Мовленнєве свято "В'ється моя стежина"

Мовний звіт учнів 5,6,8,9 класів

Моя стежина

Підготувала Р.А.Пасіка

 ( До залу вбігає дівчина))

Дівчина: (Слайд1).Доброго дня! Як добре, що вас тут так багато! Можливо, ви мені допоможете, як визначитися в цьому житті. Батьки кажуть, що пора за розум братися, доросла уже! Але як його братися? Що є найголовнішим для мене? З чого починати? Чи професію обирати, чи навчатися далі, чи насолоджуватися життям? А ви як гадаєте?

(Входять 2 десятикласниці)

1 десятикласниця: Тут і гадати немає чого. Ось  ми і так усе знаємо, адже ми вже випускниці, десятикласниці… І ми чудово знаємо, ким станемо в майбутньому житті.

 Ось я вважаю, що для дівчини важлива не професія, а уміння вдало вийти заміж. Я вийду заміж лише за самого генерала, щоб під вікнами всю ніч мій сон дорогоцінний ціла рота охороняла.

2 десятикласниця: Так - то воно так, але на всіх дівчат генералів не вистачить, та й вони всі старі, сиві, ще й жонаті. Ні, мені генерал не підходить. Я піду в артистки!

Хочу на сцені виступати,

А ви мені будете аплодувати,

Море квітів дарувати.

Може, мені вдасться

Виступати, як Каменських Настя,

Може, як Лоліта, чи, як наша Тая…

Ні! Я стану відома Марія,

У мріях я вже виступаю, танцюю, співаю…

(Вибігає, за нею виходить друга десятикласниця)

1 ведучий: : (Слайд2). Та не слухай ти їх! Насамперед треба визначитися, ким ти станеш в житті, де саме твоя, одна єдина стежина, по якій ти прокладатимеш свій шлях у життя. Сідай і слухай, можливо зрозумієш, як стежку у життя вибирати. І вас усіх ми теж запрошуємо у мандрівку до джерел духовності українського народу.

2 ведучий: Шлях, путівець, дорога, стежка, стежина… Слова – синоніми… Всі вони різні за формою, але близькі за значенням. Стежка манить ступити на неї, але, коли вже ступиш – не зупиняйся… У кожної людини своя стежина у життя, у кожної людини -  різна. Ось як писала про свій шлях у житті відома українська поетеса Леся Українка:

1 учениця: На шлях я вийшла ранньою весною

І тихий спів несмілий заспівала,

А хто стрічався на шляху зі мною,

Того я щирим серденьком вітала.

Я йду шляхом, пісні свої співаю,

Та не шукайте в них пророчої науки.

Ні, голосу я гучного не маю!

Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки?

Чи тільки терен на шляху знайду,

Чи стріну, може, я і цвіт барвистий?

Чи до мети я певної дійду?

Чи без пори скінчу свій шлях тернистий?

Бажаю так скінчити я свій шлях,

Як починала -  з співом на устах.

1 ведучий: А поет Андрій Малишко та композитор Платон Майборода уявляли свою життєву дорогу ось так:

(Учні виконують пісню «Стежина» на слова А. Малишка, музику П. Майбороди)

Чому, сказати, й сам не знаю,

Живе у серці скільки літ

Ота стежина в нашім краї

Одним одна біля воріт.

Ота стежина в нашім краї

Одним одна біля воріт

 

Де ти, моя стежино,

Де ти, моя стежино,

Ота стежина в нашім краї

Одним одна, одним одна біля воріт.

 

Моя надієчко, я знаю,

Мій крик життя на цілий світ,

Ота стежина в ріднім краї

Одним одна біля воріт

Ота стежина в ріднім краї,

Одним одна, одним одна біля воріт

 

Де ти, моя стежино,

Де ти, моя стежино,

Ота стежина в нашім краї

Одним одна, одним одна біля воріт.

 

2 ведучий: Стежка то спускається вниз, то піднімається вгору, далеко – далеко за небосхил, до заповітної мети, назва якій ЗНАННЯ, РОЗУМ, МУДРІСТЬ. Де ж вона, ота одна – єдина, найкраща?

( Під ритмічну музику вбігають учні 6 класу))

1 учень: : (Слайд3). Подивіться, як гарно навколо! Дерева, птахи співають і стежок як багато!

2 учень: Ця гарна!

3 учень: А ця краща!

2 учень: Ні, ця!

Ведуча: Засперечалися  діти, яка ж стежка найкраща?

1 учень: Найкраща стежка до крамнички, бо там цукерки!

2 учень: Ні, до школи бо там є багато дітей, там весело і цікаво!

3 учень: : (Слайд4).А я думаю, що до ставка, бо там можна купатися.

4 учень: А, може, в садочок? Там яблука, сливи, груші, одна смакота!

5 учень: : (Слайд5).Ні, найкраща стежка у поле, бо там стільки простору і золоті хліба.

Ведуча: Аж тут підійшла мати.

( Входить мати)

Ведуча: Діти й питають:

Діти: Яка стежка найкраща?

Мати: Найкраща, діти, стежка додому до рідної хати, до Батьківщини… Ходімо!

( Мати і діти виходять)

Ведуча: (Слайд 6). Стежина до хати умита росою,

Стежина до хати – дитинства поріг.

Стежина до хати –моя із тобою

Для нас найрідніша із сотень доріг.

Веде між травою, де верби схилились,

Блукає в садочку, цвіте у гаю

До хати матусі в дитинство щасливе,

До пісні, до мрії у ріднім краю.

По стежці вузенькій босоніж пройдуся.

Стежина до хати – вечірня зоря.

Сполохати казку дитинства боюся,

Стежина до хати – це пам'ять моя.

( Заходять учні 9 класу)

1 учень: : (Слайд7). Одна батьківщина і двох не буває,

Місця, де родилися, завжди святі.

Хто рідну оселю свою забуває,

Той  долі не знайде в житті.

2 учень:  Люблю цю землю рідну і чудову.

Жили ми тут, як вміли, як могли.

В дитячу пору, пору світанкову

Хіба ми тут щасливі не були?

Хіба не слухали ми пісню соловейка,

Чи не лічила нам зозуленька літа?

Життєва ноша в нас була легенька,

Дорога в світ здавалася проста.

3 учень: Нам раз всього родитись довелося

На грішній цій і на святій землі.

Про що ми мріяли, що буде, що збулося

Життя розставить крапочки над «і».

Приготувала доля різні всім дороги,

А нам здавалось — долю творим ми.

І перед кожним з нас — свої пороги,

Життя і зводить, й розлуча з людьми.

Земля моя і праведна, і грішна,

Люблю тебе таку, яка ти є.

Життя буває й радісне, й невтішне...

Спасибі долі, що воно в нас є.

4 учень: Як вишиванка стелиться дорога.

Червона нитка чорну потягла.

І біль розлук, і радість, і тривоги —

Усе нам доля і сповна дала.

І линуть дні. Чим далі, тим частіше

Душа летить до тих єдиних місць,

Де ти був рідний, просто найрідніший,

А вже сьогодні ти тут тільки гість...

Таке природа диво сотворила

На цій землі серед лісів і квіт.

Що в батьківських місцях якась незламна сила,

Що рве нам душу, тягне, як магніт...

5 учень: : (Слайд8). Із стежини до батьківської хати починається пізнання світу.

6 учень: Усім позитивним, що є в моїй душі, я завдячую тобі, моя стежино! Саме ти вчиш мене поважати старших, шанувати батьків, бути ввічливим, чесним.

7 учень: Рідна стежино! Ти вчиш мене бути терплячим, працьовитим.

8 учень:  Як важливо знайти в житті свою стежину, саме свою. Від того, яку стежину ти вибереш, як підеш по ній, з ким підеш, хто тебе поведе, залежить твоя доля. Але яку б стежину ми не вибрали, починається вона від маминої хати.

9 учень: : (Слайд9).Чи можна забути ту пісню,

Що мати співала малому, коли засинав?

Чи можна забути ту стежку до хати,

Що босим колись я топтав.

10 учень: А стежка до маминої хати петляє через город. Усе тут до болю знайоме.

1 учень: Он дбайливо посаджена картопля.

2 учень: А тут кущики квасолі, а між ними поважно плететься гарбузове гудиння, сизіє тугими головками капуста, густими листочками пішли в ріст буряки.

3 учень: А ось і хата.

У вінку веселого зела,

Вікнами до шляху і до поля,

Тиха й скромна, як селянська доля,

Лебедіє хата край села.

Білі стіни, вікна голубі,

На причілку яблуні і вишні

Пригадаю дні свої колишні

І сердешно дякую судьбі.

Дякую за те, що звідсіля,

Від цього низенького порогу

Потекла у світ моя дорога

І для мене рідна ця земля.

Тут живуть мої старі батьки

І мене у гості виглядають.

Тут мене з дитинства пам’ятають

І стрічають радо земляки.

І куди б дорога не вела,

Де б я не жив на рідній Батьківщині,

А душа, здається, там і нині,

У білявій хаті край села.

(Звучить пісня « Хата моя, біла хата» на

слова Д. Луценка, музику А. Пашкевича)

1 учень: : (Слайд10).Рідна хато! Ти оспівана в піснях, оповита легендами. Будь же завжди символом добра і надії! Хай твій вогник світиться теплом, маминою любов’ю, вірою в доброту, високу людяність, одвічним сподіванням на чисте небо над нами, світанкову тишу, вечірню зорю. Хай ніколи не заростає до тебе стежка!

2 учень: Біля моєї хати любі цвітуть чорнобривці!

Біля моєї хати можна росою вмитись.

Біля моєї хати росте дитинства ялина,

Живуть споконвіку лелеки,

Всі: Всміхається Україна.

3 учень: У хаті тій для мене було й буде свято.

Тут кожен кутик священний, не в’яне тут рута – м’ята,

Тепло у серцях не гасне і щастя струна не рветься,

І рідне слово у душу дивом джерельним ллється.

4 учень: Зустрінь мене, мамо, знову,

Візьми у свої обійми,

І сяйво твоєї любові,

І терен із серця вийми.

І дай чебрецю напитись

Із медом твоїм пахучим,

Й за батька дай помолитись

Отам, де верба плакуча.

Ненько моя, Україно,

Ти на землі від бога.

В’ється моя стежина

Вік до твого порогу.

5 учень: : (Слайд11).Батьківська хата – це те, що завжди згадується, сниться, ніколи не забувається.

Батько мій вставав, коли ще гори

Спали в світанковому диму.

На верхи в пориві непокори

Йшов по стежці, знаній лиш йому.

Він обходив стоптані дороги,

Продирався в хащі лісовій.

Він ішов, допоки сили й змоги

По крутій стежині, та своїй.

З ним і я проходив там, де важче,

Власної не знавши глупоти.

Я питався: «Батьку, чи не краще

Стежкою відомою пройти?»

Батько мовив: «Ці стежки навислі

Над проваллям, - лиш моя це путь.

Тут сліди моєї пісні й мислі,

Що мене підносять і ведуть.»

І мене, хлопчину, слава Богу,

Застеріг мій батько від біди:

«Сину, ти шукай свою дорогу,

По чужій ніколи не ходи!»

6 учень: Мати і батько! Найрідніші і найдорожчі кожному з нас люди! Від них ми одержуємо   життя, вони вчать нас людських правил, оживляють наш розум, вкладають в наші вуста добрі слова, проводжають в далеку дорогу.

7 учень: Доле, де ти? Відгукнися!

Нашим дітям посміхнися.

Дай їм вдачу добру, не ледачу!

 Дай їм щастя чистого, як у Божого причастя,

Та здоров’ячка на всі літечка!

Учениця: Зустрінь мене, мамо знову,

Візьми у свої обійми,

І сяйво твоєї любові,

 І терен із серця вийми.

І дай чебрецю напитись

Із медом твоїм пахучим

Й за батька дай помолитись,

Отам, де верба плакуча.

Ненько моя, Україно!

Ти для мене від бога.

В’ється моя стежина

Вік до твого порога.

8 учень: : (Слайд12).Ми на порозі самостійного життя. Мине рік і …

Світ широкий для нас

Відкриє свої двері,

Де професії в ряд

Перед нами стоять.

9 учень: Стану вчителем я,

10 учень: Продавцем!

1 учень: Інженером!

2 учень: І засвою я для себе

Головні слова:

( Учні виконують пісню на мелодію А. Зацепіна «Пісня про зайців»)

Нам не все одно, нам не все одно,

Який вибрать шлях і куди піти.

Справу будь – яку вибирай на смак

І себе в житті спробуй ти знайти!

Всі: Нам не все одно! : (Слайд13).

( В зал заходить учень 8 класу Білоус Валерій)

Стецько: А мені все одно! Було б що поїсти, а то шлях якийсь вибирають! Я б ішов би - обідав би, спав би – обідав би, сидів би – обідав би та ще й з музикою…

Дівчина: Ой, дивіться наш Стецько іде!

Стецько: І зовсім я не Стецько! Це колись я був Стецько, а тепер я Стас – сучасний, модний Стас, суперовий, просто клас! Ось подивіться: і прикид кльовий маю, і прибамбаси до нього є!

( Оглядається)

Тільки чогось мені все – таки не вистачає…

Дівчина: Стежки тобі правильної в житті не вистачає!

Стас: Стежки, стежки…

Як мені все надоїло,

І язик вам не болить!

Ну, кому яке вам діло,

Як я в світі буду жить?

( Входить учень 8 класу Максим Коваленко)

Стас: Ось і друзяка мій іде! Порятуй мене, Макс, а то замучили із стежкою. Я хочу жити так, як живу!

Макс: Не переживай, Стас!

Скоро свідоцтво тобі вручать,

Бо освіта ж якась є.

Вже всьому тебе навчили,

Знай тепер уже своє!

Розум щоб не погубити,

Сядеш вдома на печі…

Стас: Буду спати, буду пити, буду їсти калачі!

Макс: А як сили наберешся,

Відпочинеш від цих слів,

Стас: Може, навіть оженюся,

Бо ще зараз не дозрів.

Ой, а ви, дівчатка, гарненькі! Піде хто за мене?

Дівчина: Так у тебе ж не всі вдома!

Стас: Це зараз у мене не всі вдома. Мати казали, що до вечора всі посходяться.

І візьму собі я жінку,

Готувала щоб супи.

Не дурний я гнути спину,

Бо я, той, не для сапи.

Я ніколи не сумую,

І нічого не боюся.

От від’їмся, відісплюся і вже точно – оженюся!

Макс: Ну а ви собі – дерзайте, жили, нерви надривайте, стежку у житті шукайте! Ми ж нічого не хочемо знати і ту стежку життєву шукати.

Стас: Наївні, вони за стежку мову повели…

(Звучить голос: « Стецю, синку!»)

Стас: Ой мене вже кличуть мати, може, і жінку мені привели. А, можливо, кличуть їсти, я вже знову зголоднів. Швидше б до столу обіднього сісти, от би я уже поїв! Ходімо, Максе!

( Виходять)

Дівчина: Ідіть, ідіть! Ось такі Стаси та Макси у нашому житті ще зустрічаються і не уявляють вони, що життєва дорога коротка і жити треба зовсім інакше.

(До залу заходять учні 5 класу)

1 учень:  Василь Симоненко у творі «Грудочка землі» писав:

Ше в дитинстві я ходив у трави,

В гомінливі трепетні ліси.

Де дуби мовчали величаво

У краплинах ранньої роси.

Бігла стежка в далеч і губилась,

А мені у безтурботні дні

Назавжди, навіки полюбились

Ніжні і замріяні пісні.

В них дзвеніло щастя непочате,

Радість невимовна і жива.

Коли їх виводили дівчата,

Як ішли у поле на жнива.

2 учень: Ті пісні мене найперше вчили

Поважати труд людський і піт.

Шанувать Вітчизну мою милу,

Бо вона одна на цілий світ.

Бо вона одна за всіх нас дбає,

Нам дає і мрії і слова,

Силою своєю напуває,

Ласкою своєю зігріва.

З нею я ділити завжди буду

Радощі, тривоги і жалі,

Бо у мене стукотить у грудях

Грудочка любимої землі.

3 учень: Достойно пройшли по своєму життєвому шляху мільйони українців. Це і відомі історичні постаті, представники науки і культури, чиї імена відомі далеко за межами України.

4 учень: Це і люди, які є поруч з нами: ваші батьки, вчителі, вихователі, всі ті, хто турбується про те, щоб в стінах нашої школи ми почувалися захищено і затишно. Можна називати десятки прізвищ таких людей, але сьогодні ми хочемо назвати одне. Це наш помічник вихователя Марія Степанівна Терещенко. : (Слайд14).

5 учень: Народилася Марія Степанівна в далекому високогірному селі Семичів на Івано – Франківщині. Найстарша в сім’ї, де виховувалось ще семеро дітей.

6 учень: Багато гірських стежок прийшлося стоптати Марічці, пізніше доля закинула її на Київщину. Тут знайшла свою половинку, виховувала сина та доньку, працювала…

7 учень: Останні 20 років працювала у нашій школі – інтернаті – на посаді помічника вихователя. Скільки за цей час було недоспаних ночей! Та криниця душевної щедрості і доброти не зміліла.

Учениця: На всіх вистачало її. Комусь - добре слово, іншого приголубить, ще когось тепліше вкриє. Бігли роки… Не зогледілася, як посріблила інеєм сивина.  Так склалося, що Марія Степанівна іде на заслужений відпочинок. Ми хочемо, щоб ви знали: ми Вас любили і любимо і завжди будемо пам’ятати!

8 учень: Якщо колись були не зовсім слухняними – вибачте нас! По своїй життєвій дорозі ви пройшли достойно, за це Вам наш доземний уклін!

(Вручають квіти)

1 учень: : (Слайд15).Минуть літа, ми закінчимо школу. І де б не були, ми повинні любити свою землю, пам’ятати ту першу стежину, з якої підемо на великий життєвий шлях.

2 учень: : (Слайд16). А щоб він був щасливим, слід сумлінно навчатися, жити з усіма в злагоді, бути слухняними, поважати батьків, допомагати людям похилого віку. І лише тоді для нас з маленької стежечки від маминої хати почнеться великий шлях  щасливого життя.

3 учень: Ой стежина життя, ти коротка така,

А дорога до щастя далека.

Полетять незабаром за обрій літа,

Полетять, наче білі лелеки.

І треба жити  кожним днем,

Не відкладаючи на потім,

Що має бути – не минеш

В своїх стараннях і турботах.

Нам треба жити кожним днем,

Не ждать омріяної дати.

Горіть сьогоднішнім вогнем,

Бо завтра може не настати.

4 учень: Дорога, добра дорога моєї долі! Життєва стежина кожної людини!  Ти буваєш доброю і привітною.

По ній ходить і їздить можеш ти,

У кого мрія є таємна, заповітна-

Від здійснення її земля розквітне.

Бере початок завжди від порога –

Велика і мала, знайома кожному –

Своя дорога.

5 учень: : (Слайд17).Є тисячі стежок, мільйон вузьких стежинок,

Є тисячі шляхів, але один лиш –

Всі:  Мій.