Нестандартний урок з елементами інтеграції "Барвистий дивосвіт"

6 КЛАС

Тема:      Барвистий Дивосвіт.

 

Мета:  розкрити красу природи за допомогою поетичного слова, музики;

  формувати вміння сприймати і відчувати емоційний зміст слова, розвивати творчість, фантазію, спостережливість, читацький інтерес школярів, викликати бажання читати, спілкуватися з книжкою;

виховувати бережливе ставлення до природи, любов до рідного краю та прекрасного.

 

Обладнання: комп’ютерна презентація та відеофільм про природу, музика П.І. Чайковського «Вальс квітів».

 

Епіграф:

 

Світ прекрасний навколо тебе —

Сонце ясне і синє небо,

Птахи, звірі, гори і ріки —

Нехай він буде такий навіки!

 

 

 

 

Вірш «Весна» (на фоні музики П.І.Чайковського «Вальс квітів»).

А я весна! Прийшла вже в Україну,
Несу проміння сонечка у світ.
Теплом і квітами я радую людину,
Несу й дарую щедро — первоцвіт.
 

У квітах є і загадка, і диво.
Цілющі ліки, і легенди є.
Вивчайте квіти і живіть щасливо,
Любіть довкілля і життя своє.
 

Зі мною тут є найдивніші квіти,
Які прийшли після зими у світ,
Щоб ви їх вчились берегти й любити,
Вивчати й розуміти з ранніх літ.

 

(Весь урок супроводжує комп’ютерна презентація про природу)

 

Вчитель:

Шановні колеги, дорогі діти!

Я рада вітати Вас на інтегрованому уроці «Барвистий дивосвіт» .

Весна – ранок року. Тож бажаю вам доброго ранку!

Ми сьогодні будемо говорити про весну в поезії, музиці, про світ навколо нас (епіграф).

 

1-ий ведучий:

 За зимою йде чарівна весна, вона пробуджує природу, збуджує серця людей і нікого не залишає байдужим, жодної душі! Від щедрого сонячного проміння, що ніжно голубить і пригортає Землю, розквітає перша квіточка, а в юних серцях кохання зацвітає первоцвітом.

 

2-ий ведучий:

 Весна обіцяє змінити все на краще, вона пророкує настання нових – кращих часів, і навіть найзапекліші скептики та песимісти починають вірити у те, що негаразди та неприємності залишаться десь у минулому, що їх забере із собою Зима, яка вже минулася, а весна разом із пахощами квітів принесе пахощі надій.

 

Вчитель:

 Весна – це дивовижна пора року. Це свято оновлення природи, торжество життя. Весна – це любов, жінка, мати…

 

1-ий ведучий:

 Мамо, матінко, матусю…

 Якби могла, то прихилила б небо своїм дітям. Якби могла б, то шлях для них встелила б квітами, для себе в пелену, згортаючи всі колючки, каміння…

 Саме так і зробила пташка у нашій казковій виставі «Серце матері».

 

Казкова вистава «Серце матері»

(Звучить весела мелодія. Дівчинка в костюмі пташки дістає з гнізда яєчко, роздивляється його й ніжно кладе назад.)

Пташка. От я й дочекалася світлого дня:
Шкаралупу сьогодні проб’є пташеня!
Скоро вийдуть на світ дитинчата мої,
Буде щастя і радість у нашій сім’ї!
Мої любі! На хвильку залишу я вас,
Вашій мамі водиці напитися час.

(Пташка знову бере двоє яєць, цілує їх, кладе до гніздечка і, змахуючи руками-«крильми», віддаляється. Звучить музика. До гнізда прямують хлопчик і дівчинка. У дівчинки руках букетик квітів.)

Дівчинка. Он пташка злетіла! Там, певно, гніздечко…
Так, дійсно! Дивись, тут маленькі яєчка!
Гарненькі які! Я візьму їх собі.
Як хочеш одне подарую тобі.
(Дає одне хлопчикові)

Пташка. (Швидко вертається і розпачливо змахує руками)
Залиште яєчка! Куди ж ви, куди?!
Ну хто міг чекати такої біди?
То ж діти мої! То надія моя!
Віддайте, благаю! Благаю вас я!

Дівчинка. (Озираючись на пташку)
Кумедна пташина! До нас причепилась…
За нами летить… Ой, яєчко, розбилось…

(Озираючись на пташку, дівчинка впустила одне яєчко додолу. Пташка, опустивши крила, сідає, бідкається. )

 

Хлопчик. Розіб’ємо й друге!(Кидає яйце.)
Пташка. (Схоплюється)
Не треба! О, ні…
Які ви жорстокі! О, горе мені…
Як стогне, як плаче пташине серденько…
Мої сизокрилі! Мої ви рідненькі…

(Звучить музика. Діти йдуть лісом, а пташка зникає)

Дівчинка. А пташка нас облишила, відстала…
Хлопчик. (Занепокоєно, озираючись.)
Здається, ми з тобою заблукали.
Куди йти далі, просто невтямки…

(Тут до них наближаються з різних сторін лісові духи – троє хлопців у плащах, на яких нашито листя, шишки. У них кумедні капелюхи, з нашитими шишками, жолудями та листям.)

Лісові духи. (Сердито.) Це ми вам усі заплутали стежки!
Хлопчик. Ви хто?
Лісові духи. Ми духи лісові: Ох, Ух і Ах!
На злих людей наводимо жах!
Дівчинка. А ми не злі…
Лісові духи. Воду чому з гніздечка
Взяли та ще й розбили два яєчка!
Розбили серце матері-пташині,
Яка від горя гірко плаче нині!
Хлопчик. Ми не хотіли…
Правда, ми не знали...
Ми просто так яєчка ті дістали…
Дівчинка. Пробачте нас, будь ласка… ми не злі.
Ми просто недосвідчені, малі…
Лісові духи. (Невблаганні.) Ми за жорстокість покарали вас!
Провину вам спокутувати час! (Ідуть геть.)
Діти.
– Що нам робити, брате?
– Невтямки.
– Настане ніч, і нас з’їдять вовки…
І мама буде плакати за нами,
як пташка за своїми дітлахами…
Пташка. Фіть, фіть!
Вперед, за мною йдіть!
Хлопчик. Дивись, пташина щось нам гомонить!
Пташка. Фіть, фіть!
Ідіть за мною, йдіть!
Хлопчик. Вона нас кличе, кличе за собою!

(Звучить запис пташиного співу, потім музика.
Діти прямують за пташкою.)

Хлопчик. Нарешті стежка!
Бачиш, вона ось!
Нам все-таки знайти її вдалось!
Дівчинка. Це пташка нам стежину показала.
Ми скривдили її – вона нас врятувала!
Спасибі, пташечко! Пробач нам, прощавай!
Хлопчик. Нам дуже соромно…Пробач.
Нам жаль. Бувай.
(Діти йдуть. До пташки підходять лісові духи. Звучить сумна мелодія.)
Лісові духи.
– Ми так старалися, заплутали стежини.
– Щоб не дійшли ті вбивці до хатини.
– Навіщо ж їх сама ти врятувала?
Нехай би в лісі ночували!
Пташка. Я бачила біду на власні очі,
І горя їхній матері не хочу…(Встає й повільно залишає сцену.)
Лісові духи. (Звертаючись до залу.)
– Це казка. Вона трішечки сумна.
Нас доброти й любові вчить вона.
– І людяності вчить, вчить шанувати
Ті почуття, що має в серці мати.
– Це казка. Та, будь ласка, у житті
Не кривдіть матерів! Вони святі!                       

2-ий ведучий:

 То ж нехай з нами завжди  по життю крокують материнська мудрість, наснага, доброта і щирість.

 

3-тій ведучий:

Рідна природа... Мабуть, немає на світі іншої теми, що так хвилювала б людські душі, як оця. Людина — дитя природи, тому їй і властиво кохатися в її красі. Людина просто не може жити без того, щоб біля порога, двору, житла не  цвіли квіти, не шуміла калина чи верба, не плодоносила яблуня чи груша.

 

4-тий ведучий:

Тема краси природи здавна хвилювала художників і композиторів, учених і письменників, і, мабуть, немає жодного поета, який би не оспівав красу квітки, річки, неба, дерева, птаха, гір, долин, усього того, що є у храмі природи

 

3-тій ведучий:

Любов до рідної землі, її природи є тим глибинним корінням, яке живить душу поета, читача, кожної людини. Сила, краса, неповторність і довговічність природи в непорушній гармонії її складових частин уражають багатьох поетів, викликають захоплення, яке вони й передають нам у своїх поетичних творах.

 

Вірш «Весна летить» (дівчина в білому вбранні, босоніж)

Весна летить бентежна, ніжна,
У квітах, росах — чарівна.
Фата на вишні білосніжна...
Така замріяна весна!
Така тендітна і квіткова,
І радісна, і осяйна.
Весела, ніжна і чудова.
Така весна! Така весна!
Чарівний бал весна справляє
І радість звідусіль струмить.
Пташиний хор в гаю співає
І серце ніжністю бринить.

 

Звучить пісня «Перші квіти»

Вчитель:

Шановні гості, любі діти! Сьогодні ми побуваємо в чудовому «Барвистому дивосвіті», будемо вчитися краще розуміти природу. Будемо вчитися не тільки дивитися, а й бачити, не тільки слухати, а й чути.

Ми зараз зробимо з вами 1-й крок у «Барвистий дивосвіт» -«Дивуюсь» (перегляд презентації про природу).

 

Вчитель:

Ні для кого не є дивиною, що весна давала поетам силу і натхнення, бентежила розум, збагачувала душу. Вслухаючись у рядки поетичних творів про красу природи ми також зачаровуємось співом солов’я, красою білої берези та шумом весняної води.

2-ий крок до «Барвистого дивосвіту» - «Знайомимось».

Вірші російських поетів про весну.

 

 

Федор Тютчев «Весенние воды»

Еще в полях белеет снег,
А воды уж весной шумят —
Бегут и будят сонный брег,
Бегут и блещут и гласят...

⁵Они гласят во все концы:
«Весна идет, весна идет!
Мы молодой весны гонцы,
Она нас выслала вперед!»

Весна идет, весна идет!
¹⁰И тихих, теплых, майских дней
Румяный, светлый хоровод
Толпится весело за ней.

 

 

Алексей Плещеев

Уж тает снег, бегут ручьи,
В окно повеяло весною...
Засвищут скоро соловьи,
И лес оденется листвою!
Чиста небесная лазурь,
Теплей и ярче солнце стало,
Пора метелей злых и бурь
Опять надолго миновала...

 

Иван Никитин

Полюбуйся: весна наступает,
Журавли караваном летят,
В ярком золоте день утопает,
И ручьи по оврагам шумят.

...Скоро гости к тебе соберутся,
Сколько гнёзд понавьют, — посмотри!
Что за звуки, за песни польются
День-деньской от зари до зари!

Вчитель:

 Про своє відчуття весни писав вірші і наш славнозвісний земляк Дмитро Луценко.

 

(Учениця читає вірш Д.Луценка  «Знов весна»)

 

В небі жайвір піснею дзвінкою

Зустрічає ранок на землі.

Високо під хмар’ї над рікою

Подають свій голос журавлі.

 

Потяглись до сонця ніжні квіти,

Запашні конвалії й чебрець.

Весно, весно, скільки на землі ти

Юних розтривожила сердець!

 

Скоро прийдуть ночі солов’їні…

Грає сік в березовій корі.

А я дивлюся в очі твої сині,

А вони горять, як дві зорі.

 

А вони розплавили б і кригу,

Наче сила сонця вогнева.

Знов весна свою барвисту книгу

Теплими вітрами розкрива.

Вчитель:

Наш земляк, пирятинець Олександр Грязнов вміло перекладав шедеври світової лірики.

 

О.Блок «Весно, весно без міри, без краю»

(переклад з російської О.Грязнов)

 

Весно, весно без міри, без краю,

Життєдайна, розкішна, свята!

Впізнаю тебе серцем, сприймаю

І вітаю бряжчанням щита!

 

Як належне, сприймаю невдачу,

І вклоняюсь, удаче, тобі!

В зачарованій області плачу,

Як і в сміху, - не місце в ганьбі!

 

Суперечки сприймаю безсонні,

Ранок в темних завісах вікна,

Щоб, пробившись крізь рами віконні,

Все навколо сп’яніла весна!

 

Вчитель:

Мабуть не знайдеться такої квітки, яка б була б неоспівана поетами у своїй ліриці. Пропонуємо вашій увазі кілька поезій на цю тему.

3-тій крок до «Барвистого дивосвіту» - «Квіти – душа Землі»

 

Дмитро Луценко «Проліски» (на фоні фільму про проліски).

 

Збунтувавсь під корою березовий сік,

Задзвенів кришталевий весняний потік,

Сині проліски дивляться в небо прозоре,

Як небесні осколки – забудеш і горе.

 

Набрякають під сонцем краплисті бруньки,

І земля одягає барвисті вінки.

І земля молодіє в блакитній обнові,

Повна щедрої ласки, тепла і любові.

 

Сині проліски – перші дарунки весни,

Сині проліски – сонцем розбуджені сни,

Сині проліски – літепла радість жадана,

Я тобі їх на щастя дарую, кохана.

Наталя Забіла «Барвінок»

Недавно ще гула метелиця, 
іще лежить в низинах сніг, 
а вже барвінку листя стелеться 
зеленим килимом до ніг. 

Воно під снігом і під кригою 
всю зиму зелень берегло 
і перше стрінуло з відлигою 
весняне сонце і тепло. 

Із перемогою і славою 
весна з′являється на світ. 
І квітне радістю яскравою 
барвінковий зірчастий цвіт.

 

 

Вчитель:

 На планеті Земля є наймиліший куточок для серця кожного з нас і його назва – острів Масальський – окраса нашого міста. Він гарний будь-якої пори року. Ми запрошуємо Вас зробити четвертий крок у «Барвистий дивосвіт» - «Придивись: краса поряд».

 

Учениця 1.

 Чи є ще десь на землі такий чарівний край, де тихі травневі ночі пливуть на крилах солов'їних пісень, де вранці на замріяній річці вмивається водою біле латаття, де навесні під шатами крислатих дубів яскравіє килим пролісків...

Немає на землі кращого краю, ніж наша мальовнича Пирятинщина, оповита лісами, голубими стрічками річок, безмежними полями, квітуючими луками.

 

Пісня «А я люблю у лузі квіти…»

Учениця 2.

Острів Масальський - своєрідний оазис-заказник. Розмаїття рослинного, тваринного світу, царство птахів і риби, духмяне повітря, чиста вода милують око і душу людини, підносять, бадьорять настрій.

 З 1962 року острів Масальський має статус ботанічної пам’ятки природи місцевого значення.

 

 

 

Учениця 1.

Старий Удай біля Пирятина вужем петляє в барвистих дібровах, луках, ховається в тихому лісі. З незапам'ятних часів, спільно з рукавами - розгалуженнями, замкнув водою 47-ми гектарну ділянку землі. Утворився чарівний острів. Природа і люди майстерно прикрасили цей чудовий куточок, зробили його найзручнішим, найулюбленішим місцем для відпочинку дорослих і дітей будь-якої пори року.

Учениця 2.

Але було так не завжди...

В 19-му столітті жили на Пирятинщині пани, що покумалися між собою: Закревський і Масальський. Пан Закревський порекомендував Масальському, що володів островом, прокласти туди дорогу і зробити місток через річку. В 1848 році пан Масальський звернувся в міську управу за дозволом на будівництво. Частину острова ( нинішній „ чоловічий " пляж), а- це близько 22 гектарів, було передано в оренду місцевому жителю Петру Козаченку, який і зайнявся будівництвом дороги на острів  через річку Удай. Сам же Масальський на той час уже проживав у Петербурзі, приїздив у Пирятин тільки на літо. Тут, під благословенними шатами гордовитих дубових і соснових крон все було облаштовано для тиші, спокою, відпочинку. Міські жителі служили у нього постійно, тримали більше 10 корів, іншу живність та будови, що розміщувалися навпроти жіночої купальні, а основний свій великий будинок він мав на вулиці Переяславській (Леніна), де зараз знаходиться «Піцца-хата».

 

 

 

 

Учениця 1.

Протягом 1848 - 1849 років Петро Козаченко насипав дорогу землею, яку возив грабаркою з території, де пізніше був побудований цегельний завод по вулиці Цибаня.

Взимку 1849 року, коли замерзла річка, через неї був перекинутий дерев'яний міст (дубові палі від нього і досі проглядаються на дні під металевим мостом). Після моста дорога була продовжена, яка і з'єднала остаточно місто з островом.             

В минулому столітті цей міст замінили на металевий,  який існує і по сьогодні.

Пізніше острів було націоналізовано.

 

Учениця 1.

В глибині острова ( де і зараз стоять будинки ) жили Козіни.

Софія Кирилівна Козін у 30-х роках XX століття побудувала широкий міст (Козінова Гребля) через Удай від Масальського на Броварки, який був розбитий німецькою авіацією в 1941 році і не відновлений. Нащадки тих Козінів і зараз живуть в Пирятині. Один з них - Козін Сергій Валерійович є директором районного будинку культури.

На так званому „ чоловічому" пляжі в часи Козаченка росло 50 дубів. Зараз їх залишилося близько 40. Зелене віття цих дубів прикрашає острів та милує око відпочиваючих майже два століття.

 

 

 

Учениця 2.

В даний час на Масальському багато дерев перебувають у занедбаному стані: на одних немає кори, інші зовсім перетворилися на сухостій, частина вже лежить на землі і гниє, деякі майже знищені шкідникми.

Острів Масальський омивається річкою Удай, яка нажаль з роками зовсім обміліла, а її береги заросли верболозом та очеретом.

 

Вчитель.

 Про Удай 19-го століття згадує в своєму історичному романі «Чайковський» і наш земляк Євген Гребінка:

«Даже Удай, говорит предание, был прежде шире, глубже и многоводнее; на месте плавней и болот, тогда шумели и бежали быстрые волны; Удай, говорят, был тогда широк летом, как теперь весною во еремя половодья, - а во время половодья красив старик Удай! Он воскресает вместе с природой, молится, и кипит, и хлещет волнами о берег, как разгульный казак, - в этом со мною согласится каждый пирятинец».

 

(учень читає напам’ять даний уривок)

 

Вчитель:

 В сучасних поезіях українських поетів звучить тривога за стан навколишнього середовища, занепокоєння байдужістю деяких людей у ставленні до проблеми безпечного життя на Землі.

 Я запрошую зробити останній 5-тий крок в «Барвистий дивосвіт» під назвою «Зупинись!».

 

Природа просить: «Захистіть мене!»

Не з хомута підкова, а з дуги,

Усе на світі ясновидець бачить...

Тоді виходять ріки з берегів,

Коли Нептун в своїм безсиллі плаче.

В журбі зеленій завмирає ліс,

Як браконьєр націлиться у лося.

Благають верби сиві: «Зупинись!..»

Відвести чорну руку не вдалося.

З морської піни (наче бірюза)

Вже не виходить юна Афродіта,—

Потвора у мазуті виповза,

Багном і тванню рясно оповита.

Загроза в небі — в розпачі земне,

Тривожно стогнуть ріки, океани.

Природа просить: «Захистіть мне»,—

В надії до людини руки тягне.

 

Учениця 1.

Один молодий чоловік часто знаходив час порибалити на своєму улюбленому місці. Там біля річки на узліссі стояв красень-дуб. Величний і могутній, він, наче добрий господар, оглядав свої володіння. Бувало, нападали на нього грози й блискавки, налітали шалені вітри, які рвали листя, кружляли його вихором навколо дуба, хотіли пригнути красеня до землі. Але він витримував негоди. І ось одного разу юнака відбулася остання зустріч... Ні, не з дубом. Перед ним був широчезний пень з безліччю шрамів від пилки й сокири. За тими шрамами можна було здогадатися: довго пиляли... Він торкнувся рукою. Пень глухо застогнав. Клубок підкотився до горла. Злякано й насторожено мовчав ліс. А з серця полилися слова.

 

Учениця 2.

Летіла зозуля та й стала кувати,

В зеленого дуба та й стала питати...

— Скажи мені, дубе, зелений мій друже,

По кому ти плачеш, по кому ти тужиш?

— Зозуле, зозуле, ой, як не тужити:

Ламає вітрами зеленії віти.

Гей, буйнії вітри, грозою до мене,

Стоятиму завше я вічнозелений...

Учениця 3.

Та й не довелося збутись мріям дуба.

Спиляли, зрубали його злії люди.

Ростуть у нас діти, їм ще жити й жити,

Тож не треба, люди, природу губити.

 

 

Вчитель:

 

Подібну історію зустрічі з дубами (вірніше з тим, що від них залишилося) можна спостерігати і на нашому славному Масальському. Тож бережімо природу! Хай вона нам, людям, дарує  щастя!

 

Всі учасники заходу говорять по черзі

 

Рятуєм світанки від кіптяви, гару й димів!

Рятуємо тишу, щоб в тиші мовчати й радіти!

Рятуємо вулицю від голосних двигунів!

Рятуємо землю! А також рятуємо небо!

Рятуємо мрії, кохання солодкий мотив!

Рятуємо ніжність... Від кого рятуєм? Від себе.                 

Поки ще не пізно і можна хоч щось зберегти!

Вчитель:

 Сподіваюся, що від сьогоднішнього заходу ви залишили у своєму серці краплину любові до рідного краю. Ніжними струнами своїх душ щоденно торкайтеся краси, милуйтеся нею, плекайте її у своїх серцях. Нехай ваші душі не заростуть ряскою байдужості, хай кожен з гордістю промовляє: «Це мій рідний край! Я – українець!».

 

 

 

 

Учень:

 Люди – прекрасні.

 Земля – мов казка.

 Кращого сонця ніде нема.

 Загруз я по серце

 У землю в’язку.

 Вона мене цупко трима.

 І хочеться бути дужим,

 І хочеться так любити,

 Щоб навіки каміння байдуже

 Захотіло ожити

 І жить!

Учениця:

 Воскресайте, камінні душі,

 Розчиняйте серця і чоло,

 Щоб не сказали:

 Про вас грядущі:

• Їх на землі не було… (В.Симоненко)

Вчитель:

 Шановні колеги! Я запрошую Вас на гостини до музею Василя Симоненка ( Лубенський район, село Тарандинці – село Біївці).