«Одягаймо, друзі, вишиванки!»

                           «ОДЯГАЙМО,  ДРУЗІ,  ВИШИВАНКИ!»

                             Сценарій літературно – музичного свята

Ведучий 1. Щорічно у третій четвер травня в Україні відзначається День Вишиванки. У цьому році це свято припадає на 21 травня.

 

             Ідею встановлення особливого дня, присвяченого вишиванці, у 2006 році запропонувала студентка Чернівецького національного університету Леся Воронюк. Цю ініціативу спочатку підтримали викладачі та студенти університету й почали раз на рік приходити на заняття у вишиванках. Потім ідею підхопили молоді люди в інших регіонах України.

Ведучий 2.     Хоча свято не має статусу державного та не є вихідним, воно досить популярне в Україні. Головним атрибутом є сама вишиванка, яку достатньо просто одягнути в цей день.

             Вітаємо всіх із важливим українським святом, Днем Вишиванки! У цей день дуже важливо згадати про наше коріння. Адже український народ - сильний, незалежний і має прекрасні традиції. Друзі, продовжуймо та розвиваймо їх !

  Ведучий 3.     Українська вишиванка - один із головних символів нашого народу. Про неї розповідаються історії, складаються вірші, пишуться  долі.  Привітаймо ж усіх із цим днем та нагадаймо світу про неповторну красу української культури!

Звучить  поезія Лесі Вознюк

         Сорочка-оберіг

Вишивала мама синіми нитками, —

зацвіли волошки буйно між житами.

Узяла матуся червоненьку нитку, —

запалали маки у пшениці влітку.

 Оберіг-сорочку вишила для сина.

Візерунком стали квіти України:

маки та волошки, мальви біля хати.

Долю для дитини вишивала мати.

Шила-вишивали хрестики зелені, —

зашуміло листя на вербі й калині.

Золотилось сонце у розлогій кроні.

Вишивала долю, наче по долоні.

Оберіг-сорочку вишила для сина.

Візерунком стали символи Вкраїни:

і верба, й калина, сонях біля хати.

Щастя для дитини вишивала мати.

Білими по білім вишивала ненька,

до ниток вплітала всю любов серденька.

Дрібно гаптувала росяні мережки,

щоб не заростали у дитинство стежки.

Оберіг-сорочку вишила для сина.

Візерунком стала рідна Україна.

Мамину турботу збереже сорочка,

захистять від лиха хрестиків рядочки.

 

Ведучий 1. Зі святом, із Днем Вишиванки вітаємо! Українські традиції - одні з найкрасивіших у світі. І в наших із вами силах поширити їх, розповісти про них усім. Одягайте свої вишиванки, і нехай увесь світ побачить, яка прекрасна наша Україна та її символи! Щиро вітаю вас, шановні, із сьогоднішнім святом, Днем вишиванки! Не забувайте про своє коріння, пам'ятайте про те, звідки всі ми прийшли. Національна пам'ять надзвичайно важлива, і тільки ми з вами, українці, можемо її зберегти та передати нащадкам. Нехай же наше життя буде барвистим, красивим, як цей чудовий весняний і такий теплий травневий день!

Учасники хореографічної групи « Віночок» виконують музично-хореографічну композицію «Україна – рідний край».

Учень читає поезію:

Встає над світом щире сонце вранці

І землю гріє променем ясним.

А я іду по світу в вишиванці.

Я - українець! Я пишаюсь  цим.

В нас обереги вишивають здавна.

Така традиція в народі прижилась.

Вона прадавня, вічна й дуже славна.

В культурі й до сьогодні збереглась.

Ані вікам, ні моді не здолати...

Вона в людському серці і в душі.

У ній любові, мрій, надій багато,

І ти традиції забути не спіши.

 

Ведучий 2. День Вишиванки - 2020 присвячується українській родині та родоводу.

Жінка в українському національному одязі – вишиванці – читає поезію:

 

 

                      Сорочку мати сину вишивала,

                     І душу й серце в вишивку вкладала.

 Як пам’яті народної відлунки,

 На полотні з’являлись візерунки,

 Де кожен хрестик – то життєві миті…

 Мережила по білому блакиттю,

 Лягала ниточка до ниточки мрійливо –

 Дитині б долю вишити щасливу,

 Щоб оберегом стала для синочка

 Руками неньки вишита сорочка.

                     Із Днем Вишиванки!

 Ведучий 3. Вітаю всіх із чудовим святом самобутньої, неповторної, барвистої української культури – з Днем Вишиванки. Вона символізує зв’язок поколінь, пробуджує високі патріотичні почуття в серці кожного українця. Бажаю зміцнення української ідентичності заради процвітання нашої країни. 

 Ведучий 1. Вишиванка – це особлива національна традиція українців. А сам День Вишиванки – хоч поки що й не офіційне свято – покликаний сприяти єдності й культурному відродженню всього багатонаціонального українського народу. Тож нехай це свято зітре кордони й об’єднає українців по всьому світу!

 

Звучить поезія Василя Дерія

Одягнімо, друже, вишиванки —

Наш чарівний український стрій.

Не для когось, не для забаганки,

А для себе, вірний друже мій.

Одягнімо вишиванки, друже,

Як одвічний предків талісман.

Хай не буде серед нас байдужих

 І один в нас буде отаман.

 Одягнімо в свята і неділі,

В будень, за потреби, одягнім

 І відчуєм — вороги безсилі

Зруйнувати український дім.

Одягнімо вишиванки, друже,

Хай побачить українців світ —

Молодих, відважних, дужих,

У єднанні на сто тисяч літ.

 

Ведучий 2 Зі святом, з Днем вишиванки! Українські традиції – одні з найкраси-віших у світі. І в наших з вами силах поширити їх, розповісти про них усім.

Одягайте свої вишиванки - і нехай люди всього світу побачить, яка прекрасна наша Україна і її сильний і мужній  народ!  Сьогодні хочу привітати всіх українців зі святом одного з найголовніших символів нашої національної самобутності – Вишиванкою. Вишиванка – одяг вільних , розумних, красивих і доброзичливих людей.

У виконанні учениці звучить поезія

 Усе навколо завмирає,

Коли вдягаю вишиванку.

Лиш серце радісно палає,

Мов промінь сонця на світанку.

 Коли вдягаю вишиванку,

Немов в любові признаюся

 Своїй країні ніжно й палко,

Вдягну і Господу молюся.

 З Днем вишиванки! Бажаємо, щоб українська вишиванка

щодня охороняла Вас, щоб благословляла на щасливе життя!

Поезії читають учні молодших класів
 

Читець 1 .Вишиванку вишивала навесні твою,

В нитку мрію укладала і любов свою.

Ніжну мрію, що шепоче

Дивну казку в сні,

Що цілує твої очі і співа пісні.

Все найкраще в ній зібрала

Із долин, із гір

І в мережку повкладала

У хрещатий взір.

Хай на серце тобі ляже,

Наче цвіт в маю,

І душі твоїй розкаже

Про любов мою.  Є. Лещук

Читець 2. Одягну я зранку білу вишиванку,

Заплету у косу я червоний мак,

Вмиюся росою з зілля на світанку

І піду між люди так, ось так!

Хай усі навколо  день новий стрічають,

Хай співають гучно радісних пісень,

Бо сьогодні свято й весело святкують

Ген у всьому світі Вишиванки День!!!

Читець 3. Українська вишиванка

Сорочку-вишиванку

До самого світанку

Вишивала дівчина в сиву давнину.

Схрещувались ниточки,

Розквітали квіточки:

Ружі та барвінок, вздовж по полотну.

Вишивала з піснею

Яблука барвистії.

Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг.

Вишивала ружу

Та вкладала душу,

Щоб на довгі роки вийшов оберіг.

Барви кольорові:

Зелень – то діброви,

Молодість, надія, злагода і мир;

Жовтий – то колосся,

Й плодовита осінь,

І ласкаве сонце, що встає з-за гір.

Читець 4. Синії стежини –

То морські глибини,

До людей довіра і безкінечність вся.

Ну а чорний килим –

Туга по загиблим,

Що за землю рідну віддали життя.

Хрестики червоні –

То калини грони,

І вогонь гарячий, і пролита кров,

Але ще й родина,

Ненька-Україна,

І родинне щастя, й вічная любов.

Я візьму льон білий,

Нехай рух несмілий,

Але ж вишить спробую сорочку таку.

Ниточка до ниточки,

Квіточка до квіточки,

Щоб нащадки згадували на довгім віку.

 

 

 

Читець 5

 

Я вишию сорочку кольорову

Й по білім світі гордо в ній піду.

У ній зустріну пору світанкову

І щастя світле я у ній знайду.

Я - українець! Дуже гордий з цього.

Несу у світ традиції свої.

Для себе в Бога не прошу нічого,

Все в мене є: і гори, і гаї,

Поля родючі, повноводні ріки,

Озера сині, чисті небеса...

Я син землі від роду і навіки,

В краю, де поруч казка і краса.

Я - українець з щедрою душею,

На вишитому рушникові хліб несу.

Горджуся Україною своєю

І в серці бережу її красу,

Історію, традицію і пісню

І вірю, що зійде моя зоря,

То ж вишиванку я до серця тисну

 

 

Читець 6

 

Усе навколо завмирає,

Коли вдягаю вишиванку.

Лиш серце радісно палає,

Мов промінь сонця на світанку.

Коли вдягаю вишиванку,

Немов в любові признаюся

Своїй країні ніжно й палко,

Вдягну і Господу молюся.

Читець 7

 

Я встану рано-вранці, на світанку,

Як спалахне на квіточці роса.

Вдягну найкращу в світі вишиванку

І оживе, засвітиться краса

В промінні сонця. І моя сорочка

У рунах, в квітах зразу оживе...

З чарівних квітів я сплету віночка

Й над світом щира пісня попливе.

Сорочка, що матуся вишивала,

Сердечко гріє, душу веселить.

Бо ж мама щастя-долю закликала.

Цей оберіг в житті нас захистить!

 

 Ведучий1.Та мало хто знає, що «моду» на вишиванку у поєднанні з європейським костюмом значно раніше започаткував інший студент і випускник цього ж університету ‒ …Іван Франко! (Так-так, хоча впродовж 7 семестрів він навчався у Львівському університеті, проте останній, 8-й семестр, необхідний для докторату, закінчив у Чернівцях). Саме завдяки йому вишиванка у свідомості українців стала не лише традиційним елементом народного одягу, а й маркером модерної національної ідентичності.

Ведучий 2. Сучасники свідчать, що Іван Франко «відрізнявся од загалу своїм костюмом – вишиваною сорочкою серед пишних комірців і краваток». Вишиваних сорочок у письменника «було завжди під достатком, – розповідала донька Анна. – Це були майже все дарунки його приятелів, приятельок, співпрацівників не тільки із Західної України, але й з Великої України. Між цими сорочками була сорочка від Олени Пчілки, від Трегубової, Альбрант, Алчевської, Кобринської, Уляни Кравченко, Бохенської і багато інших». Причому любив одягати вишиванку і в будні, і в свята. «Майже завжди носив вишивану сорочку», – писав Петро Франко. «Святковий одяг Франка завжди був темно-синій і до нього вишивана сорочка», – свідчив Михайло Яцків.

 

 

 

Ведучий 3. Водночас чоловічу вишивану сорочку, оцей обовʼязковий елемент українського національного строю, Іван Франко носив з європейським костюмом - трійкою. І це був новаторський підхід до трансформації образу українського інтелігента, у якому поєднувалися прадавня українська традиція і модерні запити нової епохи.

          Дружина письменника, Ольга Франко, також не цуралась українського національного строю. Підтвердженням цьому є фотографія майбутньої матері Франчат зі своєю старшою сестрою Антоніною у розкішних українських костюмах, зроблена у Києві 1885 року.

 

 

            Ольга Франко «цікавилася вишивками і народними виробами». Вишивала також і сама. Зокрема, у будинку Франків на комоді, як свідчила Анна, красувалась «вишивана серветка маминої роботи». До сьогодні у Літературно-меморіальному музеї Івана Франка у Львові збереглися також два рушники зі східноукраїнським узором, які вишила Ольга Франко червоними і чорними нитками. Обрамовані вишиваними рушниками портрети Тараса Шевченка та Івана Франка (роботи Юліана Панькевича) висіли також у родинному будинку письменника на вул. Понінського, 4 (нині там розташувався Львівський літературно-меморіальний музей Івана Франка).

          Не відставали від батьків і діти. Усі Франчата змалечку носили вишивані сорочечки. Про це свідчить хоча б світлина маленьких Андрія і Тараса Франків (4-х і 2-х років) у вишиваночках та сердачках, яку подарувала 12 грудня 1891 року Ольга Франко сім’ї Ігнатовичів.

              Батьківська любов до вишивки передалась і дітям. Ще до сьогодні співробітники київського Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка, у якому працював Тарас Франко після вимушеного переїзду зі Львова до Києва, згадують, які красиві вишиванки носив син письменника. І це було у підʼяремні радянські роки, коли за носіння вишиванки можна було легко загриміти до буцегарні.…    У вишиваній сорочці запам’ятався син письменника і Павлові Загребельному: «Тарас Іванович був точною копією свого великого батька: соколино-сірі очі, нервовий ніс, чітка окресленість обличчя, навіть отой  «їжачок» на голові, та ще

   вишивана сорочка, здається чи не така самісінька, як на відомому портреті класика». Анна Франко-Ключко колекціонувала українські узори й сама майстерно вишивала. Вона «збирала вишивки, гуцульські вироби, картини народних митців. Її шість кімнат віденської квартини мали вигляд писанки. Вишивки та квіти».     Невід’ємним елементом гардеробу доньки письменника була вишиванка. 1956 року в Канаді Анна Франко-Ключко виступила перед жінками Монреалю з нарисом «Таємниця вишивки». Як найцінніший скарб зберігала вона білу полтавську мережану сорочку батька (подарунок Христі Алчевської), яку передала Музеєві Івана Франка у Львові під час свого приїзду на Україну 1967 року.

         Не цуралися вишиваних узорів і внуки та правнуки письменника.

Зеновія та Люба-Дарина (онучки по синові Тарасу), Віра та Іванна (онучки по синові Петрові) також носили вишиванки. Майстринею вишивки і писанкарства стала у далекій Канаді і онука Анни Франко-Ключко – Галина Миронівна Ключко. Галина Ключко причетна також до виходу у світ двомовного (українською та англійською мовами) альбому «Українська вишивка» (Торонто, 1982), у якому репрезентуються багатий колорит вишивальних узорів залежно від околиць походження.

 

             Для усіх Франчат вишиванка, як і українська мова, упродовж усього їхнього життя були не просто красивим аксесуаром. Для них, розкиданих по світу, це був глибинний символ їхньої великої і малої Батьківщини. Милий спомин про отчий дім, щасливе дитинство, про Батька і Матір асоціювався з мовою і тонким узором вишиваної чи мережаної сорочки. Причому одягнути вишиванку для уже дорослих Франчат означало не лише зберігати «вірність традиціям свого народу», але зберігати вірність Батькові. Вона для них стала обов’язком атрибутом, що визначав їхню приналежність до великого роду – роду Франка.

            Можливо, саме тому й Анна, й Тарас (Андрія і Петра уже не було серед живих) у під’яремні радянські роки так міцно тримались за своє українство. Так, Тарас Франко, не без гордості згадувала про нього сестра Анна, у своєму органічному українстві «був прямолінійним і до дрібничковості послідовним. Купував виключно в українських крамницях, говорив всюди по-українському, приятелював виключно з українцями, належав до українських організацій». Такою ж українською патріоткою залишалась усе життя й Ганна.

 

 Ведучий 1. Леся Українка та вся її родина були шанувальниками народних традицій, одягу. Моду на народні українські устрої власне Ольга Драгоманова-Косач великою мірою й усталила. Оселившись із чоловіком на Волині, у Звягелі (нині Новоград-Волинський), вона почала з ентузіазмом збирати фольклор. Видала 1876 року книжку «Український народний орнамент». Працю вважала однією з головних життєвих засад, і діалектне «пчілка» обрала як псевдонім, що нагадував про дбайливий невпинний труд.

 Ведучий 2. Послідовна у своїй відданості українству, Ольга Петрівна зважилася на неймовірний, як на ті часи, педагогічний експеримент. Вона не хотіла, щоб дітей русифікували в офіційних школах, тож син й доньки до певного часу вчилися удома. У родині Косачів панувала повага до украінського народу, його мови та традицій. Змалечку дітей одягали в національний одяг, що ми можемо побачити на чиспенних фото.

 Ведучий 3. Петро Антонович поділяв погляди дружини. Його недарма якось назвали першим українським татом, що пішов у декретну відпустку. Після народження Лесі молода мати поїхала лікувати «нерви» (у сучасній термінології це б назвали, мабуть, післяпологовою депресією) на водах, а батько взяв відпустку на службі й фактично виходив хворобливе немовля.

Читець 1. Зі школи памятаю у вишиванках на портретах таких відомих митців, як Тарас Шевченко, Олександр Олесь, Б. Д. Антоненко-Давидович (розповідь учнів-старшокласників, учнів середніх класів про кожного з них, використання презентаційних матеріалів).

Учні розповідають про своїх бабусь, мам, інших рідних людей, які мають вишиванки, уміють вишивати й навчають цьому своїх дітей, онуків.

                              Звучать народні українські мотиви.

Ведучий 1. Не цураються вишиванки сьогодні й такі відомі нам і любимі нами виконавці, як Софія Ротару, Ніна Матвієнко, Павло Зібров, Тарас Петриненко, Ірина Білик, Олександр Кварта, дует подружжя Білоножко, Антоніна Матвієнко та багато інших,  які щедро несуть українську культуру в маси; учні, студенти, педагогічні працівники та працівники сфери культури, просто люди, які люблять і цінують свій народ, його традиції, бережуть їх і примножують, передають дітям і внукам.

Ведучий 2. Сьогодні до нас на свято завітала народна художниця, майстриня, великий майстер своєї справи Людмила Георгіївна Батаніна, запрошуємо її до слова (виступ майстрині).

Звучить пісня про вишиванку у виконанні середньої та старшої вокальних груп.

Свято завершується музично-хореографічною композицією «Україна - це ми!»