Несподіваний літній дощ

                                      Несподіваний літній дощ

     Був теплий літній день. Сонечко пригрівало по-літньому щедро, його гаряче проміннячко проникало в найдальші закутки міст, селищ та зовсім невеликих сіл і  поселень. Навіть затінки, щедрі густі тіні від густих алей, засаджених кленами, липами, навесні духмяними акаціями не могли задовільнити потреби людей у період літньої спеки в самому розпалі.

      На присадибних ділянках, як правило, є місце фруктовим деревам та кущам. Особливо приваблюють вони дітей, які дуже люблять поласувати смачними яблучками, абрикосами, сливками, малиною, смородиною, порічками: саме вони приносять дітлахам особливе задоволення.

      Так було й цього разу. Ясне сонечко посміхалося, день був теплим, жодних несподіванок не передбачалося.  Василько, як завжди, розповідав усім цікаві речі, що стосувалися навколишнього середовища, а саме – ягід та фруктів. Він був старшим за інших, читав багато, а ще більше йому розповідав дідусь Іван, завзятий садівник і дуже цікава людина, фахівець своєї справи. 

      Дідусь Іван розпочав свою розповідь про те, що плодоно́сні дере́ва є  активними представниками групи дикорослих та вирощувальних плодових і ягідних культур - рослин, із яких збирають багаті на цукор соковиті й тверді їстівні плоди. Саме ці дерева є одними з найпопулярніших видів  на планеті, які дають плоди, фрукти й тому подібне, наприклад: зерняткові, до складу яких відносять яблуні й груші, та кісточкові, до складу яких здавна відносять чудові й смачні персики (або нектарин), абрикоси, мигдаль,  сливи й вишні.

      Уся гвардія зацікавлених дітей, які зібралися біля дідуся, із завмиранням серця слухала цікаву розповідь фахівця, ніхто навіть не крутився, не розмовляв, не перебивав старшого за віком. Адже дехто тільки сьогодні дізнався, що Іван Васильович – завзятий садівник із багаторічним стажем, усе своє життя він працює саме тут, у рідній йому Яблунівці. Тут же трудяться його сини Віталій та Дмитро, продовжують справу батька. А внуки Артем, Андрій, Сергій і найменша Вероніка готові годинами слухати цікаві дідусеві оповіді про смачні й корисні фрукти, а ще більше – ласувати ними.

       Цього разу розповідь видалася найцікавішою: дідусь говорив під шелест літнього дощу, який зовсім не заважав, а, навпаки, підтримував розмову, надавав спілкуванню особливого шарму. Кожне наступне слово було не просто казковим, воно йшло від душі, відкривало щось нове, ще не знане дітьми. Іван Васильович говорив не поспішаючи, а дощик ніби стихав, щоб дати можливість дітям дослухати бувальщину до кінця, насолодитися розповіддю вщерть.

        Ось він  притих, ніби дійсно втомився. Його великі теплі краплини стікали з листочків на землю, поливали й умивали її. А зацікавлені слухачі з повагою зверталися до Івана Васильовича:

•          Дідусю, розкажіть іще! Дуже цікаво!