"Мова рідна,слово рідне.."

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

  

 

 

 

 

 

Сценарій засідання

літературно-мистецької вітальні

до Дня рідної мови

учителя  української   

мови   та  літератури,

вищої категорії, учителя-методиста

Петренко Лариси Іванівни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

УЧИТЕЛЬ.   Доброго дня всім присутнім. Сьогодні, у переддень Дня мови, ми зібралися з вами, щоб віддати належну шану найсвятішому для кожної людини на землі – її мові.  Мені приємно познайомити вас, діти, з шанованими гостями, які завітали  до нас у передсвяткову днину. Це Чумак Луїза Семенівна – почесний голова товариства «Просвіта», Бонетюк Ольга Дмитрівна – голова міської організації товариства «Просвіта», Руденко Галина Тимофіївна та Цимбал Тетяна Олександрівна – члени міської організації товариства«Просвіта», учениця  школи № 2 – Катерина Недбайло та учениця міської гімназії – Марина Гаркуша.

     Сьогодні, у переддень свята Дня мови, ми зібралися з вами, щоб віддати належну шану найсвятішому для кожної людини на землі – її мові.   Адже нема мови – нема й нації, нема народу. Наша святиня – українська мова. Її знають і цінують у всьому світі. Усім відомо, що вчені-мовознавці за красу й мелодійність возвели українську на друге місце на п’єдесталі пошани. Правда, у 1936 році в Парижі провели свій конкурс, як писав Юліан Семьонов. На тому конкурсі не було носіїв мови, представників з України, але й там наша мова посіла ІІІ місце. Французи перше віддали перській мові, теж одній із наймилозвучніших, друге – французькій. Проте й на сьогодні, за офіційним визначенням учених-лінгвістів, наша мова залишається на другому місці, після італійської. Ми горді тим, що наша мова знана й шанована. Хочу сказати про неї слово.

 

       Слово про мову

 

Скільки криється барв у слові,

Леготу, ласки, любові,

Окриленості, покаяння,

Впевненості, віри, вагання,

 

Очищення і осяяння,

Пам’яті, прощення, прозріння,

Ревнощів, радощів, розуміння,

Осуду, образ, розпуки,

 

Молитви, музики і муки,

Овацій, обману, отрути,

Воскреслості, воскресіння

У пагоні-слові мови-коріння.

 

ВЕДУЧИЙ 1.                   З глибин століть, із мови вед

Сяга корінням наша мова.

У вінку мов усіх планет

Вона іскриться барвінково,

 

Полум’яніє, мов зоря,

Неначе маків цвіт у полі,

Буяє пишнотрав’ям  слів

І не кориться чужій волі.

 

Ще манускрипти зберегли

Красу і звабу з України,

А циркуляри не змогли

Її поставить на коліна.

 

Тож хай сія, нехай буяє,

Нехай квітує з року в рік.

І кожен українець знає,

Що мова наша має довгий вік!

 

ВЕДУЧИЙ 2.                                 ВІЧНО ЖИВА

 

                                        А мова не корилася царю –

Ані царю, ані його сатрапам,

З орлом двоглавим стаючи на прю,

Що брав її у пазуристі лапи.

 

Плюндрованій не надавали прав,

Немов на звіра, об’явили лови.

Орел впивався в душу, тіло рвав –

Він був безмозкий, хоч і двоголовий.

 

О як хотіла, прагла воля зла,

Щоб ти була лиш суржик, мішанина:

Щоб вічно недорікою була

На втіху скалозуба-міщанина!

 

Хай давню жуйку міщанин жує, -

Воскресли, піднеслися люди,

Бо є на світі совість, правда є,

І рідна мова є і вічно буде!

 

 

УЧЕНЬ 1.                            РІДНЕ  СЛОВО

 

Ти постаєш в ясній обнові,

Як пісня, линеш, рідне слово.

Ти наше диво калинове,

Кохана материнська мово!

 

Несеш барвінь гарячу, яру

В небесну синь пташиним граєм

І, спивши там від сонця жару,

Зеленим дихаєш розмаєм.

 

Плекаймо в серці кожне гроно,

Прозоре диво калинове.

Хай квітне, пломенить червоно

В сім”ї  великій, вольній, новій!

 

УЧЕНЬ 2.                               ВЕСЕЛЕ  СЛОВО

 

 Добре слово настрій, дух підносить;

Забувати, друже мій, не варто,

Що для  настрою і жарту досить,

Просто теплого людського жарту.

 

Як народ веселе слово творить?

Ось по кризі йде дідок бровастий,

Зустрічає дядька і говорить:

• Де б його оце упасти?

 

Дядько теж боїться посковзнутись,

Але йти йому уже певніше.

Не минув нагоди усміхнутись:

Та вже падайте, де вам зручніше.

 

І обидва розсміялись гучно:

Ковзанки пройшли благополучно.

 

Ти звертав увагу, друже милий,

Що таке в житті веселе слово?

Гумор надає людині слово,

Коли в серці сяє веселково.

 

УЧЕНЬ 3.        Гумореску Павла Глазового читає Владислав Шкриль.                  

 

ВЕДУЧИЙ 3.               А ми вчимо у школі прекрасну нашу мову.

В її бездонну  глибину пірнаєм знову й знову.

Незвідане спізнати, засвоїти відоме,

Щоб чути українську на вулиці і вдома.

Незвідане відкрити, леліяти знайоме,

Нащадкам передати слова усім відомі.

Нащадкам передати красу і силу мови,

Любов привити й гордість за рідне наше слово!

 

УЧИТЕЛЬ.     А зараз дозвольте мені надати слово нашим шановним гостям.

(Слово надається письменникам-землякам: поетам, прозаїкам, гумористам )

(По завершенні виступу діти дякують гостям, дарують квіти,

збірочки своїх поезій.)