Наукова робота з теми "СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ І ЇХ ВИКОРИСТАННЯ НА УРОКАХ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ"

 

СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ НАВЧАННЯ І ЇХ ВИКОРИСТАННЯ НА УРОКАХ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ У ШКОЛІ…………………5

1.     Традиційні технології навчання……………………………………………….….5
2.     Сучасні технології навчання……………………………………………………...12

РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ………………………………………………………….20

   2.1 Застосування сучасних інноваційних технологій навчання на уроках російської мови……………………………………………………………………………………….20

   2.2 Використання сучасних технологій на уроках зарубіжної літератури……….....29

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………..35

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………….....37

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

У сучасному світі освіта є соціальною і духовною опорою життєдіяльності людей. Для сучасного суспільства впровадження інноваційних технологій в освітній процес має не стільки теоретичне, скільки практичне значення, оскільки в умовах глобалізації воно стосується його історичного розвитку та перспектив, які пов’язані з так званими «високими технологіями».

Інноваційна діяльність є специфічною і досить складною, потребує особливих знань, навичок, здібностей. Впровадження інновацій неможливе без педагога-дослідника, який володіє системним мисленням, розвиненою здатністю до творчості, сформованою й усвідомленою готовністю до інновацій.

На думку Є. С. Полата, завдання вчителя полягає в тому, щоб створити умови практичного оволодіння мовою для кожного учня, вибрати такі методи навчання, що дозволили б кожному учню виявити свою активність, свою творчість [26, с. 76].Завдання вчителя - активізувати пізнавальну діяльність учня в процесі навчання української мови. Сучасні педагогічні технології, такі, як навчання в співробітництві, проектна методика, використання нових інформаційних технологій, Інтернет - ресурсів допомагають реалізувати особистісно-орієнтований підхід у навчанні, забезпечують індивідуалізацію і диференціацію навчання з урахуванням здібностей дітей, їхнього рівня навченості, схильностей тощо.

На сучасному етапі модернізація навчально-виховного процесу покликана сприяти формуванню та розвитку творчої особистості, яка спроможна повноцінно реалізуватися в житті. Для цього їй потрібні певні навички: думати, розуміти сутність речей, аналізувати, осмислювати ідеї, шукати потрібну інформацію, тлумачити її, застосовувати за певних умов.

Уроки мови та літератури – це напружена, науково організована й результативна праця всіх учнів у співтворчості з учителем, яка розвиває творчі здібності учнів; сприяє здобуванню знань учнями самостійною роботою думки; диференціює та індивідуалізує процес навчання; стимулює роботу з додатковою літературою; розвиває аналітичне мислення, вміння робити узагальнення; формує в учнів навички самооцінки та самоконтролю своєї навчальної діяльності.

Об’єкт курсової роботи: дидактичні аспекти використання інноваційних технологій у вивченні російської мови та зарубіжної літератури .

Предмет дослідження: процес вивчення російської мови та зарубіжної літератури у старших класах з використанням сучасних технологій.

Мета дослідження: розкриття сутності використання сучасних технологій у вивченні російської мови та зарубіжної літератури.

Відповідно до мети визначено основні завдання дослідження:

1) розкрити суть традиційних і сучасних технологій навчання;

2) визначити доцільність використання сучасних технологій під час навчання;

3) дослідити можливості застосування інноваційних технологій під час уроків російської мови;

4) розглянути аспекти використання сучасних технологій на уроках зарубіжної літератури.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТЕХНОЛОГІЙ НАВЧАННЯ У ШКОЛІ

 

1.               Традиційні технології навчання

У різні епохи формувалися певні погляди на завдання і характер навчання, що визначали специфічний для кожного суспільства, конкретних умов його життя навчальний процес, тенденції у теорії та практиці навчання. Від догматичної технології навчання, яка сформувалася у середні віки, подальший розвиток виробництва і суспільний прогрес зумовили перехід до пояснювального навчання та інших, більш ефективних технологій.

Пояснювально-ілюстративне навчання є такою технологією навчання, при якій пізнавальна діяльність має репродуктивний характер: учитель (викладач) передає учням, студентам «готові» знання, використовуючи пояснення, доведення із застосуванням різноманітних ілюстрацій. Це унаочнює характер їх сприймання, сприяє свідомому запам’ятовуванню. Дана технологія орієнтує на репродуктивне відтворення знань (переказ їх своїми словами), а також практичне застосування знань за зразком чи готовою інструкцією.

Як правило, пояснювально-ілюстративне навчання охоплює такі етапи:

- сприйняття навчальної інформації, у процесі якого здійснюється її узагальнення, засвоєння понять, законів, теорій;

- практичні вправи, що забезпечують поглиблення знань, закріплення їх та формування умінь і навичок, застосування їх у нових ситуаціях;

- контроль і самоконтроль ефективності засвоєння знань, умінь і навичок;

-повторення вивченого.

Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує швидке міцне засвоєння навчальної інформації й оволодіння способами практичної діяльності. Його використовують, коли зміст навчального матеріалу має переважно інформативний характер, є описом способів практичних дій і надто складний для того, щоб учні здійснювали самостійний пошук знань. Воно доречне й тоді, коли учні не мають опорних знань для вирішення проблемних ситуацій. Колективний характер засвоєння знань дає змогу виявити типові помилки й орієнтує на їх усунення.

Однак пояснювально-ілюстративне навчання не передбачає самостійного пошуку знань, не формує творчого мислення та здатності самостійно вирішувати пізнавальні проблеми. Тому не менш активно використовуються й інші види навчання[27, с. 34-35].

Проблемне навчання є одним із видів розвиваючого навчання, істотною рисою якого є здатність формувати творче мислення особистості та прищеплювати навички наукового пошуку.

Проблема (гр. problema – задача, утруднення) – складне теоретичне або практичне завдання, що потребує вивчення, дослідження й вирішення.

Такий вид навчання передбачає послідовні й цілеспрямовані пізнавальні завдання, які учні виконують під керівництвом учителя, активно засвоюючи нові знання. Однак використання теоретичних та експериментальних завдань ще не робить навчання проблемним. Усе залежить від того, чи зможе вчитель надати їм проблемного характеру і поєднувати проблемний підхід з іншими методичними прийомами. Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно потребує роздумів, викликає пізнавальний інтерес, спирається на попередній досвід і знання за принципом апперцепції – залежності сприймання від попереднього досвіду, знань, інтересів, потреб людини, включення нових відомостей до існуючої системи знань і уявлень.

Важливим компонентом проблемного навчання є проблемна ситуація – ситуація, для вирішення якої учень  або колектив мають знайти й застосувати нові для себе знання чи способи дій.

Проблемні ситуації створюють різними шляхами:

• зіткненням учнів, студентів із явищами, фактами, які потребують теоретичного обґрунтування;

- використанням навчальних і життєвих ситуацій;

- постановкою дослідницьких завдань;

- спонуканням до аналізу звичних фактів і явищ та ін.

Процес проблемного навчання охоплює такі етапи: створення проблемної ситуації; аналіз і формулювання проблеми; висунення гіпотези; перевірка найважливіших гіпотез. На практиці існують різні варіанти поєднання цих етапів, які утворюють відповідні види проблемного викладу.

Один із них передбачає, що вчитель, створивши проблемну ситуацію, повідомляє готові висновки науки, не розкриваючи способів її вирішення. Це стимулює активність учнів. Однак така активність не формує навичок вирішення проблеми, оскільки не передбачає самостійної діяльності. Отже, у цьому разі проблемний виклад знань є, по суті, демонструванням еталонів проблемного мислення[27, с. 36-37].

Наступний вид проблемного викладу полягає в тому, що, створюючи проблемну ситуацію, вчитель дає учням фактичний матеріал для аналізу, порівняння, зіставлення й розкриває логіку вирішення проблеми в історії науки. Він показує, як учені здобували нові знання, сам формулює проблему, вказує напрям пошуку шляхів її вирішення. Такий метод називають частково-пошуковим (евристичним).

Ще один вид проблемного викладу передбачає створення учням умов для самостійного формулювання проблеми, пошуку шляхів її вирішення через висунення гіпотез, знаходження варіантів доведення і перевірки їх правильності. Це вимагає дослідницької діяльності, розвиває їх пізнавальну активність та самостійність.

Отже, проблемне навчання сприяє розвитку розумових сил учнів, студентів, їх активності, самостійності, творчого мислення. Воно забезпечує міцне засвоєння знань, робить навчальну діяльність захоплюючою, оскільки вчить долати труднощі. Разом із тим проблемне навчання вимагає багато часу на вивчення навчального матеріалу, а тому є недостатньо ефективним щодо формування практичних умінь і навичок.

Програмоване навчання є різновидом репродуктивного підходу до навчання, передбачає використання спеціальних програм управління процесом засвоєння знань, умінь та навичок. Під час програмованого навчання навчальний матеріал подають невеликими частинами, що легко засвоюються. їх називають кроки (порції, фрагменти) інформації. Засвоєння кожної порції інформації можливе завдяки поділу пізнавальної діяльності учнів, студентів на елементарні дії. Кожну таку дію можна перевірити, використовуючи опитування.

До характерних рис програмованого навчання належать:

- поділ навчального матеріалу на кроки;

- настанови щодо послідовності виконання дій, необхідних для засвоєння кожної частини;

- перевірка засвоєння кожного кроку та інформування учня, студента про ступінь правильності його відповіді.

Підготовлений таким чином навчальний матеріал може бути оформлений як підручник, інші друковані посібники (безмашинне програмоване навчання) або як машинна програма (машинне програмоване навчання).

Матеріал підручника оформляють як лінійну або розгалужену систему.

За лінійної системи передбачається поділ навчальної інформації на малі порції, кожна з яких розрахована на активне реагування учня, а програма містить підказки, натяки або вказівки, які полегшують пошук правильної відповіді. За будь-якої відповіді можна дізнатися, правильна вона чи ні. За неправильної відповіді необхідно знайти правильну або перейти до іншої порції. Лінійна програма унеможливлює помилки і приносить задоволення від успіхів. Усі засвоюють той самий навчальний матеріал, але в різному темпі.

У підручниках, побудованих на основі розгалуженої системи, матеріал також поділений на порції. У кожній порції учневі, студентові повідомляється інформація, а відтак пропонується завдання. Відмінність розгалуженої системи від лінійної в тому, що в ній до кожного завдання дано кілька відповідей, а після засвоєння порції інформації треба вибрати правильну відповідь із кількох запропонованих. Якщо відповідь правильна, можна переходити до засвоєння нової порції. Коли ж її вибрано неправильно, необхідно засвоїти частину інформації, яка пов'язана з допущеною помилкою. Такий підручник не дає змоги просуватися далі, не виконавши завдання правильно. Тут головну увагу приділено не запобіганню помилкам, а їх роз'ясненню та контролю за засвоєнням матеріалу.

Розгалужена система програмування передбачає вищий ступінь індивідуалізації, ніж лінійна. Обираючи певну гілку, учень ніби сам встановлює для себе швидкість вивчення. Легко засвоюючи матеріал і правильно відповідаючи на всі запитання, він може йти найкоротшим шляхом, витрачаючи на вивчення розділу чи теми мінімум часу. Якщо матеріал дається нелегко, часто виникає потреба в роз’ясненнях, то навчання забирає значно більше часу.

Позитивним у програмованому навчанні є те, що в навчальному матеріалі наголошується на головному, істотному. Крім того, забезпечується оперативний контроль за процесом засвоєння знань. Логічна послідовність у засвоєнні знань дає змогу учневі працювати в оптимальному темпі й здійснювати самоконтроль, а вчителю – індивідуалізувати навчання. Водночас програмоване навчання інколи зводить роль учителя до ролі інструктора, а також збіднює можливості для творчого розвитку учнів.

Наявність різних типів навчальних закладів дає змогу враховувати в навчально-виховному процесі типові індивідуальні особливості людей, які в них навчаються. Так, навчання у школах музичних, художніх, з поглибленим вивченням іноземних мов орієнтує учнів на майбутню професію. Заняття в класах або школах із поглибленим вивченням математики, фізики, хімії та інших предметів розвиває інтереси, нахили і здібності учнів. Для навчання дітей, які мають певні фізичні вади, створені спеціальні школи. Кожен вид диференціювання має свій зміст і методику навчання. Такі ж особливості характерні й для вищої школи.

Диференційоване навчання в загальноосвітній школі – спеціально організована навчально-пізнавальна діяльність, яка враховує вікові та індивідуальні особливості учнів, їхній життєвий досвід і спрямована на оптимальний фізичний, духовний та психічний розвиток, засвоєння необхідного обсягу знань, практичних умінь та навичок, передбачених навчальними програмами. У практичній діяльності вчителя воно може виражатися в тому, що всі учні отримують завдання однакової складності, але слабшим під час їх виконання надають індивідуальну допомогу. Таким учням можна запропонувати і легші, посильні для них завдання. Інколи дітям дають прості завдання, згодом їх ускладнюють додатковими, які вони виконують відповідно до своїх можливостей. Загалом диференціювати завдання можна за змістом, за кількістю завдань, за ступенем їх складності, за ступенем самостійності виконання.

Ефективніше диференційоване навчання здійснюється під час поділу класу на групи. Залежно від рівня навчальних можливостей дітей можна умовно поділити на такі групи:

а) учні з дуже високими навчальними можливостями – здатні швидко засвоювати матеріал і виконувати завдання, з цікавістю самостійно працювати, потребують завдань підвищеної складності;

б) учні з високим рівнем навчальних можливостей – мають міцні знання, навички самостійної роботи, не поступаються першій групі в засвоєнні матеріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо їм не властива висока працездатність, потребують коригування і періодичного контролювання їхньої роботи;

в) учні із середніми навчальними можливостями – здатні нормально вчитися, деяким притаманна висока виучуваність за низької навчальної працездатності, іншим – середня виучуваність за середньої працездатності, потребують оперативної підтримки й допомоги педагога;

г) учні з низькими навчальними можливостями – мають низький рівень виучуваності або навчальної працездатності, потребують спеціального підходу педагога.

Для диференційованого навчання організовують тимчасові групи кількістю 4–6 учнів. Група може бути гомогенною (однорідною) – складатися з учнів, що мають однаковий рівень навчальних можливостей, або гетерогенною (змішаною). Найефективнішою щодо взаємонавчання є група змішана, але продуктивність її роботи низька. Комплектацію групи можна змінювати залежно від поставленої мети.

Структура уроку, на якому здійснюють диференційоване навчання, передбачає таку послідовність елементів:

- підготовка учнів до заняття;

- постановка вчителем завдання й усвідомлення його учнями;

- попередні роздуми, дискусія про шляхи виконання завдання;

- виконання завдання;

- оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності.

Під час такого заняття педагог має домогтися усвідомлення кожним членом групи поставлених завдань і шляхів їх виконання; забезпечити можливість активної навчально-пізнавальної діяльності всіх членів групи, зокрема тих, хто має слабші навчальні можливості; здійснювати індивідуальний підхід при оцінюванні результатів роботи.

Диференційоване навчання вимагає ґрунтовної підготовки педагога. Так, йому необхідно знати індивідуальні особливості учнів, студентів, щоб розподілити їх за групами. Він має спланувати всі деталі заняття: сформулювати основні й додаткові запитання, визначити час на їх виконання, продумати систему оперативного контролю, підготувати необхідні дидактичні матеріали і підібрати консультантів. Слід також подумати, як поєднувати індивідуальну, групову і фронтальну роботу.

Позитивним у диференційованому навчанні є те, що воно дає змогу ставити навчальні завдання, які передбачають пошук, створює передумови для виконання комплексних розумових дій (поєднання аналізу і синтезу, порівняння і класифікація тощо); навчальні завдання члени групи виконують у процесі спілкування, що сприяє вихованню колективізму, формуванню комунікативних якостей, поділу праці між членами групи; педагог здійснює керівництво навчальним процесом опосередковано через кращих учнів, студентів.

В організації диференційованого навчання бувають і певні труднощі: складність розподілу учнів, студентів на групи за рівнем їх навчальних можливостей; значні затрати часу на розроблення диференційованих завдань і їх перевірку; можливі утруднення в підтриманні порядку і дисципліни в навчальному приміщенні[24, с. 55-58].

Уміння педагога застосовувати різні технології навчання дає йому змогу творчо підходити до організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, студентів, обираючи в конкретних умовах саме ту технологію навчання, яка найкраще забезпечить засвоєння знань, формування умінь і навичок за мінімальних затрат зусиль і часу.

 

 

1.2. Сучасні технології навчання

Одним зі стратегічних завдань реформування освіти в Україні є формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного і морального здоров'я. Це вимагає розроблення і наукового обґрунтування змісту і методики організації навчально-виховного процесу. Тому сучасна педагогічна наука і практика зосередили увагу на пошуку таких технологій навчання, які б забезпечували всебічний розвиток особистості школяра, сприяли його самовираженню. Наслідком таких пошуків є нові технології навчання.

Особистісно-орієнтоване навчання зосереджене на особистості дитини, розвитку її самобутності, самоцінності. Мета його полягає в сприянні становленню індивідуальності, культурної ідентифікації дитини, її соціалізації, життєвому самовизначенню.

Головними завданнями особистісно-орієнтованої технології є розвиток пізнавальних здібностей кожної дитини, максимальний вияв, задіяння, збагачення її індивідуального (суб'єктивного) досвіду, допомога особистості пізнати себе, самовизначитися та самореалізуватися, формування в неї культури життєдіяльності, яка є передумовою продуктивної організації повсякденного життя, поведінки.

Особистісно-орієнтована технологія навчання має відповідати таким вимогам:

- здатність навчального матеріалу забезпечувати виявлення суб'єктивного досвіду учня, передусім досвіду попереднього навчання;

- спрямованість викладу матеріалу в підручнику (вчителем) не тільки на розширення обсягу знань, структурування, інтегрування, узагальнення предметного змісту, а й на постійне перетворення набутого суб'єктивного досвіду кожного учня;

- сприяння у процесі навчання узгодженню суб'єктивного досвіду учнів з науковим змістом здобутих знань;

- стимулювання самооцінної освітньої діяльності учнів, зміст і форми якої повинні забезпечувати можливість для самоосвіти, саморозвитку, самовираження у процесі оволодіння знаннями;

-    можливість учня самостійно обирати зміст навчального матеріалу, вид і форму виконання завдань тощо;

-  виявлення й оцінювання способів навчальної роботи, якими самостійно, стійко і продуктивно послуговується учень;

-   здійснення контролю й оцінювання не тільки результатів, а й процесу учіння;

-   забезпечення в освітньому процесі організації, реалізації, оцінки і самооцінки учіння як суб'єктивної діяльності.

Складовими особистісно-орієнтованої технології навчання є особистісно-орієнтовані ситуації. Опинившись у такій ситуації, дитина повинна пристосувати її до своїх інтересів, вибудувати образ чи модель своєї поведінки, виявити у ній творчий момент, дати критичну оцінку. Для цього недостатньо наявних знань, потрібні пізнавальні пошуки.

Особистісно-орієнтована технологія навчання відрізняється від традиційної психолого-педагогічними підходами до підготовки учнів. Застосування особистісно-орієнтованої технології спонукає учня бути активним співрозмовником, суб'єктом навчально-виховної діяльності та продуктивної праці[24, с. 233].

Групова організація навчання забезпечує можливості для співпраці, налагодження міжособистісних стосунків, спільного пізнання навколишнього світу. Реалізується вона в малих групах учнів, об'єднаних загальною навчальною метою, і ґрунтується на опосередкованому керівництві вчителем і співпраці його з учнями.

У процесі групової навчальної діяльності вчитель має змогу керувати роботою кожного учня опосередковано, через завдання, які він пропонує групі. Стосунки між педагогом і учнями мають характер співпраці, оскільки він, відповідаючи на запитання учнів, безпосередньо втручається в роботу груп. Під час групової діяльності учні спілкуються між собою, допомагають один одному, співпрацюють.

Застосування технології групової навчальної діяльності сприяє активізації й результативності навчання учнів; вихованню гуманних стосунків між ними, самостійності; формуванню уміння доводити і відстоювати свою точку зору, прислухатися до думки товаришів; культурі ведення діалогу; відповідальності за результати своєї праці. Навчання в групі розвиває в учнів організаторські якості: вони вчаться розподіляти обов'язки, вирішують конфлікти, які виникають у процесі спільної діяльності.

Під час групової навчальної діяльності учні виконують значно більший обсяг роботи, ніж за використання інших технологій. Підвищується результативність засвоєння ними знань і формування вмінь, розвиваються вміння співпрацювати, мотивація до навчання, пізнавальні навички (планування, рефлексія, самоконтроль, взаємоконтроль).

Основою цієї технології є ідея про розвиток дитини як суб'єкта особистої діяльності. Тому головна мета навчання полягає у забезпеченні розвитку пізнавальних можливостей школяра. Зміст, принципи, методи і прийоми розвивального навчання спрямовані на ефективний розвиток пізнавальних можливостей школярів (сприймання, мислення, пам'яті, уяви тощо). Воно можливе за такої організації навчального процесу, коли учні самостійно або з допомогою вчителя осмислюють матеріал, запам'ятовують, творчо застосовують його в нестандартних умовах. Важливим компонентом навчальної діяльності за використання ці технології є навчальне завдання. Учень повинен знати мету завдання, за допомогою яких дій та за яких умов потрібно виконувати його, які засоби необхідно використовувати при цьому.

Технологію розвивального навчання можна реалізувати, використовуючи такі типи уроків:

1) уроки, основою яких є виконання навчального завдання. їх структура складається з таких компонентів: оцінювання можливостей учня; створення ситуації успіху через особистісну мотивацію; постановка практичного завдання, яке може виконати кожен учень; аналіз способу дії, обговорення зробленого. На таких уроках навчальне завдання виникає лише наприкінці заняття;

2) уроки моделювання. Сформульоване завдання на попередньому уроці є моделлю, що вимагає нових дій, які дитина повинна обрати;

3) уроки контролю. Передбачають усвідомлення учнями ролі перевірки й оцінювання знань для піднесення якості їх навчально-пізнавальної роботи;

4) уроки оцінювання дій. Урок спонукає учнів сумлінно виконувати свої навчальні завдання, сприяє виробленню в них уміння аналізувати свою роботу, критично оцінювати її результати, виховує почуття обов'язку і відповідальності.

Для ефективного здійснення розвивального навчання учитель повинен подолати межі навчальної програми, дати учневі змогу займатися тими видами діяльності, що викликають у нього найбільший інтерес, самостійно визначити інтенсивність та обсяг своєї діяльності. Він може допомагати учневі сформулювати завдання, оволодіти необхідними методами і навичками його виконання, на початку роботи з класом проаналізувати рівень засвоєння учнями предмета, визначити типи завдань для різних груп учнів.

Ефективність розвивального навчання підвищується за умови використання на уроці проблемного викладу навчального матеріалу, частково-пошукового і дослідницького методів навчання. Сприяє розвиткові учнів і застосування різних видів самостійної роботи (робота із книжкою, приладами, виконання письмових вправ, написання творів, розв'язування задач, спостереження тощо).

До реалізації технології розвивального навчання вчителю важливо враховувати особливості розвитку пізнавальної сфери учнів різного віку, зацікавити їх навчальним предметом, формувати в них мотиви навчально-пізнавальної діяльності, культуру розумової праці, вміння самостійно регулювати свою розумову діяльність.

Творчою особистістю є індивід, який має високий рівень знань, потяг до нового, оригінального, вміє відкинути звичайне, шаблонне. їй притаманні творчі здібності, які є умовою творчої діяльності.

Технологія формування творчої особистості вимагає дотримання вчителем таких принципів:

- принцип розвитку, який передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів;

- принцип самодіяльності, за якого учні відчувають себе співучасниками навчального процесу;

-  принцип самоорганізації, який передбачає самостійну зосередженість учня на вирішенні навчального завдання.

Під час реалізації цієї технології важливо регламентувати діяльність учня, впроваджувати в процес навчання елементи творчості (комбінування, аналогізування, універсалізацію, випадкові видозміни). Інтерес учнів до творчої діяльності можна викликати шляхом підбору творчих завдань, використання ігрових моментів тощо. Для виконання навчального чи навчально-творчого завдання необхідно проаналізувати суть завдання, з’ясувати, які дані потрібні для його розв'язання, спланувати алгоритм цього процесу, реалізувати запланований шлях розв'язання, перевірити отриманий результат.

Використання технології формування творчої особистості дає змогу кожному учневі працювати самостійно, опановувати узагальнені прийоми розумової діяльності, розвивати свої творчі здібності. Організувати цю технологію може тільки вчитель, який постійно перебуває у творчому пошуку, впроваджує нові методики навчання, розробляє нестандартні прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів.

Використання у навчальній діяльності дослідницьких прийомів та методів сприяє глибокому засвоєнню учнями знань, суб'єктивному відкриттю для себе нових знань на основі вже наявних, формуванню умінь та навичок, інтересу до пізнавальної, творчої діяльності. У процесі дослідження учні здійснюють самостійний пошук, на основі якого встановлюють зв'язки між предметами, явищами, процесами об'єктивної дійсності, роблять висновки, пізнають закономірності.

Суть технології навчання як дослідження полягає в забезпеченні освітньої підготовки, виховання учнів, цілеспрямованого формування їхніх особистісних якостей в умовах здійснення систематичних навчальних досліджень. Її метою є набуття учнями досвіду дослідницької роботи, розвиток їхніх інтелектуальних здібностей, творчого потенціалу, формування активної, компетентної, творчої особистості.

Застосування дослідницької технології навчання вимагає врахування пізнавальних інтересів, інтелектуальних здібностей, рівня знань, умінь і навичок учнів, якостей особистості. Для її реалізації потрібно чітко визначити зміст навчальних досліджень, завдання, які чекають свого вирішення, і характер дослідницької діяльності учнів.

Щоб застосовувати технологію навчання як дослідження, вчитель повинен добре знати навчальний предмет, його потенційні можливості щодо застосування дослідницьких методів, адаптувати методи науки до рівня навчально-дослідної діяльності учнів.

Модульно-рейтингове навчання полягає у послідовному засвоєнні навчального матеріалу певними цілісними, логічно впорядкованими і обґрунтованими частинами, результати якого є підставою для визначення місця учня, студента серед однокласників, одногрупників.

Модуль – логічно завершена частина теоретичних знань і практичних умінь з певної навчальної дисципліни.

Рейтинг – позиція учня в класі за результатами навчання з певного предмета, яка визначається рейтинговим показником, тобто величиною, яка є відсотковим відношенням суми опорних оцінок з усіх модулів до суми максимально можливих[10, с. 6].

У межах навчальної дисципліни кожний модуль змістовно пов'язаний з попереднім і наступним. У свою чергу, матеріал кожного модуля можна ділити на дрібніші структурні частини – навчальні елементи. Для кожного модуля і в його межах вказують конкретну мету його вивчення та дають відповідні методичні рекомендації. Модулі найчастіше збігаються з розділами навчальної програми чи підручника. Організаційно кожен модуль є відносно самостійною й автономною частиною навчального процесу, що розпочинається з оглядово-установчого заняття.

 Залежно від навчального предмета кожен модуль передбачає певний обсяг знань, умінь і навичок, якими повинен оволодіти учень, перелік теоретичних і практичних завдань, які він має виконати. Учень чи студент сам обирає доступний йому варіант запропонованих завдань відповідно до своїх можливостей. Він повинен також знати вимоги до змісту кожного навчального елемента на конкретному рівні. Виконуючи завдання найвищого рівня, учень опрацьовує додаткову літературу, пише творчу роботу, реферат, резюме-роздум, виготовляє прилади тощо.

Зміст модуля за домовленістю з учителем можна здати достроково і час, що звільнився, використати залежно від своїх навчальних інтересів.

Кожен модуль передбачає кілька видів контролю: тестування, семінар, навчальну практику, колоквіум, реферат тощо. Результати кожного виду контролю виражаються певною кількістю балів – залежно від значущості навчального матеріалу, який він охоплює, і особливостей виду контролю. Модульно-рейтингова оцінка складається із суми показників успішності (оцінок) за види контролю, що передбачені цим модулем. По закінченні певного модуля виводять у балах рейтинг кожного учня чи студента. У школі їх переводять у 12-бальну систему оцінювання знань, умінь і навичок учнів.

Модульно-рейтингова система спонукає здобувати знання самостійно, користуючись методичними порадами педагога.

Водночас модульно-рейтингове навчання вимагає значних затрат часу на розроблення його технології, перевірку виконання завдань модуля і рівня знань, умінь та навичок.

Останнім часом у навчальних закладах набули поширення технології навчально-виховного процесу, які ґрунтуються на використанні новітніх електронних засобів, насамперед ЕОМ. Мета HIT полягає у підготовці учнів до повноцінної діяльності в умовах інформаційного суспільства.

Основними завданнями нових інформаційних технологій навчання є: інтенсифікація всіх рівнів навчально-виховного процесу, підвищення його ефективності та якості; побудова відкритої системи освіти, яка забезпечує кожній дитині можливість самоосвіти; системна інтеграція галузей знань; розвиток творчого потенціалу учня, його здібностей до комунікативної діяльності; формування інформаційної культури учнів; розвиток експериментально-дослідницької діяльності та культури навчальної діяльності; реалізація соціального замовлення, обумовленого інформатизацією сучасного суспільства (підготовка фахівців у галузі інформатики та обчислювальної техніки, користувачів засобів нових інформант них технологій) [13, с. 56-58].

Для вирішення цих завдань необхідно забезпечити навчальні заклади навчальною обчислювальною технікою локальними і глобальними навчальними комп'ютерними мережами, електронним демонстраційним обладнанні) комп'ютерними навчальними лабораторіями тощо. Реалізація нових інформаційних технологій потребує програмно-методичного (навчальні, контролюючі, імітаційно-моделювальні, інструментальні, службові програми, програмно-методичні комплекси) та навчально-методичної (навчальні та методичні посібники, нормативно-технічні документація, організаційно-інструктивні матеріали тощо) забезпечення[16, с. 215]. Серед засобів HIT навчання особлива роль належить комп’ютеру.

Чільне місце сфері сучасних засобів нових інформаційних технологій навчання належить комп'ютеру (ЕОМ). Перелік професії пов’язаних із використанням комп’ютера, дедалі ширшає. Тому вміти працювати з ним повинен кожний.

- унаочнення основних понять і об'єктів навчальнім дисципліни, основних закономірностей, зв’язків теоретичних тверджень із практикою і т. д.;

- моделювання й унаочнення фізичних процесів, що відбуваються у технічних пристроях, які досліджують;

- автоматизація навчання;

- автоматизація проектування;

-розв'язування задач, оброблення результатів вимірювань і експериментальних досліджень;

- контроль успішності.

Ефективне використання комп'ютера в навчально-виховному процесі залежить від програмного забезпечення.

Отже, у сучасному світі освіта є соціальною і духовною опорою життєдіяльності людей. Для цьогочасного суспільства впровадження інноваційних технологій в освіту має не стільки теоретичне, скільки практичне значення, оскільки в умовах глобалізації воно стосується його історичного розвитку та перспектив, які пов’язані з так званими «високими технологіями».

 

 

 

 

 

 

Розділ 2. ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ

 

2.1. Застосування сучасних інноваційних технологій навчання на уроках російської мови

У сучасному світі, який дедалі більше орієнтується на інтелектуальний та творчий потенціал особистості, лише життєво-компетентна людина спроможна себе реалізувати та досягти успіху.

Працюючи над реалізацією методичної проблеми: «Впровадження інноваційних технологій на уроках російської мови та світової літератури», свою роботу спрямувала на вирішення проблем, що стосуються як глобального характеру, так і суто педагогічного:

-  перехід до інформаційного суспільства;

- необхідність формування конкурентоздатної особистості, яка може робити власний, духовно-світоглядний вибір;

- потреба в нових компонентах знань, необхідних людині для успішної реалізації в житті.

Компетентності у сфері пізнавальної діяльності ґрунтуються, на думку російських учених на засвоєнні шляхів самостійного отримання знань з різноманітних джерел інформації та навичках їх використання для вирішення поставлених завдань; на вмінні організовувати, планувати, керувати власною діяльністю і діяльністю інших, проводити рефлексію. Тому постійно слід прагнути:

- виховувати толерантне ставлення до іншої точки зору, повагу до інших національних традицій;

- розвивати полікультурні компетентності дитини, уміння здобувати інформацію з різних літературних джерел та застосовувати її для індивідуального розвитку та самовдосконалення;

- розвивати вміння використовувати набуті знання у житті, не боятися нестандартних рішень.

Реалізувати ці завдання допомагає застосування нових педагогічних технологій з високим компетентнісноутворювальним потенціалом, таких як: особистісно-зорієнтована методика, інтерактивне, ситуаційне навчання, проектний метод, технологія портфоліо та ін.

Інтерактивне навчання розглядаємо як багатовимірне явище. Серед багатьох форм і методів інтерактивну (індивідуальна, парна, групова робота, дослідницькі проекти, рольові ігри тощо)

Актуальність проблеми ХХІ століття – час переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства, в якому якість людського потенціалу, рівень освіченості й культури всього населення набувають вирішального значення. Комп’ютери стрімко увійшли в різноманітні сфери повсякденної діяльності суспільства, тому широке запровадження комп’ютерної техніки у процесі навчання є важливим завданням педагогів[29, с. 225].

Ефективності уроку можна досягти, коли зміст матеріалу оптимально поєднується з доцільними й результативними формами роботи, що реалізуються за допомогою сучасних засобів навчання, якими є комп’ютерні та мультимедійні технології. Вони уможливлюють модернізацію уроку, посилюють активність учнів, забезпечують наочність, емоційність, індивідуалізацію і диференціацію навчання. Завдяки ІКТ удається досягти інформаційної насиченості матеріалу, збільшити обсяг самостійної роботи – індивідуальної, групової, фронтальної, активізувати діяльність учнів під час виконання значної кількості завдань.

Слід зазначити, що урок з комп’ютерним забезпеченням, крім звичайної, має ще й технологічну мету, адже діалог з учнем відбувається через комп’ютер, який виступає в ролі третього компонента навчання – індивідуального для кожного школяра. При цьому важливо, що учень сам визначає темп роботи з програмою.

Інформаційні технології навчання все впевненіше входять в процес навчання. Можливе їх використання і на уроках російської мови. Переваги використання інформаційних технологій навчання полягають в:

- системності (наявність логіки процесу, взаємозв’язку частин, цілісність);

- керованості (можливість діагностики досягнення мети, планування процесу навчання);

- ефективності (технологію слід вибирати відповідно до результатів і оптимальних затрат, гарантувати досягнення певного стандарту навчання);

- відтворюваності (можливості застосування в інших навчальних закладах іншими суб’єктами);

- системності (наявність логіки процесу, взаємо-зв’язку частин, цілісність);

- керованості (можливість діагностики досягнення мети, планування процесу навчання);

- ефективності (технологію слід вибирати відповідно до результатів і оптимальних затрат, гарантувати досягнення певного стандарту навчання);

- відтворюваності (можливості застосування в інших навчальних закладах іншими суб’єктами).

- викладання нового навчального матеріалу;

- повторення та закріплення матеріалу;

- контроль засвоєння знань, умінь та навичок тощо.

Початок ХХІ сторіччя відзначений якісно новими явищами й процесами, які охоплюють різні аспекти життєдіяльності суспільства, інтеграцією освіти до світового рівня, обов’язковими для якого є доступність і якість. Але за загальною доступністю і якістю важливо не втратити обдаровану й здібну дитину.

Урок повинен приносити задоволення як вчителю, так і учню. Эфективний урок – це урок, на якому цікаво і вчителю, і учню. Задача вчителя – формувати стійкі пізнавальні інтереси учнів. Ця задача на уроці може бути вирішена шляхом використання індуктивного способу оволодіння новими знаннями, виділення в мовному матеріалі цікавих фактів, використання проблемних і ігрових завдань, ілюстративного матеріалу: малюнків, схем, ілюстрацій, таблиць.

Починаючи вивчення російської мови з 5 класу, важливо зацікавити дітей новим предметом і найкраще це зробити, використовуючи технології ігрового навчання. Ігрові ситуації та ігри-вправи займають зазвичай 10-15 хвилин і спрямовані на удосконалення пізнавальних здібностей учнів є хорошим засобом для розвитку пізнавальних інтересів, осмислення і закріплення навчального матеріалу, застосування його в нових ситуаціях. Це різноманітні вікторини, кросворди, ребуси, чайнворди, шаради, головоломки, пояснення прислів'їв і приказок, загадки.

Навчання дітей за допомогою ігрових технологій створює умови для реалізації наступних ідей:

1) розвиток системного мислення;

2) розвиток творчої уяви;

3) активізація та розширення словникового запасу;

4) виховання пізнавального інтересу.

У технології ігрового навчання важливо розрізняти наступні основні елементи:

а) спільне і одночасне вивчення споріднених розділів програми, одночасне вивчення аналогічних або протилежних понять;

б) взаємообернені завдання (прямі і зворотні);

в) подання інформації в образно-наочній формі (Малюнкова, графічна, таблична);

г) інтегрування знань;

д) відновлення деформованих вправ;

У світовій педагогіці гра розглядається як будь-яке змагання або змагання між граючими, дії яких обмежені певними умовами (правилами) та спрямовані на досягнення певної мети (виграш, перемога, приз).

Перш за все, слід враховувати, що гра як засіб спілкування, навчання та накопичення життєвого досвіду є складним соціокультурним феноменом.

Складність визначається різноманіттям форм гри, способів участі в них партнерів і алгоритмами проведення гри. Соціокультурна природа гри очевидна, що робить її незамінним елементом навчання. У процесі гри:

-    освоюються правила поведінки та ролі соціальної групи класу

- розглядаються можливості самих груп, колективів – аналогів підприємств, фірм, різних типів економічних і соціальних інститутів у мініатюрі;

- купуються навички спільної колективної діяльності, відпрацьовуються індивідуальні характеристики учнів, необхідні для досягнення поставлених ігрових цілей;

- накопичуються культурні традиції, внесені в гру учасниками, учителями, притягнутими додатковими засобами - наочними посібниками, підручниками, комп'ютерними технологіями.

Велику увагу слід приділяти домашнім завданням. Як правило, вони диференційовані, творчі.

Технологія диференційованого навчання в умовах роботи з одним класом з малою наповнюваністю учнів можна визначати за такими компонентами:

- часом застосування на уроці;

- послідовністю застосування;

- добором дидактичного матеріалу;

- характером навчання і неодноразовим повтором матеріалу, що вивчається для слабших учнів.

У роботі можливе використання способів диференційованого навчання на різних етапах уроку:

- повторення необхідного матеріалу слабшими учнями перед уроками;

- на первинному сприйнятті навчального матеріалу використовую запитання (для слабших), додаткові завдання (для сильніших) з метою перевірки розуміння матеріалу;

- при закріпленні використовую прийом повторення викладеного сильнішими учнями;

- при формуванні умінь і навичок практикую добір різного за рівнем складності дидактичного матеріалу;

- добір індивідуального домашнього завдання за рівнем складності з урахуванням можливостей дітей.

Основним засобом диференційованого навчання є завдання для учнів, які розрізняються за ступенем об’єму, складності, ступенем самостійності їх виконання, ступенем допомоги з боку вчителя.

Із цією метою доречно використовувати різні форми роботи:

- колективну роботу з текстом з випереджаючим завданням пошукового характеру для сильніших учнів;

- роботу з підручником (самостійну для сильніших, за зразком або з допомогою вчителя –  для слабших);

- роботу в парах (сильний – слабий, сильний – сильний для зразка);

Пізнавальні ситуації на уроці для сильних учнів дають можливість включити їх у вирішення проблемно-пошукових ситуацій як на уроках так і при підготовці до них, даючи тим самим використовувати технологію проблемного навчання російської мови.

Суть цього методу у тому, щоб активізувати інтерес до мови й тимчасово підвищити пізнавальну активність які у рамках даного предмету з допомогою підходів, віддають пріоритети самостійного «добування» знань учнями, що дає школярам упевненість у своїх силах, дає можливість відчути радість перемоги; оптимального поєднання індивідуальної, групової та колективної форм роботи; взаємо- і самонавчання учнів[22, с.322-323].

За такої системи роботи в учнів розвивається інтерес до мови, роботи з додатковими джерелами інформації, вміння ставити мету, спостерігати, порівнювати, узагальнювати, зробити висновок, формується пошуковий і творчий тип діяльності, виражений у якості й кількості питань, які школярі задають вчителю та один одному на уроці, висловлюванні власного погляду, власної позиції, у формуванні самостійних висновків, і оціночних суджень.

Такий підхід до організації домашньої праці школярів передбачає навчання підлітків прийомів самостійної навчальної діяльності, і навіть способів, які мають на меті розвиток пізнавальної діяльності.

У межах цього проблемного методу пропонуються нетрадиційні домашні завдання:

1. Самостійне складання словника термінів з російської мови, розташування їх за темами;

2. Уточнення визначень шкільного підручника;

3. Дослідження лінгвістичного тексту підручника;

4. Вигадування лінгвістичних завдань;

Під час такої організації домашнє завдання в учня виникає інтерес до словників і довідкової літературі, виробляється вміння самостійно користуватися ними.

З іншого боку, школярі вчаться нестандартним способам розв’язання проблеми, розвивають фантазію й уяву, викликають інтерес як до результату, так і до процесу навчальної діяльності. Тут використовують такі завдання:

а) розробка наочних посібників, таблиць, схем, алгоритмів, опорних конспектів;

Особливість цієї допомоги у цьому, що вони допомагають формуванню самоорганізації учнів і під час виконання домашніх завдань, і навіть є підказками при самостійній роботі. Та головне – розвиток зорової пам'яті.

б) розробка нових варіантів правил;

в) підготовка карток для самодиктантів;

г) редагування тексту;

д) виправлення допущених помилок;

е) аналіз дитячої словотворчості «Чому така кажуть діти?»;

ж) підготовка до тематичних уроків: пошук текстів, виписування прислів'їв, приказок, афоризмів, крилатих висловів, цитат, словникових статей з Тлумачного словника.

На цьому етапі доречно використати групову форму роботи. Принцип формування груп такий: об’єднання в групи учнів приблизно однакового рівня навчання. Слабким – завдання базового рівня, а сильним – підвищеної складності й творчості. Це дозволяє здійснювати диференційований підхід. Особливу увагу приділяю взаємоперевірці робіт, яка є ефективним засобом формування умінь само- і взаємоконтролю.

Система методів і видів інтерактивного навчання на уроках російської мови розмаїта та досить міцно обґрунтована теоретично. Її використання, враховуючи сучасний рівень розвитку інтелектуальних здібностей учнів, досить доцільне. Працюючи в парах, малих та великих групах учень не залишається сам на сам з проблемою, яку поставив перед ним учитель. Мікрогрупа активізує розумові здібності найвідсталішого учня. Тому група, створена навіть з учнів середнього рівня навчальних досягнень, дає хоч і маленький, але результат. Тоді як учень цього рівня, працюючи самостійно, такого успіху в більшості випадків не досягає. Найголовніше – у процесі навчання всі набувають знань і навичок, найрозумніші ж – передають знання іншим. Активізація навчальної діяльності сягає високого рівня, а вчитель зі звичайного наставника, носія знань перетворюється на непомітного керманича і співавтора уроку.

Головною передумовою розвитку технології критичного мислення стала теза «Освіту не дають, її здобувають». Інтерес до технології критичного мислення  як освітньої інновації з’явився в Україні близько п’ятнадцяти років тому. Натомість в освіті США та Канади цей напрям сучасної освіти розвивається вже майже півстоліття. Критичне мислення починалось як перехід від навчання, орієнтованого переважно на запам’ятовування, до навчання, спрямованого на розвиток самостійного свідомого мислення учнів[10, с.7].

Дану проблему досліджували А. Кроуфорд, В. Саул, С. Метьюз, Дж. Макінстер (технології критичного мислення);  науковці М. Бахтін (читацька відповідальність за прочитане), О. Пронкевич (викладання літератури у світлі семіотики), Ю. Ковбасенко (підвищення ефективності викладання зарубіжної літератури), В. Шуляр (методологія викладання літератури та роль учителя у формуванні літературної компетентності учнів), І. Якиманська (особистісно зорієнтоване навчання), О. Пометун та Л. Пироженко (інтерактивне навчання)  та ін.

 Виокремлюють шість ключових елементів критичного мислення:

1)  уміння мислити;

2)  відповідальність; 

3)  формулювання самостійних суджень;

4)  критерії оцінки ідей у процесі їх аналізу чи критики;

5)  самокорекція;

6)  увага та апелювання до контексту.

Актуальність проблеми зумовлена необхідністю навчити сьогоднішнього школяра

- самостійно й критично осмислювати реалії життя;

- не зациклюватися на окремих проблемах;

- розрізняти добро й зло та розуміти, що саме конфлікт цих категорій сприяє розвитку;

- вносити нові ідеї в різноманітні сфери суспільного буття;

- бути вільним від догматизму;

- розуміти, що будь-яка людина має право самостійного вибору.

Пріоритетними питаннями, які потребують вирішення в рамках даної проблеми, є:

- доцільне впровадження інноваційних педагогічних технологій;

- використання діалога як  необхідного елемента навчальної діяльності на уроках світової літератури;

- інтегрування світової літератури з історією, кіномистецтвом, театром, музичним та образотворчим мистецтвом.

У роботі над даною проблемою необхідне дотримання таких принципів:

- доступності, наочності, толерантності, поваги до особистості дитини;

- особистісно-орієнтованого, індивідуально-диференційованого підходу до навчання;

- оптимального співвідношення розвитку й саморозвитку учня;

- поєднання навчання й виховання;

- гуманістичної спрямованості, розвитку унікальної своєрідності кожної дитини.

Мета проектного навчання полягає в тому, щоби створити умови, за яких учні самостійно набуватимуть знання із різних джерел, навчаються користуватися набутими знаннями для вирішення пізнавальних і практичних завдань; набувають комунікативні вміння, навички роботи в різних групах, розвивають в себе пошукові вміння.

У центрі творчої діяльності знаходиться учень, який повинен проявити свою активність.

 У процесі роботи над проектом організується і здійснюється взаємодія учня і учителя і між собою в проектних групах, можливе залучення консультантів.

Кожен учень, працюючи над проектом, має можливість застосувати власний досвід, проявити свою індивідуальність, нахили до творчості та пошукової діяльності. Можливість вибору сприяє підвищенню відповідальності учнів їх мотиваційної і пізнавальної відповідальності, зв’язку з реальним життям. Відбувається з’єднання академічних знань і практичних навичок[14, с. 8].

Отже, перелічені вище інноваційні форми роботи сприяють перетворенню середовища учня на таке, що орієнтує дітей на творчу діяльність, стимулюють його здатність мислити, аналізувати, готують до розв’язання пізнавальних і життєвих проблем, дають змогу адаптуватися до мінливих умов сучасності.

Саме інноваційні методики при вивченні російської мови створюють прекрасні умови для реалізації креативного потенціалу дитини. Вони дозволяють виявляти, розвивати здібності кожного учня, стимулювати самостійну творчу діяльність, отже, дають змогу повніше використовувати потенціал особистості.

 

2.2. Використання сучасних технологій на уроках зарубіжної літератури

Використання інформаційно-комунікаційних технологій під час уроків зарубіжної літератури та при підготовці до них забезпечує різноманітність робіт на усіх етапах навчання при поясненні нового матеріалу (демонстраційно-енциклопедичні програми, презентації Power Point), при закріпленні, повторенні (тренінги, проміжні тестування, спілкування через електронну пошту, у чаті, телеконференції); у самостійній роботі учнів (різноманітні навчальні програми, електронні підручники, посібники; самостійний пошук матеріалів, робота над проектами), під час проведення контролю знань, умінь і навичок (тестування, створення Web-сторінок, захист проектів, дистанційне спілкування через електронну пошту, Інтернет-семінари, Інтернет-олімпіади тощо).

Використання презентацій Power Point дозволяє представити навчальний матеріал як систему яскравих образів, що сприяє задіянню емоційної сфери учнів, відповідно - кращому засвоєнню матеріалу (як, наприклад, оглядові теми «Бароко», «Романтизм», «Реалізм» як напрямки світової культури). Використання презентації на узагальнюючому етапі або при підготовці до контрольної роботи дозволяє впорядкувати знання, актуалізувати їх за короткий проміжок часу («Фауст» Гете, творчість Гейне, Шиллера). Наочна виразність, систематизація матеріалу, який міститься в презентаціях, робить їх хорошим дидактичним та мотиваційним засобом[10, с. 6]. Але не слід забувати, що «наочність у навчанні може забезпечити успіх лише тоді, коли вона диктується логікою навчального процесу, коли наочні образи на уроках розумно поєднуються з словом учителя».

Пошукові засоби Інтернету найчастіше використовуються на етапі самостійної підготовки учнів до уроків (при підготовці доповідей, підборі ілюстративного матеріалу). Але тут існує небезпека використання учнями при самостійному пошуку недостовірних джерел інформації. Із метою попередження цього вже на першому уроці вивчення теми або в процесі постановки завдань пропонуються сайти, рекомендовані для виконання завдання, визначаються критерії оцінювання та форма підсумкового матеріалу, програма реалізації завдання (Word, Power Point). Залежно від трудомісткості, пошукова робота може зайняти від 1 до 3 тижнів, відповідно учні отримують випереджувальні завдання, іноді ще до початку вивчення теми. Як правило, із метою індивідуалізації та забезпечення права вибору пропонується декілька питань із вивчення творчості письменника або огляду певного періоду. Особливе захоплення викликають завдання, які дозволяють представити декілька видів мистецтва одночасно: «Моє уявлення про бароко», «Галерея ілюстрацій» (за повістю О. де Бальзака «Гобсек»).

 Засоби спілкування Інтернету дозволяють не тільки створити умови для додаткової комунікаційної діяльності учнів, але й максимально індивідуалізувати навчальний процес. Приватність листування через електронну пошту дає можливість розкрити здібності дитини, навіть якщо остання з якихось причин соромиться продемонструвати свою роботу перед однокласниками. Зразком такої роботи є завдання написати рецензію на кінострічку «Гобсек» режисера Костянтина Еггерта. Діалог «учень-учитель», виведений за межі шкільного середовища, переходить в іншу площину. Учитель стає не «поціновувачем», а «співтворцем». Цей вид роботи дає можливість систематизувати роботу з обдарованими дітьми, навіть якщо через брак часу або з інших причин неможливо регулярно виділяти певний час на такі заняття у школі (підготовка до олімпіад, конкурсів), та з учнями, які мають недостатню підготовку.

 Електронні навчальні засоби, які застосовуються на уроках літератури, можна умовно розділити за методичним призначенням на інформаційно-довідкові, навчально-ігрові, тренажери, моделюючі, контролюючі тощо. У поєднанні всі вони дають принципово новий засіб навчання – навчальний електронний підручник.

Завдання вчителя літератури полягає в тому, щоб навчити учнів належно розуміти художній твір, аргументовано його аналізувати і формувати своє ставлення до прочитаного. Тому й слід на уроках зарубіжної літератури розкрити глибини літератури як мистецтва слова, навчати учнів мислити, висловлювати власні думки і їх обстоювати. Вчити розуміти світ і жити в ньому за законами добра, справедливості, любові, толерантності.

Для більшої ефективності уроків, досягнення поставленої мети необхідно, щоб вони відбувалися за умови постійної активної взаємодії всіх учнів, тобто навчання має бути таким, де вчитель виступає не як проголошував істин, а в ролі організатора процесу навчання, його лідера.

Сучасний урок вимагає переосмислення пріоритету методів, прийомів та видів навчальної діяльності, розширення їхньої методичної палітри. Адже треба не просто вивчити, запам’ятати дати, літературні факти, описані події, а проникнути в їхню глибинну суть, збагнути позицію автора, його світоглядні засади. А щоб кожен урок був цікавим для учнів, захоплював їх, без інтерактивних видів та форм роботи не обійтись[2, С. 57-58].

 Наукою встановлено, що під час навчання можливості учнів розвиваються інтенсивніше, ніж за іншими корисними заняттями.

Завдання розвитку мислення потребує від учителя високого дидактичного мистецтва, уміння навчати так, щоб знання учнів були дієвою системою, спрямованою на особистість.

Основною формою організації навчальної діяльності практично в усіх країнах світу є класно-урочна система. Будучи прогресивною протягом чотирьох століть поспіль, сьогодні, в умовах науково-технічного процесу, вона перестала задовольняти потреби суспільства в освіті і потребує вдосконалення. Причиною цього стало як закономірне так і неминуче зростання обсягу загальноосвітніх знань, що підлягають обов’язковому засвоєнню, так і зміна вимог суспільства до освіти. Критика класно-урочної системи найчастіше пов’язана з пасивністю учнів на уроках та відсутністю інтересів до навчання, зниженням якості знань, перевантаженням дітей домашніми завданнями й уроками, з тим, що навчальні заняття шкідливо впливають на здоров’я школярів.

Процес реформування освіти в Україні, який мав би усунути вади шкільної практики, насправді часто зводиться до спроб введення нового змісту в рамки старої системи. Вносяться зміни в навчальні плани та програми, проте ці заходи істотно не впливають на якість навчання. Як і раніше, в центрі цих перетворень залишається питання «що вивчати?».

Такий підхід уже вичерпаний самою практикою розвитку освіти. Адже обсяг знань не може зростати до безкінечності. Все гостріше стає проблема вдосконалення форм організації процесу навчання знаходження відповіді на запитання «як навчати, як створити умови для розвитку та самореалізації особистості в процесі навчання?» Як, залишаючись в рамках класно-урочної системи, підвищити ефективність навчального процесу, досягти високого інтелектуального розвитку учнів, забезпечити оволодіння ними навичками саморозвитку особистості?

У своїй діяльності А.С. Макаренко розробляв ідею «завтрашньої радості», а В.О. Сухомлинський розвивав цей прийом у створеній ним «Школі радості». Результати діяльності цих педагогів підводять нас до розуміння необхідності введення в навчальний процес сучасної школи такої педагогічної технології, яка була б націлена саме на те, щоб викликати в дітей почуття радості, забезпечити успіх у навчанні. Значною мірою цього можна досягти, використовуючи сучасні інноваційні технології інтерактивного навчання, перетворюючи, таким чином, традиційний урок в інтерактивний.

Інтерактивне навчання має такі позитивні сторони:

•       учитель має можливість раціонально розподілити свій час, допомагаючи активніше дітям із спеціальними проблемами (особистісними та інтелектуальними);

•       учитель менше часу витрачає на подолання труднощів з дисципліною;
•       учні, які мають свій досвід вчителювання, ставляться до вчителів з розумінням та більшою повагою;
•       учні з більшою цікавістю відносяться до творів світової класики.

Особливістю інтерактивного навчання є підготовка молодої людини до життя й громадської активності в громадському суспільстві і демократичній правовій державі. Це вимагає активізації навчальних можливостей учнів замість переказування абстрактної, «готової» інформації, відірваної від їхнього життя і суспільного досвіду. Уроки також повинні надати учням основні пізнавальні та громадські вміння, а також навики і зразки поведінки.

Навчальний процес має захоплювати учнів, пробуджувати в них інтерес та мотивацію, навчати самостійному мисленню та діям. Ефективність і сила впливу на емоції і свідомість учнів у більшій мірі залежить від умінь і стилю конкретного вчителя.

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроків. Як правило, структура таких занять складається з п’яти елементів:

а) мотивація;

б) оголошення, представлення теми та очікуваних результатів;

в)надання необхідної інформації;

г) інтерактивна вправа – центральна частина заняття;

д) підбиття підсумків, оцінювання результатів уроку.

Звичайно, структура уроку може мати свою специфічну в залежності від типу уроку, а також від індивідуального бачення вчителем шляхів виконання поставлених на занятті завдань.

Отже, на уроках зарубіжної літератури в учнів формуються найважливіші соціально-моральні уявлення й орієнтири, вивчення літератури сприяє вихованню суспільно зрілої, активної, творчої особистості. Одним із головних завдань нинішнього учителя літератури є формування особистості через виховання кваліфікованого читача.

 

В наслідок цього виникає необхідність удосконалення методики викладання літератури в цілому, зокрема ж – оптимізації методичних прийомів і форм шкільного аналізу художнього тексту, спрямованих на досягнення цілісності сприймання шкільного курсу літератури, побудови системи уроків, що допомагає простежити духовне зростання учнів протягом усіх шкільних років під час вивчення різних тем у курсі «Зарубіжна література».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Сучасність висуває все більш високі вимоги до навчання практичному володінню мовою в повсякденному спілкуванні і професійній сфері. Обсяги інформації ростуть і часто рутинні способи її передачі, збереження й обробки є неефективними. Використання сучасних технологій розкриває величезні можливості навчання. Такі навчальні програми мають багато переваг перед традиційними методами навчання. Вони дозволяють тренувати різні види мовної діяльності і сполучити їх у різних комбінаціях, допомагають усвідомити мовні явища, сформувати лінгвістичні здібності, створювати комунікативні ситуації, автоматизувати мовні дії, а також забезпечують можливість обліку ведучої репрезентативної системи, реалізацію індивідуального підходу й інтенсифікацію самостійної роботи учня.

Впровадження в навчальний процес використання інноваційних технологій зовсім не виключає традиційні методи навчання, а гармонійно сполучається з ними на всіх етапах навчання: ознайомлення, тренування, застосування, контроль.

На уроках зарубіжної літератури в учнів формуються найважливіші соціально-моральні уявлення й орієнтири, вивчення літератури сприяє вихованню суспільно зрілої, активної, творчої особистості. Одним із головних завдань нинішнього учителя мови і літератури є формування особистості через виховання кваліфікованого читача.

В наслідок цього виникає необхідність удосконалення методики викладання мови і літератури в цілому, зокрема ж – оптимізації методичних прийомів і форм шкільного аналізу художнього тексту, спрямованих на досягнення цілісності сприймання шкільного курсу літератури, побудови системи уроків, що допомагає простежити духовне зростання учнів протягом усіх шкільних років під час вивчення різних тем у курсі «Зарубіжна література».

Під час вивчення зарубіжної літератури слід активніше використовувати сучасні педагогічні технології: комп’ютеризоване навчання, інтерактивні види і форми роботи. Вони збільшують пізнавальну самостійність учнів та мотивують потребу розвитку їхньої читацької культури. Серед інтерактивних форм роботи на уроках зарубіжної літератури поширення набуває навчальна взаємодія учнів у парах, мікрогрупах, групах, що здебільшого застосовується під час пошуку та аналізу інформації, виконання практичних завдань, підготовки диспутів, семінарів, різноманітних творчих завдань. З метою надання школярам більших можливостей для спілкування, висловлювання власних думок і почуттів домінантною формою навчання на уроках мови і літератури в усіх класах має бути діалог, під час якого виявляється рівень знань учнів.

На сучасному етапі розвитку освітньої системи в процесі викладання мови і  літератури зростає роль інноваційних технологій, використання яких значно сприятиме піднесенню якості та інтенсивності навчального процесу, приверненню уваги учнів до найкращих надбань світової літератури. Одним із продуктивних і перспективних напрямів такої роботи є використання можливостей комп’ютерної техніки, за допомогою якої насамперед якнайкраще вирішується проблема забезпечення вчителя й учня художніми текстами та науково-методичною літературою.

Ще одним напрямом роботи, пов’язаної з оновленням методичної бази навчання мови та літератури є використання мультимедійних технологій, які являють собою скоординоване одночасне функціонування візуального й аудіорядів, використання фото- й кіноматеріалів, малюнків, таблиць, схем, текстів та ін., підпорядкованих певній навчальній темі. Учитель може використовувати готові мультимедійні навчальні програми, а може розробляти власні зразки таких програм.

Головне завдання використання сучасних інноваційних технологій у процесі вивчення мови та літератури – формування інформаційної компетентності учнів, підвищення їх пізнавального інтересу до вивчення дисциплін та ефективність його засвоєння.

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрєєва О. В. Використання комп’ютерних технологій на уроках і в позакласній роботі [текст], О.В. Андрєєва// Зарубіжна література в школі. -2009. - №18. - С. 32 - 37.
2. Антипова О., Рум’янцева Д., Паламарчук В. У пошуках нестандартного уроку // Рад. школа. - 1991. - № 1. - С.65-69.
3. Бахтина О. И. Информатизация гуманитарного образования / О. И. Бахтина // Педагогика. – 1990. - № 1.
4. Варзацька Л., Кратасюк Л. Інтерактивні технології в системі особистісно – зорієнтованої освіти / Л. Варзацька, Л. Кратасюк // Дивослово. - 2006. - № 4. – С. 23.
5. Бондар В.І. Дидактика. – К.: Либідь, 2005. – 260 с.
6. Виготський Л.С. Педагогічна психологія. – М.: Педагогіка, 1991. – 480с.
7. Глущенко Л. Є. Щоб навчання було цікавим, ефективним і демократичним: З практики його організації за інтерактивними технологіями// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2005.- 39.- С.16 - 22.
8. Дементієвська Н.П., Морзе Н.В. Комп’ютерні технології для розвитку учнів та вчителів // Інформаційні технології і засоби навчання: Зб. наук. праць / За ред. В.Ю. Бикова, Ю.О. Жука. – К.: Атака, 2005. – С. 76 – 95.
9. Зарубіжна література. Програми для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання. 5-11 кл. / За загальною редакцією Д.С. Наливайка, керівник авторського колективу Ю.І. Ковбасенко; 1998 (2003) р.
10. Ісаєва О. О. Інноваційні технології у викладанні зарубіжної літератури в школі// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2005. - №9. - С.3-7
11. Ковбасенко Ю.І. Зарубіжна література Підручник для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів. - К.: Грамота, 2009.
12. Лухтай Л.К. Нестандартний урок // Початкова школа. - 1992. - № 3-4. - С.31-32.
13. Мадзігон В.М. Проблематика та перспектива інформатизації освіти / В.М. Матюх. – К.: Либідь, 2006. – 112 с.
14. Макрідіна Л.О. Використання сучасних технологій у педагогічній діяльності // Початкова школа. – 1995. – № 7. – С. 26-30.
15. Мірошниченко Л.Ф. Методика викладання світової літератури в середніх навчальних закладах / Л.Ф. Мірошниченко. – К.: Ленвіт, 2000. – 240с. (Підруч. для студентів-філологів).
16. Мішкурова В. Ф.; Пащенко М. І. Використання гри для активізації навчально-виховного процесу: Посіб. для студ. пед. вузу та викладачів. – К.: Наук. світ, 2001. – С. 3-12.
17. Морзе Н.В., Дементієвська Н.П. Intel. Навчання для майбутнього. – К.: Нора-прінт, 2005. – 528 с.
18. Митник О. Нарис нестандартного уроку // Початкова школа. - 1997. - №12. - С.11-22.
19. Назарець В.М. Зарубіжна література Підручник для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів. - К.: Вежа, 2009.
20. Наукові записки ТНПУ ім. В. Гнатюка. Сер. Педагогіка / Редкол. М. Вашуленко, А. Вихрущ, Л. Вознюк та ін. - Тернопіль: ТНПУ. - 2005. - Вип.1. - 178 с.
21. Ніколенко О.М., Столій І.Л. Зарубіжна література Підручник для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів. - К.: Ранок, 2009.
22. Оліфіренко В. Застосування комп'ютерних технологій у професійній діяльності викладача-філолога / Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка [Текст]. Т. 5 / Ред. кол.: В.Білецький (відп. ред.) та ін.; Наукове товариство ім. Шевченка, Донецке відділення. - 604 с.
23. Печерська Е. Уроки різні та незвичайні // Рідна школа. - 1995. - № 4. - С.62-65.
24. Пєхота О. М. Освітні технології: Навчально-методичний посібник / О. М. Пєхота. – К.: А.С.К. - 2001.
25. Півнюк Н.О. Гребницька Н.М., Строганова Г.М. Зарубіжна література Підручник для 9 класу загальноосвітніх навчальних закладів. - К.: Освіта, 2009.
26. Полат Е.С. Новые педагогические и информационные технологии в системе образования. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 272 с.
27. Пометун О.І. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання. - К., 2003. – 192 с.
28. Пономаренко Т.В. Урок КВК // Початкова школа. - 1992. - №3-4. - С.32-33.
29. Селевко Г. К. Сучасніосвітні технології: Навчальний посібник для педагогічних вузів та інститутів підвищення кваліфікації / Селевко Г. К. -Москва.:Народна освіта. - 1998. – С. 255.
30. Сучасні шкільні технології. Ч.1 / Упоряд.: І. Рожнятовська, В. Зоц. - К.: Ред. загальнопед. газ., 2004. - 112 с. - (Б-ка "Шкільного світу").
31. Фіцула М.М. Педагогіка: Навч. посіб. для студ. вищих пед. закл. освіти. -К.: Академія, 2003. - 528 с.
32. Хроменко І. А. Навчання, наближене до життєвих реалій: З досвіду використання проектної технології "Intel R Навчання для майбутнього"// Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. - 2005. - №9. -С.47-49.