Мово рідно, слово рідне (Свято рідної мови)

Відділ освіти Лохвицької РДА

Токарівська ЗОШ 1-111 ступенів

 

 

 

 

 

 

 

МОВО РІДНА, СЛОВО РІДНЕ…

 

(Свято рідної мови)

 

 

 

                                                                         Учитель 

                                                                             Божко О.О.

 

 

 

2017 р.

Читець   Немає України без калини,
            Як і нема без пісні солов'я:
            А ми - народ, зернина від зернини,
            В біді і щасті - ми одна сім'я.

 

Читець   Немає України без тополі,
            Як і нема без сонця сяйва дня.
            Ти без коріння - перекотиполе,
            А корінь там, де вся твоя рідня.
 

Читець   Без рушників немає України,
            Як без любові і життя нема.
            Душа без України - мов руїна, 
            пуста і мертва, холодно-німа.

 

Читець    Немає України без вербиці,
              Без сивого Славутича-Дніпра.
              Нап'юся живодайної водиці,
             В ній зачерпну любові і добра

 

 Читець   Моє коріння - рідний край,
                     Основа - пісня й вишитий рушник,
                    Джерельна мова, рідна світанкова 
                    І в синім небі журавлиний крик…

 

Пісня  « Моя Україна»

 

Читець   Не можна ходити на рідній землі, не зачаровуючись виплеканою народом у віках рідною мовою. Мова - надбання предків, наше багатство, державна перлина. «У кого рідна мова, в того й душа здорова» - каже народне прислів’я.

Читець    Сьогодні, 21 лютого, увесь світ відзначає  Міжнародний день рідної мови. Ми хочемо долучитися до урочистого відзна­чення цієї славної дати та переконати вас, що мова — це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину. До щирої бесіди, до гарної пісні, іскрометного жарту зібрала сюди нас рідна мова.

 

 

Читець . Ми - українці. Живемо у вільній незалежній державі — Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і багата, мелодій­на і щира, як і душа нашого народу. Мова - то цілюще джерело, і хто не припаде до нього устами, той сам всихає від спраги.

 

 

Читець Це місячне сяйво і спів солов'я,
             Півонії, мальви, жоржини.
             Моря діамантів - це мова моя,
             Це мова моєї Вкраїни

 

 

Читець       Це матері мова. Я звуки твої 
                 Люблю, наче очі дитини ...
                О, мово чудова! Хто любить її,
                Той любить свою Україну.

 

 

Читець . Мова - то найперша ознака нації. Є мова - є і держава, є і народ. Тому так ревно, так планомірно нищили українську мову наші вороги - «раби на розум і на вдачу». Вони добре розуміли, що «людина без мови - то глина безлика, без’язика отара овець». А отарою так легко управляти.

 

 

 Читець  Із сивої глибини віків вона бере свій початок. Шлях її розвитку — це тернистий шлях боротьби. Багато, дуже багато жорстоких літ і століть пережила наша рідна, наша невмируща мова, мужньо знісши і витерпівши наругу і найлютіших царських сатрапів та посіпак шляхетсько-польських, і своїх панів та підпанків недолугих, і запопадливих партійних функціонерів...

 

Читець. Мово  моя  українська! Пресвятая  Богородице мого  народу! Від  наших  пращурів,  чорнозему, любистку,  м’яти,  рясту,  євшан-зілля,  роси,  дніпровської  води,  від  зорі  і  місяця  народжена.

 

На фоні мелодії читає учениця молитву

Мово рідна! Мудра  Берегине, що  не  даєш  згаснути  земній  славі  народу  нашого  та  тримаєш  його  на  небесному  олімпі волелюбності  і  гордості  духу.    

Мово  наша! Життєдайна  криниця  на  неосяжній  дорозі  людської  долі! Твої  джерела  б’ють з  правічних  глибин  матінки-землі,  тому  й  вогненна  така. Купаються  в  тобі  нічні  зорі,  тому  й  чарівна  така, кохаються  в  тобі вуста  матері, тому  й  ласкава  така. Зцілюєш  ти  втомлених  духом,  даєш  наснагу,  здоров'я  та  довгий  вік,  даруєш  безсмертя  тим, хто  живе тобою  і  вдихає  тебе, молиться  словом  твоїм.

Мово  наша! Пресвятая  й  незаймана  діво! Яничарами  по  степах гнана,  на  курних  шляхах переймана,  чужинцями  нищена,  у  рідному  домі  ув’язнена,  на  відкуп  віддана, ідолами  потоптана,  у  рабстві  упокорена.

Мово  наша!. Стражденнице,  великомученице, матір Божа  наша, до  Сибіру  й  на  Колиму заслана, у  Соловецьких  ямах  гноєна, стонадцять  раз  розстріляна, чорнобильським  порохом  припорошена.

Прости  нас, Мово! Прости  гріхи  наші.  Повернися, рідна,  до  всіх  нас, до  кожної  оселі  та  родини. 

 Мово  українська!Прости! Воскресни! Заквітни  вічно  живим  і  молодим  народним  словом. Освіти , возвелич  і  порятуй  на  віки - віків.

 

 

Читець. Для нас рідна мова — це не тільки дорога спадщина, яка об’єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбни­цю загальнолюдської культури.

 

 

 

Читець. Весь світ віддає шану великим волода­рям українського слова —         Т. Шевченку та Івану Франку, Лесі Українці та Михайлу Коцюбинському, Івану Нечую-Левицько­му та Григорію Сковороді, Івану Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багатство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спадщину, котру треба примножувати та оберігати.

 

 

Учениця читає вірш

 Рідна мово моя, поетична, пісенна,
 Пелюсткова і ніжна, як спів солов’я,
Як народу душа: щира, добра, натхненна,
Ти найкраща у світі, бо рідна моя!
Скільки в мові тепла і палкого кохання!
 Туги й щастя дзвінкого, і світла душі,
 Та іскристої радості і шанування,
Що хоч просто говориш – виходять вірші.
То струмочком дзвенить, то сміється й співає.
 То іскринками гумору враз спалахне.
Скільки слів в тобі є, лиш Господь один знає,
Мово рідна моя, ти як сонце ясне.
 Бо слова твої серця уміють зігріти,
Приголубити, втішити можеш одна.
Мово рідна, ну як нам тебе не любити?
Ти весела і ніжна, неначе весна.

 

Пісня про мову

 

Читець . Мова — це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив». Зречення рідної мови, зрештою, призводить не тільки до мовної деградації, а й до самознищення особис­тості.

 

 Читець.. Шкода, правда, що дехто не бачить цього. Інколи стаємо варварами рідному слову та куль­турі. Звернімо ува­гу на нашу повсякденну мову. Чому вона така бідна, засмічена?  Особливо це стосується сучасної молоді. Дехто з наших ровесників не замислюється над тим, що мовна культура є свідченням вихованості та розумового інтелекту молодої людини.

                                                  

 Звучить музика

 Хлопець. — Прівєт, бебі. Давай знакомитись. Я — Дєня . А тебя як звати? Можна тебя пригласити на танець? Шчас такий музон класний буде — полний отпад! То шо, підем стряхнемось?

Дівчина. — Вибачте, мені зовсім не хочеться танцювати. Не ображайтесь на мене. Я просто слухаю музику.

Хлопець. — Ти шо гоніш, дєтка? Який слухаю? Погналі, слиш?

Дівчина. — Я ще раз у вас прошу вибачення, але я танцювати не хочу. Та й музика мені ця не до вподоби...

Хлопець. — Класний музон! А ти шо, мєдляк ждеш? Тобі мєдляк наравиться шолі? Ну, ти дайош!

Дівчина. — Ні, вибачте, але я зовсім не хочу танцювати. До побачення. (Дівчина пішла.)

Хлопець. — От, блін, кльова діваха, але шото ламається. І чого?

 

 Учень. І справді, чого? А ви не здогадуєтесь? Хоча могло б бути інакше.

Звучить музика
 

Хлопець. — Привіт! Мене звати Денис. Дозвольте запросити Вас до танцю.

Дівчина. — Будь ласка! Якраз звучить моя улюблена мелодія.

Хлопець. — Ви знаєте, наші смаки цілком збігаються, це так приємно. (Дівчина усміхнулась) Перепрошую, у Вас, мабуть, таке ж чудове ім’я, як і Ваша добра усмішка? Як Вас звати?

Дівчина. — Мене звати Катя.

Хлопець. — Чудове ім’я і Вам дуже личить!  Катю, а Ви не образитесь, якщо я запрошу Вас до наступного танцю?

Дівчина. — Ви, Денисе, такий чемний хлопець, що Вам важко відмовити.

Хлопець. — Дякую.

 

 Учень. Ось так з чемної мови, за якою чисті помисли, можливо, і зародиться справжня дружба. А хто нехтує культурою рідної мови, потрапляє в жалю­гідне становище, хоча, на жаль, сам цього не усвідомлює.

Танець

 

Читець. . Наша мова – це наша гордість. Вона поетична і ніжна, в ній невичерпна криниця багатства. Скільки б не звертався до неї, а кожного разу відкриваєш щось нове.

 

Монолог Мови: Я невтомна й працьовита, не омину жодного закутка, жодної оселі. Загляну і в карпатські гори, і в поліські простори, покружляю дзвінкою луною і по Наддніпрянщині, і в деснянських долинах. Не шкодую ні сили, ні багатоголосих барвів, дарую всім і кожному частинку своєї самобутньої незрівнянної душі. Дзвеніла потічком у смерекових зрубах, співала жайворонком над білосніжними мазаночками і розливалася сосновим духом у поліських хатинах…От лиш панське ярмо уривало шию, напувало гірким потом.

Летіли роки, а я все не старіла, а я розквітала більше і яскравіше.Ніжними ліричними співанками, войовничими гімнами і просто старовинними стрілецькими піснями перекочувалася в степовому різнотрав`ї. Свіча надії ще палахкотить у моєму серці, і сію, сію свою запашну житню любов і колоскове мелодійне словесо з гірким калиновим присмаком. Допоки живу я дзвінка і солов`їна , доти топтатимеш ряст і ти…

 

1.  Слово рідне! Ти, як багатокрила птаха,
   
   прагнеш простору і висоти,
   
    
2.  Ти виткане чарівною калиною
   
   і синім барвінком,
   
    
3.  Вишневим цвітом 
   
   і запашною рутою-м`ятою. 
   
    
4.  Ти ніколи не зів`янеш, 
   
   ти будеш вічно жити і розвиватися!
   
    
5.   Бережімо наш найкращий цвіт – рідну мову  
   
    
6.  Ззбагачуймо її, 

 

7. Розвиваймо, 

 

8. Дбаймо про її чистоту і красу,

9.Говорімо одне одному лише добрі слова!

10.  Нехай материнське слово буде для всіх нас оберегом та духовним джерелом життя.

Разом: Щастя, миру, добра!

Пісня «Мово моя українська»