Мова це душа нашої нації

Мова це душа нашої нації

(урок до Дня української писемності і мови )

Мета: формувати розуміння того, що українська мова — наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава; розширювати знання про красу і багатство української мови; пробудити почуття національної гідності; виховувати любов і повагу до української мови як мови державної та мови материнської, патріотизм, національну свідомість, почуття власної гідності, поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою, інтерес до художнього слова, естетичні смаки;продемонструвати красу і велич української народної пісні; розвивати спостережливість, чутливість до художнього слова, почуття естетичної насолоди в сприйнятті рідного слова.

На сцену виходять ведучі в українському вбранні.

Ведучий 1: Шановні друзі, раді Вас вітати!

Ведучий 2: Зі святом, шанувальники рідного слова!

Звучать церковні дзвони (аудіозапис). На сцену піднімаються учасники свята, одягнені в національний український одяг.

1-й учень:

Ну, що б, здавалося, слова...

Слова та голос – більш нічого,

А серце б’ється – ожива, як їх почує! (Тарас Шевченко)

2-й учень:

Слово — то мудрості промінь,

слово — то думка людська. (Олена Пчілка)

3-й учень:

З усіх видів руйнівної зброї, яку здатна придумати людина, найжахливіша і найсильніша - слово. Кинджали і списи залишають сліди крові, стріли видно на відстані. Отруту можна вчасно виявити і уникнути смерті. Слово ж руйнує непомітно. (П. Коельо)

4-й учень:

Слова в поезії - квітки. І щоб сплітати з їх вінки, і щоб давати перли-штуки, потрібні час і майстра руки. (О.Олесь)

5-й учень:

Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. ( М. Рильський)

Ведучий 1: Як парость виноградної лози, плекайте мову. Пильно й ненастанно політь бур’ян. Чистіша від сльози вона хай буде. М. Рильський

Ведучий 2:

Красномовство - це мистецтво говорити так, щоб ті, до кого ми звертаємося, слухали не тільки без труда, але і з задоволенням і щоб, захоплені темою і підбурювані самолюбством, вони захотіли глибше в неї вникнути.  Б. Паскаль

Пісня “Рідна мова” (сл. і муз. Ю.Михайленко). Виконують учні 9 класів .

Ведучий 2: Нiжна душа мого народу бринить у словi. Слово, оповите любов'ю, вигране не вiчнiстю, музично-незбагненне i сонячно-прозоре, заходить у наше серце. Нiжнеукраїнське слово будить у нас людину, воно освячене любов'ю до найдорожчого на землi, воно сходить зорею i яскравiє, доки людина живе для добра, доки мудрiсть i праця квiтчають землю, доки живе в людинi жага творiння.

Ведучий 1: Таке воно, чисте i щире українське слово; така вона, рiдна мова – найбiльша духовна коштовнiсть, у якiй народ звеличує себе, якою являє свiтовi найцiннiшi набутки свого серця i мудростi, передає з поколiння в поколiння досвiд, культуру i життєдайні традицiї. Рiдна моя мова - це та таїна, яка робить народ народом i увiнчує найтоншi порухи його душi.

Красномовне читання вірша Ліни Костенко ученицею 9 класу

Страшні слова, коли вони мовчать,
коли вони зненацька причаїлись,
коли не знаєш, з чого їх почать,
бо всі слова були уже чиїмись.

Хтось ними плакав, мучивсь, болів,
із них почав і ними ж і завершив.
Людей мільярди і мільярди слів,
а ти їх маєш вимовити вперше!

Все повторялось: і краса, й потворність.
Усе було: асфальти й спориші.
Поезія – це завжди неповторність,
якийсь безсмертний дотик до душі.

Ведучий 1: Мова – то не просто слова, звуки. Це – голос народу. Втрата мови веде до зникнення самої нації. Тому наш народ протягом віків вів боротьбу за її збереження.

 Ведучий 2: Із сивої давнини бере початок наша мова. Шлях її розвитку — це тернисти й шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша невмируща мова.

Звучить музика Альбіноні «Адажіо». На сцені 11 учнів. Кожен із них зачитує одну із дат в скорботному календарі української мови.

1720 рік — російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.

1769 рік — видано розпорядження російської церкви про вилучення у населення

України українських букварів, текстів та церковних книг.

1775 рік — зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи при полкових

козацьких канцеляріях.

1862 рік — закрито українські недільні школи, які безкоштовно організували видатні

діячі української культури.

1863 рік — указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок

українською мовою.

1876 рік — указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот

українських пісень.

1884 рік — закрито всі українські театри.

1908 рік — вся культура й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, «могущей вызвать последствия угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи».

1938 рік — сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення російської

мови, чим підтинає коріння мові українській.

1983 рік — видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в

школах і поділ класів в українських школах на дві групи — російські та українські, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

1989 рік — видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.

Музика замовкає. Хвилина мовчання. Учні стоять, схиливши голови долу.

 

Ведучий 1: Мова – берегиня культури, історії, звичаїв, традицій. Мова – Божий дар, Божа відзнака народу, нації. І сьогодні до цього дару Божого, до мови, звертаємося з молитвою, написаною письменницею Катериною Мотрич.
Читання «Молитву до мови» Катерини Мотрич (читає учениця 10 кл)

Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!
Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.
Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог – Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія. Мово моя! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. То ж зцілювала ти втомлених духом, давала силу, здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо "Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог". Мово наша! У муках виснажена, жебрачкою залишена, передчасно змарнiла, онуками-покручами зневажена, за моря й океани розвiяна, голодомором викошена,

лютим чоботом розчавлена, стонадцять разів розстрiляна. Повернися, єдина, до нас, до кожної оселi та родини, де б ми не були. Віруємо в силу Твою, освячуємо щирістю душ та вогнями сердець, вiдданою любов’ю синiв i доньок, Панно наша, Берегине, Мова українська! Почуй! Воскресни! Возродись! Заквiтни вiчно живим i молодим народним Словом.

Ведучий 1: А яка мелодійна наша мова. Тому так легко покладається на музику.

Українська пісня... Хто не був зачарований нею. Вона натхненна, безмежна шириною і красою образів. “Дзвенить піснями Україна”, - писав М.Гоголь. І справді пісні –

самоцвіти лунають над широкими степами і сивими городами. То вони звучать, як стогін Дніпра – Славути, то як голос душі людської сповненої туги за рідним краєм і безмежної любові до матері-землі.

Ведуча 2: Яке диво дивне — народна пісня ! Яку владну силу таїть вона в собі! Минають віки, змінюються суспільні устрої, потрясають світ нищівні війни і голодомори, на змінуодним поколінням приходять інші — у кожного свої смаки, свої уподобання. А народна пісня залишається, через усі злигодні й поневіряння проносить вона свій первісний чар, свою нев'янучу молодість. Народна пісня — це душа народу, його історія.

Звучить «Пісня про рідну мову»

Ведучий 1. А чи завжди люди вміли розмовляти? Чи спілкувалися вони між собою за допомогою мови? Про це можна довідатись, заглянувши у наше далеке-далеке минуле.

Ведучий 2.Багато століть пройшло, доки люди звикли до письма, доки запам’ятали, що як називається. Наше слов’янське письмо – знайомі і звичні літери абетки - пройшло довжелезний шлях, поки дійшло до нас. На нашу землю ця азбука прийшла тисячу років тому. Увесь час вона змінювалась, аж поки не стала такою, якою ми сьогодні користуємось. Важко навіть сказати, скільки людей протягом століть доклали зусиль, щоб сьогодні ми з вами могли читати і писати. Та не завжди мова вільно могла звучати і розвиватися в Україні.

Ведучий1   Вашій увазі пропонується читання вірша « Мово моя…» (Вірш

звучить на тлі музики).

Мово моя прехороша,

Мово моя засмічена,

В підневільних відносинах

Мово моя скалічена.

Спольщена і зросійщена,

Прикордонами сплутана,

Всепрощена і не помщена,

Захлинаєшся скрутами.

Нами ти занехаяна,

Нами ти незахищена,

Скільки втрачено, згаяно,

І творінь твоїх знищено...

Не своя в своїй хаті ти, -

Нам чужа популярніша.

«Інсценізація «Дівочі вечорниці»

1-ша дівчина. Дівчата, а ходімо на пагорб на вечорниці, я покажу вам, що купив мені батько.

2-га дівчина. Добре тобі, Оксано, батько й до школи віддав і книги гарні купує. А я хоч і хочу, та немає, за що вчитися.

3-я дівчина. Не сумуй. Не одна ти не вмієш читати і писати. Та що вдієш, що батьки наші бідні, ледь хліба та каші вистачає на зиму, та й пан погано гроші платить.

4-та дівчина. А в мене не те, що книг, чобіт на зиму немає. Буду сидіти в хаті, бо як же босій по снігу ходити.

5-та дівчина. Давайте краще заведемо нашої української, доки наглядач не побачив, що ми без роботи сидимо, а сонце ще не сіло.

Звучить українська пісня «Тихо над річкою…»

Наглядач. А што ето ви здєсь бездєльнічаєте? Ану бистро работать, а то не защітаю день. Разоралісь своімі холопскімі пєснямі. Лучше би наш, благородний язик учілі, панській.             

Ведучий 1. Батьком української літературної мови вважаємо Тараса Григоровича Шевченка. Уперше у творах Шевченка українська мова забриніла величезною силою. У ній Шевченко своїм талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув і, як ніхто, відчув чудову, чарівну музику українського слова.

Учень: Ми є нащадки гнівного Тараса, 
Його терни торкнулись наших тіл. 
Народ возвести в надію — не в расу 
Огненним словом Велетень хотів...
Встеляймо кручу пам'яті щоденно 
Освяченими вітами верби:
Держава наша буде суверенна, 
Коли з колін піднімуться раби...

Учень: Як хочеш, друже, шану всюди мати,
Навчися рідну мову шанувати.
Вона - твоє обличчя, твоя доля.
На це була свята Господня воля.
Ще в давнину признав її весь світ,
Та скніла у неволі тьму століть.
Тепер вона розкута і підмоги
Від нас чекає, щоб звестись на ноги.

Учень: У світі дитині не можна без слова,
Без ласки, любові і без доброти.
Не можна прожити дитині без мови
І без спілкування не можна зрости.
Щоб в світі людиною справжньою встати,
Дитині потрібні турбота й тепло.

Учень:  Українська мова промениста,
Доступна й лагідна, весела і дзвінка.
Багата, як земля, джерельно - чиста,
І тепла, наче мамина рука.
Я вчуся нею гарно розмовляти,
Читаю вірші і пишу слова,
Бо рідну мову треба добре знати.
Вона чудова, ніжна і жива.

Дівчата виконують колискові пісні 

«Ой ходить сон коло вікон», «Ніченька іде».

Ведучий 2. Я переконана, що немає жодного справжнього українця, який би не був зачарований мелодійною, душевною українською народною піснею. Як не згадати слова Павла Тичини: «Наша мова — як чарівна пісня, що вміщає в собі і палку любов до вітчизни, і ярий гнів до ворогів, і волелюбнії думи народні, і ніжні запахи рідної землі. А пісня — це найдобірніша, найвиразніша мова». 

Звучить попурі пісень В. Івасюка

у виконанні шкільного вокального ансамблю «Світанкова роса»

 

Ведучий 1. Я на рідній мові друзям щастя зичу.

Хай добро хлібину кожному несе.

У гостинну хату всіх покличу,

І вони, я певний, зрозуміють слово,

Де матусі ласка, батькове тепло,

Де вкраїнська мова пахне барвінково,

Де вкраїнська пісня розправля крило.

Ведучий 2. Рідне слово моє – в нім озвуться віки,

Рідне слово моє – і крізь хмари сія.

 

 

: