«Мова – це зоряночка золота…» (сценарій відкритого виховного заходу до Міжнародного дня рідної мови)

«Мова – це зоряночка золота…»

(сценарій відкритого виховного заходу до Міжнародного дня рідної мови)

Мета. Формувати розуміння того, що українська мова - наш національний скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава; розширювати знання про красу й  багатство української мови; виховувати любов до рідного слова, рідного краю, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.

Обладнання. Вишивані рушники, хліб, калина, малюнки герба, прапора України, плакати, портрет Т. Г. Шевченка.

Тільки рідним словом проговориш до серця…

І.Верхратський 

 Учитель Сьогодні у нас особливий урок, бо ж говоритимемо про найдорожче, найсвятіше, те, що всотали в себе ще з молоком матері, те, що увібрали в серце разом з бабусиною казкою, те, що понесемо у своє життя, допоки й віку нашого земного, а потім – і небесного.  А понесемо мову – «золоту зоряночку» нашої душі й долі. Саме ці слова із вірша Ярослави Бабич і є темою нашого уроку. Епіграфом  послугує вислів Івана Верхратського: «Тільки рідним словом проговориш до серця…»

    Та перш ніж почати, так годилося здавна, маємо отримати благословення.

Учень            

  Коли розпочинаємо щось гоже,

Говоримо: «Допоможи нам, Боже!»

Щоб шлях пройти з колиски до могили,

Пошли нам, Господи, здоров’я й сили.

Щоб те здійснить, на що зродила неня,

Пошли нам, Господи, благословення.

Нехай Господь відкриє нам добру скарбницю свою, нехай небо дає дощ землі в потрібний час, і щоб благословенні були всі справи рук наших.

 Учень       Кожному у дар Божий дана мова. Усі живі створіння на Землі спілкуються між собою: одні - мовою жестів, інші - мовою звуків.
   На білому світі,

На чорній землі

Є мова у квітів,

Є мова в зорі.

Є мова у бджілки,

В метелика й клена,

В бузкової гілки,

В любистка зеленого.

Є мова в калини,

В дрімучого лісу,

У річки й стежини,

В осіннього листу.

Та тільки тому,

Хто цурається рідної мови,

Не промовлять вони ані слова. (Анатолій Каменчук)

Учитель    І лише нам, людям, найдосконалішим із мешканців Землі, було даровано можливість спілкуватися за допомогою мови. Саме завдяки їй ми можемо порозумітися, висловити почуття.

Розмова

Учень                                                  

    Дощик невеликий

Розмовляв з травою.

Розмовляв з травою –

Донькою весни:

- Люди кажуть «мова».

Що воно за слово?

Ти ж мені, муравочко,

Поясни.

Учениця                                        

      - Мова – це травичка,

Мова – синя річка,

Мова – це Зоряночка

Золота.

Як її плекатимеш –

Лиха не питатимеш,

Бо без мови рідної

Пташка не літа.

А як забуватимеш

І не шануватимеш –

Будете із мовою

Вороги.

Хату забуваючись,

Матінки цураючись,

Усихають річеньки

  Береги.                           (Ярослава Бабич)

Учитель      Маємо безцінний дар: одну з наймилозвучніших, найбагатших і найкрасивіших мов світу,  щедро напоєну  теплими сонячними променями, срібними жайворонковими переливами  та солов’їними трелями, калиновим голосом сопілки. Мову -   зігріту душею, оспівану й озвучену серцем.

Учениця   Українська мова - це безмежний океан. Вона мелодійна, як пісня солов'їна,  прекрасна й барвиста, неначе веселка, гомінлива й дзвінкотюча, немов весняний струмочок.

Ніжна, мила, світанкова

Ясна, чиста, колискова,

Мелодійна, дзвінкотюча,

Дивна, радісна, співуча,

Лагідна, жива, казкова,

Красна, чарівна, шовкова,

Найдорожча, добра, власна,

Мудра, сонячна, прекрасна,

Солов’їна, барвінкова

Українська рідна мова! (Антоніна Каніщенко)

Учень Саме тому, щорічно, 21-го лютого ми відзначаємо Міжнародний день рідної мови.       Історія свята, на жаль,  дуже трагічна. Тому святкуємо ми цей день з присмаком гіркоти.

   21 лютого 1952 року в Бангладеш влада жорстоко придушила демонстрацію протесту проти урядової заборони в країні бенгальської мови. Відтоді цей день у Бангладеш став днем полеглих за рідну мову. Минуло багато років. Аж у жовтні 1999 року на Тридцятій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО було запроваджено Міжнародний день рідної мови, а починаючи з 21 лютого 2000 року цей день відзначають і в Україні. Свято  стало традиційним.

Учитель     Це один із тих днів, коли кожен має змогу відчути себе частиною великого, гордого, нескореного  народу, посіяти у своєму серці хоча б одну зернину любові до рідної мови. Це свято об’єднує українців у одну велику дружну сім’ю. Тож звертаємося до вас сьогодні  мовою землі вашої,  мовою матері вашої,  народу  українського мовою.       

Я - українка

Я родом із величної землі,

   Чиє імення вимовляю дзвінко,

Моя Вкраїно, ти весь час в мені,

Бо я твоя дочка, я – українка.

Зазнала ти немало у віках,

Не раз топтали твою мову й пісню,

Я  не зречусь квітучого вінка,

В якому майорить душа вкраїнська.

Тобі вклоняюсь, матінко моя,

За те, що ти мене благословила,

Найкраща в світі батьківська земля,

Вона мені подарувала крила.  ( Наталія Боднарчук)

Пісня про Україну

Учитель     А ми з вами сьогодні, 21 лютого,  у  Міжнародний день рідної мови  на білому рушникові історії золотими нитками вишиємо найкращі слова любові до рідної мови.

 

 

Учениця                                      

 

  Чому люблю я українську мову

Чому люблю я українське слово,

 Співучіше за пісню солов’я?

Чому люблю я українську мову?

Люблю тому, що мова ця – моя!

Де є іще такі слова привіту,

Такі красиві, сонячні пісні?

Вкраїнська серед мов усього світу

Здається найбагатшою мені.

І зайвих слів для вислову не треба –

Є речення короткі  і ясні.

Вона подібна зорепаду з неба,

Польоту птаха у височині.

…Уста виводять ніжну колискову,

А за віконцем зіронька сія…

  Чому люблю я українську мову?

Люблю тому, що мова ця - моя!  (Наталія Жовнір)

Учитель    Прислухайтеся: з ранку й до вечора навколо вас звучить мова. Удома тебе лагідно будить мама чи тато, щось лепече малесенька сестричка чи братик,  у школі про щось розповідають друзі,  і ти сам у відповідь промовляєш рідною мовою слова. Ти так звик до цього, що майже не помічаєш звучання мови й  чуєш її лише тоді, коли вона звернена до тебе безпосередньо. А це ж так природно – розмовляти рідною мовою. Це те ж саме, що й дихати.

      Як же люди навчилися говорити? Ось як про це розповідає легенда «Як ростуть слова?»     

Ведуча  (говорить на фоні співу пташок та шуму води)

      Про це вже мало хто пам’ятає, бо минуло відтоді не сто, не двісті, а тисячі років. На щедрих плодючих землях, оточених горами, жило плем’я німів. Вони вирощували виноград, персики, апельсини, усіляку городину й жили в достатку. Та коли б ми з вами якимось дивом потрапили в ті краї, то не почули б жодного слова – лише шум водограю й щебетання пташок звучали там. Німи не вміли говорити, вони тільки ворушили губами й читали слова по вустах. Може, то було й непогано, бо ж не знали ні сварок, ні лайки, а тому й приятелювали і старий, і малий.

Ведучий  

     Одна лише дівчинка Мова жила сама за високим кам’яним парканом. Щодня вона поралася у квітнику. Мову вважали чарівницею, бо ж розумілася на травах: яка від кашлю, яка від зубного болю, а яка від лихоманки. Прийшов до неї зі своїм горем і молодий юнак, але, на жаль,він теж не вмів говорити, а тільки ворушив губами.

(Виходить дівчинка  Мова в гарному вбранні  та яскравому вінку. Ходить, збирає до кошика квіти і трави наспівуючи пісню «Ой у лузі червона калина». Раптом з’являється хлопець. Ворушить губами, розповідає, допомагає собі руками).

Мова   

-  Зачекай! Зачекай! Ти так схвильовано мені розповідаєш свою історію, що я не можу тебе зрозуміти. У мене є маленька таємниця. Ходімо зі мною.

(Дівчинка Мова приводить гостя до свого квітника.)

• Зірви ось цю квіточку і ось цю. Ці квіти уміють розмовляти і поки ти знаходишся у моєму королівстві, також можеш говорити.

 

Хлопчик

-  Ой, і справді. Шановна паняночко,  сусідська дівчинка Марійка, яка мені дуже подобається, сліпа від народження. Вона  хоче померти, бо почувається дуже самотньою. Люди і я  нічим не можемо їй зарадити, адже  вона не бачить слів утіхи…

Мова   (задумливо)

- Не зумію я повернути Марійці зір, та як дати надію до життя  я знаю. Візьми з собою цей чудовий букет (збирає букет квітів), це - слова. Я тобі зібрала найкращі. Віднеси його Марійці, хай вона почує тебе, хай радість прийде в її засмучену душу.

Хлопчик

- Дякую тобі,  дівчинко Мово! Це найкращий подарунок для  неї і для мене!

(Хлопець бере букет, несе дівчині, віддає. Дівчина притискає букет до себе, посміхається).

• Ти… красива…Ти…потрібна…мені…Живи… Благаю

Ведуча   

    А наступного дня всі німи юрмилися біля Мовиного подвір’я. Вони прийшли по слова.(Кілька німів обступають Мову, простягають до неї руки, ворушать губами).

Мова

  - Добре, добре. Я навчу вас вирощувати слова. Ось бачите (показує кошик)тут повно корінчиків.  Кожне слово, наче квітка, має корінь, а з нього виростають листочки - суфікси, пагінці – префікси і пуп’янки – закінчення. З одного кореня може вирости багато слів-квітів. Бережіть свої квітники, виполюйте бур’яни і вирощуйте найкращі слова.

Ведучий   

      По корінчику розібрали німи щедрий подарунок Мови, обсадили всю землю дивоквітами і передали наступним поколінням таємницю про те, як ростуть слова.

Українська мова

Золоте курчатко

В золотій торбинці

Принесло сьогодні

Літери дитинці.

А дитина з літер

Збудувала слово.

І звучить, як пісня

 Українська мова. ( Г. Чубач)

Пісня про  мову

Учень

 Я чую мови рідної ходу,

Я їй назустріч радісно іду,

Вітаю і запрошую до нас

У кожне серце, хату, школу, клас.

Стань, мово, України половинкою,

 В твоїм разку я стану намистинкою.

У нашій душі скарбниця любові до мови, а кожен мій вірш стає у ній перлиною. Поповнюю безцінний скарб щодня і мрію, як у вулик моєї мови люди, неначе бджілки, зносять нектар – слова… (Анна Степаненко)

Учениця

Я – сонце…

Сонце світить на добрих і злих.

Я – лелека…

Де лелека водиться, там щастя родиться.

Я – слово…

Слово до слова – зложиться мова.

Я калина …

Без верби й калини нема України. (Анна Степаненко)

Учень

    Державна мова України

Як стяг, як герб – вона свята!

Вона вміщає небо синє,

Поля, луги, гаї, жита.

Вміщає райдуг перевесла,

Спів солов’я, калини цвіт.

Приречена, -  вона воскресла

З ганьби і попелу століть.

Співуча рідна наша мова –

Це ж нею говорив Тарас!

В ній таїна одвічна слова

Дійшла нерушною до нас.

Учениця                                

    Від Котляревського до Лесі,

Від давнини й до наших днів

Дзвенить ця мова  в піднебессі –

Землі моєї плач і спів!

Державна українська мова,

Мов чиста течія ріки,

У незбагненнім сріблі слова

Живе і житиме віки. (Дар’я Горлиця)

Учень

Несе лелека в дзьобі сонце-немовлятко –

день починає…

А на гілочках калини у кожній гілочці-ґроні,

у кожній ягідці – слово достигає…

Посаджу я гілочки вербові

на пустирищі коло двору –

Хай Шевченкова Україна виростає. (Анна Степаненко)

Учитель   «Тарас Шевченко з п’ятнадцяти років опинився в російськомовному середовищі: пан Енгельгардт, Петербург, солдатчина в Оренбурзьких степах, знову Петербург («в неволі виріс між чужими»). До речі, у дорослому віці Тарас Шевченко прожив в Україні всього тільки  три роки. Але геніальним він став саме тому, що творив рідною мовою свого народу»  (І. П. Ющук).

          «Борис Грінченко виховувався в сім’ї, де розмовляли тільки російською мовою (мати – росіянка, батько – російський офіцер), але зміг розкрити своє обдарування й зробити неоціненний внесок в розвиток української культури саме тому, що повернувся до рідної мови свого народу (згадаймо його чотиритомний Словник української мови)» (І. П. Ющук).

        «У російськомовному середовищі починали своє життя й  такі відомі українські письменники, як Олександр Олесь, Борис Антоненко-Давидович, Володимир Сосюра. Та й хіба тільки вони? Але перебороли чужу, накинуту українцям мову й стали видатними діячами української культури» (І. П. Ющук).

Учениця  Мова – це душа мільйонів українців, загартована історією й відточена творчістю найталановитіших письменників. Нею промовляє дух нашої свободи. Відомий котелевський краєзнавець Василь Кирилович Костюк писав: «Мова –душа народу. Доки вона жива, доти ми сильні й поважають нас у світі. Протягом століть зазнавала вона всіляких утисків. Але ніхто не міг здолати української мови…»

Життєдайне душі джерело

Мово-мовонько, серця словонько,                                               

            життєдайне  душі джерело.

Не зломити  срібну підковоньку

              тим, хто дбав, щоб тебе не було.

Тим,  хто ганьбив тебе  і нівечив,

               і топтав,  і морозив цвіт.

Але вперто до сонця   крилонька

               піднімав український   рід.

Мово-мовонько,  серця словонько,                                                

                  оберіг від зла і біди.

Ангел Неба у час негодоньки,

                 мов ковток  живої води. (Валентина Товма)

Учитель  Відомий котелевський поет, краєзнавець Василь Кирилович  Костюк писав: «Котельва, хоч і вважалася глибинкою, а все ж зберегти материнське слово тут було непросто. Адже вона була на  краєчку Слобідської України, де надто було відчутним засилля російської мови.

       Усе ж, як писав земський лікар І.Р.Троцький у 1884 році, котелевці досить чітко трималися своєї мови, повір’їв, звичаїв.  У слободі можна було зустріти твори Т.Г.Шевченка, Пантелеймона Куліша. Тут жило чимало чудових оповідачів- казкарів.

        Ще й на початку ХХ ст. мова котелевців була барвиста, багата. Наші предки ніяк не могли засвоїти чужої, російської». І це, без сумніву, тому,  що мова є душею нації, її генетичним кодом. Вона єднає минуле й сучасне, вона є гарантом майбутнього.

Мово, мовонько, дай напитися

             із пелюстки  слова  твого.

З серця в серденько перелитися

            і навік  полюбити   його.

Дай повірити  в сили власнії,

             перші рими   і перші    рядки.

І у віршеві  відродитися

         словом образним, сильним, дзвінким.

Не дай згинути в бездуховності

           й розгубити   душі  вогонь.

Мово, мовонько, дай напитися

            з України рідних  долонь.  (Валентина Товма)

Учениця  Рідною мовою говорить серце й  душа української землі. Не з примусу, а лише за покликом власного сумління та гідності плекаймо в душі любов до рідної мови.

Торкніться сонячного слова

На струнах серця і душі.

І старанно вивчайте мову,

І трепетно любіте мову,

І все життя шануйте мову,

Мов рідну матір бережіть!

Торкніться сонячного слова,

Яке у серці я несу.

І, мов дитя, плекайте мову.

Не дай Вам Бог, не зрадьте мову.

З пером в руці прославте мови

Незламну силу і красу! (Валентина Товма)

Учень         Матусин заповіт

                    Раз казала мені мати:

                   «Можеш мов багато знати,

                    Кожну мову шанувати,

                   Та одну із мов усіх

                    Щоб у серці ти зберіг».

                   В серці ніжну і погідну

                   Збережу я мову рідну! (М. Хоросницька)

Учень                                                 …Батько мені каже:

- З книжкою дружи,

Рідну мову, синку,

Завжди бережи.

Мову ту, що люди

Рідною зовуть,

Ти ніде й ніколи,

Синку, не забудь.

Рідне слово-пісню

Ніжним серцем чуй,

Як Вітчизну й матір,

Їх люби й шануй. (Віра Верба)

Учитель   А ми з вами сьогодні присягаємося Пречистій Діві Мові серцем і душею.

Учениця                   Присягаюся, мово, тобі, як небу

                                   Присягає на вірність  птах… ( Ганна Світлична )

Учень                        Присягаюся словом своїм найпершим,

                                    Що дароване матір’ю на уста…  (Ганна Світлична )

Учениця    Присягаємося любити, шанувати, берегти, леліяти рідну українську мову.

Учитель   Людині Богом визначено місце народження, країна, небо. А ще -  мова, «золота зоряночка» нашої душі й долі, яку понесемо в  життя,  допоки й віку нашого земного, а потім  - і небесного.

Дорожи українською мовою,

  Рідна мова - основа життя.

Хіба мати бува примусовою?

   Непутящим бува дитя! (Дмитро Білоус)

    Тож любіть мову свою, українську, як рідну матір. Прислухайтеся до слів заповіту відомої котелевської поетеси Людмили Іванівни Ларіонової (Дар’ї Горлиці):

Учениця                                 Любіть рідну мову

Вивчайте, люди, рідну мову,

Дітей, онуків  нею вчіть.

Її, як пісню колискову,

Як матір в серці бережіть.

Любіть цю мову, як кохану,

В похмурі і щасливі дні.

Любіть її, як Богом дану

Лиш українцям на Землі.

За милозвучність барвінкову,

За присмак сміху й полину

Плекайте, люди, рідну мову,

Любіть, як сонце, як весну.

Як хліб, як Землю, як Свободу

Любіть, як горду нашу Суть.

Безсмертя й велич свого роду

Нащадки в мові збережуть.

Моліться ж мовою своєю,

Хай біль і радість в тих словах

До Бога линуть над Землею

І освятять стражденний шлях.

Встає зоря в імлі ранкова,

Над Україною встає…

Любіть же, люди, свою мову,

Нас світ по мові пізнає.  (Людмила Ларіонова)

Пісня про мову