Рідну мову мало знати, слід її опанувати

                             Рідну мову мало знати, слід її опанувати

                                                       Буду я навчатись мови золотої

                                                               У трави-веснянки, у гори крутої,

                                                               В потічка веселого, що постане річкою,

                                                               В пагінця зеленого, що зросте смерічкою…

                                                                                                        Андрій Малишко

        Рідна мова… Вона така неповторна, мелодійна, співуча, бо ввібрала в себе гомін дібров і луків, полів та лісів, духмяний п’янкий аромат землі, на якій ми народилися й нині живемо. Саме мова – це характер народу, його пам'ять, історія та духовна могутність. У ній відбиваються звичаї, традиції, побут рідного народу, розум і багаторічний  досвід, краса та сила душі.

        Немає, мабуть, мови мелодійнішої й прекраснішої, ніж наша,  українська. Її неповторність захоплювала споконвіків. І це не дивно, адже вона увібрала в себе звуки барвистих степів, широких ланів, густих лісів.

        Сьогодні українська мова, відшліфована численними заборонами й утисками, перетворилася на справжню перлину світової культури.

        Здавалося б, роки випробувань для неї давно минули, залишилися далеко позаду, але ні. Були часи, коли українську забороняли вивчати, використовуватися в повсякденному житті, проте знаходилися справжні патріоти, які попри всі накази й заборони сумлінно опановували рідну мову. Ми сьогодні маємо право й можливість вільно вивчати українську мову, спілкуватися нею. На жаль, іноді чуємо, як із вуст деяких громадян лунають російськомовні слова. Це дуже прикро… Навіть досконале знання рідної мови не дає права вважати, що ти по-справжньому опанував її. «Рідну мову мало знати, слід її опанувати», - говорив поет. Зробити це можливо лише тоді, коли побачиш у ній найнеповторніше, забажаєш використовувати її в щоденному спілкуванні, не цураючись цього.

         Усім слід запам’ятати це, бо саме на нас покладено відповідальність подбати про рідну мову, підтримати її, допомогти розвиватися, бо саме нам випала велична місія – піднести Україну-неньку до світових вершин. Ми маємо діяти, бо зникне мова, а з нею –  і нація…

         Слово надто багато важить у житті людини. Як відомо, воно може вмить змінювати настрій, зробити її щасливою чи нещасною, цілеспрямованою чи нещасною, впливаючи на долю.

         Мова служить нам завжди. Говорячи щирі слова, ми звіряємося в дружбі; ніжні – відкриваємо серце коханій людині; гострі та тверді – даємо відсіч ворогові ненависному. Не можна ходити по рідній землі, не зачаровуючись своєю рідною мовою, не знаючи тане вивчаючи її.

         Людина може володіти кількома мовами згідно з її знаннями та здібностями, бажаннями, знаннями та прагненнями, але найкраще, найдосконаліше вона має знати рідну мову. Адже саме з нею мають зв'язок найрідніші люди, найдорожчі спогади про перше слово, вимовлене рідною мовою, почуте з маминих вуст; затишок батьківської домівки, веселий гомін дитячого гурту.

          Тож бережімо рідну мову, шануймо й  розвиваймо, дбаймо про її чистоту та красу й неповторність, намагаймося говорити один одному лише добрі, хороші й приємні слова, тоді світ навколо стане кращим, добрішим…