Ольга Кобилянська. ОБРАЗИ НОВИХ ЖІНОК-ІНТЕЛЕКТУАЛОК: ТАЛАНОВИТОЇ ПІАНІСТКИ СОФІЇ, АРИСТОКРАТИЧНОЇ МАРТИ, ПРИСТРАСНОЇ І ВОЛЬОВОЇ ХУДОЖНИЦІ ГАННУСІ У VALSE MELANCOLIGUE (МЕЛАНХОЛІЙНИ

Ольга Кобилянська. ОБРАЗИ НОВИХ ЖІНОК-ІНТЕЛЕКТУАЛОК: ТАЛАНОВИТОЇ ПІАНІСТКИ СОФІЇ, АРИСТОКРАТИЧНОЇ МАРТИ, ПРИСТРАСНОЇ І ВОЛЬОВОЇ ХУДОЖНИЦІ ГАННУСІ У VALSE MELANCOLIGUE (МЕЛАНХОЛІЙНИЙ ВАЛЬС). 

Мета:

• навчальна: : проаналізувати філософію жіночого самовираження; розглянути характери, ідеали, цінності літературних героїнь; з’ясувати роль музики як невід’ємної складової авторської ідейно-естетичної свідомості;
• розвивальна: розвивати   аналітичне   мислення   учнів,   вдосконалювати   навички   дослідницької роботи та роботи в групах;
• виховна:  виховувати любов до краси рідного слова, до його нетлінних перлин.

 

 

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу

 

Обладнання: : портрет О.Кобилянської, тлумачні та літературознавчі словники, фарби,

фільм  «Меланхолійний   вальс»   (режиcер    Борис   Савченко;    сценарій    Василя      Портяка      та  Ольги  Кобилянської).

 

Хід уроку

            Організаційний момент.

І. Актуалізація опорних знань.

 -перевірка домашнього завдання:

складання пазлів, “захист”;

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Перегляд відеовиконання мелодії № 20 Ф.Шопена  (“Меланхолійний вальс”) .

ІІІ. Повідомлення теми та мети уроку.

Слово вчителя

Сьогодні у нас урок відбудеться в ритмі вальсу. Ми проаналізуємо філософію жіночого самовираження; розглянемо характери, ідеали, цінності літературних героїнь; з’ясуємо роль музики як невід’ємної складової авторської ідейно-естетичної свідомості.

      У другій половині 90-х рр. О.Кобилянська шукає нового підходу до зображення теми інтелігенції («Аристократка», «Impromptu phantasie», «Valse melancoligue»). Письменницю приваблюють образи мужніх, високих духом жінок, романтичні, артистичні натури.

 О.Кобилянська пристрасно любила музику, взагалі мистецтво. У кількох своїх творах вона майстерно змалювала талановиті мистецькі натури. Очевидно, маючи на увазі ці твори, письменниця в листі до О.Маковея від 17 лютого 1898 р. зауважувала: «… Я думаю, що моя заслуга се та, що мої героїні витиснули вже або бодай звернуть на себе увагу русинів, що побіч до теперішніх Марусь, Ганнусь і Катрусь можуть станути і жінки європейського характеру, не спеціально галицько-руського».

 Зокрема, такими артистичними образами є героїні музичної арабески, як ще називають літературознавці, «Valse melancoligue». Вони живуть у світі музики, мистецтва, всіма силами прагнуть заспокоїти в собі ненаситну жадобу краси.

• ІV.  Сприйняття та засвоєння навчального матеріалу.

            Дослідити образи трьох жінок за планом.

Робота в групах.

І група. Завдання: дослідити засоби зображення образу Марти.
     План
      1. Марта  – втілення любові, готувалася стати вчителькою. 
     2.  Стримана,  терпляча,  жіночна,  «ладна  обійняти  весь  світ»,  «вчилася  музики, язиків і різних робіт ручних». 
      3. За словами Ганни, «вроджена жінка і матір».
     4. Надзвичайно залюблена у музику «…просто душа розривалася в грудях при тих  звуках, граціозних, зоапвідаючих найбільше щастя».
      5. Щаслива у сімейному житті: вийшла заміж за професора.
     «Я проста робітниця, тип послугача з природи вже, що не наділила її навмисно тим гордим даром, щоб повзав… Тому повзаю й корюся до сьогоднішньої днини й належу  до тих тисячок, що родяться на те, щоб без нагороди гинути!»

•            Чому Ганнуся з деякою погордою ставиться до Марти? (Вона вважає, що Марта може стати «стовпом родини», але їй не зрозуміти «нюанси артизму»).
•            Що випливає із твору? (Саме звичайна дівчина глибше сприймає все духовне, бо наділена якостями і жіночності, і високої інтелектуальності).

 

 ІІ група. Завдання: дослідити засоби зображення образу художниці Ганни.
     План
      1.Ганна –  емоційна,  нестримна,  вибухова,  непостійна  натура.  «Із  нею  було  тяжко дійти до кінця».
     2.  Протиріччя  у  світосприйнятті.  «Було  багато  речей  у  житті,  які  брала  страшно легко,  ледве  доторкалася  їх  крилами  вибагливої    душі;  але  в  штуці  була  поважна  й глибока». «Не накладаймо на свої душі маски».
      3. Надзвичайно талановита, живе своїм ремеслом. «Я – артистка і живу відповідно артистичним  законам,  а  ті  вимагають  трохи  більше,  як  закони…сіро-програмованої людини…»
     4.  В  особистому  житті  не  терпить  приписів,  їй  байдуже,  що  скаже  світ  про  її особисте  життя,  тому  і  вільні  стосунки  з  чоловіками  не  вважала     за  непорядність. 
«…заглушити у собі той світ, щоб жити лише для одного чоловіка і для самих дітей? Се неможливо… тому неможливо, хто носить справжній артистизм у душі!..»
      5.  Турботлива  мама,  хоча  і  сімейне  життя  не  склалося.  «Не  могли  погодитися  в способі життя, і  коли не хотів мене зрозуміти, я покинула його. Але хлопець –  мій. Я зароблю на сама нього, і він – мій».

 

•              Чому феміністичні погляди виявилися для неї трагічними? (Розлучилася з чоловіком, залишила сина без батька, а це ще одна трагедія дитячої душі).
• Чи винна вона у смерті Софії? (Так. Вигукнула, що у подруги тріснув резонатор).

 

ІІІ група.
Завдання: дослідити засоби зображення образу піаністки Софії.
      Софія – творчо обдарована особистість, лірична й емоційна. Такі деталі, як подерті  рукавички або затикання найменших щілин у вікні розкривають у ній нервову, вразливу,  чутливу   до   світу,   замкнену   особистість.   Мистецтво   стає   засобом   саморозкриття, віддушиною   для   духовних   сил   героїні,   яка   зазнала   приниження   у   житті   (через нещасливе кохання).
      Вимоглива. «Я потребую спокою, що випливає з замилування до музики й гармоніїї 
в відносинах передусім гармонії!»  
      Цілеспрямована.  «Лікарі заборонили їй навіть займатися якийсь час музикою, але 
що  їй  без  музики,  як  казала,  нема  життя,  то  не  држалася  їх  приказів  і  грала  й  грає  досхочу».
      Жінка-загадка.  «Спить, мов царівна. Коли вмивається, не забуде ніколи насипати 
кілька крапель найтоншої парфуми до води, але зате її верхня одіж… – просто « товпа!» 
Талановита. «Грала етюд Шопена ор.21 чи 24…Душа стала здібна розуміти музику…». 
«До музики звернулася з подвійним запалом».
      Вразлива. «Упала лицем на струни – зомліла…»
Горда.  Радить  Марті:  «Ти  повинна  розвивати  в  собі  гордість,  бо  це  єдина  зброя 
жінки, –  повчальним тоном сказала товаришка, –і продовжила: Ніколи не принижуйся 
перед негідною людиною».
     Душевний   розпач.      Знову   неприємності     у  житті   Софії:   дядько,    єдина   надія, відмовився її утримувати у Відні. Зі сльозами на очах, прибита горем, із відчаєм у душі вона сідає за фортепіано і у темній кімнаті починає грати. Та музика – стан душі. «Грала свій  вальс,  але  так,  як  ніколи.  Мабуть,  ніколи    не  заслуговував  він  більше  на  назву «Valse melankolique», як тепер. Перша часть – повна веселості й грації, повна визову до танцю, а друга… О, та гама! Та нам добре знана ворохобна гама! Збігала шаленим летом від ясних звуків до глибоких,  а там –  неспокій,  глядання, розпучливе нишпорення  раз  коло разу, товплення тонів, бій, –  і знову збіг звуків удолину… відтак саме посередині  гами  смутний  акорд…  закінчення».  Символічно,  що  з  останніми  акордами  зіграної мелодії,  обірвалася  струна,  як  і  струна  життя  талановитої  піаністки,  яку «музика позбавила життя».

 

 

•            Що, на вашу думку, увиразнює психологічний портрет сильної, незалежної, самодостатньої жінки? (Великі сумовиті очі, свавільний сміх, непогамовна туга, меланхолійний настрій).
•            Чому дівчина не змогла продовжити навчання? (Через відсутність коштів).
•            А що ж із мрією? (Їй не судилося збутися).
•            Назвіть контрасти, які спричинюють драму душі талановитого митця. (Безрадісне життя і чарівна музика).
•            Що ж допомогло вистояти? («Загадкова сила музики»).
•            Прочитайте уривок з тексту. («Грала етюд Шопена…»).

Що передає музика

 

V. Підсумки уроку

“Сніговик”: Марта, Софія, Ганна.

VІ. Повідомлення д/з та інструктаж до нього

• Вивчити напам'ять уривок з новели, написати  міні-твір “Що є мистецтво?”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ольга Кобилянська (1863-1942) Народилася у містечку Гура-Гумора в Південній Буковині у багатодітній сім’ї. Через 5 років після народження батька перевели до м. Сучави. Пізніше вона жила в селі Димка, а з 1891 — у Чернівцях. Навчалася у німецькій школі. Перші її літературні твори написані німецькою мовою, пізніше почала писати рідною мовою. Взяла активну участь у феміністичному русі, ставши у 1894 однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині». Творчість Кобилянської 1920-1930-х рр., коли Буковина опинилася під владою Румунії, проходила у складних умовах. У творах Кобилянської періоду першої світової війни та часів румунського панування з’явилися деякі нові мотиви. Творчість Кобилянської 1920-1930-х рр. підпадала під вплив символізму. Померла 21 березня 1942 року.

Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/k/kobilyanska-olga/2251-olga-kobilyanska-biografiya-skorocheno Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

 

 

 

 

 

 

Проблематика твору “Фантазія-експромт”: У творі порушено декілька проблем: сили фізичної і духовної (епізод з упійманням коня); сили і слабкості людської душі; чутливості людської душі до мистецтва (епізод, у якому героїня вперше чує мелодію “Фантазія-експромт). Головні герої твору “Фантазія-експромт”: Головна героїня (без імені). Стройник, що налагоджував фортеп’ян. Сюжет твору “Фантазія-експромт”: Експозиція. Розповідь авторки про героїню. Зав’язка. Маленька героїня упіймала коня, що зірвався з прив’язі. Розвиток дії. Розповідь про те, як переїжджий стройник налагоджував фортепіано у її родичів. Кульмінація. Виконання стройником “Фантазії-експромт” Шопена, сльози маленької героїні. Стройник бере з героїні обіцянку грати цю мелодію тільки тоді, коли стане зовсім дорослою, після двадцятиріччя. Розв’язка. Героїня подорослішала, але так і не навчилась грати на фортепіано. Зате, коли вона чує музику, то “готова вмирати. Стаю тоді божевільно-відважна, стаю велика, погорджуюча, любляча… Що й залежить на мені, коли лиш музику чую!..”. Твір Ольги Кобилянської “Фантазія-експромт” надзвичайно ніжний і сильний водночас. Авторка наділяє героїню власними рисами: ніжністю, відвагою, чутливістю, силою духу. У творі яскраво представлені особливості буковинської говірки: опісля, доперва, стройник, фортеп’ян, яко, се, причім, завстидалась, скулена, вулії та ін.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/fantaziia-ekspromt-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вона побачила світ у багатодітній родині дрібного службовця в маленькому містечку Гура-Гумора. І тепер Гура-Гуморулуй, Румунської Соціалістичної Республіки), в глибині Карпатських гір Північної Буковини.

Дитинство і юність її пройшли далеко від українських культурних центрів, переважно в румунсько-німецькому середовищі, що не могло не накласти відбиток на освіту майбутньої письменниці, характер її ранньої творчості.

Її шлях до української мови, літератури, культури був довгим і складним, але наполегливим. Може, ніхто з інших письменників Галичини й Буковини не переборював стільки труднощів, щоб стати в літературі виразником прагнень і сподівань українського народу, взяти на озброєння його мову, як Ольга Кобилянська.

Виростаючи в інонаціональному середовищі, дівчина увібрала в свою душу любов і повагу до інших народів і культур, але в той же час Ольга Кобилянська все свідоме життя виступала як вірна дочка свого народу, виразниця його волелюбних духовних прагнень, органічно поєднуючи в творчості національні й інтернаціональні мотиви, виступаючи поборницею культурного єднання народів, утверджуючи художнім словом демократичні ідеї рівності і братерства людей доброї волі.

З верховіть Карпатських гір, з румунсько-українського пограниччя злинула буковинська орлиця, яка своїм проникливим зором охопила весь простір рідної землі, стала всеукраїнською письменницею. Творчість її – складова невідривна частка духовних цінностей нашого народу, а в кращих, найвищих своїх осягненнях – вагомий внесок у світову культуру.

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. Зростала в Гура-Гуморі, Кімполунзі, Сучаві, де не тільки розвинулася фізично, а й духовно, виробила в собі непогамовну жагу до знань, завдяки чому, при неповній середній освіті, стала високоосвіченою Для свого часу жінкою. Чим тільки не займалася, що тільки не студіювала майбутня письменниця – і то при скрутних матеріальних обставинах батьків, будучи постійно хатньою робітницею... Вона захоплювалася малюванням, музикою (добре грала на піаніно), кінним спортом, брала участь в аматорських виставах, навіть мала намір спробувати щастя на професійній сцені. Над усе любила природу, серцем відчувала її. Пішо і кінно робила мандрівки в гори, де шукала едельвейсів – і знаходила! Вона відвідувала старовинні фортеці й монастирі в Сучаві, Молдавиці й Путні, її вабили культурні центри Галичини, Буковини, Наддніпрянської України, слов'янських країн, хоча обставини життя не давали змоги в далеких подорожах розширювати свій кругозір. Душа рвалася у світ, до людей, а життя змушувало молоду дівчину, а згодом і письменницю обмежувати свої культурно-географічні координати, бути домашньою господинею і тільки у вузьких проміжках часу займатися улюбленою справою – літературою.

Доля подарувала їй лише кілька творчих подорожей, що розширили літературні обрії: 1889 р. вона два тижні гостювала в Н. Кобринської в містечку Болехів; 1898 р. була на ювілеї І. Франка у Львові; 1899 р. – як гостя Лесі Українки відвідала Київ, Канів, Гадяч; 1928 р. проїздом зупинилася в Празі, де громадськість вшанувала 40-річчя її літературної праці. Більша частина її життя пройшла безвиїзно в Чернівцях, над Прутом, звідкіля вона з надією звертала свій погляд до єдинокровних братів з-над Дніпра.

Потяг до творчості в О. Кобилянської прокинувся рано, в молоді роки. Він пов'язаний з потягом до освіти і знань. Освіту й самоосвіту майбутня письменниця набувала при допомозі старших братів, що навчалися в гімназіях, а згодом і в університетах. Вони, як могли і вміли, допомагали Ользі, ділилися з нею підручниками, своїми знаннями, вводили її в студентські кола, були першими читачами й рецензентами ранніх спроб своєї сестри. На долю О. Кобилянської випало зазнати благословенства письменника Миколи Устияновича (1811–1885), автора пісні "Верховино, світку ти наш", який давав їй читати чеські та українські дитячі книжки. Мешкаючи в Сучаві, він був у приятельських стосунках з родиною Кобилянських, коли вона тут жила (1869–1871), старечою рукою ласкаво гладив мале дівча по голівці. Дочка М. Устияновича Ольга стала сердечною подругою юної Ольги.

Про свою любов до музики Ольга Кобилянська дуже промовисто писала в листі до Савина Абрисовського від 25 листопада 1893 року: "Се добре, що Ви музикою займаєтесь. Єсли Ви що в ноти уложите, – не забудьте мені прислати. Я сама не виграваю з нот коректно, тому що вчилась малою 8-літньою дівчинкою на фортепіані лиш 2 місяці, але в мене є сильний слух. Кажу другому виграти, а потім зі слуху буду сама грати… Але з мене, мабуть, помимо всього, музик мав вийти, а вийшов літерат. Просто сміх бере!.. "

О. Кобилянська пристрасно любила музику, мистецтво взагалі. В кількох оповіданнях та новелах вона майстерно змалювала талановиті мистецькі натури. Очевидно, маючи на увазі ці твори, письменниця в листі до О. Маковея від 17 лютого 1898 р. зауважувала: «...Я думаю, що моя заслуга се та, що мої героїні витиснули вже або бодай звернуть на себе увагу русинів (тобто українців.– Ф. П.), що побіч дотеперішніх Марусь, Ганнусь і Катрусь можуть станути і жінки європейського характеру, не спеціально галицько-руського» '. Зокрема, такими артистичними натурами європейського типу є героїні музичних арабесок "Ітрготріи рпапіазіе" та "Уаїзе теіапсоіідие". Вони живуть у світі музики, мистецтва, всіма силами прагнуть задовольнити ненаситну жадобу краси. "Я відчуваю, як життя лежить переді мною не як щось сумне, безвідрадне, важке до перенесення, але як один пишний, святочний день, гаряче пульсуючий, приваблюючий, широкий, пориваючий образ або немов яка соната", – каже героїня "Ітрготріи рпапіазіе", сприймаючи життя крізь мажорні звуки музики.

Через образи трьох артистичних натур з оповідання "Уаїзе теіапсоііфіе" письменниця показує три різні життєві долі жінок-інтелігенток, кожна з яких прагне знайти своє щастя, найповніше виявити багаті духовні сили. Марта – втілення доброти й лагідності, вона готова "обійняти весь світ, зігріти його теплом свого серця". Художниця Ганнуся – нестримна, поривчаста, непостійна в своїх почуттях. Софія – вся в світі музики, в світі мистецтва; щедро обдарована, вона прагне стати піаністкою, але її життя складається трагічно. І ця трагедія має соціальний підтекст. В умовах капіталістичної дійсності такі щедрі душею, але не пристосовані до життя таланти, доля яких залежить від обставин, здебільшого марнуються, а то й гинуть. Звернення до образів і картин з життя рідного краю, зокрема буковинського села, сприяло поглибленню соціального характеру творчості О. Кобилянської. У новелі "Банк рустикальний", наприклад, авторка показала трагічну долю трудівника-хлібороба, який, потрапивши у лихварські сіті, розорюється. Стислими, скупими мазками малює письменниця драму життя селянина-бідняка, який опиняється на порозі повної пролетаризації.

Про свою любов до музики Ольга Кобилянська дуже промовисто писала в листі до Савина Абрисовського від 25 листопада 1893 року: "Се добре, що Ви музикою займаєтесь. Єсли Ви що в ноти уложите, – не забудьте мені прислати. Я сама не виграваю з нот коректно, тому що вчилась малою 8-літньою дівчинкою на фортепіані лиш 2 місяці, але в мене є сильний слух. Кажу другому виграти, а потім зі слуху буду сама грати… Але з мене, мабуть, помимо всього, музик мав вийти, а вийшов літерат. Просто сміх бере!.."

Як можна зрозуміти з різних писемних джерел, грала О. Кобилянська на фортепіано досить-таки пристойно. Пізніше оволоділа ще двома музичними інструментами – цитрою та дримбою.

На початку 80-х років XIX століття батько придбав для родини австрійське фортепіано марки "Vinzenz Оеsеr und Sohn". Призначалося воно, щоправда, для Євгенії Кобилянської – старшої сестри письменниці, яка з дев’ятирічного віку протягом кількох років опановувала секрети музики в приватному музичному закладі. Їй пророкували велике майбутнє в цій галузі, принаймні в Кімполунзі (місто в Південній Буковині, тепер на території Румунії, де Кобилянські мешкали в 1874–1889 роках) вона вважалася найкращою піаністкою. Постійно грала на музичних вечорах у своєму місті, неодноразово брала участь у концертах у Чернівцях. У 1878 році Євгенію було запрошено в Сучаву на ювілей письменника Миколи Устияновича. Якраз тоді там відбувся загальноміський концерт, на якому Євгенія акомпанувала до окремих пісень, разом із Марією Устиянович у чотири руки грала "Угорські танці" Брамса. А взагалі, в її репертуарі були твори Мендельсона, Бетховена, Брамса.

До вересня 1886 року на фортепіано в родинному домі грали обидві сестри. Але коли Євгенія вийшла заміж, інструмент вона забрала із собою. 1 вересня 1886 року О. Кобилянська занотувала в своєму щоденнику: "Фортепіано вона забрала... Не знаю, що я робитиму без нього..." А 3 вересня ввечері записує знову: “В мене щось болить у серці, а через кімнату, де стояло фортепіано, я не можу перейти – його ж бо там більше нема. Я просто хвора з жалю, у мене болить кожен нерв, я хотіла б плакати, та мені соромно”.

Склалося так, що згодом цей музичний інструмент знову потрапив у помешкання видатної письменниці. Овдовіла Євгенія наприкінці 1912 року переселилася до сестри і жила разом із нею до 8 травня 1917 року, до своєї смерті.

Після того, як сестра відійшла у вічність, фортепіано залишилося у спадок О. Кобилянській. Але після перенесених хвороб (насамперед, частковий лівобічний параліч) їй самій грати на ньому було вже важко, до того ж, цей інструмент викликав болючі спогади про сестру, доходило навіть до галюцинацій – вона ніби бачила Євгенію біля інструмента. О. Кобилянська вирішила передати дорогу родинну реліквію сім’ї Костянтина Балицького, тодішнього чернівецького греко-католицького священика – з цією сім’єю в неї була щира дружба.

У 1918 році Балицькі переїхали в Галичину, забравши з собою фортепіано. Згодом цей інструмент перейшов у власність доньки К. Балицького, коломийчанки Любомири Бабій. Багаторічні власники фортепіано ніяк не погоджувалися передати його до музею, для чого мали всі підстави, адже він їм дістався від О. Кобилянської: такою була її воля. А погодились, коли довідалися, що змушені будуть переселитись у квартиру в багатоповерховому будинку. До того ж, інструмент потребував капітального ремонту. До речі, вже з ініціативи музейних працівників його намагалися повернути до повноцінного життя декілька майстрів, але марно. Він стояв у меморіальному кабінеті письменниці в її чернівецькому музеї як експонат (хоч насправді в будинку, що на теперішній вулиці Димитрова, 5, за життя О. Кобилянської його ніколи не було). 27 листопада 2003 року, в 140-у річницю від дня народження письменниці, фортепіано, таки зазвучало. Зазвучало завдяки золотим рукам відомого в багатьох країнах світу скрипкового майстра Володимира Солоджука. Понад рік він вишукував за власні кошти у Чернівцях, Львові необхідні деталі, понад рік відреставровував інструмент, знову ж таки, без оплати й без допомоги спонсорів.

У день 140-ї річниці відомий концертмейстер Ярослав Колотило відтворив на цьому фортепіано улюблені мелодії О. Кобилянської та її рідних. Тепер інструмент постійно звучатиме на традиційних "Гостинах в О. Кобилянської", що двічі на рік – у день народження та день пам’яті – проводяться в меморіальному кабінеті письменниці, на презентаціях нових книг сучасних письменників та інших масових заходах, що відбуваються тут.

Коли Ольга Кобилянська написала п’єсу "Ой, не ходи, Грицю", Леся Українка, аби з її героями ознайомилося більше людей, просила Миколу Лисенка покласти твір на музику

Список використаної літератури:

• Кобилянська О. Слова зворушеного серця. Щоденники. Автобіографії. Листи. Статті та спогади. – К., 1982;
• Кобилянська О. Твори: В 5 т. – Т. 5.– С. 520;
• Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – Т. 50. – С. 282;
• Літературна енциклопедія. – К., 1989.