Конкурс розробок «Вчительська десятка»
Розробки додавай – подарунки вигравай!

НАДІЯ АНДРІАНОВА-ГОРДІЄНКО – відома українська письменниця, перекладач

Про матеріал

Урок літератури рідного краю про відому письменницю, перекладача есперантистку Надію Андріанову-Гордієнко. Розроблено на основі матеріалів, зібраних в періодиці та особистій зустрічі з донькою -письменницею Лесею Ворониною (м.Київ).

Перегляд файлу

УРОК  ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ

 

Тема: НАДІЯ АНДРІАНОВА-ГОРДІЄНКО – відома українська письменниця, перекладач.

 

Мета: Поглибити відомості з літератури рідного краю.        Познайомити учнів з біографією письменниці, перекладача Надії Андріанової-Гордієнко, зробити огляд літературної спадщини, книг-перекладів, книг-досліджень письменниці. Розвивати навики літературного дослідження, роботи з тлумачними словниками, вміння працювати з науковими посібниками, а також сприяти розвиткові ораторських здібностей. Виховувати інтерес до надбань митців рідного краю, любові і гордості за талановитих людей-земляків.

 

Обладнання: Виставка-експозиція «Письменники Васильківщини» на стендах, планшети з фотоматеріалами про життя і творчість письменниці (з сімейного архіву), виставка творів письменниці, листи до письменниці, дипломи, грамоти.

 

Епіграф уроку: Мій вогонь – то любов до людей,

                             До Свободи любов повсякчас.

 

                             ХІД УРОКУ

І. Оголошення теми, мети уроку

     Слово вчителя:

     Наш урок – це  одна з сторінок у великій літературній книзі нашого міста, древнього Василькова. Сьогодні ми знайомимося з життям і творчістю відомої у мистецькому колі української письменниці, перекладачки Надії Миколаївни Андріанової-Гордієнко, яка народилася у нашому місті, але усе своє доросле життя прожила у місті Києві.

     Імя Надії Андріанової-Гордієнко вперше прочитала у збірнику-довіднику «Письменники Радянської України» 1987 року. Згодом в одному з  фахових журналів «Дивослово» була поміщена фотографія групи українських перекладачів, серед яких була і Надія Миколаївна. Зацікавилась особистістю нашої землячки і за допомогою у зборі матеріалів звернулася до  редакції названого журналу, а саме до Дмитра Юліановича Онковича. У листі-відповіді дізналися, що у Києві проживає донька письменниці, тоді – редактор дитячого журналу «Соняшник», теж письменниця Леся Анастасіївна Воронина.,.

     …І ось ми, група краєзнавців, у просторій затишній квартирі на вулиці Володимирській у Києві. Леся Анастасіївна гостинно запрошує до розмови, пропонує переглянути фотографії зі старого, вже потертого часом, сімейного альбому… І полилася щира розповідь доньки-письменниці про письменницю-матір…

     На основі цієї зустрічі і побудований наш урок сьогодні. А на основі подарованих особистих речей, книг, фотографій створено експозицію, яка допоможе провести наш урок-екскурсію. Надаю слово нашим екскурсоводам, які поведуть нас у світ людини унікальної, особливої, у світ глибокої творчої особистості.

 

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

     Екскурсовод 1:

     У далекому 1921 році сімя Андріанових проживала у Василькові. Після народження доньки Надійки батьки   вирішили переїхати.  Так родина поселяється у невеличкому на той час містечку Ржищеві. Там батько відкрив цирюльну, власну, бо мав хвацьку вдачу, був працелюбним і непосидючим. А ще батьки, особливо мати Надійки – Євгенія – була талановитою акторкою, грала в народному театрі, гадаємо, що мала великий успіх у глядачів. На першій сторінці старенького сімейного альбому почесне місце займає саме її фотографія, зроблена під час якоїсь  вистави.

     Згодом сімя переїздить до Києва. Надійка підросла, пора вже й до школи. І хоч бідували дуже, жили зовсім скромно, та віддали доньку до хорошої школи, досить престижної тоді №21 (зараз це школа мистецтв). Вчилася старанно, була дуже відповідальною, мала чудову память, тож зрозуміло, що закінчила навчання на відмінно.

 

     Екскурсовод 2:

     Продовжила освіту на філологічному факультеті Київського університету, який закінчила в 1945 році. І в студентські роки, і пізніше вивчала іноземні мови. Досконало володіла німецькою, французькою, англійською. Навчалася на трирічних курсах іноземних мов. Поступово опановує перекладацьку справу. Стає професійним перекладачем. У її доробку – переклади творів класиків російської літератури та ряду письменників зарубіжної. У поздоровчому листі від Президії Спілки письменників України на честь її 50-літнього ювілею сказано: «Ось уже впродовж багатьох років працюєте Ви натхненно в галузі, непомітній на перший погляд, але такій потрібній для взаємозбагачення та взаємо пізнання душі народів – перекладаєте твори кращих майстрів слова… Дякуючи вашій невтомній праці, зазвучали українською мовою твори В.Вересаєва, С.Короленка, О.Герцена, О.Купріна, О.Островського, К.Федіна, В.Шраєва, М.Грегора, Г.Келлера, Б.Брехта, А.Барбюса, В.Гюго, Т.Драйзера, А.Франса, В.Єрошенка».

(Демонструються частина з названих творів, які розміщені на виставці)

Під час зустрічі Леся Воронина подарувала школі книги – переклади і твори-оригінали з автографами зарубіжних авторів…

 

     Екскурсовод 3:

     Певний час Надія Миколаївна працювала в редакції газети «Радянський селянин». Згодом у  Держлітвидаві України.

     У 1957 році стала членом Спілки письменників СРСР.

     Надія Андріанова-Гордієнко – людина доброї душі і щирого серця. В одному з дружніх листів до неї український письменник-байкар М.Годованець пише: «Вас я люблю за Вашу вдачу хорошу, за приязнь і ніжне серце благородне».

     Так, душа і серце письменниці були відкриті для друзів, однодумців. Вона підтримувала довголітні дружні відносини не лише з вище названим М.Годованцем (до речі, як він сам себе називає у листах, «колишній колимчанин і син чорної землі, що живе десь на периферії»).

     А на привітальній листівці з нагоди 50-річчя залишили на спомин свої підписи близько шістдесяти українських письменників. Це Наталя Забіла, Дмитро Білоус, Дмитро Луценко, Степан Олійник, Григорій Донець, Леонід Вишеславський, Леонід Горлач, Юрій Назаренко, Сергій Плачинда, Борис Харчук, Олекса Ющенко, Любомир Дмитерко, Юрій Збанацький та інші.

 

 

 

 

      Екскурсовод 4 :

     Як українська письменниця, перекладачка Надія Миколаївна мала величезне переконання в тому, щоб примножувати культурні здобутки українського народу, відкривати нові імена видатних особистостей – українців  за походженням – мало знаних у себе на батьківщині. Великою справою її життя стало дослідження надзвичайно цікавого, досить драматичного життя українця з Білогородщини Василя Яковича Ярошенка. Уперше згадка про сліпого письменника-самородка, мандрівника, етнографа, казкаря і мовознавця-поліглота, класика японської літератури промайнула в українській пресі наприкінці 1966 року в статті Ст. Тельнюка «Сторінками історії» («Літературна Україна», 20 грудня 1966 року). Надія Андріанова-Гордієнко захопилася ідеєю дослідити подвижницьке напівлегендарне життя нашого славетного українця. А щоб познайомити читачів з його творчістю, то приклала багато зусиль для зібрання та перекладу його оригінальних творів, написаних японською мовою та мовою есперанто. Тому поставила собі за мету опанувати мову есперанто, здійснити самостійні переклади. Почалася кропітка  виснажлива довготривала робота. Через різні міжнародні клуби есперантистів їй вдалося розшукати багато цінних матеріалів про Ярошенка та тексти його творів, надрукованих свого часу в різних країнах світу міжнародною мовою есперанто. Було написано сотні листів до різних адресатів.

 

     Учитель:

     Результатом плідної праці письменниці-перекладачки стала книга «Василь Ярошенко. Квітка справедливості. Легенди, казки, нариси, вірші, статті», що побачила світ у видавництві ЦК ЛКСМУ «Молодь» 1969 року. Упорядкування, передмова та примітки Надії Андріанової-Гордієнко.

      У вже згадуваному листі М.Годованця від 25.12.1969 року знаходимо рядки схвалення цієї цікавої і значної роботи письменниці. Він пише: «Я все дуже схвалюю (хоч Ви в цьому і не маєте потреби) захоплення есперанто…, а особливо мені приємно, що Ви написали книгу про Василя, славетного нашого земляка Ярошенка. Я дуже прошу, якщо знайдеться примірничок, то вишліть мені книжечку…».

     По закінченню роботи над цією книгою Надія Миколаївна серйозно захопилася мовою есперанто. Для багатьох з нас це, можливо, нове поняття. Давайте звернемося до словника за поясненням його значення. Надаю слово мовознавцю.

 

     Мовознавець:

     Есперанто – найбільш розповсюджена з міжнародних штучних мов. Її творець – 27-річний варшавський (Польща) лікар і лінгвіст, який вільно володів 10 мовами, відмовився від авторських прав на винайдену мову, скромно сховався під псевдонімом «докторо Есперанто», що в перекладі означає «той, хто сподівається». Звали винахідника Людвік Заменгоф. 26 липня 1887 року у Варшаві вийшла друком 40-сторінкова брошура про мову есперанто. Цей день і вважається днем народження міжнародної мови.

 

     Екскурсовод 1 :

     Надія Миколаївна перекладає твори українських письменників на мову есперанто з тією метою, щоб поширити твори української літератури в зарубіжжі простою і доступною мовою. Однією з  відомих її робіт є книжка поезії Лесі Українки мовою есперанто.

(Показує книжечку віршів, включає фонозапис музичних творів П.І.Чайковського «Пори року» )

 

     Читець:

     Читає строфу з поезії Лесі Українки мовою есперанто і українською мовою.

 

     Екскурсовод 1:

     Письменниця листується з багатьма есперантистами та клубами есперантистів з багатьох країн світу. Як згадує донька письменниці Леся Воронина, листів приходило сотнями десь приблизно від 50 кореспондентів. У  сімдесяті роки минулого століття пожвавилася діяльність молодіжного клубу есперантистів міста Вільнюса у Литві. Щороку вони організовували багатоденні міжнародні табірні збори есперантистів, учасником яких завжди була Надія Миколаївна. Вона гідно представляла есперантистів України, Україну як республіку, культуру українського народу, українську поезії. Дуже любила вона бути одягненою в українську вишивану сорочку. Так після повернення з симпозіуму у вересні 1969 року, який проходив у Будапешті, висловила своє спостереження, що нас, українців, в тодішніх соціалістичних країнах зовсім мало знають. На що знову ж таки в листах М.Годованця знаходимо підтвердження: «Невже і в соцкраїнах нас, українців, так мало знають? Та, мабуть, так воно ведеться, що нижчий перед вищим гнеться…».

     Представляла Надія Андріанова-Гордієнко українських есперантистів й на зібраннях в Естонії (місто Пярну, 1966 рік), і у Латвії (1973 рік), в  Болгарії (Софія, 1981 рік), в Італії.

 

     Екскурсовод 2:

     Досить часто наша перекладачка-есперантистка поверталася до України з дипломами переможця всіляких літературних конкурсів. Так, наприклад, у 1978 році вона була нагороджена Дипломами першого, другого і третього ступенів за оригінальну поезію, за декламування. У 1979 році посіла перше місце у конкурсі оригінальної поезії.

     Особливими нагородами, думаємо, була відзнака міжнародної організації есперантистів з нагоди 20-річчя фундації жінок за активну діяльність організації та сприяння прогресу, розширення міжнародних зв’язків у галузі есперанто. А також Диплом, надісланий з Італії у 1981 році.

     Однією з відзнак колишнього Радянського Союзу є Постанова президії Союзу радянських товариств дружби і культурних зв’язків з зарубіжними країнами за №19 від 14 квітня 1971 року «Про оголошення подяки Андріановій Н. М.». У ній відзначалася активна участь письменниці-перекладачки, есперантистки, журналіста в роботі по видавництву радянських номерів журналу «Пацо» («РАСО») – «Мир» - органу міжнародної організації есперантистів на захист миру. На той час Надія Миколаївна виконувала обовязки голови Комісії есперантистів Українського товариства дружби і культурних звязків з зарубіжними країнами.

 

     Учитель:

     (на фоні пісні на слова Т.Шевченка, музика Олександра Тищенка «Бандуристе, орле сизий»)

    Як уже зазначалося, Надія Миколаївна усе своє життя була не лише гідною представницею українського письменницького слова,  а й палкою пропагандисткою української мови, літератури, української культури. Тому закономірним була її участь в організації і проведенні літературних зустрічей зі студентами і школярами. Особливо плідними були усні журнали, літературні читання для студентів Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

     Імя Тараса високо шанувалося в родині письменниці. У її домі, який більше схожий на світлицю-музей, поряд з вишиваними рушниками, гобеленами, святими іконами – гідне місце займали портрети Шевченка. А навесні Надія Миколаївна разом з друзями відправлялася до невмирущого пророка Тараса на його, Тарасову гору у Каневі.

     (Демонстрація фотоматеріалів про урочистості на Тарасовій горі, фото Н.М.Андріанової)

 

     Учитель:

     Донька письменниці Леся Анастасіївна Воронина разом з фотографіями передала нам   екслібрис Надії Миколаївни. Звернемо увагу, кого на ньому зображено?

 

     Учні:

     Зображено постать птаха – журавля.

 

     Учитель:

     Наш мовознавець провела цікаве дослідження щодо образу журавля в українській культурі. Пропонуємо нашу власну версію щодо вибору саме цього зображення.

 

     Мовознавець:

     Слово «журавель», за дослідженням, наприклад, Олександра Шокала, тісно повязане з поняттям Україна.

     Україна… Древня назва її походить, на думку науковця, не від імені народу, а має астральне, сонячне походження (як, наприклад, Австралія, Австрія, Аргентина), і від неї походить етнонім «українці». Так став себе називати народ, який живе на благодатній землі споконвіку і генетично зріднився з її природою. Первинне сонячне значення слова Украніа –Україна в нашій мовній історії читається як «земля предків журавля». Це пов’язано з сонячним світосприйняттям наших предків-хліборобів, життя яких підкорялося Сонцю – джерелу земного існування.. Від древньої назви Сонця – Ар, Ра – походить самоназва наших предків-аріїв, арієв-орачів, які орали – наділяли сонячною енергією землю, а також назвою сонячного птаха-тотема Круна, Крана – журавля, якого обожествляли як свого предка-покровителя, тому що він єднав їх землю, їх  буття з животворною силою Сонця.

 

     Учитель:

     Справою життя можна з упевненістю назвати велику працю Надії Андріанової над книгою «Запалив я у серці вогонь» про мандрівну долю людини, яка в чотири роки втратила зір, але здатна була бачити світ своїми зірками, чуйним серцем, надзвичайним розумом.

     Імя цієї людини – Василь Єрошенко, що довгий час жив у Японії, вчився, писав, став поетом японської літератури.

 

     Читець:

 Запалив я у серці вогонь.

Хто здолає його згасити?

Ясне полумя в грудях пала

Доки дихаю – вогник горить.

Доки житиму – хай він буя,

Зігріває, осяює нас.

Мій вогонь – то любов до людей,

До Свободи любов повсякчас.

 

ІІІ. Узагальнююче слово вчителя.

 

     Так написав у своєму вірші «Любов до людей» Василь Єрошенко у далекому 1921 році, проживаючи тоді у Шанхаї, Китаї. Цим ясним полум’ям своєї душі він запалив іскру творчого натхнення, творчого вогнища нашої землячки Надії Андріанової- Гордієнко. А я запалюю цю свічку (вчитель запалює велику жовту свічку) на знак шани до письменниці, на знак поваги і памяті. Хай вогонь творчого осяяння, творчого пошуку маленькою іскоркою запалає і у ваших серцях. Хай любов до людей супроводжує вас у житті разом з героями творів, написаними чи перекладеними нашою славетною землячкою.

ІУ. Домашнє завдання.Прочитати легенди із збірки Василя Єрошенка «Квітка справедливості».

 

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
docx
Додано
15 березня 2018
Переглядів
216
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку