Народна демонологія в повісті Г. Квітки-Основ’яненка “Конотопська відьма"

Григорій Квітка-Основ’яненко – основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Автор геніального за змістом і красивого з боку художньої довершеності твору “Конотопська відьма.”

Демонологія - це сукупність міфічних уявлень, заснованих на вірі в духів-демонів, які шкодять або сприяють людині в її справах.

Одним з таких творів є бурлескно-реалістична, сатирично забарвлена повість «Конотопська відьма», у якій реальне і фантастичне поєднані автором у цілісну картину.

“…вона ніколи не дивитися прямо у вічі, в її зіницях можливо побачити перевернуте відображення людини.”

“… відьми псували чужих корів, забирали у них вночі молоко. Всюди вірили, що відьми накликають на людей хвороби, висмоктують кров, сприяють неврожаю на городі та в полі…”

Окремо виділяються вірування в перевертнів, вовкулаків, мавок, чугайстрів, русалок, упирів та відьом, які відображені не тільки в казках про перевтілення героїв, але і в сучасних переказах про надприродних героїв.

пов'язаний зі стpашною посухою та невpожаєм, коли з наказу  однієї   поміщиці, за  пошиpеним у сеpедньовіччі варварським звичаєм, топили у воді запідозрених у «відьмуванні» жінок, щоб виявити відьом (вони не тонуть) та примусити цих “чаклунок” повернути “вкрадені” дощі.

Відьма — один із найяскравіших персонажів української демонології. Її опис і характеристика досить детально представлені в етнографічній літературі. В українській демонології відьма символізує не лише абстрактне зло; інколи вона може виступати символом смертоносної виразки або навіть смерті…

«І кажуть про неї люди, що вона як удень, то і стара, а як сонце заходить, так вона і молодіє; а у саму глупу ніч стане молоденькою дівчинкою, а там і стане старіться, і до сходу сонця вп’ять стане така стара, як була учора. Так вона як помолодіє, то й надіне білу сорочку і коси розпустить, як дівка, та й піде доїти по селу корів, овечат, кіз, кобил, собак, кішок, а по болотах жаб, ящериць, гадюк...» Григорій Квітка-Основ’яненко “Конотопська відьма”

Недарма, посилаючи рукопис до друку, автор писав: «… додаю «Конотопську відьму», безглузду за змістом своїм, але все це ґрунтується на розповідях старожилів…»

Саме народні вірування, звичаї та обряди стали тим джерелом, яке для Квітки ніколи не пересихало, до якого він щоразу припадав спрагло, благоговійно, бо душа його прагнула бути там, де вирувало життя.