Навчально-методичні матеріали для проведення заняття за темою: «Загальна характеристика провідних тенденцій прози другої половини ХХ ст. Ернест Міллер Гемінґвей. Повість «Старий

Навчально-методичні матеріали для проведення заняття за темою:

«Загальна характеристика провідних тенденцій прози другої половини

ХХ ст. Ернест Міллер Гемінґвей. Повість  «Старий і море».

План

1. Провідні тенденції прози другої половини ХХ ст.

2. Віхи життя й творчості митця Е. М. Гемінґвея.

3. Повість «Старий і море». Особливості тематики, проблематики, жанру і композиції твору . Ознаки притчі у повісті. 

4. Символіка образів (риба, море, рибалка, хлопчик та ін.). Образ Сантьяго.

Література:

1. Є. Волощук, ст. 127-139

2. Кадоб’янська Н.,  ст. 178-190

3. Міляновська Н., ст.  201-214

4. Паращич В., ст. 123-132

5. Ніколенко О., ст. 141-148

Домашнє завдання:

І. Зробити короткий конспект питань теми за планом;

ІІ. Прочитати повість «Старий і море»;

     ІІІ. Виконати завдання:

1. Скласти план за сюжетом повісті «Старий і море».
2. Дати короткі відповіді на питання:

1. Розкрийте образ старого Сантьяґо. Як характеризує героя його портрет?
2. Яким було ставлення старого до тварин? Про які риси його характеру це свідчить?
3. Як автор зображує протистояння людини й морської стихії?
4. Схарактеризуйте символіку повісті. Уособленням чого є образи природи в повісті?
5. В чому символічний зміст образу Маноліна?

1. Загальна характеристика провідних тенденцій прози другої половини XX ст.

Друга світова війна стала потрясінням для мільйонів людей. Пів-Європи лежало в руїнах, людство не могло оговтатися від шоку після розкриття злочинів німецького нацизму й радянського сталінізму.

Роздуми над тим, що таке людина і світ у кризовій ситуації, коли традиційні ідеали європейської цивілізації («Вінець творіння — людина») ледь не були зруйновані вщент, призвели до виникнення такого явища, як екзистенціалізм.

У творчості письменників-філософів середини XX ст. на перший план виходять алегоричність, інакомовність, параболічність літературних творів.

До подій воєнного часу зверталося у своїй творчості багато авторів. Це німецькі письменники Еріх Марія Ремарк, Генріх Белль, Бертольт Брехт, Гюнтер Грасс, американські — Ернест Гемінґвей, Ірвін Шоу, французькі — Альбер Камю, Андре Мальро, російські — Василь Биков, Віктор Некрасов, Василь Гроссман, Олександр Твардовський, Михайло Шолохов та багато інших.

Екзистенціалізм, або філософія існування (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування) — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину як унікальну духовну істоту, здатну до вибору власної долі. У художніх творах письменники-екзистенціалісти прагнуть збагнути справжні причини трагічної невлаштованості людського життя.

Вплив інтелектуалізму на прозу другої половини XX століття

У другій половині XX століття суспільна й культурна атмосфера у світі поступово змінилася. У цей період у прозі (як і в поезії та драмі) посилюється тенденція до поглиблення інтелектуалізму.

Інтелектуалізація літератури другої половини XX століття визначила розвиток притчі, філософського роману (а також драми ідей і філософської лірики).

Інтелектуалізм (лат. intellectus — розум, пізнання, intellectualis — розумовий, розсудливий) — умовна назва стильової домінанти твору або літературної течії, роду, жанру, пов'язаних із відчутною перевагою інтелектуально-розмислових елементів образного мислення над емоційно-чуттєвими.

Ще одним помітним явищем літературного процесу другої половини XX ст. є нечуваний розквіт латиноамериканського роману, який здобув світове визнання.

З-поміж його найяскравіших представників можна назвати Ґабріеля Ґарсію Маркеса (Колумбія), Мігеля Астуріаса (Гватемала), Алехо Карпентьєра (Куба), Хуліо Кортасара (Аргентина), Маріо Варгаса Льосу (Перу), Жоржі Амаду (Бразилія) та інших.

Сучасні латиноамериканські письменники використовують складну техніку композиції та оповіді, часові зміщення, монтаж, потік свідомості, поліфонічність, елементи фантастики, узагальнено-символічні форми, складні неоміфологічні моделі, розмаїті ремінісценції та алюзії.

Однією з найважливіших тенденцій літературного процесу другої половини XX століття є використання міфів та міфологічних мотивів у художній творчості, що виразилося у виникненні такої течії як «магічний реалізм».

У літературі другої половини XX століття можна виокремити різноманітні прояви художнього пошуку: створення універсального міфу, що дає змогу осягнути умови людського існування у сучасному світі (Вільям Ґолдінг), осмислити реальність крізь призму міфологізованої свідомості (Ґабріель Ґарсія Маркес), іронічне використання міфологічних мотивів (Мілан Кундера) тощо.

У другій половині XX століття розвивається також і традиційний реалізм, який, проте, набуває нових ознак. Реалістична література відбила розпад Всесвіту на окремі світи, показала драматизм існування людини. Зображення індивідуального буття в художніх творах поєднується з історичним аналізом, що зумовлено прагненням митців усвідомити логіку соціальних законів (Генріх Белль, Еріх Марія Ремарк, Василь Биков, Нодар Думбадзе, Макс Фріш, Фрідріх Дюрренматт та інші). Також помітне місце в літературі посідає філософська та політична публіцистика.

Загалом мистецтво другої половини XX століття відрізняється особливим драматизмом, але, як писав Ернест Гемінґвей, «надія приходить нізвідки, і в цьому її сила». Тож у літературі цього часу висловлюються сподівання на повернення світові втрачених ідеалів, відновлення порушених зв’язків, подолання відчуженості.

2. Віхи життя й творчості митця Е. М. Гемінґвея.

21 липня 1899 — народився у передмісті Чикаго в сім’ї лікаря. У шкільні роки захоплювався спортом і літературною творчістю.

1917 — після закінчення навчання виїхав до Канзас-Сіті, де влаштувався репортером в газеті «Стар», яка стала його першою журналістською школою.

1918 — записавшись шофером американського загону Червоного Хреста, відправився на італо-австрійський фронт Першої світової війни.

8 липня 1918 — був важко поранений в ноги. Після тривалого лікування, яке вимагало серії операцій, демобілізувався і повернувся в США, де влаштувався працювати в канадську газету «Торонто дейлі стар». Вільний від репортерської діяльності час Хемінгуей віддавав літературній творчості.

1922 — в якості кореспондента канадської газети приїхав до Парижа, звідки надсилав європейські кореспонденції і де він поступово увійшов у групу провідних письменників.

1923 — опублікував першу книгу «Три оповідання і десять віршів», після чого відмовився від журналістської роботи заради того, щоб повністю зосередитися на художній творчості.

1924 — була видана книга «У наш час», яка принесла популярність письменникові.

1925—1935 рр. — Період розквіту таланту і слави. Протягом цього десятиліття з’явилися романи «Фієста» («І сходить сонце», 1926), «Прощавай, зброє!» (1929), збірки оповідань «Чоловіки без жінок» (1927), «Переможець не отримує нічого »(1933), а також нарисово-публіцистичні та автобіографічні книги« Смерть пополудні »(1932),« Зелені пагорби Африки »(1935).

1931 — вийшов на екрани знятий за однойменним романом кінофільм «Прощавай, зброє!».

1937 — як представник американського телеграфного агентства письменник відправився в охоплену громадянською війною Іспанію. Під вогнем на передовій він зняв хроніку «Іспанська земля», що отримала широкий резонанс в США. Враження від побаченого в Іспанії Хемінгуей поклав в основу свого роману «По кому дзвонить дзвін» (1940).

1939 — придбав на Кубі віллу Фінка Віхія, яка на багато років стала його рідною домівкою, гостинно розкритим для численних друзів і знайомих.

1942—1943 рр. — здійснював рейси на власному катері «Пілар», збираючи секретну інформацію про німецькі підводний човни.

1944 — у статусі військового кореспондента приїхав до Європи, де брав участь у бомбардуваннях Німеччини та окупованої Франції, а потім воював у складі французьких партизанських загонів.

1950 — роман «За рікою в затінку дерев».

1952 — повість-притча «Старий і море», відзначена національною премією Пулітцера.

1954 — Хемінгуей нагороджений Нобелівською премією за повість «Старий і море».

1960 — написав книгу спогадів про свої молоді роки в Парижі «Свято, яке завжди з тобою». В останній період життя працював над романом «Острови в океані», який залишився незавершеним.

З 1960 р. — Хемінгуей переживав важку депресію, яку він безуспішно намагався лікувати в спеціалізованих клініках.

2 липня 1961 — покінчив життя самогубством.

3. Повість «Старий і море». Особливості тематики, проблематики, жанру і композиції твору . Ознаки притчі у повісті. 

4. Символіка образів (риба, море, рибалка, хлопчик та ін.). Образ Сантьяго.

Історія написання:

У 1936 році Хемінгуей опублікував у часописі «Есквайр» нарис про дійсний випадок у Гольфстрімі: рибалка спіймав величезну рибину, яка довго тягла за собою човник; коли потерпілого знайшли, від риби майже нічого не залишилося, а старий ридав з відчаю.

 У 1950 році Хемінгуей приступив до художньої розробки давно знайденого сюжету, він мріяв написати об'ємний роман про життя рибальського селища, про долі його мешканців. Проте автор знайшов інший шлях відтворити цей всесвіт рибальського життя: багато чого опустив у підтекст, створивши стислу, глибоку філософську притчу про людину і море. У 1952 році повість «Старий і море» була надрукована в журналі «Лайф».

У 1953 році за свою повість Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію, в 1954 році — Нобелівську премію з літератури.

Літературознавці прагнули з’ясувати, хто став прототипом головного героя повісті — Сантьяго. Досить часто називали знаменитого кубинського рибалку і друга письменника Грегоро Фуентоса, який дожив до 104 років. Однак більшість дослідників схильні думати, що цей образ увібрав у себе риси різних людей, з якими Хемінгуей спілкувався в рибацькому селищі Кохімар, що неподалік на схід від Гавани.

Літературний стиль: модернізм.

Художній прийом: принцип айсберга.

 Рід: епос

Жанр:  повість-притча.

Тема: розповідь про старого рибалку, який здійснив свою мрію – спіймав найбільшу рибу, але так і не зміг її утримати.

Ідея: зображення надзвичайної сили духу людини, яка вміє жити у гармонії з природою. Старий протистоїть силам природи, але водночас відчуває себе часткою всього оточуючого.

 Провідні мотиви:

• Незвичайна риба, яку хотів упіймати (і, зрештою, упіймав) Сантьяго. На мою думку, саме рибина втілює мрію старого, його мету, задля досягнення якої він ні перед чим не зупиниться.
• Самотність - старий неодноразово повторює слова «самотній», «самотина», «сам»: «Не можна, щоб людина доживала віку в самотині, - думав він. - Але нічого не вдієш».
• Леви - це зв'язок старого з минулим, його спогади про юність і пережиті пригоди.

Елементи сюжету:

Експозиція: знайомство з персонажами, місцем дії ;

Зав’язка: старий виходить у море;

Розвиток дії: перебування Сантьяго у човні;

Кульмінація: двобій з рибиною;

Розв’язка: старий повертається додому.

Сюжетний ланцюжок:

Старий рибалка Сантьяго рибалив на Гольфстрімі → 84 дні поспіль повертався без здобичі → 40 днів із ним виходив у море хлопець Маноліно, але батьки звеліли йому покинути нещасливого рибалку → Маноліно провідував Сантьяго: годував його, розважав → старий вірив, що йому пощастить → удосвіта на 85 день Сантьяго вирушив у море → раптом клюнула величезна риба → три дні й ночі риба тягла човен, а Сантьяго, долаючи втому, голод і біль, у порізаних долонях тримав жилку, на якій була риба, то натягуючи, то відпускаючи → нарешті риба втомилася й випірнула із води, вона була більшою за човен → Сантьяго подолав рибу і прив’язав до човна → на рибу напали акули — рибалка боронив здобич від них, але хижаки об’їли рибу до кісток → доплив до берега, знесилений, дійшовши до халупи, заснув → рибалки зачудовано розглядали величезний кістяк риби й розуміли, що старий переміг рибу небаченого розміру → старому снилися леви на березі моря → Маноліно пишався своїм старшим другом.

Проблематика:

•  людина і природа;
• внутрішнє наповнення життя, що обумовлює почуття людської гідності;
• самовідчуття людини;
• сенс життя;
• наступність поколінь;
• людина серед людей, людські спільноти.

Запитання за змістом повісті Е.Хемінгуея «Старий і море»

1. Скільки днів із старим рибалкою був хлопець-помічник? Чому він пішов від старого?
2. На що було схоже вітрило на човні старого рибалки?
3. Про що свідчить портрет старого, його руки,очі ?
4. Чому старий рибалка зняв портрет дружини зі стіни?
5. Чому старому « вже більш не снилися ні шторми, ні жінки, ні визначні події, ні велика риба, ні бійки, ні змагання силачів, ні його дружина…»? Що йому снилося?
6. Море в іспанські мові використовується і в чоловічому, і в жіночому роді. Як старий рибалка звертався до моря і чому?
7. Чому старий розмовляв сам із собою?
8. Яка рибина попалася на гачок?
9. «Не можна, щоб людина доживала віку в самотині» - як ви розумієте цю думку старого рибалки?
10. Яка єдина зброя старого проти сили марліна?
11.  Як ви розумієте думку Сантьяго:«І рибина також мені друг, — мовив він уголос. — Я ще зроду не бачив такої рибини, навіть і не чував про таких. Та все одно я повинен убити її. То ще добре, що нам не доводиться полювати на зорі»?
12. Чому старому Сантьяго не хотілося вбивати рибину?
13. Як старий бився з акулами? Скільки він їх вбив? Як саме?
14. Чи відчував Сантьяго себе переможеним, коли акули зжерли рибину?
15. Чому плакав хлопчина, коли вранці заглянув до старого у хатину?
16.  Навіщо рибалки вранці, коли Сантьяго спав, вимірювали довжину риб`ячого скелета?
17. Чому Маноліно вирішив знову рибалити у парі із Сантьяго?
18.  Яка головна думка повісті?
19.  З яким настроєм закінчується повість – оптимістичним чи песимістичним?