17 липня о 18:00Вебінар: Чи може наука сформувати підприємницьку компетентність?

Обмеженість ресурсів та безмежність потреб як основна проблема економіки. Суб’єкти економічних відносин. Об’єкти економічних відносин Виробничі ресурси: земля, праця, капітал, зда

Про матеріал
Розробка туроку з економіки у 11 класі. Обмеженість ресурсів та безмежність потреб як основна проблема економіки. Суб’єкти економічних відносин. Об’єкти економічних відносин Виробничі ресурси: земля, праця, капітал, здатність до підприємницької діяльності, інформація. Власність на виробничі ресурси.
Перегляд файлу

 Обмеженість ресурсів та безмежність потреб як основна проблема економіки. Суб’єкти економічних відносин. Об’єкти економічних відносин Виробничі ресурси: земля, праця, капітал, здатність до підприємницької діяльності, інформація. Власність на виробничі ресурси.

Мета уроку. Визначити. Що виробничі ресурси –це більш широке поняття. Ніж фактори виробництва; розкрити зміст основних економічних ресурсів; звернути увагу на поняття «корисність» та  «винятковість»; показати. Що безмежність потреб ставити перед суспільством проблему вибору; особливо звернути увагу на поняття «альтернативної вартості» пояснити, що таке крива виробничих можливостей.

 

   Тип уроку   : вивчення нового матеріалу.

Обладнання. Підручник, зошити, картки, статистична таблиця.

Хід уроку

1.Організаційний момент

2. Актуалізація опорних знань.

Бесіда.

  • Що є структурні елементи виробництва ?
  • Яка структура виробництва?
  • Назвіть фактори виробництва.

3.Мотивація навчальної діяльності

Після вивчення теми ви дізнаєтесь:

·        які наслідки має обмеженість ресурсів та що таке вибір альтернативних варіантів їх використання;

·        що таке “крива виробничих можливостей”, чому вона може змінювати своє розміщення на графіку;

·        що визначає економічну поведінку виробника;

·        як розкрити зміст фундаментального економічного закону спадної продуктивності факторів (ресурсів) виробництва.

 

4.Сприйняття та засвоєння учнями нового матеріалу.

Розповідь учителя.

  • Зміст обмеженості виробничих ресурсів.
  • Відтворювані та не відтворювані ресурси.
  • Обмеженість ресурсів і виробничі можливості.
  • Крива виробничих можливостей
  • Альтернативні варіанти виробництва
  • Шляхи зростання виробничих можливостей
  • Поведінка виробника на ринку. Закон  спадної продуктивності факторів виробництва.

 

Економічний практикум

Для закріплення матеріалу, який стосується виробничих ресурсів та їхньої характеристики, доцільно організувати відповідну роботу учнів в мікро-групах в наступній послідовності:

  1. Розділіть клас на групи по 4-6 осіб в кожній.
  2. Роздайте кожній групі по одному аркушу паперу із назвою товару чи послуги. Товари і послуги, зазначені на аркушах, повинні бути різноманітними: сільськогосподарські, промислові, побутова техніка, унікальні товари, банківські послуги, побутові послуги, страхові послуги тощо. Наприклад: зошит, картопля, телевізор, зробити зачіску, ананас, проїзд у метро.
  3. Дайте завдання кожній групі написати перелік ресурсів, необхідних для виробництва певного товару чи послуги (саме того товару чи саме тієї послуги, яка зазначена на отриманому групою аркуші паперу). Дайте учням 5-10 хвилин на виконання цього завдання. Після завершення виконання запропонуйте групам вивішити свої аркуші з переліком ресурсів на дошці. Попросіть по одному представнику від кожної групи, щоб вони прозвітували класу про результати роботи. Обговоріть кожен звіт.
  4. Під час обговорення необхідно звернути увагу на наступні моменти:
  •  для кожного виробництва необхідні всі чотири види ресурсів; всі ресурси поділяються на чотири групи (природні, капітальні, трудові ресурси і підприємницькі здібності);
  • гроші, що так необхідні для початку виробництва, у самому процесі виробництва безпосередньої участі не беруть. Вони модифікуються в 4 види ресурсів; потрібні для того, щоб залучити у виробництво всі ресурси; але самі по собі гроші нічого не виробляють, а тому гроші не відносять до виробничих ресурсів;
  • для будь-якого виробництва (сільськогосподарського, промислового, надання послуг) необхідні такі природні ресурси, як земля, вода, повітря, сонячне світло тощо;
  • для виробництва деяких товарів (наприклад, вирощування бананів) ресурсом, що визначає можливості виробництва, є кліматичні умови.
  1. Запропонуйте кожній групі виділити, в наведеному нею переліку, абсолютно і відносно обмежені ресурси.
  2. Попросіть учнів показати різницю між природними ресурсами і проміжними товарами.

При характеристиці такого ресурсу як підприємницькі здібності варто заслухати заздалегідь підготовлені учнями 3-4 невеликі повідомлення на тему “Видатні підприємці минулого та сучасності”.

Проаналізуйте в класі, як забезпеченість країни ресурсами впливає на рівень життя її населення. Зверніть увагу учнів на той факт, що, скажімо, Україна має багаті природні ресурси, але рівень життя наших співвітчизників набагато нижчий, ніж у населення Японії – країни, яка майже не має власних природних ресурсів

 

 

 

5. Закріплення вивченого .

 

Бесіда.

6. Домашнє завдання  Опрацювати відповідний параграф підручника

Теоретичний матеріал

Виробництво та його фактори: земля, праця, капітал, здатність до підприємництва

 

У попередній темі ми розглянули потреби. Вони можуть бути задоволені лише там, де є виробництво. Виробництво створює засоби для задоволення потреб — споживчі блага. Це є його найголовнішою метою. Навіть ті потреби, що, на перший погляд, зовсім не залежать від виробництва — потреби у повітрі, питній воді або спілкуванні, — насправді є залежними від виробництва. Адже якість повітря і води — це похідні від екологічної чистоти виробничих технологій, а змістовність спілкування людей залежить, між іншим, і від розвиненості особливого виробництва — так званої індустрії розваг.

 

Вивчення економічного змісту виробництва, його законів є необхідністю всіх тих, хто працює чи готується до трудової діяльності. Це запобігає появі хибного уявлення, яке нерідко виникає у молоді, про те, що у створенні багатства країни і формуванні доходів населення вирішальну роль відіграє торгівля.

 

У цій темі нас цікавитиме саме виробництво.

 

 

 

Після вивчення теми ви дізнаєтеся про:

 

·         зміст виробництва й те, як воно може бути структуроване;

 

·         зміст факторів (ресурсів) виробництва.

 

 

 

Сучасне виробництво охоплює десятки мільйонів окремих виробів. Саме така кількість товарів і послуг створюється в країнах з розвинутою економікою. Виробництво у широкому розумінні — це вирощування зерна і худоби, добування палива і сировини, створення верстатів і автомобілів, надання послуг перукарем і офіціантом, видання книжок і виконання музичних творів тощо. Це робота фабрик і заводів, фермерських господарств і колективних сільськогосподарських підприємств, залізниць та автомобільного транспорту, морських портів і нафтопроводів і т. ін. Якби ця діяльність припинилася на певний час, то людство стало б перед загрозою соціально     культурної деградації і фізичного вимирання. Саме це дає підставу стверджувати, що виробництво є основою життя і розвитку будь-якого суспільства.

 

Зміст виробництва. Для того, щоб зрозуміти зміст певного явища, необхідно розглянути його з різних боків, вивчити його елементи.

 

Виробництво має дві важливі сторони: воно одночасно є взаємодією людини з природою і сукупністю відносин між людьми (див. схему 7).

 

 

 

 

 

 

Схема 7

 

Дві сторони суспільного виробництва

 

Пояснення до схеми:

 

Для здійснення виробництва людина бере з природи матеріали, використовує землю, воду, атмосферу. Проблема взаємодії людини і природи включає два важливі моменти. По-перше, природні ресурси обмежені й більшість їх невідтворювані. Тому чим інтенсивніше людина використовує, наприклад, сировинні ресурси, тим ближчим є момент їх вичерпання. Це породжує низку проблем: знаходження замінників природних речовин, створення ресурсоекономних технологій, повторне використання ресурсів тощо. По-друге, людина сама є частиною природи, тому зміни природного середовища є одночасно і змінами самої людини, її фізичного здоров’я та психічного стану. Взаємодія людини з природою в процесі виробництва породила низку екологічних проблем, від розв’язання яких залежить виживання людства.

 

У процесі виробництва люди також вступають у відносини між собою з приводу привласнення ресурсів, організації виробничого процесу, управління. Такі відносини називаються виробничими. Розвиток виробництва — це одночасно й ускладнення та урізноманітнення виробничих відносин.

 

 

 

Отже, виробництво є таким, де люди створюють споживчі блага не в одиночку, а спільно, об’єднано, тобто воно є суспільним.

 

Розглянемо процес виробництва з боку основних елементів, визначення стану та взаємодії яких дає розуміння технологічного рівня виробництва. Скористаємося схемою.

 

 

 

 

 

 

 

Схема 8

 

 

Основні елементи процесу виробництва

 

Пояснення до схеми:

 

Основними елементами процесу виробництва є власне праця, засоби праці та предмети праці.

 

Праця, або цілеспрямована діяльність, передбачає застосування здібностей і трудових навичок людей, їхніх фізичних і розумових зусиль.

 

Предмети праці — об’єкти цілеспрямованої діяльності людини: речовини природи у первісному або частково обробленому (напівфабрикати) вигляді. До предметів праці належать земля, сировина, матеріали тощо. Людина діє на предмети праці за допомогою засобів праці.

 

Засоби праці включають машини, інструменти, обладнання, виробничі будівлі, нафто- та газопроводи, канали, мости, транспортні засоби, резервуари тощо.

 

У сукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва.

 

Результатом виробництва є продукт. У ньому відображається праця: кваліфікована чи некваліфікована, продуктивна чи непродуктивна, а також стан засобів праці. Якщо праця, засоби та предмети праці були невисокої якості і до того ж погано зорганізованими, то матимемо низькі кількісні та якісні показники продукту.

 

 

 

Спосіб поєднання праці та засобів виробництва використовують як критерій для виділення технологічних етапів у розвитку виробництва, які дістали назву технологічних способів виробництва (ТСВ). За цим критерієм розрізняють такі технологічні способи виробництва: реміснича (інструментальна) технологія, машинне та сучасне автоматизоване виробництво. Реміснича технологія, заснована на ручній праці, — тривалий історичний період аж до промислової революції кінця XVIII — початку XIX ст. Машинне виробництво, сформоване на машинній праці, охопило період з кінця XVIII ст. Сучасне автоматизоване виробництво, засноване на автоматизованій праці, розпочалося з середини 50-х років XX ст.

 

Реміснича технологія відрізняється індивідуальною ручною працею як головним чинником виробництва та універсальними засобами праці (інструментами), рушієм яких є сила людських м’язів. Вищим щаблем ремісничої технології стають мануфактури середньовіччя.

 

Машинне виробництво характеризується тим, що вплив людини на предмети праці здійснюється за допомогою машин, рушієм яких є вже не сила м’язів, а парова, пізніше— електрична енергія. На зміну індивідуальній приходить спеціалізована і кооперована праця людей, що обслуговують систему машин фабрики. Така праця вимагає чіткого узгодження й управління. Останнє стає справою фахівців-управлінців.

 

Автоматизоване виробництво відрізняється тим, що у ньому контроль за роботою механізмів, якістю і дотриманням технологій, а також функції проектування, регулювання тощо відчужуються від людини. Вони передаються засобам автоматизації. Значна частина працівників стає зайнятою у створенні та обробці інформації. На зміну пролетарям як таким, які обслуговують машини, приходять когнетарії — люди, які обслуговують комп’ютери та автомати.

 

Зміст виробництва розкривається також у його організаційних формах, до числа яких належать: поділ праці, обмін діяльністю, управління (див. схему 9).

 

 

 

 

 

Схема 9

Організаційні форми виробництва

 

Пояснення до схеми:

 

Для організації будь       якого виробництва необхідно певним чином розподілити працю людей і, відповідно, засоби виробництва, обмінюватися діяльністю, управляти процесом.

 

Поділ праці передбачає спеціалізацію, тобто закріплення людей за певними виробництвами або видами діяльності. Спеціалізація може здійснюватися на загальнонаціональному рівні, коли формуються певні співвідношення галузей або об’єднань галузей (легка, харчова, добувна промисловості, машинобудування або матеріальне виробництво, сфера послуг). Тим часом спеціалізація здійснюється і в межах певної галузі (господарства, які спеціалізуються на тваринництві, землеробстві, бджільництві тощо у сільському господарстві). Спеціалізація може існувати в межах одного підприємства, де окремі люди зосереджуються на створенні певних елементів, деталей кінцевого продукту або виконують окремі операції, як це відбувається на конвеєрі.

 

 

 

Коротка історична довідка

 

Поділ праці, спеціалізація були предметом особливої уваги у праці Адама Сміта “Дослідження про природу і причини багатства народів”. У ній він визначив спеціалізацію як “ключ до багатства націй”, що створює передумови підвищення продуктивності праці. Чому це саме так — випливає з досліджених Смітом переваг спеціалізації. До них ним віднесено таке:

 

а) там, де є багато видів діяльності, люди вільні обрати ті, які їм найбільш до вподоби;

 

б) при щоденному використанні одних і тих самих засобів праці нагромаджується досвід і зростає ефективність застосування цих засобів;

 

в) спеціалізацію можна поєднати з механізацією;

 

г) повторення одних і тих самих операцій призводить до підвищення професійного рівня працівників.

 

Обмін діяльністю є зворотною стороною спеціалізації: там, де існує закріплення людей за певними функціями, необхідне їх об’єднання (кооперація). Кооперація має такі самі рівні, як і спеціалізація: кооперація на загальнонаціональному рівні, галузевому та на рівні окремого підприємства.

 

Використання засобів виробництва там, де є спеціалізація і кооперація, передбачає певну координацію дій усіх учасників виробництва, наявність узгоджуючого центру. Процес координації та узгодження називається управлінням. Розвиток виробництва спричинив зростання ролі управління і виникнення специфічної професії — менеджера, людини, фах якої полягає в умінні розподіляти засоби виробництва та людей, поєднувати їхню діяльність, спрямовувати на досягнення визначених цілей.

 

 

 

Структура виробництва. Виробництво може бути структуроване по-різному. Важливим підходом є його розгляд з точки зору поділу на матеріальне та нематеріальне (див. схему 10).

 

 

 

 

 

Схема 10

 

 

 

Пояснення до схеми:

 

Матеріальне виробництво охоплює ті підприємства й галузі, що виробляють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво), а також ті, що виробляють матеріальні послуги (транспорт, торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання та збут тощо).

 

Нематеріальне виробництво охоплює галузі, в яких створюються нематеріальні блага (духовні та інші цінності), а також надаються нематеріальні послуги (охорона здоров’я, освіта, наукове консультування та ін.).

 

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг.

 

 

 

В Україні у сфері матеріального виробництва в 2000 р. працювало 68,5% населення, зайнятого у галузях економіки, а в нематеріальному виробництві — 31,5%. Така пропорція свідчить про недостатній розвиток нематеріального виробництва, зокрема, сфери послуг. Водночас це є свідченням низької продуктивності праці у сфері матеріального виробництва, яка охоплює більшу частину зайнятих у галузях економіки. В індустріально розвинутих країнах на сферу нематеріального виробництва припадає більше половини зайнятих. А в США частка зайнятих у сфері послуг у середині 90-х років перевищила 70% порівняно з 56% в 1960 р. Частка ж сфери послуг у створенні валового внутрішнього продукту найрозвинутіших країн світу була у 1999 р. такою (у %):

 

Австралія – 72

 

Великобританія – 74

 

Німеччина – 71

 

Франція – 74

 

Японія – 62

 

Крім поділу на матеріальне та нематеріальне, існує поділ виробництва на первинне, вторинне та третинне (див. схему 11). Такий підхід не означає, що якійсь сфері надаються переваги. Він лише підкреслює характер зв’язку між сферами.

 

 

 

 

 

Схема 11

 

 

 

Пояснення до схеми:

 

Поділ виробництва на первинне, вторинне та третинне свідчить про те, що одні види виробничої діяльності є похідними від інших.

 

Первинне виробництво ґрунтується на безпосередньому привласненні того, що дає людині природа. До первинного виробництва належить сільське господарство (землеробство та тваринництво), гірничодобувна промисловість, золотодобувні виробництва, лісництво, рибальство.

 

Вторинне виробництво ґрунтується на первинному і є похідним від нього. Воно охоплює всі галузі обробної промисловості, що створюють засоби виробництва та продукти споживання, а також будівництво.

 

Третинне виробництво, що є похідним від первинного та вторинного, — це створення різноманітних послуг. Останні поділяються на такі, що обслуговують виробництво, та на особисті.

 

 

 

Сукупність підприємств, що обслуговують виробництво, становить виробничу інфраструктуру. Це — підприємства транспорту, зв’язку, торгівлі, фінансово-кредитної сфери, інформації, реклами тощо.

 

Послуги виробничого характеру надають оптові та роздрібні торговці, банкір, страховий та рекламний агенти, брокер, водій та зв’язківець.

 

В Україні виробнича інфраструктура розвинута ще недостатньо. У 1994 р. сукупний продукт країни майже на 87,5% вироблявся у галузях основного виробництва і лише на 12,5% — у галузях виробничої інфраструктури.

 

Соціальна інфраструктура охоплює ті підприємства, які безпосередньо впливають на стан і розвиток окремих людей, надаючи їм нематеріальні форми багатства, і задовольняють соціальні та духовні потреби. Це — охорона здоров’я, фізична культура, освіта, житлово-комунальне і побутове обслуговування, пасажирський транспорт і зв’язок, культура і мистецтво тощо. Отже, в соціальній інфраструктурі створюються соціальні послуги. Праця в цих галузях є суспільно необхідною і корисною. Закономірним є те, що в розвинутих країнах соціальна інфраструктура перетворилася в могутній сектор виробництва, що досить швидко зростає. Зокрема, число зайнятих лише у секторі приватних послуг США протягом 1980 — 1991 років зросло так: у сфері охорони здоров’я — майже на 60%, у готельному господарстві — понад 50%, в освіті — майже на 40%, у роздрібній торгівлі — приблизно на 30%.

 

Фактори виробництва. Процес виробництва завжди є результатом взаємодії відповідних факторів, які в економічній науці одержали назву фактори (ресурси) виробництва. Останні поділяють на дві великі групи: матеріально-речові та особисті. У свою чергу, матеріально-речові фактори поділяються на засоби виробництва, створені людиною (капітал), і природні фактори, що об’єднуються поняттям “земля”. Особистий фактор визначається поняттям “праця”.

 

Земля як фактор виробництва відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст, класик економічної науки Вільям Петті ще в XVII ст. підкреслював, що земля — мати багатства. І понині значення цього фактора не зменшується. Земля — це засіб праці, створений природою. Поняття “земля” як фактор виробництва має широкий зміст: земля є одночасно операційним базисом виробництва (в промисловості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля — це й основний засіб праці, і предмет праці. Природа зробила різні землі якісно неоднаковими. З метою диференціації земель щодо продуктивності розробляють кадастри — бальні оцінки різних земельних ділянок.

 

Праця як фактор виробництва охоплює людські ресурси: фізичні та розумові здібності, освітній та професійний рівень, виробничий досвід зайнятих у виробництві. Відомо, що з розвитком виробництва удосконалюються й істотно змінюються засоби виробництва, виникає повністю автоматизоване і роботизоване виробництво, нетрудомісткі технології тощо. Але роль особистого фактора при цьому не тільки не зменшується, а де в чому й зростає. Зумовлюється це такими обставинами. По-перше, під впливом науково-технічного прогресу вдосконалюються засоби виробництва і вся його технологія, відповідно виникає потреба у вищій кваліфікації працівників. По-друге, виробництво стає дедалі більш наукомістким, тобто таким, що потребує наукового забезпечення. По-третє, виробництво розв’язує складніші завдання, орієнтовані на зростаючі потреби людей і обмежені ресурси, отже, досконалішим має бути й управління. По-четверте, зростає екологічне навантаження виробництва на природу, в тому числі зростає його потенційний негативний вплив, відбувається порушення стійких зв’язків в екологічному середовищі. По-п’яте, збільшується частка ризикових виробництв (наприклад, атомна енергетика), що вимагає від людини не лише високої кваліфікації, а й значного психічного напруження.

 

Зростання ролі особистого фактора висуває нові вимоги до кваліфікації працівників, їхньої компетентності, до знань організації виробництва, ринкової діяльності, нарешті, до загальноосвітнього рівня. Культурна, освічена людина інакше розуміє відповідальність, є ініціативнішою, вимогливішою до себе. Основи знань з багатьох наук людина здобуває в школі, там же закладаються основи її світогляду. Тому школа відіграє не меншу роль у творенні майбутнього фахівця, ніж, скажімо, професійне училище, коледж чи університет.

 

Капітал як фактор виробництва – це засоби виробництва, що належать підприємцям або іншим власникам і використовуються в процесі створення речей і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, створений. Капітал існує у продуктивному використанні саме тоді, коли його власники одержують доходи від користування та володіння своїм майном. Частина цих доходів повертається у виробництво, нагромаджуючи капітал і забезпечуючи кошти для вдосконалення виробництва.

 

Капітал – засоби та предмети праці – перебуває у процесі постійних змін. Ті зміни, що започатковані в середині XX ст., називаються науково-технічною революцією. Вона має такі ознаки:

 

широке застосування автоматично діючих машин, роботів (аж до заводів-автоматів), створення гнучких виробничих систем (ГВС), здатних до швидкої перебудови на нові виробничі програми;

 

масове застосування мікроелектроніки і нових засобів збирання, опрацювання і передачі інформації, використання комп’ютерів у виробництві, торгівлі, банківській сфері, освіті, побуті;

 

переворот в енергетиці – використання електричної енергії, добутої з атомної та ядерної;

 

застосування принципово нових предметів праці (полімерів, кераміки, напівпровідникових і надтвердих матеріалів);

 

широке застосування у виробництві біотехнології, зокрема генної і клітинної інженерії, що революціонізує систему охорони здоров’я, сільське господарство та інші галузі.

 

Крім трьох основних факторів виробництва — землі, праці та капіталу, існує особливий, четвертий фактор: здатність до підприємництва. Він знаходить своє матеріальне втілення лише у кінцевих результатах виробництва — у доході, який отримує підприємець. Роль здатності до підприємництва надзвичайно важлива. Для того, щоб якась справа (бізнес) була започаткована, хтось має виявити ініціативу, відшукати незадоволену потребу, придбати засоби виробництва, найняти людей. Щоб розпочате виробництво продовжувало діяти і розвивалось, його необхідно щоденно організовувати. А для процвітання справи хтось має ризикувати: знаходити джерела фінансування, вчасно скорочувати або розгортати виробництво тощо. Всі ці здібності і навички й охоплюються поняттям “підприємництво”. Здатність до підприємництва є рідкісним талантом, яким володіє незначна частина людей. Учені вважають, що лише 5—7% населення країни мають природну здатність до підприємництва. Якщо врахувати те, що не всі ті, що мають цей талант від природи, правильно обирають свою професію, здобувають необхідну освіту, то зрозуміло, чому справжні підприємці є багатством нації. Детальніше зміст явища підприємництва розглянемо у III розділі підручника.

 

 

 

Підсумки теми

 

Виробництво — цілеспрямована діяльність людей, які мають на меті створити споживчі блага для задоволення своїх потреб.

 

Зміст виробництва може розкриватися за трьома напрямами:

 

а) взаємодія людини з природою і сукупність відносин між людьми;

 

б) поєднання таких основних елементів, як праця, засоби праці та предмети праці, результатом якого є продукт; в) єдність організаційних форм виробництва: поділу праці (спеціалізації), обміну діяльністю (кооперації) та управління. Можливі різні підходи до структурування виробництва: а) поділ на матеріальне та нематеріальне; б) поділ на первинне (пов’язане з безпосереднім привласненням продуктів природи), вторинне (зайняте обробкою продуктів первинного виробництва) та третинне, що охоплює сферу послуг. У свою чергу, сфера послуг включає виробничу і соціальну інфраструктури.

 

Факторами виробництва є земля, праця, капітал, здатність до підприємництва.

 

Земля — це узагальнююче визначення всієї сукупності ресурсів, які людина, розпочинаючи виробництво, бере у природи. Це орні землі, територія, на якій розміщується виробництво, родовища мінеральних ресурсів, води, ліси тощо.

 

Праця — це узагальнююче визначення людських ресурсів, залучених до виробництва. Людські ресурси охоплюють фізичні та розумові здібності людей, їхній освітній і професійний рівень, виробничий досвід.

 

Капітал — це узагальнююче визначення майна (засобів виробництва), що належить підприємцям або іншим власникам і використовується для створення речей і послуг. Матеріально-речовий зміст капіталу становлять засоби виробництва. Капітал існує в процесі продуктивного використання тоді, коли приносить своїм власникам дохід. Особливим фактором виробництва є здатність до підприємництва, яка розкривається через сукупність таких здібностей людей, як уміння виявляти ініціативу в налагодженні справи, організовувати процес виробництва, ризикувати в момент його організації чи перебудови.

 

 

 

МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ ІЗ ТЕМИ

 

Знання щодо структури сучасного виробництва, одержані в темі, можуть допомогти при визначенні професійного спрямування та місця (сфери) майбутнього працевлаштування.

 

Уявлення про зміст та форми організації, про структуру виробництва допоможе вам, якщо ви збираєтесь зайнятись підприємницькою діяльністю.

 

 

docx
До підручника
Економіка (рівень стандарту, академічний рівень) 11 клас (Радіонова І. Ф., Радченко В. В.)
Додано
28 березня
Переглядів
130
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку