Великий українець і великий поет ХХ століття, який повторив трагічну долю українських митців, переслідуваних російською царською чи радянською імперіями. Василь Стус… Поет трагічної, але гордої долі. Тарас Шевченко, Павло Грабовський, митці «розстріляного відродження», Василь Стус. Ці імена сприймаються як символи незнищенності людського духу, національної гідності попри переслідування, залякування й заборони. «Поезія В. Стуса,— зауважує Ю. Шевельов,— наскрізь людська й людяна, вона повна піднесень і падінь, одчаїв і спалахів радості, прокльонів і прощень, криків, зіщулень у собі й розкривань безмежності світу. Перед нами живий не смолоскип, а людина».
Те́рен, те́рен колю́чий (Prunus spinosa L., Prunus moldavica Kotov; місцеві назви — слива колюча, тернина, тернослив тощо) — вид рослин із родини розових (Rosaceae). Терен — це колючий кущ, що росте на пустельних землях Сходу. Свою славу він здобув завдяки масивним колючкам, які здатні з легкістю роздерти шкіру людини. «Тернистий шлях» — це дуже давнє словосполучення, яке прийшло до нас зі Сходу. При цьому його значення залишається незмінним протягом останніх двох тисяч років. Що ж стосується його суті, то вираз «тернистий шлях» означає нелегку, повну всіляких перешкод долю. Найчастіше подібний вираз застосовують, коли говорять про людей, яким довелося зазнати тяжких випробувань долі.
Уявно пройдімо найважчими етапами тернистої дороги Стуса, доторкнімося серцем до великої людської трагедії й водночас високої вірності вибраному ідеалові. В. Стуса виключили з аспірантури. Що стало приводом для його виключення? 1965 рік З 15 вересня 1965 року Наказ М 180 по інституту літератури: «За систематичне порушення норм поведінки аспірантів і працівників наукового закладу аспіранта другого року навчання Стуса Василя Семеновича з 20 вересня цього року відчислити з аспірантури інституту». Безпосереднім приводом для цього звільнення став виступ аспіранта Стуса в кінотеатрі «Україна» під час прем’єри фільму «Тіні забутих предків». Поет запропонував у залі всім встати, щоб висловити свій протест проти арештів, що розпочалися тоді серед київської інтелігенції. Усі встали. Цей випадок і розпочав його тернистий шлях на табірну Голгофу.
1970 рік Із цього часу він працює на різних роботах — то в будівельній бригаді, то кочегаром, то на будівництві метро, то молодшим, а згодом старшим науковим співробітником Державного історичного архіву України, то редактором у відділі технічної інформації Міністерства будівельних справ. У 1966-1968 рр. у видавництвах «Молодь» та «Радянський письменник» лежать без руху його перша поетична збірка «Круговерть» та два варіанти збірки «Зимові дерева». Вони так і не були видрукувані. А в грудні цього року було по-звірячому вбито Аллу Горську — художника й хорошого друга Стуса. Того, хто хотів мати спокійне майбутнє, попередили, що вони не повинні приходити на похорони. Стуса не попереджали. Та він і не послухав би нікого. Ті ж, хто прийшли, пошкодували після того, як почули, що говорив на могилі загиблої Стус.
Одного разу вони натрапили на слід таких поховань на Лук’янівському та Васильківському кладовищах, у районі Биківні. Саме на місці останнього поховання мирних жителів, знищених сталіністами, Симоненко й Горська стали свідками страшного вандалізму: діти грали у футбол людським черепом, простреленим наскрізь кулею. Василь Симоненко та Алла Горська – свідки страшного вандалізму
За його участю тоді ж був написаний і відправлений до Київської міськради Меморан-дум із вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні меморіали. Після побаченого поет написав вірш «Пророцтво 17 року», де прямо заявив про винуватців небаченої жорстокості й сіячів байдужості в незміцнілих молодих душах. Із болем йшлося тут насамперед про безневинні жертви, яким немає ліку.https://www.youtube.com/watch?v=S-DN1 XTui. UAНаслідки цієї знахідки…Чим це обернулося для них обох?
Вона стала однією із жертв сталінського терору. 28 листопада 1970 року брєжнівські посіпаки зарубали сокирою на дачі у її свекра. А́лла Олекса́ндрівна Го́рська — українська художниця та дисидентка, громадська діячка, одна із засновниць та найяскравіших творчих особистостей покоління руху шістдесятництва, одна з перших представниць андерграунду, діячка правозахисного руху 1960-х в Україні. Алла Горська – вбита за любов до України Алла Горська з сином. Середина 1950-х років. Алла Горська з батьком та сином, Одеса, 1959-1960.
Ескіз мозаїки «Прапор перемоги» для музею в Краснодоні Луганської області – спільний проект Алли Горської, Віктора Зарецького та Володимира Смирнова.28 листопада вона поїхала до Василькова, щоб забрати у свекра швейну машинку. Але додому так і не повернулася. Віктор Зарецький забив на сполох наступного дня й вирушив за дружиною. Але батьківська хата стояла замкненою, і вдома нікого не було. Викликані міліціянти відмовились ламати двері. 29 листопада знайшли тіло батька Зарецького на станції Фастів-2 прямо на залізничній колії з відрізаною головою. І тільки три дні по тому, 2 грудня, міліція відімкнула двері в хату й виявила у підвалі труп Горської. Життя художниці обірвав точний удар ззаду по голові. Лише 38 років по тому Галузевий державний архів СБУ розсекретив так званий Фонд 16, який містив документи, що мають стосунок до справи про вбивство А. О. Горської (чимала частина матеріалів була знищена в 1990 році). Документи опрацював і 2010 році опублікував син Алли Горської, мовознавець, культуролог і дослідник творчості батьків Олексій (Олесь) Зарецький. Матеріали неспростовно доводять, що вбивство правозахисниці було сплановано і організовано тодішньою владою. Хата у садочку. 1961 рік.
Автопортрет із сином (фрагмент), 1960. Абетка. 1962 рік. Не дивно, що десятиліттями її ім’я та творчість були заборонені. Боротьба жінки й загадкова трагічна смерть відомі широкому загалу, а от творчий доробок – ні. А він немаленький і складається з численних живописних, графічних і монументальних робіт, які можна охарактеризувати як український авангард 20-х. Василь Стус – пам’яті Алли Горської: Ярій, душе! Ярій, а не ридай. У білій стужі серце України. А ти шукай – червону тінь калини,На чорних водах – тінь її шукай. Бо – мало нас. Малесенька щопта. Лише для молитов і сподівання. Усім нам смерть судилася зарання,Бо калинова кров – така густа,Така крута, як кров у наших жилах. У сивій завірюсі голосінь. Ці грона болю, що падуть в глибінь,На нас своїм безсмертям окошились. Роботи Алли Горської зберігаються у Національному художньому музеї та Музеї шістдесятництва (Київ), музеях Львова та Берліна.
Слідчі швидко знайшли відповіді на ці запитання – свекор, через особисту неприязнь, взяв і вбив невістку, а потім і сам кинувся під поїзд. Кримінальну справу за місяць закрили. Слідчим було байдуже, що Іван Зарецький був старенький і навіть швейної машинки привезти не міг, бо був заслабкий. А тут – сокирою забив невістку, перетягнув тіло в підвал і, пройшовши декілька кілометрів, покінчив із життям. Хто і навіщо вбив жінку, а потім ще й затягнув у льох? Попрощатися із Аллою Горською прийшло багато її друзів. І похорон перетворився на мітинг проти комуністичної влади. Україною ходив поголос, що жінку вбили кадебісти за дорученням влади. Біля могили художниці з промовою виступили Євген Сверстюк, Василь Стус, Іван Гель, Олесь Сергієнко. Невдовзі всі вони були заарештовані.
Похорон Алли Горської 7 грудня 1970 року перетворився в акт громадянського спротиву. Василь Стус із портретом Алли Горської на її похоронах. Офіційно вбивць, які сокирою зарубали художницю, не було знайдено. Стус же впевнено заявив: «Її вбито представниками ДБ». Цими словами він підписав собі вирок. На письменника ще задовго до суду було заведено справу. Розправа не забарилася. Незважаючи на те, що поет успішно витримав творчий конкурс на московські Вищі сценарні курси, під тиском українського ЦК йому відмовили у прийомі документів. Стус остаточно прирікає себе на подальшу мученицьку долю.
У січні 1972 р. Його заарештовують. У звинувачувальному акті колегії із кримінальних справ Київського обласного суду від 12 вересня 1972 р., зокрема, значиться, що «Підсудний Стус, починаючи з 1963 року і до дня арешту — січня 1972 року, систематично виготовляв, зберігав і поширював антирадянські наклепницькі документи, що порочили державний радянський і суспільний устрій, а також займався антирадянською агітацією в усній формі. Так, в період 1963-1972 років написав і зберігав у себе на квартирі до дня арешту 14 віршів, у яких порочить радянський державний і суспільний устрій.1972 рік Жорстоке і несправедливе покарання Стус відбував у мордовських таборах, заслання — у Магаданській області. Умови були жахливі. 50 Градусів морозу, виснажлива праця. Наприкінці листопада у нього стався порив виразки шлунка, внутрішній крововилив. Стус лежав непритомний, аж до самого ранку ніхто до нього не підходив, але він не зігнувся, обстоював власну гідність і гідність своїх політичних однодумців. Василь Стус, 1972
Будучи в засланні на Колимі, Василь працював на золотовидобувній копальні, куди його відправили у 1978 році. Ось як змальовує поет умови, в яких доводилося працювати на копальні імені О. Матросова... «Страшенний пил у вибої, вентиляції немає: бурять вертикальні глухі штреки. Респіратор (марлева пов'язка) за півгодини стає непридатним: він стає мокрим і вкривається шаром пилу. Тоді скидаєш його і працюєш без захисту. Кажуть, молоді хлопці за півроку такої праці стають хворими».1978 рік
1978 рік Василь Стус продовжує писати, вивчає французьку та англійську мови, володіє усіма слов'янськими і добре — німецькою. Там, у неволі, він свято вірив у національне відродження багатостраждального народу, і ще — у свою Беатриче, в оту єдину найкращу у світі Валентину Попелюх, що не побоялася зв'язати своє життя з уже опальним, виключеним з аспірантури, безробітним поетом, оту, яка не зламалася, винесла неймовірний тягар -— бути дружиною «зека», в'язня, державного злочинця, виховувати в тяжких умовах сина і лишатися відданою дружиною. Це дивовижна жінка, якій він присвятив чудові вірші про кохання і вірність.
До речі…25 березня 2022, 19:55 На 84-му році життя померла Валентина Попелюх — вдова українського поета і дисидента Василя Стуса. Про це повідомила у Facebook її невістка Тетяна Стус. В цей день нас спіткала скорботна новина. На 84-му році пішла з життя дружина Василя Стуса Попелюх Валентина Василівна. «Попелюшка, ластівочка, Вальочок», як називав її Василь, була вірним другом, надійним плечем, яка залишалася з Поетом навіть тоді, коли від нього, здавалося, відвернувся увесь світ. Валя назавжди залишиться в пам’яті і серці свого сина, онуків, правнуків, сестри та племінників… Така ласкава. Така тендітна. Віримо, що її душа перебуває разом із Василем – в мирі, любові та спокої.«Вальочку, люба! Це я гладжу Тебе по голівці... дасть Біг, вліті, може, я Тебе заберу до себе — посаджу Тебе на дзиглику — і буду милуватися, берегти, аби й порошинка на Тебе не впала. А Ти примірятимеш золоті черевички, які я Тобі куплю (бо ж буду багатий: гірник — шукач золота)...». Із листа до дружини від 8.3.1977. Вічна пам'ять…
На колимськім морозі калина Зацвітає рудими слізьми. Неосяжна, осонцена днина,І собором дзвінким Україна Написалась на мурах тюрми. Безгоміння, безлюддя довкола,Тільки сонце і простір, і сніг.І котилось куль-покотьолом Моє серце в ведмежий барліг.І зголілі модрини кричали,Тонко олень писався в імлі,І зійшлися кінці і начала На оцій чужинецькій землі. Тема любові до України, вболівання за долю її народу, тяжкий біль і туга, викликані розлукою з рідним краєм, є провідною, наскрізною темою поетичної творчості В. Стуса. Ці мотиви досить яскраво відчутні в поезії «На колимськім морозі калина…». У ній невимовна туга за Україною — її повітрям, землею, небом, за рідними, друзями — усім тим, що зветься Батьківщиною. Проте туга, смуток викликані не тільки особистими переживаннями, а насамперед високими патріотичними почуттями синівської відданості, самозреченості в ім’я народу. Цим поетичним твором автор утверджує ідею безкорисливої, незрадливої, самовідданої любові до рідного краю — України.
Висхідним пунктом розгортання почуттів у поезії «На колимськім морозі калина…» є перший рядок, який відзначається особливою місткістю: по-перше, цей рядок, з одного боку, констатує факти, що обумовлюються свідомим добором життєво важливого матеріалу, по-друге, він виражає почуття, переживання автора. Так, особливо не наголошуючи на тому, де й коли відбуваються події, хоч досить скупо, проте виразно і чітко зазначає це у вислові, що навіть не становить окремого речення, — «на колимськім морозі», і читач виразно усвідомлює: Колима, заслання політв’язнів, до яких належав і сам Стус. Отже, спогади є автобіографічними.
Можливо, це асоціація з кривавими слізьми (руда кров — постійний епітет у народних піснях та думах). Що означає рудий колір калини? Мабуть, тих українців, які померли на чужині й поховані в чужій землі Колими, тих, у чиїх головах ніхто й ніколи не посадить ні квітки, ні дерева. Кого оплакує своїми слізьми калина? «Неосяжна, осонцена днина». Уживаючи замість іменника чоловічого роду «день» іменник жіночого «днина», автор хоче сказати, що в неволі навіть короткий зимовий день здається «неосяжним», довгим, і навіть сонце не зігріває душу, не заспокоює душевного сум’яття. Слово «днина» може сприйматися як контекстуальний синонім до словосполучення «тюремна вічність». Як характеризує поет день, коли йому привиділася квітуча калина? Як ви поясните такий добір слів?
Яким бачиться ліричному героєві північний пейзаж? Довкола «безгоміння, безлюддя». Тільки сонце, безкінечний простір та холодний сніг. Нібито ідилічна картина вічного спокою. Натомість у рядках звучать нотки тривоги, смутку, безнадії. Собор — символ духовного очищення. Він почувається самотнім. Ведмежий барліг сприймається як уособлення безнадії, як прірва, із якої немає вороття. Що можемо сказати про душевний стан ліричного героя? Що символізує образ собору?
Які ще образи змальовує поет? Як пояснити їхню поведінку? Ще «зголілі модрини», які кричали, та олень, який «писався в імлі». Автор не випадково використовує ці метафоричні образи. Модрини кричали, мабуть, від жаху, який спостерігали щодня, кричали про знущання з тисяч в’язнів, які були безправними і не могли захистити себе. Олені, відчуваючи небезпечне місце, обходили його стороною. Саме тут винищувався цвіт української нації.
Сюжет вірша «На колимськім морозі калина...» наскрізно побудований на контрастах. Наприклад, неприродне протистояння барв — червоної як символу життя та білої як символу смерті, які є втіленням двох несумісних світів — вільного, залитого сонцем, і каторжного, руйнівного. Колимські поселення («безгоміння, безлюддя довкола») контрастують із «собором дзвінким», які є уособленням України. Як слід розуміти рядки:І зійшлися кінці і начала. На оцій чужинецькій землі»? Пейзажний малюнок В. Стус закінчує філософським образом, який стає зрозумілим лише в контексті всієї творчості та й життя поета. Цей твір — болісні роздуми поета над долею людини на чужині, над трагічною долею України, за яку він поклав на вівтар найдорожче — життя. Але яка була в його житті і початком, і кінцем.
Віршовий розмір: тристопний анапест. Жанр: ліричний вірш Тема: роздуми ліричного героя про долю окремої людини, цілого народу і своєї Батьківщини. Паспорт твору. Літературний рід: лірика. Вид лірики: патріотична у поєднанні із пейзажною. Римування: перехресне. Ідея: роздуми про те, як боляче чекати смерті на чужині і яке швидкоплинне людське життя. Ліричний герой: в далекому краю герой думає про рідну землю, навколишній світ лише пригнічує його і підсилює почуття самотності, тому тут автор починає думати про близьку смерть.
Стус не покидав розпочатої до ув'язнення політичної боротьби. І як наслідок — знову арешт, звинувачення в належності до Української Гельсинської спілки. Позбавлення волі на 10 років у таборах суворого режиму, п'ять років заслання. Всього 23 роки неволі призначено на коротке, як і в Шевченка, життя Стусові, хоч на захист поета виступила громадськість цілого світу. Відомий німецький письменник, лауреат Нобелівської премії і Енріх Бель і академік А. Сахаров зазначали «Вирок українському письменнику, поетові Стусу відрізняється своєю не людяністю» і закликали скасувати його.
Академік А. Сахаров писав: «Невже країна, в якій уже загинули або зазнали репресій і переслідувань численні її поети, потребує нової жертви, нового сорому? Я закликаю колег В. Стуса — поетів і письменників у всьому світі, моїх колег — учених, Міжнародну амністію, всіх, кому дорога людська гідність і справедливість, виступити на захист ( Стуса.) Вирок Стусові повинен бути скасований, як і вирок усім учасникам насильницького правозахисного руху». Але цього не сталося.
«Камерне утримання,— як свідчить однокамерник Стуса В. Овсієнко,— саме тяжке, бо не стає повітря й руху. Прогулянка — одна година на добу, в оббитому залізом ящику, над головою колючий дріт і наглядач, у карцері маєш менше їжі, без жирів, а якщо покараний без виводу на роботу — то гаряча їжа через день, другого дня лише 450 г і окріп».
Коридор до камери, де помер Стус. Помер український поет, перекладач, літературознавець, правозахисник Василь Стус у ніч на 4 вересня в карцері радянської колонії для політичних в'язнів, іменованої «Перм-36». Його смерть приховувалась радянською владою від його друзів-дисидентів до середини жовтня.
В. Стус – глибоко національний поет. І не тільки тому, що у своїх творах часто використовує традиційні образи чи підходи для відтворення реалій народного життя. Поезія його виразно патріотична. У ній відчутні духовність і генотип нації у складних історичних перипетіях, відбито думи і сподівання народу, звучить палка любов до рідної землі. У його віршах тісно переплелися осмислення історичного минулого України, аналіз сучасного й вболівання за майбутнє.
Стус виконав своє призначення сина України і сина Планети, за першу він приніс себе у жертву, домігшись у Бога права на майбутнє. Для планети Василь Стус залишив поезії настільки високого рівня, що найкращі критики і літературознавці не знаходять їм рівних. «Я пишу вірші і гадаю, що колись то буде потрібно моєму народові. А що мене мучать за них – то що ж зробиш?... Це вже доля, а долі не обирають… » Твори Стуса були перекладені англійською, німецькою, російською та іншими мовами світу. Василь Стус залишається глибоко національним поетом. Він зумів відчути і відобразити світ свого народу, нації у складних історичних «перепадах» минулого й сучасності, побачити ті зміни, які відбулися з часів Тараса Шевченка.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: ЛІТЕРАТУРА: Слоньовська О. В., Марфин Н. В., Вівчарик Н. М. Українська література. Підручник для 11 кл.. закладів загальної середньої освіти (профільний рівень).-К.: Літера ЛТД - 2019.- 320 с. Яременко А. П., Бездітко В.І., Козир О. В., Немировська Н. Г.– Сучасний фразеологічний словник української мови.– Харків: ТОРСІНГ ПЛЮС, 2011. – 640 с. ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ: Google картинки. Режим доступу: http://images.google.uа .- URL: https://uk.wikipedia.org/wiki. URL: http://www.ukrcenter.com. URL: http://umesitold.ru/other/16646-znachennja-virazu-ternistij-shljah-vsja-pravda-pro.htmlhttps://uahistory.co/pidruchniki/borzenko-ukraine-literature-11-class-2019-profile-level/94.phphttp://kplt.in.ua/wp-content/uploads/2020/04/Дисидентський-рух-і-звязок-з-літературою.-Творчість-В.-Стуса-зразок-«стоїчної»-поезії.-бінарний-урок-Овчарик-Л. М-Демченко-С. Г..pdfhttps://suspilne.media/221653-pomerla-vdova-vasila-stusa-valentina-popeluh/https://ukrlit.net/tvory/1276.htmlhttps://naurok.com.ua/muzeyniy-urok-z-ukra-nsko-literaturi-v-11-klasi-z-temi-zhittya-i-tvorchist-spovneni-trivogi-vidchayu-borotbi-313509.html https://www.youtube.com/watch?v=FNHyhbhho-8