Наукова робота малої академії наук з теми "МЕНОНІТСЬКА АРХІТЕКТУРА ХОРТИЦЬКОЇ ТА МОЛОЧНОЇ КОЛОНІЙ У КІНЦІ ХVІІІ – СЕРЕДИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ"

 

 

 

 

                                                                       Відділення: історія

Секція: історичне краєзнавство

 

 

 

МЕНОНІТСЬКА АРХІТЕКТУРА

ХОРТИЦЬКОЇ ТА МОЛОЧНОЇ КОЛОНІЙ

У КІНЦІ ХVІІІ – СЕРЕДИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

 

 

 

 

                                                    Роботу виконав:

                                                                       Левченко Олексій Васильович

                                                                               учень 11 класу

ОЗЗСО Новозапорізької школи

 

 

 

                                                          Науковий керівник:

                                                                   Біла Ліна Олександрівна

                                                                                вчитель історії та правознавства

ОЗЗСО Новозапорізької школи

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Запоріжжя – 2019

ЗМІСТ

 

 

ВСТУП                                                                                                                                  5

РОЗДІЛ 1 ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ                                                                 8

РОЗДІЛ 2 МЕНОНІТСЬКА АРХІТЕКТУРА ХОРТИЦЬКОЇ ТА МОЛОЧНОЇ КОЛОНІЙ У КІНЦІ ХVІІІ – СЕРЕДИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ                                            11

2.1. Передумови та особливості заселення німцями-менонітами території Запорізької області у кінці ХVІІІ – середини ХІХ століття                                                               11

2.2. Менонітська архітектура Хортицької та Молочної колоній та її особливості у кінці ХVІІІ – середини ХІХ століття                                                                               13

ВИСНОВКИ                                                                                                                       22

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ                                                                         26

ДОДАТКИ                                                                                                                          28

ВСТУП

Багато сучасних проблем національного характеру мають глибокі історичні коріння. В умовах існування на територіях України різних етносів, які поселились тут переважно за часів Російської імперії, внаслідок її колонізаційної політики, важливо мати не тільки добре обґрунтовану етнополітику держави в цілому, а й виважену регіональну політику, яка базується на обліку історично існуючих етнонаціональних особливостей регіонів. Одним із наслідків колонізаційної політики російського самодержавства було виникнення в її кордонах, а особливо на прикордонних територіях, багато чисельних діаспор. Питання діаспор, особливостей їх поведінки, процес асиміляції і інтеграції завжди привертають своєю значущістю владу, громадськість, а також дослідників. Однак питання наслідків міграційних процесів, взаємовпливу культур автохтонного та іноземного населення, етнічного федералізму, культурного фундаменталізму, які існували серед населення Російської імперії кінця ХVІІІ – середині ХІХ століття майже залишаються без уваги сучасної історичної науки. Особливо це стосується менонітського населення сучасної Запорізької області. Відсутність робіт, в яких регіональна історія досліджується в загальноукраїнському вимірі, обумовлює необхідність дослідження менонітських колоній сучасної Запорізької області, вивчення їх досвіду в господарському, соціальному та культурному житті.

Актуальність теми дослідження. В контексті європейського вибору України актуальна тема «Менонітська архітектура Хортицької та Молочної колоній у кінці ХVІІІ – середині ХІХ століття» набуває великого значення, дозволяє на конкретному прикладі простежити важливі та маловивчені аспекти історії Запорізького краю. Серед іншого, до них належить історія іноземної колонізації наших земель у кінці ХVІІІ – середині ХІХ ст.. Помітну роль у цьому процесі відігравали переселенці з Німеччини. Німецькі колоністи, відіграли значну роль в економічному розвитку цих територій, сільського господарства й регіональної промисловості. Досягнення німців в економічній сфері значно сприяло прискореному розвитку капіталістичних відносин і загальному економічному піднесенню всього Півдня України. Виходячи з цього, автор вважає за доцільне простежити особливості архітектурних пам'яток німецьких переселенців на території Таврійської губернії (до складу якої входила сучасна Запорізька область).

Це дозволяє на конкретному прикладі простежити архітектуру іноземної колонізації сучасного Запорізького та Михайлівського районів. Помітну роль у цьому процесі відігравали переселенці з Німеччини. Виходячи з цього, ми вважаємо за доцільне дослідити історію архітектури німецькими переселенцями, яка відбувалась в означений період.

Об’єктом дослідження є німецькі та прусські поселення на території Запорізького та Михайлівського районів у кінці ХVІІІ – середині ХІХ ст.

Предметом дослідження – менонітська архітектура Хортицької та Молочної колоній у кінці ХVІІІ – середині ХІХ століття.

Мета дослідження полягає у здійсненні наукового аналізу Хортицької та Молочної колоній, зокрема в архітектурі у кінці ХVІІІ – середині ХІХ століття, виявити його особливості і основні тенденції, реконструювати джерельну базу та визначити інформативні можливості джерел.

Відповідно до об’єкта, предмета і мети визначено завдання дослідження:

1. Здійснити історичний аналіз стану досліджуваної проблеми.

2. Простежити закономірності наукового вивчення джерел з історії менонітської архітектури Хортицької та Молочної колоній у кінці ХVІІІ – середині ХІХ століття.

3. Визначити оптимальні методи дослідження теми;

4. Проаналізувати політику російського царизму на розвиток німецьких колоній у кінці ХVІІІ – середині ХІХ століття

5. Визначити інформативні можливості джерельної бази для дослідження питань з історії менонітської архітектури Хортицької та Молочної колоній у

кінці ХVІІІ – середині ХІХ століття.

6 виявити особливості архітектури та плану будівництва сіл;

7. дослідити основні етапи розбудови Хортицької та Молочної колоній.

Методологічна база дослідження. У концептуальному ключі методологія дослідження ґрунтується на засадах історичного позитивізму і реалізму як чільного теоретичного підходу до розуміння історії культури, зокрема архітектури. При написанні наукової роботи користувалися принципами історизму, науковості, багатофакторності та об’єктивності при висвітленні різнобічних аспектів проблеми. Основою дослідження став комплексний підхід до вивчення письмових джерел. Використані традиційні методи досліджень -  порівняльно-хронологічний, описовий і статистичний. Розробляючи конкретну методологію дослідження, ми керувалися основними положеннями особистісно–діяльнісного, культурологічного, гуманістичного, гендерного підходів у пізнанні соціальних факторів, явищ, процесів.

Хронологічні межі роботи охоплюють кінець ХVІІІ – середину ХІХ століття. Вибір нижньої хронологічної межі зумовлено початком заселення німцями території Таврійської губернії; верхньої – завершення їх, так  званої, зовнішньої  колонізації цих територій.

Наукова новизна дослідження полягає в комплексному підході до вирішення даної тематики, спробі на основі дослідження комплексу письмових джерел надати розгорнуту картину особливостей архітектурних пам'яток німецьких переселенців території  Таврійської губернії у кінці ХVІІІ – середині ХІХ ст..

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в тому, що одержані у процесі дослідження дані, узагальнені і систематизовані в ньому положення, фактологічний матеріал можуть бути основою для підготовки нових праць, присвячених вивченню становленню і розвитку менонітських колоній на півдні України. Також, виявлені відомості можуть бути використані при розробці різноманітних спецкурсів з історичного краєзнавства та регіоналістики.

Структура роботи зумовлена поставленими завданнями. Вона складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Серед найбільш ранніх відомих зразків дореволюційної літератури з обраної тематиці, можна відзначити дослідження А.Клауса, у якому було вперше подано класичну, певною мірою хрестоматійну історію німецької колонізації південних районів сучасної України. На думку автора, ця колонізація була спричинена не тільки відповідною політикою російського уряду, але й загальною специфічною ситуацією, що склалася у тогочасній Німеччині. А.Клаус першим висвітлив окремі аспекти соціально-економічного життя німецьких і менонітських колоній півдня України до середини ХІХ ст. [11, с.170-175].

Проблема німців у Росії привернула до себе увагу іншого дореволюційного дослідника – А.А.Велицина. на всій території Російської імперії у пореформений період. Він загалом досить критично ставився до самого факту німецької колонізації в Росії, вважаючи, що це призвело до економічного засилля німців у країні і мало негативні наслідки для місцевого населення [3, с. 26-27].

Більш локальним характером відзначалося дослідження його сучасника – Д.А.Багалія, у якому висвітлювалася загальна історія півдня сучасної України, а німецьке питання ” розглядалось лише як її складова. На думку науковця, високий рівень розвитку господарства у німецьких колоністів і швидке зростання їхнього землеволодіння у другій половині ХІХ ст. здебільшого були спричинені відповідною політикою російського уряду, який упродовж тривалого часу надавав колоністам значних пільг і привілеїв, а замкнутий характер існування колоністських поселень не сприяв розповсюдженню їх передової агрокультури серед місцевого населення південної України [1].

Серед інших робіт цього напряму, які з’явилися наприкінці XIXст., можна відзначити праці чиновників Таврійської губернії К. Вернера, С. Харизоменова та В.Е. Постникова [12], [15],[17].

Досліджуючи економічне становище колоній, ці урядовці неодноразово підкреслювали більш високий рівень розвитку сільського господарства у німців, порівняно з іншими групами населення регіону. На їх думку, це забезпечувалося значними розмірами колоністського землеволодіння й використанням колоністами сучасної, як на той час, агротехніки. Тогочасні німецькі господарства мали чітку спрямованість на виробництво зернових культур [12].

Наголошував на значному впливові німецьких господарств на розвиток сільського господарства всього південного регіону К.Вернер. Йшлося, зокрема, про розробки й розповсюдження німцями більш досконалих сільськогосподарських машин, виведення нових продуктивних порід худоби та ін. Ці нововведення, за словами дослідника, поступово поширювалися серед селян усієї Таврійської губернії та за її межами [15].

Частково історія заселення нашого краю німецькими колоністами знайшла своє відображення у роботі В.Е.Постникова. Як і його попередники, він також високо оцінював внесок німців в економічний розвиток усього південного регіону. Успіхи німців в економічній сфері визначалися не якимись особливостями їхньої психології або способом життя, а насамперед, економічними причинами  [17, с.192-195].

Серед робіт радянського часу, можна відзначити дослідження В.І.Наулко, В.М. Кабузана, Є.І. Дружиніної та інших.

 Так, В.І.Наулко, спираючись на архівні та інші джерела, одним з перших склав етнічну карту України ХVIII - XIX ст., з урахуванням німецького населення, яке проживало на той час на її території [14].

В.М.Кабузан у кількох своїх працях, присвячених заселенню Новоросії у ХVIII - XIX ст., акцентував увагу на основних особливостях німецької колонізації цього регіону. Автор використовував дані переписів, які регулярно проводились у німецьких колоніях того часу. Однак, історія німецької колонізації розглядалася ним не як самостійна тема, а лише як один із прикладів загального міграційного руху населення на цих територіях [7].

Монографія Є.І. Дружиніної вперше за тривалий період розкрила окремі проблеми економічного розвитку німецьких колоністських господарств у ХІХ столітті.  Дослідниця вважала, що економічний досвід німців частково переймався й місцевим населенням, що сприяло економічному розвитку всього південного регіону [4].

У наш час в українській історіографії з’явився ряд нових наукових праць, присвячених різним аспектам історії німців України у ХVIII – XІX століття. Серед них привертають увагу окремі статті вітчизняних дослідників, зокрема А.С.Зав’ялова, И.М.Кулинича, А.І.Карагодіна та інших, у яких висвітлено різноманітні аспекти так званого «мирного завоювання» Півдня України німецькими колоністами[5], [6], [8], [10].

Аналізуючи загальну картину розвитку історіографії обраної тематики,  слід відзначити, що її початок було закладено ще у дореволюційні часи, і було продовжено вже у радянський та сучасний період.

Отже вивчення історичного аналізу стану досліджуваної теми особливостей архітектурних пам'яток менонітських колоній Запорізької області малодосліджені в працях істориків.

РОЗДІЛ 2

МЕНОНІТСЬКА АРХІТЕКТУРА ХОРТИЦЬКОЇ ТА МОЛОЧНОЇ КОЛОНІЙ У КІНЦІ ХVІІІ – СЕРЕДИНІ ХІХ СТОЛІТТЯ

2.1. Передумови та особливості заселення німцями-менонітами території Запорізької області у кінці ХVІІІ – середини ХІХ століття.

Колонізація німцями-менонітами Таврійської губернії мала системний, організований, цілеспрямований характер та знаходилася під контролем уряду. Її метою стало господарче освоєння Півдня України та його територіально-адміністративна асиміляція. Іноземні колоністи спеціально запрошувалися російським урядом для «підйому господарства» та наділялися землею і різними пільгами. Важливий етап колонізаційної політики уряду Російської імперії почався в 60-ті роки ХVІІІ ст. після появи Маніфестів 1762 р. і 1763 р. Маніфест від 4 грудня 1762 р. запрошував іноземців для переселення, однак не давав гарантій на користь майбутнього стану переселенців і тому «не спрацював». Через рік з’явився Маніфест від 22 червня 1763 р., в якому була обумовлена система пільг і зобов’язань уряду Росії по відношенню до переселенців, який детально регламентував умови і принципи переселення [18, с.10].

Значну роль в освоєнні Півдня відіграла німецька колонізація. Причиною еміграції німецького населення були політичні події в Європі, тривалі війни, що вели до зубожіння простих людей, які залишали рідний край у пошуках засобів виживання або з релігійних мотивів. Перша хвиля німецької імміграції припадає на кінець 80-х рр. ХVІІІ ст. У 1817 р. видано указ Олександра І, який передбачав переселення німців-колоністів з південних губерній в інші губернії Росії. Це означає, що процес колонізації тривав, але не за рахунок закордонних колоністів, а нові колонії засновувалися вихідцями з раніше утворених. До середини ХІХ ст. німецька колонізація Новоросійського краю відбулася [18, с.11].

За релігійним віросповіданням німці були католиками, лютеранами і менонітами. Каталізатором подій у Пруссії стала релігійна дискримінація менонітів. До 1786 р. склались умови, коли у пряму залежність ставились принципи віросповідання і можливість подальшого економічного розвитку у менонітів. Працелюбність, господарські ощадливість, бережливість – ці якості характеру стали для менонітів ідейною основою мирського життя, яке розглядалося як своєрідне служіння Богу. На наш погляд – етичні принципи релігійної доктрини менонітської спільноти створювали потужні морально-психологічні стимули, які впливали на раціоналізацію організації виробничої діяльності, підвищення рівня економічної продуктивності господарств. У цей час уряд розпочав здійснення внутрішньополітичного курсу державної колонізації та освоєння Південної України, і в цьому контексті збільшення землеробського населення регіону. Отже, створення колоній було наслідком спільності інтересів Російської імперії і менонітських общин[18, с.12].

На початковому етапі меноніти складали основну масу іноземних колоністів, головний напрямок оселення - Катеринославська губернія. Колонізація почалася із заселення менонітів у регіоні і продовжувався до затвердження доповіді міністра внутрішніх справ «Про правила для прийняття та оселення іноземних колоністів» 1804 р. На другому етапі уряд санкціонував імміграцію заможних прошарків за правилами прийому колоністів 1804 р., головний напрямок оселення – Таврійська губернія. Етап продовжувався до початку дії доповідей Комітету міністрів про припинення переселення в Росію іноземців 1819 р. Третій етап відзначається формуванням колоній за рахунок розселення жителів старих поселень, припинилася масова міграція.

Російська держава надала додаткові пільги менонітам, що зумовлено комплексом причин. Вони проявили себе ініціаторами вигідних для них статей, уряд знав про досягнення менонітської спільноти в Західній Пруссії, імідж, створений там, був позитивним. Влада побачила перспективи переселення до Російської імперії менонітів в тому, що колоністи створять рентабельні господарства і з часом переконалась, що їх можна задіяти в проектах для поширення їх господарського досвіду серед навколишнього населення[18, с.24].

Таким чином, спільність інтересів Російської імперії та менонітських общин дали поштовх до утворення німецьких поселень на території сучасної Запорізької області.

2.2. Менонітська архітектура Хортицької та Молочної колоній та її особливості у кінці ХVІІІ – середини ХІХ століття

Хортицька колонія простягалася вздовж Дніпра. Села, в основному, лежали на західному березі, навпроти міста Олександрівськ (тепер Запоріжжя). Це була перша менонітська колонія, заснована, як тоді називали, у Новоросії. Перша група переселенців, яка налічувала 228 менонітських сімей із Фландрії та Фрисландії, прибула з Данцига в липні 1789 р. Кожна родина дістала по 65 десятин землі. Початок нового життя для них був дуже нелегким. Речі багатьох сімей під час подорожі морем з кошиків порозкрадали, а на їх місце поклали каміння. Те, чого не вкрали - було сильно пошкоджене водою. Уряд не виконав своїх обіцянок в частині надання матеріальної допомоги та лісу для будівництва. Багато переселенців були бідними ремісниками, які ніколи не працювали на землі. А ті, які на ній працювали, швидко переконалися, що сухий ґрунт вимагає цілком нового підходу до сільського господарства. Саме перші переселенці поставили свої тимчасові житла – намети біля великого дуба, що і було початком села Хортиця. Деякі з них будувалися на віддалених ділянках землі і зводили житла подібні до тих, у яких проживали в районі Данцига. Однак дуже скоро вони зрозуміли, які великі переваги для безпеки дає колективне життя у селах. У 1790 р. засновано перші вісім сіл [19, с.77].

У 1797 р. виникло село – Шьонвізе. його заснували вихідці із Фрисландії. Це були єдині села у Хортицькій колоті зі східного боку Дніпра, які розташовувалися на досить великій відстані від решти сіл Хортицької колонії. Шьонвізе розмістилося трохи на південь від Олександрівська. До кінця 1824 р. було засновано ще вісім сіл. Хортицька колонія активно розвивалася. Управа колонією (волость) розмістилася у селі Хортиця. Вона здійснювала цивільне адміністрування колонії.

Тимчасові житла поступово перебудовувалися на цегляні будинки. Перші кам'яниці відзначалися строгістю та простотою, але в подальшому меноніти будували більш розкішні споруди. Типовим селянським житлом був цегляний будинок з кількома арочними вікнами, повернутий боком до головної вулиці. Стороннім така колонія нагадувала німецьку. Саме так про неї писав барон Август фон Хакстхаузен, подорожуючи Хортицею:

"...Скоро ми досягли ... Розенталя, яке належить до великої німецької менонітської общини у районі Хортиці. Усе довкола було таким німецьким, що ми відчули себе як у Західній Пруссії, біля Вісли. І не тільки люди, їхня поведінка, мова, одяг, житла та меблі були німецькими, але й кожна тарілка, кожна коробка, а навіть і худоба та домашні тварини – померанський шпіц та пудель, корова, коза та все інше. Колоністи зуміли навіть навколишню природу зробити німецькою. Намальований тут пейзаж міг би з легкістю сприйматися як німецький. Поля розбиті та оброблені точнісінько на німецький манер, подвір'я та пасовиська оточують німецькі огорожі. Усе німецьке: села з їх садибами, городи, рослини, овочі, а найбільше картопля!" Незважаючи на важкі початки, поселення розросталися. Від 1820 до 1850 pp. населення колонії зросло удвічі - з 4 000 до 8 000 осіб. Найважливішим заняттям спочатку було розведення овець, потім стало вирощування зерна. Поступово будувалися великі заводи та млини, власники яких мешкали у величних будинках. Навіть промислові споруди виглядали гарно. Завдяки добре розвинутій промисловості вона стала найбагатшим та найголовнішим менонітським поселенням у Росії. [19, с.80].

Список сіл Хортицької колонії:

Село	Теж відоме, як/перейменоване	Сьогодні
Айнлаге (1790)	Кічкас/Ной-Кічкас	Кічкас
Блюменґарт (1824)	Блюменпарк/Капустянка	не існує
Бурвальде(1803)	Бабурка	Бабурка
Інзель Хортиця (1790)	Камп	Острів Хортиця
Кронсвайде (1790)	Владимирівка	Володимирівка
Кронсгартен (1797)	Половиця	не існує
Кронсталь(1809)	Долинськ	Долинське
Нідер Хортиця (1803)	Нижня Хортиця	Нижня Хортиця
Ноиенбург(1790)	Малашевка	Малашовка
Нойендорф (1790)	Широкая	Широке
Нойенхорст(1824)	Терноватая	Тернова та

Молочна, друга за величиною менонітська колонія Новоросії, була заснована у 1804 році. Влада Таврійської провінції виділили менонітам для подальшого поселення 120 тисяч десятин землі на схід від ріки Молочна. Ця земля розкинулася приблизно 80 км на південний схід від Хортицької колонії. Перша група переселенців (193 родин) виїхала зі Західної Пруссії літом 1803 р. Зиму ці люди провели у Хортицькій колонії, а потім разом з новоприбулими навесні 162 родинами вирушили до призначеного місця і почали облаштовувати села. Кожній родині припало по 65 десятин землі[19, с.81].

Уздовж східного берегу ріки Молочна перші поселенці заснували лінію з дев'яти сіл, починаючи з Гальбштадту на півночі і закінчуючи Альтонау на Півдні. У наступні роки прибуло ще більше переселенців, і уздовж приток річки Молочна були засновані нові села. Люди, які приїхали до Молочної, були набагато краще підготовлені, ніж переселенці Хортицької колонії. Більшість з них - досвідчені землероби, які продали свої ділянки і мали можливість привезти із собою деякий капітал, підводи, худобу, а також меблі.

Найперші села проектували у такий спосіб, що оселі розміщувалися по обидва боки вулиці, яка проходила паралельно до ріки. Подвір'я зазвичай були завширшки 84 метри, а будинки зводили на відстані 29 метрів від вулиці. Перед хатою розбивали сад з квітником. На початку переселенці будували землянки. Якщо можна було дістати трохи лісу, то зводили маленькі зруби. Згодом ці хатки замінили на інші, - з дерев'яним каркасом, стіни якого заповнювали соломою змішаною з глиною. Оскільки на місці не бракувало піску, глини та води, скоро з'явилися перші невеликі цегельні. Тоді почали будувати хати з випаленої цегли. Проекти будинків копіювали з прусських, де стайня примикала до житлової частини дому. Найчастіше будинки розташовували перпендикулярно до вулиці.

У колонії організувалося декілька релігійних общин. Церкви зазвичай обслуговували по кілька сусідніх сіл. Згодом у Молочній з'явилися нові релігійні течії, включаючи Kleine Gemeinde (Мала Конгрегація) та Менонітське Братство [19, с.211].

В економічному відношенні колонія процвітала. На початках головним прибутковим бізнесом стало розведення овець. Також селяни розводили шовкопряд. Під впливом Йоганна Корніса у сільське господарство було впроваджено багато реформ, включаючи чотири сівозміни літнього пару. Незабаром землеробство витісняє розведення овець, яке стає головним заняттям у колонії. З часом почала розвиватися промисловість, особливо випуск сільськогосподарського знаряддя. На стиль будівництва після 1830 р. без сумніву мав великий вплив Йоганн Корніс. Він опрацював спеціальні вказівки щодо вигляду та планів шкіл, осель та цілих поселень. Сільські садиби дозволялося будувати тільки у двох проектах та розмірах. Стодоли мали бути приєднані до житлових будинків, але між ними проектувалася протипожежна цегляна стіна і металеві двері для захисту від вогню. Стайні прибудовувалися або впритул до стодоли, або під прямим кутом до неї.

Молочна стала найуспішнішою менонітською сільськогосподарською колонією у Росії. Аж до 1860 р. власті вважали її взірцем для усіх європейського колоній. Уже у 1824 р. граф Кочубей, міністр внутрішніх справ, писав до Олександра І:

"Незважаючи нате, що мене попередили про стан німецьких колоній Молочного району, я був приємно вражений плодом творіння Вашої Величності. Побачене набагато перевершує мої сподівання. На сьогодні ми маємо 38 менонітських колоній, які своїм багатством та порядком ніби переносять нас у найкращий район десь на Рейні, Я тут всюди бачив дуже хороші будинки, оточені чудовими садами фруктових дерев, господарські споруди, що вражали чистотою, порядком та найкращою господарністю... В одному місці на березі річки Молочна мені показали плантацію, що налічувала 30 тисяч фруктових дерев, які розводять для подальшого розсадження на околицях". У наш час колишня Молочна колонія все ще вважається продуктивним сільськогосподарським районом, і на його території є кілька кооперативних господарств [19, с.215].

Список сіл Молочної колонії.

Село	Теж відоме, як/перейменоване	Сьогодні
Блюмштайн (1804		Кам'янске
Гальбштадт (1804)		Молочанськ
Ґнаденхайм (1821)	Балаговка	Балашівка
Лінденау (1804)		Любимівка
Мунтау (1804)	Янівка/Ясноока	Молочанськ

 

Будівництво Менонітської церкви у Айнлаґе було завершене 27 грудня 1900 р. і коштувало близько 17 000 рублів. До того богослужіння відбувалися у сільській Керували будовою Петер Раймер, Якоб Фрьозе та Авраам Унґер. Церква була у стилі псевдоготики з великими готичними вікнами та кам'яним декором, нагадував розети, що їх будували на фасадах великих кам'яних соборів у західній Європі. Говорять, що насправді проект був повторенням Гойбуденерівської Менонітської церкви у Марбурзі, що у Західній Пруссії. Подібне вирішення дістала дзвіниця Менонітської церкви у Мелітополі. Інтер'єр церкви мало відрізнявся від інших церков того часу і складався з видовженого прямокутного святилища, у якому стояв амвон на підвищенні з одного кінця, а з другого - балкон з фісгармонією. Прямокутне святилище розміром 12 х 24 м правими кутами було повернуте до вулиці. Церква могла помістити до 400 вірних і мала окремі входи для чоловіків та жінок. Біля чоловічого входу містилася кімната для солістів хору, що прямо сполучалася зі святилищем. Споруда була відгороджена з вулиці високою цегляною огорожею. Багато прикрашені ворота провадили на церковне подвір'я. Споруда церкви не збереглася. Скоріш за все будівлю розібрали перед затопленням Айнлаґе [19, с.86].

Менонітський будинок Колишній менонітський будинок розмістився на вулиці Бородінській № 110 у Новому Кічкасі, селищі, яке збудували для тих, хто колись проживав у Айнлаґе та захотів переселитися. Цей габаритних розмірів дім було збудовано у 1928 р. подібно до давніх менонітських будинків з типовими арочними вікнами на фронтоні та декоративною цегляною кладкою у стилі голландських сільських садиб. Щоправда, він поступається величиною давнішим менонітським спорудам, оскільки був збудований за радянських часів. Будинок продовжують експлуатувати. Зовнішні стіни пофарбували, а черепицю замінили на

шифер [19, с.87].

Будинок Генріха Дика споруджено у Новому Кічкасі, селищі, яке замінило старе місце проживання. 1928 р. Новий Кічкас, 2001 р. Зараз цей будинок не нагадує колишніх старих менонітських домів. Не тільки тому, що він є значно меншим за розміром, але й за пропорціями. Цегла, з якої він збудований, є сірою, а те, як вона покладена, нічим не схоже на голландську манеру мурування. Цегляна перев'язка є "біжучою", тобто цегла клалася у довжину одна за одною. Арочні вікна та фронтони теж відрізняються від попередніх споруд. У будинку надалі проживають люди. Оригінальний дах замінено на шифер [19, с.88].

Село Розенґарт засноване у 1824 р. як одне з останніх сіл Хортицької колонії. Воно розмістилося вздовж берегів ріки Середня Хортиця. Головна вулиця проходила в основному паралельно до неї. Назва говорить за те, що мешканці хотіли зробити з села квітучий сад троянд.

У селі мешкало 22 родини з різноманітних сіл Хортицької колонії. Жодної фінансової допомоги від влади переселенці не одержували, оскільки їм уже раз її надавали, Розенгарт описували як маленьке привітне село. У ньому розмістилася школа, але церкви не було. Селяни належали до Хортицької церкви. Перші садиби були малими, але дуже швидко добробут мешканців зріс, та вони почали зводити великі господарства з добротними садами. Недалеко від села були кар'єри, з яких добували та продавали піщаник. Також працював млин-вітряк, цегельня та невеличкий магазин. Коли біля села пройшла залізниця, поблизу збудували станцію. У 1907 р. село налічувало 194 особи менонітського походження та 22 господарства. До наших часів у колишньому Розенгарті збереглося зовсім мало менонітських будівель. На цвинтарі можна побачити лише кілька нагробків. Сьогодні село називається Новослобідка [19, с.90].

Отже, починаючи з 1789р. і до 1850 років. меноніти складали частку багатонаціональної мозаїки, що утворилася на території тодішньої Новоросії, зараз України. Вони прибули на запрошення царського уряду на хвилі численної іноземної імміграції.

У період з кінця XVIII – поч. XIX століття до країни переселилося багато іноземних колоністів. Серед них були греки, болгари, євреї, чехи та німці. Ці останні прибували з таких частин Німеччини, як Баден-Вюртенберг, Рейнланд-Пфальц та Ельзац. Меноніти ж, у свою чергу, приїздили з тої території Польщі, яка увійшла під контроль Пруссії. Колоністи осіли серед тих народів, що вже заселяли ті землі - українців, росіян, татар, румунів та поляків. Іноземна хвиля імміграції збагатила та урізноманітнила культуру, мову та релігійну традицію цих земель.

Більшість колоністів у середині XIX ст.. були фермерами. їх соціальний стан, надії та добробут були пов'язані саме із землею, точніше, із власністю на землю. Згідно із Маніфестом Катерини II та привілеями наступних імператорів іноземні переселенці на новому місці отримували земельні наділи, і ця можливість стала надзвичайно привабливою для багатьох. Вона була своєрідним магнітом, що притягав окремі елементи в одну велику картинку[19, с.6].

Земля не була єдиною спокусою, що її пропонував царський уряд. Переселенцям гарантували статус самоврядування, звільнення від військової повинності, різноманітні економічні права, свободу віросповідання та пільги на оподаткування. Умови державних субсидій залежали від вміння кожного іммігранта прискорити господарчий розвиток регіону та від вкладу кожного у модернізацію економіки Новоросії.

Царські чиновники опрацювали таку модель поселення, що відокремлювала новоприбулих від інших і надавала їм можливість скупченого проживання. Створене з думкою про мирне співіснування, просторове відокремлення давало поштовх до продовження розвитку культурної тотожності кожної нації. Рада Опікунів з питань імміграції, що несла відповідальність за добробут іноземних колоністів, підтримувала в іноземних поселеннях свого власного, національного способу життя. Таким чином в Україні XIX ст.. створювалося багатство та різноманіття етнічних культур.

З усіх емігрантів меноніти, переселенці з Гданська та його околиць, отримали найщедріші земельні наділи. Коли у XVI ст.. Європа була охоплена Реформацією, меноніти стали релігійними розкольниками, їх відтіснили на політичну периферію, яка, зрештою, була набагато толерантніша у питаннях віри. У гирлі Вісли вони перетворили колишні болота на родючі поля. Імператриця Катерина добре знала, що меноніти мають репутацію успішних фермерів та ремісників. Російський двір не першим визнав їх заслуги, меноніти не раз отримували привілеї від політичних кіл. У свою чергу, меноніти розуміли, що в обмін на привілеї, від них багато що очікувалося. Перше речення у Хартії привілеїв менонітам, підписаної імператором Павлом І у 1800 р., ясно вказується, чого очікували від менонітів: «...удостоюючи цими милостями менонітських переселенців у Новоросії, чия видатна працездатність та висока мораль були відмічені урядом, ми виражаємо сподівання, що ці риси стануть прикладом для усіх іноземних колоністів» [19, с.8].

Можливо, що саме меноніти мали більше підстав, служити іншим за приклад. Вони прибули з тих земель, що вже увійшли у систему міжнародного ринку. Продукти їх праці ставали часткою все зростаючої торгівлі регіону Північного моря. їх брати по вірі з Амстердаму та деяких німецьких міст, як Гамбург та Альтона, з якими вони підтримували тісні контакти, брали активну участь у голландській торгівлі в період її найвищого розквіту.

Особливості архітектури Хортицької та Холочної колоній мають такі риси: сьогодні, як і колись, можна побачити будинки з гострими дахами, будинки-стайні з арочними вікнами, зведеними менонітами. Цей стиль був запозичений у Нідерландах. Саме ця архітектура була ввезена і на південну Україну, де досі можна побачити фасади з фронтонами та будинки-стайні. Вони тут залишаються єдиними прикладами голландської архітектури та беззаперечною менонітською спадщиною.

Ці будинки у голландському стилі є не тільки прикладом того, як меноніти вміли зберігати своє минуле, але ще і окрасою місцевості. У кінці XIX ст.. менонітські підприємці об'їздили цілу Європу та Америку у пошуках нових архітектурних рішень та технічних новинок з метою вдосконалення сільського господарства, підвищення врожайності зернових та розвитку фермерської машинної техніки. Вони привозили та втілювали у життя псевдоготичний, псевдо класицистичний стилі, а також модерн. Ці стилі були дуже популярними у тогочасній Європі. У німецькомовних країнах розвивався модерн, який там називали «югенштіль». І сьогодні у Токмакському районі та у Верхній Хортиці можна милуватися колишніми менонітськими спорудами, зведеними у цих стилях, що дуже відрізняло їх від інших будинків тієї доби[19, с.10].

За деякими виключеннями, більша частка матеріальної культури, створеної менонітами на цій землі, не збереглася. Вона стала жертвою часу, різноманітної політичної ідеології, що змінювалася, та руйнівної сили історії. Але те, що залишилося, є яскравим свідченням того типу суспільства, яке вибудовували меноніти. Тут, в українських степах, менонітська громада процвітала. Досягнення цих людей були високо оцінені різними царськими урядами і рекомендовані до наслідування в інших частинах імперії. У великих історичних описах сучасних авторів про менонітів найчастіше згадується лише мимохідь, але часто зноски до тексту можуть бути надзвичайно важливими. Історія є не тільки грандіозною зміною подій, але й життям багатьох народів, що мають власні особливості. Меноніти і українці мають спільну історію та спільні сподівання на майбутнє.

ВИСНОВКИ

Отже, Німецька колонізація Запорізького краю була спричинена загальною політикою російської держави, яка намагалася в такий спосіб інтенсифікувати економічне та культурне життя своїх окраїн. Колонізація південних районів сучасної України розпочалася наприкінці XVIII ст. На початку своєї історії вона мала зовнішній характер і здійснювалася загалом переселенцями з-за кордону. Цей процес регулювався державою і був регламентований відповідними правовими документами.

Цей процес значною мірою регулювався російським урядом, який спирався на певні правові акти й систему державних установ управління й нагляду. Німецькі переселенці, які прибували до Росії, отримували від держави значні привілеї становили групу населення з окремим правовим статусом. Вони перебували під наглядом загальної системи колоністського управління, яка остаточно сформувалася ще на початку XIX ст. Внутрішнє життя колоній регулювалося спеціальним колоністським законодавством, а самі колоністи утворювали на той час окрему й досить замкнуту групу населення.

На початку своєї історії німецька колонізація була винятково зовнішньою, оскільки відбувалася за рахунок переселенців з-за кордону, але вже в першій половині ХІХ ст. цей процес поступово зійшов нанівець. Його безпосереднім наслідком стала поява значної кількості німецьких поселень на території Таврійської губернії.

Динаміка зростання чисельності таврійських колоній у першій половині XIX ст. характеризується значним масштабом та інтенсивністю. Тут не було значних спадів упродовж усього досліджуваного періоду, передовсім, через відносно стабільне зростання загальної кількості колоній у межах Пришибського округа. Чинник зовнішньої колонізації, який у інших регіонах досить швидко зійшов нанівець, тут залишався важливим  протягом певного часу.

Значне зростання загального числа німецьких колоній Таврійської губернії у першій половині XIX ст. відбувалося, переважно, за рахунок пришибських колоністів. За наявності такої загальної тенденції, усе-таки мали місце певні особливості для кожної з цих груп. Так, німці Пришибського округу майже всі свої поселення заснували впродовж 1804–1822 років (22 колонії), завдяки кільком хвилям переселенців із-за кордону.

Згодом, у 20 - 30-х рр. ХІХ ст. освоєння цієї території значно уповільнюється і нових колоній тут не виникає. Основними чинниками, які призвели до цього, на нашу думку, слід вважати поступове вичерпування вільного земельного фонду округу і фактичне припинення урядом процесу зовнішньої колонізації. Лише з кінця 30-х рр. XIX ст. пришибські німці, за рахунок внутрішньої колонізації, починають колонізувати нові землі й засновують перші поселення Ейгенфельдського округу.

Як переконуємося, вже у 20-30-х рр. XIX ст. зовнішня німецька колонізація нашого краю фактично сходить нанівець. Водночас набуває поширення процес його освоєння силами вже існуючих колоній. Ця, так звана внутрішня колонізація, поступово набуває сили і швидко перетворюється на один із головних чинників, який сприяв значному поширенню німецького землеволодіння на нові території і зростанню його ролі у економічному житті всього південного регіону України.

За деякими виключеннями, більша частка матеріальної культури, створеної менонітами на цій землі, не збереглася. Вона стала жертвою часу, різноманітної політичної ідеології, що змінювалася, та руйнівної сили історії. Але те, що залишилося, є яскравим свідченням того типу суспільства, яке вибудовували меноніти. Тут, в українських степах, менонітська громада процвітала. Досягнення цих людей були високо оцінені різними царськими урядами і рекомендовані до наслідування в інших частинах імперії. У великих історичних описах сучасних авторів про менонітів найчастіше згадується лише мимохідь, але часто зноски до тексту можуть бути надзвичайно важливими. Історія є не тільки грандіозною зміною подій, але й життям багатьох народів, що мають власні особливості. Меноніти і українці мають спільну історію та спільні сподівання на майбутнє.

Особливості архітектури Хортицької та Холочної колоній мають такі риси: сьогодні, як і колись, можна побачити будинки з гострими дахами, будинки-стайні з арочними вікнами, зведеними менонітами. Цей стиль був запозичений у Нідерландах. Саме ця архітектура була ввезена і на південну Україну, де досі можна побачити фасади з фронтонами та будинки-стайні. Вони тут залишаються єдиними прикладами голландської архітектури та беззаперечною менонітською спадщиною.

Ці будинки у голландському стилі є не тільки прикладом того, як меноніти вміли зберігати своє минуле, але ще і окрасою місцевості. У кінці XIX ст.. менонітські підприємці об'їздили цілу Європу та Америку у пошуках нових архітектурних рішень та технічних новинок з метою вдосконалення сільського господарства, підвищення врожайності зернових та розвитку фермерської машинної техніки. Вони привозили та втілювали у життя псевдоготичний, псевдо класицистичний стилі, а також модерн. Ці стилі були дуже популярними у тогочасній Європі. І сьогодні у Токмакському районі та у Верхній Хортиці можна милуватися колишніми менонітськими спорудами, зведеними у цих стилях, що дуже відрізняло їх від інших будинків тієї доби.

Більша частка матеріальної культури, створеної менонітами на цій землі, не збереглася. Вона стала жертвою часу, різноманітної політичної ідеології, що змінювалася, та руйнівної сили історії. Але те, що залишилося, є яскравим свідченням того типу суспільства, яке вибудовували меноніти. Тут, в українських степах, менонітська громада процвітала. Досягнення цих людей були високо оцінені різними царськими урядами і рекомендовані до наслідування в інших частинах імперії. У великих історичних описах сучасних авторів про менонітів найчастіше згадується лише мимохідь, але часто зноски до тексту можуть бути надзвичайно важливими. Історія є не тільки грандіозною зміною подій, але й життям багатьох народів, що мають власні особливості. Меноніти і українці мають спільну історію та спільні сподівання на майбутнє.

Проаналізувавши викладений вище матеріал, ми дійшли таких висновків:

• Німецькі переселенці, які прибували до Хортицької та Молочної колоній, засновували села.
• На початку своєї історії німецька колонізація була винятково зовнішньою, оскільки відбувалася за рахунок переселенців з-за кордону, але вже в першій половині ХІХ ст. цей процес поступово зійшов нанівець.
•    Зміна ставлення уряду до іноземної колонізації зумовлювалася, насамперед, економічними і фінансовими причинами, що, врешті-решт, і призвело до її фактичного припинення.
•    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Багалей Д.И. Колонизация Новороссийского края и первые шаги его на пути культуры. Исторический этюд / Д.И. Багалей. – К.: Типография Корсакова-Новицкого, 1889. – 115 с.

2. Бондарь Ю.М. Менониты / Ю.М. Бондарь. – Пг., 1915. – 252 с.

3. Велицин Г.А. Немцы в Росии / Г.А. Велицин. – СПб.: Изд. Русского вестника, 1893. – 282 с.

4. Дружинина Е.И. Южная Украина в период кризиса феодализма, 1825-1860гг. / Дружинина Е.И.  – М.: Наука, 1981. – 215с.

5.Исмаилов М.А. Правовые аспекты немецкой колонизации Новороcсии - Юга Украины в период царствования Екатерины ІІ и Павла І / М.А. Исмаилов // Вопросы германской истории. - Днепропетровск: ДДУ, 1995.- С. 16-19

6.Завьялов А.С. Немецкое и менонитское население Украины в ХVIII –XIX ст. / А.С. Завьялов // Вопросы германской истории. Немцы в Украине. – Днепропетровск, - 1996. - С. 10-14

7.Кабузан В. М. Заселение Новоросии в ХVIII –первой половине XIX ст. /  В.М. Кабузан. - М.: 1969. – 307 с.

8.Карагодин А.Н. Немецкие колонии на юге Украины (этнографические заметки) / А.Н. Карагодин // Из прошлого Запорожья. – Запорожье, 1992. – Выпуск 1. – С. 213-221.

9.Календарь и памятная книга Таврической губернии на 1893 год. – Симферополь : Издательство Таврического губернского статистического комитета, 1893. - 250 с.

10 Клаус А. Наши колонии / А. Клаус. - СПб.: Тип. В.В. Нусвольта, 1869. - 455 с.

11.Кулинич И.М. Немецкие колонии на Украине (в 60-е гг. ХVIII в. – 1917 г.). / И.М. Кулинич // УІЖ. – 1990. - № 9. – С. 54-61.

12.Клаус А. Наши колонии / А. Клаус. - СПб.: Тип. В.В. Нусвольта, 1869. - 455 с.

13Крестьянское хозяйство в Мелитопольском уезде. Составители К.Вернер и С.Харизоменов., - Ч. 1., - Отд. 1., - М. 1887. - 128+131+51 с.

14.Линдеман К.Э. Прекращение землевладения и землевладение поселян-собственников: Указы 2 февраля – 13 февраля 1915 г. и 10, 15 июля и 19 августа 1916 г. и их влияние на экономическое состояние Южной России / К.Э. Линдеман. – М., 1917. – 384 с.

15 Наулко В.І. Етнічний склад населення Української РСР / В.І. Наулко. - К., 1965. - 165 с.

 16.Памятная книга Таврической губернии. Составитель К.А. Вернер.- Симферополь: Издательство Губернского Земства, 1889. - 76+107+124+69+73+68+73 с.

17. Памятная книжка Таврической губернии изданная Таврическим губернским статистическим комитетом (под ред. секретаря статистического комитета К. В. Ханацкого ); Вып. 1; - Симферополь, 1867 . - 519 с.

18.Постников В.Е. Южнорусское крестьянское хозяйство / В.Е. Постников – М., 1891. – 391 с.

19. Руді Фрізен Менонітська архітектура. Від минулого до прийдешнього. – ТОВ «Видавничий будинок ММД» Мелітополь, 2012. – 659 с.

20. Хрящевська Л.М. дисертація Господарства німецьких колоністів півдня України (кінець ХУІІІ – початок ХХ ст.) – К., 2008. – 22 с.