Опис досвіду роботи вчителя початкових класів

Опис власного досвіду роботи

Автор: Бабич Віталіна Анатоліївна

 

 

Бабич Віталіна Анатолівївна, учитель початкових класів,

класний керівник 3  класу

 

 

 Педагогічний стаж – 22 роки

 

 

 

Проблемне питання, над яким працюю:

 

Створення ситуації успіху  в учнів початкових класів

 

 

 

Життєвий вибір: чому я обрала професію вчителя?

 

Я знаю: учителями не стають, ними народжуються. Хоча, звичайно,     учитель – це не тільки Божий дар, а й дуже відповідальна та наполеглива праця і серце, віддане дітям. Знаю це напевно, бо виросла в сім’ї, в якій батьки все життя пропрацювали в школі. Я не просто продовжила сімейну традицію, а серцем відчула, що моє покликання – учити дітей жити, любити свою землю, плекати в душі добро й людяність.

 Хіба могла я обрати іншу професію? Щоденне спілкування з дітьми дає мені силу, радість життя, надію на те, що і я буду чимось корисна для України. Часто почуваюся щасливою, коли в дитини загоряються цікавістю оченята, коли я бачу, що в дитячій голівці народжується ідея, коли дитя з радістю поспішає вранці до школиа. Увесь час пам’ятаю, що повинна бути для учнів зразком у всьому, тому продовжую навчатися і розвиватися,  постійно тримаю руку на пульсі сучасності. Звичайно, це нелегко. Постійно відчуваю підтримку й взаєморозуміння своїх наставників. Вони як ніхто  розуміють мої вчительські проблеми. А це так важливо! 

 

 

Педагогічне кредо:

 

“Найщасливіша людина та,

яка робить щасливими якомога більше людей”

                           

                                                    Ш. Амонашвілі

 

 

 Актуальність досвіду:

Виховання покоління людей, здатних ефективно навчатись протягом    життя -  провідна ідея сучасної освітньої політики в Україні. Саме «через формування в учнів бажання і вміння вчитися» Державний стандарт початкової загальної освіти передбачає здійснення всебічного розвитку і виховання молодшого школяра.

Головним діючим персонажем у навчальному процесі є учень. Зусилля вчителя початкових класів спрямовуються на те, аби він учився. А для цього необхідно, щоб молодший школяр хотів навчатися і міг це робити. Якщо не навчити дитину вчитися, бути компетентною у вирішенні тієї чи іншої проблеми, то вже з перших кроків шкільного життя вона зустрінеться з труднощами, невдачами, які поступово знищать її бажання вчитися. Як же створити такі умови у навчально-виховному процесі, щоб інтерес та зацікавленість до навчання у наймолодших школярів не зникав? А для цього необхідно забезпечити комплекс умов, серед яких важливе місце посідає технологія «створення ситуації успіху». Актуальність досвіду зумовлена оновленням змісту початкової освіти, формуванням прийомів самостійного набуття учнями знань (вміння вчитись) та пізнавальних інтересів, формуванням життєвої компетентності дітей молодшого шкільного віку.

Надання учням радості праці, радості успіху у навчанні, збудження в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності, віри в себе — це важливе завдання вчителя. І лише в таких умовах можуть розвиватися творчі здібності учнів. Головна особливість творчої людини — це віра у власні сили та у свої можливості. Як тільки людина повірить в це — в неї звільнюється творче начало. І його ніхто потім не може заглушити.

Саме про це говорив В. О. Сухомлинський: «У наших школах не повинно бути нещасливих учнів, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здібні. Успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил учня, які породжують енергію для долання труднощів, бажання вчитися».

Навіть разове переживання успіху може докорінно змінити психологічне самопочуття учня. Адже успіх — спусковий механізм подальшого творчого руху особистості

Як з’явилася ідея досвіду?

Причини неуспішності :

1. Низький рівень мотивації в сім`ї, взаємовідносини з оточуючими, статус в школі, класі, групі.
2. Інтелектуальна пасивність.
3. Неправильні способи і навички навчальної роботи.
4. Неправильне формування відносин до навчання.

Типи неуспішності

Хоче та не може.    Індивідуалізація   (навчальна допомога).                   

Може, та не хоче.  Концентрація на виховній роботі,  мотивація, розвиток  професійних інтересів і проектування    життєвої перспективи .

Не може і не хоче. Подолання педагогічної запущеності

 Основна ідея досвіду: визначення таких форм і методів, які б найбільшою мірою допомогли дитині зростати в успіху; формувати в учнів мотивацію до успіху у навчанні.

Головна мета діяльності вчителя — створити си­туацію успіху для розвитку особистості дитини, дати можливість кожному вихованцю відчути радість дося­гнення успіху, усвідомлення своїх здібностей, віри у власні сили.

Практичне значення досвіду полягає у застосуванні педагогічної технології «Створення ситуації успіху» для розвитку особистості дитини, надання можливості кожному вихованцеві відчути радість від бажання та вміння вчитися, усвідомлення своїх здібностей, віру у власні сили.

 Завдання педагога — допомогти особистості ди­тини зрости в успіху, дати відчути радість від здолання труднощів, переконати, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно докласти зусиль. І успіх буде еквівалентним витраченим зусиллям.

       Організація ситуації успіху розв'язує багато проблем щодо агресивності дитини, неслухняності як постійної риси характеру, ізольованості в групі, лінощів тощо. Коли педагог має справу з такими учнями, починати треба з ситуації успіху: дати учню можливість пережити успіх, а потім здивуватися разом з ним психологічній силі успішної діяльності.

Теоретичне підґрунтя досвіду:

Дитина приходить до школи переповнена бажанням навчатись, але вже через деякий час бажання вчитися зникає. Це – одна з основних проблем навчання. Педагоги всіх часів шукали відповіді на це питання. К. Д. Ушинський зазначав, що дитина, яка не пізнавала радості праці в навчанні, не зазнавши гордості від того, що труднощі подолані, втрачає бажання та інтерес вчитися.

В.О. Сухомлинський стверджував, що методи, які використовуються в навчальній діяльності, повинні викликати інтерес у дитини до пізнання навколишнього світу, а навчальний заклад стати школою радості. Радості пізнання, радість творчості, радості спілкування. Це визначає головний сенс діяльності вчителя: створити кожному учневі ситуацію успіху.

Велику увагу створенню ситуацій успіху приділяє А.С. Бєлкин, доктор педагогічних наук. Він твердо переконаний, якщо дитину позбавити віри в себе, важко сподіватися на його «світле майбутнє ». Одне необережне слово, один непродуманий крок вчителя можуть надломити дитину так, що потім не допоможуть ніякі виховні хитрощі . Уникнути цього допоможуть рекомендації дані в книзі А. С. Бєлкіна «Ситуація успіху. Як її створити? » Також над цією проблемою працювали такі педагоги, як: У. Глассер, Г. А. Цукерман,                    І. Ф. Харламов, О. С. Смирнов, О.Я. Савченко, С. Якименко та ін.

Сутність досвіду.

Діти приходять до школи не просто вчитися, а вчитися добре. І дуже важливо з перших днів створити їм такі умови, щоб це бажання не згасло. Тому треба прагнути, щоб кожен вихованець повірив у свої можливості, радів дзвінку на урок, зустрічі з учителем, щоб шкільне життя стало для нього змістом особистого. Тільки за таких умов учень зростатиме духовно і розумово.

Першим кроком моєї роботи над даною темою став аналіз Базового компонента дошкільної освіти і Державного стандарту початкової загальної освіти. Ці документи відзначаються вагомістю розвивальних та виховних аспектів. Аналіз дав змогу виявити попередній досвід дітей, збалансувати з наступним, поступово ускладнити та урізноманітнити зміст і напрямки навчально-виховного процесу.

Другим кроком роботи стало створення навчального середовища.

Для того щоб викликати в учнів бажання вчитися, створила відповідне навчальне середовище. Класна кімната облаштована так, що стирається межа між навчальним кабінетом та домашньою кімнатою. Це сприяє кращій адаптації школяра до нових умов. Створено куточок відпочинку, з килимом на підлозі, де можна поповзати під час фізкультхвилинки, а на перерві та після уроків погратися іграшками, поскладати пазли, пограти в настільні ігри.

На стіні – велика дошка, закріплена такими чином, щоб було зручно писати навіть найменшому на зріст школярику.

У стінній шафі знаходиться дидактичний та роздатковий матеріал, виготовлений власноруч, класна бібліотечка, якою вільно користуються діти під час роботи на уроках і позаурочний час.

Створено творчий куточок, де виставлені кращі матеріали, поробки, виготовлені учнями. Значної уваги приділено озелененню кімнати, що має позитивний вплив на здоров’я дітей.

Третім кроком моєї роботи стала діагностика психофізіологічних особливостей учнів:

- визначила способи сприймання інформації дитиною, який притаманний їй у звичних умовах повсякденної дії ( глядач, слухач, діяч);

- застосувала різні види індивідуальних, навчальних, ігрових завдань, які вияскравлюють дитячу особистість, її навчальні уміння, мотивацію, витривалість пам’ять, самоорганізацію, творчу натуру.

Все це допомогло:

- скласти загальну картину щодо рівня сформованості психічних процесів учнів та окреслити індивідуальні траєкторії розвитку;

- визначити оптимальні шляхи подальшого розвитку через об’єднання дітей за результатами визначення типології особистості в спілкуванні;

- окреслити шляхи індивідуальної допомоги кожному, враховуючи рівень тривожності кожної дитини та її шкільної мотивації;

- передбачити результати своєї роботи.

Четвертим кроком роботи було упорядкування навчального матеріалу з урахуванням сучасних досягнень науки для створення ситуації успіху на уроках. Це дозволило правильно організувати життя і навчання кожного учня, забезпечити таке спілкування з дитиною на кожному етапі її розвитку і навчання, яке дасть максимальний ефект.

Фактори, що визначають рівень мотивації досягнення успіху:

1) прагнення до успіху;

2) надія на успіх;

3) суб'єктивно оцінена імовірність досягнення успіху;

4) суб'єктивні еталони оцінки досягнень.

Прагнення до успіху можна виразити фразою "Я хочу це зробити". Протилежний варіант виявляється в мовчазному і бездумному сидінні на уроці ("Я вам не заважаю, і ви мене не торкайте"). Саме тому більшість нових технологій навчання ґрунтуються на внутрішньо мотивованій діяльності.

Надія на успіх виражається тезою: "Мені це під силу, я справлюся, я упевнений у собі". Протилежний варіант позиції: "Я не зможу цього зробити, ніколи не справлюся, у мене це все рівно не вийде".

Формування впевненості в успіху в кожного ще до початку виконання навчальної процедури стало для мене однією з найважливіших педагогічних задач.

Імовірність досягнення успіху - це стан, що побутовою мовою виражається так: "Усе залежить від мене, я - джерело, ситуація міняється, якщо я на неї впливаю". Протилежна позиція: "Я - нікчема, від мене нічого не залежить, хтось визначає ситуацію, але не я".

Суб'єктивні (індивідуальні) еталони оцінки досягнень виробляються в процесі безпосереднього спілкування вчителя й учня і реалізують принцип: "Сьогодні я став краще, ніж учора". Подібні орієнтації і визначають "поведінковий сценарій переможця" - людини, що активно діє, багато й охоче працює, досягає бажаного результату.

 

З метою створення ситуації успіху впроваджую в практику навчання такі форми, як дослідницька діяльність, рольове навчання, використання інтерактивних ігор.

Надзвичайно ефективними є застосування прийомів і вправ, що мають інтерактивне спрямування: рольові ігри, моделювання життєвих ситуацій. Це сприяє уникненню шаблонності, розвиває творчі здібності. На уроках застосовую такі прийоми й вправи : «Незакінчене речення», «Дослідники», «Перевтілення», «Добре-погано», словесне малювання, складання і обговорення ситуацій.

З інтерактивних форм перевагу надаю формі навчальної діяльності, яка реалізується через такі методи, як «Вільний мікрофон», «Мозковий штурм» , «Дерево рішень», рольові ігри (імітації),  гронування. Як засіб розвитку рефлексії, практикую написання, створення асоціативних рядів, формулювання запитань. Шукаю такі форми про­ведення уроку, які захопили б, при­несли радість і задоволення, активізували пізнавальну діяльність на уроках української мови та викликали інтерес до її вивчення. Звичні теми намагаюся урізноманітнити цікавими видами та формами роботи.

Працюючи над створенням ситуації успіху, використовую вправи ігрового характеру, які привчають швидко оперувати засвоєним матеріалом, збагачують лексичний запас. Активно використовую на уроках таку форму роботи, як рольова гра. Діти проявляють кмітливість, уміння зорієнтуватися в ситуації.  Звичайно, наше життя далеко не гра, тому кожна людина повинна вміти вирішувати складні завдання й не боятися труднощів. Вважаю, що метод евристичної бесіди й елементи проблемно-пошукового методу, які використовую у своїй роботі, готує дітей до вирішення проблем, вчить думати, не боятися труднощів, і не боятися висловлювати свою думку. Кожен може відчути себе розумним і талановитим. Таким чином, коли ми вчимо дитину думати, – ми готуємо його до активної життєвої позиції.

 

Великим поштовхом до розвитку пізнавальної активності учнів є також

робота в группах, де кожен учень почуває свою значимість, вчиться висловлювати свої думки, прислухатися до чужої, спільно приходити до певного рішення. Співробітництво формує в дітей здатність регулювати свої дії, обґрунтовувати свою позицію й приймати іншу точку зору, якщо вона більше обґрунтована. У процесі спільної навчальної діяльності відбувається розвиток діалогічного мислення.  На уроках будь-яка дитина не тільки може висловлювати свою думку в колі однокласників, але й повідомити результати обговорення перед всім класом, а, крім того, кожен може на якийсь час зайняти позицію лідера й відчути свою значимість.

Деякі прийоми створення «ситуації успіху», які 
використовую на уроках:

 «Радість класу» — емоційний відгук навколишніх на успіх учня класу, 
констатація будь-якого, навіть незначного позитивного результату діяльності, 
навіювання у дитини віри в себе.

«Лінія горизонту» — перший успіх дитини одразу підхоплюється вчителем, пропонується повторити завдання на більш складному рівні, наче «відсуваючи» лінію горизонту.

 «Авансування» — вчитель в індивідуальній роботі виконує з учнем завдання, пояснюючи йому складні місця, а потім у класі дає подібне завдання, що самостійно виконується учнем, і він відчуває успіх.

«Несподівана радість» - це почуття задоволення від того, що результати діяльності учня перевершили його очікування.

 "Даю шанс" - підготовлені педагогічні ситуації, при яких дитина отримує можливість несподівано розкрити для самого себе власні можливості. Подібні ситуації вчитель може і не готувати спеціально, але його виховний дар проявиться в тому, що він цей момент не упустить, правильно його оцінить, зуміє його матеріалізувати.

«Загальна радість» - полягає в тому, щоб учень досяг потрібної для себе реакції колективу. Вона може бути підготовленою вчителем чи спонтанною, помітною або непомітною. Загальною радістю вважають тільки ті реакції колективу, які дають можливість дитині відчути себе задоволеною, стимулюють її зусилля. Загальна радість - це перш за все емоційний відгук оточуючих на успіх члена свого колективу.

"Невтручання" — максимальне надання самостійності у вирішенні проблеми.

 "Холодний душ" — учителю не слід поспішати з поліпшенням оцінок, він не тільки не "поливає бальза­мом" зачеплене самолюбство, але й трохи "підсипає солі" (за А.С.Макаренком).

 "Гидке каченя" — прийом для "зневірених" учнів. Важливо вчасно побачити їхні позитивні якості, ство­рити всі можливі умови для тих, кому так необхідно, щоб хтось повірив у них, допоміг удосконалитися.

 "Емоційне заохочення" -  уселити в дитину віру в себе, похвалити за будь-що, навіть незначне; усмішкою, поглядом дати зро­зуміти учню, що серце, душа вчителя розкриті для нього.       

"Емоційне блокування" — це обмеження розгор­тання образи, розчарування, утрати віри у власні сили. Треба допомогти учневі пересилити свою невдачу, знайти її причину, переорієнтувати його з песимістич­ної оцінки подій на оптимістичну.

 "Стабілізація" — створення умов для того, щоб загальна позитивна реакція класу на діяльність учня не стала одноразовою, а, по можливості, часто повторю­валась.

 "Даю шанс" — спеціально підготовлена педаго­гом ситуація, за якої дитина дістає можливість, неочікувану для самої себе, розкрити власні можливості, здібності.

 "Стеж за нами" використовується для дітей з інтелектуальною занехаяністю, з лінощами дум­ки. Сенс його полягає в тому, щоб дати можливість учню відчути радість визнання в собі інтелектуальних сил.

 "Емоційний сплеск" — це спроба дати емоційний заряд упевненості в тяжку для учня хвилину, нагадавши йому про його великі інтелектуальні можли­вості.

"Обмін ролями" дає учням можливість проявити себе, наприклад, у ролі учителя, показує дітям, що вони здатні робити набагато більше, ніж від них очікують.

"Створення ситуації змагань" — завдання педа­гога — виявлення гідного "суперника" й утримання си­туації інтелектуально-творчого змагання під педа­гогічним контролем.

 "Вибір адекватних стимулів" — стимул для ро­боти повинен бути привабливим для учнів, а при втраті своєї актуальності змінюватись.

       В. Сухомлинський говорив, що необхідно вчити так, щоб кожен переживав радість успіху, щоб брався до роботи з передчуттям успіху. «Навчання — найкраща у світі гра й розвага». Усі діти народжуються з таким переконанням і живуть із ним, поки ми не переконаємо їх, що це важка й неприємна праця ,- говорить Джаннетт Вос, американський педагог. У зв'язку з цим набуває актуальності використання у навчально-виховному процесі початкової школи мультимедійних засобів навчання.

  У своїй роботі використовую електронні посібники та мультимедійні презентації, за допомогою яких стараюся не тільки продемонструвати матеріал з теми, яка вивчається, а й розвивати у школярів творче та логічне мислення. Застосування мультимедіа дає змогу об'єднати текст, звук, графічне зображення, відеозображення та ще й улюблену дітьми анімацію (мультиплікацію). Таким чином, використання на уроках електронних посібників, мультимедійних презентацій допомагає мені наблизити дітей до життя та активізувати їхню увагу.

 Практика роботи показала, що усвідомлення ситуації успіху самим учнем, розуміння її значущості виникає тільки після здолання дитиною своєї боязкості, невміння, незнання, психологічного ураження та інших видів труднощів.

Намагаюсь, щоб кожен урок ніс в собі позитивний заряд, був насичений красою, любов`ю і радістю. Саме тому на уроках використовую такі прийоми, що сприяють формуванню у дітей бажання вчитися:

- насичення змісту цікавими прикладами, фактами;

- нестандартна форма подання нового матеріалу;

- пізнавальна дискусія;

- аналіз життєвих ситуацій;

- включення учнів у колективну навчальну діяльність;

- створення ситуацій, в яких учневі необхідно оцінити мотиви та результати власної діяльності;

- мотивація закінчення уроку.

 

У своїй педагогічній діяльності постійно застосовую висловлювання , які підтримують дітей, надають їм наснаги, створюють ситуацію успіху:

- Зняття страху. Допомогає перебороти невпевненість у власних силах ("Люди вчаться на своїх помилках і знаходять інші шляхи вирішення проблем”).

- Авансування успішного результату. Допомогає вчителю висловити тверду переконаніність у тому, що його учень обов’язково впорається з поставленим завданням. Це, в свою чергу, переконує дитину у своїх силах і можливостях ( "У тебе обов’язково вийде”, "Я навіть не сумніваюсь у позитивному результаті”).

- Прихований інструктаж дитини про способи і форми здійснення діяльності. Допомагає дитині уникнути поразки. Досягається шляхом побажання ("Можливо краще почати з ... ", "Виконуючи роботу не забудьте про ... ").

- Внесення мотиву. Показує дитині заради чого, кого здійснюється ця діяльність, кому буде добре після виконання ("Без твоєї допомоги твоїм друзям не впоратись...”).

- Персональна винятковість. Визначає важливість зусиль дитини в діяльності, що здійснюється або здійснюватиметься ("Тільки ти міг би...”, "Тільки тобі і можу доручити...”)

- Мобілізація активності або педагогічне виконання. Спонукає до виконання конкретних дій ("Ми дуже хочемо розпочати роботу...”, "Так хочеться поскоріше побачити...”).

- Висока оцінка деталі. Допомагає емоційно пережити не результат в цілому, а якоїсь її окремої деталі ("Найбільше мені сподобалось у твоїй роботі...”, "Найбільше тобі вдалося...”).

Робота над даною проблемою дає можливість удосконалювати внутрішній світ дитини, дає натхнення для постійної роботи над собою.

Планую і проводжу уроки, в основі яких покладено принцип навчання у співпраці, цим самим надаю дітям можливість досягнути взаєморозуміння, виховую навички спілкування та співробітництва для того, щоб навчити маленького школяра вчитися. Своїм завданням вважаю не тільки "донести” , "пояснити” і "показати” учням, а організувати спільний пошук розв’язання завдання, вирішення проблеми.

На уроках намагаюся використовувати нестандартні форми організації навчання, інтерактивні, інноваційні технології, щоб кожен урок перетворився на урок-мислення, урок-спілкування, урок-діалог, урок-пошук, урок-творчість.

За основу спілкування завжди беру доброзичливість і щирість, принциповість і відповідальність, бо саме від цього залежить чи стане педагог для дитини близькою людиною.

Намагаюся встановити з дітьми гарні, доброзичливі стосунки, створити колектив, спрямувати процес навчання так, щоб дітям було цікаво вчитися самостійно набувати знання і реалізувати їх на практиці.

Для того, щоб підвищити інтерес учнів до самостійного здобуття знань та розвивати навички, уміння вчитися, я використовую такі прийоми:

Приваблива мета (перед учнемя ставлю просту, зрозумілу і привабливу для нього мету, що стає для нього особистісно-значущою метою, і він залучається до запланованої мною навчальної діяльності).

 Проблемне запитання (правильну відповідь до якого учень зможе сформулювати, отримавши необхідну інформацію під час уроку).

Помилка в поясненні (пояснюючи матеріал,я навмисно допускаю помилки. При цьому я пояснюю учням свій намір. Наприклад:ведучи урок математики в початковому класі,я задаю задачу, яку, за моїми словами, неможливо розв'язати. Чому? Завдання дітей - знайти відповідну помилку).

Практичність теорії (введення в теорію я здійснюю через практичне завдання, розв'язання якого корисне учням).

Запитання до тексту (перед вивченням навчального тексту учням дається завдання скласти до нього список запитань, відповіді на які розкриє зміст даного матеріалу).

 

Опрацьовуючи передовий педагогічний досвід багатьох вчителів, я склала для себе декілька правил і використовую їх у своїй педагогічній діяльності. Ці правила підвищують результативність у роботі з учнями.

- Я не боюсь ставити хороші оцінки, якщо спостерігаю хоча б мінімальний успіх учня. Адже не відчувши, що таке "відмінно", учень не буде до нього прагнути.

- На уроках надаю дитині можливість почувати себе особистістю, піднімаю не тільки самооцінку, але й самовпевненість у хорошому розумінні цього поняття. Для цього називаю дитину на ім'я, створюю ситуації успіху і довіри, саме для цієї дитини.

-  Спеціально створюю позитивні ситуаціїі обставини , які визначають можливість підтримання інтересу до навчальної діяльності і досягнення успіху.

- Створюю якомога більше епізодів, випадків, ситуацій, в яких слабкий учень може взяти участь - у нього буде більше можливостей знайти себе.

-  Нормою педагогічної діяльності вважаю ставлення до дитини, як до рівного, що виключає право педагога на грубість, різкість, зневажливий тон.

- Я повинна бути цікавою як особистість - непередбачувана, загадкова, особлива.

- Враховуючи відмінності учнів щодо сприйняття матеріалу цілісно або частинами, на слух чи зорово, намагаюся постійно поєднувати словесні та наочні методи здобуття інформації, індивідуальні, фронтальні, парні та групові форми роботи.

 

В основі педагогічної технології "Створення ситуації успіху" лежить особистісно орієнтований підхід до процесу навчання та виховання. Тільки особистісно орієнтоване навчання дає можливість кожному учню реалізувати індивідуальні особливості, розвинути свою пошукову активність.

Використання ситуації успіху має сприяти підвищенню робочого тонусу, збільшенню продуктивності навчальної роботи, а також допомогти учням усвідомити себе повноцінною особистістю і, відповідно, забезпечити успіх у навчанні. 

 Успіх, якщо його переживає дитина неодноразово, відкриває період визволення прихованих можливостей особистості, перетворення та реалізації духовних сил.

 Отже, головний зміст діяльності педагога полягає в тому, щоб кожен учень був успішний, це сприяє розвитку впевненості учня в собі, підвищенню самооцінки, розвитку почуття власної значимості. 

Завдання педагога— допомогти особистості дитини зрости в успіху, дати відчути радість від здолання труднощів, переконати, що задарма в житті нічого не дається, скрізь необхідно докласти зусиль. І успіх буде еквівалентним витраченим зусиллям.

 Педагогічна технологія "Створення ситуації успіху" допомагає долати труднощі, включає створення різноманітних видів радості, використання прийомів, за допомогою яких розгортається робота з різними категоріями учнів.

 Надія на успіх живе в кожній людині. Але, на жаль, не кожна надія здійснюється, тому що успіх гарантований лише для тих, хто докладає до його здійснення власні зусилля. Шляхи створення ситуації успіху різні, вони залежать від груп школярів, з якими працює вчитель.

І головне, що необхідно вчителю, який приступає до роботи за педагогічною технологією "Створення ситуації успіху", — створити оптимістичну установку дитини, забути на деякий час про її недоліки, побачити тільки перспективні лінії її розвитку. Безперечно, ця технологія заслуговує на пильну увагу з боку вчителів сучасної школи. 

Кожна дитина особлива, по-своєму неповторна й обдарована. Звернення вчителя до її найкращих почуттів обов’язково матиме успіх і знайде відгук у дитячих серцях. Дати дітям відчути радість праці, щастя успіху в навчанні, збудити в їхніх серцях почуття власної гідності – ось наше найперше завдання, бо успіх у навчанні – єдине джерело внутрішніх сил дитини, що породжує енергію для боротьби з труднощами, бажання вчитися.

 Формула успіху в кожного може дещо відрізнятися, але не доступна всім. Очевидно, причина – у самій людині. Але наша задача навчити учнів вірити навіть тоді, коли вони самі в себе не вірять.

Результатом роботи є :

- учень сам визначає мету діяльності або приймає мету, поставлену вчителем, як свою;

- відбирає або знаходить потрібні знання, способи для розв’язання поставленої задачі, здійснює корекцію проміжних результатів;

- виконує практичні дії, прийоми, операції;

- має вміння і навички самоконтролю, самооцінки та постановки нової мети.

З питань, що висвітлюють дану проблему, готувала повідомлення на засідання методичних об’єднань вчителів початкових класів, а також надавала допомогу молодим учителям та студентам-практикантам.

Учні мого класу беруть участь у різних конкурсах: знавців української мови імені Петра Яцика, Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка , постійні учасники конкурсів “Колосок” і “Кенгуру”, є активними учасниками позакласних виховних заходів.

А від себе додам: досягти успіху у розвитку пізнавальної діяльності молодшого школяра можна, коли уміло спрямовувати дитину до пізнання, підтримувати ініціативність, творчу активність, розвивати риси самоконтролю, уміло ставити мету пізнання, збуджувати інтерес до виученого. Розкриваючи проблему "Створення ситуації успіху", стараюся ставити перед учнями таку мету, яка б запалювала їх, викликала захоплення. Найцікавіше те завдання, яке максимально розвиває самодіяльність дитини, будить її думку.

        Бути вчителем означає поправити минуле, покращити теперішнє і торкнутися майбутнього.

 

Успіх – це радість, усміхнені діти.

В школу прийшли, щоб навчатись й радіти.

Успіх – це сонечка промінь яскравий.

Успіх –  місточок для гри і забави.

Успіх - це свято, друзі веселі.

Успіх – затишок у нашій оселі.

Успіх – щастя. А з ним у цім світі

Зростання промінчик – як зірочка світить.