НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ (XIX - ПОЧ. XX СТ.)

НОВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ ДІТЕЙ (XIX - ПОЧ. XX СТ.)

Особливості розвитку дитячої літератури. Твори української дитячої літератури були частіше творами про дітей, ніж длядітей- створення букварів та читанок для дітей- сатирико-гумористичні твори- фольклор залишається джерелом тем, сюжетів, образів, художніх засобів,літературних творів;обробка фольклорних творів - педагогічна діяльність Ушинського та Толстого- зображення картин дитинства як суспільної і соціальної драми, засудженнясоціальної нерівності (Марко Черемшина, Грінченко, Стефан Ковалів)- занурення у психологію дитини (Марко Вовчок, 1. Франко, М. Коцюбинський,Леся Українка, П. Мирний, Тесленко, Стефаник, Винниченко)- морально-релігійна тематика дитячої літератури та дидактизм (О. Кониський,Ганна Барвінок, І. Спілка, Ст. Горський)- розвиток дитячих журналів («Ластівка», «Приятель дітей», «Бібліотека длямолодіжі», «Дзвінок»)- зародження літературної критики щодо узагальнення і вивчення розвиткуукраїнської дитячої літератури.- розширення тематичних обріїв дитячої літератури: життя сиріт та наймитів,навчання в школі, взаємини учителя та учнів, морально-етичні, релігійні теми, історичнеминуле українського народу- жанрова різноманітність: повісті, оповідання, казки, вірші, загадки.,художній нарис, науково-популярна література, поезія- образна система: сироти, наймити, діти кріпаків та панів, учні, вчителі, біблійні образи

Виникнення і розвиток дитячої літератури тісно пов’язані із станом освіти і шкільної справи. Біля джерел її зародження були навчальні книги: букварі, азбуки. У рукописні та друковані букварі все частіше вносились оповідання релігійного,моралізаторського і побутового характеру, примітивні вірші про предмети і явища навколишньої дійсності, які можна розглядати як перші зразки дитячої літератури. Видатний письменник і філософ XVIII ст. Г. С. Сковорода у своїй педагогічній практиці звертався до народнопоетичної творчості як засобу виховання, висловлював поради щодо вибору книг для читання. Біля джерел дитячої літератури стояв, крім згаданих уже письменників, також видатний представник культурно-освітнього руху на Західній Україні М. Шашкевич (1811—1843), в творчості якого, за словами І. Франка, «тодішні русини відзнаходили свою надію, свою силу, свою людську та народну гідність». Серед тих, хто прокладав шлях прогресивній дитячій літературі, був відомий закарпатський культурний діяч і педагог О. Духнович. В його букварі «Книжиця читальная для начинающих» (1847) великий розділ «Шкільні правила» складався з віршів самого автора. Тематично вони пов’язані з різними сторонами життя учнів, мають виховне спрямування («Про діла дітей», «Про майбутню долю дітей», «Про шкільні радощі» та інші).

«Буковинський соловей» Ю. Федькович (1834—1888), прагнучи, щоб навчання вшколі було доступнішим і цікавішим, підготував декілька читанок і «Буквар». Хоча вонине були прийняті як підручники, все ж свідчили про велику увагу письменника до змісту навчальних посібників, до добору для них текстів значної ідейно-естетичної цінності. Твори Ю. Федьковича збагачували дитячу літературу. У віршах «Дитина» і «Сироти» він дав картини важкого дитинства. Ніжністю, теплотою пронизані його твори з спеціального циклу дитячих поезій: «Вороний», «До школи», «Хто що має», «Учіться». Твори С. Руданського розширили коло дитячого читання. За мотивами народного тваринного епосу він написав цикл байок «Приказки про звірів», за зразком пісень-небилиць «Переслів’я». Це твори гумористичного характеру, що особливо приваблює дітей. Іскристий гумор наблизив до дитячого читача найбільш оригінальну частинуспадщини С. Руданського — співомовки. Популярними серед дітей були вірші та байки Є. Гребінки («Сонце да вітер»,«Школяр Денис», «Соловей»). У дитячу літературу ввійшли обробки народних казок, переказів, приказок І. Манжури (1851—1893). Поема-казка «Трьомсин-богатир» — один з найкращих творівцього жанру в дитячій літературі. Пригодницький сюжет, героїчне забарвлення,незвичайні подвиги богатиря близькі до народної фантастики, уява письменника лишедомалювала образ борця за волю і справедливість. Цікава його поема-казка «Іван Голик», яка тільки в 1961 р. побачила світ. Поетичністю відзначаються казки «Лиха година» і «Злидні», написані за фольклорними мотивами про убогого і багатого.

Значно збагатила дитячу літературу творчість О. Олеся (О. І. Кандиба, 1878—1944), зокрема в жанрі пейзажної лірики і віршованої казки. В радянський час кращі його вірші для дітей зібрані у збірці «Від льоду до льоду» (1967), «З журбою радість обнялась» (1969), а такі, як «Ялинка», «Веснянка» стали хрестоматійними. Живий струмінь пісенності надавав їм особливої милозвучності. Поезія О. Олеся вчила дітейобразного мислення, його казки, написані переважно за фольклорними мотивами, мали найчастіше форму невеликих, на одну картину п’єс («Солом’яний бичок»). Оригінальними творами, зокрема нарисами-казками «Новик», «Буряк», «Казка про сонце і його сина», «Дівчина-Чайка» поповнила дитячу літературу Дніпрова Чайка (Л. О. Василевська, 1861 —1927). В казку «Буряк» поряд з розповіддю про природу вона однією з перших в українській літературі в цікавій для дітей формі внесла елементи технології виробництва цукру.

Як новий жанр віршова літературна казка найпродуктивніше (23 твори) представлена П. Білецьким-Носенком. Відому літературну версію письменник, як правило, переосмислює в плані правдивого відтворення етнографічно-побутової національної атмосфери, насичуєсуспільно-побутовими реаліями, критичним ставленням до панівних верхів, щиримспівчуттям до трудових мас.І. Нечуй-Левицькнй (1838—1918) — написав декілька творів спеціально для дітей. Казка «Запорожці» розповідала про минуле, але так, що засуджувала тогочасну дійсність. Складається передова педагогічна система, в якій важливе місценалежить К. Д. Ушинському, його принципові наочності у навчанні й вихованні. Звідси і визнання великої ролі поетичного слова для розвитку дитини. Значний резонанс мала педагогічна діяльність Л. М. Толстого, його «Азбука», написані ним спеціально для дітей різного віку байки, казки і оповідання, велика кількість яких належала до науково- пізнавального жанру. Певний вплив на розвиток дитячої літератури мали і ідеї революційного народництва.

Значний вклад у розвиток педагогічної науки і дитячої літератури внесли І. П. Котляревський, П. П. Гулак-Артемовський, Б. Грінченко. Б. Грінченко (1863—1910) дав узагальнені картини життя школи, створив образи учнів із багатим своєрідним світом почуттів. Гнівом за приниження людської гідності пройняте його оповідання «Екзамен». Тупий, малоосвічений член шкільної ради так перевіряє знання учнів, що наводить на них жах. Без сентиментальної слізливості Б. Грінченко показує трагічне в житті дітей в оповіданнях «Дзвоник», «Сама, зовсім сама», «Сестриця Галя», «Ксеня». У багатьох його творах виступають маленькі шукачі щастя. В оповіданні «Олеся» дівчинка здійснює героїчний вчинок, смертю своєю врятувавши село від татарського нападу. В його творах знаходимо засудження соціальної нерівності, сердечне співчуття до знедолених. Б. Грінченко багато зусиль доклав до розвитку і збагачення дитячої літератури. Під псевдонімом Стефан П’ятка друкував свої твори письменник- С. Ковалів (1848—1920). Педагогічна діяльність дала йому багатий матеріал для ряду оповідань з життя школи: «В останній лавці», «З кількох тисяч один», «Незварені яблука», в яких багато уваги надається взаєминам учителя з дітьми. Він одним з перших в українській літературі змалював каторжну працю малих дітей на промислах («Суєта про насущний», «Світ учить розуму»). У спадщині Є. Ярошинської (1868—1904) є кілька десятків оповідань для дітей, які в 1901 і 1907 рр. вийшли у Львові трьома збірками. Як прогресивний педагог вона добре знала психологію сільських дітей, розповіла про їхню тяжку долю в оповіданнях «Борба і побіда», «Найбільший скарб» та інші, що, пройняті гуманними почуттями, виховували прагнення до праці на благо народу. Більша частина її творів — казки морально- дидактичного характеру («Орел і лис», «Квіти»).

Картини життя дітей описані в поезії Т. Шевченка, оповіданнях «Красне писання»,«Отець гуморист» І. Франка, «Харитя», «Маленький грішник» М. Коцюбинського, впоезіях П. Грабовського, об’єднаних спільною назвою «Сироти», казці «Дев’ять братів ідесята сестриця Галя» Марка Вовчка. Певну виховну і естетичну цінність мають окремідитячі твори Олени Пчілки, Грицька Григоренка. Найбільших успіхів у галузі дитячої літератури другої половини XIX — початку XXст. досягли Л. Глібов, Леся Українка, П. Грабовський, С. Васильченко, Винниченкоале й інші письменники створили ряд визначних творів для дітей. Психологією дитини, багатством її внутрішнього світу цікавився творець української соціально-психологічної прози Панас Мирний. Різні типи і характери дітей виведені в його «образку» з життя «День на пастівнику». В дитячу літературу з деякими скороченнями ввійшло оповідання «Морозенко» — одна з найбільш поетичних і трагічних історій життя дитини, яку загубив несправедливий суспільний лад. Невеликою порівняно є спадщина співця.знедоленого селянства А. Тесленка (1882—1911), бо сам він не дожив й до тридцяти років. Але це був сильний і оригінальнийталант. Його два оповідання «Школяр» і «Наука» — цілий розділ дитячої літератури.

В. С. Стефаник (1870—1936) у новелах «Новина», «Мамин синок»,«Підпис»,та ін. Через показ дитячої психології і поведінки він глибше розкривав життязубожілих широких мас західноукраїнського селянства, становище яких покладало намаленькі плечі непосильну ношу боротьби за існування. В дитяче читання ввійшли новели«Катруся», «Палій», «Камінний хрест». Сповнені трагізму, вони засуджують суспільнийлад, за якого гинуть діти, поневіряються весь свій вік по багацьких стайнях наймити, змушені кидати рідну землю у пошуках кращого життя емігранти. Проблеми дитинства, що проходить серед безпросвітних злиднів, знайшли художнє втілення у творах Марка Черемшини (І. Ю. Семанюк, 1874—1927). Новели «Карби», «Чічка», «Злодія зловили» та інші допомагали дитячому читачеві краще зрозуміти жорстокість і несправедливість суспільства. Твори для дітей Я. Щоголева (1824—1896) були більш відомі, ніж інші його вірші. «Чередничка», «Вівчарик» — скільки в них дитячої безпосередності, який трагізмсирітського життя! Праця, важка праця вдень і вночі за кусень хліба чекає хлопчиків, що вчаться ткацького ремесла («Ткач»). Є в Я. Щоголева чудова поезія «Косарі», яка славить працю. Це не ідилія, а цілком реалістична картина красою сповненої діяльності трудящих. Вона була дуже популярною серед дітей.

На перший план питання морально-релігійного виховання ставили О. Кониський,Ганна Барвінок, І. Спілка, Ст. Горський. Вони проповідували гуманізм, всепрощення,віру в божу справедливість. Письменники часто використовували форму сну, якийприходив до дитини напередодні великих релігійних свят і спрямовував на добрісправи. В кінці XIX — на початку XX століття зрослий інтерес до проблем дитячоїлітератури знайшов свій вияв у швидкому кількісному зростанні дитячих журналів«Ластівка», «Приятель дітей», «Бібліотека для молодіжі», «Дзвінок» та інші). Більшість із них виходила на Західній Україні та Буковині. Типовими для цих журналів були вірші і оповідання, реакційна спрямованість яких розкривається уже в заголовках: «Молітеся богу», «Молися і трудися», «Молитва ломить залізо», «Як показав наш найясніший цісар уже за дитинства своє добре серце». У розвиток української дитячої літератури певний вклад вніс Львівськийдвотижневий ілюстрований журнал для дітей та юнацтва «Дзвінок»До кінця XIX — початку XX ст. належать перші спроби критики, узагальнення і вивчення розвитку української дитячої літератури. Це були переважно огляди й рецензії на книги в таких періодичних виданнях, як «Киевская старина» (1882—1906), «Україна» (1907), «Южньїй край», «Жизнь Юга», «Рідний край», «Літературно-науковий вісник». Значний вклад у теорію й критику дитячої літератури вніс І. Я. Франко, який йвиклав цілісну систему поглядів на те, якою повинна бути література для дітей. Жанрово українська дитяча література досить різноманітна: тут були повісті, оповідання, казки, вірші, загадки. Виникає жанр художнього нарису, зразки науково- популярної літератури. Досягненням літератури було створення чудової поезії для дітей, зокрема пейзажної лірики. В кінці XIX— на початку XX ст. ширшають тематичні обрії дитячої літератури. Українська дитяча література збагачувалась жанрово і тематично за рахунок перекладів з російської літератури