Науково-педагогічна конференція «Формування толерантних міжособистісних стосунків у дитячому колективі»

КЗО «Навчально-реабілітаційний центр №6»ДОР»

Науково-педагогічна конференція

 «Формування толерантних міжособистісних стосунків у дитячому колективі»

                                                             Підготувала Коломієць О.І.

м. Дніпро

січень 2018 р.

Вступ

У становленні особистості дитини важливу роль відіграють стосунки з соціальним оточенням. Першим таким оточенням є родина, потім — колектив однолітків та дорослих у дитсадку і школі. Вперше з однолітками як доволі стабільною соціальною групою малюк зустрічається в дитячому садку, інколи, у школі. Міжособистісні взаємини, що виникають між дітьми, їхнє ставлення одне до одного, взаємні оцінки та очікування – вагомі складники гармонійного особистісного розвитку кожної дитини. Від місця і статусу малюка в дитячому колективі залежить формування гуманістично спрямованої особистості, відповідальної, впевненої у собі, психічно здорової, щасливої, з достатньо оптимальною самооцінкою. Уміння дитини керувати своєю поведінкою і способами спілкування, її здатність адекватно реагувати на те, що відбувається, орієнтуватися у нових обставинах, відчувати своє місце в товаристві інших — усе це є сферою соціального розвитку дитини.

1. Колектив та його значення

Виховне значення колективу, його впливу на особистість учня досить суттєве. Оскільки кожен учень щодня перебуває в класі, то й клас (свідомо чи несвідомо) впливає на нього.

Колектив — не застигла структура, він постійно розвивається, проходячи певні стадії. Стадійність розвитку колективу є вираженням внутрішньої діалектики його становлення, в основі якої — рівень взаємовідносин між вихователем і вихованцями, між членами колективу. Шкільний колектив у своєму розвитку проходить чотири стадії:

1. Створення колективу учнів. Спочатку колектив лише формується, члени його недостатньо знають один одного, не виявляють ініціативи в діяльності. Ще не сформований його актив.

Педагог повинен допомогти учням сформулювати систему єдиних вимог — рішучих за формою, зрозумілих за змістом, організувати його діяльність на засадах єдиноначальності керівництва, педагогічного авторитаризму. Він вивчає особисті якості членів колективу, знайомить їх, сприяє обиранню органів самоврядування, інструктує щодо їх функції, контролює їх роботу, а в разі необхідності — допомагає. Взаємини між педагогом і вихованцями будуються на засадах безпосереднього впливу на колектив та на кожного його учасника.

2. Поширення впливу активу на весь колектив. На цій стадії відбувається залучення активістів до керівництва колективом, акцентуючи їх увагу на відповідальності, ініціативі та самостійності. Водночас відбувається залучення пасивних учнів до громадського життя. За правильно організованої роботи актив швидко починає виявляти ініціативу у визначенні завдань та організації колективної діяльності.

Педагог окреслює подальші перспективи діяльності колективу (в навчанні, праці, спорті, іграх, позакласних заходах), дбає про посилення довіри до активістів, частково передає їм свої функції. Взаємини між ним та учнями розвиваються на засадах демократизму, паралельних впливів (поєднання безпосереднього й опосередкованого впливу).

Стадія триває один-півтора року, залежно від стосунків усередині колективу. На її початку колектив нібито поділений на три соціально-психологічні мікрогрупи: активістів (опору), пасивних учнів (які поступово долають байдужість), «ядро опору» (педагогічно занедбані діти). Наприкінці її клас стає психологічно та педагогічно однорідним.

3. Вирішальний вплив громадської думки більшості. Більшість дітей з перших днів діє свідомо, активно, а колектив усвідомлює завдання, поставлені перед ним. Педагог допомагає активові здобути авторитет серед учнів, контролює його діяльність. Керівництво колективом відбувається на засадах демократизму, визнанні права колективу самостійно вирішувати питання про заохочення чи покарання своїх учасників, планування роботи, оцінювання поведінки учнів, запровадження системи доручень мікрогрупам учнів, окремим членам колективу.

На цій стадії посилюється вплив громадської думки колективу, боротьба за його честь, орієнтація та самоконтроль поведінки і навчальної діяльності.

4. Самовиховання як вищий тип виховання в колективі. Кожен учень сприймає колективні, загальноприйняті вимоги як вимоги до себе. У них розвивається інтерес до самовиховання, що переходить у внутрішнє прагнення до вдосконалення особистих якостей, рис характеру.

Педагог інструктує, консультує, надає методичну допомогу щодо прийомів самовиховання, поступово привчаючи до нього весь колектив. Беручи до уваги вимоги колективу до кожного його учасника, досягнутий рівень розвитку колективу, вікові та індивідуальні особливості дітей, педагог коригує самовиховання, створює загальну мажорну атмосферу.

На всіх стадіях розвитку учнівського колективу необхідна системність — послідовно сформульовані перед колективом завдання, виконання яких забезпечуватиме перехід від простого задоволення результатами до глибокого почуття обов'язку. Важливо на кожному етапі прививати учням почуття толерантності до своїх однолітків, старших, інших народів та культур.

2. Толерантність у дитячому колективі

Толерантність – у загальному значенні здатність приймати щось, не схвалюючи це. На індивідуальному рівні – це здатність сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також – особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань є умовою стабільності та єдності суспільств, особливо тих, які не є гомогенними ні у релігійному, ні в етнічному, ні в інших соціальних вимірах.

 Виховання є найефективнішим засобом запобігання проявам нетерпимості. Виховання в дусі толерантності починається з прищеплення  дітям знань про їхні права та свободи з метою забезпечити їхню реалізацію та зміцнити прагнення кожного до захисту прав інших.

Толерантність учня початкового ступеня навчання – це повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття думок інших людей, форм самовираження та самовиявлення особистості.

Шлях до толерантності – це серйозна емоційна, інтелектуальна праця і психічна напруга, яка можлива тільки на основі зміни  самої себе, своїх стереотипів, своєї свідомості.

3. Формування толерантного ставлення

Процес формування толерантності у молодших школярів буде ефективнішим, якщо: розроблена система розвитку толерантності, що забезпечує можливості оволодіння необхідними цілями, завданнями, принципами, знаннями, уміннями толерантного характеру;

 - організація процесу толерантного виховання спрямована не лише на активізацію учбово-пізнавальної роботи, але і на створення умов для включення молодших школярів в різні види соціально – значимої діяльності в школі і сім’ї,

 - педагогічні умови формування толерантності включатимуть пізнавальний, особовий і комунікативний блоки.

Для створення толерантного середовища було визначено ряд завдань, які необхідно вирішити педагогу:

1)сформувати уявлення про «толерантність» як основи нової соціальної ідеології і одного із напрямів гуманістичного виховання;

2)дотримуватися принципів толерантності у стосунках з навколишніми; проаналізувати в контексті толерантності стан стосунків «вихователь дитина», «дитина дитина», «дитина батьки»,  вплив навчально-виховного процесу на ці стосунки;

3)розробити і запровадити методичні рекомендації щодо змін у технологіях навчання та виховання в закладі, які б відповідали принципам педагогіки толерантності;

4)формувати уявлення дитини про себе як унікальну, неповторну особистість;

5)розширювати уявлення дитини про інших людей на основі співставлення себе з ними,

визначення схожості та відмінності;

6)створювати умови для профілактики і попередження конфліктів, агресивності, екстремізму серед усіх учасників освітнього процесу;

7)виховувати активну життєву позицію у своїх вихованців на основі усвідомлення ними своїх потреб і можливостей .

4. Роль виховної роботи у формування толерантного ставлення дітей

Вихователю важливо не тільки розвивати колектив, але й кожну дитину в ньому як індивідуальну складову колективу. Для того, щоб колектив розвивався та працював як єдине ціле, потрібно щоб усі діти були включені в роботу. Якщо активістів та пасивних учнів легко залучити до колективної роботи чи гри, то аутсайдерів майже не можливо. Тому потрібно таких дітей виводити на новий рівень у класі, допомогти їм виростив очах свої однокласників та зміцнити свою самооцінку.

Для досягнення цих цілей необхідно залучати аутсайдерів до колективних ігор, показувати їх позитивні сторони, та не загостряти увагу на їх недоліках та невміннях. Необхідно, в першу чергу, показати іншим дітям своє позитивне відношення до таких дітей. це можна зробити через похвалу за якісь мінімальні досягнення, виконання доручень чи прохань.

Саме відношення педагога до дитини – це одна з найважливіших складових його положення у колективі. Якщо педагог постійно буде підкреслювати своє негативне відношення до дитини, то і його однокласники будуть відноситися до нього також. Варто демократично відноситися до усіх учнів, підкреслювати їх успіхи, не виділяти їх невдачі перед усім колективом.

Педагог повинен створити такі умови для учнів, щоб вони себе комфортно почували та могли розвиватися, взаємодіяти, підтримувати один одного не залежно від статусу та положення у соціальному середовищі.

Позитивний ефект мають терапевтичні казки для дітей у яких висвітлюються ситуації подібні до тих, які відбуваються у колективі.  Обговорення історій і перенесення їх на життя дає можливість зрозуміти учням, те, що вони повинні робити, як треба себе поводити. Такі казки навчають дітей бути незалежними у  колективі, в той же час враховувати інтереси інших членів групи. Під час обговорення класних ситуацій необхідно надавати можливість усім висловлюватися, при цьому не перебивати один одного і поважати чужу думку. Необхідно пояснювати дітям, що кожна думка цінна і має право бути почутою.

У класному колективі кожна дитина має свою роль та обов’язки. Для кращого взаєморозуміння ці обов’язки необхідно змінювати, міняти дітей ролями, щоб кожен відчував свою значимість. Дуже добре у цьому допомагають колективні ігри, коли діти повинні вибрати собі ведучого. Варто навчити дітей бути активними, спілкуватися один з одним і не «перетягувати на себе ковдру» у колективній діяльності.  Також, дуже доречними є ігри типу «Передай добро по колу», коли кожен учасник повинен побажати щось іншому або назвати його позитивну якість. 

Висновок

Формування толерантних міжособистісних відносин у молодшому шкільному віці важливе для подальшого успішного соціального розвитку дитини.

Важливо пам'ятати, що формування у дітей позитивного толерантного відношення повинне бути до усіх людей, воно повинне ґрунтуватися на засвоєнні моральних норм і правил поведінки. Ця робота повинна ґрунтуватися на матеріалі казок, оповідань, творів художньої літератури.

Ми живемо в багатонаціональній в країні, тому в дітях важливо виховувати толерантне відношення до інших народів, їх культури і традицій. Дітей необхідно знайомити з традиціями, фольклором, предметами народного - прикладного мистецтва, міфами і легендами інших народів. Таким чином, розширювати можливості залучення дітей до загальнолюдських цінностей, робити їх доступнішими, відчутнішими і емоційно забарвленими.

Головне завжди пам'ятати, що виховувати не означає говорити дітям хороші слова, наставляти і научувати їх, а передусім самому жити по-людськи. Формування толерантності кожен повинен розпочинати з самого себе. У формуванні толерантності у школярів велике значення має розвиток уміння розуміти почуття і стан інших людей, здатність співпереживати і співчувати, уміння спілкуватися з однолітками. Прищеплюючи дітям уміння міжособового спілкування, необхідно одночасно удосконалювати ці ж уміння у себе. 

План:

Вступ

1. Колектив та його значення
2. Толерантність у дитячому колективі
3. Формування толерантного ставлення
4. Роль виховної роботи у формування толерантного ставлення дітей

Висновок

Список використаної літератури

Список використаної літератури:

1. Грива О.  Виховання толерантності у дітей та молоді / О. Грива / Психолог. – 2005. - №21-22. – С. 3-11
2. Полікультуріка : як організувати виховання міжкультурної толерантності у школі та позашкільній діяльності : навч.-метод. посібник / авт-упоряд.: А.Ленчовська, К.Крейдерман, М.Грін-берг. - К.: Майстерня книги, 2010. – 344 с. : ілюстр.
3. Сидоренко Н.М. Толерантність і нетерпимість / Н.М. Сидоренко // Виховна робота в школі. - 2010. - № 10. - С. 40-43.
4. Устинова Ю.Д. Толерантність – шлях до миру : виховна година / Ю.Д.Устинова // Виховна робота в школі. - 2011. - № 10. - С. 41-43.
5. Формування толерантності школярів у процесі їхнього культурологічного розвитку // Українська мова та література. - 2010. - № 26-28. - С. 5-8.