Нове життя старим речам. В’язання.

Конспект уроку 10 березня 2021 року

             Предмет: «Технології» Для учнів 9-го класу

Об’єкт проектної діяльності « Нове життя старим речам. В’язання.»

Вчитель: Савичева Тетяна Ігорівна

Історичні відомості про в’язання про призначення та види. Цікави факти.

Доброго дня діти! Сьогодні на уроці ми дійзнаємося історичні відомості про в’язання, види, цікави факти. Безсумнівно, ми дістанемо для себе корисну інформацію, котра надзвичайно потрібна нам у повсякденному житті.

Ніхто точно не знає, скільки в’язанню років, але вважається, що воно не настільки старе, як ткацтво. Історія в’язання не так добре відома, так як пряжа для в’язання складалася з вовни, шовку та інших матеріалів, які швидко перегнивали. Історики вважають, що в’язання – це порівняно недавній винахід, так як давніх легенд про це ремесло немає. Навпаки, про те, що ткацтво народилося давно, свідчать міфи про Арахне, Нефтіди або Аматерасу. Імен древніх богів і богинь, пов’язаних з в’язанням не існує. Вважається, що в’язання було винайдено арабами, а від них хрестоносці перенесли його в Іспанію. Слово «в’язати» з’явилося в англійській мові тільки в 13 столітті. У самих ранніх способах в’язання кочівниками пустель Північної Африки використовувалися округлі або довгі вузькі рамки, на які як на бобіни намотувалися нитки прядіння. Історики не знають точно, коли закінчилося рамкове в’язання і люди перейшли на в’язальні гачки. Одним з перших зразків стародавнього в’язання, яке здійснювалося за допомогою двох паличок, протягаючі петлі через петлі, була пара бавовняних шкарпеток, вироблена в Єгипті на початку першого тисячоліття нашої ери. У багато таких шкарпеток вплітався khufic (декоративний арабська знак) – благословення, символ відлякування зла або і те, і інше. В’язання спочатку було виключно чоловічим заняттям. Після того як була винайдена в’язальна машина, ручне в’язання стало корисним, але не промисловим заняттям. Також як і квилтинг, прядіння та виготовлення мережив – це стало одним із способів приємного проведення часу. Світовою рекордсменкою за швидкістю в’язання вважається Міріам Тегелс з Нідерландів. Вона може зв’язати 118 петель за хвилину. Протягом 10 років чемпіонкою Північної Америки була Лінда Бенне. Вона могла зв’язати 253 петлі за три хвилини. Рекорд одночасного в’язання був встановлений у вересні 2012 року в лондонському Альберт Холі, коли 3083 людини працювали одночасно протягом 15 хвилин. В’язальна машина була винайдена в 1859 році (за часів правління королеви Єлизавети) священиком Вільямом Лі. За в’язанням людина спалює 55 калорій протягом півгодини. Девід Бебкок потрапив до книги рекордів Гіннеса після участі в в’язальному марафоні, який тривав 5 годин, 48 хвилин і 27 секунд. За цей час віртуоз в’язання пов’язав шарф майже в 3,5 метра завдовжки. Він побив попередній рекорд, встановлений британкою Сьюзі Ньюер. Щоб рекорд був зарахований, змагаючимся не можна було в’язати більше шести годин. В’язання з’явилося в Англії в 13 столітті, коли цим способом вироблялися повстяні головні убори для солдатів і матросів. Проте, в’язання не стало популярним методом створення інших частин форменого одягу, так як виробництво сталевих спиць було дорогим і складним задоволенням. Королева Вікторія була просунутою в’язальницею до самої своєї смерті. Дійсно, в її правління (1837-1901) всі види рукоділля отримали розвиток, включаючи в’язання, яке призвело до розквіту виробництва в країні овечої вовни. Під час другої світової війни великі кількості виїзних шкарпеток, шарфів, рукавиць і шоломів посилалися солдатам з Франції. В’язання надавало емоційний комфорт жінкам, які, сидячи вдома, очікували новин із фронту. Зміни в моді наприкінці 1980х і початку 1990х призвели до того, що інтерес до в’язання знизився. Ринок був затоплений дешевими машинними в’язаними виробами і покупка пряжі стала абсолютно невигідною у порівнянні з покупкою готових речей. Існує два основних способи в’язання континентальний (європейський) і англійський. У той час, як і той і інший спосіб популярні в Англії і США, в Китаї вважають за краще англійський стиль, а в Японії – континентальний. У багатьох інших країнах зазвичай воліють континентальний стиль – в Перу, Туреччині, Болівії, Греції та Португалії. В’язання надає розслабляючу дію, що допомагає знижувати кров’яний тиск і запобігає появі або розвитку хвороб. Перші чотири або п’ять століть розвитку в’язання основними матеріалами для роботи були шовк і бавовна, а не шерсть. У 1566 році шведський король Ерік мав 27 пар в’язаних шкарпеток з Іспанії. Кожна пара коштувала річній платні його камердинера.

Інше джерело розповідає таку інформацію:

Кочовики Північної Африки в’язали, натягнувши нитки на рамку, цей спосіб в’язання вважається найдавнішим.

Вперше у світі гачком почали в’язати у Північній Америці. В’язання гачком у Євразії придумали жителі Аравійського півострова. В’язані вироби і технологію їх виготовлення розповсюджували арабські купці, цей вид рукоділля став популярним у країнах, в яких торгували купці з Аравії, а ця територія була великою – від Іспанії до Тибету.

Найстарішим в’язаним виробом у світі є туфелька, яка була знайдена у єгипетській гробниці. Вона була виготовлена чотири тисячі років тому. На рубежі нашої ери єгиптяни уміли в’язати складні вироби – археологи знайшли у Каїрі різнокольорове плаття, в’язану шкарпетку, у якого пальці поділені на дві частини так, щоби між великим та решту пальцями міг пройти ремінець сандалів.

Найдавнішими зразками в’язаних виробів з Азії, які дійшли до наших днів, є ляльки, які були виготовлені у Стародавньому Китаї.

Найдавнішими європейськими в’язаними предметами є іспанські середньовічні подушки, швейцарські в’язані мішечки для зберігання дорогоцінностей, а також печатки, які одягали священики на Літургії.

У середньовічній Данії в’язала трикотажну тканину за допомогою однієї довгої голки.

У середні віки шерсть не була основним видом пряжі. Для в’язання використовували в основному бавовну і шовк. Коли фермери стали вирощувати овець, у яких була м’яка вовна (наприклад, мериносових овець), шерсть стала найпопулярнішим видом пряжі.

В’язання у сучасному вигляді з’явилися в Європі у ХVI столітті.

Перший профсоюз, який об’єднав майстрів-в’язальників, був заснований у Парижі в 1527 році, у нього приймали тільки чоловіків.

Щоби у середньовічні часи стати майстром із в’язання, підмайстер повинен був здати екзамен – за три місяці зробити войлочну шерстяну шапку, вишити пару рукавиць або панчіх, вишити сорочку, а також зв’язати килим такого розміру, щоби а ньому могла розміститися доросла людина. Килим повинен був бути прикрашений узорами, зображеннями тварин і рослин, фактично це повинен був бути гобелен.

Шведський король Ерік, який правив у другій половині ХVI століття, мав 27 пар шкарпеток, які зв’язали в Іспанії. Кожна пара шкарпеток коштувала стільки, скільки за рік отримував його камердинер.

У 1589 році британець Уїльям винайшов в’язальну машину. З тих часів за допомогою в’язальної машинки почалося масове виробництво в’язаного одягу. Ручне в’язання поступово перетворюється у хобі.

У середньовічній Європі професійними майстрами, які виробляли в’язані вироби, були чоловіки. Існували гільдії в’язальників, у які брали тільки чоловіків. У 1612 році гільдія празьких майстрів, які виробляли панчохи, постановили, що у їх цех можна брати тільки чоловіків, якщо хтось прийме жінку, повинен заплатити штраф.

У ХVII столітті була написана перша книга з узорами для в’язання (автор – Джоан Сібмахер), схеми на 126 сторінках були намальовані вручну. Найбільш складні схеми були інструкціями, за якими можна було створювати гобелени.

В Україні мистецтво в’язання гачком стало популярним наприкінці ХIХ століття. Жінки в’язали мережива, узори були народними, такими ж, як на російських вишивках або тканих виробах. Популярні вироби у різних країнах:

• в Англії в’язали шалики, сумочки
• в Австрії – чоловічі куртки з узорами
• Швеція – короткі карди гани з ниток двох кольорів
• Литва – рукавиці
• Індіанці Південної Америки – гетри, шапки
• Ірландія – рельєфні сведри
• Шетландські острови (архіпелаг на північному сході Шотландії) – мереживні шалики
• Шотландія – в’язані берети, які зараз вважаються одними з елементів національного одягу
• Кашмір, Індія – шапки зі складним узором «пейслі» (цей узор ще називають огірковим, мигдалевидним, він схожий на краплину).

Рекорди

У 1949 році національний в’язальний конкурс у США виграв чоловік.

Найдовші спиці мали 3,5 метрів у довжину і 6,5 сантиметрів у діаметрі. Ці спиці були у 10 разів довшими і товстішими, ніж стандартні спиці, які мають довжину 35 сантиметрів і діаметр 6,5 міліметрів. З допомогою великих спиць жителька Великобританії Юлія Хопсон зв’язала тканину, яка мала 10 петель і 10 рядів.

У 1980 році жителька Великобританії Гвен Метьюмен встановила рекорд із швидкості в’язання, зв’язавши за хвилину 111 петель. Міріам Тегельс з Нідерландів побила цей рекорд, зв’язавши 118 петель за одну хвилину.

Лінда Бене була протягом 10 років чемпіонкою Північної Амерки із швидкісного в’язання, її рекорд – 253 петлі за три хвилини.

У 1986 році жителька Нідерландів Рія ванн дер Хонінг зв’язала гачком «косичку», яка мала довжину понад 62 кілометри. Рекорд був внесений у Книгу рекордів Гіннеса.

У 1988 році жителі британського міста Еббіфілд-Хаузіз зв’язали шалик довжиною понад 32 кілометри.

Девід Бекбок за 5 годин 48 хвилин і 27 секунд пробіг марафонську дистанцію і, біжучи,  зв’язав шалик довжиною у 3,5 метри. Цей рекорд занесений до Книги рекордів Гіннеса.

За допомогою гачка і спиць можна створювати як цупкий виріб, так і мережива. Можна зв’язати будь-який предмет одягу — сведр, плаття. Гачком можна створювати прикраси, наприклад браслети, написта, а також предмети інтер’єру, наприклад серверти, фіранки. В’язані іграшки відомі з давніх часів (наприклад, їх виробляли у Стародавньому Китаї), в наш час виготовлення іграшок оформилося в популярний напрямок — амігурумі. За допомогою амігурумі виробляють іграшки людей, тварин, а також предмети, які мають

людські властивості (кекси, овочі з очима).

У наші дні

Для в’язання використовують різні нитки – шерстяну, синтетичну пряжу (для цих волокон використовують товсті гачки, які мають діаметр від 3 до 6 міліметрів), ірис, ,

У 2005 році з’явився день в’язання, який відзначається у другу суботу червня. Любителі плести вироби за допомогою спиць та гачків збираються у громадських місцях – парках, скверах і створюють шалики, шапочки та інші вироби, які продають на благодійних аукціонах чи просто передають бідним людям. День в’язання святкують у США, Великобританії, скандинавських країнах – Швеції, Норвегії, Фінляндії. Із країн колишнього СРСР День в’язання святкують в Естонії. Це свято щорічно відзначають жителі понад 300 міст світу.

Для звичайного в’язання гачком потрібно, щоби гачок був удвічі товстіший за нитку. Якщо потрібно, щоби полотно було мереживним з великими просвітами між нитками, потрібно брати тонкі нитки і товстий гачок. Якщо потрібно створити більш щільну тканину, потрібно взяти товсті нитки і гачок, в якого невеликий діаметр.

У ХХ столітті з’явилося вуличне мистецтво – прикрашання в’язаними полотнами різних кольорів дерев, телефонних будок, споруд, автомобілів. Мистецтво «в’язаного графіті» зародилося в США, його представники прикрашають таким чином вулиці у багатьох країнах світу