Олександр Іванович Копиленко (презентація)

Олександр Іванович Копиленко (1900-1958)Учитель за фахом, письменник за покликанням і великий трудолюб.

Є цінності, над якими не владен час. До них відноситься і творчість нашого талановитого земляка Олександра Івановича Копиленка, життєве кредо якого було таким : «Якщо можеш зробити іншому добро, - зроби його не відкладаючи». Людина великого творчого потенціалу, жадібний до всього нового, Олександр Копиленко був закоханий у сучасність. Ці почуття і думки, він уміло відобразив у своїх творах.

Все те краще, що О. Копиленко написав за 35 років літературної праці, входить в історію нашої літератури, користується визнанням народу. Людиною життєрадісної вдачі, прийшов Копиленко у літературу в 1920-ті роки. Прийшов, щоб оспівати у своїх книгах багатство душі людської, тайну природи, яку він спостерігав та дуже любив, героїзм трудового народу в боротьбі за здобуття людських прав. Раз у раз виступав з книжками сучасної, тільки сучасної теми, відгукуючись на проблеми, котрі найбільше хвилювали громадськість. Літературна творчість

«Він завжди був сповнений любові і живого інтересу до всього, що оточує, так само, як і його герої, і тому його твори живуть і житимуть». О. Іваненко. Письменник-природолюб, глибокий знавець таємниць природи, майстер літератури для дітей та юнацтва, що залишив десятки книг для дитячого читання — таким постає Олександр Копиленко.

Олександр Копиленко. Народився письменник у Костянтинограді в родині залізничника у 1900 році, в будинку, який зберігся до нашого часу і розташований по вулиці Дмитра Лінського. В Олександра Івановича було дуже багато захоплень. Він любив книгу і мав прекрасну бібліотеку, дивував істориків та ботаніків тим, як добре орієнтувався в їхніх науках, тонко розумів образотворче мистецтво, сам умів добре малювати. Проте всі захоплення служили одній меті – літературі, збагачуючи творчість письменника відчуттям повноти і змістовності життя, яким завжди відзначалися його книги. Саме тому вони були і залишаються популярними і в нас, і за кордоном.

У нашому місті пройшло босоноге Сашкове дитинство, тут закінчив він школу та в 1920 році учительську семінарію. Потім склав іспити на біологічний факультет Харківського інституту народної освіти. З юних років О. Копиленко здружився ще з одним письменником - земляком Іваном Юхимовичем Сенченком. Але тоді, в роки юності, обидва ще не знали, що стануть майстрами пера. Майбутні письменники проводили своє дозвілля на берегах річки Берестової, любили мандрувати лісами, навчалися в м. Краснограді. Дружба між Копиленком та Сенченком продовжувалася все життя. Наша берестинська земля наділила Олександра Івановича наснагою та творчим горінням, любов'ю до природи, до людей, до життя. Дитинство і юністьІван Сенченко - друг дитинства

«Причин того, чому я почав писати для дітей, — згадував письменник, — чимало. Ще в дитинстві я багато читав про цікаві пригоди, про нашу природу. Читав і Марка Вовчка, і І. Франка. Як вони уміли писати про природу! А я любив її ще з дитинства. Любив бігати берегами річки Берестової, яругами і перелісками. Ловив рибу та ганяв за вужами. Якось, мабуть у 1921 чи 1922 році, мені потрапили до рук два невеличкі томики творів Дніпрової Чайки. Доти я не знав цієї письменниці. Та прочитавши її оповідання і вірші, я побачив, як вона уміла говорити про цікаві речі дітям. Мені самому захотілося так написати». З сайту: Київська городська бібліотека: [веб-сайт]. — Режим доступу: http://lib.misto.kiev.ua/UKR/BIOGRAPHY/kopylenko.txt

Перша книга Копиленка "Кара-Круча" вийшла 1923 року, більша збірка "Буйний хміль" з’явилася в друкованому вигляді у 1925. Саме ці книжки висунули письменника в перші лави молодої української літератури. За короткий проміжок часу вони перевидавалися кілька разів. ПЕРШІ КНИГИ

Твори для дітей. Серед багатьох об’єктів уваги Олександра Копиленка є один, якому він залишається вірним протягом усього життя. Це – діти. Вперше у 1924р. на сторінках журналу «Червоні квіти» він виступив з оповіданнями про дітей і для дітей: «Дитина», «Пригноблений»,«Юрко». Перша його книжка для юних читачів «Сенчини пригоди» вийшла в 1928. Відтоді письменник до кінця своїх днів багато і натхненно писав для дітей і юнацтва, виявляючи у своїх творах неабиякий хист педагога. Дитячу книжку Олександр Іванович завжди розглядав як могутній засіб виховання.

«Для дітей О. Копиленко писав багато і плідно. І діти знали і любили письменника». Письменники О. Копиленко, А. Шиян, П. Воронько серед своїх читачів. 1948 р. Ю. Дольд-Михайлик. Твори для дітей Копиленко писав з такою ж вимогливістю, як і твори для дорослих.

Романи О. І. Копиленка Справжньою настільною книгою для молоді свого часу стали романи О.І. Копиленка «Дуже добре» і «Десятикласники». Популярність роману "Дуже добре" спонукала написати продовження його — роман "Десятикласники" (1938 р.). У всі періоди свого існування ці романи були настільною книгою у багатьох із молоді.

Трудовий і творчий шлях письменника. У 1933 - 1939 роках Олександр Копиленко працював у редакціях дитячих журналів, а також у Комісії дитячої літератури з підготовки тематичних планів дитячого видавництва, яке було створене в Україні 1934 року. Олександр Копиленко пише про школу, дитячу дружбу, роль учителя у вихованні дітей – “Секрет”, “Воликове нещастя”, “Порізана парта”. У 1934 році він надрукував збірочку оповідань для малят “В лісі”, у якій були цікаві спостереження над природою, життям птахів та звірів. Відтоді до кінця свого життя він мовби дописував цю книгу. Нині вона добре відома юним та й дорослим читачам під назвою “Як вони поживають”, яка перевидавалася багато разів.

«Він усе життя цікавився пташками, звірятками, розводив у себе на квартирі якісь рідкісні рослини, про які умів розповідати дивовижні історії», — згадував М. Рильський.

«Перше знайомство з письменником — у п’ятім класі... З-під парти ми читали «Десятилітників». Драма, що герої книги — міські діти. Вражали ж нас селюків, спільністю думок і поривань...» Б. Чалий Олександр Іванович багато спілкувався з видатним педагогом А. С. Макаренком. Коли письменник працював над романом “Дуже добре”, Антон Семенович радив йому “не згладжувати кутів, щоб книжка була правдивою і гострою”. І вона справді вийшла такою. Романи “Дуже добре” та “Десятикласники” належать до кращих літературних творів про школу. (цит. за кн.: Чалий Б. Мої дванадцять місців. — Б. Чалий. — Київ, 1985. — С. 125.)

У роки Другої світової війни Олександр Копиленко під час евакуації до Уфи працював в Інституті суспільних наук АН УРСР. З кінця 1943 р. О. Копиленко знову в Києві. Справжньою його творчою удачею в післявоєнні роки стали книжки оповідань для дітей «Хата хлопчика-мізинчика» та «Адмірал». 1948 вийшла збірка «Як вони поживають». Це своєрідна енциклопедія природи для молодших читачів. В останні роки життя О. Копиленко працював над романом про сучасну школу «Земля велика» (1957). Трудовий і творчий шлях письменника

Помер Олександр Копиленко 1 грудня 1958 р. в Києві. Похований на Байковому цвинтарі, де височить пам'ятник, оспіваний поетами:"... Гойдається в зелені вулиця міста, А він де? Все тут же,все тут же, як завше Вкарбований профілем в сонячне місто, Чоло своє горде на каменем знявши ". На його честь названі вулиці, школи, бібліотеки у багатьох містах.1978 року журнал «Барвінок», у якому Олександр Копиленко друкувався, заснував літературну премію його імені за кращі твори, присвячені дітям. Першими лауреатами стали Всеволод Нестайко, Віктор Близнець.

“Навіть не віриться, що промайнув уже рік. Таке відчуття, що ось-ось, хоч пізно вночі, подзвонить Саша у двері. І навіть на вулиці дуже часто, коли бачу чоловіка його зросту із закладеними за спину руками, так і хочеться його гукнути. 1 грудня були біля могили товариші по спілці, поклали вінки і квіти, помовчали в скорботі і розійшлися... А о 14 годині відкривали меморіальну дошку на нашому будинку. Ввечері у Будинку літераторів відбувся вечір, присвячений життєвому і творчому шляху Олександра Івановича...”Уривок із листа дружини письменника – Ц. Копиленко, надісланий 6.12.1959 р., через рік після смерті О.І. Копиленка:

Значення творчості О. Копиленка Ім'я О. І. Копиленка занесено в енциклопедію світової літератури. Книги нашого земляка користуються великою популярністю не лише в нашій країні, а й далеко за її межами. Вони вчать молодь любити й шанувати природу, рідну землю і свій народ. Шанують пам'ять про великого земляка і берестинці. В Берестинському краєзнавчому музеї створений куточок, присвячений письменникові. Є особисті речі нашого земляка: стіл, настільна лампа, декоративні вироби з дерева та глини.

У 2008 році на приміщенні Берестинського ліцею №1 відкрита меморіальна дошка на честь українського письменника Олександра Копиленка. Відкрив дошку гість – онук Олександр Любимович Копиленко. Берестинський ліцей №1 носить ім’я О.І Копиленка. У шкільній бібліотеці оформлений «Куточок-музей», присвячений О. І. Копиленкові.

На 90-річницю з дня народження письменника до нас у гості приїздили син та дружина О.І. Кoпиленка. Сьогодні зв’язки продовжуються з онуками О.І. Копиленка – Олександром Любимовичем та Марією Любимівною. Вони достойні імені свого талановитого діда - онук український правник, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії наук України (2018) та Національної академії правових наук України (2001), заслужений юрист України (2004) Марія Любимівна – заслужена журналістка України. 120- річчя нащадки вирішили відзначити на рідній землі Копиленка. Ми пишаємося тим, що 19 вересня 2020 року у нас була унікальна можливість поспілкуватися з онуком Олександром Любимовичем Копиленком.

Приємно усвідомлювати, що ми живемо на землі, яка дала світу таку видатну людину, як Олександр Іванович Копиленко. Його творчість, самобутній талант назавжди залишили зоряний слід в серцях багатьох поколінь читачів.

Дякую за увагу!