Мова гідності, 1 клас

Перший урок у 1 класі «Мова гідності: будиночок нашого класу»

Мета. Створити умови для доброзичливого знайомства першокласників із учителем та одне з одним; формувати початкове розуміння мови гідності як слів і вчинків, за допомогою яких людина показує іншому: «Я тебе бачу, слухаю і поважаю»; навчати дітей представлятися, звертатися одне до одного на ім’я, слухати співрозмовника, запитувати дозволу та долучати інших до спільної діяльності; сприяти позитивному входженню дітей у нове шкільне середовище.

Очікувані результати

Учень / учениця:

•                   називає або іншим доступним способом повідомляє своє ім’я;
•                   звертається до однокласника на ім’я;
•                   розповідає про своє вподобання за допомогою короткої фрази або малюнка;
•                   слухає співрозмовника, не перебиваючи;
•                   використовує просте ввічливе запитання «Можна?»;
•                   розуміє, що люди можуть мати різні інтереси й однаково заслуговують на повагу;
•                   долучається до створення спільного «Будиночка нашого класу»;
•                   пояснює, що в класі має бути місце для кожного.

Обладнання

Велике зображення будиночка або школи з порожніми місцями для віконець; зображення чи фігурка дракончика Шона; картки у формі віконець для кожної дитини й учителя; картки із простими символами вподобань; олівці або фломастери; картки-символи «Ім’я», «Слухаю», «Запитую», «Місце»; додаткове віконце дракончика Шона; клейкі подушечки, магніти або скотч.

Методичний коментар

Запропонований конспект є варіативним. Учитель може змінювати кількість завдань і рухових сигналів відповідно до темпу роботи, кількості учнів та особливостей класу. Важливо зберегти основні змістові орієнтири уроку: ім’я, слухання, запитання про дозвіл і місце для кожного.

У перший день не варто вимагати від усіх дітей публічного виступу. Дитина може назвати ім’я, показати картку, відповісти жестом, попросити допомоги або поки що лише послухати. Соціальні навички формуються не через пояснення правил, а насамперед у процесі діяльності, взаємодії та осмислення власного досвіду.

Хід уроку

1. Вступна частина. Будиночок, який чекає на свій клас

До початку уроку вчитель розміщує на дошці велике зображення будиночка. У ньому ще немає вікон або залишено порожні місця для них. Поряд сидить чи стоїть фігурка дракончика Шона.

Після привітання вчитель звертає увагу дітей на незвичайне зображення.

— Сьогодні ми вперше зібралися разом у цьому класі. Тут є дошка, парти, книжки, але справжнім класом ця кімната стане тоді, коли ми познайомимося і навчимося бути разом.

Учитель показує дракончика.

— Разом із нами сьогодні вперше прийшов до школи дракончик Шон. Він бачить багато нових людей, але ще не знає їхніх імен. Шон трохи хвилюється і поки що більше спостерігає, ніж говорить.

У матеріалах про Шона є подібна ситуація: герой чує привітання, але мовчить, бо ще почувається «просто спостерігачем». Такий стан може бути знайомим і частині першокласників.

Учитель від імені Шона:

— Я хочу познайомитися, але не знаю, із чого почати.

Учитель запитує:

— Яке слово можна сказати людині, з якою бачишся вперше?

Діти пропонують відповіді. Учитель приймає різні варіанти й подає зразок:

— Доброго дня! Мене звати ___________. Я ваша вчителька. Я теж сьогодні знайомлюся з вами.

Учитель прикріплює до будиночка власне віконце з ім’ям.

— Тепер у будиночку з’явилося перше ім’я. Але одного віконця замало. Нам потрібно дізнатися, хто ще навчатиметься у нашому класі.

2. Творче завдання «Моє віконце»

Кожна дитина отримує картку у формі віконця.

На картці є місце для імені та велика порожня рамка для малюнка.

Учитель:

— Кожне віконце розповідатиме про одну людину. Спочатку знайдіть місце для свого імені. Хто вже вміє — може написати ім’я самостійно. Хто хоче допомоги — підніміть руку, і я допоможу. Це не перевірка письма. Нам важливо, щоб ім’я кожного з’явилося у будиночку.

Учитель показує підготовлене віконце Шона.

— Шон намалював конструктор, тому що любить будувати різні речі. В одній з історій йому спочатку було складно розповісти про себе, але він зміг сказати, що любить будувати. Після цього знайомитися стало легше.

Учитель дає завдання:

— Намалюйте у своєму віконці те, що вам подобається. Це може бути улюблена справа, книжка, тварина, гра, м’яч, квітка, музика, конструктор або щось інше.

На дошці можна розмістити прості символи-підказки:

•                   книжка;
•                   м’яч;
•                   олівець;
•                   музична нота;
•                   тварина;
•                   конструктор;
•                   дерево;
•                   зірка.

Під час роботи вчитель спокійно проходить між партами, допомагає написати ім’я, підтримує дітей, які не можуть одразу обрати малюнок.

Учитель не оцінює якість зображень і не порівнює роботи.

За кілька хвилин повідомляє:

— Завершуйте головну деталь свого малюнка. Наші віконця не повинні бути однаковими. Вони мають розповісти, що подобається саме вам.

3. Рухливе знайомство «Шон шукає схожість»

Діти залишаються біля своїх парт і тримають віконця в руках.

Учитель:

— Дракончик Шон розглянув малюнки й хоче дізнатися, чи є в класі діти зі схожими інтересами. Рухатися будемо біля своєї парти й уважно дивитися, хто виконує такий самий рух.

Учитель подає сигнали.

— Хто любить малювати — намалюйте у повітрі велике коло.

— Хто любить книжки — складіть долоні, наче відкриту книжечку.

— Хто любить тварин — покажіть долонями вушка.

— Хто любить конструювати — підніміть руки, наче будуєте високу вежу.

— Хто любить рухливі ігри — зробіть два кроки на місці.

— Хто любить музику — тихо проплескайте короткий ритм.

— А тепер підніміть своє віконце ті, хто намалював щось інше.

Після рухів учитель запитує:

— Чи всі виконували однакові рухи?

— Чи знаходилися діти, яким подобається те саме?

— Чи були вподобання, які обрала лише одна людина?

Учитель підсумовує:

— У чомусь ми схожі, а в чомусь різні. Нам не потрібно любити однакові речі, щоб навчатися разом. Кожен може мати власний інтерес і власний вибір.

4. Рухлива гра-знайомство «Дзвони вітань»

— Дракончик Шон дізнався, що у світі люди вітаються по-різному. У нашому місті теж звучать особливі дзвони. Вони підказують, як привітатися з людиною, яку зустрінеш.

Учитель спочатку пояснює і демонструє три сигнали:

•                   один дзвін — привітатися рукостисканням або помахати рукою;
•                   два дзвони — злегка вклонитися одне одному;
•                   три дзвони — привітатися, як дракончики: прикласти долоні до грудей, усміхнутися й кивнути одне одному.

Після кожного способу вітання діти говорять:

Привіт! Мене звати…

Партнер відповідає:

А мене звати… Приємно познайомитися.

Учитель обов’язково уточнює:

— Під час вітання ми не тягнемо людину до себе й не торкаємося її без згоди. Якщо хтось не хоче подавати руку, можна просто усміхнутися і помахати долонею. Це теж привітання.

Проведення гри

Діти вільно, але спокійно рухаються класом під легку музику. Щоб уникнути метушні, учитель попередньо визначає простір для руху й нагадує:

•                   не бігти;
•                   не штовхатися;
•                   обходити парти;
•                   після зупинки музики знайти найближчого вільного партнера;
•                   не залишати нікого без пари.

Коли музика зупиняється, учитель подає сигнал дзвіночком.

Перше коло — один дзвін. Діти знаходять пару, вітаються рукостисканням або помахом руки й називають свої імена:

Друге коло — два дзвони. Музика знову звучить. Діти рухаються далі й після зупинки знаходять іншого партнера. Вони злегка вклоняються й називають свої імена.

Третє коло — три дзвони. Діти утворюють нові пари, прикладають долоні до грудей, усміхаються, кивають і знову представляються.

За наявності часу можна провести четверте коло.

Важливе ігрове правило

Перед початком учитель показує додаткову картку «Запроси»:

— Якщо після зупинки музики ви бачите, що хтось залишився без пари, не відвертайтеся. Можна сказати:

Ходи до нас. Привітаймося втрьох.

Таким чином, якщо в класі непарна кількість дітей, утворюється трійка. Ніхто не вибуває з гри й не чекає осторонь.

Осмислення після гри

Діти повертаються до своїх місць. Учитель запитує:

— Зі скількома дітьми ви сьогодні познайомилися?

— Чи всі віталися однаково?

— Що залишалося незмінним під час кожного вітання?

Учитель підводить до висновку:

— Способи вітання були різними, але щоразу ми зупинялися, дивилися на людину, називали своє ім’я і слухали її ім’я. Так ми показували: «Я тебе помітив. Мені важливо знати, як тебе звати».

Учитель прикріплює знак ІМ’Я біля будиночка.

5. Дослідження «Як показати, що я слухаю»

Учитель:

— Ми вже називали імена. Але знайомство не відбудеться, якщо кожен говоритиме лише про себе й не слухатиме іншого.

Учитель просить одну дитину показати своє віконце. Спочатку демонструє неуважне слухання: відвертається, розглядає інший предмет, перебиває.

Потім повторює ситуацію інакше: повертається до дитини, слухає до кінця, дивиться на її малюнок.

— У якому випадку ви відчули, що я справді слухаю?

Діти називають ознаки.

Учитель показує картку із зображенням вуха.

— Слухати — це більше, ніж просто мовчати. В одній історії Шон мовчав, але дивився в інший бік, тому його друг відчув, що його не слухають.

Учитель разом із дітьми визначає три прості дії слухача:

•                   повертаюся до того, хто говорить;
•                   чекаю завершення;
•                   показую, що почув.

Невелике навчальне завдання:

— Послухайте три слова: ім’я, клас, разом.

Учитель робить паузу.

— Скільки слів ви почули?

— Яке слово було першим?

— Яке слово було останнім?

Після відповідей учитель прикріплює біля будиночка знак СЛУХАЮ.

— Коли ми слухаємо, людина відчуває: її слова важливі.

6. Спільне завдання «Знайдемо місце для кожного віконця»

Учитель звертає увагу дітей на будиночок.

— Ми вже трохи познайомилися. Тепер наші віконця можуть зайняти місця у будиночку класу.

Щоб уникнути скупчення біля дошки, діти підходять по рядах або передають віконця вчителю. Учитель називає ім’я кожної дитини й прикріплює картку.

У процесі учитель ставить прості математичні запитання:

— Скільки віконець уже з’явилося?

— Скільки ще залишилося?

— Чого більше: прикріплених чи тих, які ще чекають?

— Чи однакові наші віконця?

Коли всі дитячі віконця розміщено, учитель показує віконце дракончика Шона, яке навмисно залишилося збоку.

— Погляньте, усі дитячі віконця вже в будиночку, а віконечко Шона залишилося зовні. Чи готовий наш будиночок?

Діти пропонують рішення:

•                   пересунути віконця;
•                   додати ще один ряд;
•                   знайти вільне місце;
•                   розширити будиночок.

Учитель приймає пропозиції й разом із дітьми знаходить місце для Шона.

— Ми не забрали чиєсь віконце, щоб помістити віконечко дракончика Шона. Ми змінили розташування так, щоб місце знайшлося для кожного.

Учитель показує картку МІСЦЕ.

— Бути в одному класі — це не лише сидіти в одній кімнаті. Важливо, щоб кожного помітили, вислухали й запросили до спільної справи.

Знак МІСЦЕ прикріплюють до будиночка.

7. Вправа «Шон робить правильно чи ні?»

— Ми вже познайомилися й знайшли місце для кожного віконця. Але щоб у нашому класному будиночку всім було добре, важливо не лише знати імена, а й правильно діяти. Перевірмо, чи вміє це дракончик Шон.

Учитель показує або читає короткі ситуації про дракончика Шона. Діти розподіляють їх на дві групи:

•                   ПРАВИЛЬНО — Шон діє з повагою до іншої людини;
•                   НЕПРАВИЛЬНО — Шону потрібно змінити свою дію.

Відповідь можна показувати карткою, жестом або розміщувати малюнок ситуації біля відповідного знака. Після кожного вибору діти коротко пояснюють, що саме Шон зробив добре або як він міг би вчинити інакше.

Ситуації (Для першого уроку достатньо обрати 6–8 ситуацій, щоб вправа залишалася динамічною)

1.               Шон підійшов до дитини й сказав:
   «Привіт! Мене звати Шон. А як тебе звати?»
2.               Шон хотів узяти чужий олівець і мовчки забрав його з парти.
3.               Шон запитав:
   «Можна взяти твій зелений олівець?» — і дочекався відповіді.
4.               Однокласник сказав:
   «Олівець мені зараз потрібен», — але Шон усе одно його взяв.
5.               Однокласниця показувала свій малюнок, а Шон дивився на неї і слухав до кінця.
6.               Учениця ще не завершила розповідь, а Шон почав говорити про себе.
7.               Під час гри одна дитина залишилася без пари, і Шон сказав:
   «Ходи до нас. Будемо втрьох».
8.               Шон побачив, що дитина не хоче подавати руку, і почав її змушувати.
9.               Шон привітався з дитиною так, як їй було зручно: усміхнувся, помахав рукою або вклонився.
10.          Шон забув ім’я однокласника і сказав:
    «Нагадай, будь ласка, як тебе звати».
11.          Шон звернувся до дитини словами:
    «Ей, ти!», хоча вже знав її ім’я.
12.          Шон помітив, що одне віконце залишилося поза будиночком класу, і запропонував знайти для нього місце.
    Учитель:

— Мова гідності починається з простих учинків: назвати на ім’я, вислухати, запитати дозволу й запросити до спільної справи. У цих ситуаціях нам допомагали всі знаки, які ми вже відкрили. А тепер додамо ще один — ЗАПИТУЮ.

Учитель показує картку ЗАПИТУЮ.

Картку прикріплюють біля будиночка.

8. Підсумкова гра «Що допомагає будиночку бути дружнім»

Учитель по черзі показує чотири символи:

•                   ім’я;
•                   вухо;
•                   знак питання;
•                   віконце.

Діти виконують відповідний жест:

•                   Ім’я — показують долонею на себе;
•                   Слухаю — прикладають долоню до вуха;
•                   Запитую — показують пальцем знак питання у повітрі;
•                   Місце — складають руки дахом над головою.

Учитель називає короткі ситуації, а діти показують відповідний символ.

— Я хочу звернутися до однокласника. Що мені допоможе?
Діти показують ІМ’Я.

— Друг розповідає про свій малюнок. Що я роблю?
Діти показують СЛУХАЮ.

— Мені потрібен чужий олівець. Що я роблю спочатку?
Діти показують ЗАПИТУЮ.

— Одне віконце залишилося зовні. Що потрібно знайти?
Діти показують МІСЦЕ.

9. Підсумок. Будиночок нашого класу

У центрі будиночка вчитель відкриває напис:

У НАШОМУ КЛАСІ Є МІСЦЕ ДЛЯ КОЖНОГО

Учитель:

— Сьогодні ми ще не встигли дізнатися одне про одного все. Але ми вже зробили важливі перші кроки. Назвали свої імена, показали, що нам подобається, слухали одне одного, запитували дозволу й знайшли місце для кожного віконця.

— Так починається мова гідності.

Учитель відкриває назву уроку:

МОВА ГІДНОСТІ

— Мова гідності — це не лише особливі слова. Це слова і вчинки, якими ми показуємо іншій людині:

Я бачу тебе.

Я слухаю тебе.

Поруч зі мною є місце для тебе.

Особиста рефлексія

Учитель пропонує дітям обрати один жест:

•                   долоня на грудях — «Я назвав / назвала своє ім’я»;
•                   долоня біля вуха — «Я сьогодні когось слухав / слухала»;
•                   пальці у формі знаку питання — «Я вчився / вчилася запитувати»;
•                   руки дахом — «У нашому класі є моє місце».

Діти не зобов’язані пояснювати вибір уголос.

Учитель завершує:

— Сьогодні наш будиночок став будиночком класу, тому що в ньому з’явилися ваші імена, малюнки й перші спільні правила взаємодії. Нехай у ньому завжди буде місце для кожного.