Говор Ю.О.

викладач філологічних дисциплін

Коледж ракетно-космічного машинобудування

ДНУ імені Олеся Гончара

м. Дніпро

yuliagovor@i.ua

ОБРАЗ «НОВОЇ ЖІНКИ» В НОВЕЛІ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ

«VALSE MELANCHOLIQUE»

Серед сузір’я імен талановитих митців кінця ХІХ – поч. ХХ ст. яскравою зіркою виокремлюється ім’я Ольги Кобилянської – авторки численних новел і повістей, новаторських за змістом і формою. Не сприйнявши традицій пубутивізму та описовості, письменниця вибудовує власну естетичну художню систему, в якій домінуючими напрямами є неоромантизм і психологічний реалізм та широко вводяться елементи ліричного імпресіонізму та символізму. У центрі уваги творів О.Кобилянської – психологія індивідуальності окремої людини, і вже потім «індивідуальний портрет людини, який відбиває в собі риси суспільства чи всесвіт» [5, 18].

Талановита письменниця є постаттю, яка найяскравіше втілює ідею українського літературного фемінізму межі століть. На глибоке усвідомлення молодою О.Кобилянською ідей емансипації мали вплив прогресивні  жінки європейської освіти та радикальних поглядів. Зокрема, Софія Окуневська – високоосвічена жінка, доктор медицини, художниця Августа Кохановська та Наталя Кобринська – письменниця, громадська діячка, організаторка жіночого руху в Західній Україні. У 1894 році О.Кобилянська стала однією з ініціаторок заснування Товариства руських жінок на Буковині, на зборах якого виступила з промовою «Дещо про ідею жіночого руху».  У своїй доповіді письменниця виявила широке розуміння природи жінки як Людини, від природи рівної з чоловіком, з правом «людяності, індивідуальної свободи, поваги людської і справедливості» [5, 18]. Розповідаючи про важке, безперспективне життя жінки на Буковині, вона закликала жінок боротися за свою людську гідність, вказувала на їх право здобувати освіту, «бути здатною працювати за покликанням» [5, 18].

Феміністичні ідеї та погляди на життя О.Кобилянська втілює в образах своїх героїнь. Ідеалом для письменниці була освічена, інтелігентна, прогресивних поглядів жінка, з високими духовними запитами, вільна у виборі роду занять, любляча і ніжна, така як героїні новели «Valse melancholique». Де зображено три жіночі типи емансипанток: від найбільш радикального фемінізму (Ганнуся) до більш поміркованого (Софія) і майже традиційного жіночого (Марта). Головну ідею авторка виводить ще на початку твору : «я живу штукою і вона вдовольняє цілком мою душу». Так гасло виправдовує ціль, задля якої збираються жити ці жінки. Для кожної вона різна, але мета одна: відмовившись від нав’язаної традицією ролі жінки, матері, жити заради мистецтва, «бути собі ціллю» [4, 299].

Уперше новелу надруковано 1898 року в «Літературно-науковому віснику». Письменниця порівнювала своє життя з життям героїні твору Софії Дорошенко. У листі до Осипа Маковея від 17 лютого 1898 року вона писала: «Прочитали-сьте «Valse melancholique» і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого» [1,37].

Героїні новели належать до різних психологічних типів, але їх об’єднує спільна мета: реалізуватись, покладаючись на власні сили і здібності. Вони вирішують, що їх призначення – мистецтво, не бажають виходити заміж. Найактивніша з них – гарненька художниця – навіть складає своєрідний статут з яскравим феміністичним забарвленням: «Будемо мати своє товариство, розуміється й мужчин, бо без них – монотонно,…і будемо собі жити по душі. Тоді юрба переконається, що незамужня жінка – це істота, що розвинулася неподілено. Значить: не будемо жінками чоловіків або матерями, лише самими жінками. Будемо людьми, що не пішли ані в жінки, ані в матері, а розвинулися так вповні… Я живу штукою, і вона вдовольняє цілковито мою душу» [3, 113].

Цитата надзвичайно важлива для характеристики психологічного портрету Ганнусі. Живучи мистецтвом, у неї немає потреби в родині чи оточенні. Спираючись на психоаналіз, можемо стверджувати, що це класичний приклад сублімації (перенесення енергії на творчість, в даному випадку - живопис). Самодостатня, егоїстична, в особистому житті не терпить приписів, їй байдуже, їй байдуже на думку інших, тому і вільні стосунки з чоловіками не вважає за непорядність: «…заглушити у собі той світ, щоб жити лише для одного чоловіка і самих дітей? Се неможливо…тому неможливо, хто носить справжній артистизм у душі!..» [3, 114].

Героїня потребує чоловіків лише тому, що без них «монотонно», зрештою, вона отримує платформу діяльності – стає матір’ю. коли подруги зустрічаються за кілька років, на питання про чоловіка художниця відповідає дивуючись: «Чоловік? Я не маю чоловіка. Батько мого хлопця остався там, де був. Не могли погодитися в способі життя, і коли не хотів мене зрозуміти, я покинула його. Але хлопець – мій. Я зароблю сама на нього » [3, 146]. Очевидно, досить смілива заява для жінки, яка живе у кінці дев’ятнадцятого століття. Подорожуючи Європою, вона ще більше пройнялась ідеями емансипації, ніж коли «жила штукою» у невеличкому містечку. Ідеї фемінізму настільки органічні для неї, що не викликають жодних сумнівів.

Щоб ще більше підкреслити самодостатність художниці, О.Кобилянська вводить до твору іншу героїню – Марту. Вона приклад жінки-матері, жінки-дружини, призначення якої – піклуватись про тих, хто поряд, від кого вона залежить. І хоча замолоду вона перебувала під впливом феміністичних «прожектів» художниці, з роками Марта перетворилася на ту, ким була за покликанням душі – гарною господинею, дружиною, матір’ю. занадто прозорим здається натяк О.Кобилянської на те, що потяг героїні до самоствердження зумовлювався невдачами в особистому житті. Марта – сама жіночність, навіть у важкій боротьбі за існування вона не стає й на йоту грубішою. Вона стримана й терпляча, ніжна й покірна: «Я проста робітниця, тип послугача з природи вже, що наділила її навмисно тим гордим даром, щоб повзав… Тому повзаю й корюся до сьогоднішньої днини й належу до тих тисячок, що родяться на те, щоб без нагороди гинути!» [3, 130]. Третя подруга, Софія, говорить, звертаючись до Марти: «Ти вже є вродженою жінкою і матір’ю… Ти – неушкоджений новітнім духом тип первісної жінки, що пригадує нам женщин з Біблії, повних покори і любові, з першої руки, з природи!.. Ти тип невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагоди, а родяться на те, щоб любовю своєю удержувати все на світі…»[3, 128].

Майстерність О.Кобилянської виявилась у тому, що на сторінках одного твору їй вдалось примирити три абсолютно різні героїні, з різними, часом, кардинально протилежними поглядами на життя.

Смерть третьої героїні – «музики» Софії є дуже символічною. Авторка зізнавалась, що цей образ автобіографічний. Акцентувала увагу на невротичності, душевній чутливості, вразливості, прагненні до гармонії: «Я потребую спокою, що випливає із замилування до музики й гармонії в відносинах, передусім гармонії» [3, 119]. Але водночас вона приклад протиріч і дисгармонії між зовнішнім виглядом та внутрішнім станом: «Спить, мов царівна. Коли вмивається, не забуде ніколи насипати кілька крапель найтоншої парфуми до води, але зате верхня одіж… - просто «товпа!»» [3, 127], розірвані рукавички та ґудзики, висячі на одній нитці. Софія немов натягнута струна, яка, врешті-решт, урвалась… Її життя заради кохання розбивається вщент об сувору дійсність. О.Кобилянська ніби переконує читача, що людина, якою керує лише пристрасть або гине, або залишається самотньою.

Потяг героїнь новели до незалежності зумовлений тогочасними європейськими феміністичними віяннями. Жінки «Valse melancholique» не вступають в конфлікт з оточенням, авторка зосереджує увагу на їх внутрішньому стані, її цікавить, чому героїні вибирають саме такий спосіб життя, а не інший. І хоча ідеї емансипації знаходять у їхніх душах найщиріший відгук, єдиною незалежною жінкою є лише художниця, яка потребує повної свободи задля творчості. Музикантка Софія могла б стати гарною дружиною, але її коханням знехтували, вчителька Марта знайшла своє щастя в родині. Кожен із цих образів жінок-інтелігенток - новий в українській літературі. О.Кобилянська відтворила атмосферу українського суспільства дев’ятнадцятого століття, в якому поширювалися нові ідеї, знаходячи найщиріший відгук серед свідомого жіноцтва. У новелі звучать особисті ідеї письменниці, що єднає її із героїнями – весь час перебуваючи в пошуку, ці сильні духом жінки прагнуть бути незалежними від стереотипів патріархального суспільства.

Список літератури:

1.Білоус Н. Феміністична проблематика прози Ольги Кобилянської [Текст] / Н.Білоус // Українська мова і література в школі. – 1999. - №1. – С.36-38.

2.Гундорова Т. Femina melancholica. Стать і Культура в ґендерній утопії Ольги Кобилянської [Електронний ресурс] / Критика. – Режим доступу https://m.krytyka.com/ua/reviews/femina-melancholica-stat-i-kultura-v-genderniy-utopiyi-olhy-kobylyanskoyi

3.Кобилянська О.Ю. Твори [Текст] / Ю.О. Кобилянська. – Ужгород, 1983. – 571 с.

4.Островська Т. Модерний герой в українській літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. [Текст] / Т.Островська // Східнослов’янська філологія: здобутки та перспективи: Зб.матеріалів ІІІ Всеукр.студ.наук.конф. – Кривий Ріг, 2005. – С.297-300.

5.Яценко Т. Проза Кобилянської – найяскравіша модель раннього українського модернізму [Текст] /Т.Яценко // Українська мова і література в школі. – 2005. - №3. – С.17-21.