Надворі  весна  вповні

       Надворі весна вповні. Тепле яскраве сонечко посилає свої промені  на землю, сади й луги; буяють зеленню перші тюльпани та нарциси. Чути перший щебет горобчиків, синичок, метких ластівок.

        Надворі весна вповні. Куди не глянь - скрізь розпустилося, зацвіло пишним цвітом. Ясне сонце, тепле й приязне, ще не веліло покласти палючих слідів на землю: як на Великдень дівчина, красується вона в розкішнім вбранні. Поле - що безкрає море: скільки глянеш - розіслано зелений килим, аж сміється в очах. Синім шатром розіп'ялося небо - ані пляминочки, ані хмариночки, чисте, прозоре. З неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискуче світло сонця; на ланах грає сонячна хвиля... Легенький вітерець подихає з теплого краю, перебігає з нивки на нивку, живить, освіжає кожну билину. І ведуть вони між собою таємну розмову, чутно тільки шелест перших листочків,  жита-травиці, дзвінкі  й приємні голоси сіреньких  горобчиків та чудових  ластівок ... 
       А згори лине жайворонкова пісня: голос, як срібний дзвіночок, тремтить, переливається, застигає в повітрі... Перериває його перепелячий крик, заглушає сюрчання трав'яних коників - і все те зливається докупи в чудний гомін, вривається в душу, розбуркує в ній добрість, щирість, любов до всього... Гарно тобі, любо, весело! На серці стихають негоди, надія обгортає тебе добрими думками, бажаннями. Хочеться самому жити й любити, бажаєш кожному щастя. 

      З неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискуче світло сонця; на ланах грає сонячна хвиля... Легенький вітерець подихає з теплого краю,  прудко перебігає з нивки на нивку, живить, освіжає кожну билину. І ведуть вони між собою  цікаву  й тиху таємну розмову, чутно тільки шелест жита-травиці... 
      Від довгої сплячки пробуджується не лише природа, а й струни душі. Хочеться жити, кохати, творити, надихатися всім, що тебе оточує, а ще хочеться "меду" для душі – легкої, мелодійної і красивої весняної поезії.

       Нехай ці чудові рядки поезій українських майстрів слова окриляють наші душі й надихають до щастя, любові, краси.  Звернімося до поезії!..

Ліна Костенко

Дощі програють по городах гаму.
Трусне зелені кучері весна.
Педалі днів натисне під ногами –
І заспіває пташка голосна.
Засяють ночі зорями жасминно.
А срібний дощ підніме жалюзі –
Півонії, рожеві, як фламінго,
Стоять в городі на одній нозі.

Оксана Пахльовська

    Розчиниш крижане вікно весни.
Нехай нам сумно, але це минеться.
Ти першим квітам колір поясни,
бо їм цвісти вже скоро заманеться.
   Знов пада сніг і знову розтає.
І світ навкруг і мудрий, і безумний.
Нехай нам трудно, і нехай нам сумно,-
є ця весна. І ми на світі є.
   Хай наша юність плаче горілиць.
Нехай їй досвід буде оборонцем.
А ми з тобою - тільки двоє птиць,
котрі летять між мороком і сонцем.

Юрко Іздрик

От ми й перебули зиму

мов перебрели болото

і все що зійшло зі снігами –

то майже і не було

у вікна наші віктимні

весна пробивається золотом

лишає на дереві плями

вкриває імлою скло

вона авітамінозна

проте уперта мов трактор

і репається насіння

і вгору жене хлорофіл

як ми поведемося – хтозна

бо в кожного є ризик-фактор

і завше є фактор іскріння

двох щільних фізичних тіл

бо наші проблеми – квантові

а наші приходи – мічені

і наші сезони – кончені

і наш переліт – шагал

та – байка усе перелічене

весна одягає бантики

і сонця медалька котиться

й аллах ще такий акбар..

а ми перебули зиму

немов перебили фразу

ми збили ритми серцеві

й попересипали сіль

усе це доволі дивно,

усе це якось відразу

і дивиться в очі стрільцеві

весела розхристана ціль