Досвід уявляється мені садом квітучих троянд. Ось нам треба пересадити цей квітучий кущ із саду на своє поле. Що для цього треба зробити? Насамперед вивчити ґрунт свого поля, додати те, чого в ньому не вистачає. Підготувати цей ґрунт, потім уже пересаджувати. Але як? Разом з ґрунтом, не оголюючи коренів. А що, на жаль, іноді буває? Почув директор школи: в такому-то саду ростуть прекрасні троянди. Посилає вчителів: їдьте, подивіться, привезіть троянду, посадимо на нашому полі. Їдуть учителі, милуються прекрасними квітами. Абияк викопують кущ, обрубуючи живі корені, а часом рубають гілки із запашними квітами, привозять додому, втикають саджанці і навіть гілки без коренів на своєму полі. Засихають квіти, засихає листя. Дивується директор, дивуються вчителі: що ж це виходить? Усе робимо нібито точно так, як роблять творці передового досвіду, а досвід не приживається… нема нічого цінного в цьому досвіді, даремно його розхвалюють, робитимемо все, як і раніше.