Виробник як суб’єкт економіки та мета його діяльності. Раціональний виробник. Прояви обмеженості виробничих ресурсів, відтворювані та невідтворювані ресурси. Виробничі можливості

 Виробник як суб’єкт економіки та мета його діяльності. Раціональний виробник. Прояви обмеженості виробничих ресурсів, відтворювані та невідтворювані ресурси.  Виробничі можливості. Альтернативні варіанти використання ресурсів. Крива виробничих можливостей.  Альтернативна вартість. Закон спадної продуктивності факторів виробництва

Мета уроку. Розширити знання учнів про виробництво та поведінку виробника на ринку; розкрити зміст основних економічних ресурсів; звернути увагу на поняття «корисність» та  «винятковість»; показати. Що безмежність потреб ставити перед суспільством проблему вибору; особливо звернути увагу на поняття «альтернативної вартості» пояснити, що таке крива виробничих можливостей, навчитися застосовувати знання при розв’язуванні задач..

   Тип уроку   : вивчення нового матеріалу.

Обладнання. Підручник, зошити, картки, статистична таблиця.

Хід уроку

1.Організаційний момент

2. Актуалізація опорних знань.

Бесіда.

• Що є структурні елементи виробництва ?
• Яка структура виробництва?
• Назвіть фактори виробництва.

3.Мотивація навчальної діяльності

Після вивчення теми ви дізнаєтесь:

·        які наслідки має обмеженість ресурсів та що таке вибір альтернативних варіантів їх використання;

·        що таке “крива виробничих можливостей”, чому вона може змінювати своє розміщення на графіку;

·        що визначає економічну поведінку виробника;

·        як розкрити зміст фундаментального економічного закону спадної продуктивності факторів (ресурсів) виробництва.

4.Сприйняття та засвоєння учнями нового матеріалу.

Розповідь учителя.

• Зміст обмеженості виробничих ресурсів.
• Відтворювані та не відтворювані ресурси.
• Обмеженість ресурсів і виробничі можливості.
• Крива виробничих можливостей
• Альтернативні варіанти виробництва
• Шляхи зростання виробничих можливостей
• Поведінка виробника на ринку. Закон  спадної продуктивності факторів виробництва.

Економічний практикум

Розв’язування задач

5. Закріплення вивченого .

 Бесіда.

6. Домашнє завдання  Опрацювати відповідний параграф підручника

Теоретичний матеріал

Обмеженість виробничих ресурсів і проблема вибору. Закономірності економічної поведінки виробника

Через обмеженість ресурсів суспільство завжди стоїть перед проблемою, як розподілити їх таким чином, щоб досягти найкращого результату, тобто як створити таку кількість споживчих благ, щоб мати змогу якнайповніше задовольнити потреби?

Досі поза увагою залишалося також те, що виробництво — це результат діяльності окремих виробників, їхня поведінка визначається економічною доцільністю тих чи інших дій. Розглянемо один із фундаментальних законів, що визначає цю поведінку.

Обмеженість виробничих ресурсів. Перш ніж безпосередньо перейти до розгляду цієї проблеми, зауважимо, що поняття “фактор виробництва” та “виробничий ресурс” ми для спрощення будемо розглядати як тотожні. Хоча між ними, безумовно, є певна відмінність. Фактор (від лат. factor— той, що робить), або чинник, є рушієм певного процесу. Ресурс (від франц. ressource — цінність, запас, джерело засобів) потенційно може стати фактором, але стає ним не завжди.

Нагадаємо, що факторами виробництва, а отже, і виробничими ресурсами є земля, праця, капітал і здатність до підприємництва.

Виробничі ресурси поділяються на відтворювані та невідтворювані.

•                  До відтворюваних виробничих ресурсів належать ті, що створюються і відновлюються природою (водні басейни, ґрунт, флора, фауна) та суспільством (засоби виробництва). До відтворюваних одночасно і природою, і суспільством належать трудові ресурси: люди з’являються у світ як біологічні істоти і набувають у суспільстві необхідних знань і навичок для виробничої діяльності.
•                  До невідтворюваних належать корисні копалини, що споживаються як сировина. Крім того, час відтворення деяких ресурсів є таким тривалим, що їх можна віднести до невідтворюваних. Маємо на увазі, зокрема, знищені чорноземи, вирубані ліси, забруднені водойми. Ця проблема, на жаль, є дуже актуальною для України, її найбільше багатство — чорноземи — перебуває у жахливому стані, а головну водну артерію — Дніпро — перетинають “мертві моря”, створені греблями численних гідростанцій. Для відтворення цих напівзнищених ресурсів потрібні загальнонаціональні зусилля і не одне десятиліття.

Обмеженість ресурсів певною мірою відносна, адже вона зумовлена рівнем потреб, претензій споживачів на речі та послуги. Обмеживши потреби, можна відносно зменшити і обмеженість ресурсів. Проте таке пояснення причин обмеженості ресурсів та їх зменшення торкається лише одного боку проблеми. Деякі види ресурсів, і насамперед невідтворювані, обмежені самою природою, отже, раніше чи пізніше настане час їхнього вичерпання. Вчені вже підрахували загальні розміри запасів нафти, газу, вугілля та інших корисних копалин і строки їхнього вичерпання. Обмеженими є площі чорноземів, водоймищ, річок, лісів тощо. Що стосується цих ресурсів, то вони абсолютно обмежені.

Обмеженість виробничих ресурсів зумовлює появу цілої низки складних техніко-економічних проблем:

• По-перше, в кожний даний момент саме наявні виробничі ресурси визначають межу виробництва, змінити яку можна, тільки застосувавши нові технології. Наприклад, якщо площа орних земель у країні не може бути збільшена, то обсяги сільськогосподарського виробництва в ній визначаються застосовуваними технологіями вирощування культур. Саме вони забезпечують певні рівні врожайності. За цих умов збільшити обсяги виробництва можна, лише змінивши технології.
• По-друге, щоб розширити межу виробничих можливостей, необхідно віднайти засоби залучення до економічного кругообігу принципово нових ресурсів. Наприклад, кераміки — замість металів, пластмас — замість дерева, штучних барвників і клеїв — замість природних смол тощо. Це вимагає значних інвестицій у науково-технічні розробки.
• По-третє, виникає потреба всебічної економії виробничих ресурсів, що торкається не лише технологічних, а й організаційних проблем: доцільного розміщення пов’язаних виробництв, налагодження постачання ресурсів, стимулювання економії їхнього використання.
• І, по-четверте, саме через обмеженість ресурсів актуальною стає проблема їх вибору, пошуків альтернативних варіантів використання.

Для характеристики стану використання ресурсів вживають поняття “повна зайнятість” і “повний обсяг виробництва”.

Повна зайнятість ресурсів означає, що всі придатні ресурси використовуються у виробництві.

Придатність же ресурсів до використання визначається їхнім фізичним станом і соціальними обставинами. Якщо йдеться про ресурс праці, то придатними до роботи є особи у працездатному віці. Його тривалість, продовження або зменшення залежить не лише від фізіології людини, а й від суспільства: досягнутого рівня загального добробуту, стану сфери охорони здоров’я, прийнятого державою законодавства. Суспільство також визначає придатність до використання таких ресурсів, як земля, виробничі фонди. Скажімо, частина орних земель свідомо вилучається з сівозміни під пар. На деякий період може виникнути потреба в зупинці цеху для його технічної реконструкції з метою досягнення встановлених державою стандартів безпечності виробництва для працюючих у ньому людей або чистоти довкілля.

Повний обсяг виробництва означає, що виробничі ресурси суспільства використовуються в такій комбінації і на такій технічній основі, що забезпечують найбільший економічний результат.

Необхідність та суть вибору альтернативних варіантів використання ресурсів.

В умовах обмеженості ресурсів, як зазначалося вище, перед суспільством і окремими виробниками виникає проблема вибору, пошуку альтернативних варіантів використання ресурсів. Вибір альтернативних варіантів полягає у пошуках найефективнішої комбінації ресурсів, а отже, і найраціональнішого їх використання. Соціально-економічними орієнтирами цього процесу є не лише економія ресурсів і зростання їхньої віддачі, а й таке: 1) оптимізація процесу споживання (найповніше задоволення потреб); 2) збереження й охорона навколишнього середовища; 3) здешевлення продукції і послуг; 4) забезпечення перспектив для розвитку виробництва і споживання.

Загальним орієнтиром у виборі альтернативних варіантів використання ресурсів є досягнення повної їхньої зайнятості й повного обсягу виробництва.

Ілюстрацією вибору альтернативних варіантів використання ресурсів можуть стати дані таблиці 2.

Таблиця 2

Альтернативні варіанти виробництва при повній зайнятості ресурсів

Пояснення до таблиці:

Для прикладу взято виробництво, що створює лише два продукти: верстати та телевізори.

Існує п’ять варіантів використання ресурсів при відповідній їхній комбінації. Варіант А, наприклад, передбачає, що наявні ресурси використовуються винятково для виробництва верстатів, варіант Е — для виробництва телевізорів. В, С, D є проміжними варіантами використання ресурсів. Зі збільшенням частки одного виду вироблюваної продукції частка іншого виду знижується, і навпаки.

Оптимальний варіант вибору і використання має прагнути до такої їхньої комбінації, яка б забезпечила необхідний фонд особистого споживання (телевізори) і водночас фонд виробничого споживання (верстати). Переключаючи ресурси на виробництво телевізорів, суспільство скорочує можливості для створення верстатів, і навпаки.

Крива виробничих можливостей. Логічним продовженням аналізу таблиці альтернативних варіантів використання ресурсів є крива виробничих можливостей (див. графік 4).

Графік 4

Крива виробничих можливостей

Пояснення до графіка:

На графіку виробництво верстатів розміщено на вертикальній осі, а телевізорів — на горизонтальній. Точками позначені можливі варіанти вибору ресурсів. Сполучивши ці точки, ми одержимо криву виробничих можливостей.

Крива виробничих можливостей визначає певну межу виробництва засобів виробництва і предметів споживання при наявних ресурсах.

Рухаючись по кривій, спостерігаємо різні варіанти у комбінації ресурсів. Так, у точці В ресурси поділяються так, що з них буде вироблено 55 тис. одиниць верстатів і 10 тис. одиниць телевізорів. Варіант у точці D передбачає поділ ресурсів таким чином, що буде вироблено по 30 тис. одиниць як верстатів, так і телевізорів.

Точка К означає неповне використання ресурсів, що є небажаним для суспільства. Вихід із цього становища — перебудова галузевої чи територіальної структури виробництва, застосування кращих організаційних форм і систем управління, що забезпечить повну зайнятість і повний обсяг виробництва. При цьому рух від точки К може здійснитись у напрямах до точок C, D, D1.

Точка Р міститься поза межею виробничих можливостей, тобто наявних виробничих ресурсів за даної технології їх використання недостатньо для забезпечення цього рівня виробництва.

При виборі альтернативного варіанта насамперед використовуються ті ресурси, які найбільше підходять для нього. Далі через обмеженість ресурсів суспільство змушене включати в обіг менш придатні ресурси, при цьому витрати на одиницю продукції будуть зростати. Тому для виробництва перших 10 тис. одиниць телевізорів (див. дані попередньої таблиці) спочатку було достатньо зменшити виробництво верстатів на 5 тис. одиниць. Потім для такого самого збільшення телевізорів (10 тис.) необхідне було зменшення верстатів на 10 і на 15 тис.

Зміщення кривої виробничих можливостей. У цьому прикладі крива виробничих можливостей відобразила рівень використання наявних ресурсів за умови повної зайнятості і повного обсягу виробництва. Проте розміщення кривої може змінюватись. Вона може зміщуватись як ліворуч, так і праворуч (див. графік 5).

Графік 5

Зміщення кривої виробничих можливостей

Пояснення до графіка:

Лівобічне зміщення кривої виробничих можливостей (лінія А1B1C1D1) свідчить про те, що ресурси використовуються неповно, а тому став неповним і обсяг виробництва. Таке явище виникає в період економічних криз, спадів виробництва, стихійних лих тощо.

Правобічне зміщення кривої (лінія А2B2C2D2Е2) свідчить про піднесення економіки, що досягається на основі збільшення кількості та якості ресурсів, прогресивних змін у техніці та технології виробництва. Зміщення кривої в майбутньому забезпечується теперішньою комбінацією ресурсів, тим, чи проводить суспільство діяльність щодо нагромадження коштів, підготовки майбутніх технологічних змін.

 Закономірності економічної поведінки виробника. Якщо ми маємо суспільство, в якому ніхто не визначає ззовні обсяги виробництва і використання ресурсів, то виробник керуватиметься принципом економічної доцільності. Це означає, що він, по-перше, діятиме відповідно до власного інтересу, який полягає у максимізації прибутку. Максимізувати прибуток — це значить збільшувати різницю між виручкою від реалізації та витратами на виробництво продукту.

По-друге, виходячи із принципу економічної доцільності при розв’язанні питання “скільки виробляти”, виробник обиратиме той обсяг виробництва, який забезпечить йому найбільший прибуток.

Кожна додатково вироблена одиниця продукту — це не тільки збільшення виручки від реалізації, але й зростання витрат. Випуск додаткової одиниці продукту тягне за собою збільшення загальної виручки на певну величину, що називається граничною виручкою (marginal revenue — англ. мовою), і, відповідно, збільшення загальних витрат на величину граничних витрат (marginal cost — англ. мовою). Якщо збільшення обсягів виробництва забезпечує перевищення граничною виручкою граничних витрат, то прибуток зростатиме.

Як змінюються граничні витрати зі зміною обсягів виробництва? Якщо застосовувана технологія лишається незмінною, то відповідь на питання слід шукати у продуктивності ресурсів (факторів виробництва).

Погодьтеся, якби ця продуктивність була постійною, то і граничні витрати були б постійними за будь-яких обсягів виробництва. Але насправді це не так. Досвід господарювання багатьох виробників засвідчує, що існує закон спадної продуктивності факторів виробництва. Пояснимо дію цього закону. Для будь-якого виробництва певні ресурси (фактори) є постійними, інші — змінними. Нехай ми маємо кондитерський цех, де випікають пиріжки. У ньому виробничі приміщення, печі для випікання є постійними ресурсами, змінити які миттєво неможливо. А от сировина (тісто, начинка) та залучені до роботи люди є фактором змінним. Зростання обсягів виробництва для цього цеху забезпечується збільшенням сировини і робітників. Нехай власник, маючи на меті зростання кількості пиріжків, почав наймати додаткових працівників. Цілком імовірно, що спочатку гранична продуктивність факторів зростатиме, можливо, через впровадження поділу праці. Але настане момент, коли гранична продуктивність почне спадати, адже застосовувана технологія і виробничі площі розраховані на обмежену кількість працівників, і може скластися ситуація, коли люди просто почнуть заважати одне одному в роботі.

Сформулюємо закон спадної продуктивності: якщо один із факторів виробництва (ресурсів) є змінним, а інші — постійними, то починаючи з певного моменту гранична продуктивність кожної наступної одиниці цього змінного фактора буде зменшуватися. Проілюструємо дію цього закону (див. табл. 3). Зрозуміло, що зменшення граничної продуктивності факторів відбивається і на зростанні сукупних витрат.

Закон спадної продуктивності має для розуміння економічної поведінки виробника таке саме фундаментальне значення, як і закон спадної граничної корисності для розуміння поведінки споживача.

Таблиця 3

Динаміка витрат під впливом граничної продуктивності факторів

З таблиці видно, що залучення другої та третьої одиниць змінного фактора викликало зростання їхньої граничної продуктивності і спричинило зменшення граничних витрат на виробництво. Із залученням четвертої одиниці змінного фактора гранична продуктивність починає зменшуватися, а витрати зростають. На основі даних таблиці побудуємо графік 6:

Графік 6

Залежність рівня витрат від обсягів виробництва

 Пояснення до графіка:

Графік ілюструє залежність між рівнем граничних витрат та обсягом виробництва.

До того, як виробництво досягло 3 одиниці, витрати на додаткову одиницю зменшувалися. Після цього вони почали зростати.

Цілком обґрунтованим є твердження, що виробник змушений буде припинити збільшення обсягів виробництва на той момент, коли виручка від реалізації додаткової одиниці продукту зрівняється з витратами, пов’язаними з виробництвом цієї додаткової одиниці.

 Підсумки теми

• Виробничі ресурси (земля, праця, капітал, здатність до підприємництва) поділяються на відтворювані, тобто такі, що створюються та відновлюються природою або суспільством, та невідтворювані, тобто такі, що їх не можна відновити.
• Виробничі ресурси є обмеженими відносно й абсолютно, їхня відносна обмеженість залежить від постійно зростаючих потреб, абсолютна — від природи.
• Обмеженість ресурсів визначає певний напрям економічної поведінки виробників, а саме: пошук раціональних способів використання наявних ресурсів і залучення нових, аналіз альтернативних варіантів їх використання.
• Головними критеріями у виборі варіанта використання ресурсів є досягнення повного використання ресурсів і повного обсягу виробництва.
• Наявність варіантів у використанні ресурсів, якими володіє суспільство за певного рівня техніки та технології, зображують кривою виробничих можливостей. Якщо виробничі можливості використовуються неповно, то крива виробничих можливостей зміщується ліворуч. Якщо, навпаки, суспільство досягає нової межі у використанні наявних ресурсів або залучає нові, то крива зміщується праворуч.
• Поведінку окремого виробника визначає його інтерес максимізувати прибуток. Розв’язуючи проблему, скільки виробляти продукту, він зіставляє виручку від реалізації кожного додаткового продукту та витрати на його виробництво. Якщо ж гранична виручка починає дорівнювати граничним витратам, то збільшення обсягів виробництва стає економічно недоцільним.
• Зростання витрат на створення додаткової одиниці продукту зумовлюється дією закону спадної продуктивності факторів виробництва.

МОЖЛИВОСТІ ПРАКТИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ ЗНАНЬ ІЗ ТЕМИ

• Опанувавши ідею альтернативного використання ресурсів, ви зможете побудувати власну криву виробничих можливостей і визначити різні варіанти прийнятного розподілу часу.
• Якщо ви вже займаєтесь якоюсь справою і змушені вирішувати питання про обсяги пропозиції певних товарів або послуг, то після вивчення цієї теми зможете скористатися методом зіставлення граничних витрат виробництва та виручки від реалізації.