Не дай догоріти ! Підтримай вогонь рідної мови!!!

                                 Танець під пісню « Мова єднання»

 

Вчитель:

Яка багата на свята наша планета! Яких тільки свят не відзначає наше людство! Тож дуже приємно, що не залишилася без уваги і мова . Так 21 лютого – Міжнародний день рідної мови!

     Шановні гості, друзі! Запрошуємо вас до нашої господи - на сіль, хліб, на щире слово, бесіду мудру, свято наше - торжество рідної мови.

 

1. Раді ми вас привітати,
Бо у нас сьогодні свято – 
Будем нашу рідну мову шанувати.
 

2. Ми малі, та всі ми друзі,
Ми одна родина,
А найбільша наша мати

Рідна Україна.
 

3. Моє коріння - рідний край,
Основа - пісня й вишитий рушник,
Джерельна мова, рідна світанкова 
І в синім небі журавлиний крик…
 

4. Тут у рідній нашій школі

    Ми зібрались в дружнім колі

   Рідне слово величати

   Мові батьківській вінок сплітати.

 

1. Звуків дуже є багато,
   У природі все звучить.
   Свище вітер, грім завзято
   В темнім небі гуркотить.
   Навесні співає пташка
   І струмочок жебонить.
2. Джміль гуде, дзвенить комашка,
   Все по-своєму звучить.
   Звуки всі пізнати можна,
   Хоч багато в світі їх.
   Розбере дитина кожна,
   Де тривога, сум чи сміх.
3. Але звуки ці — немовні:
   Стукіт, грюкіт, шелест, свист.
   Хоч приблизно та умовно
   Ними скаже щось артист.

Учениця

Знайте всі, мої шановні,
Не забудьтеся, бува.
У людей є звуки мовні,
Що складаються в слова.
Звуки, зібрані у слово
Ще в далеку давнину,
Утворили рідну мову —
Українську, чарівну.
( Пісня «Рідна мова»   Як сонця безсмертного коло)

Ведучий :Мово рідна! Ти ж – як море – безконечна, могутня, глибинна. Красо моя! В тобі мудрість віків, і пам’ять тисячоліть, і зойк матерів у годину лиху, і пісня серця дівочого в коханні своїм, і крик новонародженого: в тобі мово, неосяжна душа народу – його щирість, радощі й печалі, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його.

Ведуча.

У 1924 році в відбувся всесвітній Конгрес мовознавців світу. Конгрес визначив, що наймелодійнішою є італійська мова. Другою визнано українську мову. Ми, українці, повинні пишатися з того, що нашу мову так високо оцінив всесвітній Конгрес знавців мов.

З того часу минуло чимало років і сьогодні в нашій країні відзначають Міжнародний день рідної мови .

 

Чарівниця. Я — Чарівниця, берегиня рідної мови. Не даю їй пропасти в лиху годину і хочу, щоб ви теж берегли і знали українську мову. Я прийшла до вас з глибини віків і дуже хочу почути, що ви знаєте про мову, і як ви розмовляєте, тому що мова — це найбільше багатство народу, а ви, українці, — славні нащадки нашого народу.

Хочу до вас я звернутися, діти.
Можна людині без мови прожити,
Можна без пісні, без загадки й казки?
Хто відповість? Поміркуйте, будь ласка!

 

Учень 1

Як же людині без казки і слова,
Без задушевної пісні й розмови?
Думаю я, що таке неможливо.
Мова людини — це щастя, це — диво!

 

Чарівниця

Правильно думаєш. Мова — це диво.
З нею людина розумна й щаслива.
Знаючи мову, спілкуються люди,
Мова загине — й людини не буде.

 

Учень 2

Як же без мови? Не уявляю!
Я щохвилини про щось та й питаю.
А коли мови не будемо знати,
Як же ми зможемо світ пізнавати?

Чарівниця

В світі ми — люди і правильно, діти,
Людям без мови не можна прожити.
Ще повідомити хочу вам я
В кожній країні є мова своя.
Кожна людина свою мову знає.
Любить безмежно її й поважає.
Рідна одним мова східна — японська,
Іншим найкраща — китайська, естонська.
Мова у світі панує англійська,
Нам найрідніша своя, українська.

Учень 3

Ми з вами всі живемо в Україні,
Мова чудова й пісні в нас чарівні.
Треба, щоб мову ми вчили і знали,
Й нею чистенько усі розмовляли.

 

Ведучий  Найкращий дар, що його має людина від Бога – це мова. Як без мови сказати, що голова думає, що відчуває серце? Різними мовами говорять люди.

 

Ведуча Скільки на землі мов? Скільки народів — стільки й мов. Учені вважають, що на нашій планеті близько трьох тисяч мов. З-поміж такої величезної кількості лише близько тридцяти мов користуються найбільшою популярністю, тоб­то це ті мови, якими розмовляє більшість людей на планеті.

     Найбільше людей розмовляє китайською мовою, друге місце посідає англій­ська мова, третє — російська, далі — мова хінді (Індія) та іспанська. Українська мова посідає по­чесне 14 місце, оскільки нею говорять близько 45 мільйонів людей, а в Україні – 30млн.

    Для кожного народу своя мова — найкраща, але ніхто не заперечуватиме, що українська мова за милозвучністю і співучі­стю — одна з найкращих.

 

1.     На землі народів Бог створив багато,

     Їм подарував скарби усяких мов,

     І у кожну мову, мов дбайливий тато,

     Вклав свою небесну велич і любов.

 

2.     Всі народи світу – то Господні діти,

      Всіх народів мови – то Господній дар,

      Але мова мами – найрідніша в світі,

      В ній є все: і святість, і краса, і чар.

 

3. Мово ж моя, мово,

Мово України,

Ти моя казкова

Пісня солов'їна.

 

4. Розцвітай під небом

Проліском прекрасним,

А любов до тебе

В серденьку не згасне.

5. Йди по світу гідно

В шані і привіті,

Ти для мене рідна

І найкраща в світі!

6. Мово ж моя, мово,

Мово-чарівниця,

Не згаса духовна

Батьківська криниця.

Ведучий: У світі існує близько 6 000 розмовних мов і близько половині їх загрожує зникнення. Тож у 2000 році міжнародна організація ЮНЕСКО, прагнучи підтримати мову як ознаку культурної приналежності особи оголосила 21 лютого міжнародним днем рідної мови.

 Ведуча: Рідне материнське слово для кожного є оберегом. Воно таїть у собі надбання віків, пам'ять усього народу, оберігає й передає всі виміри духовних скарбів поколінь.

Бережімо рідне слово, бо в ньому і гомін лісів, і переливи струмків, і шепіт трав, і високий дух пращурів, і сила нашого сьогодення, і поступ майбутній.

 

1.     О слово, ти як дивная сопілка,

     То звеселяєш, то хвилюєш нас

     Тобі вклонялись Леся Українка

     Й благословенний батько наш Тарас.

 

 

2. О слово рідне! Шум дерев!

     Музика гір блакитнооких

     Шовковий спів степів широких

     Дніпра між них левинний рев.

 

3 Бог нам гарну мову дав,

     Щоб ми не мовчали

     І всі звуки і слова

     гарно вимовляли.

 

4. 7 Впала з неба в землю сонячна краплина,

     Із краплини тої виросла калина,

     Стали до калини звертатись дівчата

      Білим цвітом коси почали квітчати.

 

5. Солов’ї змостили гнізда на калині

      Із тих пір по світу диво-пісня лине,

     Солов’їна пісня, мово калинова,

     А від них і наша українська мова.

 

6. Мовонько моя ти калинова,

     Звита з любові й тепла

     Ти матусі щира колискова,

     Первоцвітом в серці розцвіла.

 

7. Ти тополі тихая розмова,

     В сонячному просторі луна,

               Ніжна, як сопілонька вербова,

               Музика в століттях чарівна

 

8. Ти – привітна пісня журавлина,

     Срібне щебетання солов’я

     Ти від серця і до серця линеш,

     Мовонько, порадниця моя!

 

9. Велична, щедра і прекрасна мова

     Прозора й чиста, як гірська вода,

     Це України мова барвінкова,

    Така багата й вічно молода.

(Пісня « Українска мова – мова барвінкова. )

 

 Ведучий  Говорячи сьогодні про рідну українську мову, не можна не згадати про полум'яних синів українського народу, які зберегли її і донесли до нас. Серед цих людей відомі вам Григорій Сковорода, Квітка-Основ'яненко, Леонід Глібов, Іван Франко,Леся Українка, Володимир Сосюра та багато інщих. Але першим хто почав писати живою українською мовою був Іван Котляревський. Саме його п’єса « Наталка Полтавка» є  живим доказом української селянської мови…До вашої уваги уривок із пєси « Наталка Полтавка»

     Виходить Наталка з відрами ,знімає коромисло і ставить,а потім говорить під мелодію…

Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;

О, як моє болить серце, а сльози не ллються. (2)

Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу,

Тілько тогді і полегша, як нишком поплачу. (2)

Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,

Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде.(2)

В о з н ы й. Благоденственного і мирного пребиванія!

Н а т а л к а (кланяясь). Здорові були, добродію, пане возний!

В о з н ы й. "Добродію"! "Добродію"! Я хотів би, щоб ти звала мене — теє-то як його — не вишепом'янутим ім'ярек.

Н а т а л к а. Я вас зову так, як все село наше величає, шануючи ваше письменство і розум.

В о з н ы й. Не о сем, галочко, — теє-то як його — хлопочу я, но желаю із медових уст твоїх слишати умилительноє названіє, сообразноє моєму чувствію. Послушай:

№ 2

От юних літ не знал я любові,

Не ощущал возженія в крові;

Как вдруг предстал Наталки вид ясний,

Как райский крин, душистий, прекрасний;

Утіху ти подай

Душі смятенной,

Моєй письменной,

О ти, мой рай!

 Єй-єй, люблю тебе до безконечності.

Н а т а л к а. Бог з вами, добродію! Що ви говорите! Я річі вашей в толк собі не возьму.

 

В о з н ы й. Лукавиш — теє-то як його — моя галочко! і добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.

 

Н а т а л к а. Гріх вам над бідною дівкою глумитися; чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.

 

Н а т а л к а. У вас єсть пословиця: "Знайся кінь з конем, а віл з волом"; шукайте собі, добродію, в городі панночки; чи там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних попівен? Любую вибирайте... Ось підіть лиш в неділю або в празник по Полтаві, то побачите таких гарних, що і розказати не можна.

 

В о з н ы й. Бачив я многих — і ліпообразних, і багатих, но серце моє не імієть — теє-то як його — к ним поползновенія. Ти одна заложила ему позов на вічнії роки, і душа моя єжечасно волаєть тебе і послі нишпорной даже години.

 

Н а т а л к а. Воля ваша, добродію, а ви так з-письменна говорите, що я того і не зрозумію; та і не вірю, щоб так швидко і дуже залюбитись можна.

 

В о з н ы й. Не віриш? Так знай же, що я тебе давно уже — теє-то як його — полюбив, як тілько ви перейшли жити в нашеє село.

Наталка   Так, добродію, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім'я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дівки, коли об ній люди зашепчуть...

Наталка  Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нужді і горі і проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може , забув, що я живу і на світі. Ти був бідним, любив мене — і за те потерпів і мусив мене оставити; я тебе любила і тепер люблю. Ми тепер рівня з тобою: і я стала така бідна, як і ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються...

 

П е т р о. Наталко! В який час тебе я встрічаю!.. І для того тілько побачились, щоб навіки розлучитись.

 

Н а т а л к а. О Петре! Скілько сльоз вилила я за тобою. Я знаю тебе і затим не питаюся, чи іще ти любиш мене, а за себе — божусь...!

 

Н а т а л к а . Мати моя хотіла, щоб я за возного вийшла замуж затим, що тебе не було. А коли ти прийшов, то возний мусить одступитися.

 

П е т р о. Возний — пан, чиновний і багатий, а я не маю нічого. Вам з матір'ю треба подпори і защити, а я через себе ворогів вам прибавлю, а не помощ подам.

Н а т а л к а. Петре! Не так ти думав, як одходив!

 

П е т р о. Я одинаковий, як тогді був, так і тепер, і скажу тобі, що і мати твоя не согласиться проміняти багатого зятя на бідного.

 

Н а т а л к а. Одгадую своє нещастя! Петро більше не любить мене і йому нужди мало, хоть би я і пропала. От яка тепер правда на світі!

 

Н а т а л к а.

Підеш, Петре, до тієї, яку тепер любиш,

Перед нею мене, бідну, за любов осудиш.

 

П е т р о.

Я другої не полюбив і любить не буду,

Тебе ж, моє серденятко, по смерть не забуду.

Н а т а л к а

Коли б любив по-прежньому,

То б не мав цураться;

Не попустив свою милу

Другому достаться.

П е т р о

Люблю тебе по-прежньому,

Не думав цураться;

Не попущу мою милу

Другому достаться.

Н а т а л к а.

Я жизнь свою ненавиджу, з серцем не звладію,

Коли Петро мій не буде, то смерть заподію.

П е т р о.

Коли вірно Петра любиш, так живи для його,

Молись богу, моя мила, не страшись нікого.

О б а.

Бог поможе серцям вірним пережити муки;

Душі наші з'єдинились, з'єднались і руки.

 

Ведучий Та найбільшого розквіту наша мова досягла у творчості українського поета, художника Т. Г. Шевченка, великого Кобзаря.

Близько п'ятсот разів видавалися твори Шевченка в Україні після його смерті. Вони перекладені більше як ста мовами світу.

 

1. Ну що б, здавалося, слова...

     Слова та голос - більш нічого,

    А серце б"ється – ожива

   Як їх почує!..

 

 

                   Вона ніколи не вмирала,                 Не раз над нею насміхались,

Вкраїнська мова голосна                 Були такі, сказати слід

І хоч не раз її топтали                      І все ж бо нею розмовляли

Знов оживала, мов весна.                І прадід і увесь мій рід.

 

                        І ми шануймо нашу мову,

                        Топтать нікому не дамо.

                        Бо наше слово, вільне слово

                        Для нас, українців дано.

 

1.         Одна Батьківщина і двох не буває

         Місця де родилися завжди святі

         Хто рідну оселю свою забуває,

         Той долі не знайде в житті.

 

 

2.          Чи можна забути ту пісню, що мати

         Співала малому, коли засипав?

         Чи можна забути ту стежку до хати,

         Що босим колись протоптав?

 

3.         У рідному краї і серце співає

         Лелеки здалека нам весни несуть.

         У рідному краї і небо безкрає,

         Потоки, потоки мов струни течуть.

 

4.          Тут кожна травинка і кожна билинка

Вигойдують мрії на теплих вітрах,

         Під вікнами мальви в саду материнка

         Оспівані щедро в піснях.

 

5.          Тут мамина пісня лунає і нині,

         Їх підхопили поля і гаї,

         Їх вечорами по всій Україні

         Співають в садах солов’ї.

 

6.            І я припадаю до неї устами,

           І серцем вбираю, мов спраглий води.

           Без рідної мови, без пісні, без мами.

           Зблідніє, збідніє земля назавжди.

           Одна Батьківщина і більш не буває

           Місця, де родилися, завжди святі.

(Пісня «Я маленька україночка»)

Ведучий. Мова це пісня. Вона, як сльоза, очищає душу. Пісня, як свята молитва . Народна пісня цілюща, як материнське молоко. Бо живе у ній наш родовід, в ній живе наша прекрасна Україна. Кажуть, допоки живе мова, то до тих пір живе народ. Дякуючи пісні, ми можемо висловити свої почуття, радість і смуток, любов і гнів, пожартувати

 

Ведуча. Любов до рідної мови почи­нається ще з колиски, з маминої пісні. Народні колискові пісні зачаровують усіх, хто їх чує, над­звичайною ніжністю і простотою. У них — мате­ринська ласка і любов, світ добра, краси та спра­ведливості, щира віра в магічну силу слова.

 

1.Лиш народився, голос я почув

щасливий, радісний і світлий.

Маленьким серденьком уже тоді відчув

матусин голосок привітний.

 

2.У нім звучала ласка і тепло,

і слово було ніжне і пестливе,

до себе вабило воно,

лунало світло і тремтливо.

 

3.Матуся до серденька притискала

і колискову пісню заспівала.

І пісня та була сама краса,

що в сповитку мене обдарувала.              Пісня «Червона калина»   (матуся навчила)

 

Вчитель: За допомогою мови,слова ми можемо і пожартувати, що любить наш Український народ. Українці завжди славилася веселістю та гумором. Дорогі друзі українську мову, літературу треба добре знати, щоб не було так як отому парубку ,про якого ми розповімо  зараз. (сценка Стецько і Галька.)

Сценка 
Стіл із яствами, за ним сидить Стецько, їсть.
Стецько: Оце у мене сьогодні день: у Дмитра снідав, у Прокопенка обідав, у Козаченка полуднував, а тут ось і повечеряю. А тоді піду додому, то мати мені сніданок, обід і вечерю заразом подасть, бо я цілий день удома не був, зголоднів. От люблю я поїсти. Я оце і сидів би- їв, і стояв би – їв, і лежав би – їв, і спав би – їв. . .
З’являється Галя.
Стецько: О, Галько, де ти оце вештаєшся? Не бачиш, що у тебе гості? Накривай на стіл.
Галя: Побійся Бога, Стецько, чи тобі цього мало?
Стецько: Мало! Мені завжди мало. Я ще вареники люблю, пиріжки з сиром, із маком. . .
Галя: (глумливо) Зараз із таком принесу.
Стецько: Із таком? А що воно таке? Не пробував. Та мені сподобається, це я тобі точно кажу.
Галя: Я й не сумніваюсь, бо все, що я наготувала, щоб ми сім’єю повечеряли, ти вже з’їв.
Стецько: Галько, ти мені зуби не замовляй. Моя мати казала, що скоро нас із тобою оженять. А жінка чоловікові не може перечити, бо як пригрію кулака!
Галя: Та куди ж тобі женитися, коли ти грамоти не знаєш, навіть розписатись не вмієш.
Стецько: А як то воно грамоту знать? Що я такого не куштував.
Галя: Стецько, та то духовна їжа. Ну ось для прикладу, дивись. – (пише на стіні). – Оце буква «О».
Стецько: О, це я люблю, бублички смачні, та ще з молоком.
Галя: Оце «ес»
Стецько: Та це ж ріжок з молоком. Смакота.
Галя: Оце буква «І».
(Стецько підходить, домальовує)
Стецько: Галько, ось дивись, це ж куряча гомілка! Ой у мене вже слина в роті не тримається.
Галя: Оце «У».
Стецько: Що, ти мені оце рогача наставляєш? Ну нічого, нічого. Мати казала, що то дівки тільки до заміжжя рогачі наставляють. А далі усе залежить від чоловіка. Ще казала, якщо у чоловіка добрий кулак, то йому ніяка жінка не страшна. А я, диви, якого кулака од’їв! Може, спробувати його на тобі, га?
(замахується)
Галя: Безграмотне чувирло, а ще руки простягатиме. Зараз я тобі наставлю рогача.
(бере ріжок і проганяє Стецька).

 Ведуча Якою стомленою не була б людина, але почувши дотепний жарт, - усміхається. Пожартуємо і ми.

 

Таємниця
Їде дядько на возі, назустріч йому кум.
- Що везеш куме?
Кум устав із воза, підійшов і каже на вухо:
- Овес.
-А чому так по секрету говориш?
-Щоб кобила не почула.
 

МУЧЕНИК НАУКИ

Повернувся першокласник
Із занять додому.
Ніс в чорнилі, мов мазнули
Квачиком по ньому.
— Що з тобою, мій синочку?
— Засміялась мати. —
Та невже ти в школі носом
Учишся писати?
— Смійся, смійся, —
каже хлопчик.
Зараз ти заплачеш,
Коли двійку у моєму
Зошиті побачиш.

 

НАМОРДНИК
Третій рік в селі будують
Школу невелику.
Там не стільки того діла,
Скільки мату й крику.
Бігли мимо школярчата.
— А скажіть, будь ласка, —
Запиталися  у майстра, —
Навіщо вам каска?
— Щоб не грюкнуло по лобі
Цеглою твердою.
— А навіщо вам ремінчик –
Той, під бородою?
— Це щоб каска не спадала. –
Діти засміялись:
— А ми думали для того,
Щоб не матюкались

Школярі в гуморесках
Петя Коржик той, що ходить до третього класу,
Листа в село накарлякав дядькові Панасу.
—Добрий день вам любий дядьку, я ходжу до школи,
Ми чули, що ви на тім тижні свиню закололи.
Ми вас просимо у гості мама, я і тато,
І всі разом на вокзалі будем зустрічати.
На пероні між людьми я вас перший побачу,
Держіть в руках банку смальцю і ногу свинячу.

 

Дивний школяр
Двох онуків дід старий
Посадив на руки
Та й розказує казки,
Слухають онуки.
Раптом менший запитав:
— А скажіть, дідусю,
Ви ходили в перший клас?
— Та ходив, Павлусю.
— От був номер! — малюки
Сміхом залилися,
— Як до школи ви прийшли
З бородою й лисі.

Зразковий предок
Як зразковий предок, та близька людина,
батько витягнув щоденник із портфеля сина.
Відкриває, там оцінок як у полі гички,
пара трійок, кілька двійок, решта — одинички.
Подививсь на сина скоса, синок здогадався,
і під стіл від артрозносу евакуювався.

Вилазь звідти, каже батько, вилазь буде краще.
Ну і в кого ж ти вдалося отаке ледаще?
Неохоче полоненник вибрався з під столу,
— так то ж я знайшов твій щоденник і носив у школу,
показав, щоб наш учитель більше не чіплявся,
у кого я такий олух ледачий удався

Учитель   Народна мова - безмежний океан. Це і дума, поема, казка, легенда, переказ, приказка, прислів'я. Немає у світі людини, яка б не любила казок, або хоча б не чула їх. А ви любите казки? Тоді давайте пограємо у гру. Я зачитаю уривок із казки, а ви всі (діти,) відгадайте, з якої це казки.

 

1. «Я за три копи куплена,

Упівбока луплена.

Тупу-тупу ногами,

Сколю тебе рогами,

Ніжками затопчу,

Хвостиком замету,

Тут тобі й смерть...» («Коза-Дереза»)

2. «Гуси, гуси, гусенята!

Візьміть мене на крилята

Та й понесіть до батенька.

А в батенька їсти й пити,

Ще й хороше походити». («Івасик-Телесик»)

3. «Мій котику, мій братику!

Несе мене лиса

За кленові ліса,

За крутії гори,

За бистрії води...» («Котик і півник»)

4. Що за хатка на узліссі?

Вся ворушиться, дрижить.

Де не взявсь Кабан біжить,

Тут і Вовк іде, й Ведмідь,

Кожен в хатці хоче жить.

Так же тісно їм усім —

Ось-ось-ось порветься дім. («Рукавичка»)

5. Далі казка ось така:

Знайшов Півник колосок,

Змолов борошна мішок,

Спік негайно у печі

Пиріжки та калачі,

Мишенят не пригощав,

Бо жоден із них не працював. («Колосок»)

7. Кличе дочка собачку Хвінку:
   - Ходи, Хвіночко, не лежи .. (Рукависка)
    

ведуча  До перлин української мови належать скоромовки, чистомовки, прислів’я і приказки.

Віками їх складав народ, вони навчали людей мудрості. Пригадаємо деякі з них.

Скоромовки

1. Бабин біб розцвів у дощ, буде бабі біб у борщ.
2. Корж із маком – їжа з їж, сядь, їжаче з нами їж.
3. Рак пішов гуляти в сад, не дійшов, бо повз назад.

4.Босий хлопець сіно косить, Роса росить ноги босі.

5.Хоче залізти в шафу кішка,шарудить у шафі мишка.

6.Варвара весело сміється,по вітру волосся в’ється

7.Фірма ферму будувала,фірмі фарби було мало.

8.Обережний хитрий лис,до нори вечерю ніс.

9. Рвучко рухається реп, розвеселий, як вертеп .

10 Хтось хитренький хитрував – мову нам забороняв.

11 М’який знак немов козак, вбереже нас від атак

12 За закон про мову «за», голосує дружно зал

 

вчитель

• А тепер настав час усім разом вірші складати. Останнє слово другого рядочка будете добирати за змістом в риму.

Щоб розумним й мудрим стати,
Треба рідну мову ... (знати).
А щоб вміти говорити,
Треба рідну мову ... (вчити).
Знає кожен з нас чудово —
Не прожити нам без ... (мови).
Рідна ж мова пелюсткова,
Мудра, світла, ... (світанкова).
І дзвенить щодня і в свято,
Бо вона така ... (багата).
І така джерельно-чиста
Наша мова ... (промениста).
Чарівна і калинова
Наша мова ... (веселкова).
В ній такі слова чудові,
Хліб і сіль на ... (рушникові).
В ній в віках батьки і діти,
Як без мови в світі ... (жити)?
Понад світом хай лунає.
Хай ніхто не ... (забуває).
Рідну мову українську,
Мудру, щедру, ... (материнську).

 

Молитва до мови   ( під мелодію)

Мово! Пресвята Богородице мого народу! З чорнозему, рясту, любистку, м'яти, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена!

Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути зеленому вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси Ти і Бог – Любов, і Бог-Віра, і Бог-Надія.

 Мово моя! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі. Твої джерела б'ють десь від магми, тому й вогненна така. Ти ж зцілювала  втомлених духом, давала силу, здоров'я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили Тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване Тобою Слово. Бо "Споконвіку було Слово. І Слово було у Бога. І Слово було Бог".

 

 Як воду п'ю із чистої криниці,

З-поміж людей вишукую слова.

І наша рідна мова-чарівниця

У віршах повнозвучних ожива.

Цвіте, як квітка маку серед поля.

Дзвенить, як пісня пташки чарівна.

І хоч нелегка в Україні доля,

Та вірю все ж відродиться вона.

І буде людям Україна – мати,

Не мачуха, якою нині є.

І мову рідну будуть шанувати,

Як найбагатіше надбання своє.

 Плекатимеш мову - цвістимуть слова,

Мов білі черешні весною…

Ростимуть слова, як у квітні трава,

Зігріті любов’ю земною.

 

Які ж вони чисті, як вічно звучать,

Як птахами в’ються крилато, –

Мов зорі незгасні небесних багать:

Хліб. Совість. Вітчизна і Мати.

 

Шануй їх у серці. Ніколи не смій

Святе і високе топтати.

Як жито-пшеницею слова добрі сій –

Рясний урожай будеш мати!

 

Свято рідної мови –
Не байдужі промови,
Не пусті балачки,
А пісні величаві
Віри, доблесті, слави,
Що плекали віки.

Це надія і ласка,
Це бабусина казка,
Це для хворого лік.
Свято рідної мови –
Це Тарасове слово,
Що не змовкне повік!

 

1. Серце народу – це мова, це слово,

Нації гордість,культура, престиж

Той, хто цурається рідної мови

Ранить народ в саме серце, мов ніж.

2. Мова загине – народ оніміє,

Нема майбуття у німої юрби

Поки є мова – в людей є надія,

Є пісня радості й пісня журби.

3. Мова – це людства досягнення дива-

Веде в майбуття нас крізь простір і час

Мова моя українська, чарівна

Є найрідніша для кожного з нас!

4. Мова моя українська, пречиста,

Рідна, як Небо й земля!

Ніжна, барвиста, свята й промениста

Нею любов промовля

Учень

Тож розправ свої крила, лети на свободу

І над світом чарівно звучи!

Залишайся навічно у серці народу

Мово рідна моя, не мовчи!

 

Пісня  ( Батьківська мова  )

 Ведучий

Наше свято завершується. До ваших сердець дійшли слова про багатство, красу та мелодійність рідної мови – нашої гордості

 

Учениця

Ось скінчилось наше свято,

І прощатись вже пора

Побажаємо Вітчизні

Учні (разом) Щастя, миру і добра