Мовний калейдоскоп «Мово наша ніжна, калинова, ти у моїм серці назавжди »

Літературно- музична композиція

«Мово наша ніжна, калинова, ти у моїм серці назавжди »

Святково прибраний зал. Звучить пісня «Мова» у виконанні Н. Бучинської

Учитель. Доброго дня усім присутнім у цій залі! Щановні гості! Нещодавно, 9 листопада ми, українці,  відзначали Свято української  писемності  та мови. За календарем це день Нестора Літописця, який своєю «Повістю минулих літ» і започаткував українську писемність.

Ведуча 1. З давніх - давен бере початок українська мова. Сьогодні у цій залі звучатиме українське слово, лунатиме українська пісня. Ми складатимемо шану і любов нашій материнській мові і народу, що її створив народ.

Ведуча 2. Увага! Лунає «Гімн українській мові» ( Перегляд  пісні -презентації )

Ведуча 1. Тож запрошуємо всіх переглянути літературно-музичну композицію «Мово наша ніжна, калинова, ти у моїм серці назавжди »

Ведуча 2. Найперше було слово,

                  Крізь темряву й хаос.

                  Воно, як вічне диво,

                  Над світом піднялось.

Ведуча 1. Сьогодні ви переглянете театралізоване дійство «Найперше було слово…»

Дійові особи: Підсудний – Слово Іван Іванович, Адвокат, Прокурор, Суддя, Мати Слова – Мова, Свідки, Секретар, Проня Прокопівна, Декламатор

(Під музику на сцену виходять персонажі: Суддя займає центральне місце, біля нього сідають Секретар, Адвокат, Прокурор;

Свідки сідають по боках; місце Матері біля свідків Адвоката, Проня- на боці Свідків Прокурора, Підсудний судить окремо)

Суддя. Шановні присутні! Сьогодні ми зібралися, щоб засудити чи виправдати Слово.

Секретар. Слово Іван Іванович народився у селі Літературнім, що в Україні. Точна дата народження невідома. Звинувачується у зраді рідної матері. Слово надається Прокурору.

Прокурор. Мово! З чорнозему, рясту, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена! Слово рідне! Мабуть, не було жодного видатного письменника, який би не покладав на неї найбільших надій, бо долю свого народу в майбутньому бачив невідривною від долі рідної мови.

      Але перед вами сидить Слово Іван Іванович, якому здається, що українська мова- недовговічна. Мине, мовляв, небагато часу, і вона зникне. А ось він тут, на лаві підсудних, а поряд із ним сидить його Мати, нещасна мати, яку він зрадив.

Мати.  Де ти, слово моє,

            За яким і минула, й майбутня дорога?

            Де осяяні богом рядки,

            Що ведуть до зоріння святого?

            Чи прогнівилось небо,

            Чи зла доля шле

            На Вкраїну покору?

            Лан заступає червона хмара…

            Було б краще, коли б я не чула,

            Було б краще, коли б я не бачила,

            Як з неї тягнуть душу- свічу

            Й виривають язик на додачу.

Слово. Непрестижа рідна мова,

             Як селючка-мати.

             Соромно її любити,

             Ще й про неї дбати.

1-й свідок. Схаменіться, тату й мамо!

                    Попереду провалля без дна:

                    Дитинча, що крокує за вами,

                    Української мови не зна.

                    Тої мови, з якою в колисці

                    Пісню й казку ви брали в серця,

                    А тепер, мов красуню в намисті,

                    Ми на страту ведем з-під вінця.

Секретар. Слово надається Адвокату.

Адвокат.  Певна річ, що я люблю просто без загину

                   Рідну мову та пісні, матір- Україну.

                   Певна річ, бажав би я рідної просвіти

                   І народові в добрі, не в убозтві жити.

                   Певна річ, оце усе. Тільки ось де лихо-

                   Кажуть нам: не ворушись, а сиди лиш тихо.

                   Як вкраїнську мову я вживати буду?

                   Та це ж лиха я повік за це не відбуду.

Таким чином, я стверджую, що Підсудний просто злякався і опинився під впливом ворожих українській мові осіб. Ось Мати свідчить.

Мати.  Син поїхав з дому та й прожив у місті

             Більше як півроку, днів, напевно, з двісті.

             Він в село вертається, зі мною вітається:

             - Здрастє, мама родная!

             Как здєсь поживається?

             Я його погладжую по рудому чубчику.

             - Як це ти балакаєш, любий мій голубчику?

             А синок відказує:

             - Ви, маманя, тьомная,

             В нашом положеніє разница огромная.

             Я живу в городе, ви всьо время в полі.

             Как тут-здесь розтумкаєш,

             Что-чево і щтолі?

Суддя. Я прошу тиші у залі суду! Підсудний, чим ви можете виправити себе?

Підсудний. Влюбився я по ухі в Проню Прокопівну Сєркову. Она-то мєня і погубіла. Не мог же я с нею обчаться по-мужицьки!? Ах. Какая била любов! (Сценка). Звучить мелодія із фільма «За двома зайцями»

Підсудний(з папіросою) Звольте! Закуріть!

Проня. Ваша папіроска шкварчіть.

Підсудний. Ето в груде моєй-с!

Проня. Чого?

Підсудний. Од любові!

Проня. Ах, што ви!

Підсудний. То есть тут у нутрє у меня такая строемітєльность до вас, Проню Прокопівно, што хоч крозь огонь готов пройтить!

Проня (набік). Починаєься, починається! (до Підсудного). Ах, ето ви кавалерські надсмешкі. Может, по кому другому? У вас стольки баришень…

Підсудний. Ето ви пущаєте критику; я своей душі, Проню Прокоповно, не покину лиш би где. Развє-хіба, гдє ваша душа, - і больше в нікоторому месте.

Проня. А ви знаєте уж, яка моя душа?

Підсудний. Ах, Проня Прокопівно, не рвіть мене, как пуклю! Потому відіте, какой я погібший єсть чєловік.

Проня. Чого ж погібший?

Підсудний. Потому здесь у меня (показує на серце) такое смертельное воспалєніє заелось, што аж шипить.

Проня. Када б заглянуть можна було вам у серце.

Підсудний. То ви би там увіділі, што золотими буквами написано: Проня Прокоповна Сєркова. Ах, но єжелі б золотой ключ од вашого сердца та лежав у моей душі у кармані, вот би я був щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце, смотрел би; не мився б, не помадився б, не пив, даже не курив би по три дні, та всьо б смотрел би!

Проня. Ах, когда б же тому була правда? ( На бік ). Чого він на вколішки не стає?

Підсудний. Да пущай меня  скорчить, когда, значить, брешу.(Набік ) Ну, сміліше! ( Стає навколішки ). В груде моей Везувій так і клекотить ! Рішайте судьбу мою нещасную: прошу у вас руку й серце!

Проня. Ой, мамо моя! Я так стривожена… так сталось несподьовано… я… вас, ви знаєте…чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода… не знаюсь у цім ділі.

Підсудний. Ви не вєрітє? Так знайте ж, що  я рєшітельно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Без вас мінє не жити на свєтє. Да єслі б я любив так Братську ікону, то меня б янголи взяли живим на небо!

Проня. Так дуже любите?

Підсудний. То єсть говорю вам – кип`яток!

Проня. Ой, страшно!

Підсудний: Не безпокойтесь… обхождєніє понімаю.

Проня: І я вас дуже люблю1 Душко мой! Я согласна… бить вашою половіною.

(Звучить мелодія із фільма «За двома зайцями»)

Адвокат. Тепер ви бачите, Підсудний був під впливом високих почуттів. Ми не вправі засуджувати його за це.

Суддя. Підсудний, ви розкаюєтесь?

Підсудний. Я украинец до седьмых колен:

                     Прапрадед мой шелками шит на Сечи,

                     И ни чужбина, ни турецкий плен

                     Его казацкой не лишили речи.

                     Мне этот клад передавал отец,

                     И мама с молоком передавала,

                     И пил я нежность их родных сердец,

                     И их любовь стихом во мне звучала.

                     Но закружило. На моей щеке

                     Густой щетиной проростали годы,

                     И стих на украинском языке

                     Я не пою, и не в угоду моде.

                     Я растерял, как воду из горсти,

                     Тот клад, что сохранил в неволе прадед,-

                   Не знаю языка, сказать по правде.

                   Простите, сыновья, и , дочь, прости.

                   Прости мене, прадіде-козаче,

                   Прости мене, мій споконвічний краю,

                   За те, що на російській мові плачу,

                   Про те, що мови рідної не знаю.

Суддя. Підсудний Слово Іван Іванович винний. Але, оскільки він визнав свою провину, я призначую йому умовне покарання. Протягом року він буде знаходитися під наглядом учителів, які слідкуватимуть за його спілкуванням. Якщо Слово Іван Іванович знову візьметься за старе, то буде покараний і кинутий до в’язниці. На цьому оголошую засідання закритим.

Ведуча 2. І стало слово світлом.

                 Посеред ночі й тьми

                 У слові все розквітло

                 Із слова вийшли ми.

Ведуча 1. І слово було Богом,

                 Рід суєтних людей,

                 Намарно ймення того

                 Не називай ніде.

Ведуча 2. У слові розділились

                  Добро і темне зло,

                  Ненависть із любов’ю

                  І все, що з них зросло.

Ведуча 1. Через усі завали,

                  Продажність, ницість, лесть

                  За словом простували

                  Обов’язок і честь

Ведуча 2. Слово рідне ввібрало в себе віковічний плин Дніпра, шурхіт колосся, шепіт діброви, спів соловейка, пісню трударя на важкій ниві.

Ведуча 1. Ввібрало це слово вільнолюбний поклик козака, який боронив рідну землю від ворогів, і дзенькіт його шаблі, закличний погук Богдана Хмельницького та передсмертний стогін Івана Гонти.

Ведуча 2.   О місячне сяйво і спів солов’я

                    Півонії, мальви, жоржини!

                    Моря бриліантів, це – мова моя.

                    Це – мова моєї Вкраїни.

(Звучить пісня «Українська мова» у виконанні учениці )

Ведуча 1. Видатне  місце в розвитку української літературної мови посідає безсмертний полтавець – Іван Котляревський.  Саме Івану Петровичу вдалося добитися визнання української як літературної, утвердити її в правах громадянства. Українська мова у його творах, мов коштовний самоцвіт, заіскрилась тисячами барв…

 До вашої уваги сценка із п’єси Івана Котляревського «Наталка Полтавка»

(Лунає пісня «А я дівчина Наталка».Сценка . Ява  . Зустріч возного з Наталкою)

Ведуча 2. Поганить нашу мову Возний,

                  Краса , коли Наталка мовить

                  Нехай прислухається кожний

                  І висновки для себе зробить.

Ведуча 1. Учень декламує вірш М. Рильського «Мова»                   

Ведуча 2. Якщо з українською мовою

                 В тебе, друже, не все гаразд.

                 Не вважай її примусовою,

                 Полюби, як весною ряст.

Ведуча 1. І журлива вона, і піднесена.

                 Тільки фальш для неї чужа

                 В ній душа Шевченкова й Лесина…

Ведуча 2. Тепер до вашої уваги сценка за п’єсою Григорія Квітки- Основ’яненка, якого по праву сьогодні називаємо батьком української прози, «Сватання на Гончарівці», яку вам представляють учні 10 класу

(Сценка)

Ведуча  виходить зі свічкою у руках і читає  «Молитву до мови» К. Мотрич

   Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з любистку, м’яти, рясту,  євшан- зілля, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

   Мово! Мудра Берегине…Стаю перед тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас, грішних, й не ховайся за чорнобильську межу, а повернися до нашої хати, звідки тебе вигнано, вернися до нашого краю…

    Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним і віщим словом від лісів до моря, від гір до степів. Освіти від мороку і освяти Святоруську гору, Русь-Україну, возвелич, порятуй народ її на  віки!

Ведуча 1 . Тож нехай щире українське слово буде для всіх нас оберегом. Щастя вам, добра, нових здобутків в ім’я України!

Ведуча 2.  Для вас лунає пісня «Батьківська мова» у виконанні учениці

Учитель. Дорогі діти! Сподіваюсь, що сьогоднішнє свято допомогло ближче  пізнати  красу українського слова, але й познайомитися  краще з юними акторами, розкрити свої таланти! Я вдячна Вам за участь у святі.

         Шановні гості! Сьогодні ми не ставили за мету прищепити вам любов чи повагу до української мови, ні, вона не потребує співчуття, вона, як і народ, сильна і живуча, багата і прекрасна. Мову, як і Батьківщину, і матір не вибирають, її люблять і поважають справжні громадяни, незважаючи ні на моду, ні на час.        Дякуємо за увагу!