ОбразПрезентація. Література рідного краю. України у творчості письменників Рівненщини (В. Басараба, М. Пшеничний,)

Експрес-опитування. Пригадаймо, яких поетів рідного краю ви знаєте?Хто найбільше подобається? Чому?Ви проживаєте в різних районах Рівненської області. Можливо, у вашому краї теж є поети?

Які асоціації у вас викликають фото?

Література рідного краю. Образ України у творчості письменників Рівненщини (В. Басараба, М. Пшеничний,) Галатюк Т. В., викладачка української мови та літератури ДПТНЗ «Рівненський центр ПТО сервісу і дизайну»

Басараба Василь Наумович Народився 19 березня 1948, с. Біла Криниця, Рівненський район, Рівненська Поет, журналіст, краєзнавець. Член Національної спілки письменників України. Закінчив філологічний факультет Київського державного університету (тепер Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка). У 1969—1970 роках працював кореспондентом Гощанської районної газети, потім завідувачем відділу редакції обласної газети «Вільне слово».

Автор книжок поезій «У країні Україні», «Воля», «Калинова кров», гумору «Прісне і присмачене», краєзнавчого нарису «Нобель на озері», збірки для дітей «Ожинова стежина», повісті й оповідання «Оксамитовий вітер»Окремими книжками вийшли: збірки поезій «У країні Україні» (1991), «Воля» (1999), «Калинова кров» (2001), «Прісне і присмачене» (2002), збірка віршів для дітей «Ожинова стежина» (1995), краєзнавча книжка «Нобель на озері Нобель» (2003), книга прози «Оксамитовий вітер» (2005), роман «Страшний суд» (2013), збірка поезій «Слов'янський світ» (2021). Лауреат регіональної краєзнавчої премії «За відродження Волині» (1999). Дипломант літературного конкурсу «Коронація слова-2013» за роман «Страшний Суд». Лауреат Рівненської міської премії імені Уласа Самчука в галузі літератури 2015 за роман «Страшний Суд». Лауреат обласної літературної премії імені Валер'яна Поліщука (2005)Помер 21 червня 2021 року.

Бліц-анкета Сімейний стан – одружений, має сина і 2 онуків. Улюблені письменники – Ліна Костенко і Микола Вінграновський. Уподобання – історія, література. Улюблена пісня – народна. Улюблена тварина – заєць. Улюблена страва – борщ. Улюблене місце відпочинку – ліси, луки.

***Осяяння благословенна мить!Волинський краю, у тобі зростав я: Вбирав у душу пісню верховітьІ світло нив, і барви буйнотрав’я. Ця мить одна. Одна – на всі літа. Коли відчув на вільному роздоллі: Цей рідний край. Земля моя свята,Вже інших не судила мені доля…Та осягнув ще з днів моїх дитинних,Із пісні материнської ввібрав: Волинь – лише частинка України,Всі ріки наші плинуть до Дніпра…

***Промовляють знов і знов калинаІ ясні зорі в тихім плині вод:«Це твоя країна Україна,Не просто край – країна і народ». Кличуть вічно далі тополині,Постають простори не чужі. Тут живи – це все твої святині,Ти їх борони і бережи. Хай нас вищий голос нині будить,У благословенний цій поріг. Ми, як люди, вийдемо на люди,На високий станемо поріг. Проведе у світ нас не гординя,Але гордість, гідність – як усіх. Ми живем в країні Україні – Доля це, а доля – то не гріх. Не шукай же щастя по чужинах,Тут молись на щастя і добро. Це – твоя країна Україна,Ні, не край – країна і народ.

Робота в групах1 група – визначити тему, іде. вірша «Осяяння благословенна мить!»2 група – художні засоби3 група – визначити тему, ідею вірша «Промовляють знов і знов калина».4 група – художні засоби.

Пшеничний Микола Іванович. Народився 19 липня 1954, село Молодаво Дубенського району Рівненської області — український поет, видавець, краєзнавець, громадський діяч. Закінчив філологічний факультет Рівненського педінституту у 1975 році, де займався в літературній студії під керівництвом Миколи Кузьменка. Був директором середньої школи, кореспондентом газети «Червона зірка», з 1990 року — редактором видавництва «Наш край», з 1993 року — «Край» в Дубні. Працював науковим співробітником Державного історико-культурного заповідника м. Дубно. Активно друкувався на сторінках районних, обласних, всеукраїнських видань. Член Спілки письменників України з 1985 року.

У 1980 р. — учасник Всесоюзного фестивалю молодої поезії в м. Кизилі (Тувинська республіка), різних республіканських нарад молодих поетів. Лауреат Тувинської республіканської молодіжної літературно-мистецької премії, Рівненської обласної літературно-мистецької премії ім. Бориса Тена та літературної премії-стипендії штату Нью-Джерсі (США), літературної премії ім. Валер'яна Поліщука. Микола Пшеничний — автор різножанрових художніх та художньо-документальних книг: «Сьомий материк» (1982), «Межа» (1986), «Осторога» (1988), «Калиновый рушник» (1989, переклад Володимира Євпатова, передмова Станіслава Куняєва), «Чорно-білий світ» (2001), літературного портрету «Григорій Дем'янчук» (2001), книжки для дітей «Бекана ворона» (2014), повісті-есе «Подзвін Золотої Підкови» (2016), «Для Дубна, для Волині, для України» (2017), науково-краєзнавче дослідження «Стріляли в правду, молодість, красу…» (2016). Твори письменника публікувалися в перекладах російською, білоруською, болгарською, бурятською, тувинською, туркменською та іншими мовами.

«Сьомий материк» (1982) за тематикою — книга про рідний край: це рідне село Молодаво, річка, прибережні рослини, ліс; про сільського дядька, який з гільзи майструє синичник, про безрукого млинаря, що верховодить на вітряках. За пафосом «Сьомий материк» збірка наступальна. Микола Пшеничний не мислив свого життя без доріг, бо саме в дорозі, признавався він, народжувалася більшість його поезій. Шляхи рідного краю явили йому сліди велета слов'янської культури, друкаря Івана Федорова, образ якого по-філософськи трактований поетом у поемі-фресці «Межа», що вийшла окремою книжкою у 1986 році у Львові. Автор зумів відтворити історичний колорит і вивів узагальнюючий образ творця.

На його робочому столі сходилися докупи записи, зроблені у Литві і Білорусі, на Саяно-Шушенській ГЕС, на Кос-Аралі, у Грузії і в Туві, в горах Саянах. Микола Пшеничний редагував (і видав у Дубні масовим тиражем) антологію сучасної польської поезії «Інше прохання» — у перекладах київського літератора Станіслава Шевченка, де є навіть поезії Кароля Войтили — папи римського Івана-Павла II. Удвох із дружиною, поетесою Любою Пшеничною, у серпні 1990 року заснували на Дубенщині видавництва «Незабудка», «Наш край», а потім — «Край», видрукували майже дві сотні книг рівненських, київських, львівських, херсонських, тернопільських, луганських та зарубіжних авторів. Завдяки Пшеничним до читачів прийшли як збірки молодих літераторів краю, так і маститих. Рішенням Дубенської міської ради в 2021 році Миколі Пшеничному посмертно присвоєно звання “Почесний громадянин міста Дубна” [4

М. Пшеничний, як депутат Дубенської міської ради, свого часу багато зробив для утвердження українського, народного в краї, зокрема в культурі, літературі, мистецтві. «Я жив далеко не останнім, хоч першим теж, зізнаюся, не був…» — це теж відвертість у поетичних рядках. В лютому 2020 р. поет став лауреатом обласної просвітянської премії імені Григорія Чубая. Останні роки Микола Пшеничний тяжко хворів, переніс операцію. Помер 20 березня 2020 року унаслідок онкологічної хвороби.

Творчість. Лауреат премій ім. Бориса Тена, імені Світочів, Республіканської молодіжної премії Туви (Росія) в галузі літератури та мистецтва. Автор поетичних книг: «Сьомий материк» (1982), «Межа» (1986), «Осторога» (1988), «Калиновый рушник» (Москва, 1989, у перекладах російською), «Душа» (2006) та ін.

Чом, Україно, досі ти німа?Упродовж багатьох століть тур був об'єктом князівських, королівських, царських полювань. Останній на планеті тур (туриця) загинув у 1627 році. Лише спомини залишилися – село Тур’я, річка Турія, місто Турськ… Німа Європа, і Волинь – німа,Яка перед чужинням – на колінах. Бо тура в пущах жодного нема – Є дика, без'язика Україна. Донині ще роздмухує свічу. Хітлива й хитра королева бона. Мов тур останній, я мовчу, мовчу,Бо Україна – досі ю\безборонна. Нема князів. І вітязів – нема. Продажні є, лукаві, підлі, ниці. Чом, Україно, досі ти німа,Немов душа останньої туриці?

Словникова робота. Тур – вид вимерлих диких представників роду бик. Безпосередній пращур свійського бика. Був поширений в Європі, Центральній і Південно-західній Азії, північній Африці. Мешкав у лісах, лісостепу, степах. Пуща – великий масив густого, важкопрохідного лісу. Королева Бона – дружина короля Сигізмунда I Старого, короля польського, великого князя литовського, руського і жемайтського. Вітязь – хоробрий воїн, герой, богатир.

Як ви розумієте першу строфу вірша (другу, третю)?Чому автор увів образ тура?Як показано у вірші образ України?Які художні засоби є у вірші?Визначте тему та ідею.

Рефлексія Мікрофон. Який з віршів вам найбільше сподобався і чому?Що взяли для себе із сьогоднішнього уроку?

Домашнє завдання. Написати есе на тему: «Якою я бачу Україну в майбутньому».