Немов прокляття ожива рік тридцять третій...

Сценарій заходу: „ Немов прокляття ожива

рік тридцять третій...»

 

Мета: Мета. Ознайомити учнів із жахливими роками голодомору в Україні. Допомогти зрозуміти душевний стан авторів творів про голодомор.

Викликати в учнів співчуття до долі людей, які жили в ті тяжкі часи.

Виховувати прагнення зберігати в пам'яті історію рідного народу.

 

Обладнання: комп’ютерна презентація, свіча в підсвічнику, ікона, обрамлена рушником, порізаний хліб.

Епіграф.

Страшне число у нелюдській напрузі,

пропалює світи до глибини,

у тридцять три розіп'яли Ісуса,

у тридцять третім на земному крузі

розіп'ято мільйони без вини.

1. Вступне слово вчителя

- Чи знаєте ви, як пахне життя?

Давайте на хвильку відчуємо цей запах... Заплющіть очі!

(Проношу поміж рядами хлібину.)

- Що ви відчули?

- Так, це пахне хліб…. Як тепло пахне хліб!

- Є тільки одне слово рівноцінне слову „ хліб". Це слово - життя. Що може бути цінніше хліба? І ніякий шмат золота не переважить крихту хліба!

 Учень:

1.Хліб усьому голова.    

Так в народі кажуть.

Хліб - мир, любов, життя,

Хліб - це наша радість.

 

2. Мама зранку подає               

Молочка поживного

І смачний окраєць хліба.

Теплого пшеничного.

 

3. Хліб - багатство найцінніше,    

Гість жаданий в хаті

З тих часів, коли навчились

Його виробляти.

 

4. Йшли роки, мінялись люди,                

Цінності губились.

Тільки хліб — незгубна цінність,

В ньому наша сила.

 

5. Хліб — усьому голова.  

Хліб — як сонце, кажуть,

Хліб - це спокій, мир, життя.

Хліб - це справжня радість.

                               Б. Олійник

Ведучий:

 - Україна… Прекрасна, велична і водночас нещасна земля. Скільки горя випало на її долю! Багато довелося пережити нашим пращурам у далекому минулому. Тож перегорнімо сторінки народної пам'яті.

 

 Ведуча :

Жила за мурами,        

Жила за гратами,

Була розвіяна,

В труні була,

Сто раз одурена,

Сто раз окрадена,

Сто раз розіп’ята,

Моя земля.

Ведучий:

 - Та серед моря трагедій, які випали на долю українців, найбільшою катастрофою став голод в 1933 році. Рік пам'ятний. Рік незабутній. Рік страшний. Найчорніший рік в історії України – ГОЛОДОМОР.

У цей рік, хліб людям тільки снився. Лише в мареннях приходив. Рік, коли такі хлопчики й дівчатка, як оце ви, не бачили хліба у вічі.

 

Дівчинка:

 Бозю! Що там у тебе в руці?

Дай мені, Бозю, хоч соломинку…

Щоб не втонути в голодній ріці.

Бачиш, мій Бозю, я — ще дитинка.

Тож підрости хоч би трохи бодай.

Світу не бачила білого, Бозю.

Я — пташенятко, прибите в дорозі.

Хоч би одненьку пір’їночку дай.

Тато і мама — холодні мерці. 

Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось.

Холодно, Бозю. Сніг дуже білий.

Бозю, що там у тебе в руці?

 

 

 

 

Ведуча:

-  Голодомор - бо голод був штучний, тобто організований тодішнім керівництвом для того, щоб зламати опір українських хліборобів, знищити український народ. 

Від голоду помирали і дорослі, і малі, а діти, помираючи  промовляли своє останнє слово в житті - „хліб". Матері божеволіли, бо не могли порятувати своїх дітей від голодної смерті. Шматок хліба коштував стільки ж, як і саме життя.

Учень:

 Мамо, мамо, я скоро помру,
Не рятуйте мене, не треба.
Не ріжте ні брата мого, ні сестру,
А як серце моє навіки засне,
Не вбивайтеся з горя, нене.
Покладіть біля вишні в садочку мене,
Забринить понад нами бджола золота.
А та вишня весняної ночі
Накриватиме цвітом наші чола й уста,
І росою вмиватиме очі.

Учень:   

Спіте, дітки, спіте, любі.
І не просинайтесь!
Вже не буде мучить згуба.
Забере Вас пташка райська.
Спіте міцно, спіте, діти…

 

 

Ведучий: 

- Історики називають різні цифри жертв голодомору. Але всі вони страшні. У світі не зафіксовано голоду подібного тому. Тільки вдумайтеся: вимерло в нашому краї до 10 млн. людей. Традиційне українське село зі своїми звичаями було зруйноване.

 Скрізь, як говорив Т. Шевченко, «Село неначе погоріло, неначе люди подуріли".

Ведучий:

-  Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно, варили шкіру із взуття. Уживали в їжу кульбабу, реп'яхи, проліски, липу, акацію, щавель, кропиву. У людей розпухали обличчя, ноги, животи. Померлих, а часто й ще живих звозили й скидали у ями й закопували. Прагнучи врятувати від голодної смерті хоча б дітей, селяни везли їх у міста й залишали в установах, лікарнях, на вулицях.   

 У той рік заніміли зозулі.

Накувавши знедолений вік.

Наші ноги розпухлі узули

В кирзаки - різаки у той рік.

У той рік мати рідну дитину

Клала в яму, копнувши під бік,

Без труни. Загорнувши в ряднину...

А на ранок - помер чоловік.

У той рік і гілля, і коріння –

Все трощив буревій навкруги...

І стоїть ще й тепер Україна,

Як скорботна німа край могил.

Учень :

-  На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі , складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика. похилена лицем до землі, а лиця майже немає, самі зуби зверху. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед, скільки сидить, стільки гойдається. І безконечна одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти…Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так , у простір, у світ – їсти, їсти, їсти.

1-й учень  В тридцять третьому году їли люди лободу.

                   Пухли люди з голоду. Помирали на ходу.

 

2-й учень  Отощали усі люди. Падали, як мухи,

                   Кропивою – лободою не наповниш брюха…

                   Гей, гей! – не наповниш брюха!

 

3-й учень  Хліб качали, вимітали –

                   Весь народ сумує,

                   А «великий голова» мовби і не чує.

 

4-й учень Він укази іздає:

                  Продналог давайте,

                  Де хочете, там беріть,

                  Хоч з нігтів колупайте.

 

Демонструється кліп “Свіча” О. Білозір

 

Ведучий: 

- На Україні щохвилини вмирало від голоду 17 чоловік, за годину -1000, за добу - 24 тисячі. З них - близько 3 мільйонів дітей. Сходили з розуму матері. Історія людства такого ще не знала - щоб планомірно винищували голодом людей.

Діти:

 Учень1   «Їли кішок, собак. Одного разу знайшли в соломі цілий виводок їжаків, їх теж поїли . А сусіди померли всі..»

Учень2   «…Батька вбили на моїх очах за те, що виступив проти тих, хто забирав зерно у людей…

Пустіли села, заростали бур’яном поля. Голодомор стер    із пам’яті все хороше з дитинства…»

Учень3  «… Пекли хліб із гречневої полови, їли гнилу та мерзлу картоплю, крис, кору з дерев…»

Учень4 «  У моєму рідному селі у людей забирали зерно і вивозили на пустир, заривали в землю, щоб згнив. Навмисно підпалювали потяги з хлібом, щоб не дістався голодним…»

Учень5 «  Наша односельчанка після смерті чоловіка залишилася одна із трьома дітьми, які спухли з голоду, стали слабкими, надії на те, що вони виживуть, не було. Тоді мати, щоб врятувати хоч когось із діток, зарізала 10-річного Петрика, а його м’ясо зварила. Після цього бідна жінка втратила розум. В такому стані її забрали невідомо куди.»

 

ВЕДУЧА: -  І таких свідчень очевидців тих страшних подій – тисячі.Всі вони записані в  Народній Книзі – Меморіалі «33-й: ГОЛОД». Це видання особливе. ЇЇ нелегко читати, але треба. Тому, що без повної правди про минуле, якою страшною вона не була б, не відбудеться процес оновлення та очищення.

Відео – фрагмент «Голод 32-33.Ігор Стожар. Вірш українською мовою»

 

 Ведучий:  Хати хліборобів перетворилися на великі торби з мертвяками: їх довго нікому було хоронити.

Знеможені з голоду, обмерзлі люди сірими примарами, обкутаними в лахміття, тягнулись під пронизливим вітром, засніженими дорогами до міста, маючи надію здобути чогось їстівного. І не дістали нічого. Навіть і кусника хліба, ними виробленого й у них віднятого. Падали на вулицях: вмирали в суміші снігу й грязюки.

Померлих звозили до ям і закопували, а потім зовсім перестали хоронити.

  
 Ведучий 1. Відходять роки, минають десятиліття. Вісімдесят років відділяє нас від тих страшних подій. Та зболена пам'ять про заморених голодом житиме вічно.

Ведучий :

-  А 28 листопада 2006 року за ініціативи Президента України В.Ющенка Верховна Рада України прийняла закон, за яким Голодомор було визнано геноцидом українського народу.

Ведучий:

 -  Сьогодні — День пам’яті голодомору. Згадаємо у наших молитвах тих, хто страждав і помер під час великого Голодомору. Запалімо свічки, щоб пом’янути тих, кого забрала голодна смерть.

 Учениця (на фоні “Реквієма” Моцарта)

Відкрийтесь, небеса! Зійдіть на землю,

Всі українські села й хутори,

Повстаньте всі, кому сказали: “Вмри!”

Засяйте над планетою всі душі!

Зійдіть на води і на суші!

Збудуйте пам’яті негаснучий собор!

 Ведучий: 

• Страхітливий злочин ніколи й нічим не стерти з пам'яті. Відчинімо свої душі й серця для пам'яті про ті страшні роки, зробімо все для того, щоб ніколи, за будь-яких обставин, подібна трагедія більше не спіткала Україну. Піднесімо ж слова своєї молитви Богові за упокій душ замордованих голодомором мільйонів українців.

 Читає "Молитву за померлих" (Тримаючи в руках свічку)

«Умилосердися, Господи, над душами моїх померлих родичів, братів, сестер, свояків і над душами всіх, що жили в правдивій вірі та зійшли з цього світу в надії на воскресіння й вічне життя. Прийми їх до небесного Твойого царства, де сяє ясність лиця Твойого й де Ангельські Хори славлять Тебе по віки. Амінь.»

Вшануймо ж усіх померлих хвилиною мовчання

(ХВИЛИНА МОВЧАННЯ).

Ведуча:  -  Відродження України можливе тільки тоді, коли народ поверне свою історичну пам’ять.

Не дай нам, Боже,
таку лиху годину…
Збережи, Боже,
Мати-Україну…

 

Ведучий: -  Коли наша розповідь дійшла до вашого серця, то перед цією свічкою скажіть слова, які нас згуртують, - пам’ять та віра!

 

Молитва за Україну

На Дніпрових кручах

          У полоні мрій

          Бачу я квітучий

          Рідний образ твій.

 

На зелених схилах

          Стародавня Русь       

          Україно мила.

          За тебе молюсь.

 

Я молюся Богу                     

           За дітей своїх.

           За батьків стареньких.

           За усіх святих.

 

Боже мій єдиний,

          Я, Твоє дитя.            

          Прошу Україні

         Кращого життя.

 

Вільна і багата,          

Горда, наче птах,

Україна - мати

Знана у світах.

 

Краю, мій краю, 

Земле нащадків.

Бога благаю

За твоє щастя.

За свою долю –

Зоряну днину.

Богу молюся

За Україну!

(Михайло Ковалко)

 

Ведучий

Хай палає свічка... Хай палає,

Поєднує нас вона в цей час
Хай сьогодні спогади лунають
Пам ять чиста, світла і велична