Музично-мелодійне, казково-незрівнянне поетичне слово митців Тульчинщини

 

 

 

 

 

 

 

 

 

      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тарасівська ЗШ І-ІІ ступенів

Тульчинської районної ради

Вінницької області

Учитель Охота Г.В.

 

 

                                                                   - 2018 -

 

   Мета: прилучити учнів до духовної спадщини поетів Тульчинщини,  учити відчувати поезію, удосконалювати навички виразного читання, декламування; прищеплювати любов до  рідного слова, викликати в учнів бажання цікавитися культурною спадщиною рідного краю; виховувати почуття гордості за свій край та його талановитих людей.

 

           Танець «Місяць по небу ходить»

            Учитель

Я рада вітати вас у нашій літературній світлиці на заочній зустрічі з письменниками рідного краю — нашої Тульчинщини. Мальовнича Тульчинщина – це край хліборобів-трударів, закоханих у пісню, це сучасний промисловий регіон, який розвивається, це осередок творчої інтелігенції, відомої далеко за межами району, це священна земля наших далеких предків -  слов'ян. «Тульчин, ти весь в історії іскристий...»,- захоплено сказав український поет Павло Тичина, коли відвідав наш районний центр. Мистецьку Тульчинщину справедливо називають духовною столицею Поділля.

•      Діти, творчість яких письменників Тульчинщини ви знаєте?
• Назвіть ваших улюблених письменників, твори, що подобаються, хвилюють вас.

Любі учні! Шановні присутні! Запрошуємо вас полинути в музично- незбагненний, дивно-казковий та неповторний світ поетичного слова. Нехай слово рідне, оповите любов'ю, вигранене вічністю, музично-мелодійне і сонячно-прозоре заходить у наші серця, зігріває наші трохи зачерствілі душі і торкається їх , як писала Ліна Костенко, «якимось безсмертним дотиком». Я переконана, що поезія лікує душу людини і не дає їй зсохнутися так, як листочки кактуса, що перетворилися на колючки. Нехай твори, що сьогодні прозвучать, знайдуть відгук у ваших душах , нехай вони хвилюють вас, спонукають до роздумів.

         У нас сьогодні відбудеться не просто знайомство із творами письменників, а  конкурс читців, присвячений Дню української мови та писемності. Журі, яке присутнє в залі, визначить найкращих шанувальників поетичного слова. І переможці візьмуть участь в районному конкурсі, який відбудеться 5 листопада.

        Шановні конкурсанти, прошу вас не тільки читати поетичний твір, а й обов'язково презентувати його.

        Учень .

        Україна... Рідний край. Золота чарівна сторона. Земля_, рястом уквітчана,

калиною закосичена, встелена рушниками. Оспівує рідну землю поетеса Наталія Погребняк у вірші «Благословенна будь, моя Вкраїно!»

 

 

 

 

Благословенна будь, моя Вкраїно!

Моя Вітчизно, край моїх батьків!

 Уклін тобі доземний, Україно!

 Несеш ти через вогнище віків

Добро, надію і любов нетлінну.

Не випалив татарин, печеніг

Вишневої краси твоєї вроду,

І висушить струмки пісень твоїх не зміг,

І віру не згубив в душі народу.

Ніхто не зможе серцем збайдужіть

Між цих полів і луків неозорих,

Де в гойдалках калинових суцвіть

Йдуть чумаки в історію по зорях.

Пульсує в серці гордість прабатьків,

Міцніє воля, множиться родина...

Квітуй, роди, дарунок від богів!

 Благословенна будь, моя Вкраїно!

                                         Н.Погребняк

       Учень .

        Вірш Н. Погребняк «Дітям Тульчина». В історії нашого районного центру міста Тульчина віддзеркалюються хвилюючі події всієї Європи. Протягом чотирьох століть своєї історії Тульчин був свідком визначних  історичних подій.  Він чув брязкіт зброї, войовничий клич чужинців, бачив криваві світанки у вогні і диму, пережив також і світлі, славні події. Майже протягом 150 років місто Тульчин називали «подільською столицею».

  

        

Молюсь за свою Батьківщину,

Де цвітуть в вишиванках пісні,

Де шанують повагу родинну, Стоголоссям квітують гаї,

Де суворовські чисті криниці Струменять життєдайністю вод,

А багаті і щедрі світлиці

Закликають гостей до господ.

В Тульчині ватажок декабристів

Бачив вільний народ, а не слуг,

Леонтович у колі хористів

України звеличував дух.

Котляревський-поручик до слави

Вів успішно драгунські війська,

Пушкін - майстер піїтської справи-

Не минав його в римі рядка...

Мій Тульчин - світанкове дитинство, Диво-квітка в подільськім вінку!

Молодій і квітуй, рідне місто,

І примнож славу предків дзвінку!     Н.Погребняк

 

  Учень .

Відомий фольклорист та етнограф В. Скуратівський у книзі «Берегиня», пише, що потрібно оберігати, як святиню, все, що пов 'язує нас з рідною землею. Він зазначає, що наш народ зумів уберегти від знищення пісню й думу, нашу історію й родовідну пам 'ять, волелюбний дух. Душа українського народу - це дивна скарбниця історичного минулого, це наша історія, наша мова і духовність.

 

           

 

Народе мій, душа твоя велична,

Як наша пісня, що до зір злітає.

У ній земне єднається із вічним

І в кожнім з нас любов'ю проростає.

Твоя душа співає стоголоссям, 

Чарівних вишиванок розмаїттям.

Вона дзвенить у золоті колосся,

Талантом долі сяє в наших дітях.

Софії Київської дзвони

 І материнську колискову

Єднаєш музикою слова

У рідну мову.

У віках ти вірою розквітла,

У дітях викохала вроду.

Наповнена Добром і Світлом

Душа народу.

Твоя душа співає солов'ями,

Садів вишневих ніжною красою.

В ній голос предків розмовляє з нами Дніпровою священною водою.

У пам'яті і болі, і тривоги,

Прадавня наша віра незабутня.

Душа народу - це творіння Бога.

Вона веде з минулого в майбутнє.

                                           М.Ясакова

Учень .

Душу людини можна пізнати із слів, що породжують уста. Слова не можуть бути вимовлені просто так. Вони завжди або радість, або сум, вони печаль, любов, надія чи розчарування, вони можуть нанести незагойну рану, можуть навіть убити, а можуть воскресити людину, вселити надію, повернути прагнення жити і творити добро. Я читав про експеримент учених, який проводився на пророщених зернах пшениці. Над одними говорили добрі, ніжні слова, а над іншими злі.Перші проросли рівними стеблами, зеленими і міцними, а другі ледве пробилися, були тонкими, покрученими. Я мрію, щоб слова, які народжуватимуться у наших вустах «добром і ласкою дзвеніли».

                                                                                              Всі кажуть: «Музика довічна-

Її не знищити вікам!»

 Для мене «слово» - дар магічний!

Йому уклін я свій віддам.

Відомо: слово вбити може,

Але уміє й воскресить!

Хай буде мудрим слово кожне, Добром і ласкою дзвенить.

Розквітне музикою слово,

Як заговорять почуття... Любов, надія - це основа Земного нашого буття.

     Хай лине слово над землею     Чарівним ангелом утіх,

     Лікує мудрістю своєю

     Від ран непрошених земних.                           Н.Погребняк

 

 

 

        Учень .

         Я  хочу розповісти давньогрецьку легенду про гору Парнас. На горі Парнас щовесни збиралися сестри бога мистецтв Аполлона. Кожна із муз була покровителькою якогось виду мистецтва. Якось музи співали так гарно, що вся природа застигла від зачарування, а гора почала рости і досягла неба. Тоді олімпійські боги наказали крилатому коневі Пегасу повернути гору на місце. Кінь вдарив гору допитом і затоптав у землю. На місці удару забило джерело, вода, що ключем била з нього, мала чудодійні властивості. Вона надавала поетам натхнення і наснагу на творчість. Я думаю, що з цього чудодійного джерела народилася наша мелодійна, милозвучна українська мова.

                                                                            

                                                                            До мене рідне слово промовля,

Я ним живу і дихаю ритмічно, Виношую, як матір немовля,

Під серцем, що пульсує в такт добі...

Моя Святине, мово предковічна,

 З тобою я всесильний і величний,

Без тебе дух зачах би й світ відголубів.

Рідним словом вірую й молюся,

Грію душу й ніжно розцвітаю, Хвилююся й боятися боюся,

Що хтось його у мене одбире...

Та той, хто мову рідну не плекає, Нівечить її і забуває, -

 Як чужинець, на землі своїй помре.

                                                      В.Друм

        Учень .

      Моя улюблена пора року - осінь. Особливо мені подобається пора бабиного літа. Останні сонячні дні здаються казковими, бо вони оповиті сріблястим павутинням бабиного літа, якимось смутком, прощальним курликанням журавлів, що прощаються з рідною землею до весни.

                                                          

                                           

                                                                   

 

Подивіться: осінь помирає

На рожевих пелюстках жоржин.

 А над нею вітерець ридає,

З ким же він залишиться один?

Листячко журливо облітає,

Де чекає вічне небуття,

І ніхто нічого не питає,

Плине далі човником життя.

Подивіться: осінь помирає,

Дощик освятив останню путь...

І її за сині небокраї

Лебеді на крилах понесуть.

                           Н.Шаварська

       Учень .

        Сьогодні більшість людей не усвідомлюють, до якої міри ми розорюємо світ, у якому живемо. Ми бездушно перетворюємо нашу квітучу планету на безплідну пустелю. Природа - дім, у якому ми живемо. Вірш В.Коваль спонукує нас до роздумів.

 

 

                                                                      

 

Зажурилася калина біля хати,

Що сміялась цвітом у вікно,

Бо не буде більш плодами частувати,

Зустрічати сонячне тепло.

Відтепер новий господар у господі Наказав зрубати деревце

- Кущ калини нині не у моді,

Нащо доглядати нам оце?

Окрім того, затінок в віконце,

Ще й на дах повилося гілля.

Нехай краще сходить в хаті сонце,

Не стоїть пустельною земля.

Умивалася слізьми калини врода,

                                      Тріпотіло листя у журбі,  

Прощаватись з білим світом шкода,

Як ось так погрожують тобі!

А колись тебе плекали добрі люди,          

Соловей оспівував у піснях...

Що ж, калинонько, тепер без тебе буде?

Зарида земля в кривавих пнях...

                                                    В. Коваль

         Учень .

        Відомо, що музика є похідною від мови. Мовні інтонації породили мелодії. Вони відірвалися від слів і стали музикою. Музичні звуки — ноти, як і слова, складаючись із літер, торкаються найпотаємніших струн душі. Тульчинська земля надихала на творчість безсмертного композитора Миколу Леонтовича. Музичні твори композитора зворушують і чарують.

 

               

Під купол тульчинського неба

Окрилений «Щедрик» летить,

Зворушує, вабить до себе,

Як птах у бездонну блакить.

Озвалися звуки священні                                                

У клавішах сонно-п'янких,

 Немов Леонтович натхненно

І ніжно торкається їх.

У віках не зістариться музика,

 По світах розлітається музика,

В майбутті озивається музика,

 Що з народного б'є джерела.

Вчить добру вона, мудрості, вірності,

 Світлий слід залишає у вічності

І духовні дарує нам цінності,

Бо з любові до нас ожива.

                          Н.Погребняк

              Учень .

Я  розумію, що кожна людина — єдина і неповторна, що немає на світі поміж  мільярдів людей двох однакових. Кожна людина має свій характер, свої інтереси, найзаповітніші мрії. Але є спільне, на мою думку, що має об'єднати всіх людей планети Земля, - це прагнення творити добро. Я хочу, щоб у світі стало більше доброти, співчуття, любові і краси. Моє життєве кредо виражене у таких рядках віршів.

 

     

Не плюй в криницю, що втамує спрагу.

В ній джерело, мов серця пульс, озветься.

Хай кожен, хто знеміг, води нап'ється!

Не плюй в криницю, що душею зветься.

 

   Чи мудрий ти, знання твої мірило.

   Та для початку пам'ятати слід:

   Ти не згинай спини, кому попало.

   Не відчуватимеш тоді душевний гніт.

                                                   О.Кулик

            

Незбагненна краса вся земна,

Поруч з нами ліси і поля,

Їх до себе тули, огорни, 

Хай втішаються дочки й сини.

 

 

                              Дай людині напитись з криниці,

Поділися з прохожим у крихті,

                              У достатку ти з ним не скупись -

                              Світ удвічі заповнить цю хисть.

 

                              Не криви у душі, не мудруй,

  Не втрачай ти природній дар свій,  

  Тільки правда і чесне ім'я -

  Найміцніша фортеця твоя.

 

                              Долучайся до пісні і слова

                              І до всього творіння нового.

                              Справдь у цілях своїх ідеали,

                              Щоб з життям ми зв'язок не втрачали.

 

                              Що задумав зробити - зроби,

                              Не осилив - нема в тім біди,

                              Хай наступні, що йдуть за тобою,

                              Справлять працею те і любов'ю.

                                          М.Джига

 

Не шукайте папороті квіти

Серед опівнічної імли,

А навчіться землю цю любити,

На якій родились і зросли.

Не чекайте щастя зорецвіти,

Що приходять у казковім сні,

А навчіться просто розуміти

Тих, хто поруч з вами день при дні.

                                          Н.Погребняк

                    Істина

Коли сьогодні важко вкрай,

Не падай духом, українцю!

 Ти зерна істини збирай

 - Душа насититься по вінця.

                       Ю.Хмелевський

 

         Учень .

         У сусідньому селі Бортники народився талановитий поет, учитель української мови та літератури Василь Багрій. Найвідоміші збірки поета - «Надвечір'я", «Сповідь», «Колиска». У своїх віршах поет оспівує Україну з її щедрою природою, добрими людьми, з її героїчною і трагічною історією.    Випромінюють душевне тепло вірші про рідне село Бортники, де пролинуло його босоноге дитинство. Мені найбільше сподобався вірш філософської лірики. Він закликає нас замислитися над своїм майбутнім.

 

                        

 

 

                                     Не відкладай мети на потім,

Живи у злеті кожним днем,

Щоб пах він думкою і потом,

Горів діянням, як вогнем.

Бо ж кожний день, прожитий чесно ,

- Це твій посаг, твоє життя.

І він вдруге не воскресне,

І не доточить майбуття.

Прожиті дні, прожиті весни,

                                        Як квітку знову не зірвеш.

                                        Ніщо у них не перекреслиш,

Нічого з них вже не зітреш.

Прожитий день гінке пагіння

Добра і зла уже пустив.

Щоб кожний день твій діяв пружно,

Для інших був зразком краси,

 Не чорним птахом осоружним,

А зблиском мудрої роси.                  

          Учень . 

Я довго вибирав вірш на конкурс, а потім згадав, що і в нашому селі жив талановитий поет. Це мій дядько Танцюра Олександр Олексійович. З 2003 року він був членом Тульчинського літературно-мистецького об'єднання "Оберіг». Його вірші друкуються в газетах  та журналах, а в 2010 році вийшла з друку і власна його збірка «Там, де сумують журавлі». Творчість цього письменника мені подобається тому, що в своїх віршах поет оспівує наше рідне село, його красу. Але найбільше мене вразив вірш , в якому автор звеличує одвічні символи українського народу та роздумує над важкою тернистою долею українців.

 

  

Із часів далеких, із часів прадавніх                 

Вишита сорочка, хрестик православний.

 Освятив священик, вишивала мати,

Щоб в краях далеких рід свій пам'ятати.

Ткана сорочина в хрестик вишивана, Мальви та калина, мов на серці рана.

Маки паленіють в морі волошковім,

 Квіти на сорочці, ніби згустки крові.                  

Пам'ятають Крути, знає Берестечко,

Як кружляли круки, рвалося сердечко.

Спасівські шаблюки, рейтарів мушкети,

Сорочки і душі краяли багнети.

Шляхтичеві шабля скільки порубала

І стріла татарська в полі наздогнала.

Москалеву кулю, ятаган османа

І душа терпіла, і сорочка ткана.

В Соловках далеких вишиванки тліли,

І душа кричала, і боліло тіло.

Ніби на Голгофу, гнали до Сибіру

 Розпинать сорочку й православну віру.

Та вірніш кольчуги й мідної кіраси,

Оберіг нашитий, і не для прикраси.

     Що кому носити, Бог і матір знають.

     Хрестик і сорочка - вічні, не вмирають.

          О.Танцюра

       Я сьогодні одягнений у сорочку, яку вишила мати поета, коли він від 'їжджав у  далеку дорогу. Цей оберіг зберігає мати Танцюри Олександра і донині.

            Учень .

Українські поети завжди співали величальну пісню найдорожчій у світі людині - рідній мамі. Мені сподобався вірш Ніни Шаварської «Мамина хустка». Цей вірш я присвячую своїй мамі, яка завжди хвилюється за мене, дбає про мене, любить  і завжди пробачає за прикрощі, які іноді я і мої сестри приносять їй.

                                

Я іду до тебе, мамо, по квітучому саду.

Я несу до тебе, мамо, радість і біду.

Затріпоче пелюстками хустка вдалині, Тільки добра моя мама вибачить мені. Мамину хустку в білих пелюстках

Ніжно до серця свого притулю.

Мамину хустку в білих пелюстках

 Я зберігатиму в далекім краю.

Я іду до тебе, мамо, по квітучому саду,

Я твій біль від серця, мамо, ніжно відведу. Посідаємо на ґанку тихо розмовлять,

Тільки вечір тополинний про все буде знать. Я іду до тебе, мамо, по квітучому саду,

 І вже іншої стежини більше не знайду.

Проведеш мене в дорогу, де тернистий шлях.

Буде снитися щоночі хустка в пелюстках.

                                               Ніна Шаварська

Учень .

Улюбленим заняттям моєї мами є вишивання. Коли в неї є вільний час, вона  залюбки сідає вишивати. Спочатку вона бере тоненьку голку, потім біле полотно. І починається робота. Стібок за стібком — і народжуються дивні узори. Одного разу я запитала мами, що означає орнамент, вишитий на полотні.  Вона лагідно посміхнулась і нічого не промовила, а я зрозуміла, що вишивка таїть якусь загадку і розгадати цю таємницю потрібно мені.

     

Мама мальви вишивала

Зимонькою сніжною.

 Квіти маму зігрівали,

Душу її ніжную. Вишивала і співала про жіночу долю. Мама квіти розсівала по білому полю.

Мальви рожеві - мрії дівочі.

Мальви червоні - недоспані ночі.

Білі - то щастя у маминій долі,

Як відшукати на білому полі.

  В хату літо завітало,   Мальвами сміялося.

  Мама гладдю вишивала,

   Щоб літо зосталося.

Кольорами, як літами,

поле засівала,

Серед того буйноцвіту тай щастя

шукала.

 М.Ясакова

 

                  Учень.

Людмила Станіславівна на уроках читання нам декламувала вірші О.Кулик.  Вони нам дуже подобаються. Улюблений вірш наш про слоненятко.

Вірш О.Кулик «Слоненятко».

•       Діти, вам сподобався вірш Оксани Кулик? Вам було б цікаво познайомитися з автором?

Оксана Іванівна Кулик - член літературно-мистецького об'єднання «Оберіг», поетеса, учителька початкових класів школи-інтернат міста Тульчина , люб'язно погодилася завітати до нас на свято. Я думаю, що для наших учнів сьогоднішній день буде  незабутній. Адже до нас завітала справжня поетеса.

Інтерв'ю

- Оксано Іванівно, розкажіть, будь ласка, які спогади залишили у вас шкільні роки?

         - Ви працюєте у школі, чи розумієте ви учнів, які не хочуть учитися?

         - Коли ви написали свій перший вірш?Що вас надихнуло?

         - Як ви зважилися віддати свої вірші до друку?

        - Оксана Іванівно, назвіть риси, які ви цінуєте в людях, і риси, що

засуджуєте.

        - Прочитайте нам, будь ласка, ваш улюблений вірш.

 

                Пісня «Чомучки» сл. М.Ясакової

                  УЧЕНЬ.

        Криниця з давніх-давен вважалася найсвятішим місцем на подвір'ї. Ковток прозорої криничної води поповнював сили хліборобів у спекотні дні, дарував радість мандрівникам. Господарі завжди дбали про криницю: зводили зверху дашки, оздоблювали зовнішнє цябриня, садили зелень, найчастіше калину. С такий вислів: вода із семи криниць. Це не тільки художнє порівняння, це глибока народна пошана до живих джерел. Сумує поетеса М.Маслова, що в сучасний час «губляться дороги до цієї святині» - живої води із криниці.

 

                                    

 

Згубилися дороги до криниці,

Бо перевагу взяв водопровід.

 І ось стоїть криниця, мов вдовиця,

Застиглим смутком дивиться у світ.

 Вже мохом поросло старе цямриння,

Ключем джерельним томиться вода.

Не скрипне корба від ваги відра, Вікно у неї  сплело павутиння.

 

А ще, бувало, пам'ята криниця

На гнучкім коромислі дві руки- Несла поважно воду молодиця, Гойдались в відрах голубі хмарки. І неоднораз у тремтливий ранок Дівча мочило ноги у росу,

Щоб самий перший сонячний серпанок

 Пролити сріблом в сплетену косу. Умити личко, щоб було вродливим,

Щоб парубка навік приворожить

 І щоб життя було п'янким, щасливим,

 Найпершу воду із криниці пить. Сюди тягнувся кожний перехожий.

 

А як було! Спішили до криниці

 Малі й великі, зблизька і здаля,

Черпнуть відром цілющої водиці, Скупать у ній народжене маля.

Припасть до краю повного ковша І лився в серце літній день погожий,

І молоділа стомлена душа.

Як щедро ще криниця дарувала Веселим хлопцям воду досхочу, Коли вони у свята на Купала

Всіх обливали, просячи дощу!

 Вже котрий раз на сповідь б'є дзвіниця,

 Вже котрий раз калина сипле цвіт,

Та все ж стоїть покинута криниця, Іржавим ланцем прип'ята у світ.

 У сяйві ночі їй сердечній сниться Дівочий сміх і брязкання відра. Згубилися стежини до криниці. Згубилися стежини до добра.

                                          М.Маслова

 

Учитель.

Дякую, шановні учні, що ви запросили нас у дивний світ поетичного слова, переконана, якщо людина торкається серцем краси, вона міняється, стає кращою, добрішою, милосерднішою. Поетичне слово торкалося ніжним променем наших сердець і, щиро надіюсь, залишило добрий слід у криницях наших душ. 

 Пісня «Моє Поділля» С.Городинський