Нестандартний урок "Слово, музика, гітара"

Слово, музика, гітара

Мета. Довідатися про історію виникнення жан­ру пісенної поезії, про творчість                   В. Висоцького, звернути увагу на своєрідну єдність, притаманну жанру пісенної              поезії – слово, музика, виконавець. Спрямувати за­хоплення музикою в русло здорового глузду. Вихо­вувати музичний смак, любов; до поезії, пропонувати замислитися над проблемами життя, над вічними моральними цінностями.

Епіграф: Вот кто-то решив: «после нас – хоть потоп»,

Как в пропасть, шагнув из окопа,

А я для того свой покинул окоп,

Чтоб не было больше потопа…

В. Висоцький

Вступне слово вчителя.

     Добрий день! Я рада бачити всіх вас й запрошую перегорнути разом сторінки літературно-музичного альманаху.

     Що найголовніше для поезії різних часів, різних країн?

     —  Людина, гуманізм, дружба, братерство між людьми.  Доброта, кохання. Все те, що хвилює людину, чим вона живе. І саме в служінні людині бачить найважливішу місію поезії поет-бард В.Висоцький, сло­ва якого ми і взяли епіграфом до нашої зустрічі.

     А наш літературно-музичний альманах кличе нас в світ поезії своєрідної — це подорож сторінками пісенної поезії або, як її ще називають авторської пісні.

     Ми познайомимося з історією виникнення цьо­го жанру поезії, з творчістю                        В. Висоцького.

     Ми   в   повній мірі   відчуємо   єдність, притаманну жанру пісенної поезії: слово,   музика,   викона­вець.

     А поведуть нас сторінками пісенної по­езії наші ведучі, літературознавці та му­зичні критики. А з своїми думками про ціну людської гідності та мужності, друж­нього співчуття і розуміння, про радість зустрічей і сум розлуки, про світлі прагнення і надії на успіх до вас звернеться поет-співак — Володимир Висоцький.

Сторінка І.

     1-а ведуча. Початок нашої розмови про авторську пісню пов'язаний з появою на світ самого жанру.

1937 рік. Зараз ця дата викликає певні асоціації. І, мабуть, як протистояння цьому страшному часу і з'являються перші авторські пісні.

Літературознавець. Цей же рік, 1937. Осінь. Москва. Два юнаки — учень Жора Лепський та студент-першокурсник Інституту філософії, літе­ратури та мистецтва Павло Коган пишугь пісню. Мабуть, несподівано навіть для самих себе. І пи­шуть саме «для себе». Поки що є чотири рядки, які надихнули Когана:

Надоело говорить и спорить.

И любить усталые глаза.

В флибустьерском дальнем синем море

Бригантина поднимает паруса.

Музичний критик. Ось уже Жора підсідає до рояля, і через кілька годин сумісними зусиллями з'являється на світ пісенька, якій призначено було стати першою — першою авторською піснею. Не так важливо, чи була вона прекрасною чи серед­ньою. Мабуть, було в ній багато поетичних неточ­ностей, суперечливих образів, дитячого романтиз­му. Але пісня зажила своїм, вже ні від кого не за­лежним життям.

Один з її авторів — поет Павло Коган — заги­нув в 1942 році під містом Новоросійськом. Жора (тепер вже Георгій) Лепський живий.

Звучить пісня «Бригантина».

Сторінка II.

І жити ще надії до тієї пори, поки атланти небо тримають на кам'яних руках.

2-а ведуча. Для тих, хто не знайомий з авторсь­кою піснею, образ атлантів асоціюється з знаменитими кам'яними фігурами давніх гігантів, які стали певним символом головного храму мистецтв в Росії — Санкт-Петербурзького Ермітажу. Для тих, хто з авторською піснею знайомий, атлант — це герой дуже популярної пісні:

Літературознавець.

Когда на сердце тяжесть

И холодно в груди,

К ступеням Эрмитажа

Ты в сумерки приди,

Где, без питья и хлеба,

Забытые в веках,

Атланты держат небо

На каменных руках.

Стоят они, ребята,

Точеные тела,

Поставлены когда-то,

А смена не пришла.

Их свет дневной не радует,

Им ночью не до сна.

Их красоту снарядами

Уродует война.

Все зрозуміло і легко пізнається. Ермітаж. Фігури атлантів. Картина, створена словами. Ожи­ває камінь, початковий пафос змінюється бу­денністю:

Вони «не боги — человеки», а ось і фінал, такий важливий для розуміння суті жанру: «І жити ще надії до тієї пори, поки атланти небо тримають на кам'яних руках».

Лунає пісня «Атланти».

Музичний критик. Ця пісня — одна з самих відомих. її виконанням закінчувалися концерти. Автор — дуже талановита людина. За фахом він вчений-геофізик, доктор наук Олександр Город­ницький.

Чіткий маршовий ритм відбиває гітара виконав­ця. Пісня підкоряє нас своєю енергією, переконує видимою образністю.

1-а ведуча. «Атлантами» часто називають перше покоління бардів — тих, чия творчість починалася в 40 — 50-і роки XX ст. їхні пісні — золотий фонд жанру, а самі вони і зараз користуються величез­ною популярністю. Ось ці імена: поет, прозаїк Бу­лат Окуджава, поет Олександр Галич, актор, поет Володимир Висоцький, поетеса Новелла Матвеева, журналіст, поет, письменник, драматург Юрій Візбор, два професійних барди, які пов'язали своє життя з естрадою — поети Євген Клячкін і Юрій Кукін. Цей список можна продовжувати і продов­жувати. Але зверніть увагу, що в цьому довгому списку є одне спільне для всіх визначення — по­ет. Поет, який створює незвичайний твір, в якому поєднується талант поета і композитора, співака і музиканта, актора. Кожний істинний бард — це маленький театр.

Сторінка ІІІ.

Электророяль мне, конечно, не пара,

Другие появятся с песней другой,

Но кажется мне не уйдем мы с гитарой

На заслуженный и нежеланный покой.

                                                                 В. Высоцкий

Звучить пісня «Один музикант».

Літературознавець. Був час, коли скептики про­мовляли, що рік — два і його забудуть, як забува­ють багатьох модних співаків. Але вже більше двадцяти років звучить його голос — низький, хриплуватий, мужній, який увірвався у життя го­лосно і несамовито. В творчості поета кожний пізнав себе. Він жив в свій час, відчував його, співав про нього.

Перші пісні Володимира Висоцького з'явилися на початку шестидесятих. Вони легко співалися під гітару, вони йшли від життя і втручалися в життя. Приблизно за 20 років Висоцьким було написано більше 600 пісень. Тематика їхня дуже різно­манітна. Це і соціальна сатира, де висміюються людські вади, це тема вірності й зради, справедливості і брехні. Це пісні про війну, в яких автор на­магається оцінити себе, сьогоднішній день через призму тих подій. «А сини йдуть у бій», «Він не по­вернувся з бою» — це пісні про сильних і мужніх, добрих і щирих людей, яким можна довірити Батьківщину, і які завжди готові прийти на допо­могу. Сміливі теми пісень Висоцького вимагали перебороти свій страх і нерішучість, вийти з покірного існування, «вирватись за прапорці», як у пісні «Йде полювання на вовків». Є. Євтушенко, почувши цю пісню на Далекій Півночі (де він в той час перебував в гостях у моряків) дає Висоцькому таку телеграму: «Слухав «Полювання на вовків». Чудово! Стаю перед тобою на коліна».

Одна з головних тем поезії В. Висоцького — це моральна формула ставлення до людських вад, це осмислення відношення до життя і місце митця в цьому житті. Моральним кредо, в якому життєві й мистецькі принципи тісно переплелися, можна вважати вірш-пісню «Я не люблю».

Учень читає вірш «Я не люблю».

Літературознавець. А ще Висоцький — лірик.

Я поля влюбленным постелю,

Пусть поют во сне и наяву!

Я дышу — и, значит, я люблю!

Я люблю — и, значит, я живу!

Країна любові Висоцького чудова. В ній живуть щасливі закохані люди.

Сам Висоцький тричі пережив спалах великої любові. Це любов до Ізи Костянтинівни Жукової, актриси театру ім. Лесі Українки, це глибокі по­чуття до Людмили Абрамової, яка подарувала Ви-соцькому двох синів. І ось його серце полонила французька піддана, чудова актриса Марина Владі. Вони були разом 12 років. Саме їй першій Висоць­кий співав пісні, які народжувалися. Тисячі кіло­метрів часто розділяли поета з його коханою. І ни­точкою зв'язку ставав телефон. Рахунки за теле­фонні розмови були з тризначних цифр, але Ви­соцький говорив матері, що «гроші ми для того і заробляємо, щоб їх витрачати». Пісня «07» з'яви­лася одного разу увечері, коли він з нетерпінням чекав розмови з Парижем.

Звучить пісня «07».

Музичний критик. Пісні Висоцького приваблю­ють щирістю, сміливістю, образністю, напругою почуттів. Поета хвилюють ті самі проблеми, що і людей, які його оточують.

Авторська пісня для В. Висоцького — це настільки жива справа, він зразу стає єдиним ор­ганізмом з тими, хто сидить в залі: «А ось який у цього організму пульс — таким він мені й пере­дається. Все залежить від нас з вами». З цими сло­вами звертався до своєї аудиторії сам Володимир Висоцький.

Звучить уривок з пісні «Кони привередливые».

2-а ведуча. XX ст. Шістдесяті, сімдесяті, вісімде­сяті... Пісні поетів-бардів спалахували яскравими зірочками на фоні сірого пісенного неба. Прохо­дять перші офіційні пісенні конкурси, з'являються клуби авторської пісні в Москві та Ленінграді. Але все ж таки авторська пісня не отримала офіційної підтримки. Кращі пісні залишилися, кращі автори — продовжували писати. Вероніка Доліна, Сергій і Тетяна Нікітіни, Вадим Єгоров, Олександр Розенбаум...

Не можна не погодитися з думкою Андрія Макаревича, що «є речі, які хочеться промовити не­голосно і від себе особисто... Тихої музики і тихих слів залишається навколо нас все менше. А жаль».