Новела «Valse melancolique» ‒ тема мистецтва та його впливу на людину, доля талановитого митця в міщанському суспільстві. Жінка як тип нової героїні свого часу. Три жіночі образи як три тенденції модерної емансипації. Естетизм як життєва програма Софії та Ганнусі. Особливості еволюції життєвого кредо Марти. Тема уроку
Музика в житті Ольги Кобилянської відігравала чи не найважливішу роль: допомагала у хвилини розпачу та зневіри, підбадьорювала, надихала, не давала замкнутися в собі. Про вплив музики на особистість письменниці дізнаємося з автобіографічної, епістолярної, мемуарної та творчої спадщини. Сім’я Кобилянських була творчо обдарована музикально. Ольга грала на фортепіано, лише два місяці навчаючись музичної грамоти, а ще на дримбі та цитрі.
Письменниця знала багато українських, російських, німецьких пісень та романсів як, наприклад, «Ой ти, дівчино, зарученая», «Вже журавлі відлетіли», «И скучно, и грустно» М. Лермонтова, «Реве та стогне Дніпр широкий» Т. Шевченка, «Верховино, смутку ти наш», «Гуляли, гуляли…» та інші. Улюбленим композитором Ольги Кобилянської був Ф. Шопен, а ще їй подобалася музика Ф. Ліста, Р. Шумана, Л. Бетховена, Ф. Мендельсона, В. Моцарта, Й. Брамса, М. Лисенка.
Ольга згадувала: «Любо спливали нам вечори у родинному гуртку... Музика, спів були одинокою насолодою для нас у маленькому гірському містечку. Ціла наша родина була безтямно залюблена у своїй музиці так, що іноді грали аж поза північ і то, що попало нам під руки: грали класичну музику, різні сонати або наші народні пісні». «…музику люблю пристрасно, і вона має на мене дуже сильний, майже потрясаючий вплив», – зізнається письменниця чеському етнографу Франтішеку Ржегоржу у листі від 17.01.1898 р.
У листі до Осипа Маковея від 5.02.1898 р. Ольга Кобилянська пише: «Нині у Вас великий концерт і будете чути музику. Знаю, що будуть співати різні пісні, але «Гуляли, гуляли…» не будуть співати, а в мене понад се нема нічо. Я би навіть хтіла, щоби мені те співали, коли умру, так страшне люблю ту пісню»Саме цю пісню та «Чуєш, брате мій…» на слова Богдана Лепкого виконували на могилі письменниці 23 березня 1942 року, проводжаючи її в останню путь.
Сюжетний ланцюжок твору. Роздуми майбутньої вчительки Марти, від імені якої ведеться оповідь, про любов до класичної музики. Знайомство з художницею Ганною, подругою Марти, що орендували разом квартиру. Після підвищення орендодавцем плати за квартиру дівчата змушені шукати третю співмешканку. Знайомство з Софією відбувається через повідомлення служниці, яка вказує на непривабливі деталі її гардеробу: подерті рукавички, ґудзик від пальта тримається на одній нитці. Софія – професійна піаністка. Перше враження змінюється після виконання дівчиною етюду Шопена. Марта вийшла заміж і стала зразковою дружиною та дбайливою матір'ю.
Сюжетний ланцюжок твору. Ганна виїздить до Риму, де заводить вільні стосунки. Однак цей зв'язок, не скріплюючись справжніми почуттями, швидко розривається. Батька своєї дитини вона покидає. Сина бере повністю під свою опіку. Трагічна доля Софії. Її талант не зміг зреалізу-ватися – не було кому покрити великі видатки, потрібні для здобуття освіти у Відні. Смерть матері та відмова дядька допомогти завдали їй страшенної муки. Звук розірваної струни фортепіано був останньою краплею для змученого серця. Воно не витримало ─ настала раптова смерть.
1. Марта – втілення любові, готувалася стати вчителькою.2. Стримана, терпляча, жіночна, «ладна обійняти весь світ», «вчилася музики, язиків і різних робіт ручних».3. За словами Ганни, «вроджена жінка і матір».4. Надзвичайно залюблена у музику «…просто душа розривалася в грудях при тих звуках, граціозних, зоапвідаючих найбільше щастя».5. Щаслива у сімейному житті: вийшла заміж за професора.«Я проста робітниця, тип послугача з природи вже, що не наділила її навмисно тим гордим даром, щоб повзав… Тому повзаю й корюся до сьогоднішньої днини й належу до тих тисячок, що родяться на те, щоб без нагороди гинути!»»
1. Емоційна, нестримна, вибухова, непостійна натура. «Із нею було тяжко дійти до кінця».2. Протиріччя у світосприйнятті. «Було багато речей у житті, які брала страшно легко, ледве доторкалася їх крилами вибагливої душі; але в штуці була поважна й глибока». «Не накладаймо на свої душі маски».3. Надзвичайно талановита, живе своїм ремеслом. «Я – артистка і живу відповідно артистичним законам, а ті вимагають трохи більше, як закони…сіро-програмованої людини…»4. В особистому житті не терпить приписів, їй байдуже, що скаже світ про її особисте життя, тому і вільні стосунки з чоловіками не вважала за непорядність.«…заглушити у собі той світ, щоб жити лише для одного чоловіка і для самих дітей? Се неможливо… тому неможливо, хто носить справжній артистизм у душі!..»5. Турботлива мама, хоча і сімейне життя не склалося. «Не могли погодитися в способі життя, і коли не хотів мене зрозуміти, я покинула його. Але хлопець – мій. Я зароблю на сама нього, і він – мій».
Софія (професійна піаністка) – творчо обдарована особистість, лірична й емоційна. Такі деталі, як подерті рукавички або затикання найменших щілин у вікні розкривають у ній нервову, вразливу, чутливу до світу, замкнену особистість. Мистецтво стає засобом саморозкриття, віддушиною для духовних сил героїні, яка зазнала приниження у житті (через нещасливе кохання). Вимоглива. «Я потребую спокою, що випливає з замилування до музики й гармоніїї в відносинах передусім гармонії!»Софія Дорошенко
Цілеспрямована. «Лікарі заборонили їй навіть займатися якийсь час музикою, але що їй без музики, як казала, нема життя, то не держалася їх приказів і грала й грає досхочу». Жінка-загадка. «Спить, мов царівна. Коли вмивається, не забуде ніколи насипати кілька крапель найтоншої парфуми до води, але зате її верхня одіж… – просто «товпа!»Софія Дорошенко
Талановита. «Грала етюд Шопена ор. 21 чи 24… Душа стала здібна розуміти музику…». «До музики звернулася з подвійним запалом». Вразлива. «Упала лицем на струни – зомліла…»Горда. Радить Марті: «Ти повинна розвивати в собі гордість, бо це єдина зброяжінки, – повчальним тоном сказала товаришка, – і продовжила: Ніколи не принижуйся перед негідною людиною». Душевний розпач. Знову неприємності у житті Софії: дядько, єдина надія, відмовився її утримувати у Відні. Зі сльозами на очах, прибита горем, із відчаєм у душі вона сідає за фортепіано і у темній кімнаті починає грати. Та музика – стан душі. «Грала свій вальс, але так, як ніколи. Мабуть, ніколи не заслуговував він біл ьше на назву«Valse melankolique», як тепер.
Перша частина – повна веселості й грації, повна визову до танцю, а друга… О, та гама! Та нам добре знана ворохобна гама! Збігала шаленим летом від ясних звуків до глибоких, а там – неспокій, глядання, розпучливе нишпорення раз коло разу, товплення тонів, бій, – і знову Символічно, що з останніми акордами зіграної мелодії, обірвалася струна, як і струна життя талановитої піаністки, яку «музика позбавила життя».https://www.youtube.com/watch?v=it. Zxl. Xy. Yj. EI
Що об’єднує ці три різні натури?Вони різні за характером, але їх об'єднує замилування красою, прагнення до гармонії життя, фізичної та духовної досконалості. Художній аналіз світу думок іпочуттів цих трьох мистецьких натур становить основний зміст твору. Героїні твору ─ непересічні особистості. Це сильні, вольові, самодостатні, горді та незалежні жінки, які прагнуть утвердитися в чоловічому світі. Вони не бояться залишитися незаміжніми, оскільки шукають щастя насамперед у собі. Мистецтво задовольняє їх запити.