Виховний захід "Андріївські вечорниці"

Ведуча: З давніх-давен славилася Україна таким звичаєм, як ворожіння у ніч на Андрія. Ця давня традиція – прекрасний витвір людської фантазії, призабутий сьогодні. Ми хочемо повернути йому життя. Нехай оживе одне із сторінок молодості наших матерів і бабусь.

Господиня: Уже й вечір, а ні дівчат, ні хлопців немає. Як подумати, що коли це ми дівували, зачуєш де-небудь вечорниці, то аж тини тріщать… Зовсім не те, що тепер. От скоро вже треті півні заспівають, а вечорниці ще й не починалися. Ой-ой-йой! Куди все поділося?

(чути сміх, Господиня схоплюється. Заходять дівчата)

Дівчина: Добрий вечір вашій хаті,

Уклін господині,

Чи веселі вечорниці в нашій Україні.

Добрий вечір, господине, славна молодице.

Чули, що у цій хатині будуть вечорниці.

Дівчина: Аби щастя було в хаті,

Щоб усі були багаті,

Аби було любо, мило,

Аби всі були щасливі.

Дівчина: Будем з вами добрі щирі,

То і будем жити в мирі.

Тоді всім нам допоможе

Матір світу – Мати Божа.

Господиня: Добрий вечір, добрий вечір, любі гості!

Просимо, просимо.

Поспішайте, дівчатонька,

Все приготувати,

Бо пора вже вечорниці

Всім нам починати.

Зваримо вареників

Біленьких, смачненьких,

Та й запросим до нас в гості,

Хлопчиків гарненьких,

Щоб вони разом із нами

Дружно працювали,

Андріївські вечорниці

Весело стрічали.

Господиня: Вмощуйтеся зручніше. Будьте як вдома. Сьогодні вечір, у який мають здійснитися ваші надії. Хочете знати свою долю, дівчата?

Дівчата: Хочемо!

Господиня: Бач, які бистрі й розумні. Гаразд! Хай вже  буде по вашому. То може і я помолодію біля вас.

Господиня: Колись, щоб знати, котра з нас швидше заміж вийде, ми складали чоботи до порога. Чий перший на поріг стане та і заміж швидше вийде. Ану, дівчата, спробуйте і перевірте. Роззувайтеся! Ти, Оксано, перша, і так капчик за капчиком. Потім перший знову переставляє вперед і так аж до порога.

(Дівчата, сміючись, міряють чоботами підлогу. Поки вітають першу і другу «відданиць», хлопці крадуть з порога перший капець)

Дівчина: О! Доворожилася! Боса додому піду. Хто забрав чобіт?

(Виглядає за двері, там хлопці, заходять у хату).

Дівчина: Відразу наречений об’явився. Прошу віддати, а то в ноги зимно.

Хлопець: Може, ще й взути?

Дівчина: Це я вже сама вмію. Бач, заміж першою збираюсь!

Хлопець: А чого ж то нас ніхто не кличе? Зірка перша вже зійшла!

Дівчина: Ходіть, ходіть ворожити будемо.

(Хлопці заходять).

Хлопець: Добрий вечір, добрим людям!

Господиня: А я вже думала, що вечорниці без парубків будуть.

Хлопець: Добрий вечір вам, а то дівчата слова не дадуть сказати.

Хлопець: А давайте, хлопці, небилиць розкажемо, тільки не перебивати і не казати «брешеш».

Хлопець: В раю річка сметани тече. Над річкою дерева, замість листя – гречані вареники: пухкі та свіжі, ніби щойно з печі. Під тими деревами люди лежать, і як тільки котрий їсти захоче – рота роззявив, а вареник з дерева та в сметану – бовть! Винирнув, перевернувся, а тоді прямісінько в рот, тільки встигай жувати. Вирішив я і собі пристати до них. Підходжу до крайнього – таке розпаслось, що й дихати йому важко, питаюсь: «Чи не можна, пане-брате, й мені коло вас тут прилягти?»

А він – луп очима тай каже: «А ти хто такий, твій батько чим займався?»

-Та звісно, хлібороб. А він як визвіриться на мене: «Іди звідси, тут самі нероби лежать».

Хлопець: Це ти про рай розказував, а ось послухайте про пекло! Іду я, іду, дійшов до самісінького пекла. Дивлюсь: скрізь темно і смола ніс забиває. Дивлюся: сидять чоловіки і смола в них і з носа, і з рота сиплеться. Я питаю, що це з вами. А один каже: «Це через те, що нам на тім світі табак курив і полюбляв сміятися». Я скоріше від них, а далі ще гірше. Тут людей стільки, та все в казанах зі смолою вариться, а сморід такий іде, що аж в носі крутить. «За що вам така кара?» - питаю. «А через те, що колись брехали, уроки в школі пропускали, людей старших не поважали». Я як злякався, так одразу і прокинувся, та скоріш до вас на вечорниці.

Хлопець: Ми так замучилися, проголодалися, може нам би чого з’їсти?

(Пісня «А мій милий вареничків хоче»)

Господиня: Милі гості, просим сісти,

Дівчина: Вареники будем їсти.

Дівчина: Вареники непогані,

Дівчина: Вареники у сметані.

Дівчина: Вас чекають у макітрі

Дівчина: Вареники дуже ситні.

Дівчина: Білобокі, круголиці,

Дівчина: З української пшениці.

Дівчина: Їжте, їжте, просимо щиро

Дівчина: Вареники наші з сиром

Дівчина: Вареники непогані

Дівчина: Вареники у сметані.

Господиня: Дівчата, почастуйте хлопців.

(Бере пиріг і підходить до хлопця)

З’їж, Андрійку, пиріжок,

Він дуже смачненький,

А у нього всередині

Сирочок дрібненький.

Хлопець: (кусає пиріг і кривиться)

Чи ти, дівча, з роду-віку

Пирогів не їла,

Що ти свої пироги

Отак підпалила.

(Голос з коридору «Хлопці, допоможіть мені!» Відчиняються двері і на порозі стоїть з великим гарбузом в руках Роман. В’язанка бубликів у нього на шиї)

Хлопець: От і клята та дівка Уляна, я ж до неї і так, і сяк, і бубликом хотів пригостити, а вона все брикається та глузує. Я думав, що вже домовився з нею про весільну сукню, а вона мені  – гарбуз. Та нічого, мабуть, багато насіння з нього буде, та й кашу гарбузову я полюбляю.

Дівчина: Не сумуй, Ромцю!

Хлопець: Я і не сумую, та батько буде бити! До кого ж тепер поведуть мене свататись. Я вже чисто замучився.

Дівчина: Ой, Ромцю, любиш ти гарбузову кашу, а не Уляну.

Дівчина: Ти нам нагадуєш слова із пісні, де козак любив пироги, а не дівчину.

Дівчина: А давайте заспіваємо

(Пісня «Із сиром пироги»)!

Господиня: А я піду калиту допікати.

Хлопець: Ви б нам тітко розказали, звідки пішов отой звичай – гадати на Андрія.

Господиня: Розкажу , як від старих людей чула.

Андрій – один з апостолів Ісуса Христа. Його ще називають Первозваним, бо саме його та його брата Симона – Петра Ісус зробив своїми першими учнями. Обидва були рибалками, обидва без вагань прийняли вчення Христа і були наділені властивостями зцілителів. В апостолів вірили, бачили їхні надзвичайні вміння зцілювати хворих, калік, незрячі, кволі, кволі після зустрічі з ними ставали здоровими. З роками народ звертався до Андрія – Первозваного, як до свого зцілителя. Люди вірили, що саме в ніч народження апостола можуть збутися ті бажання, які омріяв кожен. Особливо дівчата. І ще старі люди кажуть, що все загадане збудеться тільки тоді, коли в нього віриш. Без віри гадання не буде мати ніякої сили. От так мої любі.

Ведуча: 13 грудня-одне з трьох важливих свят передріздвяного посту. Перше – Введення Марії у храм (4грудня), друге – Андрія Первозваного (13 грудня) і третє – Миколи Чудотворця (19 грудня). Ці свята ніби регулюють поведінку людини і певною мірою мають дидактичне значення: Саме від Введення починається піст. У цей час молодь навчають різних ремесл, співаючи чи ведучи розмови. Розповідають казки та легенди повчального характеру. В них засуджуються брехня, розпуста.

(Входить господиня).

Господиня: А зараз ворожба для хлопців. Оце вам макітри, оце вам і перстні. Наливайте воду і губами дістаньте перстень з макітри. Хто швидше! Поки вони будуть бавитися, ви дівчата ідіть і принесіть дров.

(Дівчата приносять).

А тепер порахуйте кожна по скільки принесли? Через стільки років і заміж підете. (Сміх).

Хлопець: А тепер давайте паляницю ділити.

(Підвішують калиту на зріст людини).

Хлопець: А хто ж буде Калитинський?

Хлопець: Хай Андрій буде вартовий, а Василь – писар.

Хлопець: Добрий вечір пане Калитинський!

Хлопець: Добрий вечір пане Коцюбинський!

Хлопець: Я приїхав калиту їсти!

Хлопець: Їж.

Хлопець: Я Кусну.

Хлопець: А я мазну.

(Всі хлопці беруть участь у кусанні калити. Всіх хто засміється мажуть сажею. Дівчата смішать хлопців, щоб вимазати їх сажею.)

Дівчина: Дівчата, а давайте погадаємо на цих тарілках. Мені бабця розказувала: під тарілку кладеться лялька, перстень, ключ і інші предмети.

Дівчина: Давайте, я це все під тарілку покладу, а ви не підглядайте. А тепер йдіть і вгадуйте свою долю.

(Мірт – ще походиш в дівчатах, лялька – зрадить милий, ключ – бути тобі господинею, перстень – скоро весілля).

Господиня: Хлопці, дівчата, заколядуймо. Сьогодні вже й колядувати годиться.

(Колядують «Добрий вечір тобі, пане господарю»).

Хлопець: Дякуємо господині за теплу хату, молодим дівчатам за стіл багатий. Нехай на свята у вашій хаті буде гостей багато

Ведуча: Ось і ожили перед нами ігри і забави нашого народу. Тепер головне, щоб вони і надалі не пішли у забуття. Міцний наш рід, жива у ньому пам’ять про минуле.

Тож бережіть цю прекрасну, невичерпну скарбницю. У ній розум, кмітливість, гумор, надія і світло завтрашнього дня. Хай у вас завжди живим вогником світяться обереги пам’яті!