Мультимедійна презентація творчого проекту "Літературна кав'ярня. Сучасна українська поезія"

презентація творчого проекту«літературна кав’ярня»

Сучасна українська поезія«Бу-ба-бу» (1985)Представники: Юрій Андрухович, Віктор Неборак, Олександр Іванець. Літературні угрупування:«Пропала грамота» (1991)Представники: Юрко Позаяк, Віктор Недоступ, Семен Либонь.«Лу. Го. Сад» (1984)Представники: Іван Лучук, Назар Гончар, Роман Садловський.«Нова Дегенерація» (1992)Представники: Степан Процюк, Іван Ципердюк, Іван Андрусяк.«Червона фіра» (1991)Представники: Сергій Жадан, Ростислав Мельників, Ігор Пилипчук. Асоціація українських письменників (1997)Представники: Тарас Федюк.rrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrrr

«Бу-ба-бу»Юрій Андрухович народився 13 березня 1960 року в Станіславі (нині Івано-Франківськ). Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному інституті в Москві (1991).1985 разом з Віктором Небораком та Олександром Ірванцем заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу, яка одною з перших почала відновлювати в українській літературі карнавальні та буфонадні традиції, продемонструвала успішний приклад творення соціо-культурного змісту.

Автор поетичних збірок :“Небо і площі” (1985)“Середмістя” (1989)“Екзотичні птахи і рослини” (1991)“Екзотичні птахи і рослини з додатком “Індія (1997, 2002) “Пісні для мертвого півня” (2004)У центрі прозового доробку – романи: “Рекреації” (1992)( 1997, 1998 – перевидання) “Московіада” (1993) “Перверзія” (1996) “Дванадцять обручів” (2003) “замість роману” “Таємниця” (2007)Есеїстика Андруховича на сьогодні видана двома збірками – “Дезорієнтація на місцевості” (1999) та “Диявол ховається в сирі” (2006).

У 2011 році світ побачив найбільший за обсягом твір Юрія Андруховича «Лексикон інтимних міст» . Це перший прозовий книжковий проект, який був здійснений в рамках Міжнародного поетичного фестивалю MERIDIAN CZERNOWITZ.

“Небо і площі”

“Диявол ховається в сирі”“Екзотичні птахи і рослини ”

Серед низки літературних нагород – премія ім. Гердера (Фонд Альфреда Тьопфера, Гамбурґ, Німеччина, 2000), Спеціальна премія миру ім. Еріха-Марії Ремарка (Оснабрюк, Німеччина, 2005), Ляйпцизька книжкова премія до європейського порозуміння (2006) та Літературна премія Центральної Європи “Анґелус” (Вроцлав, Польща, 2006)

Ві́ктор Володи́мирович Небора́к (*9 травня 1961) — поет, прозаїк, літературознавець, перекладач, есеїст. Живе і працює у Львові. Учасник літугрупування Бу-Ба-Бу, майстерні «Пси Святого Юра». Автор поетичних збірок «Бурштиновий час» (1987), «Літаюча голова» (1990), «Alter Ego» (1993), «Розмова зі слугою» (1994), «Епос про тридцять п'яту хату» (1999), незавершеного роману «Пан Базьо та решта».

ЛІТАЮЧА ГОЛОВА ВОНА ПІДНІМАЄТЬСЯ, ЯК ГОЛОВА, відрубана голова волоцюги. Вона промовляє уперше, і вдруге, і втретє свої потойбічні слова: Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА! Над юрмищем площі нависло навскіс її всевидюще летюче бароко. Кров гусне в повітрі, розчахнутий зріз тінь відкидає, важку і глибоку: Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА! Сокира невидима в місто ввійшла, стягнути з помостів тіла безголові, роззяви напились дешевої крові, та зішкребе слід іржавий з чола ПРИВИД ЛІТАЮЧА ГОЛОВА! Жереш мелодрами телевізійні? Ти розглядаєш драконів за склом! Стіну тобі проламає чолом ожила куля з Оркестру Фелліні — Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА! Запам'ятай, не сховатись ніде! Площа приходить у схови, площа! Бруківку темну свято полоще і в Реберітаційне небо гряде МАСКА — ЛІТАЮЧА ГОЛОВА Я ЛІТАЮЧА ГОЛОВА Я ГО ЛОВА ЛІТА ЮЧА ГОЛО ВАЯ ЧАГОЛО Ю АЯ АО А О 

Олександр Ірванець- народився 24 січня 1961 року у Львові. Виростав у Рівному. Закінчив 8 класів Рівненської СШ № 18 (1976), Дубенське педагогічне училище (1980) та Літературний інститут імені Горького (Москва, 1989). Твори перекладалися англійською, німецькою, французькою, шведською, польською, чеською, білоруською, російською, італійською, хорватською мовами. З 1993 року постійно мешкає в Ірпені під Києвом. З початку 2000-х рр. працює в драматургії та прозі. Автор понад двох десятків книг та численних публікацій у часописах і альманахах Європи й Америки. Одружений на художниці Оксані Цюпі.

На перехресті осені й зими. Навряд чи варто зачинать love story. Ліси порожні і поля просторі –Чи ж в просторі не згубимося ми?.. На роздоріжжі осені й зими. Нізащо зарікатися не буду. Я ані від тюрми, ні від суми,Тим паче від сурми Страшного Суду. У осені на дні, на самім дні,В холодні дні, нудні й немилосердні,Сказати “так” (або сказати “ні”)Не легко, як, скажімо, десь у серпні.І в кожнім дні, немов у вигнанні –Ми, й невтямки нікому з нас, нікому,Що зовсім не на білому коні,І навіть не на іншому якому, –На ВMW, або й на БМПЗима влетить по вимерзлій шосейці.(Чуття – холодне, темне і тупе,Мов скринька замикається на серці.)Тож чи знайдемо ми спасенний спосіб. В передчутті мелодії сурми. Порятувати цю одквітну осінь. З-під гострих крижаних коліс зими…

«Пропала грамота»Юрко́ Позая́к — український поет, перекладач та державний службовець. Керівник Служби підготовки виступів Президента України Секретаріату Президента України(2008—2010). Кандидат філологічних наук (1989), доцент (1995). Син українського письменника Василя Лисенка. Творчість: Збірка «Пропала грамота» (1991) однойменного поетичного гурту (Юрко Позаяк, Семен Либонь (Олекса Семенченко), Віктор Недоступ (Лапкін).«Шедеври» (1997). Лімерики, опубліковані у збірнику «Молода Україна».«Чорнобильський букварик».

Є в крота очі, Але він не бачить. Є в мене щастя, Але собаче. Щастя собаче Зле і жорстоке: Прокушене горло, Порвані боки. Щастя собаче - Зла нагорода: Зуби голодні, Бездомна свобода. Як повний місяць На землю світить, Мені від щастя Хочеться вити. 

«Лу. Го. Сад»Іва́н Володи́мирович Лучу́к (нар. 24 лютого 1965, Львів)український  письменник, паліндромоніст, один із засновників літературних угруповань «Лугосад». Автор поетичних збірок «Довір’я» (1959), «Осоння» (1962), «Полум’я мене овіює» (1963), «Маєво» (1964), «Обрій на крилах» (1965), «Вагомість» (1967), «Поезії» (1968), «Братні луни» (1974), «Довір’я (вибране)» (1979), «Дивовид» (1979), «Навстріч» (1984), «Колобіг» (1986), книги перекладів «Друзі» (1987).  Автор книжок віршів і казок для дітей «Уставати рано треба» (1962; поширене видання 1971), «Я малюю голуба» (1967), «Сіла хмара на коня» (1968), «Хитрий лис фарбує ліс» (1970), «Зелене Око»(1974), «Чарівний глобус» (1977), «Жива вода» (1980), «Казкова орбіта» (1981), «Маленькі друзі» (1984), «Дарунки для мами» (1985), «Загадковий зореліт» (1988), «Найрідніші слова» (1989), «Приховані подарунки» (2007). Лауреат премії ім. Лесі Українки (1995, посмертно). 

Назар Михайлович Гончар народився 20 квітня 1964 у  Львові — український поет і перформер. Лауреат премії БУ-БА-БУ за найкращий вірш 1989 року. Автор поеми-комікса «Казка-показка про Байду-Немову» (1993), а також збірок віршів: «Закон всесвітнього мерехтіння» і «ПРОмене. ВІСТЬ». Жив у Львові. Неодноразово виступав у Польщі. В 2007 році тут вийшов томик його вибраних віршів у перекладах Анети Камінської та Андрія Поритка (з участю автора). Його тексти були також опубліковані в антології «Wiersze zawsze są wolne. Poezja ukraińska przekładach Bohdana Zadury» та в часописах «art», «Lite. Racje» «Pociąg 76» (w tłumaczeniu Anety Kamińskiej i Andrija Porytki).

«Нова Дегенерація»Іва́н Миха́йлович Андруся́к  народився 28 грудня 1968) — поет, дитячий письменник, прозаїк, літературний критик, перекладач. Увійшов у літературу на початку 1990-х як учасник літературного угруповання «Нова дегенерація», до якого також входили Степан Процюк та Іван Ципердю. Критика вважає його одним із чільних поетів покоління «дев'ятдесятників» . Прихильник герметичного поетичного дискурсу творча еволюція — від неомодерністських, декадентських мотивів ранньої творчості досимволічно-асоціативного письма, витриманого в рамцях неомодерного світовідчуття, але класичної поетичної форми. Поетичні збірки: «Отруєння голосом» «Шарґа» «Повернення в Ґалапаґос» «Сад перелітний» «Дерева і води»

так вітражі кохаються — колись вуста закрию виторгую очі і теплий погляд снігу на обочі як мізансцена викотиться внизтак з пастки п’ють вуаль або вино чорніючи над лісом безпорадним і дерево неначе доміно заплутається в сітях аріяднитак виживаю мила — озарінь весела маска кришиться додолу і запах що вміщається в стодолу тоненький і обскубаний як тіньмовчу тебе люблю тебе терплю тебе в собі як білу рибу в плавнях а дні стікають знуджено і плавно вистежуючи кроплену смолучи дочекаюсь — день на вітражах розмазаний розгублений розбитий любити сад любити світ любити а тільки сонця стомленого жаль

Степан Процюк народився 13 серпня 1964 року на Львівщині. Закінчив Івано-Франківський педінститут та аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України в Києві. Викладає українську літературу в Прикарпатському університеті. Живе в Івано-Франківську. Дружина Люба також працює викладачем літератури в університеті. Сини – Антон і Захар – школярі. Лауреат кількох літературних премій. Окремі твори перекладалися іноземними (польська, російська, німецька, англійська) мовами. Книги:«На вістрі двох правд» у збірнику «Нова дегенерація»;«Апологетика на світанку»(поезії);«Лицарі стилосу і кав’ярень» (есеїстика;«Переступ у вакуумі»(повісті);«Завжди і ніколи»(поеми);«Шибениця для ніжності»(повісті)«Серафими і мізантропи»(повісті та оповідання;«Інфекція»(роман);«Жертвопринесення»(роман);

Після заходу сонця почниміркувати про чорний букет,про аналіз вмирання веснина ерзацах веселих анкет,жалісливу повію Жанет -чудодійну машину гріхів -із якою під ґвалт кастаньєтякби тільки кохатися хтів,проникати в розкішний стилет -квінтесенцію всіх почуттів -то розбещень би наших портретперевершив весь Ерос віків.(Ще жвавіші були би сини)Отже, діти Вітчизни, вперед!Після заходу сонця почниміркувати про чорний букет.

«Червона фіра»Сергі́й Ві́кторович Жада́н (23 серпня 1974, м. Старобільськ) — український письменник, поет, перекладач, громадський активіст. Автор романів «Депеш Мод», «Ворошиловград», «Месопотамія» поетичних збірок «Цитатник», «Ефіопія».  Літературні твори Сергія Жадана одержали численні національні та міжнародні нагороди, були перекладені тринадцятьма мовами, зробивши автора одним з найвідоміших сучасних українських письменників. Сергій Жадан є також активним організатором літературного життя України (з 2000 року — віце-президент Асоціації українських письменників), учасником мультимедійних мистецьких проектів, а також акцій громадянської непокори.

Поетичні збірки. Генерал Юда (Київ: Український письменник, 1995),Цитатник: Вірші для коханок і коханців (Київ: Смолоскип, 1995),Пепсі (Харків: Майдан, 1998),Балади про війну і відбудову: Нова книга віршів (Львів: Кальварія, 2001),Історія культури початку століття (Київ: Критика, 2003),Марадона: Нова книга віршів (Харків: Фоліо, 2007) — містить у якості другої частини переклади з Марціна Свєтліцького, Чарлза Буковськи, Пауля Целяна,Ефіопія (Харків: Фоліо, 2009) — містить розділ «Коментарі» з п'ятьма оповіданнями,Вогнепальні й ножові (Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2012),Життя Марії: Книга віршів і перекладів (Чернівці: Meridian Czernowitz; Книги — ХХІ, 2015) — до збірки увійшли також переклади з Райнера Марії Рільке та Чеслава Мілоша.

Проза. Біґ Мак (Київ: Критика, 2003) — шість оповідань,Роман «Депеш Мод» (Харків: Фоліо, 2004),Anarchy in the UKR (Харків: Фоліо, 2005),Гімн демократичної молоді (Харків: Фоліо, 2006) — шість оповідань,Трициліндровий двигун любові (з Юрієм Андруховичем та Любком Дерешем; Харків: Фоліо, 2007) — Жадану належить розділ «Блок НАТО», що складається з восьми оповідань-есе,Роман «Ворошиловград» (Харків: Фоліо, 2010),Біг Мак та інші історії (Харків: Фоліо, 2011) — п'ятнадцять оповідань,Палата № 7 (з Ладою Лузіною; Харків: Фоліо, 2013) — Жадану належить повість «І мама ховала це у волоссі» (2012),Месопотамія (Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014) — дев'ять оповідань і тридцять віршів,Біґ Мак. Перезавантаження (Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2015) — двадцять оповідань.

1999 — премія Бу-Ба-Бу за найкращий вірш року.2001 — отримав Herman-Kesten-Stipendium (Нюрнберґ).2001 — переможець всеукраїнського конкурсу «Книжка року» в номінації «Голос душі» (Балади про війну і відбудову).2002 — отримав Herder-Stipendium (Töpfer Stiftung, Відень).2003 — отримав стипендію Kultur. Kontakt (Відень).2005 — отримав стипендію Gaude Polonia (Варшава).2006 — лауреат Hubert Burda Preis für junge Lyrik.2006 — лауреат премії «Книга року Бі-Бі-Сі» («Капітал»).2006 — переможець всеукраїнського конкурсу «Книжка року» в номінації «Красне письменцтво» (Капітал). Стипендії та нагороди:

Усе, що ти побачиш уві сні –твої аеродроми запасні,трава в басейнах і птахи в депо,осіннє пересіяне тепло,усе лежить під товщею морів,й команди торгівельних корабліввитягують із вугільного тлапідводних духів ламані тіла,не сплять до ранку, збившись зі шляху,минають темінь – мічену, суху,з вогнем і льодом в серці та душівганяються в негоди і дощі.І капітани чорної зими,ховаючись від втоми та тюрми,вже сваряться заведено в імлі,затоплюючи власні кораблі. Пропалюють ракетами туман,і висипають щедро в океанпечальний чай цейлонських узбереж. Тепер і ти до ранку не заснеш.

Добре, добре, знищуй листи…Добре, добре, знищуй листи,стирай номери, пали мостипросто стирай, просто громи,ми вдосталь мали цієї зими. Знищуй коди, знищуй замки,теплі промені серед ріки,знищуй підозри, знищуй сміх,довіра сходила на нас усіх,тому знищуй те, що дісталось тобі,те, що вигадалося в боротьбі,те, що втратилося без жалю,те, що я і дотепер люблю. Стирай адреси та імена,ти й далі лишаєшся така одна,таких як ти важко знайти,пали ці нікому не потрібні мости,пали книги, пали словники,готельні чортові рушники,постіль зі слідами чорнил,знищуй голос, знищуй слова,ти далі будеш так само жива,знищуй усе, що створила сама. Все буде добре. Триває зима. Забудь кожен із осінніх домів,забудь усе, що я умів,забудь усе, що вміла ти,пали ці обірвані мости,випалюй сліди поразок і втрат,раптом захочеш повернутись назад,раптом згадаєш собі ще раз,після всіх проклять і образ,як добре було, як нестерпно було,як тебе нищило і вело,як це торкалось твоїх основ,як просто все це почати знов. Тому краще знищуй, краще пали,неважливо хто, неважливо коли,неважливо навіщо, неважливо з ким. В тебе попереду ще стільки зим.ошмаття прапорів та вітрил,Добре, добре, знищуй листи…

Римарук Ігор МиколайовичІ́гор Микола́йович Римару́к (4 липня 1958, М'якоти — 3 жовтня 2008, Львів) — український поет. Лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка (2002). Президент Асоціації українських письменників. Радник міністра культури з питань книговидання(2007). Особливості поезіїУ поезіях Римарука відчутний перманентний протест проти «легітимації», охрестоматійнення неомодернiстських способів творення, спроба революційного формотворення в межах НМ-дискурсу. Римарук — вічний і відданий неофіт модернізму, один із безперечних предтеч ПМД-80, який уособив фаховість та ерудовану інтелігентність «вісімдесятників».

Збірки«Висока вода» (1984)«Упродовж снігопаду» (1988)«Нічні голоси» (1991)«Goldener Regen» («Золотий дощ», 1996, видавництво «Brodina», німецькою та українською мовами)«Діва Обида» (2000, 2002)«Бермудський трикутник» (2007)«Сльоза Богородиці» (2009).«Доброе время Твое» («Твій добрий час», (2011), у російських перекладах Наталії Бельченко та Володимира Ільїна та в картинах Сергія Слєпухіна).«Божественний вітер: останні вірші» (2012)

Зірка. Може, так би невидимо й жив —та котроïсь липневоï ночiвпала зiрка з високих верхiву дитячi незамкненi очi,пропекла борозну межи брiвi засiяла пам'ять золою... Затулитись од неï хотiв —та долоня була замалою. Різдво. Народився бог на санях в лемківськім містечку Дуклі. Прийшли лемки у крисанях і принесли місяць круглий. Ніч у сніговій завії крутиться довкола стріх. У долоні у Марії місяць — золотий горіх.