об'єкти та категорії осіб які знаходяться під захис об'єкти та категорії осіб які знаходяться під захистом МГП; розвиток умінь аналізувати норми Женевських конвенцій про захист жер

Тема:                         Засоби і методи ведення воєнних дій.

 

 

Мета:    розглянути заборонені засоби ведення воєнних дій відносно норм

               МГП; розвиток вмінь аналізувати відповідальність держав і

              фізичних осіб за порушення норм МГП; узагальнення знань із розділу.

 

Очікувані результати:  учні повинні вміти обгрунтувати необхідність

                                           правил ведення збройного конфлікту,

                                          охарактеризувати заборонені засоби й методи

                                          ведення воєнних дій.

 

 

Тип уроку: засвоєння нових знань.

 

 

Обладнання: підручник, робочий зошит.

 

 

Структура уроку

 

І. Організаційний  етап……………………………………………2хв.

 

ІІ Актуалізація опорних знань ………………………………….10хв.

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності  …………………………2хв.

 

ІV. Вивчення нового матеріалу …………………………………20хв.

1. Засоби, що заборонені нормами МГП.
2. Відповідальність державних і фізичних осіб за порушення МГП.

  

 

V. Узагальнення й систематизація знань учнів ………………5хв.

 

VІ. Висновки ……………………………………………………..3хв.

 

VІІ. Домашнє завдання …………………………………………3хв.

 

 

 

 

 

 

 

Хід уроку

І. Організаційний  етап

 

Повідомлення теми та мети уроку.

 

ІІ Актуалізація опорних знань

 

Фронтальна бесіда

1). Хто належить до цивільних осіб?

2). Який документ МГП захищає права цивільних осіб?

3). Які споруди знаходяться під захистом МГП?

4). У якому документі МГП прописано захист певних споруд?

 

 

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності

 

Проблемне питання

Чому світова спільнота засуджує деякі  засоби й методи ведення воєнних дій?

 

ІV. Вивчення нового матеріалу

 

Лекція з елементами бесіди.

 

V. Узагальнення й систематизація знань учнів.
Проведення тестової роботи. ( додається.)

 

VІ. Висновки

         МГП мають дотримуватися всі учасники збройного конфлікту. МГП встановлює норми, вживані як до держави, так і до неурядових груп, що беруть участь у конфлікті.

 Особа, яка порушує МГП, не може розраховувати на звільнення від відповідальності та покарання, навіть якщо це порушення було здійснене із санкції офіційної влади.

 

 

VІІ. Домашнє завдання

 

Вивчити зміст даного конспекту та відповідного параграфа підручника.

 

1. А.А. Гудима « Захист Вітчизни. Основи медичних знань»11 кл. стр. 23.

 

 

 

 

Заборонені методи (способи ) ведення воєнних дій.

 

До заборонених методів (способів) ведення воєнних дій відно­сяться:

застосування зброї масового ураженні;

• маскування під осіб, які знаходяться під захистом МГП (медпрацівники, працівники Червоного Хреста та Червоно­го Півмісяця, журналісти);
• використання цивільного населення як «живого щита»;
• використання цивільного населення для невибіркового роз­мінування шляхів наступу військових.

 

 

Відповідальність держав і фізичних осіб за порушення МГП.

 

У Статуті Міжнародного кримінального суду перераховані сер­йозні порушення МГП, до яких належать воєнні злочини, спрямо­вані проти людей, які знаходяться під захистом: поранених або хво­рих комбатантів, полонених, цивільного населення тощо. Нижче наведено деякі з таких порушень:

 

• навмисне вбивство;
• катування та негуманне ставлення;
• навмисне заподіяння надмірних страждань;
• навмисне проведення воєнних дій проти цивільного насе­лення чи цивільних об'єктів, проти персоналу, споруд або устаткування, транспортних засобів, задіяних у наданні гу­манітарної допомоги;
• депортація, насильницьке перевезення чи переміщення ци­вільних осіб;
• використання заборонених видів зброї, снарядів і речовин, методів ведення війни, які викликають надмірні страждан­ня або носять невибірковий характер;
• навмисна організація голоду серед цивільного населення як метод ведення війни шляхом позбавлення його об'єктів, необхідних для виживання;
• мародерство;
• захоплення заручників;
• зґвалтування, вербування в сексуальне рабство, примусове залучення до проституції, інші форми сексуального насиль­ства;
• вбивство чи поранення комбатанта, що склав зброю чи не має засобів для оборони, або ж беззастережно здався на ми­лість переможця;
• призов або вербування до збройних сил дітей віком до 15 ро­ків, а також використання їх для активної участі в бойових Діях;
• навмисний напад, із урахуванням того, що така атака при­зведе до зайвих людських втрат чи тілесних ушкоджень цивільного населення, а також завдасть шкоди цивільним об'єктам або довготривалий масштабний збиток навколиш­ньому середовищу;
• використання цивільного населення чи осіб, які знаходяться під захистом, для охорони зазначених пунктів або районів, військових об'єктів від воєнних дій;
• проголошення обвинувачень та приведення до виконання вироку без попереднього судового висновку, винесеного по­стійно діючим судом із наданням усіх судових гарантій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Проведення тестової роботи.

 

1) Обов'язки конфліктуючих сторін із захисту цивільного на-
селення зафіксовані:

 

а) у загальній декларації прав людини;

б) у конституції кожної країни;

в) у МГП;

г) у Конвенції по правам дитини.

 

2) У МГП зафіксовані:

 

а) права й обов'язки військових;

б) права й обов'язки полонених;

в) права й обов'язки цивільного населення;

г) права й обов'язки дітей.

 

3) Положення МГП зафіксовані:

 

а) у 4 Женевських конвенціях;

б) у 6 Женевських конвенція;

в) у 2 Додаткових протоколах;

г) у 7 Додаткових протоколах.

 

4) Заборонені методи ведення воєнних дій:

 

а) застосування вогнепальної зброї;

б) застосування зброї масового ураження;

в) використання населення як «живого щита»;

г) застосування протипіхотних мін.

 

5) Зброя, яку забороняє МГП:

 

а) ракетна зброя;

б) протипіхотні міни;

в) ядерна зброя;

г) хімічна зброя.

 

6) Відповідальність за воєнні злочини визначають:

          а) адміністративні суди;

б) кримінальні суди країн;

в) міжнародні кримінальні суди;

г.) тимчасові міжнародні трибунали.

 

7) Воєнними кримінальними злочинами є:

 

а) мародерство;

б) різні форми сексуального насильства;

в) навмисне вбивство;

г) ненавмисне вбивство.

 

8) Воєнними кримінальними злочинами є:

 

а) залучення дітей віком до 15 років до воєнних дій;

б) залучення дітей віком до 18 років до воєнних дій;

в) навмисне проведення воєнних дій проти цивільного на-
селення;

г) катування та негуманне ставлення.

 

9) До зброї вибіркової дії належить:

 

          а) холодна зброя;

б) біологічна зброя;

в) вогнепальна зброя;

г) лазерна зброя.

 

10) Дії з порушенням МГП:

 

а) маскування під медпрацівників;

б) маскування під місії Червоного Хреста (Червоного Пів-
місяця);

в) залучення медпрацівників до військових дій;

г) надання військовими медичних послуг військовополо-
неним.

 

11) Захист цивільного населення зафіксований:

 

а) у І Женевській конвенції та Додаткових протоколах;

б) у II Женевській конвенції та Додаткових протоколах;

в) у III Женевській конвенції та Додаткових протоколах;

г) у IV Женевській конвенції та Додаткових протоколах.

 

12) Обов'язки військової адміністрації на окупованій території:

а) примусове залучення населення до роботи на військо-
вих об'єктах;

б) забезпечення населення продовольством;

в) забезпечення населення медичною допомогою;

г) репатріація населення.

 

Відповіді:

 

1 в;

 

 2 абв;

 

 3 аг;

 

 4 бвг;

 

 5 бвг;

 

 6 бвг;

 

 7 абв;

 

 8 авг;

 

9 ав;

 

10 абв;

 

 11 г;

 

12 бв.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаткова інформація для вчителя.

 

Основні правила міжнародного гуманітарного права

 

Обмеження руйнувань.

 

1.Бойові дії повинні проводитися комбатантами проти воєнних
цілей.

1.1. Забороняється нападати на цивільне населення.

1.2. Забороняється нападати на об'єкти цивільного призначення (житлові будинки, лікарні, школи, місця релігійного поклоніння, культурні та історичні пам'ятники тощо).

1.3. Забороняється використовувати цивільне населення для за­хисту військових об'єктів.

1.4. Комбатантам забороняється маскуватися під цивільне насе­лення.

1.5. Забороняється використовувати голод як метод ведення війни проти цивільного населення.

1.6. Забороняється піддавати нападу об'єкти, необхідні для ви­живання цивільного населення (запаси продуктів харчування, сільськогосподарські райони, споруди для постачання питної води тощо).

1.7. Забороняється піддавати нападу дамби, греблі й атомні елек­тростанції, якщо такі удари можуть призвести до великих утрат серед цивільного населення.

 

2.Забороняється використовувати зброю, застосування якої має
невибірковий характер (уражає цивільні та військові об'єкти, лю-
дей) і заподіює надмірні страждання.

2.1. Забороняється застосовувати певні види зброї (хімічна і біо­логічна зброя, засліплююча лазерна зброя, зброя, що наносить по­ранення осколками, які не виявляються рентгенівським промін­ням, отруйні речовини, протипіхотні міни тощо). '2.2. Забороняється віддавати наказ не залишати нікого в живих або залякувати відповідним чином.

3.Цивільним особам, пораненим комбатантам і військовополо-
неним має бути збережене життя, їм мусить бути наданий захист,
з ними необхідно поводитися гуманно.

3.1. Нікого не можна піддавати фізичному або психічному насил­лю, тілесним покаранням, жорстокому чи принизливому ставленню.

3.2. Забороняється сексуальне насилля.

3.3. Сторони конфлікту зобов'язані підбирати й надавати необ­хідну допомогу пораненим і хворим супротивника, що знаходяться в їхній владі.

3.4. Забороняється вбивати чи наносити поранення супротив­нику, що здається в полон чи не в змозі вести бойові дії (hors de combat).

3.5. До військовополонених необхідно ставитися з повагою і гу­манно.

3.6. Забороняється брати заручників.

3. 7. Забороняється насильне переміщення цивільного населення. Забороняється проводити «етнічні чищення».

3.8. Люди, що знаходяться в руках супротивника, мають право на зв'язок із родичами, одержання гуманітарної допомоги (продукти харчування, медична допомога, психологічна підтримка тощо).

3.9. Незахищені групи населення, такі як: вагітні жінки і матері, що годують; діти, які залишилися без опіки; люди літнього віку тощо повинні мати особливий захист.

3.10Забороняється вербувати та використовувати в ролі комба­тантів дітей, молодших від 15 років.

3.11. Кожна людина має право на судові гарантії («безсторонній трибунал», законні процесуальні дії тощо). Забороняються колек­тивні покарання.

 

4. Медичний персонал та установи (госпіталі, лікарні, санітарні,
транспортні засоби тощо) повинні поважатися і одержувати необ-
хідне сприяння і допомогу для виконання своїх функцій.

4.1. Емблема Червоного Хреста чи Червоного Півмісяця є симво­лом захисту медичного персоналу і медичних установ. Забороняєть­ся нападати на людей і об'єкти, що мають таку емблему. Забороня­ється також неправомірне використання емблеми.

4.2. Медичні формування і транспортні засоби не можуть бути учасниками або об'єктами бойових дій.

4.3. Першочерговість надання допомоги пораненим і хворим по­винна бути тільки за медичними показниками.

Кодекси поза часом

1. Бойові дії повинні вестись комбатантами проти воєнних цілей.

1.1 Забороняється нападати на цивільне населення.

1.2 Забороняється нападати на об'єкти цивільного призначення (житлові будинки, лікарні, школи, місця релігійного поклоніння, культурні й історичні пам'ятники тощо).

1.3. Забороняється використовувати цивільне населення для за­хисту військових об'єктів.

1.4. Комбатантам забороняється маскуватися під цивільне насе­лення.

1.5. Забороняється використовувати голод як метод ведення війни проти цивільного населення.

1.6. Забороняється піддавати нападу об'єкти, необхідні для ви­живання цивільного населення (запаси продуктів харчування, сільськогосподарські райони, споруди для постачання питної води тощо).

1.7.Забороняється піддавати нападу дамби, греблі й атомні елек­тростанції, якщо такі удари можуть призвести до великих утрат серед цивільного населення.

2. Забороняється використовувати зброю, застосування якої має
невибірковий характер (уражає цивільні й воєнні об'єкти, людей)
і заподіює надмірне страждання.

2.1. Забороняється застосовувати певні види зброї (хімічна й біо­логічна зброя, засліплююча лазерна зброя, зброя, що наносить по­ранення осколками, які не виявляються рентгенівським промін­ням, отруйні речовини; протипіхотні міни тощо).

2.2.Забороняється віддавати наказ не залишати нікого в живих або залякувати відповідним чином.

 

3. Цивільним особам, пораненим комбатантам і військовополо-
неним має бути збережене життя, їм повинен бути наданий захист,
з ними необхідно поводитися гуманно.

3.1. Нікого не можна піддавати фізичному або психічному насил­лю, тілесним покаранням, жорстокому чи принизливому ставленню.

3.2. Забороняється сексуальне насилля.

3.3. Сторони конфлікту зобов'язані підбирати і надавати необхід­ну допомогу пораненим і хворим супротивника, що знаходяться в їхній владі.

3.4. Забороняється вбивати чи наносити поранення супротивнику, що здається в полон чи не в змозі вести бойові дії (hors de combat).

3.5. До військовополонених необхідно ставитися з повагою і гу­манно.

3.6. Забороняється брати заручників.

3.7. Забороняється насильне переміщення цивільного населення. 3.8.Забороняється проводити «етнічні чищення».

3.9. Люди, що знаходяться в руках супротивника, мають право на зв'язок з родичами, одержання гуманітарної допомоги (продукти харчування, медична допомога, психологічна підтримка тощо).

3.10 Незахищені групи населення, такі як: вагітні жінки і матері, що годують; діти, які залишилися без опіки; люди літнього віку тощо повинні мати особливий захист.

3.11. Забороняється вербувати й використовувати в ролі комбатан­тів дітей, молодших від 15 років.

3.12. Кожна людина має право на судові гарантії («безсторонній трибунал», законні процесуальні дії тощо). Забороняються колек­тивні покарання.

 

4. Медичний персонал та установи (госпіталі, лікарні, санітарні, транспортні засоби тощо) повинні поважатися і одержувати необ­хідне сприяння і допомогу для виконання своїх функцій.

4.1. Емблема Червоного Хреста чи Червоного Півмісяця є симво­лом захисту медичного персоналу і медичних установ. Забороняєть­ся нападати на людей і об'єкти, що мають таку емблему. Забороня­ється також неправомірне використання емблеми.

4.2. Медичні формування і транспортні засоби не можуть бути учасниками або об'єктами бойових дій.

4.3. Першочерговість надання допомоги пораненим і хворим по­винна бути тільки за медичними показниками.

 

 

Визначення порушень

 

1.  Бойові дії повинні вестись комбатантами проти воєнних цілей.

1.1. Забороняється нападати на цивільне населення.

1.2. Забороняється нападати на об'єкти цивільного призначення (житлові будинки, лікарні, школи, місця релігійного поклоніння, культурні та історичні пам'ятники тощо).

1.3. Забороняється використовувати цивільне населення для за­хисту військових об'єктів.

1.4. Комбатантам забороняється маскуватися під цивільне насе­лення.

1.5. Забороняється використовувати голод як метод ведення війни проти цивільного населення.

1.6. Забороняється піддавати нападу об'єкти, необхідні для ви­живання цивільного населення (запаси продуктів харчування, сільськогосподарські райони, споруди для постачання питної води тощо).

1.7. Забороняється піддавати нападу дамби, греблі й атомні елек­тростанції, якщо такі удари можуть призвести до великих утрат серед цивільного населення.

 

2.Забороняється використовувати зброю невибіркового харак-
теру.

2.1. Забороняється застосовувати певні види зброї (хімічна і біо­логічна зброя, засліплююча лазерна зброя, зброя, що наносить по­ранення осколками, які не виявляються рентгенівським промін­ням, отруйні речовини; протипіхотні міни тощо).

2.2. Забороняється віддавати наказ не залишати нікого в живих або залякувати відповідним чином.

 

3.Цивільним особам, пораненим комбатантам, військовополо-
неним має бути збережене життя, їм мусить бути наданий захист,
з ними необхідно поводитися гуманно.

3.1. Нікого не можна піддавати фізичному або психічному насил­лю, тілесним покаранням, жорстокому чи принизливому ставленню.

3.2. Забороняється сексуальне насилля.

3.3. Сторони конфлікту зобов'язані підбирати й надавати необ­хідну допомогу пораненим і хворим супротивника, що знаходяться в їхній владі.

3.4. Забороняється вбивати чи наносити поранення супротивнику, що здається в полон чи не в змозі вести бойові дії (hors de combat).

3.5. До військовополонених необхідно ставитися з повагою і гу­манно.

3.6. Забороняється брати заручників.

3.7. Забороняється насильне переміщення цивільного населення. Забороняється проводити «етнічні чищення».

3.8. Люди, що знаходяться в руках супротивника, мають право на зв'язок з родичами, одержання гуманітарної допомоги (продукти харчування, медична допомога, психологічна підтримка тощо).

3.9. Незахищені групи населення, такі як: вагітні жінки і матері, що годують; діти, які залишилися без опіки; люди літнього віку тощо повинні мати особливий захист.

3.10 . Забороняється вербувати й використовувати в ролі комбатан­тів дітей, молодших від 15 років.

3.11. Кожна людина має право на судові гарантії («безсторонній трибунал», законні процесуальні дії тощо). Забороняються колек­тивні покарання.

 

4. Визначення порушень МГП та медична допомога.

4.1. Емблема Червоного Хреста чи Червоного Півмісяця є симво­лом захисту медичного персоналу і медичних установ. Забороняєть­ся нападати на людей і об'єкти, що мають таку емблему. Забороня­ється також неправомірне використання емблеми.

4.2. Медичні формування і транспортні засоби не можуть бути учасниками або об'єктами бойових дій.

4.3. Першочерговість надання допомоги пораненим і хворим по­винна бути тільки за медичними показниками.

 

 

Три підходи до правосуддя

 

Міжнародне гуманітарне право (МГП), як одна з галузей права, має потребу в механізмах імплементації та приведення до виконан­ня. Держава зобов'язана припиняти будь-які порушення Женев­ських конвенцій. Окрім того, в держави є особливі зобов'язання щодо найбільш серйозних порушень МГП, названих військовими злочинами. МГП встановлює відповідальність людей, які скоїли чи віддали наказ скоїти порушення. МГП вимагає, щоб усі відпо­відальні за серйозні порушення були віддані до суду і покарані як злочинці. Це може бути здійснено на національному або, в деяких випадках, на міжнародному рівні. Комісії зі встановлення фактів і з примирення стали для деяких країн третім шляхом до перемоги правосуддя.

1. Приведення до виконання (контроль за виконанням) через внутрішнє законодавство і судову систему.

За Женевськими конвенціями на державу покладається чітке зобов'язання розробити систему карних заходів для осіб, задіяних у скоєні серйозних порушень МГП.

В основному, кримінальний кодекс держави застосовує свої дії тільки до громадян цієї держави і на її території. МГП іде далі. Воно вимагає від держав розшукувати і карати осіб, які здійснили серйозні порушення, незалежно від їх національності і місця скоєн­ня злочину. Це принцип універсальної юрисдикції. Більшість країн (у тому числі Канада, Бельгія, Швейцарія, Росія, Нікарагуа, Індія, Кенія й Австралія) ввели в свій кримінальний кодекс зміни, які дозволяють судовій системі розпочати розслідування військового злочину, незалежно від того, де і ким його було скоєно.

Звинувачувані у скоєнні військових злочинів були засуджені, наприклад, в Австралії (злочини, скоєні під час Другої світової ві­йни на території України); в Канаді (злочини, скоєні під час Другої світової війни в Європі); у Швейцарії, Данії і Бельгії (злочини, ско­єні в колишній Югославії, а також 1994 року в Руанді).

Держава зобов'язана розшукувати і віддавати до суду своєї кра­їни осіб, підозрюваних у скоєнні серйозних порушень, або переда­вати їх судовим органам інших країн, які хочуть залучити їх до відповідальності.

Держави зобов'язані надавати одна одній доступ до матеріалів кримінальних справ, що мають причетність до скоєння серйозних порушень.

Якщо країни використовують власну судову систему для залу­чення до відповідальності порушників норм МГП, то це називається приведенням до виконання на національному рівні.

Існує кілька причин, за яких країна може сама притягти до відповідальності підозрюваних у скоєнні військового злочину, ніж дозволити це робити іншим країнам:

• можливо, вони вважають, що всередині країни суд має біль­ше шансів для винесення справедливого рішення щодо зви­нувачуваних (або рішення в їхніх інтересах), ніж у країни, де було скоєно злочин;
• обвинувачуваним легше захищати себе в правовій системі, з якою вони знайомі, і легше брати участь у слуханнях, що ведуться їхньою рідною мовою;
• судовий розгляд свідчить, що відповідальність за дії свого народу (а особливо за дії військових) несе уряд країни.

В уряду також є причини надавати перевагу й використовувати свою судову систему для залучення до відповідальності іноземців, звинувачуваних у скоєнні військових злочинів проти їхнього народу:

• можливо, вони підозрюють, що уряд іншої країни не заці­кавлений у розслідуванні беззаконня відповідно до людей, які не проживають на території країни;
• можливо, вони думають, що цей вчинок продемонструє, що уряд країни сильніше й ефективніше діє в інтересах свого народу;
• процес над іноземцями може викликати широкий інтерес у громадськості, особливо серед тих осіб, які відносять себе до жертв злочину.