві (школі, класі) шляхом дотримування відповідних вимог)
- високе матеріальне положення (звернення до факторів матеріального достатку як до головного сенсу існувавання)
- креативність (реалізація своїх творчих можливостей, прагнення змінити оточуючу дійсність)
- активні соціальні контакти (встановлення сприятливих відносин у різних сферах соціальної взаємодії, розширення міжособистісних зв’язків, реалізація соціальної ролі
- розвиток себе (пізнання своїх індивідуальних особливостей, постійний розвиток своїх здібностей і інших особистісних характеристик)
- досягнення (накреслення і вирішення відповідних життєвих завдань як головних життєвих факторів)
- духовне задоволення (управління морально-етичними принципами, перевага духовних потреб над матеріальними)
- збереження власної індивідуальності (перевага власних думок, поглядів, переконань над суспільними, захист своєї неповторності)
2.2 Життєві сфери:
- професійне життя
- навчання й освіта
- життя в сім’ї
- соціально- суспільне життя
- захоплення
2.3 Інші особливості мотиваційної сфери:

1.8.2. ІСТЕРОЇДНИЙ (ДЕМОНСТРАТИВНИЙ) ТИП

Як відзначалось, головною особливістю при істероїдній акцентуації є жага уваги до власної персони, егоцентризм, бажання виділятися, бути в центрі уваги. Ця особливість обумовлює як саму поведінку істероїдного акцентуанта, так і особливості психологопедагогічної взаємодії з ним. Підкреслене ігнорування такої особи, прояв в активній формі позиції “ти нічим не виділяєшся на загальному фоні” є винятково сильною мірою впливу. Однак реакції на таку позицію можуть бути самими різними: від гіперактуалізації потреби виділитися до афективного вибуху, встановлення різко негативного відношення до особи, від якої йде ця ідея ігнорування й усереднення. Гіперактуалізація істероїдної потреби може виражатися на поведінковому рівні навіть у формі демонстративного суїциду або демонстративної деліквентності. Тобто потреба привернути до себе увагу, виділитися може привести до спроби самогубства (як правило, демонстративного) або до словесних погроз зробити це. Що стосується деліквентності, то дійсно, можливим мотивом протиправної поведінки може стати бажання привернути до себе увагу, коли це не вдається зробити іншим способом. Однак нерідко ця проблема вирішується через фантазування або самообмову, у тому числі і в плані власних кримінальних схильностей (здібностей), а також нібито скоєних колись протиправних дій.

Необхідно бути обережним у “викритті” фантазій, вигадок істероїдних акцентуантів. Загроза неминучого викриття, розкриття обманливості (“він не такий, яким себе демонстрував”) нерідко є нестерпним для істероїдної особистості. Реакції тут можуть бути найгостріші й навіть небезпечні: спроби суїциду, втеча з дому, зі школи, спроби втілити вигадку в реальність будь-яким чином. Що стосується розповсюдженості істероїдної акцентуації серед деліквентів, то дані з цього приводу неоднозначні.

Так, за одними дослідженнями, істероїдні акцентуанти достатньо широко представлені в групі деліквентів – 52%, та займають за цим критерієм третє місце (А. Личко,1983). За іншими даними, доля істероїдних акцентуантів у групі деліквентів незначна – менш ніж 10% (А. Реан, 1991). За нашими даними їх доля складає не більше 12%, що не дозволяє говорити про цей вид акцентуації як особливо деліквентний.

У процесі психолого-педагогічної й психокорекційної роботи з істероїдними акцентуантами-дівчатами доцільно ненав’язливо й тон-

124

Кількісна характеристика (IQ, рівень)
клас	8		9		10		11		12
Підструктура (сфера). Якості	IQ	р	IQ	р	IQ	р	IQ	р	IQ	р
- рівень і особливості просторового мислення в процесі створення образу, оперування образами в двох-, трьохмірному просторі
- розвиток вербальної короткочасної пам’яті, здатність сконцентрувати увагу
- рівень розвитку уяви
- незалежність і аналітичність мислення
- ригідность-гнучкість мислення
- теоретичне мислення
- практичне мислення
- математична спрямованість
- творчо-технічна спрямованість
- гуманітарна спрямованість
1.3 Креативність мислення (невербального):
- швидкість (здатність до генерації великої кількості ідей)
- гнучкість (здатність до висування різноманітних ідей)
- оригінальність (здатність до висування ідей, що відрізняються від очевидних)
- розробленість (деталізація ідей)
1.4 Креативність мислення (вербального):
- швидкість
- гнучкість
- оригінальність
1.5 Тип особистості (за видом мислення):
- домінанта мислення
- субдомінанта мислення
1.6 Інші особливості пізнавальної сфери:

ко виходити на інший аспект проблеми, а саме на проблему віктимної поведінки, як наслідок, на питання про ризик опинитися залученою в кримінальну ситуацію, але вже в якості жертви. Як приклад опишемо наступний фрагмент із матеріалів проведеної судовопсихологічної експертизи в справі про зґвалтування шістнадцятирічної Н. (А. Реан, 1990).

Так, у процесі психологічного дослідження особистості потерпілої й аналізу ситуації, окрім усього іншого, було встановлено наступне. Характерними рисами Н. є демонстративність поведінки й егоцентризм. У неї діагностується акцентуація характеру істероїдного типу (за А. Личко). Однак відомо, що для даного типу акцентуації егоцентризм може з найбільшою силою проявлятися як раз у сфері сексуальних реакцій – через демонстративну поведінку, афішування своїх реальних і вигаданих зв’язків, через самообман з метою привернення до себе уваги оточуючих. З урахуванням цих моментів був проведений аналіз поведінки Н. у передкримінальній ситуації. Гуляючи з двома своїми подругами ввечері, біля 23 годин, Н. зустріла свого знайомого – сімнадцятирічного Г., учня ПТУ. Усією своєю поведінкою в процесі бесіди Н. намагалася демонструвати свою “дорослість”, велику досвідченість у порівнянні з подругами в спілкуванні з юнаком. Їй було приємно, що саме їй в присутності ще двох дівчат Г. запропонував покататися на мотоциклі, і вона охоче на це погодилась. Поведінка Н. стала іншою, як тільки вони опинилися вічна-віч, у полі, далеко від житла. І це природно, адже “дівчина легкої поведінки” – всього лише ситуаційний імідж Н., причому ця демонстрація була розрахована не стільки на Г., оскільки на подруг Н. На пропозицію Г. вступити з ним у статевий зв'язок Н. відповіла відмовою, попросила її не чіпати, відвезти до дому. Погрозами здійснити насильство у неприродній спосіб Г. подавив опір Н. та здійснив насильницький статевий акт.

Таким чином, егоцентризм Н., демонстративність поведінки і жага уваги визначили її віктимну поведінку у передкримінальній ситуації, яка могло вплинути стимулююче (або провокаційно) подіяти на поведінку сімнадцятирічного Г., який здійснив насильство, на весь подальший розвиток криміногенної ситуації.

У процесі психокорекційної роботи психологу для встановлення контакту з істероїдним типом необхідно дати йому відчути, що до нього виявляють інтерес як до особистості. У подальших стосунках з ним потрібно дотримуватися погоджувальної гіперпроекції. Позитив-

123

Кількісна характеристика (IQ, рівень)
клас	8		9		10		11		12
Підструктура (сфера). Якості	IQ	р	IQ	р	IQ	р	IQ	р	IQ	р
I. Пізнавальна сфера. 1.1 Флюїдний інтелект - IQF Структурні складові:
- здібність до виконання закономірностей: збільшення розміру фігур, зміна просторового розташування їх елементів, комбінації закономірностей
- здібність до визначення загальних рис і особливостей фігур за ознаками: форма, кількість, окрашення, просторові відношення між елементами фігур
- здібність до визначення закономірностей по будови об’єктів
- здібність до відтворення еталонних просторових елементів-символів (здатність виконувати відповідні умови), вміння виділити взаємовідношення між об’єктами
1.2 Кристалічний інтелект - IQС Структурні складові:
- індуктивне мислення, «мовне чуття», активність і пасивність використання понять загального і фундаментального характеру, об’єм довгострокової пам’яті
- аналітико - синтетичні здібності: здатність до абстрагування і конкретизації, оперуванню вербальними поняттями
- словесно-логічне мислення (вид- рід, частка- ціле, причина-наслідок, порядок слідування, протилежність, функціональні відношення); комбінаторні здібності, потенційні можливості до навчання
- здібність виносити судження, здатність до абстрактного мислення, узагальнення (за конкретними, видовими, категоріальними ознаками); сформованість системи наукових понять, рівень розвитку на даний момент
- здібності до математичного аналізу і синтезу, абстракції, логічного умовиводу та узагальнення
- здібність до математичного індуктивного мислення, кмітливості, здатності оперувати числами
Розвиток комбінаторного (просторово - візуального, конструктивного) мислення: - здатність виконувати логічні операції: “аналогія”, “класифікація”, “закономірності побудови” геометричних об’єктів у двухмірному просторі

ні оцінки, заохочення повинні даватися вибірково – тільки за реальні досягнення і здібності. У процесі психокорекції необхідно прагнути, щоб акцентуант більше розповідав про інших, підводити його до усвідомлення негативних сторін претензійної демонстративності.

1.8.3. ПАРАНОЇК (РИГІДНИЙ, ЗАГРУЗЛИВИЙ ТИП)

Слід зазначити, що ригідний тип особистості характеризується високою стійкістю афекту, протяжністю емоційного відгуку, хвилювань. У зв’язку із цим необхідно враховувати, що, навіть випадково образивши, неправомірно “зачепивши” такого учня, вчитель може надовго втратити з ним особистий контакт. Втрата контакту та зациклення на образі може вплинути не тільки на особистісні стосунки, але й на відношення до предмету та на навчальній успішності. Ображення особистих інтересів і гідності, як правило, довго не забувається й ніколи просто не вибачається. У зв’язку із цим, оточуючі нерідко характеризують їх як злопам’ятних і мстивих людей.

Установлено, що відношення до предмету (“подобається – не подобається”, “люблю – не люблю”) опосередковано відношенням учня до вчителя. Довгий час вважалось, що залежність відношення до предмету від стосунків з вчителем характерна в основному для учнів більш молодших класів: початкова школа і 5 -7 класи середньої школи. Однак наші дослідження показали, що ця залежність зберігається як у старших класах, так і навіть у вищій школі. Стосунки з викладачем входять у першу трійку значущих факторів, що обумовлюють привабливість предмету.

Стійкість афекту та образливість у ригідного акцентуанта у взаємовідносинах з однолітками проявляється аналогічним чином. Однак у даному випадку негативна зміна особистого відношення нерідко супроводжується виношуванням плану помсти, відповіді тому, хто скривдив. Ця помста може бути достатньо тонкою й достатньо віддаленою в часі.

Психопедагогічна корекція може йти у двох напрямках. Так, перший напрямок – урахування вчителем особистісних особливостей параноїка в процесі взаємодії (спілкування і діяльності) з ним. Що припустимо або навіть доцільно по відношенню інших учнів, може бути зовсім неприпустимо по відношенню до параноїків.

Другий напрямок – психопедагогічна корекція особистості, системи установок і поведінки самого параноїка. Ця робота може прово-

122

ІІІ.5. Додатки

Додаток ІІІ.5.1.

ПСИХОЛОГІЧНА КАРТА ОСОБИСТОСТІ УЧНЯ

П. І. Б. _____________________________________________________________

Число, місяць, рік народження ________________________________________

Школа (гімназія, ліцей), клас _________________________________________

Рік вступу _________________________________________________________

З якої школи поступив _______________________________________________

Домашня адреса, телефон ____________________________________________

Відомості про сім’ю:

Батько: ___________________________________________________________

(П.І.Б., освіта, де й ким працює)

Мати: _____________________________________________________________

(П.І.Б., освіта, де й ким працює)

Інші члени сім’ї _____________________________________________________

Стан здоров’я

Успішність (середній бал) за циклами дисциплін:

математичні _______________________________________________

природничі ________________________________________________

гуманітарні _______________________________________________

дитися “взагалі”, без конкретного привода, у вигляді спонтанних бесід за будь-якого зручного випадка. Іноді фрази, що несуть корекційний потенціал, думки можуть бути звернені нібито й не до самого акцентуанта, а до групи в цілому. Вони можуть проходити, наприклад, у вигляді загальних міркувань про недоцільність довгочасних образ, мстивості вже хоча б з точки зору руйнування нервовопсихічного і соматичного здоров’я самого ображеного. Тут є багато варіантів впливу: від емоційно – сугестивного до раціонального роз’яснення, з посиланням на наукові факти.

Робота з психопедагогічної корекції ригідного типу може проводитися не тільки “взагалі”, але й з конкретного приводу, з конкретної ситуації образи, загрузливого афекту. У цьому випадку, безперечно, вимагається особливе мистецтво й обережність, так як особистість знаходиться в “гострому” стані. Вплив на цьому етапі надзвичайно бажаний, так як власне допомога вчителя і психолога такому акцентуанту в більшості й заключається в прискорені його виходу з “загрузливості”. Психопедагогічна корекція в даному випадку носить ситуативний характер і пов’язана з корекцією ставлення особистості до конкретної ситуації, до конкретної людини. Якщо при цьому ситуативна корекція спирається ще й на вищевказані загальні стратегії корекції особистості, то вона вносить свій внесок у загальне підвищення стійкості особистості та соціальної адаптації ригідного акцентуанта.

Розповсюдженість ригідної акцентуації в групі деліквентів не така вже висока, хоч все ж таки помітна. Серед різного типу акцентуацій характеру ригідний займає в групі деліквентів 5-6 рангове місце і складає 24% (А. Реан, 1991). Більш тривожним нам представляється інший факт. Він повязанний з тим, що вчителі погано помічають у своїх учнях цей тип акцентуації.

За даними досліджень (А. Реан, 1991), у 83% випадках учителі не помічають, не звертають уваги на виражену ригідну акцентуацію особистості, а за нашими дослідженими, що проводилися в 19931999 роках – у 75% випадках. Цей факт, можливо, особливо тривожний, тому що торкається він учнів з асоціальною спрямованістю, з девіаціями поведінки, з вираженою соціальною дезадаптацією й з деліквентною поведінкою.

1.8.4. ЕМОТИВНИЙ (ЛАБІЛЬНИЙ) ТИП

У взаємодії з емотивним підлітком надзвичайну важливість набувають емоційна відкритість, чуйність і емоційна чутливість дорослого (батьків, учителя, вихователя). У зв’язку з тим, що потреба в співчутті і співпереживанні в них актуалізована і яскраво виражена, відповідна емпатійна поведінка дорослого є надзвичайно бажаною. Емоційною чутливістю, співчуттям і співпереживанням у даному випадку можна досягнути того, що не вдається зробити ніякими іншими способами та відчайдушними зусиллями. Як правило, прояв емпатії дорослим веде до швидкого встановлення позитивних і довірливих стосунків з емотивною особистістю. Однак необхідно враховувати надзвичайну емоційну чутливість емотивних акцентуантів і, внаслідок цього, високу мінливість їх настрою. Фальш, а тим більш байдужість та черствість, емотивні особистості відчувають надзвичайно тонко та швидко реагують на це зміною відношення та поведінки.

Як це не дивно, але доля емотивних акцентуантів в групі деліквентів достатньо висока та складає величину біля 36% (А. Реан, 1991). Аналогічні цифри дають також автори інших досліджень, в яких доля емотивних (термінологічна відповідність – “лабільних”) акцентуантів складає 36% (А. Личко, 1983).

Однак особливо негативним та тривожним представляється нам інший факт. А саме те, що, як показують дослідження (А. Реан, 1991), а також наші дослідження в 1993-1999 роках, саме емотивні піки в характері підлітка залишаються непоміченими дорослими, зокрема, педагогами частіше за все або навіть у всіх 100% випадках. Інакше кажучи, педагоги не помічають у підлітку-деліквенті таких особливостей, як підвищена чутливість і вразливість, які характерні для емотивного типу. Цей факт тривожний тому, що саме емотивні підлітки потребують співчуття і співпереживання в найбільшій мірі. Саме ці підлітки найбільш чутливі до того, що “їх не розуміють”, саме вони найбільш гостро реагують на різні “проколи” у педагогічному спілкуванні. Цей факт тривожний ще й тому, що значна кількість підлітків-деліквентів, як свідчать дослідження, проходять через емоційну депривацію. Але емоційна депривація сама по собі інколи може являтися одним із пускових механізмів деліквентності. Для емотивних підлітків емоційна депривація може мати особливо негативні наслідки. І навпаки, наявність емоційного контакту вчителя з таким підлітком може дати надзвичайно позитивні результати. У цілому ми припускаємо, що не випадково найчастіше всього вчителі не помічають

121

Таблиця 15.

№ п/п	Особливості характеру	Номера питань
1	Істероїд (істеричні риси)	1	9	17	25	33	41	49	57
2	Лабільний тип (риси афективної нестійкості)	2	10	18	26	34	42	50	58
3	Параноїк (ригідні риси)	3	11	19	27	35	43	51	59
4	Гіпертим (конституційно-збуджений тип)	4	12	20	28	36	44	52	60
5	Гіпотим (конституційно-депресивний тип)	5	13	21	29	37	45	53	61
6	Астенік	6	14	22	30	38	46	54	62
7	Епілептоїд (епітимічні риси)	7	15	23	31	39	47	55	63
8	Психастеноїд (тривожно-підозрілі риси)	8	16	24	32	40	48	56	64
9	Істеричні явища	65	66	67	68	69	70	71	72
10	Неврастенічні явища	73	74	75	76	77	78	79	80
11	Явища нав’язливих станів	81	82	83	84	85	86	87	88
12	Іпохондричні явища	89	90	91	92	93	94	95	96

Таблиця 16.

Бланк відповідей

№	в
1		2		3		4		5		6		7		8		65	7	3	8	1	89
9		1	0	1	1	1	2	1	3	1	4	1	5	1	6	66	7	4	8	2	90
17		1	8	1	9	2	0	2	1	2	2	2	3	2	4	67	7	5	8	3	91
25		2	6	2	7	2	8	2	9	3	0	3	1	3	2	68	7	6	8	4	92
33		3	4	3	5	3	6	3	7	3	8	3	9	4	0	69	7	7	8	5	93
41		4	2	4	3	4	4	4	5	4	6	4	7	4	8	70	7	8	8	6	94
49		5	0	5	1	5	2	5	3	5	4	5	5	5	6	71	7	9	8	7	95
57		5	8	5	9	6	0	6	1	6	2	6	3	6	4	72	8	0	8	8	96

ІІІ.4.2. Порядок обробки отриманих даних

Бали підраховуються в кожній вертикальній колонці “Бланка відповідей”, їх сума проставляється внизу в порожній клітинці колонки. До уваги беруться тільки ті риси, за яким сума більше 80% від максимально можливої (тобто вище 12).

Інтерпретація даних тестування подається в першому розділі.

Підсумкові результати обстеження заносяться в “Психологічну карту особистості учня” у розділ “Емоційно-вольова сфера” (див.

Додаток ІІІ.5.1.).

120

Графік “Малюнок особистості”

Сума балів у кожній колонці

ІІІ.4.1. Процедура тестування

Для проведення ОКСТ-2 необхідно мати “Опитувач”, і “Бланк відповідей” (Див. таблицю 16). Перед початком тестування експериментатор повинен пояснити його мету, коротко описати структуру методики й створити в тих, що проходять цей тест відповідний настрій.

у підлітках-делінквентах саме емотивності. Нам вважається, що тут має місце блокування адекватного пізнання вчителем особистості підлітка за рахунок дії визначеного стереотипу підлітка-деліквента.

1.8.5. ЗБУДЛИВИЙ (ЕПІЛЕПТОЇДНИЙ) ТИП

Психолого-педагогічні рекомендації щодо взаємодії зі збудливим акцентуантом повністю обумовленні його особливостями. Головними з них є не раціональність, а імпульсивність поведінки; її обумовленість потягами і неконтрольованими спонуканнями. У галузі соціальної взаємодії це проявляється як дуже низька терпимість. Знання цих особливостей дорослими (батьками, вчителями, вихователями) та їх антиципація, готовність до прояву відповідних їм поведінкових реакцій, уже самі по собі мають позитивне значення. Така готовність може грати роль превентивного фактору, і, таким чином, попереджувати можливі зриви дорослих за типом: “імпульсивність – на імпульсивність”, “нетерпимість – на нетерпимість”.

Тому важливим завданням психологічної служби є не просто діагностика збудливих акцентуантів, але й відповідне інформування вчителів. При цьому найбільш доцільно проводити підвищення психологічної компетенції вчителів стосовно збудливої акцентуації не взагалі, а вирішуючи конкретне психолого – педагогічне завдання, проводячи аналіз особистості й поведінки конкретного учня.

Що стосується формування готовності у вчителя до прояву не контрольованих спонукань, імпульсивності й агресивності збудливого акцентуанта, то це завдання вчитель може вирішити лише сам. Для його успішного рішення необхідна робота із самокорекції деяких своїх особистісних настанов і звичних поведінкових реакцій. За сутністю це робота із самовдосконалення, підвищення рівня свого професіоналізму. Психолог може тут тільки допомогти вчителю у формуванні відповідних мотивацій, а також у володінні деякими методами саморегуляції й техніками ефективного спілкування.

Збудливий тип акцентуації є явним фактором ризику деліквентної поведінки. Так, за даними А. Личко, він (термінологічна відповідність – “епілептоїдний”) займає друге місце за частотою деліквентності серед всіх типів акцентуацій (А. Личко, 1983). За даними А. Реана, збудливій акцентуації належить третє місце (36%) за розповсюдженістю в групі деліквентів (А. Реан, 1991), а за нашими даними (1993-1999 рр.) збудливі акцентуанти також займають третє місце (35%). На цьому фоні те, що в 56% випадках, як показують дослідження, вчителі не помічають в особистості збудливої акцентуації, є занадто великим показником. Збудливий тип є не тільки одним із тих, який найбільш часто зустрічається серед деліквентів, але й найчастіше “дає” насильницькі делікти, котрі найбільш небезпечні із соціальної точки зору та мають, крім цього, найбільш суворі правові наслідки. Психологу в психокорекційній роботі необхідно враховувати, що контакт зі збудливим акцентуантом легше встановити поза періодами афективного напруження. У бесіді з ним необхідно бути ґрунтовним і неквапливим. Обов’язково дати можливість йому висловитися. Обговорюючи якості акцентуанта, необхідно торкатися негативних якостей дуже обережно й тільки після того, як проявлена увага й оцінка його позитивних якостей. Не рекомендується давати оцінку негативних якостей (позиція психолога повинна бути нейтральною), але необхідно показати, яку шкоду ці якості можуть завдати йому, переконати привчати себе відходити від дратівливих ситуацій.

1.8.6. ЦИКЛОТИМІЧНИЙ (ЦИКЛОЇДНИЙ) ТИП

Особливості взаємодії з ним залежать від фази. Так, під час підйому, встановлення контакту відбувається таким самим чином як і з гіпертимним типом. А під час спаду цей тип особливо потребує психологічної і емоційній підтримки. Елементарним завданням психолога буде посилити впевненість, що за спадом обов’язково наступить підйом, що причина цього криється не у власній особистості й не у відношеннях оточуючих або фатальних обставинах, а в особливостях власної конституції організму, до яких можна й необхідно відноситися спокійно.

1.8.7 ПСИХАСТЕНІЧНИЙ (ТРИВОЖНО - НЕДОВІРЛИВИЙ) ТИП

Найважливішою особливістю типу є підвищена тривожність, стурбованість з приводу можливих невдач. Характерні настороженість перед зовнішніми обставинами й при контактах з людьми. Все це і обумовлює особливості взаємодії з тривожними акцентуантами.

119

ІІІ. 3.2. Порядок обробки отриманих даних

Розшифровка результатів тестування здійснюється за допомогою “Ключа до тесту” (див. таблицю 13) наступним чином:

1. Підраховується сума балів у кожній вертикальній колонці; при визначенні суми враховувується знак бала “+” або “–”.

Сума балів будь-якої колонки знаходиться в діапазоні від +16 (якщо всі 8 тверджень оцінені +2, тобто абсолютно вірно) до –16 (якщо всі твердження оцінені –2, тобто зовсім не вірно).

2. Розкодовується найменування зашифрованих у вертикальних колонках типів акцентуації характеру.

3. Визначається ступінь виваженості кожного з психотипів шляхом побудови графіка “Малюнок особистості” (див. графік).

Якщо крива не виходить за межі пунктирних ліній, які проведені з точок +10 і –10, це означає, що психотип знаходиться в рамках звичайного малюнка особистості (нормативи). Якщо крива виходить за межі пунктирної лінії, проведеної з точки +10, це означає, що такий психотип у людини, яка тестується, проявляється найбільш яскраво. Якщо ж одна з декількох точок знаходяться за межами пунктирної лінії, проведеної з точки –10, це означає, що в людини, яка тестується, проявляється антитип, тобто риси характерні людині з протилежним характером.

Інтерпретація даних тестування дається в першій главі.

Підсумкові результати обстеження психологом аналізіруються та доводяться учням за допомогою індивідуальних і групових консультацій, а також заносяться в спеціально розроблену “Психологічну карту особистості учня”. У даній “Карті” вони висвітлюються в розділі “Емоціонально-вольова сфера” (див. Додаток ІІІ. 5.1.).

ІІІ.4. Особистісний комплексний соціометричний тест-2 (ОКСТ-2)

Особистісний комплексний соціометричний тест-2 (ОКСТ) був розроблений колективом авторів під керівництвом професора О.О.Зворикіна (Інститут соціологічних досліджень АН СРСР) і опублікований у 1983 році.

В основі розробки ОКСТ-2 лежать роботи П. Б. Ганнушкіна, К.

Леонгарда та інших. ОКСТ-2 виявляє стійкі особливості характеру (акцентуації особистості) з виділенням таких акцентуацій: (див. таблицю 15).

118

Таблиця 13.

Ключ до тесту

І. Параноїк (1, 14, 27, 40, 53, 66, 79, 92)

II. Епілептоїд (2, 15,28,41, 54, 67, 80, 93)

III. Гіпертим (3, 16, 29, 42, 55, 68,81,94)

IV. Істероїд (4, 17, 30, 43, 56, 69, 82, 95)

V. Шизоїд (5, 18,31,44, 57, 70, 83, 96)

VI. Психастеноїд (6, 19, 32, 45, 58, 71, 84, 97)

VII. Сенситив (7, 20, 33, 46, 59, 72, 85, 98)

VIII. Гіпотим (8, 21, 34, 47, 60, 73, 86, 99)

IX. Конформний тип (9,22,35, 48,61,74, 87, 100)

X. Нестійкий тип (10, 23, 36, 49, 62, 75, 88, 101)

XI. Астенік (11,24, 37, 50, 63, 76, 89, 102)

XII. Лабільний тип (12, 25,38,51,64, 77, 90, 103)

XIII. Циклоїд (13, 26,39, 52, 65, 78,91, 104)

Таблиця 14.

Бланк відповідей П. І. Б. __________________ клас Дата

І	II	III	IV	V	VI	VII	VIII	IX	X	XI	XII	XIII
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10	11	12	13
14	15	16	17	18	19	20	21	22	23	24	25	26
27	28	29	30	31	32	33	34	35	36	37	38	39
40	41	42	43	44	45	46	47	48	49	50	51	52
53	54	55	56	57	58	59	60	61	62	63	64	65
66	67	68	69	70	71	72	73	74	75	76	77	78
79	80	81	82	83	84	85	86	87	88	89	90	91
92	93	94	95	96	97	98	99	100	101	102	103	104

Цей тип важкий для контакту. Переконання відбуваєтья повільно. Для встановлення контакту нерідко корисно зачіпати сфери, у яких акцентуант прагне до гіперкомпенсації. По відношенню до цього типу необхідно притримуватися не директивних методів психокорекції: чисельні тривалі бесіди, детальний розбір фактів та ситуацій, які спростовують переконаність у неповноцінності й підозрілій тривожності в несприятливому відношенні оточуючих.

За результатами наших досліджень у 1993-1999 роках у групі підлітків-деліквентів, які перебували на обліку в міліції за здійснення різних правопорушень психастенічний тип складає всього 7%.

І.9. Узагальнений психологічний портрет особистості неповнолітнього злочинця.

Потреби спілкування і самоствердження підлітка повинні бути реалізовані в сприятливих умовах сім’ї і групи однолітків у навчальному закладі. Якщо це з якихось причин не відбувається, то самоствердження здійснюється в неформальних підліткових групах (вуличних, дворових тощо) у формі асоціальних проявів (пияцтво, наркоманія, паління, хуліганство тощо). Про ці групи кажуть як про групи ризику, що формують антисуспільні настанови підлітка й асоціальну мотивацію поведінки.

Так, неповнолітні злочинці в порівняні з однолітками, які правопорушень не здійснили, мають соціально обтяжливі дефекти психофізіологічного й інтелектуального розвитку, у тому числі:

− різні порушення в діяльності організму, що проходили в період внутрішньоутробного розвитку, пологів, у дитячому і ранньому дитячому віці (у тому числі від черепномозкових травм, загально соматичних і інфекційних захворювань);

− яскраво виражені, починаючи з дитячого віку, невропатологічні риси та акцентуйовані й патохарактерологічні реакції (надмірна крикливість, плаксивість, підвищена образливість, легка вразливість, вередливість, афективність, роздратованість, постійне хвилювання, порушення сну, мови тощо);

− захворювання алкоголізмом;

− явище фізичного інфантилізму (млявість, швидка стомлюваність, низька працездатність тощо) або явне відставання у фізичному розвитку, що включає дефекти зовнішнього вигляду;

− знижений рівень інтелектуального розвитку, який створює труднощі в спілкуванні з однолітками, вихователями, у навчанні і праці, ускладнює отримання необхідної інформації й соціального досвіду.

Можна приблизно накреслити узагальнений психологічний портрет особистості неповнолітнього злочинця. Перш за все необхідно відзначити деформацію правосвідомості в неповнолітніх злочинців. Серед них є припустимим порушення кримінально-правової або іншої правової заборони. Негативне ставлення до нормативно-правових заборон корегується у неповнолітніх з настановою на їх порушення.

Деформація в ціннісно-мотиваційній сфері відображає, з одного боку, відсутність зацікавленості в навчанні або продуктивній праці, з іншого – демонструє гіперпотяг до відпочинку, проведення дозвілля, володіння модним одягом тощо. Здійснення злочинів саме має на меті задоволення гіпертрофованих дозвільних потреб та інтересів. Проведення дозвілля неповнолітніми правопорушниками пов’язано з вживанням алкогольних напоїв, наркотиків, вступом у сексуальні стосунки тощо.

У неповнолітніх правопорушників значно деформована емоційна сфера, спостерігається емоційна “тупість”, нечутливість до страждань інших, агресивність. Одночасно відмічається емоційна неврівноваженість, ефективність, схильність до неадекватним ситуації реакціям. Нерідко спостерігається також негативні зміни волі й вольових якостей.

Серед неповнолітніх злочинців в останній час спостерігається прояв психопатичних рис, які не пов’язані зі спадковістю й в основному набуті внаслідок несприятливих умов життя і виховання. Вибіркове вивчення нервово-психічного здоров’я підлітків, які зафіксовані в інспекції в справах неповнолітніх органів внутрішніх справ, показало, що в 12% присутня психопатія, у 50% – акцентуації характеру. У 60% досліджуваних діагностовано акцентуацію за нестійким типом, у 20% – за гіпертимним типом. Головне, що відрізняє цих підлітків, – труднощі в самоконтролі, “неможливість пригальмувати”, надмірна рухливість, поведінкова нестійкість (А.В. Лебедів, 1985).

Як показують дослідження, в абсолютній більшості неповнолітні злочинці – це особи, що мають звички, схильностями і стійкі стереотипи антисуспільної поведінки. Для них властиві:

117

2. Групове й індивідуальне консультування. Зрозуміло, сам по собі діагноз мало що говорить підлітку, тому експериментатор у відповідній формі (бесіди з класом, факультативне, гурткове заняття тощо) повинен довести до відома учнів феноменологічний опис кожного типу, сформувати в кожного учня поняття про акцентуацію характеру. Подібне інформування дуже потрібне для учнів, оскільки чим більше своїх якостей людина вирізняє при аналізі свого “Я”, тим вищий рівень його самосвідомості. Після групової консультації багато підлітків, як правило, бажають піти до психолога на індивідуальний прийом. У процесі бесіди учень починає говорити про себе, про свій характер, а також хоче отримати рекомендації з удосконалення його. При цьому нерідко підлітки приходять з психологічними проблемами, які вимагають кропіткої роботи: додаткових досліджень, тривалої корекційної роботи.

3. Спираючись на отримані результати, психолог у продуманій, коректній формі (турбуючись, перш за все, про інтереси підлітка) дає рекомендації стосовно цього підлітка класному керівнику, батькам, учителям, адміністрації школи.

ІІІ.3. Тест А.С. Прутченкова, А.А. Сіялова

“Акцентуація характеру дітей” (АХД)

Тест “Акцентуація характеру дітей” на думку його авторів А.С. Прутченкова та А.А Сіялова не має на меті поставити діагноз якоїсь психічної хвороби. АХД діагностує риси характеру в межах звичайного малюнка особистості та виділяє наступні тринадцять типів акцентуацій, тобто яскраво виражених акцентуйованих характерівпсихотипів: (див. таблицю 13).

ІІІ.3.1. Процедура тестування

Для проведення АХД необхідно мати “Опитувач” і “Бланк відповідей” (див. таблицю 14). Перед початком тестування експериментатор повинен пояснити його мету, коротко описати структуру методики та створити у випробуваних відповідний настрой.

116

Таблиця 12.

Приклад діагностичної процедури теста МПДО:

Бланк відповідей Петров В., 9-б клас

Тип					Номер тверджень									МДЧ
Г	1	12	23	34	45	56	67	78	89	100	111	122	133	10
Ц	2	13	24	35	46	57	68	79	90	101	112	123	134	8
Л	3	14	25	36	47	58	69	80	91	102	113	124	135	9
А	4	15	26	37	48	59	70	81	92	103	114	125	136	8
С	5	16	27	38	49	60	71	82	93	104	115	126	137	8
Т	6	17	28	39	50	61	72	83	94	105	116	127	138	9
І	7	18	29	40	51	62	73	84	95	106	117	128	139	9
3	8	19	ЗО	41	52	63	74	85	96	107	118	129	140	9
д	9	20	31	42	53	64	75	86	97	108	119	130	141	9
н	10	21	32	43	54	65	76	87	98	109	120	131	142	10
к	11	22	33	44	55	66	77	88	99	110	121	132	143	4

педантичний тип, а приписування собі рис гіпертимного типу необхідно розглядати як прояв гіперкомпенсації (бажання стати сильним там, де ти слабкий), або психологічного захисту, або того й іншого разом.

ІІІ.2.4. Робота з учнями за результатами тестування

І процедура, й особливо результати обстеження особливостей характеру викликає живу зацікавленість в тестуємих, і, природно експериментатор (шкільний психолог, учитель) повинен піти на зустріч бажанню того, хто тестувався, познайомити з результатами дослідження, отримавши індивідуальну консультацію.

Виходячи з досвіду автора, можна рекомендувати наступну програму роботи з учнями за результатами тестування:

1. Повідомлення кожному протестованому його діагнозу, який відображається в розробленій автором спеціально заведеній на кожного учня “Психологічній карті особистості учня” (див. Додаток ІІІ.5.1).

1) постійна демонстрація нехтування нормами загальноприйнятої поведінки;

2) слідування негативним традиціям і звичкам (пияцтву, азартним іграм, наркотикам);

3) бродяжництво, систематичні втечі з дому, начальновиховних та інших закладів;

4) ранні статеві зв’язки, статева розпуста;

5) нерідке виявлення, у тому числі й у безконфліктних ситуаціях, злісності, мстивості, жорстокості, насильства;

6) навмисне створення конфліктних ситуацій, постійні конфлікти в родині, тероризування батьків та інших членів сім’ї;

7) культивування ворожнечі до інших груп неповнолітніх, що відрізняються соціально сприйнятливою поведінкою, дисциплінованістю, успіхами в навчанні;

8) звичка до присвоєння всього, що погано лежить, що можна безкарно відняти у більш слабкої людини.

Сьогодні особливо гостро стоїть проблема вдосконалення профілактики злочинів неповнолітніх.

Так, через різні причини відсутня чітка система роботи з неповнолітніми правопорушниками:

а) законодавство застаріло, а нові нормативно-правові приписи не виробленні;

б) комісія зі справ неповнолітніх не виконує сьогодні функцій координаційного центру щодо боротьби зі злочинністю неповнолітніх;

в) дійсно ненормальним є становище, коли основний тягар профілактичної й виховної роботи з неповнолітніми правопорушниками несуть органи внутрішніх справ, прокуратура і суд, тобто організації, які здійснюють примус і каральний вплив та дії;

г) відсутні науково обґрунтовані рекомендації щодо здійснення профілактичної та виховної роботи;

д) органи освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення та інші органи й комітети, що несуть відповідальність за духовний та моральний стан зростаючого покоління нашої країни по суті відійшли від надання допомоги сім’ї у вихованні важких підлітків і розробці відповідних рекомендацій.

ГЛАВА II.

ПСИХІЧНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ ПРОЯВІВ

ХАРАКТЕРОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ

ОСОБИСТОСТІ

Короткий зміст глави

ІІ.1. Сутність психічної саморегуляції

ІІ.2. Саморегуляція проявів параноїчних (ригідних) рис ІІ.3. Саморегуляція проявів збудливих (епілептоїдних) рис ІІ.4. Саморегуляція проявів гіпертимних рис

ІІ.5. Саморегуляція проявів істеричних (демонстративних) рис.

ІІ.6. Саморегуляція проявів шизоїдних рис.

ІІ.7. Саморегуляція проявів психастенічних (тривожних) рис.

ІІ.8. Саморегуляція проявів сенситивних рис.

ІІ.9. Саморегуляція проявів дистимічних (гіпотемічних) рис.

ІІ.10. Саморегуляція проявів конформних рис.

ІІ.11. Саморегуляція проявів рис нестійкості.

ІІ.12. Саморегуляція проявів астенічних рис.

ІІ.13. Саморегуляція проявів емотивно-лабільних рис.

ІІ.14. Саморегуляція проявів циклоїдних (гіпертимних і гіпотимних) рис.

ІІ.15. Саморегуляція особистості з іпохондричним розвитком.

115

Інші сполучення, що отримані за допомогою МПДО, повинні бути визнанні як такими, що не сполучаються (що доведено клінічними спостереженнями);

б) якщо з якогось типу набрано балів на 4 більше, ніж за інши-

ми типами, то останні не діагностуються, навіть якщо сполучення сумісне;

в) у випадку несумісних сполучень діагностується той тип, на

користь якого набрано більше балів;

г) якщо стосовно двох несумісних типів є однакова кількість

балів, то для виключення одного із них необхідно керуватися наступними правилами домінування (зберігається тип, вказаний після знаку рівності):

Г + Л = Г А + І = І Ц + А = А С + З = З

Г + А = А А + З = З Ц + С = С С + Д = Д

Г + С = Г А + Н = Н Ц + Т = Т С + Н = Н

Г + Т = Т Ц + І = І

Г + І = І Т + З = З Ц + З = З Л + Т = Т

Г + З = Г Т + Д = Д Ц + Д = Д Л + І = І

Т + Н = Н Ц + Н = Н Л + З = З

3. Якщо МДЧ досягнуто або перевищено стосовно декількох типів і за правилом 2 їх не вдається скоротити до двох, то тоді відбираються два типи з найбільшою кількістю балів, після чого керуються правилом 2.

4. Якщо за контрольною шкалою отримано більш 4 балів, то, як вже відмічалось, до шкали демонстративності додається 1 бал, якщо більше 7 – додається відповідно 2 бали. Однак, якщо після цього демонстративний тип не діагностується, результати дослідження визнаються недостовірними та їх необхідно повторити.

Досягнення або перевищення МДЧ з того чи іншого типу плюс представленні вище правила ідентифікації типів гарантують точність діагностики не менш Р > 0, 95.

У даному випадку МДЧ перевищено з двох типів: Гіпертимний тип – 10; Тривожно – педантичний – 10.

Згідно правилу 2-а, гіпертимний і тривожно-педантичний типи співвідносяться. Згідно правилу 2 – в і 2-г, діагностується тривожно –

114

ляє собою нижню межу довірливого інтервалу, яка розраховується за формулою:

МДЧ = М – Rn · W,

де

M – середній за вибіркою бал даного типу акцентуацій; Rn – табличний коефіцієнт; W – розмах даних.

Мінімальні діагностичні числа (МДЧ) для типів акцентуацій такі: гіпертимний тип – 10; циклоїдний тип – 8; лабільний тип – 9; астеноневротичний тип – 8; сенситивний тип – 8; тривожнопедантичний тип – 9; інтровертований тип – 9; збудливий тип – 9; демонстративний тип – 9; нестійкий тип – 10; контрольна шкала – 4.

Показник контрольної шкали в 4 бали розглядається як вже критичний. Високий показник за цією шкалою свідчить про тенденцію тих, хто тестується давати “добрі” відповіді. Високі бали за шкалою неправди можуть слугувати також додатковим свідченням демонстративності в поведінці тестуємого. Тому при отримані за контрольною шкалою більш 4 балів необхідно прибавити до шкали демонстративності 1 бал. Якщо ж показник за контрольною шкалою перевищує 7 балів, то до шкали демонстративності прибавляють 2 бали. Однак якщо не дивлячись на це, демонстративний тип не діагностується, то результати тестування слід визнати недостовірними.

ІІІ. 2. 3. Правила ідентифікації типів:

1. Якщо, МДЧ досягнуто або перевищено за одним типом, то діагностується цей тип.

2. Якщо МДЧ перевищено за декількома типами, то діагностуються:

а) у випадку нижче перерахованих сполучень – змішаний тип:

Г, Ц Г, Д Г, Н

Ц, Л

Л, А Л, С Л, Д Л, Н

А, С А, Т А, Д

С, Т С, І

Т, І

І, З І, Д І, Н

З, Д З, Н

Д, Н

ІІ.1. Сутність психічної саморегуляції

Насамперед необхідно відзначити, що при досить високому рівні інтелекту прояву характерологічних особливостей носять зовсім інший характер. Інтелект має на увазі здатність до саморегуляції проявів своїх властивостей якостей. Якщо слідувати цій логіці далі, то в певному сенсі можна стверджувати, що розвиток у людини здатності до саморегуляції буде сприяти розвитку в неї рівня інтелекту. Це й дає людині можливість керувати своєю психікою, перетворюючи особливості своєї натури в достоїнства, а не в недоліки. Зріла особистість означає гармонічний розвиток емоційної та інтелектуальної сторони, тобто диференційовану й розвинуту емоційність, досить добре організовану й керовану.

Усе це підводить нас до розгляду проблеми психологічної саморегуляції – спрямованому впливу на будь-який процес організму, формуванню здібностей усвідомленого включення в неусвідомлені реакції. Адже свідомість є активним початком в організації і керуванні психікою, тому що це “керування здійснюється на ґрунті самоспостереження й орієнтації у своєму внутрішньому світі” (К. І. Міровський).

Таким чином, необхідними умовами психорегулюючого самовпливу є самоспостереження та самооцінка стану своїх психологічних процесів й усього внутрішнього світу відчуттів.

Виділяються 4 етапи в організації та керуванні своїми психічними функціями.

І етап пов'язаний з усвідомленням необхідності активної діяльності в напрямку корекції своєї поведінки.

ІІ етап – оцінка обставин у власному внутрішньому світі, вивчення стану своїх психічних процесів і функцій шляхом їхнього самоспостереження. При цьому людина повинна спробувати ніби з боку спостерігати свою психічну діяльність.

ІІІ етап – знайшовши відхилення у своїй поведінці, пов'язаної з тими чи іншими характерологічними особливостями, необхідно зробити внутрішнє, інтелектуальне зусилля, спрямоване на коригування установлених відхилень. Це інтелектуальне зусилля повинне ґрунтуватися на різних способах самонавіювання та самовпливу.

ІV етап пов'язаний з активною підтримкою оптимального рівня душевної й соматичної рівноваги та працездатності в умовах соціальних і виробничих контактів.

Отже, психічна саморегуляція ґрунтується насамперед на методі самонавіювання, самопереконання і самовпливу. Усе це має пряме відношення до системи аутотренінгу. Сутність методу автогенного тренування – у засвоєнні низки спеціальних вправ, мета яких – навчитися навіювати собі визначені психічні стани.

ІІ.2. Саморегуляція проявів параноїчних

(ригідних) рис

Параноїк гірше всього піддається самонавіюванню. Однак, якщо цей психотип поставить перед собою мету оволодіти способами саморегуляції, то й тут діяльність його може бути продуктивною. Насамперед, формули самонавіювання повинні бути спрямовані на придушення в собі агресивних, ворожих реакцій, на спробу встати на місце інших людей, зрозуміти їх, розібратися в об'єктивних причинах подій, що відбуваються, а потім вже відповідно на них реагувати. Наприклад, “Увесь світ не такий ворожий, як мені здається”, “Причини моїх невдач можуть лежати і в мені самому, а не тільки в оточуючих мене людях”, “Перш ніж підозрювати людину в поганому до себе ставленні, необхідно всебічно та ретельно в цьому розібратися”, “Коли в мене щось не виходить, зовсім не обов'язково обвинувачувати в цьому когось, винним можу бути також я сам”... тощо.

Для цього є декілька психотехнічних вправ, що даному психотипу доцільно регулярно виконувати.

Психотехнічні вправи.

“День без зауважень” – учіться стримувати свої негативні емоції, своє невдоволення оточуючими. Вам, безумовно, хочеться висловити, що ви думаєте про тих, хто поруч з вами, неприємно переносити прояв вашої зневаги.

Учіться не лаятися. Дайте собі слово – цілий день усім прощати, приймати слова інших з розумінням, нікого не критикувати, не робити зауважень (як би цього не хотілося), не засуджувати вчинки однокласників, членів своїх родин та не лаятися ні з ким.

Якщо вийшло та ви весь день змогли прожити саме так, то надалі збільшуйте цей період до двох днів і т.д. Доведіть тривалість вправ до одного тижня, а потім проаналізуйте, що змінилося у вас і у ваших стосунках з людьми.

113

гії акцентуацій характеру на лекція й семінарах, що проводилися дослідниками.

Експерти отримували діагностичний лист на учня свого класу, на якому на вертикалі зліва розташовувались найменування типів і короткий опис їх провідних рис, а на горизонталі зверху розташовувався список учнів класу. Завдання експерта полягало у наступному – необхідно було оцінити за десятибальною шкалою прояв у кожного учня класу того чи іншого симтомокоплексу. Збіг діагнозів, отриманих за допомогою МПДО, з діагнозами, які виставили експерти на базі “шкільної клініки”, склав 87%. Якщо врахувати, що за даними А. Личко, збіг діагнозів з ПДО з експертними оцінками стосовно деяких типів (шизоїдний, збудливий, психастенічний) складає біля 70%, то вказаний показник можна рахувати задовільним.

Необхідно відмітити особливу утрудненість ідентифікації (як з опитувачами, так і за допомогою експертних оцінок) циклоїдного, астеноневротичного й сенситивного типів. За допомогою додаткових даних, які отримані методом спостережень за поведінкою учнів, індивідуальних бесід з підлітками та їх батьками, а також із застосуванням таких методик, як діагностика узагальнюючих настанов, опитувач Айзенка та інші, були виявлені досить часті випадки “маскування” вказаних типів, наприклад, циклоїдний тип маскується під лабільний.

Надійність опитувача перевірялась методом повторного тестування за два тижні. Підтвердилось 94% діагнозів. МПДО апробований на 316 акцентуйованих підлітках 8-11 класів.

ІІІ. 2. 2. Побудова МПДО

“Опитувач” (див. додаток 3) включає 143 тверджень, які розподілені за 10-ма діагностичними шкалами й однією контрольною (шкалою правдивості). У кожній шкалі по 13 тверджень, які надаються у випадковому порядку. Діагностуються наступні типи акцентуацій: гіпертимний (Г), циклоїдний (Ц), лабільний (Л), астеноневротичний (А), сенситивний (С), тривожно-педантичний (Т), інтровертований (І), збудливий (епілептоїдний)(З), демонстративний (істероїдний) (Д), нестійкий (Н).

На базі зібраного матеріалу, окремо по кожному типу акцентуацій, визначене мінімальне діагностичне число (МДЧ), що представ-

112

години на одну людину). Окрім того, ПДО дуже важко застосовувати в груповому варіанті. Тому шкільному психологу потрібний більш портативний тест, який легко застосовується в груповій діагностиці. З цією метою й була зроблена спроба модифікації ПДО.

Так, по – перше, у текст опитувача включені тільки діагностичні питання, що дозволило різко зменшити його об’єм (з 351 до 143 питань), і, зберігши розповсюджену в середовищі шкільних психологів типологію акцентуацій, яка розроблена А. Личко, зробити процедуру використання опитувача близькою до таких зручних методик, як опитувач Шмішека та інших.

По – друге, діагностично значущими вважаються тільки відповіді “Так”, що дозволяє провести обстеження за один прийом (а не у два, як у ПДО, де після вибору “Так” піддослідний повинен, вибравши не типове для нього твердження, позначити їх індексом “Ні”).

По – третє, важливою перевагою МПДО є те, що значна частка обробки результатів тесту проводиться самими піддослідними: підрахунок балів на бланку відповідей, виділення шкал з найбільшою сумою балів. Процедура обстеження спрощена настільки, що учень 9-12 класів, спираючись на інструкцію до тесту, може здійснити самотестування в процесі індивідуальної консультації в кабінеті психолога. Зрозуміло, що обов’язком психолога залишається роз'яснення отриманих результатів, бесіда за результатами тестування, тобто власне психологічне консультування. У середньому час обстеження однієї людини складає 30-35 хвилин. Тест зручний і в груповому варіанті.

По – четверте, модифікація торкнулась й змісту опитувача. Так, деякі питання отримані шляхом аналізу великої кількості проекцій акцентованих підлітків за допомогою методики незакінчені речення. Наприклад, дуже поширена серед інтровертованих підлітків проекція: “Я часто боюсь, що в майбутньому залишусь самотнім”. Це й низка інших тверджень не входять у названі вище опитувачі. Змістовна валідність МПДО перевірялась двома способами:

а) за кореляцією діагнозів, отриманих з МПДО з діагнозами,

отриманими з ПДО. Співпадання у відповідях за всіма типами акцентуацій у сукупності склали 76%;

б) перевірялись кореляції отриманих з МПДО діагнозів з експертними оцінками класних керівників. Були відібрані вчителі, які мали досвід роботи з даним класом не менше трьох років і, які відповідально ставились до своїх обов'язків. Експерти відповідним чином готувалися, зокрема, отримали теоретичну підготовку з феноменоло“Приємна розмова” – якщо питання, що викликає у вас неприємні емоції, не дуже принципове, прагніть спілкування з людиною зробити просто приємним. Має рацію ваш співрозмовник або ні (зараз це не має принципового значення), намагайтеся, щоб цій людині з вами було гарно, спокійно та в неї з'явилося бажання ще раз зустрітися та поспілкуватися з вами. Потім ще раз обов'язково поговоріть з нею й довідайтеся, що вона думає про минулу бесіду. Чи було дійсно їй приємно розмовляти з вами.

“Я радий тебе бачити” – при зустрічі з будь-якою людиною, навіть з тим, кого ви зовсім не знаєте, перша ваша фраза повинна бути такою: “Я радий тебе бачити!”. Скажи це від усього серця або подумай так та тільки після цього починай розмову. Якщо в процесі бесіди ви відчуєте дратливість або гнів, то кожні 2-3 хвилини вимовляйте думкою або вголос ці слова: “Я радий тебе бачити!”.

“Добра посмішка” – при усій своїй зайнятості намагайтеся частіше зустрічати оточуючих доброю й привітною посмішкою, тим більше, коли до вас звернуться, також посміхнувшись. Якщо одразу не виходить, спробуйте посміхнутися внутрішньою посмішкою, вона, як правило, повинна бути завжди.

ІІ.3. Саморегуляція проявів збудливих

(епілептоїдних) рис

Формули корекції для епілептоїда можуть бути приблизно наступними: “Я спокійний,... я зовсім спокійний, немає нічого такого, що могло б вивести мене з рівноваги”, “Я здатний керувати собою і своїми імпульсами”, “У моєму житті не може бути ситуації, яка штовхнула б мене в стан неприборканого збудження”, “Перш ніж зробити те, на що штовхає мене моя імпульсивність, я повинен “схопити себе за руку” й подумати про можливі наслідки мого поводження” і т.д.

З метою керування реакціями роздратування, гніву, люті, настільки характерними для епілептоїда варто застосовувати мімікотонічне тренування. Воно полягає в навіюванні собі відповідних “мімічних масок” – спокою, доброзичливості, співчуття. Іншими словами, як тільки людина почуває наростання в себе емоцій гніву, люті, роздратування, презирства, їй потрібно зробити спокійний і доброзичливий вираз обличчя, уявляючи собі при цьому знайомих людей з такими обличчями та намагатися імітувати їх.

Психотехнічні вправи.

“Виконавець бажань”. Ви звикли виконувати усі свої бажання, а тепер спробуйте виконувати бажання близьких, рідних вам людей, своїх знайомих, однокласників. Спробуйте жити відповідно до тих вимог, що пред'являють вони, а не ви.

Так, для початку виберіть найбільш приємну для вас людину та намагайтеся виконати всі її бажання без усяких умов з вашого боку. Якщо не вийшло, через 1-2 дні зробіть ще одну спробу здійснити бажання іншої близької вам людини. Якщо це вийшло, поступово збільшуйте коло людей, бажання яких ви будете виконувати.

“Відомий”. У процесі ділової бесіди або простої розмови намагайтеся періодично передавати ініціативу вашому співрозмовнику, наприклад, запитуючи його: “А як ви вважаєте? Що ви міркуєте з цього питання?” Ще краще, якщо ви будете говорити про те, що цікавить та що хвилює вашого співрозмовника.

Не робіть жодних зауважень з приводу манери спілкування вашого співрозмовника, навпаки, похваліть його. Але робити це потрібно без іронії, доброзичливо.

“Споглядач”. Навчіться ставитися до всього, що з вами трапляється, як сивий східний мудрець, споглядаючи, тобто, перед тим, як реагувати на вчинки близьких однокласників, просто тих, хто оточує вас, запитайте себе: “А як би повела себе на моєму місці мудра людина? Що б вона сказала або зробила?”.

Приймайте рішення та дійте тільки після кількох хвилин таких споглядацьких роздумів.

ІІ.4. Саморегуляція проявів гіпертимних рис

Формули корекції поведінки гіпертиму повинні бути пов'язані перш за все зі спрямованістю на свідоме зосередження психічної активності на конкретних проблемах, які в цю мить можуть стояти перед школярем. Наприклад, “Я зараз займаюся тільки цією вузькою проблемою та доки я її не вирішу я не маю права відволікатися на щось інше”, “Перед тим як зайнятися іншою проблемою, що мене цікавить, я повинен детально та до кінця розібратися в тій якою займаюся зараз”. Потрібно виробляти в собі вміння жити цілеспрямовано й скерувати всю енергію гіпертимного темпераменту в чітко окреслене й конкретне русло. Діяльність “взагалі” – ось слабке місце даної особистості, тому, перш за все, необхідні формули на звуження та конкретизацію своїх занять, на відповідність їх тій справі за яку

111

При оцінці можливості формування психопатії треба керуватися наступними правилами:

Правило 1. Відсутність зазначених ознак не може свідчити проти клінічного діагнозу психопатії, тому що в 30% випадків, які клінічно верифіковані як психопатії, ці ознаки можуть бути відсутніми.

Правило 2. Наявність зазначених ознак у підлітків з порушеннями поведінки може розцінюватися як один з аргументів на користь діагнозу психопатії при клінічній оцінці, але не як вирішальний діагностичний фактор.

Правило 3. Виявлення зазначених ознак при масовому обстеженні не може служити прямою вказівкою для підозр відносно психопатії. Однак такі підлітки потребують більш ретельного й детального психологічного обстеження.

Після того, як визначений тип акцентуації характеру та визначені показники, психологом може бути зроблений висновок.

Однак, перед тим, як робити висновок, бажано зіставити результати тестування з ПДО й аналітичні дані, які отримані від близько знаючих підлітка осіб. Особливо важливо одержати відомості за наступними питаннями: звичайний стан і динаміка настрою підлітка, поведінка в ситуаціях взаємодії з однолітками, дорослими (особливо варто відзначати реакції емансипації, групування, конформность і т.п.), самооцінка ситуації, яка є уразливим місцем підлітка, прагнення та інтереси підлітка, схильність до різних підліткових і дитячих реакцій, сексуальна поведінка та інше. Анамнестичні відомості бажано викладати в лаконічній формі й включати в них лише інформативні для діагностики типів ознаки. Випадки явної розбіжності результатів тестування з анамнезом свідчать про недостовірність цих результатів.

При складанні висновку, крім вказівки діагностованого типу акцентуації, можна використати описові поведінкові характеристики типів акцентуації, які представлені в першому розділі.

ІІІ. 2. Модифікований Патопсихологічний

Діагностичний Опитувач (МПДО)

ІІІ. 2. 1. Зміст модифікації

Відзначимо, що при всіх своїх достоїнствах ПДО А. Личко шкільними психологами використовується дуже рідко, в основному – через складність та необхідність великих витрат часу (від 1 до 1,5

110

ІІІ.1.4. Ризик соціальної дезадаптації (шкали Ю. В. Попова, Н. Я. Іванова)

Оцінка можлива, якщо визначено один з типів Г, Л, С, Ш, Е, І, Н.

Якщо діагностований змішаний тип, то орієнтуватися треба на той тип, стосовно якого набране більша кількість балів. Якщо ж кількість балів однакова, користуються шкалою кожного з них.

Для визначення ризику соціальної дезадаптації треба користуватися наступними списками ознак для діагностування типу:

Типи акцентуацій	Ознаки дезадаптації
Гіпертимний	Г ≥ 11, Е ≥ 7, Н ≥ 8, Д ≥ 5, Е ≥5 ,Г+Н ≥ 19
Лабільний	Л ≥ 12, Ш ≥7, Н ≥ 7, Е ≥ 4, d ≥ 4
Сенситивний	С ≥ 11, Е ≥ 6, d ≥ З, Дп амбівалентність*
Шизоїдний	Л ≥ 6, Ш ≥ 12, d ≥ 5
Епілептоїдний	Ш≥7, І ≥ 8, Н ≥ 8, Е ≥ 5, d ≥ 5
Істероїдний	А ≥ 5, П ≥ 8, І ≥ 13, Н ≥ 7, d ≥ 6
Нестійкий	Ц ≥6, Н ≥ 10, В ≥ 5, А+С +П ≥ 7

*Дп амбівалентність – наявність і позитивних, і негативних балів за шкалою депресії.

Наявність хоча б однієї ознаки свідчить про ризик дезадаптації.

Якщо ознак 2 і більше – роблять ризик дуже високим. Можливість формування психопатії Визначається за таблицею:

Типи акцентуацій	Ознаки формування психопатії
Гіпертимний	Н ≥10, К ═ 0, Е ≥ 6
Лабільний	А ≥ 6, Ш ≥ 7, К ═ 0, Д ≥6
Сенситивний	С ≥ 12
Шизоїдний	Г≤ 1, Л ≤ 1, Ш ≥ 13, d ≥7, V ≥ + 4
Епілептоїдний	Г = 0, Ц ≥ 8, К ≤ 1, d ≥ 7, V ≥ + 4
Істероидний	Г = 0, Ц ≥ 8, К ≤ 1, d ≥ 6, дві помилки у виборах і більше при умові, що Е ≥ 10
Нестійкий	Н ≥ 12, К ≤ 1, В ≥ 5, V ≤ - 6

взявся: “Я повинен розуміти наскільки важливо те, що я роблю, – тому я не маю права ставитися до цього поверхнево, просто так, опустивши руки”, або більш сильна формула : “ Коли людина бере на себе відповідальність за якусь справу – це означає, що вона готова за неї вмерти”.

Гіпертиму необхідно виховати в собі певне схвалення педантичних рис – відповідальність, почуття обов'язку.

Психотехнічні вправи.

“Повний порядок”. Візьміть за правило періодично приводити в порядок свої речі, книги, підручники, записи. Для початку наведіть елементарний порядок у себе на столі, знайдіть конкретне місце для кожної речі та в подальшому намагайтеся класти її саме туди.

“Навести лад у своїх думках” ви зможете за допомогою щоденника або тижневика, у який слід записувати найважливіші справи, які потрібно виконати на майбутній день, а ввечері перевіряти чи все виконано. Намагайтесь дотримуватися плану.

“Кінець – справі вінець”. Давайте робити одну маленьку справу але до кінця, встановіть порядок виконання та дійте. Пам'ятайте, всьому – свій час. До тих пір поки ви не закінчите роботу, ніяких розваг, гостей, смачних страв, приємних занять. Нехай це буде лише раз на тиждень, але обов’язково одну справу доводьте до кінця.

“Планування”. На аркуші паперу запишіть усі свої плани на поточний день. Тепер подумайте та викресліть те, що ви не зможете виконати. Ще раз прогляньте пункти, що залишилися. Якщо не виникнуло бажання закреслити ще щось – залишайте без змін.

А тепер головне – усе що залишилося потрібно обов'язково виконати! Привчайте себе виконувати те, що написано. Краще менше планувати, але все виконувати.

Радимо скласти такий перелік на тиждень, місяць, рік. І так само працювати з ним.

ІІ. 5. Саморегуляція проявів істеричних (демонстративних) рис.

Для того, щоб корегувати витісняючи здатність істерика, необхідно використовувати формули на споглядне повернення до пам’яті важливих та відповідальних речей, нехай і не дуже приємних. Наприклад, “Я пам’ятаю усе, що мені потрібно зробити”, “Та справа, яку я запланував собі, є дуже важливою і я не повинен ані на хвилину забувати про неї”, “Я не маю права забувати про страждання і турботи близьких людей, я маю думати не про себе, а допомагати їм”... і тому подібні формули, що пов'язані з утриманням у свідомості неприємних почуттів, фактів, переживань, якщо це потрібно людині. Саме головне – це потрібно зрозуміти, що “витіснення – це не найкращий спосіб вирішення своїх проблем, що це тільки тимчасовий відхід від проблем, а не вирішення, що це заводить людину в глухий кут, з якого немає виходу, окрім як шляхом істеричних проявів своєї слабкості –”тікати у хворобу” і т.п.

У людей демонстративного складу яскраво виражена схильність тікати від труднощів, але потрібно знати: якщо ми ставимо собі мету чогось досягнути в житті, щось в ній встигнути та якось розвиватися, то труднощі – це саме те, що формує нас, що людина росте й розвивається як особистість тільки постійно щось долаючи. Важливо щоб діяльність з такого роду долання мала певні цілі та безпосередньо сильні мотиви, це робить поведінку більш інтегрованою й психічні інтегративні системи не перевантажуються. Однак, якщо мета відсунута у часі, то може виникнути негативне ставлення до мети, а також й конфлікт може бути в ситуації вибору між рівнобажаними цілями.

Отже, згідно із цими чотирма типами корекції своїх характерологічних особливостей, істероїду потрібно: по-перше, чітке усвідомлення необхідності активної діяльності в цьому напрямку; по-друге, виявлення основних причин відхилення у своїй поведінці (витіснення неприємних фактів, уникнення труднощів, прагнення до “легкого” вирішення проблем, надмірна егоцентрична фіксація й таке інше); по-третє, свідоме вольове інтелектуальне зусилля в процесі аутотренінгу – використання формул самонавіювання, спрямованих на усунення відхилень у поведінці, на керування нею з метою зробити її більш адекватною та зрілою; по-четверте, це такого роду самооцінка своєї поведінки і постійне внутрішнє корегування її з використанням відповідних формул має стати природнім станом людини, такого роду внутрішній тренінг має проходити не час від часу, а має бути фактором підтримки оптимального рівня психічної рівноваги та працездатності людини.

Психотехнічні вправи.

“Флегматик”. Вам не важко перетворитися на людину іншого темпераменту, наприклад, флегматика. Візьміть собі за правило деякий час буди флегматиком. Говоріть рівним, тихим голосом повіль-

109

а) у випадку нижчеперелічених сумісних сполучень діагносту-

ється змішаний тип:

ГЦ, ГН, ГІ;

ЛА, ЛС, ЛІ, ЛН;

АС, АП, АІ;

СП, СШ;

ШЕ, ШІ, ШН;

ЕИ, ЕН;

ІН

Виключення становить випадок у правилі 6.

б) у випадку інших сполучень діагностується той тип, на ко-

ристь якого отримано найбільше перевищення в балах над його

МДЧ;

в) якщо у відношенні двох несумісних типів досягнуте однакове перевищення над МДЧ, то для виключення одного з типів керуються наступним принципом домінування:

Г + Л = Г

Г+А = А

Г+С = Г

Г+П = П

Г+Ш= Ш

Г+Е = Е

Ц+А=А

Ц+С = С

Ц+П = П

Ц+Ш=Ш

Ц+Е = Е

Ц+І = І

Ц+Н= Н

Л+П = П

Л+Ш= Ш

Л+Е = Е

А+Ш= Ш

А+Е=Е

А+Н=Н

С+Е=Е

С+І = І

С+Н=Н

П+Е=Е

П+І = І

П+Н =Н

Правило 6. Якщо, на користь якогось типу досягнуте перевищення над МДЧ більше, ніж в інших типів і різниця в перевищенні МДЧ становить більше 4-х, то інші типи не діагностуються, навіть якщо сполучення сумісне.

Правило 7. Якщо, МДЧ досягнуто у відношенні трьох і більше типів та за правилами 2, 3, 4 і 6, їх не вдається скоротити до двох, то відбираються два типи, на користь яких отримане найбільше перевищення в балах та далі виконується правило 5.

Правило 8. У всіх інших випадках при необхідності зробити вибір між декількома типами, у відношенні яких досягнуто однакове перевищення над МДЧ, діагностується 1-3 типа, які відповідно до правила 5 сумісні з найбільшою кількістю з інших порівнюваних.

108

Психологічна схильність до алкоголізації (V)

Визначається без графіка. Підраховується алгебраїчна сума балів у шостій темі (“Відношення до спиртних напоїв”) з 1-го й 2-го дослідження.

При V – негативному – схильність до алкоголізації відсутня;

При V = 0 або +1 – результат невизначений;

При V = + 2 і вище – передбачається схильність до алкоголізації;

При V = + 6 і вище – результат говорить скоріше про схильності виставити напоказ своє алкогольне поводження.

Високий ризик депресії (Дп)

Цей показник відсутній у кодах об'єктивної шкали. Він обчислюється на основі аналізу графіка. Спочатку по Дп нараховуються позитивні бали – один бал за кожну подію:

1) Г = 2 і менше, 2) С = 7 і більше, 3) Н = 2 і менше, 4) Т > Д, 5) М < Ф (тільки для підлітків-хлопчиків).

Потім з отриманого числа віднімається по одному балу за кожну подію з наступних:

1) Г = 7 й більше, 2) Н = 7 й більше, 3) М = 7 й більше, 4) Є диссимуляция особистого відношення.

При Дп негативному – високий ризик депресії відкидається, при Дп = + 2 і вище – існує високий ризик депресії, при Дп = + 1 або 0 – результат невизначений.

ІІІ.1.3. Діагностика типів психопатій та акцентуацій характеру

Здійснюється за допомогою послідовно застосовуваних правил.

Правило 0. Тип рахується невизначеним, якщо за ОШ не набрано мінімальне діагностичне число (МДЧ) балів ні для одного з типів.

МДЧ становить для типу Г – 7 балів, для типу А – 5, для інших – 6.

Правило 1. Якщо, МДЧ досягається або перевищується тільки для одного типу, то діагностується цей тип (крім випадків, зазначених у правилах 2 і 3).

Правило 2. Якщо встановлена можливість дисиміляції, то типи Ц і К не діагностуються.

Правило 3. Якщо реакція емансипації виражена в самооцінці, то типи С і П не діагностуються.

Правило 4. Якщо МДЧ досягнуто або перевищено у відношенні типу К і ще одного або декількох типів, то тип К не діагностується.

Правило 5. Якщо після застосування правил 2, 3 і 4 виявляється, що МДЧ досягнуто у відношенні ще 2-х типів, то:

но і спокійно обмірковуючи слова. Так само стримано поводьте себе з людьми. Починаючи з 10 хвилин впродовж усього дня та доведіть цей час до 2-3 годин. Обов’язково проаналізуйте свої відчуття і почуття, під час спілкування з людьми в цій ролі.

“Репортер”. Ще одна популярна роль – репортер (спеціалізацію виберіть самостійно). А тепер спокійним рівним голосом передавайте інформацію в редакцію. Можна це роботи в письмовій формі. Грайте цю роль 2-3 години на день, особливо тоді, коли вам захочеться розповісти про своє чергове видатне досягнення.

“Тимурівець”. Якщо ви забули, нагадаємо, що тимурівці – це діти що роблять добрі справи і нікому про це не говорять.

Отже, декілька разів на день ви будете грати цю роль. Зробіть яку-небудь добру справу, але так щоб людина не знала, що це зробили саме ви. І намагайтеся (хоча це буде важко для вас) не говорити їй про це. Поспостерігайте за її реакцією, здивуйтесь разом з нею й зрадійте, але нізащо не кажіть, хто це зробив.

“Попелюшка”. Як би вам не було важко, але під час веселої вечірки, у компанії друзів цілу годину (а краще – дві, а ще краще – три) намагайтесь сидіти в стороні, мовчки спостерігати за тим, що відбувається. При цьому вас, звичайно, будуть просити прийняти саму активну участь у святкуванні, але ви з посиланням на те, що загубили “золотий башмачок” не піддавайтесь,

При цьому намагайтесь поспостерігати за присутніми. Як вони себе поводять? Що роблять? Як говорять? Чи впізнаєте ви себе в деяких з них? Якщо так, тоді, можливо, захочеться щось змінити в собі?

ІІ.6. Саморегуляція проявів шизоїдних рис.

Процес саморегуляції виявлення шизоїдних рис повинен бути направлений перш за все на свідомий розвиток комунікативних здібностей та душевного контакту.

Психотехнічні вправи.

“Оратор”. Під час бесід, розмов зі своїми друзями свідомо намагайтеся бути Оратором (саме з великої літери).

Для цього вам потрібно говорити голосно й чітко, використовуючи різні ораторські прийоми щоб привернути увагу. Не забувайте, що ваше завдання повинно бути зрозумілим співрозмовнику. Час від часу запитуйте у нього: “ Ти розумієш про що я розмовляю?”. “Масовик-затійник”. У компанії друзів або на вечірці не сидіть самотньо, а спробуйте зіграти роль масовика-затійника. Запропонуйте всім учасникам вечірки яку-небудь гру або інше цікаве заняття. Важливо не просто запропонувати цікаву гру, але й організувати її проведення, привернути якомога більше людей.

Безперечно, що спочатку буде важко, але перший же успіх окрилить вас, і ви відчуєте радість від спілкування з людьми.

“Співчуття”. Під час розмови намагайтеся відчути стан співрозмовника, уявити, що він відчуває в ході розмови з вами.

Можна про це прямо запитати: “Тобі цікаво?” “Ти не заморився?” “Може ти бажаєш відпочити?”

ІІ.7. Саморегуляція проявів психастенічних (тривожних) рис.

Процес саморегуляції тривожних рис повинен бути направлений, перш за все, на свідоме роз'яснення людині самій собі безпідставності своїх страхів, він має використовувати формули самонавіювання типу: “В світі немає нічого такого, чого б я міг боятися”, “Я нічого не знаю про те, чого я так боюся, це може статися, а може і ні, навіщо я даремно мучаю себе, замість того, щоб звернути свою увагу на якусь потрібну і важливу справу...” тощо.

Сенс такого роду самовпливу повинен заключатися у свідомому “розвінчуванні суб'єктивної значимості важких переживань об'єктивному розумінню притаманним їм закономірностям”.

Психастенік повинен знати і постійно навіювати собі, що джерело його важких сумнівів і копань у собі – це результат підвищеної вимогливості до себе, що причина сумнівів не у зовнішньому світі, а в ньому самому, він має переконати себе в наступному: “Я боюсь не впоратися з цією роботою тільки через власне хвилювання, а об'єктивних причин цьому немає...”.

Необхідне знання себе, структури своєї особистості, твереза її оцінка і ставлення з гумором до своїх слабкостей. Чим досконаліше психастенік знає самого себе, точніше може спрогнозувати свій стан, свої вчинки у майбутньому в залежності від різних подій, тим слабша буде емоційна напруженість.

Розуміння себе та своїх сумнівів буде зменшувати відчуття невизначеності, яке так тяжко переноситься тривожним типом, буде

107

Можлива схильність до дисимуляції

Тут цей показник трактується як прагнення не розкривати риси свого характеру і дійсного відношення до проблем.

Якщо Д більше, ніж Т на 4 бали та ще більше, це значно знижує точність діагностики типів і практично повністю виключає правильну діагностику типів Ц і К.

Високий Д = 6 і більше найбільш часто зустрічається у типу Н.

Підвищена відвертість

Про це свідчить перевищення показника Т над Д.

Частіше зустрічається в типу Ц та особливо П.

Можливість органічної природи психопатії й акцентуації характеру

Ґрунтується на значені В – якщо воно дорівнює або більше 5, то ймовірність органічного ґенезу дуже велика. Якщо ж В менше 5, то дана ймовірність також не заперечується.

Виразність реакції емансипації в самооцінці Оцінюється величина показника Е:

− при Е = 0 або 1 – реакція емансипації слабка;

− при Е = 2 або 3 – помірна; − при Е = 4 або 5 – виражена; − при Е = 6 і більше – дуже сильна.

Виражена реакція емансипації не властива типам С і П – у цьому випадку ці типи не діагностуються незалежно від кількості балів за об'єктивною шкалою (ОШ).

Слабка виразність реакції емансипації в типі Г не відображає найчастіше різку її виразність у поведінці.

Психологічна схильність до деліквентності

Визначається тільки в підлітків чоловічої статі при значені показника d = 4 і більше. Виключенням є тип Ш, у якого цей показник часто високий без усякої схильності до деліквентності, і тип Н, для якого d зазвичай низький, але при цьому схильність до деліквентності, як правило, висока.

Виразність рис мужності – жіночності в системі відносин

Якщо різниця М – Ф – позитивна, то в системі відносин переважають риси мужності, якщо негативна – жіночності. Перевага М у підлітків-дівчаток часто зустрічається у випадку психопатії. І навпаки, перевага Ф у підлітків-хлопчиків часто зустрічається при психопатіях й акцентуаціях у типів І, Ш, С.

106

Таблиця 11.

Бланк фіксації результатів

П.І.Б______________________________________________________ Дата ___________ Вік ______________ Стать __________________

Графік підрахунку балів

10												10
8												8
8												8
7												7
6												6
5												5
4												4
3												3
2												2
1												1

Г Ц Л А С П Ш Е І Н К О Д Т В Е d М Ф

V =_______________________ Дп =___________________________

Психопатія _______________ Соц. дезадаптація ______________

Тип акцентуації або психопатії_______________________________ ___________________________________________________________

Анамнез___________________________________________________ ___________________________________________________________

Висновок__________________________________________________ ___________________________________________________________ ___________________________________________________________

Психолог________________

допомагати йому відкривати в собі внутрішні можливості для повноцінної діяльності і навчання.

Психотехнічні вправи.

“Ризик – шляхетна справа” – як правило ви довго та серйозно обмірковуєте будь-яке більш-менш важливе рішення. Мабуть, це розумно, але дозвольте собі іноді безглузді вчинки, ризикніть і, саме головне, не переживайте, якщо не отримаєте бажаний результат.

Адже життя таке цікаве й захоплююче.

Візьміть собі за правило хоча б один раз на день (тиждень) здійснювати ризикований учинок (нехай маленький, але обов’язково).

“Рішучість” – якщо ви потрапили в ситуацію, де вам потрібно прийняти будь-яке не дуже принципове рішення, зробіть це відразу, рішуче й безповоротньо, не починайте звичайні для вас обмірковування. Обмежтесь тільки однією хвилиною роздумів. Прийнявши остаточне рішення, нізащо не відступайте від нього. Намагайтеся перевести якомога більше ваших справ до розряду “ не дуже принципових”, щоб їх виконання не залежало від довгих мірковувань.

“Внутрішній голос” – під час прийняття рішення незначної ваги вам часто приходиться прислуховуватись до різних внутрішніх голосів, які радять зовсім протилежне. Один говорить, наприклад: “Не йди сьогодні гуляти, на вулиці холодний вітер, ти можеш застудитися”. Інший умовляє: “Піди, погуляй, свіже повітря корисне для здоров’я!”.

Цей діалог може тривати нескінченно. Навчіться приймати рішення. При цьому це потрібно робити якомога швидше, на перших етапах внутрішнього діалогу. Так, якщо ви прийняли точку зору одного з внутрішніх голосів, значить потрібно діяти відповідно з нею, наприклад, іти гуляти на вулицю.

ІІ.8. Саморегуляція проявів сенситивних рис.

Процес саморегуляція виявлення сенситивних рис повинен бути спрямований, перш за все, на свідоме роз'яснення дитиною самій собі безпідставності своєї сором’язливості, слабкості.

Психотехнічні вправи.

“Повний спокій душі” – коли ви не впевнені й чогось боїтеся, пригадайте приємну подію, ті відчуття, які у вас були. Налаштуйтесь

Таблиця 10.

на стан “повного спокою душі” та намагайтеся знаходитися в цьому стані якомога довше. Якщо у вас це вийде хоч один раз, запам'ятайте цей стан, щоб наступного разу, коли ви відчуєте непевненність у собі, пригадати гарні відчуття та увійти в них знову.

“Кіногерой” – у складній ситуації вам краще уявити себе кіногероєм – сильним, упевненим у собі, у якого все завжди виходить. Увійдіть у цей образ та дійте так як він. Говоріть голосно та чітко, ходіть впевнено з відчуттям власної гідності, адже на вас дивляться ваші шанувальники.

Поводьте себе так до тих пір, поки не пройде відчуття страху і невпевненості у своїх силах. Доречі, залишайтесь самим собою якомога довше – це допоможе вам подолати деяку соромливість та підвищить власну самооцінку.

“Ширше коло” – у вас є декілька близьких друзів, вам приємно з ними бути, поговоріть про свої інтереси та захоплення.

Але вам необхідно розширити коло своїх знайомих. Для цього потрібно хоч один раз день починати розмову з новою для вас людиною. Мабуть, це для вас спочатку буде важко, але спробуйте зробити перший крок на зустріч людям.

“Зустрічний гумор” – вам дошкуляють жарти над вами ваших однокласників, інших людей. Як ви на це реагуєте? Соромитеся, занурюєтеся в себе? З цього дня спробуйте на жарти і глузування відповідати тим самим, але тільки не потрібно це робити зі злістю, намагайтесь бути більш дободрозичливим. А для того, щоб у вас під рукою завжди було декілька цікавих жартів, займіться колекціонуванням веселих жартів та анекдотів.

ІІ.9. Саморегуляція проявів дистимічних (гіпотемічних) рис.

Основна увага тут має бути приділена корекції значущості травмуючих переживань. При появі впливів, які можуть зачепити й образити людину гіпотимного типу, він повинен використовувати формули самонавіювання наступного типу: “Те, що мені здається таким важливим і значущим, що так пригнічує й заважає мені, у дійсносності зовсім не так для мене важливо й значимо. Це моя особиста помилка”. Людина повинна сама шляхом інтелектуального зусилля, знаходити такі ж значущі, але не травмуючі, а стимулюючі впливи в

КЛЮЧ 2-го дослідження

оточуючому середовищі, і поміщати себе в коло цих психостимулюючих значущих впливів, витісняючи ним коло психотравмуючих.

Головною метою аутотренінгу в осіб із субдепресивним темпераментом має бути вироблення вірного ставлення до психотравмуючих дій, здатності оцінювати їх ніби зі сторони й виховувати в собі способи захисту від них. Взагалі ж люди цього типу вимагають до себе уважного і доброзичливого ставлення, їх потрібно постійно підбадьорювати, вселяти в них упевненість у своїх силах. Тут підходять і такі стандартні формули самонавіювання, як “Я спокійний, я повністю спокійний... Серце б'ється спокійно й рівно... Дихання легке й спокійне... Ритмічно б'ється пульс... Я стаю все спокійнішим і спокійнішим, стриманим і впевненим у собі”.

Психотехнічні вправи.

“Переможець”. Спробуйте сприймати навколишній світ з позиції переможця, якому все вдається в цьому житті, який ніколи не програє, усім задоволений, налаштований на активну діяльність.

У цій ролі треба “прожити” спочатку декілька хвилин, потім годину та більше. Довести цей час до 2-3 годин на день. При цьому спробуйте усвідомити реальні переваги, які має людина, яка відчуває себе переможцем.

“Блазень”. Свідомо грайте роль блазня в будь-якій компанії, де вам доводиться бути. Розповідайте цікаві історії (вам їх доведеться завчити або вигадати), вчіть смішні пісеньки з друзями, “травіть” анекдоти (хоча це вам, звичайно, дається важко).

При цьому вам необхідно постаратися почувати себе комфортно, хоча це спочатку буде важко. Але кожен підходящий випадок вам потрібно випробовувати для того, щоб знову й знову зіграти роль блазня. Ця роль допоможе вам побачити навколишній світ не таким похмурим, а людей не такими вже й поганими.

“Схвалення або я дуже хороший”. При плануванні будь-якої роботи намагайтеся розбити її на дрібні етапи. Після того, як ви виконаєте чергове замовлення, хваліть себе за кожну дрібницю. І так кожного разу: закінчили етап – “Я хороший, я дуже хороший”.

“Мої достоїнства”. На великому аркуші паперу складіть список “Мої достоїнства” та помістіть його на видному місці. Регулярно (спочатку один раз на день, потім рідше) доповнюйте перелік своїх достоїнств. Для цього необхідно дуже ретельно вивчати себе, свої особливості, допитливо вдивлятися у свої звички, вчинки.

Таблиця 9.

Якщо самі не в змозі знайти в себе наступні достоїнства, зверніться спочатку до самих близьких людей, до тих, яким особливо довіряєте та чия думка для вас вагома, а через деякий час – до самих різних людей. Вони допоможуть вам знайти ваші достоїнства. Усе те добре та хороше, що вони про вас будуть говорити, включайте до списку “Мої достоїнства”.

ІІ.10. Саморегуляція проявів конформних рис.

Процес саморегуляції конформних рис повинен бути направлений передусім на подолання несамостійності, безвільності, залежності від групи.

Психотехнічні вправи.

“Лідер”. У компанії своїх друзів намагайтеся частіше брати на себе роль лідера. Заздалегідь придумайте справу, яка буде цікавою для всіх, а потім організуйте їх на її виконання. При цьому дійте, виходячи зі своїх уявлень, а не підкорюючись груповому тиску.

Якщо одразу не вдається бути лідером у групі, яка вже сформувалася, куди входите й ви, то можливо, вам необхідно подумати та зібрати навколо себе власну групу. У ній ви зможете бути повноправним лідером. Ось тільки для цього потрібно проявити ініціативу, самостійність, подумати самому, чим привернути одного-двох друзів до себе, чим зацікавити їх. Спробуйте.

“Власна думка”. Візьміть якусь цікаву для вас та для ваших друзів книгу (або подивіться фільм, яким захоплені однолітки), ще раз уважно прочитайте її та обов'язково складіть власну думку про неї. Чітко та конкретно сформулюйте положення, які вам особливо сподобалися, та ті, які ви не сприймаєте. Тільки обов'язково чітко та конкретно.

Потім починайте з усіма, особливо з однолітками своєї групи, розмовляти про цю книгу. Запитуйте співрозмовників про те, що їм сподобалося, що вони запам'ятали та обов'язково говоріть про свою власну точку зору, не погоджуйтесь з іншими, відстоюйте власну позицію, як би важко вам не було.

Через два-три тижні знайдіть новий об'єкт для обробки власної думки: відеофільм, прослуханий запис рок-групи, цікаву статтю в газеті або в журналі, популярну телепередачу та т.п.

КЛЮЧ 1-го дослідження

ІІ.11. Саморегуляція проявів рис нестійкості.

Процес саморегуляції нестійкості передусім повинен бути спрямованим на усвідомлене прищеплювання посидючості, ретельності, постійності захоплень та інтересів.

Психотехнічні вправи

“Справі час”. Вам дуже подобається розважатися, відпочивати, дивитися телевізор тощо. Усе це дуже добре, але спробуйте жити, використовуючи принцип: “Справі – час і гульбі також”. Для цього дотримуйтесь правила: чергові розваги тільки після того, як ви виконаєте якусь конкретну справу. Отже, спочатку справа, а тільки потім відпочинок. При чому, чим більше справ, тим більше розваг та часу на відпочинок.

“Постійне хобі”. Складіть перелік усіх своїх останніх захоплень, наприклад, за один – два місяці. Проаналізуйте їх за 5-ти бальною шкалою, визначте сьогоднішній інтерес до кожного захоплення.

Ймовірно, вони всі для вас цікаві в однаковій мірі або якесь вже не викликає колишнього ентузіазму. Вам необхідно з усього переліку обрати лише одне захоплення, яке повинно стати вашим справжнім хобі, наприклад, на ближчі три місяця (краще півроку).

Для вас це важке рішення, але його необхідно прийняти та в подальшому спромогтися виконувати. Розширюйте межі свого захоплення, знаходьте нових захоплених цією ж справою людей, більше читайте, запишіться (якщо є така можливість) у гурток або в секцію тощо.

За півроку повторіть аналіз, складіть перелік своїх захоплень та виберіть одне – своє хобі.

ІІ.12. Саморегуляція проявів астенічних рис.

Основна увага повинна бути спрямована на погашення роздратованості, афективних спалахів та подолання схильності до іпохондрії.

Психотехнічні вправи.

“Допомога іншим”. Ви дуже уважно ставитесь до своїх проблем, і це добре. Але тепер спробуйте зайнятися проблемами інших людей, допомагайте їм долати їх труднощі. Ця турбота та увага до оточуючих допоможуть вам переключитися, знімуть зайве роздрату-

вання, нададуть додаткових сил. Візьміть собі за правило хоча б один раз на день допомагати, нехай у найменшому, комусь з оточуючих, обов'язково подумати про іншого та зробити щось для нього.

“Життя прекрасне” – декілька разів на день підходьте до дзеркала та уважно роздивляйтеся вираз свого обличчя. Скоріше за все, спочатку ви будете бачити обличчя ображеної, роздратованої людини. Спробуйте усміхнутися самому собі, скажіть при цьому: “Я мила та хороша людина, у мене все в повному порядку. Я ні на кого не ображаюся та не серджуся. Ніщо мене не дратує. Життя прекрасне!”

Ці слова можна говорити й уголос. Повторіть їх декілька разів підряд, зберігаючи на обличчі посмішку.

ІІ.13. Саморегуляція проявів емотивно-лабільних рис.

Головна проблема, на яку повинен бути спрямований вплив аутотренінгу в цього психотипу – це проблема оволодіння своїм настроєм. Адже стрибки в настрої, характерні для нього, можуть негативним чином вплинути на соціальні його контакти, на навчальну і трудову діяльність і навіть на його здоров’я. Коли про кого-небудь говорять, що він “людина настрою”, то в такій оцінці завжди присутня деяка частка сумніву в його ділових якостях.

Формули тут повинні бути пов'язані з внутрішнім спокоєм, упевненістю в собі й спрямовані на переулаштування до емоційних впливів. Наприклад, “Я спокійний, мій настрій рівний і спокійний, серце б'ється спокійно й рівно, я стаю усе стриманішим і спокійнішим”, “Ніщо не може мене розхвилювати до такої міри, що я вийду із себе, я завжди зумію зрозуміти причину цього виливу й тримати себе в руках” і т.п.

Психотехнічні вправи.

“Аналітик” – розвивайте в собі звичку аналізувати всі раптові зміни настрою: “Що відбулося, що змінило мій настрій?”. Частіше задавайте собі подібні питання.

А коли набереться два-три десятка відповідей, подивіться, які з причин зустрічаються частіше. Тепер залишається головне – виключити причини, через які ваш настрій так різко й зненацька навіть для вас змінюється. Постарайтеся не попадати в ті ситуації, що приводять до різкої зміни вашого настрою в гірший бік.

101

нарахуванням додаткових балів за шкалою ОШ. Бали нараховуються, якщо при аналізі вихідної ОШ виявляється наявність яких-небудь показників з таблиці:

Показники за графіком ОШ Бали, що нараховуються

Г = 0 або 1	П,С
Ц ≥ 6	Л
А ≥ 4	Л
П = 0 або 1	Н
Н = 0 або 1	П
К = 0	ШШ, І
К = 1	Ш
Д ≥ 6	Н
Т > Д	ПП, Ц
В = 5	Е
В ≥ 6	ЕЕ
Е ≥ 6	Ш,І
D ≥ 5	Ш
О ≥ 6	С
М < Ф (у хлопчиків)	С, Ш, І
V ≤ - 6	С
V ≥ + 6	І
1 помилка у виборах*	Е
2 та більше помилок	ЕЕ

* Помилка у виборі означає, що той самий номер вибирається і в першому, і в другому дослідженні.

Конформність

Якщо К = 0 або 1 – низька конформність, навіть нонконформізм;

К = 2, 3 – помірна конформність; К = 4, 5 – середня конформність; К = 6 і більше – висока конформність.

Негативне відношення до дослідження

Про це свідчить величина 0 = 7 і більша. Надійність діагностики типу при цьому істотно знижується.

100

Наш варіант процедури тестування припускає розміщення всіх варіантів відповідей по всіх типах на одному “Бланку відповідей”. Кожен стовпчик відповідає темі з тим номером.

Цифри в колонці відповідають номерам варіантів відповідей. Вибір рекомендується відзначати перекресленням навхрест потрібної цифри. Позначка повинна бути досить чіткою і яскравою, це підвищує зручність і швидкість обробки.

Одразу ж після тестування необхідно перевірити “Бланки відповідей”. Якщо виявиться, що в якому-небудь розділі випробуваний зробив більше трьох виборів, варто попросити його скоротити вибори до необхідної кількості. А якщо виявиться, що відмов у цілому по всіх розділах більше шести, то випробуваний повинен спробувати зменшити їхнє число. Інакше результат тестування не може бути розглянутий як достовірний.

Велика кількість відмов від вибору говорить або про труднощі роботи з “Опитувачем”, або про негативне відношення до дослідження, а в іншому випадку, якщо скорочення кількості відмов зустрічає опір, краще повторити тестування, але вже після психотерапевтичної бесіди.

ІІІ.1.2. Обробка та інтерпретація результатів

Первинна обробка результатів здійснюється за допомогою “Ключів” з кодом шкали об'єктивної оцінки. “Ключі” містять символьно-кольорові позначення типів і додаткових показників. Кожен символ відповідає одному балу на користь відповідного типу або показника. За один вибір може нараховуватися кілька балів, причому за декількома типами. Для обробки результатів пропонуються два “Ключа” – для первинного і для вторинного дослідження (див. таблиці 9, 10).

Накладаючи ключ на відповідний “Бланк відповіді” і, з'єднуючи маркери, психолог послідовно шукає ключові вікна, поєднані з відміткою на “Бланку”. Коди типів зазначені зверху над відповіддю, коди додаткових показників внизу під відповіддю. Отримані в такий спосіб бали по 1-му й 2-му дослідженнях відкладаються на графіку підрахунку балів на “Бланку фіксації результатів” (див. таблицю 11) символом “X”.

Далі здійснюється оцінка й уточнення графіка, визначення додаткових і допоміжних показників. Уточнення графіка здійснюється “Єдина роль” – спробуйте ввійти в образ, наприклад, флегматичної, спокійної людини, яка все бачила, все знає, і прожити в цьому образі кілька годин підряд. Як би вам важко ні було, які б причини не виникли, вам не можна виходити з образу.

Реагуйте на те, що відбувається, так, як би реагував ваш герой – флегматик. Спочатку спокійно обміркуйте, що власне відбулося, зберіть додаткову інформацію для ухвалення необхідного рішення, відкладіть його ще на деякий час (раптом щось ще відбудеться), а тільки потім дійте.

“Роздратування скасовується” – як би вам не хотілося розрядити свій поганий настрій на комусь із близьких або знайомих, не робіть цього відразу. Знайдіть інший спосіб – зробіть міні-зарядку, послухайте улюблений запис, пройдіться по парку тощо.

Потрібно сформувати звичку – не виявляти своє роздратування відразу після його прояву. Постарайтеся переключитися на щонебудь приємне. А спробуйте для початку прожити цілий день, не дратуючись на слова і вчинки оточуючих вас людей. Якщо вийшло, то збільшуйте термін цієї вправи до двох днів підряд. Потім зробіть маленьку перерву і ще раз повторіть. Два дні без роздратування та знову збільшуйте тривалість “періодів без роздратування”, наприклад, до трьох днів підряд.

ІІ.14. Саморегуляція проявів циклоїдних (гіпертимних і гіпотимних) рис.

Психотехнічні вправи.

У період спаду можуть використовуватися вправи, що рекомендуються для гіпотима: “Переможець”, “Блазень”, “Похвала або я дуже хороший”.

У період підйому сил – вправи для гіпертима: “Повний порядок” і “Кінець – справі вінець”.

ІІ.15. Саморегуляція особистості з іпохондричним розвитком.

Іпохондричні явища можуть виникати на ґрунті істероїдної й психастенічної схильності й будуть, у залежності від цього, розрізнятися між собою. Якщо, в істерика “втеча у хвороби” – типовий відхід від важких ситуацій, то у психастеніка іпохондричні явища можуть виникати тоді, коли тривожно-недовірливий характер його особистості виявляє себе в сфері турботи про власне здоров'я.

Формули корекції іпохондричного стану в істерика повинні бути приблизно таким, як і у демонстративного типу: найголовніше – це пояснення і навіювання собі, що витіснення своїх проблем за допомогою відходу в хворобливі переживання – не є розв'язання їх, це тільки тимчасове полегшення, усі проблеми виникнуть знову з новою силою. Людина повинна дуже добре розуміти, що привернення до себе уваги за допомогою хворобливих, іпохондричних проявів – це спосіб надзвичайно примітивного рівня поводження.

Іпохондрична заклопотаність психастеніка пов'язана з визначеною помисливістю, підвищеною тривожністю щодо своїх соматичних відчуттів і хвороб. У психастеніка можуть виникати іпохондричні відчуття у відповідь на такого ж роду хворобливі прояви в когонебудь, кого він міг спостерігати або читати про нього. Спосіб психотерапевтичного саморегулюючого впливу пов'язаний тут з тим, що, коли людина такого типу відволікається на що-небудь радісне, приємне або занурюється у звичну роботу – ці відчуття зникають. Потрібно зафіксувати свою свідомість на цьому факті, й в наступний раз, коли хворобливі відчуття повернуться, він повинен сказати собі: “Адже ось відволікся – і пройшли відчуття, тому що це моє постійне, нервове та потрібно заспокоїтися й тримати вище ніс”.

Наостанок необхідно додати, що психічна регуляція, спрямована на подолання негативних сторін свого характеру, має велике психопрофілактичне й психогігієнічне значення, тому що може сприяти попередженню багатьох захворювань, підвищувати працездатність людини, її самокерованість у важких ситуаціях, навчально – виробничій діяльності, і, особливо, у стресових ситуаціях.

ГЛАВА ІII.

ІІІ.1.	Патохарактерологічний Діагностичний Опитувач (ПДО).
ІІІ.2.	Модифікований Патопсихологічний Діагностичний Опитувач (МПДО).
ІІІ.3.	Тест А.С. Прутченкова, А.А. Сіялова “Акцентуація характеру дітей” (АХД).
ІІІ.4.	Особистісний комплексний соціометричний тест – 2 (ОКСТ – 2).
ІІІ.5.	Додатки

ТЕХНОЛОГІЯ РОБОТИ З МЕТОДИКАМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТИПІВ АКЦЕНТУАЦІЙ

Короткий зміст глави

ІІІ.5.1. Психологічна карта особистості учня ІІІ.5.2. Інструкція. Опитувач ПДО.

ІІІ.5.3. Інструкція. Опитувач МПДО.

ІІІ.5.4. Інструкція. Опитувач АХД.

ІІІ.5.5. Інструкція. Опитувач ОКСТ – 2.

ІІІ.1. Патохарактерологічний Діагностичний Опитувач (ПДО).

ІІІ.1.1. Процедура тестування

“Опитувач ПД” був розроблений у 1970 А. Є. Личко в Ленінградському психоневрологічному інституті ім. В. М. Бехтерєва. Закладена в його основі психологічна теорія відносин визначила й процедуру та своєрідну побудову опитувача. Дослідженню піддаються відносини піддослідного до низки особистісних проблем, розподілених у тексті опитувача на 25 тем. Кожна тема містить перелік від 10 до 19 можливих відповідей. Піддослідному пропонується вибрати найбільш придатні варіанти, при цьому допускається вибір декілька варіантів, а також відмова від вибору. Така процедура, безумовно, надає більше можливостей для прояву правдивої установки піддослідного в порівнянні з неминучо вимушеними відповідями в традиційних опитувачах.

Основне завдання “Опитувача ПД” – визначення типів акцентуації характеру а також типів психопатії. Окрім цього “Опитувач” дозволяє виявляти психологічну схильність до алкоголізму, деліквентності, оцінювати ризик формування психопатії, розвитку депресії й соціальної дезадаптації, оцінювати можливості органічної природи психопатії та акцентуації характеру, оцінювати ступінь прояву реакції емансипації в самооцінці, а також ступень прояву рис маскунізму – фемінізму в системі стосунків.

Під час роботи з опитувачем прийнято використовувати наступну систему умовних позначок:

Г гіпертимний тип

Ц циклоїдний тип

Л лабільний тип

А астено-невротичний тип

С сенситивний тип

П психастенічний тип Ш шизоїдний тип

Е епілептоїдний тип

І істероїдний тип

Н нестійкий тип

К конформний тип

Психологічні особливості профілактики злочинності неповнолітніх. 97

О показник негативного відношення до дослідження, кількість відмов від виборів

Д показник дисимуляції рис характеру

Т показник відвертості

В (buain minimal damage) показник органічної природи психопатії й акцентуацій

Дп показник ризику депресії Е показник реакції емансипації d психологічна схильність до деліквентності М виразність рис мужності

Ф виразність рис жіночності

V психологічна схильність до алкоголізації

Ці умовні позначки зустрічаються в тексті, вони використовуються при оцінці результатів, у графіку підрахунку балів та в необхідних для оцінки таблицях.

Для проведення обстеження потрібен текст “Опитувача

ПД” (Див. Додаток ІІІ.5.2) і два “Бланки відповідей” (Див. таблицю

8). Текст “Опитувача” являє собою список тверджень, згрупованих за 25 темам. Перед текстом “Опитувача” розміщена загальна інструкція до першого дослідження. “Бланк відповідей” містить номери, що відповідають номерам тверджень у тексті опитувача. Тестування проводиться індивідуально або з групою, включає два дослідження й вимагає на кожне дослідження від півгодини до 1 години часу. “Опитувач” розрахований на підлітків у віці від 14 до 18 років, хоча можливо обстеження більш раннього віку – з 11-12 років, принципових обмежень для цього немає, хоча вірогідність результатів усе же таки знижується. “Опитувач” не придатний для підлітків з вираженою інтелектуальною недостатністю, або із присутністю гострого психотичного стану з порушеннями свідомості, а також при вираженому психічному дефекті.

У першому дослідженні випробуваний знайомиться з інструкцією в тексті опитувача, а потім у кожному розділі вибирає найбільш підходящу відповідь або кілька відповідей.

У другому дослідженні він інструктується усно, а потім у тих самих розділах вибирає один або трохи більше Невідповідних відповідей. В обох дослідженнях не можна вибирати більше трьох відповідей, а також дозволяється відмовитися від вибору в будь – яких розділах.

pdf

Завантажити

Зберегти на потім

Додав(-ла)

Козляковський Петро Андрійович

Пов’язані теми

Психологія, Інші матеріали

Додано

14 лютого 2019

Переглядів

4920

Оцінка розробки

Відгуки відсутні

№	в
1		2		3		4		5		6		7		8		65	7	3	8	1	89
9		1	0	1	1	1	2	1	3	1	4	1	5	1	6	66	7	4	8	2	90
17		1	8	1	9	2	0	2	1	2	2	2	3	2	4	67	7	5	8	3	91
25		2	6	2	7	2	8	2	9	3	0	3	1	3	2	68	7	6	8	4	92
33		3	4	3	5	3	6	3	7	3	8	3	9	4	0	69	7	7	8	5	93
41		4	2	4	3	4	4	4	5	4	6	4	7	4	8	70	7	8	8	6	94
49		5	0	5	1	5	2	5	3	5	4	5	5	5	6	71	7	9	8	7	95
57		5	8	5	9	6	0	6	1	6	2	6	3	6	4	72	8	0	8	8	96

№	в
1		2		3		4		5		6		7		8		65	7	3	8	1	89
9		1	0	1	1	1	2	1	3	1	4	1	5	1	6	66	7	4	8	2	90
17		1	8	1	9	2	0	2	1	2	2	2	3	2	4	67	7	5	8	3	91
25		2	6	2	7	2	8	2	9	3	0	3	1	3	2	68	7	6	8	4	92
33		3	4	3	5	3	6	3	7	3	8	3	9	4	0	69	7	7	8	5	93
41		4	2	4	3	4	4	4	5	4	6	4	7	4	8	70	7	8	8	6	94
49		5	0	5	1	5	2	5	3	5	4	5	5	5	6	71	7	9	8	7	95
57		5	8	5	9	6	0	6	1	6	2	6	3	6	4	72	8	0	8	8	96

№	в
1		2		3		4		5		6		7		8		65	7	3	8	1	89
9		1	0	1	1	1	2	1	3	1	4	1	5	1	6	66	7	4	8	2	90
17		1	8	1	9	2	0	2	1	2	2	2	3	2	4	67	7	5	8	3	91
25		2	6	2	7	2	8	2	9	3	0	3	1	3	2	68	7	6	8	4	92
33		3	4	3	5	3	6	3	7	3	8	3	9	4	0	69	7	7	8	5	93
41		4	2	4	3	4	4	4	5	4	6	4	7	4	8	70	7	8	8	6	94
49		5	0	5	1	5	2	5	3	5	4	5	5	5	6	71	7	9	8	7	95
57		5	8	5	9	6	0	6	1	6	2	6	3	6	4	72	8	0	8	8	96