Міністерство освіти і науки України

Головне управління освіти і науки Полтавської облдержадміністрації

Полтавське територіальне відділення МАН України

Оржицьке районне наукове товариство учнів «Мала академія наук»

Відділення: фольклористики, мистецтвознавства та літературознавства Секція: українська література

ОБРАЗНА СИСТЕМА

  РОМАНУ  ДАРИНИ ГНАТКО

«ДУША ОКАЯННА»

ЗМІСТ

ВСТУП ............................................................................................................................................. 3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ ………………….. 6

1.1. Художній образ, як відображення дійсності………………….………....7

            1.2. Жанрові особливості роману……………………………………………..8

1.3. Побудова образної системи в художньому творі..……………………10

РОЗДІЛ ІІ. СИСТЕМА ОБРАЗІВ У РОМАНІ ДАРИНИ  ГНАТКО «ДУША ОКАЯННА» ………………………………………………..……......………….….. 13

           2.1. Центральні образи роману «Душа окаянна»……………….…....…… 14

ВИСНОВКИ ............................................................................................................... 19

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …............................................................ 21

ВСТУП

Дарина Гнатко (справжнє ім’я авторки Юлія Іргізова) - сучасна українська письменниця, дипломант літературного конкурсу «Коронація слова» - народилася та зросла у мальовничому місті Кременчуці, що в Полтавській області, на березі чудової річки Дніпро.

Виховувала її лише мама, робітниця АвтоКрАЗу, бо з батьком вони розлучилися. Допомагала їй рідна лагідна бабуня, яка походила з козацького роду. Діда її по матері, який тримав свій невеличкий магазин, розкуркулили, а синів його вбили комуністи у 1918 році. Саме бабуся і повідала Дарині історію її роду, об'єктивно виклавши події минулих років: про безчинства і вбивства, які вершили комуністи. Саме реальні події й надихнули дівчину до створення літературних творів. Всі ці перекази пізніше вона вплела в сюжети своїх книг [1].

          Дарина Гнатко полюбляє історію та історичні романи. Як говорить авторка, що саме  історія українського народу - то така багата нива - такі події  на українській землі, що хочеться писати й писати про напрочуд сильний та волелюбний народ.

        В інтерв'ю газеті «Телеграфь» на запитання Руслани Горголи: «Який із написаних романів Вам найближчий?», відповіла: "Кожен. Знаєте, моя бабуся казала: «Діти, вони як пальці: якого не вріж - болить». Так і для мене, усі романи, як діти. Я пропускаю їх через себе і всі вони мені дорогі та близькі. У них підняті різні теми і, мабуть, найближча мені – козаччина в «Душі окаянній». Сама я з козацького роду – у мене прабабуся була козачкою. Тому воно мені близьке. Цей роман мені писався легше за інші – я в нього поринула повністю і закінчила за півтора місяці ".

      Актуальність роботи полягає в тому, що зроблено спробу виявити й схарактеризувати специфіку жіночих та чоловічих образів  зовсім не аналізованого роману Дарини  Гнатко «Душа окаянна», який  2017 року вийшов  друком у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» і потребує детального аналізу.

Мета роботи: полягає в описі, аналізі, науково-теоретичному осмисленні та часткової класифікації системи образів у романі  «Душа окаянна». З мети роботи впливають такі завдання:

• з’ясувати місце роману «Душа окаянна» в творчому доробку авторки і в сучасному літературному процесі;
• визначити стан дослідження проблеми;
• визначити сутність поняття «система образів»;
• схарактеризувати жіночі та чоловічі образи у романі;
• з’ясувати способи їх втілення;
• проаналізувати та розкрити їх значення.

Об’єктом дослідження стала проза письменниці, насамперед художній текст роману «Душа окаянна», літературознавчі й методичні праці з вивчення специфіки епічних творів про на історичну тематику, образна система повісті.

Дана робота здійснюється в руслі вивчення особливостей образної системи і способів її втілення в даному романі,  що становить предмет нашого дослідження .

Теоретико-методологічними і засадами дослідження є праці В.Дончика, М. Жулинського, С. Іванюка, А. Костецькиого, Л. Кіліченко, В. Костюченка, В. Моренця, І. Мотяшова, М. Наєнка, В. Неділька, Г. Сивокінь, Н. Сидоренко, М. Сиротюк, М. Слабошпицького, Б. Чайковського, А. Швець, А. Шпиталь. Опрацьовано рекомендації методистів Н. Волошиної, Б. Степанишина, Т. Бугайко, Є.Пасічника, Г. Токмань та інших. Звернуто увагу на специфіку аналізу жанру роману та особливості мовностильових засобів прози.

Методи дослідження: культурно-історичний, біографічний, теоретико – критичний  аналіз наукової  літератури, пошуковий.

     Наукова новизна роботи полягає у тому, що роман  «Душа окаянна» виданий у 2017 році і, на жаль, ще не став об’єктом глибокого аналізу літературознавців. Оскільки даний твір Дарини Гнатко є популярними серед молоді,  варто звернути увагу  на образи та персонажі, що приваблюють читачів. 

    Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні інструментарію аналізу прози в діалогічних зв’язках тексту і художнього світовідчуття авторки. Поглиблено наукову концепцію методики вивчення епічного твору конкретними прикладами опанування доробку Дарини Гнатко.

Практичне значення роботи полягає у тому, що результати дослідження  можуть бути використані у загальноосвітній школі на сучасному уроці української літератури, а також під час вивчення курсів «Сучасна література», «Історія української літератури другої половини ХХ ст. – поч. ХХІ століття», написанні рефератів.

Поставлені нами цілі мають актуальний і різнобічний характер дослідження. Тому шляхи завдань у даній роботі повинні скласти чіткі уявлення про роботу над з’ясуванням специфіки жіночих і чоловічих образів.

Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, двох розділів з підрозділами, висновків, списку використаної літератури, який нараховує 11 позиції. Повний обсяг роботи – 21 сторінка.

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ

«Душа окаянна» - третій, здавалося б, звичайний  історичний роман Дарини Гнатко про кохання без закрученого сюжету і з явним фіналом, але все ж є в ньому щось таке, що викликає інтерес до сюжету і затягує дочитати книгу до кінця, можливо, життєвість історії та переплетення долі героїв із долями тодішніх і сучасних людей, точніше схожість певних моментів. Колоритна образна система роману насичена сильними і владними героями, якими керує егоїзм, пиха і жадоба влади  з одного боку, а з іншого – щирі, здатні до самопожертви персонажі…Через вчинки головних героїв авторка відкриває читачу очі на справжню суть людського існування, проливає промінь світла в темний морок серця.

Читаючи цей роман, ще раз переконуємось в правдивості народного прислів'я: "Долю конем не об'їдеш". Всі події і люди, які є в нашому житті -  не випадкові, навіть якщо завдають невимовного болю, і частково намагаються вбити нашу душу, лише згодом ми можемо скласти пазл в суцільну картинку і зрозуміти, для чого це все потрібно.

Роман "Душа окаянна" вартий уваги, хоча б для того, щоб ще раз осмислити важливі життєві цінності, своє ставлення до ближніх, особливо до близьких людей.

Зазначимо, що жоден сучасний критик не може обійтися без опори на теорію та історію літератури. Адже саме в цих науках ми знаходили  необхідні підходи до оцінки творів, вивірені часом критерії. Досвід українського літературознавства переконливо доводить, що поєднання теорії, історії, критики нерідко давали плідні результати. Досить згадати в цьому зв’язку імена І. Франка, М. Драгоманова, О. Білецького. Тому, в даному розділі використано теорію літератури і поєднано її з практикою в останніх підпунктах плану. Даний матеріал значно полегшив аналіз образної системи роману, усвідомлення вимог до опрацювання матеріалу. Важливо вивчити специфіку літератури, знати її закономірності, тільки тоді можлива повноцінна робота з художнім текстом.

1.1. Художній образ, як відображення дійсності.

Для пошуку засобів втілення системи образів у романі Дарини Гнатко «Душа окаянна» спочатку необхідно з’ясувати поняття «образ».

Образ – одне із ключових понять літератури, яке визначає природу, форму і функцію художньої літературної творчості. У центрі художнього образу стоїть зображення людського життя, показане в індивідуальній формі, але водночас несе в собі узагальнене поняття [2] .

У широкому розумінні образ - це форма відображення дійсності в мистецтві, яка не притаманна науковій та повсякденній сфері життя. У вузькому значенні під цим терміном розуміють конкретну і водночас узагальнену картину людського життя, яка створена за допомогою вимислу і має естетичне значення. [5]. Оскільки образ певної людини набуває узагальненого характеру, йому притаманна художня вигадка, яка посилює узагальнене значення художнього образу, невід’ємне від уявлення письменника про ідеал, підкреслює в ньому те, що допомагає утвердженню цього ідеалу або суперечить йому [3]. Образ нерідко розуміють як елемент або частину художнього цілого, як фрагмент, який володіє самостійним життям і змістом [4]. Художнє узагальнення приймає різні форми. У поєднанні з авторськими емоціями і оцінками, образ може мати репрезентативний характер, коли виділяються, «загострюються» якісь риси реального предмета. Крім цього він може бути символом [6 ].

Образ - це факт уявного буття , він щоразу заново реалізується в уяві адресата. В естетичному аспекті образ є організмом, в якому немає нічого зайвого і який справляє враження краси саме в силу досконалої єдності та усвідомленості своїх частин.

Образ в літературі – це характер, персонаж. Часто зустрічається будь-який яскравий вислів, кожен троп називають образом .

Художній образ проявляється у творі дуже різнобічно. У прозі він виражається у взаємодії з авторською мовою. Образ відображає життя у всій своїй складності та багатогранності.

Отже, образ є основним смислотворчим інструментом, який відображає явище дійсності за допомогою певних засобів. Він буває у тій чи іншій мірі прихованим, для його простеження потрібно проаналізувати весь твір. Також для повного розуміння образної системи потрібно знати певні моменти із біографії та стилю написання творів цим автором. Суттєвою ознакою літературно-художнього образу є те, що він не статичний, а динамічний, який розгортається у системі форм зображення, що конкретизують його: діалоги, монологи, авторські роздуми, описи, картини природи [7, 235].

Отже, як бачимо, образ є досить багатогранним і багатофункціональним елементом у творі, виявлення специфіки творення якого поглиблює розуміння всього художнього твору.

1.2. Жанрові особливості роману.

Епос – це оповідь, яка ведеться від реального чи умовного наратора (оповідача), тож у ньому наявні два типи мовлення: автора і персонажів. Оповідь може вестися від першої чи третьої особи в минулому або в теперішньому часі (зрідка в майбутньому). Мова епосу пластична, зображальна. У школі вивчаються епічні твори великих жанрів (роман, повість, поема), середніх (повість, епічна поема) і малих (оповідання, новела, літературна казка). Слід підкреслити: на всіх етапах літературної освіти треба аналізувати всі складові епічного твору, але не повністю, а з різним ступенем заглиблення й досконалості.

Роман — великий епічний жанр, в основі якого лежить зображення приватного життя людини в нерозривному зв'язку із суспільним розвитком. Спочатку словом «роман» називали будь-які віршові твори, написані романською (французька, італійська, іспанська, португальська), а не латинською мовою. Згодом романами починають називати прозаїчні твори зі специфічною тематикою. Жанровими ознаками роману є розгалуженість фабульних ліній сюжету, детальне розкриття життєвих доль багатьох героїв протягом тривалого часу, іноді всього життя. Герої зображуються в суспільних взаєминах і побуті, наодинці із собою, зі своїми проблемами та переживаннями, розкривається їх психологія та настрої. У романі органічно переплітаються різні види організації мови — монологи, діалоги та полілоги, різного роду авторські відступи та характеристики. За ідейно-художнім змістом романи поділяються на такі жанрові різновиди: соціальні, філософські, родинно-побутові, пригодницькі, сатиричні, авантюрні тощо. Однак такий поділ не завжди буде коректним з точки зору теорії, оскільки один і той же твір може бути одночасно і соціальним, і філософським, і історичним, і пригодницьким. В такому разі треба враховувати, яка риса домінує у творі. Український роман зароджується в XIX столітті. Перші твори цього жанру російською мовою були написані Г. Квіткою-Основ'яненком («Пан Халявський») та Є. Гребінкою («Чайковський»). Пізніше низку романів російською мовою створили Марко Вовчок («Записки причетника», «Жива душа»), П. Куліш («Михайло Чарнишенко», «Олексій Однорог»), Останньому належить і перший україномовний твір цього жанру — «Чорна рада» (1857 p.). Згодом побачили світ романи І. Нечуя-Левицького «Хмари», «Понад Чорним морем», Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» та «Повія», І. Франка «Борислав сміється». У XX столітті значно розширюються обрії українського роману. Цілу серію романів пише В. Винниченко («Заповіт батьків», «Записки Кирпатого Мефістофеля», «Хочу!», «Божки», «Чесність з собою», «Рівновага», «Сонячна машина», «Поклади золота», «Слово за тобою, Сталіне», «Нова заповідь», «Вічний імператив», «Лепрозорій». Талановитими романістами виявили себе А. Головко («Бур'ян»), Ю. Яновський («Чотири шаблі», «Вершники») та інші. Значний внесок у розвиток українського роману в літературі останніх десятиліть належить О. Гончару, П. Загребельному. В сучасній українській прозі роман представлений кількома жанровими різновидами. За змістом — це може бути історичний роман («Роксолана» П. Загребельного), соціально-психологічний роман ( «Собор» О. Гончара), фантастичний роман («Серце Всесвіту», «Чаша Амріти» О. Бердника), сатиричний роман («Аристократ з Вапнярки», «Претенденти на папаху» О. Чорногуза), воєнно-патріотичний роман («Дикий мед» Л. Первомайського, «Прапороносці» О. Гончара), біографічний роман («Шрами на скалі» Р. Іваничука), мемуарний роман («Третя Рота» В. Сосюри) тощо. За формою оповіді — роман в новелах («Тронка» О. Гончара), роман-хроніка («Хроніка міста Ярополя» Ю. Щербака), химерний роман («Позичений чоловік» Є. Гуцала), роман-сповідь («Я, Богдан» П. Загребельного) [8].

1.3 Побудова образної системи в художньому творі.

Система образів художнього твору становить образи дійових осіб, образи творця та адресата твору, образи природного та речовинного оточення.

Образи дійових осіб у залежності від виконуваних ними художніх функцій і місця, яке вони займають у загальній картині зображеного, а також родових ознак твору можуть бути поділені на три типи:

а) образи осіб, що виступають у творі як об’єкти розповіді. Цей тип традиційно позначають терміном персонаж;

б) образи осіб, що виступають у творі як суб’єкти розповіді й водночас як її об’єкти (герої що є учасниками тих подій про які вони розповідають). Цей змішаний тип образу, в якому оповідач виступає і як персонаж , звичайно позначають терміном розповідач [10, 142]. Як бачимо система образів відіграє важливу роль у аналізі художнього тексту, безпосередньо це стосується і аналізованого нами твору.

Система образів починається там, де «образ входить в образ», де вони накладаються один на одного, взаємодіють один з одним. При цьому виникає так звана ієрархія образів. Часто такі ієрархічні відносини бувають складні, суперечливі та незрозумілі.

Образну систему художнього тексту можна вибудувати у наступному порядку:

- Образ самого твору в цілому;

- Образ автора (ліричного героя);

- Система образів художнього простору і художнього часу (хронотоп);

- Образи головних героїв;

- Образи героїв другого плану;

- Епізодичні персонажі;

- Мовні образи;

- Образи - деталі, мікрообрази.

Ця схема може змінюватися. Таким чином, мовні образи можуть домінувати у творі, образ автора може бути на першому плані, особливо в ліриці, але він зникає з прозових творів.

Образ самого твору пов'язаний з його жанром. Це образ - враження, яке у нас залишається після знайомства з даним твором. Це враження може бути невиразним, розпливчастим, недостатньо визначеним. Це і є читацький образ художнього тексту - блідий або яскравий. Ієрархічно він головний. І якщо він недостатньо виразний, значить художнього тексту для читача ніби й не існує.

Неабиякою мірою образ художнього тексту формується і в світі фантазії самого творця тексту. Це підводить нас до проблеми образу автора. Автор буває часто «невидимий», але в той же час і відчутний у прозових жанрах. Іноді він виступає в ролі оповідача , як би надягаючи особливу мовну «маску». Авторська маска - це спосіб приховування письменником власного обличчя з метою створення у читача іншого, відмінного від реального, образу автора. Письменник може займати положення «всезнаючої» людини, він, нібито, знає про своїх персонажів буквально все. Але, вже починаючи з епохи Відродження, стала затверджуватися в літературі позиція «незнання». Це жарт, гра, але гра серйозна, бо позицією незнання, або ж часткового знання письменник моделював хід людської думки, яка не повинна боятися своєї обмеженості. Модернізм і постмодернізм розвінчують категорію пізнання, перетворюючи образ автора та художнього тексту в цілому у щось хаотичне, довільне.

Авторський образ пов'язаний з категорією хронотопу, тобто з художнім часом і художнім простором. Хронотоп комбінує різницю між сюжетом і фабулою. Необхідно пояснити різницю між цими двома поняттями. Обидва ці слова позначають сукупність подій художнього твору. Однак правильніше говорити про сюжет і фабулу як різні сторони одного і того ж явища. Це допомагає сприймати у творі не тільки зовнішню сторону подій , але і їх глибокий зміст. Фабула - це те, що піддається переказу. Читаючи твір вперше, читач з особливою гостротою сприймає його загальну фабульную схему, що служить своєрідним провідником у художньому світі твору. Перечитуючи ж твір, читач обмірковує його зміст, освоює все багатство подій і відносин, у свідомості вибудовується уявлення про сюжет. Хронотоп художнього тексту допомагає читачеві вільно почувати себе у світі героїв, адже всі вони так чи інакше зміцнені в просторі та часі, тобто більш-менш міцно залежать від створеного автором хронотопу [6, 155].

РОЗДІЛ ІІ

 СИСТЕМА ОБРАЗІВ РОМАНУ ДАРИНИ ГНАТКО «ДУША ОКАЯННА»

У попередніх пунктах роботи лише загальними рисами характеризувався образ літературного героя. Розглянемо це питання детальніше. Аналізуючи образ-персонаж з позицій мистецтва, необхідно усвідомити його ідейно-естетичні функції.

У XXI столітті жінка залишається в центрі уваги літератури, особливо прози. По тому, як письменники порушували проблему, яке місце відводили цьому образу у власній творчості, можна робити висновок про ті соціальні явища, що мали місце в країні.

Жінка стала персонажем літературних творів ще на зорі розвою літератури як мати, дружина, подруга, сестра, об’єкт захоплення й джерело любовних втіх і страждань. З плином століть мінялися її роль та позиція в суспільному житті, сім’ї та політиці. Сьогодні неймовірними здаються для нас часи, коли їй не вільно було зіграти в театрі роль чи навіть показатися на сцені, а потім ще кількасот років не стати студенткою вищого навчального закладу. Минули століття, жінка разом із чоловіком займає важливе місце в суспільстві, а також у всіх галузях політичного та культурного життя. Література – незалежно від своєї ідейно-естетичної орієнтації – зреагувала на ці зміни й стала безцінним матеріалом для різнобічного гуманітарного аналізу.

Вивченню образу жінки в літературі присвячено чимало критичних праць. Зокрема, в українському літературознавстві ця проблема представлена у дослідженнях таких науковців, як О. Теліга, Н. Зборовська, Н. Білоус, А. Новиков, Г. Кошарська, С. Філоненко, О. Омельчук, Л. Демська-Будзуляк та інших, що свідчить про особливу актуальність цієї проблеми.

  Домінування “жіночого” в українській нації визначали в своїх працях Д. Донцов, В. Липинський, Є. Маланюк, Б. Цимбалістий, В. Янів [11].

Прозу  Дарини Гнатко ще не досліджували літературознавці. Нові твори авторки написані в ХХІ столітті, потребують детальних студій. Наше дослідження певним чином ліквідує цю прогалину. На жаль, нам не вдалось знайти конкретний критичний матеріал саме по досліджуваному роману «Душа окаянна». Отже, аналіз  цього твору проводиться чи не вперше.

2.1.Центральні образи роману «Душа окаянна»

З перших сторінок роману ми знайомимося з головними жіночим персонажем: Мартою Красногляд. Для зрозумілого і послідовного аналізу образу Марти спробуємо його проаналізувати через призму інших героїв. При розгляді персонажів доречно поєднати індивідуальне і типове, національне і загальнолюдське – це забезпечить повноцінне сприймання образу і не перетворить його у вихолощену схему. Використовуємо різноманітні засоби художнього зображення: самохарактеристику, авторську характеристику, порівняння. Авторка зуміла показати найкращим чином образи жінок.

Ось як описує Д. Гнатко портрет Марти : «…Марта була схожа на батька: таке саме темне, майже чорне, волосся, вродливе , хоча й з менш різкими рисами, лице та чорні очі» [9, 3]. Паралельно авторка розкриває характер дівчини через образ матері Васси Карпівни : «….Двi старшi дочки успадкували ii вдачу покривати голову хусткою покори, а ось Марта, Мартуся… Із самого малечку виявляла вона незалежний, волелюбний норов, узявши вiд батька бiльше, нiж того бажалося Вассi. Щоправда, не взяла вона вiд Сави найгiршого – його лютi та жорстокостi, серця черствого.  Далебi, анi лютою, анi жорстокою Марта, на щастя, не була, але й покiрливостi не виявляла вона жодноi хвилини свого недовгого вiку. І саме це найбiльше лякало Вассу, бо дедалi дужчало невдоволення панотця Сави до Марти, її бунтiвних слiв… Васса, чуючи серцем материнським, чекала вибуху, не бажала, але думала – ану ж як iзнов у чоловiковi прокинеться той лютий звiр, що дрiмав усi цi роки, i важка, незважаючи на роки немолодi, рука отця Сави опуститься вже не на неї…» [9, 6].  І справді, з перших сторінок твору вимальовується образ надзвичайно вродливої і тендітної дівчини. Проте, майже відразу, викликає занепокоєння те, що батько Марти Сава - тиран у власній родині, а об'єкт його знущань – найменша донька. Недарма Васса Карпівна  так хвилюється за доньку: «Та був би Сава не такий лютий, не такий жорстоко-сердитий, і бодай трошки поводився з Мартою злагідніше…Лиха таки людина, і довгі роки служіння Господові анітрохи не пом'якшили його серця, не змінили гнівливого, жорстокого норову [9, 5].

Але це не головне, що характеризує головну героїню. Марта Красногляд – це образ вольової, гордої, цілеспрямованої жінки , яка має надзвичайно загострене почуття справедливості. Мабуть, єдина людина, яку Сава Красногляд  не зміг морально знищити, підкорити своїй владі – це була Марта. Ні численні залякування, ні систематичні побої батька не змогли в ній зламати жагу справедливості. Ось як Сава говорить про рідну доньку: «От душа проклята, окаянна!»[9,16]. Саме  ці слова дають зрозуміти, чому роман має назву «Душа окаянна», адже батько – тиран міг контролювати доньку фізичними знущаннями, проте, її вільна душа виявилась для нього недосяжною, так би мовити «окаянною»  Використовуючи такі яскраві портретні характеристики, авторка певним чином зображує контраст між героями. В описі даного образу читач убачає риси жінки, яка є символом нескореності, незламності. Особливо вражають слова Марти, які звучать до батька після того, коли Сава насильно змусив дівчину позбавитись ненародженої дитини : « Я помщуся! Таким брудом та соромом покрию ваше ім'я, що не пишатись будете перед попами, а від сорому дременете в найдальше село»  [9, 37].

 І її неспокійна, «особлива»  вдача  допоможе здійснити цю мрію: «Байдуже їй зробилося до чужих почуттів, настільки потемніло, почорніло серце від ненависті, настільки зачерствіла поранена батьком дівоча душа...».

Не менш яскравим, абсолютно протилежним  є образ Сави Красногляда: «Високий, широкий у плечах та ще доволі дужий, як на свої  майже сімдесят літ, з напівпосивілим чорнявим волоссям та гострим поглядом вогняних чорних очей отець Сава Красногляд залишався ще привабливим чоловіком, а поважний вік тільки доповнював ту привабливість» [9, 7]. Попри позитивний зовнішній портрет, Сава надзвичайно жорстокий ,безсердечний та егоїстичний. Ось яку характеристику персонажу дає авторка : «…Лиха таки людина, і довгі роки служіння Господові анітрохи не пом'якшили його серця, не змінили гнівливого, жорстокого норову. Сама Васса за роки подружнього життя вже якось ізвиклася з тим його лютуванням, хоч бувало й діставала від його гарячої руки таких побоїв, що тиждень тіло вогнем пекло. Після весілля перед нею постала зовсім інша, незнайома доти людина. Не було вже того ввічливого, навіть улесливого, чоловіка, якого знала вона до шлюбу. Він явив нове лице, створене гнівом і жорстокістю» [9, 6].  

Поширена в літературі ситуація – показати героя в несподівано – ускладнених для нього обставинах, коли проявляється його справжня духовна сутність, коли в ньому нарешті, видніється випадкове і наносне. Проба на міцність каркасу майбутнього людського характеру – один з найголовніших моментів сюжетного творення  прози. Саме тут найчастіше сфокусовується увага письменників, які вивіряють основи морального потенціалу  людини. Дарина Гнатко зуміла вдало скористатися цим принципом змальовуючи образ отця Красногляда. Досить яскраво герой  проявляє свої негативні риси характеру в ситуації,  коли змушує рідну доньку випити отруту, щоб позбутись ненародженої дитини, систематично лупцює дружину , яка намагається захистити своїх доньок: «Піп Красногляд шулікою метнувся до дружини. Із силою вдарив у заплакане бліде лице, зоставивши на нім швидко почервонілий знак від своєї важкої руки, потому вхопив за косу не вбраного під очіпок волосся, намотав із дужою, нелюдською силою, жбурнув об двері…» [9, 34].  Сава жорстокий, лютий чоловік, який цінує лише владу і статки, а власна родина – це лише спосіб досягнення омріяної мети. Без жодного докору сумління Красногляд віддає дочок одна за одною за нелюбів, адже це вигідно для його статусу.

Проблеми у стосунках із батьками стають важливими мотивами ряду романів. Варто пригадати роман І. Нечуя – Левицького «Кайдашева сім'я». Письменники не замовчують такого явища, коли в повсякденному житті батьки бувають далеко не зразковими людьми.

Як бачимо, індивідуалізація образів зумовлюється змістом роману та тим ідейним навантаженням, яке несе той чи інший образ, загальним задумом письменника, можливостями жанру.

Кожен образ, а точніше його характер, вимальовується в динаміці, в розвитку. Авторка сконцентровує увагу на головній думці, яка впливає з прочитаного: «Виграє той, хто вміє чекати!» Саме такі романи несуть певне моральне навантаження, виховують майбутню особистість, вчать загартовувати характер. Створюючи образи Марти та Сави, письменниця вдало змалювала  зовнішність героїв, розкрила позитивні і негативні вчинки, взаємовідносини, думки і почуття, інтереси, прагнення, окремі характеристики від імені інших персонажів (маємо на увазі вставні епізоди, екскурси в минуле).

Протягом твору простежуємо найхарактерніші риси персонажів, які поступово виявляються в різних епізодах твору, як поступово вимальовуються життєва історія персонажа, як ставиться письменниця до своїх героїв. Слід пам’ятати, що успіх роману неможливий без інтерактивних зв’язків, тобто взаємодії автора й адресата.

Характеризуючи центральні персонажі  роману «Душа окаянна», ми використовуємо епізоди і уривки з роману, які розкривають важливі риси, необхідні для осмислення їх художнього зображення. Аналізуючи образи, приблизно використовуємо таку схему аналізу:

1) змалювання письменником зовнішності персонажа;

2) зображення його вчинків, відтворення думок і почуттів;

3) показ ставлення його до інших персонажів;

4) всебічне розкриття характеру за допомогою різних прийомів (мовні; пейзажні; портретні характеристики тощо);

5) ставлення автора до свого героя;

6) типовість образу, його пізнавальне і вимовне значення.

         Проте ми не використовували її як шаблон.

Слід зазначити, що  головні  герої роману показані письменницею у стані їхнього формування Дарина Гнатко не поспішає змалювати вже готову особистість, а демонструє процес її становлення. Образи батька та доньки врівноважують одне одного, відбувається корисний взаємовплив персонажів, адже як результат – усвідомлення своїх помилок, покаяння...У своєму романі Дарина Гнатко торкається важливих проблем, твір відрізняється високою художністю, образністю, психологізмом, правдивістю змалювання різних доль в життєвих випробуваннях. Для сьогоднішнього читача цей твір є  актуальним, адже порушує проблеми взаємовідносин батьків та дітей, насилля в родинах.

ВИСНОВКИ

Вивчення образної системи    вимагає не тільки творчого, а й методичного підходу. Образ – це цілісна система, яка включає в себе всі сторони (як позитивні, так і негативні) дійсності майбутнього, минулого. Найбільше доцільно підібрані методи, форми і прийоми роботи над образом, звичайно, дадуть певний ефект. Але не слід забувати, що персонаж в очах учня не повинен перетворюватися у вихолощену схему позитивно-негативних якостей. Наприклад, він повинен вчити, бути прикладом моральним та духовним конструктором у формуванні учнівської свідомості.

Аналізуючи центральні образи роману «Душа окаянна», розуміння прийомів художнього зображення дало можливість глибше проникнути в художню тканину твору, повноцінно сприймати його в єдності форми і змісту, оцінити майстерність письменниці. Осмислюючи епізоди, в яких виявляються дії і вчинки героїв, ми частково простежили логіку поведінки персонажів у різних життєвих ситуаціях. Виявивши складну гаму переживань, звичайних людей, свідомо випливають їхні характери - бачимо художній задум письменниці  і  її майстерність. Важливо й те, що художній образ є цілісним компонентом художньої структури, що він не розсипається на окремі прийоми художнього зображення. Виявивши провідні риси характеру персонажів простежуємо  ідейну позицію авторки.

Розкриваючи провідні риси характеру літературного героя, ми з’ясували які людські характери привертали увагу Дарини Гнатко, що вона стверджує, і що засуджує. Неважко перерахувати ті чи інші риси характеру героїв, наприклад, чесність, сміливість, відкриту душу і серце, волелюбність, цілеспрямованність. Письменниця прагне, щоб за цими рисами ми побачили живі особливості і навпаки брехню, заздрість, жагу до помсти і влади,щоб засудити і використати ці поняття. Дві абсолютно протилежні постаті Марти і Сави постають, як дві яскраві індивідуальності в усіх художніх барвах.

Важливе місце посіла і теорія образу використана у праці. Вона поглибила аналіз і дала конкретне уявлення саме про «образ» і «персонаж». Крім індивідуальної характеристики персонажів, використаний і порівняльний аналіз. Роман Дарини Гнатко «Душа окаянна» надзвичайно багатий на образи та персонажі, ми проаналізували лише центральних героїв.

Отже, можна  дійти до висновку, що даний твір потребує подальшого аналізу. Це  дасть можливість більш детально розглянути і заглибитись в образну систему роману.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. bukva.mobi [Електронний ресурс] : [ Інтернет–портал] . Дарина Гнатко.URL: https://bukva.mobi/author/gnatko-darina  (дата звернення: 23.11.2019)

2. Уланова С.Л. Создание выразительности художественного образа /ФГБОУ ВПО «Мордовский государственный педагогический институт имени М.Е. Евсевьева», Саранск

3. Бодоева А.А. Художественный образ и его особенности в творчестве китайского поэта Гу Чэна (1956-1993)/ «Бурятинский государственный университет» г. Улан-Удэ, 2011

4. Роднянская И.Б., Кожинов В.В. Образ художественный // Краткая литературная энциклопедия. Т. 5.  Стлб. 363-369.

5. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: Підручник / За наук. ред. О.Галича. – К.: Либідь, – 2007. – 488 с.

6. Чернец Л.В. Литературные жанры: Проблемы типологии и поэтики – М.: Изд. МГУ, 1982. – 192 с.

7. Вступ до літературознавства. Хрестоматія: навчальний посібник / Упоряд. Н. Бернадська. – К.: Либідь, – 1965. – 256 с.

8. studfile.net [Електронний ресурс] : [ Інтернет–портал] . Жанрові особливості роману URL: https://studfile.net/preview/4031504/page:53/  (дата звернення: 01.12.2019)             

9. Душа окаянна:роман/Дарина Гнатко. –Харків: Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»,2017.-288 с.

10.Веселка. Антологія української літератури для дітей у 3 томах. – Т.3 / Упор. Б.Й. Чайковський. – К.: Веселка, 1985. – 675 с.

11.studfile.net [Електронний ресурс] : [ Інтернет–портал] . Аналіз домінуючих жіночих образів. URL: https://studfile.net/preview/8111803/page:2/

 (дата звернення: 07.12.2019)