Наукова робота на тему: "Сучасне осмислення антиутопії О.Гакслі "Прекрасний новий світ" і Дж.Оруелла "1984""

Вступ.

Розділ 1. Загальна характеристика жанру антиутопія в творах «Прекрасний новий світ» О. Хакслі і «1984» Д. Оруелла.

Розділ 2. Сучасне осмисленння, актуальність роману - антиутопії «Прекрасний новий світ» Олдоса Хакслі у наш час.

Розділ 3. Сучасне осмисленння, актуальність роману - антиутопії «1984» Джорджа Оруелла у нас час.

Розділ 4. Порівняння антиутопій «Прекрасний новий світ» Олдоса Хакслі та «1984» Джорджа Оруелла.

Висновок.

Список використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ.

Література, політика, соціологія і філософія переплетені один з одним настільки тісно, що не можуть існувати окремо. Як збідніла б література без міркувань про світ, в якому ми живемо, про місце людей в суспільстві і майбутньому, яке неминуче настане або, навпаки, ніколи не стане реальністю.

Напевно, немає такої людини, яка не замислювалася про те, що чекає в майбутньому не тільки його, а все людство в цілому. Хтось бачить XXII або XXIII століття в райдужних фарбах, а хтось до прийдешнього ставиться критично. Саме через, або завдяки, такої критики і з'являється нове поняття - роман-антиутопія, який займає особливе місце в літературі ХХ століття.

В даній роботі здійснено дослідження та аналіз на предмет актуальності в наш час антиутопічних романів «Прекрасний новий світ» Олдос Хакслі (Хакслі) та «1984» Джорджа Оруелла. Висвітлюються різні погляди науковців на жанрову природу твору, його художню специфіку. Сюжетобудова, композиція та образна палітра взаємопов’язані з жанровою своєрідністю тексту.

Метою даної роботи є з’ясування особливості інтелектуальної прози крізь призму сучасного осмисленння, актуальності роману – антиутопії світоглядних засад письменника і жанрових модифікацій на матеріалі романів-антиутопій О. Хакслі «Пр екрасний новий світ» та 1984» Д. Оруелла. Об’єктом наукового дослідження слугували романи-антиутопії О. Хакслі «Прекрасний новий світ» та 1984» Д. Оруелла. Предмет дослідження модель майбутнього у романах-антиутопії О. Хакслі «Прекрасний новий світ» та 1984» Д. Оруелла. Завданнями є: дослідження спільних рис та розбіжностей двох найвидатніших світових антиутопічних творів, виявити та оцінити їх значення та взаємовплив; виявити суттєві елементи робудови образу героїв, зображуваного політиччного режиму, обліку «епохи» в досліджуваних творах; виявити сучасні тенденції вливу досліджуваних антиутопій на погляди людей на феномен влади.

Методи застосовували при науковому дослідженні: історичний, метод порівняння, філософські методи (діалетичний, метафізичний).

Розділ 1. Загальна характеристика жанру антиутопія в творах О. Хакслі і Д. Оруелла.

У ХХ столітті виникає і бурхливо розвивається жанр антиутопії, вивченню якої присвячено багато літературознавчих праць. Серед відомих дослідників антиутопії – Е. Баталов, Г. Баран, О. Звєрєв, Ю. Кагарлицький, Д. Кейтеб, А. Мортон, О. Ніколенко, В. Недошивін, В. Паррингтон, Г. Рягузова, Г. Сиваченко, Ч. Уолш, В. Чалікова, Т. Чернишова, К. Шахова, В. Шестаков та ін. У першій половині ХХ ст. антиутопії стали реакцією на тоталітарні режими, що активно формуються в цей період. В основному це були твори, що реагували на події в Радянському Союзі. Російські письменники Є. Замятін, А. Платонов, М. Зощенко, українські – В. Винниченко, М. Хвильовий, Т. Осьмачка та багато інших розкривали механізми дії суспільно-політичної системи, що розвивалася в СРСР. У цей же період виникають романи, в яких передають свої побоювання із приводу фашизму: К. Чапек, О. Хакслі, В. Набоков. Незважаючи на різні соціально-політичні формації, що ставали об’єктом критики, антиутопії виявляють низку спільних рис. Негатив антиутопії пов’язаний із відображенням процесу нівелювання суспільством особистості: «я» людини знищується, стирається під тиском законів нібито ідеального суспільного устрою [1, с. 48]. Відтворюючи картину майбутнього, автори антиутопій застерігають від можливого розвитку подібних соціально-політичних систем.

«Інтелектуалізм був домінантою модернізму й художньої культури XX століття в цілому. Інтелектуальний роман є, як правило, модерним романом зі своїм особливим дискурсом. Література завжди мала філософський підтекст, проте в епоху небувалих історичних і суспільних катаклізмів і краху світових філософських систем філософування стало її домінантою. Література заглиблювалася в ті проблеми, які пробувала вирішити філософська наука, додаючи до цього свій настрій. Філософування на абстрактні теми виявилося єдиним способом говорити правду» [2].

Антиутопія – жанр, що виникає у період змін, кризових станів, переоцінки цінностей та зламів свідомості у суспільстві. Роман-антиутопія хірургічно точно розтинає нариви хворого соціуму. Автори антиутопій завжди в опозиції – до суспільства, яке безболісно сприймає наругу над цінностями, до норм моралі, насаджуваних людям, до процесів нівелювання особистісних якостей, до абсурдності нового порядку світобудови. Услід за Н. Бернадською визначаємо жанр як «художнє ціле, у якому взаємодіють домінантні (більш-менш постійний набір ознак, які охоплюють різні рівні твору – від тематичного до сюжетно-композиційного та мовного) й змінні ознаки (система гнучких і рухливих варіативних елементів структури). Перші з них забезпечують кістяк будь-якого жанру, другі – його модифікацію, залежну від мислення, світовідчуття, психології окремого письменника, а також своєрідних рис – естетичних, історичних, національних – літератури певного періоду» [3, с. 2–3].

Сьогодні вважається, що протягом ХХ століття було створено три найбільші антиутопії: «Ми» Євгена Замятіна, «1984» Джорджа Оруелла і «Прекрасний новий світ» Олдоса Хакслі. У нашій роботі зупинимося на останніх двох. Важливою заувагою в контексті аналізу роману-антиутопії як жанру є усвідомлення його мінливості та модифікації у різних літературах та у різний час. Визначальним є також авторське світобачення, що накладається на історичне тло національних літератур. Н. Копистянська зауважила, що «жанр є усталеним як поняття загальнотеоретичне. Жанр є мінливим у неперервному історичному розвитку і національній своєрідності. Жанр є неповторно індивідуальним» [4, с. 182]. Йдучи за визначенням жанру антиутопії В. Браунінгом, визначимо його характерні риси: 1) проекція на вигадане суспільство тих рис сучасного авторові суспільства, які викликають його найбільше несприйняття; 2) розташування антиутопічного світу на відстані – в просторі або часі; 3) опис негативних якостей вигаданого суспільства таким чином, щоб виникало відчуття жаху [5, c. 19].

Послуговуючись елементами фантастики, антиутопія, проте, конструює світ досить впізнаваний сучасниками, пов’язаний із реальними процесами у суспільстві. Попри те, що романи мають персонажів, довкола яких розгортається сюжет (Вінстон Сміт у «1984», Бернард Маркс у «Прекрасному новому світі») – романи соціоцентричні. Автора, по суті, не надто цікавить внутрішній світ його героя, переживання кожного з них – лише тло, на фоні якого розгортаються карколомні трансформації суспільства. Зрештою, не вирішення складних філософських питань, що турбують людство, є об’єктом розгляду антиутопії, – винятково конструювання картини світу та моделі суспільства, уявної соціальної дійсності. Навіть форма монологу в романах не змінює ракурс з соціального на психологічний.

На мій погляд, антиутопія - це жанр письменників-філософів, письменників-футуристів, яких хвилювали способи досягнення свободи і щастя, стосунків між людьми, тому що антиутопія завжди присвячена долі окремого індивідуального людини в ідеальній державі. Антиутопія дивиться з боку людини, виходячи з принципу, який можна описати знаменитим «не хлібом єдиним» - людина більше своїх громадських інстинктів і фізіологічних потреб, і сутність людини не в тому, що він є тварина суспільна, а тому, що він є тварина емоційна, творча і вільна. Саме ці три принципи найчастіше і приносяться в жертву ідеальної державній системі. Роман-антиутопія «1984» (вийшов у світ у 1949 році) став ідейним продовженням твору «Скотний двір». Оруелл зобразив можливе майбутнє світового суспільства як тоталітарний, ієрархічний лад, заснований на фізичному і духовному поневоленні, пронизаний загальним страхом і ненавістю, зрадою. У цьому творі вперше пролунав відомий вислів «Великий брат стежить за тобою», а також введені та використовуються в наш час такі терміни, як «двозначність», «думкопорушення», «новояз», «правовірність», «речекряк» [6].

Тип оповідання, який обирає Оруелл в романі «1984»: форма непрямого монологу Вінстона дозволяє читачеві побачити віртуальний фантастичний світ «зсередини», у всій цілісності і складності відносин, як реальний сучасний навколишній світ (так як для героя, очима якого дивиться читач, віртуальні умови природні) [7]. Виникає ефект комп'ютерної гри; дуже яскраво, мабуть, цей принцип виражений в знаменитому фільмі «Матриця»: світ, створюваний свідомістю суб'єкта - і більш того, цілою системою упорядкованих свідомостей - сприймається єдиним і реальним. Антиутопічне суспільство Дж. Оруелла в романі «1984», викликає прямі асоціації з радянським суспільством в сталінському варіанті. У «новому світі» існує «міністерство правди» - «керівний мозок, риси політичної лінії, відповідно до якої одну частину минулого треба було зберегти, іншу фальсифікувати, а третю знищити без залишку» Оруелл. А мешканці цього товариства виховуються на простих істинах, таких як «Війна - це мир. Свобода - це рабство. Незнання – сила» [8]. Світ в романі поділений на кілька держав, керованих однією ідеєю - захопити владу. Постійно воюючі між собою держави, тримають в повному невіданні своїх громадян, більше того вороже налаштовують їх проти таких же мешканців інших країн. Щоденні «двохвилинки ненависті», неправдиві повідомлення, виконані жорстокими і жахливими подробицями - все робиться лише для підтримки присутності страху у населення. Війна в цьому світі швидше навіть потрібна не для влади над іншими територіями, а для повного контролю всередині країни.

Щодо іншого роману – антиутопії «Прекрасний новий світ» Олдоса Леонарда Хакслі, то там мова йде про втрату людяності суспільством в процесі технологічного прогресу (антиутопія «Прекрасний новий світ», є ще книга «Повернення в прекрасний новий світ» (1958 Brave New World Revisited) написана через 20 років після першої (в ній Хакслі описує протилежне першій книзі стан і розвиває думку про те, що насправді все буде значно гірше і страшніше, ніж в першій). Однак Хакслі вважав «усічення» особистості до розмірів підвладних лише пізнавати та програмуватися, не просто приналежністю до якоїсь окремої соціальної системи, а закономірним підсумком спроби науково детермінувати світ. «Прекрасний новий світ» - ось те єдине, до чого може дійти людство на шляху «наукової» перебудови власного буття. Це світ, в якому всі людські бажання зумовлені заздалегідь: ті, які суспільство може задовольнити, - задовольняються, а нездійсненні «знімаються» ще до народження завдяки відповідній «генетичної політиці» в пробірках, з яких виводиться «населення». «Не існує цивілізації без стабільності. Не існує соціальної стабільності без індивідуальної. Звідси і головна мета: всі форми індивідуального життя повинні бути строго регламентовані» [9]. Думки, вчинки і почуття людей повинні бути ідентичні, навіть найпотаємніщі бажання одного повинні збігатися з бажаннями мільйонів інших. Будь-яке порушення ідентичності веде до порушення стабільності, загрожує всьому суспільству - така правда «прекрасного нового світу». Ця правда знаходить відображення в устах Верховного Контролера: «Усі щасливі. Всі отримують те, чого хочуть, і ніхто ніколи не хоче того, чого він не може отримати. Вони забезпечені, вони в безпеці; вони ніколи не хворіють; вони не бояться смерті; їм не докучають батьки і матері; у них немає дружин, дітей і коханих, можуть доставити сильні переживання». Одна з непорушних основ антиутопічного «прекрасного нового світу» Хакслі - це повна підпорядкованість істині конкретним утилітарним потребам суспільства [10]. Хакслі говорить про позбавленому самосвідомості майбутньому як про щось само собою зрозуміле - і в романі «Прекрасний новий світ» перед нами постає суспільство, яке виникло з волі більшості. Навіть присутній елемент стихійного бунту - Дикун з криком «Я прийшов дати вам волю!» Намагається зірвати роздачу державного наркотику - соми. Однак цей бунт засад антиутопічного суспільства не вражає [11]. Прагнення до самосвідомості і до вільного морального вибору в цьому світі не може стати «епідемією» на це здатні лише обрані, і ці одиниці в терміновому порядку від «щасливих немовлят» ізолюються. Одним словом, Бернарду Марксу і Гельмгольцу Ватсону належить відправка «на острови» спеціально призначені для прозрілих інтелектуалів, а волелюбні мови Дикуна стали загальним посміховиськом - усвідомивши це, Дикун повісився - так закінчується роман. При цьому відбувається це на тлі радісних вигуків мешканців «Прекрасного нового світу», бажаючих незвичайного видовища.

Таким чином, виходить, що до відходу з життя Дикуна підштовхують не ті, хто управляють антиутопічним світом, - а його пересічні мешканці, які в цьому світі щасливі, - і тому світ цей, який побудований, приречений у рамках створеної Хакслі моделі на стійкість і процвітання.

2. Сучасне осмисленння, актуальність роману - антиутопії «Прекрасний новий світ» Олдоса Хакслі у наш час.

Книга «Прекрасний новий світ» була задумана як «дурна утопія», сатиричний роман про майбутнє, про наслідки можливих біологічних відкриттів в умовах встановлення наукової диктатури, в якому життя замінить наркотичне бездумне існування. Політична структура такого «раю» представлена як жорстка кастова ієрархія, стабільність якої утримується верхівкою за допомогою транквілізаторів. Економічна структура передбачала відсутність приватної власності. Особисте життя відсутнє, втрачена сім’я, введено штучне розмноження. Людина перетворена на тварину і виконує запрограмовані функції в державі-мурашнику. Хакслі написав цей роман з метою дискредитації утопії [12].

Назву роману письменник взяв із шекспірівської драми «Буря», де головна героїня Міранда, потрапивши на чарівний острів, викрикнула «О, прекрасний Новий Світ, в якому є такі люди!». Проте, в цю обірвану фразу Хакслі вклав значну долю іронії, оскільки змальований ним світ - який завгодно, тільки не прекрасний. Основна тема роману - зображення загального механізму світової держави, чий девіз «Спільність. Ідентичність. Стабільність», зображення духовної деградації людини в умовах насильства. Ідея - протест проти тиранії і механізованої «Фордовської Америки», викриття і засудження «комуністичного раю», з притаманними йому тенденціями зрівняння, стирання індивідуальності, ідентичності думки.

Англійський письменник Олдос Хакслі став одним з перших, хто поставив питання плати за своє щасливе життя. У світі, який зображує Хакслі, для благополуччя необхідно усунути всі мислимі неприємності - соціальну несправедливість, війни, бідність, заздрість і ревнощі, нещасну любов, хвороби, драми батьків і дітей, старість і страх смерті, творчість і мистецтво. Натомість же доведеться відмовитися від «сущої дрібниці» - свободи: свободи розташовувати собою, свободи вибору, свободи любити, свободи творчої, соціальної та інтелектуальної діяльності.

Хакслі змальовує суспільство, основною ідеєю якого є задоволення людських потреб, передусім фізичних, такий собі «споживацький рай». Секрет щастя доволі простий – виховання тіла та мозку має на меті прищепити людям любов до їх «невідворотної соціальної долі». Описи житла, як простору, де сконцентрована духовна атмосфера та родинні цінності, – відсутні. У «Прекрасному новому світі», на відміну від, скажімо, Оруелівського «1984», середовище ідеально облаштоване, мешканці приречені на існування в ідеальних умовах. Смерть – не вихід. Чиясь смерть – благо для інших членів суспільства. Померлих спалюють у крематоріях, виконуючи план по видобуванню фосфору.

В державі, створеному Хакслі, править технократія. Після жорстокої і кровопролитної дев'ятирічної війни нового і старого світів настала Ера Форда. Письменник не випадково присвоїв своєму світу ім'я знаменитого американського інженера, засновника Ford Motor Company - Генрі Форда. Багатьом він відомий тим, що вперше став використовувати промисловий конвеєр для потокового виробництва автомобілів. Крім того, його успіхи в економічній сфері дали життя такому непростому політекноміческому напрямку, як Фордизм. У світі Хакслі літочислення ведеться з року випуску моделі автомобіля «Форд Т». Існує і шанобливе звертання, «його фордейшество», і лайка - «форд з ним», «форд його знає». Форд - ось ім'я Бога цієї утопії. Не випадково, що після війни в церквах хрестів відпиляли верхівку, так щоб вийшла буква «Т». Хреститися прийнято також «т-образно». Руйнування інституту сім'ї - ось заслуги вчення Фрейда, виробництво клонів - «справа рук» Форда.

Майбутнє - місце, де все живе під забороною. У майбутньому все створюється штучно, і люди більше не живородні. Вірніше, така можливість залишається, але суворо заборонена. Запліднені штучним способом яйцеклітини вирощують в спеціальних інкубаторах. Цей процес називається «ектогенез». Раніше технологію, винайдену якимись Пфітцнером і Кавагучі, було неможливо застосувати, адже заважали норми моралі і релігії, зокрема в книзі йдеться про християнські заборони. Але тепер жодних стримуючих обставин немає, людей виробляють згідно з планом: скільки особин того чи іншого типу необхідно суспільству в даний момент, стільки і створять. Спочатку зародки витримуються в певних умовах, потім вони з'являються на світ з скляних бутлів - це називається розкупорка. Однак їх не можна назвати повністю ідентичними.

Крім того, існують п'ять різних каст: альфи, бети, гами, дельти і Епсілон. У цій класифікації альфи - це люди першого сорту, працівники розумової праці, а Епсілон - люди нижчої касти, здатні лише до одноманітного фізичної праці. У кожного класу є своя уніформа: альфа ходять в сірому, бета - в червоному, гамма - в зеленому, дельта - в хакі, а Епсілон - в чорному. Немовлята і виховуються, і навчаються по-різному, але кожної обов'язково прищеплюється пієтет перед вищою кастою і презирство до каст нижчим. Вони ростуть в державних навчальних центрах, як якісь піддослідні гризуни: «Няні побігли виконувати наказ і хвилини через дві повернулися; кожна котила високу, в чотири сітчастих поверху, візок, навантажену восьмимісячного немовлятами, як дві краплі води схожими один на одного» [13].

Під час агітаційної бесіди з дикуном, управитель пояснює, що він може порушувати правила, адже він встановлює закони. Економіст і філософ Фрідріх фон Хайек якось сказав: «Чим вище розумові здібності і рівень освіти окремих індивідуумів, то все більше різняться їхні смаки і погляди і тим менше шансів, що вони одностайно візьмуть якусь конкретну ієрархію цінностей» [14].

Таким чином, для суспільства майбутнього потрібна програма, потрібен план, але ніяк не індивідуальності. Це підтверджують головні ідеї, представлені в утопії. Ось чому потрібно створювати штампи, які не індивідуальні (ми говоримо про дітей).

 

 

 

 

 

 

3. Сучасне осмисленння, актуальність роману - антиутопії «1984» Джорджа Оруелла у наш час.

Особливе місце серед письменників посідає Джордж Оруелл (1903-1950). Йому довелося стати всесвітньовідомим письменником. А 1984 рік був оголошений ЮНЕСКО роком роману Дж. Оруелла.

При написанні антиутопічного роману «1984». Оруелл використав також художній досвід антиутопії Олдоса Гаслі «Прекрасний новий світ». Роман «1984» був виданий у липні 1949 року і зразу ж викликав декілька відгуків - від захоплення до різкого несприйняття. Особливо хвилювало автора питання нерозуміння критиками справжнього пафосу твору.

Вперше думка про подібний роман виникла у Джорджа Оруелла ще в 1943 році у розпал Другої світової війни. У першопочатковому варіанті зазначалася назва «Остання людина у Європі».

Щодо сюжету твору,  то Океанія зі столицею у Лондоні включила в себе Великобританію, Північну і Південну Америку і стала одним із світових блоків поряд з ворожими Євразією та Астазією. У цьому поліцейському суспільстві, яке сповідувало принцип Ангсоца (англійський соціалізм), все знаходилося під контролем влади - робота, особисте життя, вільний час громадян, їх вчинки і навіть думки. Головний герой роману Уїнстон Сміт, ледь досягнувши 40-літнього віку - лише непомітний гвинтик механізму придушення волі. Цікавий і заклад, де служив герой – «исполинское пирамидальное здание, сияющее бетоном, из окна которого герой ежедневно видит партийные лозунги: «Война - это мир!», «Свобода - это рабство!», «Незнание - сила!». І на кожній площадці висіли здорові плакати, на яких зображено «огромное, больше метра в ширину лицо человека лет сорока пяти с густыми черными усами, грубое, но по-мужски привлекательное». Це невидимий диктатор Океанії, влада якого поширилася на кожного. Його портрети мали надписи: «Старший брат дивиться на тебе!».

У такій атмосфері і жив Уїнстон, мешкаючи у невеликій квартирі, де встановлений двосторонній телеекран, що слідкував за кожним його кроком. Одного квітневого дня, прийшовши з роботи, герой вирішив вести таємний щоденник і вибрав у кімнаті таємне місце, звідки б його не бачив телеекран. У щоденнику чоловік не намагався розібратися у минулому і теперішньому. Написавши декілька сторінок, Сміт неочікувано для себе автоматично вивів фразу: «Геть Старшого Брата!», і, написавши її, жахнувся тому що, якщо про щоденник дізнається поліція, то буде лихо.

Прийшовши наступного дня на роботу, Уїнстон старанно виконував свої обов'язки - фальсифікує старі номери газети «Тайм». Робота полягала у тому, щоб минулі події виглядали так, як це необхідно владі у даний момент. Це означало, що минуле керує партією. І якщо їй вигідно, щоб воно виглядало по-іншому, ніж було насправді, то означало, що треба змінити факти, які колись були опубліковані у газеті. Монотонна робота переривалася двохвилинкою ненавистю, під час якої всі співробітники засуджували головного ворога Океанії - Голдстейна, який ніби винен у всіх нещастях народу. Під час цієї напівбожевільної церемонії Уїнстон помітив темноволосу дівчину Джулію. Вибравши момент, вона непомітно вручила йому записку, у кій написала всього три слова: «Я вас люблю!». Після такого зізнання молоді люди домовилися про зустріч далеко від телеекранів. Уїнстон та Джулія поїхали за місто, у тихе містечко, де стали коханцями. Разом вони провели прекрасний день, ділячись секретами духовного життя. Джулія признається, що стала партійною активісткою із власних думок про небезпеку. У дійсності вона любила життя і ненавиділа свою роботу. Вона іноді відвідувала квартали відкинутої касти людей - пролів, діставала справжню каву і шоколад, зовсім не схожий на сурогатні замінники «Перемога!», що приписували всім рядовим членам партії.

Уїнстон, бажаючи більше дізнатися, хто такі проли, теж бував у тих ізольованих від міста кварталах (хоча це і не дозволяється членам партії) і одного разу потрапив до магазина містера Чаррінгтона, сподіваючись у нього знайти «ключ до розуміння минулого». Під час одного з візитів містер Чаррінгтон із задоволенням погодився здати Уїнстону таємну кімнату для побачень, у якій не було ненависних телеекранів. Це місце стало для закоханих райським куточком, де можна насолоджуватися волею. І Уїнстон, і Джулія здогадувалися, що повинні бути ще інакомислячі, які так само, як і вони, ненавиділи тоталітарний режим.

У пошуках зв'язків з бунтівниками герой роману близько знайомиться з О. Брайєном, членом внутрішньої партії. Сміт припускав, що враховуючи його іронічні зауваження про систему влади, О. Брайєн повинен знати про заколот проти Старшого Брата. Разом з Джулією він прийшов додому до О. Брайєна і говорив, що заколот дійсно є, а його вождь - той самий Голдстейн, якого в Океанії вважали головним ворогом партії. О. Брайєн вручив молодим людям книгу Голдстейна, у якій пояснено принципи побудови влади в Океанії, її зовнішня і внутрішня політика, що базувалися на жорстокості, брехні і насиллі.

Окрилені надією на зміни на найкраще, Уїнстон і Джулія ще раз насолоджувалися коханням і волею у кімнаті. Тут і відбувалося те, чого вони найбільше боялися: їх застало поліція думок, агентом якої і був містер Чаррінгтон. У кімнату закоханих увірвалися люди у чорній формі, кованих чоботях, із дрючками напоготові. Вони збили з ніг Уїнстона, били у живіт Джулію, а потім як злочинців відправили у підземелля Міністерства кохання.

Для Сміта настали чорні дні. З нього знущалися, і це продовжувалися декілька днів, поки у камеры не зайшов чоловік, якого герой ніяк не чекав - це був той самий О. Брайєн, член внутрішньої партії, якому довірилися вони з Джулією. Мета вищого ієрарха внутрішньої партії - паралізувати волю звинуваченого, стерти з його пам'яті все, чим він жив, щоб перетворити арештанта у сліпе знаряддя у руках влади. О. Брайєн зробив все можливе, щоб Сміт у душі відчув всесилля Старшого Брата, бо жодна людина не мало права на особисті думки [15].

Після всіх тортур Уїнстон практично знищений як особистість. Єдине, що залишалося в його душі, - це кохання до Джулії. Його і хоче викорінити О. Брайєн, який погрожував Сміту страшною тортурою - кровожерними щурами, що хочуть розірвати обличчя в'язня. І герой цього не витримав - відрікся від кохання, попросив наглядачів випустити щурів на жінку, якій був відданий.

Після цієї зради Уїнстон опинився на волі. Але він майже не схожий на людину - зуби вибиті, волосся випало, повністю зруйнований: фізично, морально і розумово. Фінал роману трагічний: Уїнстон Сміт сидів у дешевій кав'ярні і розмірковував: «Все хорошо, теперь все хорошо, борьба закончилась! Он одержал над собой победу. Он любил Старшого Брата» [16]. Особливістю «1984» став комплекс ідей, досліджуваних автором. До того ж Оруелл, аналізуючи конкретні ситуації, поставив в епіцентр подій самого себе.

Таким чином, герой роману - людина фізично слабка, хвороблива, але наділена почуттям власної гідності, бажанням свободи, сильною пам'яттю, яка нічого не хотіла викреслювати - змушений існувати в суспільстві, де свободи не було, де кожен знаходився під контролем невсипущого ока. Оруелл був переконаний, що тоталітарний режим зможе вистояти лише тоді, коли людям заборонять мріяти, згадувати, говорити звичною мовою, а головне - зроблять їх злидарями. По-перше, в умовах, відтворених митцем, голодна і залякана безлика істота легко контролювалося. По-друге, він доводить, що вільна особистість - поняття умовне. Якщо людину довго й уперто катувати, вона перетвориться на купу кісток і м'яса, котра молитиме лише про припинення фізичного болю.

Таким чином,я вважаю, що жорстокість системи якраз і полягала в тому, що перед особистістю ставилися якраз нелюдські вимоги, оскільки катування тут сприймалося як іспит: витримав - значить ти людина, не витримав - зрадник. А Оруелл-гуманіст прагнув реабілітувати людину, котра не змогла перетворитися на залізо та й не розрахована на це. А отже, письменник уперше змінив акценти - звинуватив не жертву за слабкість, а ката за жорстокість. Ще однією цікавою концепцією митця, відтвореною у романі, стала концепція влади. Деякі критики, досліджуючи творчість письменника в цілому, вказували, що Оруелл відкрив у людині непомірне владолюбство, продемонстрував спроможність влади дарувати насолоду тільки від усвідомлення можливості реалізувати той чи інший потенціал. Причина такого бачення крилася у своєрідності розуміння письменником XX століття як певного історичного періоду. Спираючись на конкретні політичні теорії, Оруелл стверджував, що за владу ведуть боротьбу япредставники середнього прошарку суспільства, оскільки нижчим верствам вистачало турбот про хліб щоденний, а вищі владу вже мали. До того ж прозаїк поділив людей на інтелектуалів та інтелігентів, вважаючи, що останні - духовно багаті особистості - владарювати не здатні. А от серед інтелектуалів середніх верств обов'язково знаходили люди, озброєні наукою про управління, котрі виявили достатньо гнучкості й наполегливості для досягнення бажаного. Тому й з'явилися замкнені системи на зразок змальованої Оруеллом у романі «1984». Влада тут охоронялася пильно й цілодобово; правили колективно, одного обравши символом (всім великий Великий Брат); групові інтереси владного колективу ставилися вище особистих заради збереження статусу еліти. Державний апарат направлений на програмування людського мислення - підлеглі мали бути уніфікованою масою без минулого, без майбутнього, масою напівголодною, приниженою, яка кожну дрібничку сприймало як подарунок. Отже, за таких умов, переконаний письменник, тотальне правління має реальний шанс тривати якомога довше.

Держава страшного насильства вбивала особистість, деформувала людину всіма ймовірними і неймовірними методами. І Оруелл показав це в гіперболізованій та гротескній формі. Знецінення людини набуло в Океанії страхітливих масштабів та форм. Якусь вартість мали лише можновладці: найбільшу – великий брат, велику - члени внутрішньої партії, тобто каста правителів, потім партійці - карателі, наглядачі, працівники Міністерства любові. Їм усім служить інтелектуальна еліта, яка суворо контролювалася державою. На найнижчому щаблі ієрархічної драбини стояли «проли», які виконували важку і брудну працю, годуючи суспільство. Проли - це найзнедоленіші люди, яких тільки можна собі уявити. Вони не жили, а животіли у бідності та духовній убогості. Затуркані пропагандою, ні про що не думали; їх задурманили і зіпсували дешевими пісеньками, кінофільмами, масовим мистецтвом, точніше антимистецтвом: «Існувала ціла система відділів, що займалися пролівською літературою, музикою, драматургією і розвагами взагалі» [18].  

З аналізу даного твору можна дійти висновку, що зображуючи певну політичну систему, автор виступив певним новатором. Новаторство Оруелла виявилося в тому, що він відштовхнувся не лише від великих традицій, але й від сучасності, яка дала багатий матеріал для антиутопічних настроїв; засобом сатиричного осмислення обрав гротеск: все у суспільстві «ангсоца» алогічно абсурдного. Наука і технічний прогрес слугували лише знаряддям контролю, управління і пригнічування; сатира Оруелла охопила всі інститути тоталітарної держави: ідеологію (партійні лозунги говорять), економіку (народ, крім членів внутрішньої партії, голодує, введені талони на тютюн і шоколад), науку (історія суспільства постійно переписується і змінюється), правосуддя (за жителями Океанії постійно шпигує «поліція думок»); зміст твору - це роман про кохання, яке вмерло: а) спочатку це історія кохання Уїнстона і Джулії, історія несміливого протесту, що переросло у бунт проти абсурду, б) тортури над героєм, знищення всього людського в ньому, в) герой повністю знищений, зрадив кохану, мозок пустий, душа знищена. Остання найстрашніша фраза роману: «Він любив старшого Брата»; роман витриманий у строгих відтінках - простота викладу, незначні характеристики, лаконізм опису подій.

Отже, не дивно, що твір став відомим. Він розкрив світові очі на реальність небезпеки, якою загрожувала людству більшовицька держава-потвора. І завдяки йому Європа і світ стали обережнішими. Свого часу відомий англійський письменник Дж. Уейн написав: «Не певен, що прихід тоталітаризму в Європу затримали два романи – «1984» Оруелла та «Ніч ополудні» Кестлера, проте вони відіграли у цьому велетенську роль» [19]. Поза всякими сумнівами, в тому, що Європа зуміла врятуватися від страхіть тоталітаризму була величезна заслуга Джорджа Оруелла.

 

 

 

 

Розділ 4. Порівняння антиутопій «Прекрасний новий світ» Олдоса Хакслі та «1984» Джорджа Оруелла.

Світи цих антиутопій діаметрально протилежні по описуваних систем примусу - в світі Оруелла неправильне вираз обличчя вдома наодинці з собою може обернутися візитом в мінілюб (міністерство любові - аналог силової структури); в світі Хакслі ніхто не обмежить свободу, але євгенічні зміни (на етапі плода до народження) визначають роль і поведінку жорсткіше будь поліції. Тобто - в світі Оруелла ми бачимо еталонний тоталітаризм, перемогасуспільства покарань. А у Хакслі - веселу демократію, де примус не потрібно - для відхилення поведінки індивіда від заданих параметрів майже немає умов. Виходить, що в 1984 свобода обмежується зовні, а у Прекрасному світі Форда зсередини.

Роман Джорджа Оруелла - це книга-боротьба за людську особистість, за її права, за гідність, за свободу. Це сильне, емоційне прагнення до свободи. На відміну від аристократичного, стриманого Хакслі, письменник Оруелл, який служив в найбіднішої Бірмі і під час громадянської війни в Іспанії воював за республіканців, не може не переживати за свого героя, адже герой - символ хоч і безуспішною, але боротьби з несвободою. Хоча письменник симпатизував комуністам, але тоталітарна влада викликала в ньому огиду.

Антиутопичне суспільство Дж. Оруелла в романі «1984» пропонує прямі асоціації з радянським суспільством в сталінському варіанті. У «новому світі», Океанії, існує «міністерство правди» - «керівний мозок, риси політичну лінію, відповідно до якої одну частину минулого треба було зберегти, іншу фальсифікувати, а третю знищити без залишку». Міністерство достатку відповідає за економіку держави (зрозуміло, планову, а план завжди перевиконано), а міністерство світу - за військову справу. Але найстрашніше - міністерство любові: будівля без вікон, за кілометрами колючого дроту - місце, де вирішуються питання охорони громадського порядку. Вірніше, де катують, принижують і пригнічують людську волю.

Над усіма міністерствами варто Великий Брат - лідер Океанії і єдиної партії Ангсоцу. Невідомо, чи справжня він особистість чи є лише образом, створеним пропагандою. У романі він зустрічається тільки як зображення з плакатів: чоловік, 45 років, з пишними чорними вусами. В його образі неважко вгадати Сталіна.

Війна в цьому світі швидше навіть потрібна не для влади над іншими територіями, а для повного контролю всередині країни. А чи є ця війна насправді - теж питання. У місті розриваються бомби, гинуть люди, але ворога бачили тільки з екранів. Його ім'я Еммануель Голдстейн.

Він зрадник Океанії, зрадник Великого Брата і лідер ворожого держави Євразії: «Сухе єврейське обличчя в ореолі легкого сивого волосся, цапина борідка - розумне обличчя і разом з тим незрозуміло відразливе; і було щось сентиментальне в цьому довгому хрящуватому носі з окулярами, з'їхав майже на самий кінчик». Його прообраз також легко вгадати - Лев Троцький. Таким чином, відтворюється історичне протистояння Троцький – Сталін.

Оруелл всіляко відстоював останній бастіон свободи - здоровий глузд, то небагато що залишилося в світі, підлеглому диктатурі. Він відкрив особливу філософію тоталіторного ладу - двозначність, і придумав спеціальний юридичний термін – думкозлочин. А також її лінгвістичне оформлення - новояз. Без них царство диктатури звалилося б. Двозначність - здатність людини вірити в два протилежних переконання одночасно. Воно спрацьовує краще тортур і таборів, адже людей не знищують, а змушують змінити себе, своїх думок, своєї душі. Дводумці вірять в Великого брата і взагалі в будь-яку реальність, яку запропонують ідеологи: «двозначності значить, що людина може одночасно тримати в голові два абсолютно суперечливих поняття, і буде приймати їх обидва. Цей процес повинен бути свідомим, інакше він не пройде з потрібною точністю.

Оруелл включив в роман у формі додатку есе «Про новоязі», в якому пояснює базові принципи побудови мови. Новояз у Оруелла утворюється з англійської мови шляхом істотного скорочення і спрощення його словника і граматичних правил. Головне завдання такого мови - унеможливити опозиційний образ мислення або мови шляхом виключення слів або виразів, що описують поняття свободи, революції, протилежної точки зору, незгоди. Для цього спеціальні відділи внутрішньої партії ведуть безперервну роботу зі словником. Йде постійна ліквідація смислових відтінків і скорочення словника, з'являються численні абревіатури і складноскорочені слова. Якщо без слова можна обійтися, його обов'язково виключать, бо «так прекрасно знищувати слова».

У романі-антиутопії «Прекрасний новий світ» О. Хакслі все, що було досягнуто до Форда (нового Бога) - перекреслено. Цього не існує. У Оруелла в «1984» історія також нещадно знищувалася. Людині немає потреби знати помилки минулого, щоб будувати утопію. Також, слова «мати», «батько» стали синонімами нецензурні: «Господь наш Фрейд (Форд) перший розкрив згубні небезпеки сімейного життя ...». Саме сім'я, саме близьке оточення формує людину як особистість. Але її більше немає, тому мета досягнута і є клони.

У романі-антиутопії «Прекрасний новий світ» О. Хакслі: «Цю ціну нам доводиться платити за стабільність. Довелося вибирати між щастям і тим, що називали колись високим мистецтвом. Ми пожертвували високим мистецтвом. Ми науку тримаємо в шорах. Звичайно, істина від цього страждає. Але щастя процвітає. А дарма нічого не дається. За щастя доводиться платити» [20]. Шлях утопії Хакслі такий, що суспільство буде насильно щасливо, але не дізнається про це. Їх «щастя в пробірці» є непорушним.

Звертаю увагу, на те що особливою рисою роману «Прекрасний новий світ» є відсутність власного імені, яке б не відсилало читача до історії політики чи державотворення, науки чи мистецтва, тобто до історії культури в цілому, охоплюючи також період сучасності та майбутніх перспектив розвитку. Імена персонажів твору в їхній сукупності якраз утворюють той його надтекстуальний рівень, який дозволяє визначати як інтелектуальний роман-антиутопію.

Ім' я в романі О. Хакслі виконує подвійну функцію: воно є вузловою точкою породження інтелектуального шару роману, який утворюється перетинанням і нашаруванням семантичних полів імен персонажів на фабульному рівні; воно виконує роль стиків між двома світами - вигаданим світом, сконструйованим автором, і світом дійсним (який також слід вважати авторським розумовим конструктом, авторською репрезентацією культури), (тобто стиків між текстом і позатекстовою реальністю.

Розкодування імен вимагає від дослідника (так само, як і від звичайного читача) інтелектуального зусилля і знання з різних сфер культури. Більшість імен викликають певні смислові асоціації, і всі вони є одним зі свідоцтв відкритості роману, якщо її, за У. Еко розуміти як неминучий елемент художньої інтерпретації. Такий твір залишається невичерпним, оскільки "в ньому впорядкований світ, заснований на всесвітньо визнаних законах, витісняється світом, заснованим на двозначності, - у негативному сенсі відсутності центрів орієнтації, і в позитивному сенсі, тому що ставляться під сумнів цінності і догми" [21].

Не можу не привести приклад описаної Хакслі моделі управління, яка використовуються у наш час. Це насамперед КНДР. Так, відповідно до нової конституції, Північна Корея є соціалістичною державою, що представляє інтереси всього корейського народу. Кримінальні покарання можуть бути суворими; однією з основних функцій системи є захист влади режиму. Через недостатню кількість інформації щодо того, що ж насправді відбувається всередині країни, правдивість інформації про рівність корейського народу перед законом знаходиться під питанням. У будь-якому випадку, Північна Корея відома своїм тяжким становищем в області прав людини і регулярно затримує тисячі дисидентів без суду. За даними Державного департаменту США доповіді про практику в області прав людини, уряд Північної Кореї часто карає сім'ю злочинця разом із злочинцем.

Судова система не практикує судового перегляду справ. Сили безпеки країни так часто втручаються в діяльність судової системи, що висновок більшості юридичних справ є вирішеним; експерти за межами Північної Кореї і численних перебіжчиків підтверджують, що це є широко поширеною проблемою. Дім Свобод заявляє, що «Північна Корея не має незалежної судової системи і не визнає індивідуальні права. До нас надходять повідомлення про незаконні затримання,«зникнення», і позасудові вбивства, які не є чимось незвичним, тортури, що є широко розповсюдженими та жорстокими».

На мою думку, проаналізувавши дві антиутопії, можна дійти висновку, що роман Оруелла на відміну від роману Хакслі сильніше політизований. Це пов'язано, перш за все, з різними методами придушення свободи. У Хакслі - клонування, спрощення людини в ім'я бездумного щастя. А у Оруелла - тоталітаризм, придушення особистості фізично і морально.

Саме двозначність призводить Вінстона Сміта, головного героя твору, до відомого висновку: «Свобода - це можливість сказати, що двічі два - чотири. Якщо дозволено це». У жителів світу 1984 немає ні історії, яку коригують, ні об'єктивної реальності, залишається лише здоровий глузд. Наскільки жахливо суспільство, де кожного під тортурами змушують не тільки сказати, але і відчути, що двічі два - це стільки, скільки скаже Великий Брат, ми, напевно, можемо зрозуміти. Але яке відмовитися від вільної думки? З давніх часів людина розвивала поняття свободи: від деспотизму або від церкви - неважливо. Як замислюватися про свободу, коли саме поняття стерто з словників?

Таким чином, Оруелл в романі показує нездійсненність припущення, що демократія може існувати в суспільстві, що готується до ядерної війни, і показує це образно і переконливо.

А для світу Форда (Хакслі) примус - це кастова біологічна система - якщо людині на замовлення з підприємства судилося народитися не «альфою» а «епсілон», то його спотворюють на етапі інкубації (основна маса людей для виробничих потреб інкубується і клонується на пренатальному етапі). При цьому людина народжується зі зниженими розумовими і фізичними здібностями, і суспільство вимагає від нього постійного прийому наркотиків для коригування поведінки. «Християнство без сліз - ось, що таке сома». І всі задоволені, всі прекрасно уживаються з фактом, що природні емоції цинічно підміняються хімічним кайфом. Ще є чудова система навчання уві сні, коли критичне сприйняття дійсності відключено. Також ці системи по-різному ламають прагнення у свободі своїх мешканців.

Для нового світу це –«Людина вірить у що-небудь, тому що його поставили в умови для віри в це що-небудь». Зовнішні умови визначають формування особистості, згідно з цими умовами свобода неможлива взагалі. Інститут сім'ї як мікросоціуму, який протиставляється соціуму великим і ворожого, знищений.

Світ Ангсоцу: «Хто контролює минуле, контролює майбутнє, хто контролює сьогодення, контролює минуле». Людей змушують вірити в те, що завгодно владі за допомогою переписування історії (на ходу), і спеціальної мови, яка покликана прибрати з мислення категорію свободи: «Війна це світ, свобода це рабство, незнання це сила». У жителів роману Оруелла цей вислів не викликає не тільки відторгнення, але і внутрішніх протиріч.

Щодо порівняння військової справи, то у світі Ангсоцу війна між 3 наддержавами, схожими один на одного, як дві краплі води, - це нормальний стан, воно знищує зайвий продуктивний потенціал для того, щоб запобігти зростанню добробуту населення. Тобто, фактор, що лімітує - рівень добробуту. Влада насаджується заради влади.

Для світу Форда фактор, що лімітує - кількість населення, чисельність якого підтримується на виключно оптимальному рівні, який дозволяє оптимально витрачати ресурси. А оптимальний витрата ресурсів робить війну безглуздим заняттям. Влада займається лише координацією. Але ще більш жахливими методами, ніж в «1984».

При цьому «Прекрасний новий світ» найнеймовірніший з точки зору політики: тоталітарні режими не існують довго, та й пропаганда тоталітарної ідеології себе дискредитувала після Гітлера, а от суспільство, де по-своєму гарантовано щасливий кожен, може наступити легко і непомітно. Треба тільки довести демократичні інститути до повної деградації і максимального зловживання владою тими, хто закріпить свою владу на біологічному рівні за допомогою не прямої спадщини, але справжнього розшарування видів.

Отже, з вищевикладеного випливає, що жахи описувані Оруеллом, і дуже натуральне страждання героя привчають критично розглядати абсолютно все, і набагато більш чутливо ставитися до думок інших, а Хакслі пише в стилі більш цинічної іронії, що неможливо не перейнятися його саркастичним ставленням до життя.

Наприклад, у світі Оруелла людей контролюють за допомогою терору, якщо не рахувати «пролеїжі» у вигляді пісень, створених механічним версифікатором (сучасна попса). У світі Хакслі їх контролюють передусім за допомогою задоволення. У нинішній реальності майже у кожного є свій наркотик сома, який призначений відволікати та спотворювати реальність. У Оруелла книжки й ідеї забороняють – у Хакслі просто забивають інформаційним шумом (аналоги гороскопів, телеперадачі  («Екстрасенси», «Міняю жінку») пліток про поп-зірок, форумів-чатів-блогів, замість дій, тощо). У Хакслі люди розбиті на різні класи (генетично) – альба, бета, гамма, дельта. І кожен вірить, що його становище найкраще. А якщо виникають проблеми – дають іще наркотику, а поліція використовує замість сльозогінного газу його та динаміки, з яких лунають гасла любові та спокою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки.

Отже, проаналізувавши антиутопії «О прекрасний новий світ» О. Хакслі та «1984» Д. Оруелла можна зробити висновок, що ці романи мають багато спільних рис, а саме: наявність героїв, які вирішують боротися з режимом, які не сприймають тоталітаризм, які не хочуть і не можуть жити в таких світах; акамуляція в головних героях «внутрішньої свободи» шляхом привнесення в їх світ любові, співчуття, мислення. Тобто тільки таким чином можна не стати частиною того страхітливого суспільного устрою, представленого нам Хакслі і Оруеллом.

Крім того, дані антиутопії вигідно відрізняються від інших антиутопій в наш час передусім своєю багатоплановістю. Тут не одна або кілька ідей, а цілі світи в собі, описані дуже реалістично. Це два різних світи – і кожен з них порівнюють із сучасністю. В кожному є багато схожого на сьогодення.

Вважаю, що з найсильніших думок у Оруелла – із книги-в-книзі від головного ворога народу Гольдстайна (ідеї, дуже схожі на ідеї Троцького, до речі). Є вищий клас, є середній, і є нижчий. Боротьба – це боротьба середнього з вищим, а нижчий клас залучають, змушуючи вірити, що середній бореться не за свої інтереси, а за інтереси нижчого класу. І в результаті середній міняється з вищим – а для нижчого все залишається, як було.

Також, у роботі впереше здійснено порівняння цих двох романів-антиутопій між собою, а також ретельно досліджено вплив даних антиутопій на сучасність.

Таким чином, актуальність досліджуваної в роботі проблематики знову і знову доводиться існючими в сучасному світі диктаторськими режимами особисто-авторитарного, ідеологічно-тоталітарного чи релегійно-єкстріміського типу (Північна Корея, Ірак за часів Садама Хусейна, Куба, Вьєтнам, ІДІЛ). Досліджувані в роботі і порівнювані між собою твори очевидно носять повсякчасний характер, і враховуючи їх футурологічність будуть залишатися актуальними в подальшому.

 

Список використаних джерел.

1. Блум Г. Західний канон : книги на тлі епох / Гарольд Блум. – К. : Факт, 2007. – 720 с.

2. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі [Електронний ресурс] / Соломія Павличко. – Режим доступу : http://www. ex.ua/9097691.

3. Бернадська Н. Теорія роману як жанру в українському літературознавстві : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філол. наук : спец. 10.01.06 «Теорія літератури» / Н. Бернадська. – К., 2005. – 36 с.

4. Копыстянская Н. Понятие «жанр» в его устойчивости и изменчивости / Н. Копыстянская // Контекст : 1986. – М. : Наука, 1987. – С. 178–204.

5. Browning W. Toward a Set of Standards for Antiutopian Fiction / W. Browning // Cithara. – 1970. – № 10. – Р. 18–32.

6. Жаданов Ю.А. Роман Джорджа Оруелла «1984» у контексті антиутопії першої половини XX століття: Автореф. дис... канд. філол. наук. – Дніпропетровськ, 1999. – 18 с.

7. Кучер В. Поетика роману-антиутопії в рецепції сучасного літературознавства [Електронний ресурс] / В. Кучер. – Режим доступу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN =UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Nznuoaf_2013_36_57.pdf.

8. Оруэлл Д. 1984 [Електронний ресурс] / Джордж Оруэлл. – Режим доступу: http://lib.ru/ORWELL/r1984.txt.

9. Хаксли О. О дивный новый мир [Электронный ресурс] / Олдос Хаксли. – Режим доступа : http://lib.ru/INOFANT/HAKSLI/mir.txt_with-bigpictures.html.

10. Жаданов Ю.А. Антиутопия второй половины ХХ века: творческий поиск нових перспектив жанра // Вісник СевНТУ. Вип. 102: Філологія: зб. наук. пр. – Севастополь : Вид-во СевНТУ, 2010. – С. 26 – 31.

11. Борисенко Ю.А. Риторика власти и поэтика любви в романахантиутопиях первой половины XX века (Дж. Оруэлл, О. Хаксли, Е. Замятин): автореф. дисс. канд. филол. наук. 10.01.05 / Ю.А. Борисенко. – Ижевск, 2004. – 20 с.

12. Гальцева Р., Роднянская И. Помеха – человек: Опыт века в зеркале антиутопий // Новый мир. – 1988. – №12. – С.217-230.

13. Роман-антиутопія в контексті світової літератури [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zarlit.com/info/history_novitna/28.html.

14. Шахова К.О. Англійська художня антиутопія у світовому контексті / К. О. Шахова. – К.: Либідь, 1993. – С. 44 – 71.

15. Чаликова В. А. Комментарии к роману Дж. Оруэлла «1984» [Електронний ресурс]/Режим доступу: http://krotov.info/libr_min/15_o/ orv/el_356.html

16. Радзиховский Л.А. Почему мыне дошли до «1984» года? //Философские науки. – № 12. – 1990. – С. 71 – 81.

17. Савченко З. В. Джордж Оруелл «1984»: вплив світоглядних пріоритетів автора на вирішення основних проблем роману. – Зарубіжна література. –2006. – № 2 – С. 4 – 6.

18. Таратута С. Л. Антиутопия Дж. Оруэлла / С. Л. Таратута // Всесвітня література та культура. – 2006. – № 12. – С. 29 – 31.

19. «Big Brother is watching you» до ювілею Дж. Орвелла. – Всесвіт, 2003. – № 9–10. – С. 172 – 173.

20. Шахова К.О. Англійська художня антиутопія у світовому контексті / К. О. Шахова. – К.: Либідь, 1993. – С. 44 – 71.

21. Еко, Умберто. Роль читача. Дослідження з семіотики текстів ; [пер. З англ. М. Гірняк]. - Львів: Літопис, 2004. - 384 с.