Новела "Intermezzo" – поетичний заповіт Михайла Коцюбинського

  Історичний

коментар

Творча історія

новели

Автобіографічна основа

Назва твору

"Intermezzo"

Жанрові особливості

Новела

Імпресіонізм

(враження)

Імпресіоністична манера

Музика М.Равеля "Болеро".

Картина К.Моне "Імпресія. Схід сонця". 

Картина                М. Бурачека "Яблуні в цвіту".

Сюжет новели

душевна втома

рівновага

відновлення життєвих сил

Зміст новели

Ліричний герой

Образна система новели

"Дійові особи"

Проблематика новели

Ідея твору

1908 рік, коли М.Коцюбинський написав новелу "Intermezzo" мав свої особливості. Йому передували буремні події революції 1905 – 1907 років.   Поразка революції спричинила наступ реакції – жорстоких розправ російського самодержавства з революціонерами та бунтівниками. Тюрми переповнилися вчорашніми правдошукачами, поліція та жандарми, військово-польові суди чинили розправи, а то й самосуди: стріляли, вішали, били.

"Взагалі переживаються подлі часи. Суспільність забита, залякана, втомлена, сидить над розбитим коритом і апатично, без мрій, дивиться на мур, що стоїть перед нею",- –  пише Коцюбинський в листі до В.Гнатюка.

     Переважна частина інтелігенції зневірилася в подальшій боротьбі, відвернулася від революційного руху. В країні запанував настрій апатії, втоми.

     Усі, хто не байдужий до людського горя, рано чи пізно становляться несприйнятливими до людського болю. Але все це можна вилікувати, треба лише зробити перепочинок для стомленої душі, щоб відновити її сили задля нової боротьби із соціальним злом.

     М. Коцюбинський не може змиритися з апатією деякої частини інтелігенції після поразки революції 1905р. Тому, шукаючи шляхи до відновлення життєвих сил, вважає за потрібне показати один із них.

• Чи може людина відокремити себе від інших, існувати сама?

• Чи може вона відмовитися від переживань за когось, від відповідальності за своїх близьких, друзів?

Такі думки знайшли відгомін у новелі "Intermezzo" – творі, у якому автор розповідає про душевний стан тогочасної інтелігенції, стомленої від соціальних негараздів.

     В січні 1908 р. М.Коцюбинський  написав листа до редакції журналу "Літературно-науковий вісник", в якому обіцяв невдовзі подати для друку оповідання. Проте часу на творчу роботу йому не вистачало. Письменник продовжував працювати в статистичному бюро Чернігівського земства, готував і редагував "Сільськогосподарські огляди по Чернігівській губернії", що налічували близько 450 сторінок щорічно. Огляди складалися на основі величезної кореспонденції із сіл. 

     Чимало сил відбирала й громадська робота в товаристві "Просвіта", головою якого був М.Коцюбинський.

     Служба, активна громадська робота дедалі більше розхитують і без того неміцне здоров'я письменника. В листах до знайомих він часто скаржиться:  

"Я так запрацювався, так утомився, що не витримую далі…"  (січень 1908р.). "Я дуже втомлений, і так хочеться мені спочити серед природи!.. Може б, вдалося мені щось написати серед сільської тиші"  (травень 1908р.).

     Не витримуючи такого напруження, 18 червня 1908р. митець їде до свого друга  і громадського діяча Є. Чикаленка в с. Кононівку поблизу       Яготина (нині Київська обл.). Тут він поринає у власний внутрішній світ, прислухається до своїх почуттів, залишається нарешті наодинці з собою.   

"… З того часу як я опинився в повному усамітненні – відчуваю, як страшно я втомився душею. Не фізична втома, а душевна. Не хочеться бачити людей, вести розмови. Хочеться скинути з себе всю хвилю людського бруду, яка непомітно заливала твоє серце, хочеться очиститися  й відпочити…" (лист до О.Аплаксіної, червень 1908р.).

     Пам’ятаючи обіцянку "ЛНВ" Коцюбинський намагається писати, проте не може. Величезне нервове виснаження останніх років дається взнаки.

"Погано, що й досі не можу сісти за роботу. Чи то сільське повітря, чи втома, але не хочу писати, думки не йдуть до голови, хоч це мене мучить. Може таки переможу себе" (лист до дружини від 23 червня 1908р.). "Людей просто не переношу, а коли, гуляючи,  десь бачу людину, то тікаю, щоб не стрітись…". 

     З часом письменник починає пильніше вдивлятися в природу, і втома поступово відступає. Краса природи, її неповторність захоплюють його, викликають цілу зливу позитивних емоцій. Він готовий свої почування вилити на папір.

     Так, за кілька днів до від'їзду з Кононівки  М.Коцюбинський починає роботу над новелою "Intermezzo".

"… Цілий ранок сидів на човні у болоті, серед комишів, робив студію"- повідомляє він дружину в листі від 9 липня 1908р. і додає: "… близько був до природи, а безлюддя заспокоїло мої нерви".

     Спостереження письменника в цей період і лягли в основу новели "Intermezzo".

      Повернувшись до Чернігова, митець знову поринув у напружене життя.

Можливо, робота над новелою повертала його в той час, коли він відпочивав серед блаженної кононівської природи. Тому після назви новели читаємо незвичайну присвяту:  "Присвячую кононівським полям".

     9 вересня 1908 року М.Коцюбинський ставить крапку в кінці новели  "Intermezzo"  і відправляє  її до редакції "ЛНВ".

•   Слово "іntermezzo"  перекладається  як "пауза", "перерва", "перепочинок".

-  це музичний твір, що звучить в антракті в театрі, щоб скрасити перепочинок публіки. 

     М.Коцюбинський переосмислив цей музичний термін і вклав у нього інший зміст: перепочинок душі, стомленої довгим і важким шляхом. Це ніби інтермедія між актами великої драми – цілого життя.

•     Чи може людина собі дозволити таке іntermezzo у житті?

     М.Коцюбинський по-своєму відповідає на це питання. Власне, і сам твір - це своєрідне іntermezzo серед безладу і метушні буднів, це відпочинок для душі.

• За жанром "Intermezzo" – це новела, написана в імпресіоністичній манері.

–  це невеликий розповідний твір про якусь незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом; значна увага приділяється показу не зовнішніх подій, а переживань, настроїв героїв. 

•     мистецтво передачі безпосередніх вражень.

     Імпресіонізм як мистецький напрям виник у французькому живописі і був характерний тим, що відтворював не саму дійсність, а те, як вона впливає на людину, її емоції, душевний стан.

•     це витончене відтворення суб’єктивних (особистих) вражень та спостережень, мінливих почуттів і переживань, коли картина дійсності складається наче з окремих мозаїчних частинок.      

     Творчість художників Клода Моне, Огюста Ренуара, Едгара Дега, Едуарда Мане, Олександра Мурашка, Марії Башкирцевої, Івана Труша, Миколи Бурачека; композиторів К.Дебюссі, М.Равеля, І.Стравінського; класиків світової літератури братів Гонкурів, Гі де Мопассана, А.Чехова, І.Буніна, класиків української літератури М.Коцюбинського, В.Стефаника, О.Кобилянської, Г.Косинки, М,Хвильового, В.Винниченка, А.Головка.

       Техніка створення картин імпресіоністами: митці накладали на полотно чисті фарби з тюбика окремими плямами, вважаючи що лише так художник може досягти повного збереження виразності кольору й сили світла. Цьому допомагає злиття на сітчатці глядача декількох плям в одну колірну пляму. Додаючи білі плями, художники збільшували силу світла без зменшення інтенсивності кольору.

     Однак картини імпресіоністів потрібно розглядати з такої відстані, де їх виразні мазки злагоджувалися, а зображення зливалося в одну м'яку туманну кольорову поверхню.

     Новела "Intermezzo", на перший погляд, складна й незрозуміла, адже у творі йдеться  про героя, який втомився, виїхав на природу, поспостерігав за сонцем, нивами, жайворонком, собаками, зустрів людину, чомусь страшенно зрадів і знову повернувся до міста. 

• Сюжет новели "Intermezzo" будується не на зміні подій, а на зміні психологічних станів  ліричного героя, його почувань і настроїв.

     Усе, що відбувається у творі, - це переживання героя.

     Ліричний герой новели переживає стан душевної втоми. Він виснажений важкою роботою, яку йому доводиться вести, щоб запобігти людському горю.

"… життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег. Не тільки власне, а й чуже. А врешті – хіба я знаю, де кінчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже існування входить в моє, мов повітря крізь вікна і двері, як води протоків у річку. Я не можу розминутися з людиною. Я не можу бути самотнім…"

     Душевний стан героя можна визначити як повне моральне збайдужіння до людей, що несуть і несуть до нього свої болі. Душа стомилася сприймати цей біль, а звідси й сповненість душі тими стражданнями, і майже ненависть до людей.

"… я скрізь і завжди стрічаю людину… ти стаєш мені на дорозі і уважаєш, що маєш на мене право. Ти скрізь… Ти не тільки йдеш поруч зо мною, ти влазиш всередину в мене. Ти кидаєш у моє серце, як до власного сховку, свої страждання і свої болі, розбиті надії і свою розпач. Свою жорстокість і звірячі інстинкти. Весь  жах, весь бруд свого існування… Я живу не так, як хочу, а як ти мені кажеш в твоїх незліченних "треба", у безконечних "мусиш". Я утомився"

     Для розкриття надзвичайної душевної втоми зсередини автор дає нечуваний для попередніх творів про інтелігенцію епізод, коли герой заїдає сочистою сливою звістку про розстріляних і повішених за участь у революції.

"Знаєте, я раз читав, як вас повішали цілих дванадцять…. Цілих дванадцять… і позіхнув. А другий раз звістку про ряд білих мішків заїв стиглою сливою. Так взяв, знаєте, в пальці чудову сочисту сливу і почув в роті приємний солодкий смак…"

     Ліричний герой сам жахається своєї реакції, усвідомлюючи, що це ненормально – така індиферентність душі. Тому душу цю потрібно вилікувати. 

     І ось герой новели опиняється сам на сам з природою. Краса світу спочатку не впливає на нього, не дає бажаного спокою.

"Якийсь зелений хаос крутився круг мене…, а неба було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б зачепитись".

     Але поступово прогулянки в поле, споглядання загадкового і чарівного світу природи відновлюють його сили. Перебування на лоні природи допомагає героєві долати втому, урівноважує його душевний стан.

"На небі сонце – серед нив я. Більше нікого… Тихо пливе блакитними річками льон… Волошки дивляться в небо. Вони хотіли бути як небо і стали як небо… Йду далі – усе пшениця й пшениця… Прибій колосистого моря йде через мене кудись у безвість."

Кульмінацією новели є зустріч ліричного героя з селянином.

"Ми таки стрілись на ниві – і мовчки стояли хвилину – я і людина. То був звичайний мужик. Не знаю, яким я йому здався, але крізь нього я раптом побачив купу чорних солом’яних стріх, затертих нивами, дівчат у хмарі пилу, що вертають з чужої роботи…Все, на що дивився й чого наче не бачив…".

     Селянин, з яким розмовляє ліричний герой, розповідає, що люди за участь у революції страждають на сибірській каторзі. Він сам теж рік просидів у в’язниці, а тепер становий раз на тиждень б'є його в обличчя. У душах людей оселився страх, бо "був тоді приятель і однодумець, а тепер, може, продає тебе нишком".  Люди стали одне одному ворогами.

Розповідь цього розчарованого, нещасного чоловіка, з якої постають жахливі картини (безземелля, голод, хвороба, приниження, злидні), повертає героя  новели до реального життя.

     Почута від селянина інформація викликає гнів і обурення у ліричного героя. Він більше не може і не хоче залишатися на самоті.

     Людське горе вже не страшне зміцнілому духові героя. Він відчуває повне нервове і емоційне відродження; відчуває готовність до нового життя.

"Ага, людське горе, ти таки ловиш мене? І я не тікаю! Вже натяглися ослаблені струни, вже чуже горе може грати на них! Говори, говори…"

     Слова "говори, говори" – не стільки звернення до селянина, скільки наказ собі слухати і пройматися болями народу. Свідомий громадянин не може відгородитись від людей і стати вільним від суспільства.

     Гармонія природи пробудила у героєві потребу в спілкуванні з людьми, сприяла ще більшій чутливості до чужого горя.

     Він готовий знову до виконання свого суспільного обов’язку: боротися проти насилля і зла.  І тому без жалю прощається з чарівною природою, яка дала йому сили і наснагу:

"Прощайте, ниви. Котіть собі шум свій на позолочених сонцем хребтах… Прощайте. Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, напружені, вона вже грає…"

     Ліричний герой новели знову повертається до того, чим жив раніше.

     Природа стала тим джерелом натхнення, що відновило духовні й фізичні сили героя новели. 

• Intermezzo ліричного героя тривало недовго, воно було тимчасовим періодом у житті. Але цей відпочинок наодинці з природою дав можливість йому переконатися, що людина, не може відокремлювати себе від проблем світу.  Тільки в житті  серед  людей і  для людей  є сенс.

• Подолання ліричним героєм душевної втоми і повернення його до активної  громадської діяльності – такий  зміст новели  "Intermezzo".

-    Хто ж є ліричним героєм новели?  Хто той міський чоловік, який розповів нам, читачам,  про те, як він поїхав на перепочинок у село, що він там побачив, вийшовши в поле, та що почув від селянина, якого несподівано зустрів серед нив?

     Ліричний герой новели в якійсь мірі нагадує нам М.Коцюбинського, але не ототожнюється з ним.

• Ліричним героєм новели є знервована і перевтомлена навколишньою дійсністю людина, яка переживає стан душевної втоми і прагне перепочинку (intermezzo).

     М.Коцюбинський вивів образ інтелігента, громадсько-політичного діяча з високорозвиненим почуттям відповідальності перед народом в один із критичних моментів історії

     Перед ліричним героєм не стоїть проблема вибору між служінням людям і втечею від суспільного життя. Не страх, не зневіра, не зрада суспільних ідеалів, а лише перевтома змушують його перепочити.

• Хто ж допоміг героєві новели  відновити життєві сили?

•   Образний ряд перепочинку ліричного героя виключає людину, адже йдеться про втому від людей, людського натовпу, гомону. І тому список "дійових осіб", поданий на початку, в основі своїй такий:

"моя утома", "ниви у червні", "сонце", "три білих вівчарки", "зозуля", "жайворонки", "залізна рука города", "людське горе".   

     "Дійові  особи" новели – образи, які можна поділити на дві групи: невидимі і видимі.

 НЕВИДИМІ:                     ВИДИМІ:

• "Моя утома",              -   "Сонце",
• "Залізна рука міста",     -   "Ниви в червні",
• "Людське горе".    -   "Три білі вівчарки",

       -   "Зозуля",

       -   "Жайворонок".

•   "Дійові особи" новели символізують складну боротьбу в душі ліричного героя, допомагають зрозуміти, як поступово зникає роздвоєння його особистості, як повертається до нього душевна рівновага,  готовність  до виконання свого громадянського обов’язку.

• Пошук людиною душевної рівноваги як передумови повноцінного життя.

• Ідеєю новели "Intermezzo" є це заклик  інтелігенції служити народові, здійснити корінні зміни в суспільному житті.

     Адже суспільний обов'язок інтелігента, громадського діяча – бути на передньому краї боротьби народу за його поступ до правди і справедливості.