Опорний конспект лекції з дисципліни "Основи філософських знань" для ЗФПО на тему "Філософія Нового часу (ХVII - перша половина ХІХ ст.)"

Опорний конспект лекції з навчальної дисципліни

«Основи філософських знань»

Підготовив: викладач Комунального закладу

«Харківський фаховий вищий коледж мистецтв» Харківської обласної ради

Селегєєв Сильвестр Сергійович

Тема. Філософія Нового часу (XVII – перша половина XІХ ст.)

ПЛАН

1.Загальні світоглядні ідеї та напрямки філософії Нового часу

Новий час (Модерна доба) – один із періодів світової (європейської) історії, що приходить на зміну Середньовіччю.  Він починається, приблизно, у XV – XVII ст. (Великі географічні відкриття, Відродження, Реформація) і закінчується Першою світовою війною 1914 – 1918 рр. (1917 р.). 

Головні світоглядні ідеї Нового часу:

• Переконаність у всесильності науки та людського розуму (раціоналізм).
• Філософію слід будувати на взірець строгої науки (тобто як точну науку).
• Секуляризація життя.

Секуляризація – процес зниження ролі релігії у житті суспільства.

Значну увагу мислителі приділяли дослідженню механізмів людського пізнання та можливостей людського розуму. Було введено термін «гносеологія». Це галузь філософії, яка вивчає сутність пізнавального процесу, його закономірності та принципи, форми і типи одержання знання про світ.

Основні етапи (напрямки) у філософії Нового часу:

• Раціоналізм та емпіризм.
• Просвітництво.
• Німецька класична філософія (німецький ідеалізм).

У ХVІІ ст. у європейській філософії виникає два напрямки – раціоналізм та емпіризм, які відстоювали діаметрально протилежні позиції. Їхня дискусія відбувалася навколо проблеми «Яким чином людина пізнає світ»?». Суть даної дискусії полягала у питанні: при народженні людина має певні знання чи народжується «чистою», все отримуючи за допомогою виключно досвіду?

2. Раціоналізм

Раціоналізм (від лат. ratio – розум) – філософський напрям, який говорив, що людина має певні знання від природи, від народження та наголошував на всесильності людського розуму.

Рене Декарт (1596 – 1650)

Французький філософ, вчений.

Основні ідеї:

• Філософія має починатися з універсального сумніву.
• Єдиний факт, який не можна поставити під сумнів – це існування нашої мислячої свідомості («Я мислю, о отже я існую»).
• Світ має дві першооснови (субстанції): свідомість та матерію. Звідси філософію Декарта називають дуалізмом.

Дуалізм – філософська позиція, яка стверджує, що все у світі складається із двох частин, базується на двох фундаментальних принципах. Наприклад: за Декартом це свідомість та матерія.  

Бенедикт Спіноза (1632 – 1677)

Нідерландський філософ, вчений.

Основні ідеї:

• Є одна першооснова (субстанція) – Бог.
• Якщо одна субстанція Бог, то людина та природа є фактично набором атрибутів та модусів Бога, тобто його частиною.
• Людське пізнання є фактично пізнання Богом самого себе.

3. Емпіризм

Емпіризм (від грец. έμπειρία – досвід) – філософський напрям, який говорив, що від народження душа людини є чистою, пустою, а всі знання вона отримає ззовні, тобто з чуттєвого досвіду. 

Френсіс Бекон (1562 – 1626)

Англійський філософ.

Основні ідеї:

• Експеримент, досвід є основою пізнання.
• Ефективне пізнання природи можливе тільки тоді, коли людина позбавиться хибних понять («ідолів»), які затуманили людський розум.
• Істинне пізнання можливе тільки через індукцію (перехід від часткових фактів до загальних суджень) та експеримент. 

Джон Локк (1632 – 1704)

Англійський філософ.

Основні ідеї:

• Всезагального вродженого знання (про яке говорили раціоналісти) не існує.
• При народжені душа людини є чистою, пустою («tabula rasa» – чиста дошка), і тільки потім зовнішній досвід починає на ній «писати».
• Є два джерела пізнання: відчуття і рефлексія.

4. Епоха Просвітництва

Просвітництво (від – просвітляти) – це ідейна течія серед мислителів Європи та Америки у ХVIII ст. , яка стверджувала, що щасливою людина може бути тільки тоді, коли вона буде розумною, а тому вченим, письменниками, філософам потрібно провадити якомога більшу  просвітницьку діяльність, поширювати грамотність, знання серед всього населення. У результаті повинно настати «царство Розуму».

Головні ідеї:

• Віра в людський розум, всесильність науки.
• Критика релігійного світогляду, церкви, заперечення традиційних релігій, зокрема християнської. Просвітителі були прихильники «світських релігій», віровчень: деїзму, атеїзму тощо.

Деїзм – це  віра в Бога-творця світу, але невіра в його подальшу діяльність у цьому світі. На думку послідовників цього вчення: Бог створив світ, але в подальше життя людей не втручається.

Атеїзм –  світогляд, який заперечую існування Бога, духів, інших надприродних істот.

• Визнання деякою частиною мислителів першоосновою всього сущого саме матерію.
• Розробка основоположних засад, які згодом стануть основою для західноєвропейського способу суспільного життя:

1. ідея віротерпимості (Вольтер);
2. ідея розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову (Шарль Монтеск’є);
3. ідея «суспільної угоди» (Жан-Жак Руссо). Це умовна, абстрактна «угода» між владою та народом, за якою необхідно укладати правила співіснування.

• Мораль має бути незалежною від релігії. Тобто людина повинна бути моральною через те, що вона носить гідне звання людини, а не через страх перед Божим покаранням.

Найяскравіші представники епохи Просвітництва:

Франція: Жан-Жак Руссо, Дені Діро, Вольтер та ін.;

Німеччина: Готгольд Ефраїм Лессінг, Йоганн Вольфганг фон Гете, Фрідріх Шиллер та ін.;

США: Бенджамін Франклін, Томас Пейн, Томас Джефферсон та ін.

Велика Французька революція 1789 року показала, що головна ідея Просвітництва виявилася утопічною. 

5. Романтизм

Значний вплив на розвиток філософії мало таке культурне явище як романтизм, який тривав приблизно з кінця ХVІІІ до середини ХІХ ст.  Романтизм став  реакцією на безлад та кровопролиття, які породила Французька революція 1789 р. Після епохи Просвітництва, ідеї якої виявилися утопічними, наступило розчарування.

Головні засади романтизму – втеча від дійсності, несприйняття реальності, намагання замкнутися у світі чистих ідеалів, фантазій, мрій. У романтиків на перший план виходять духовність, суб’єктивність, почуття людини.      

5. Німецька класична філософія (німецький ідеалізм)

Найвідоміші представники німецької класичної філософії – Іммануїл Кант, Георг Вільгельм Фрідріх Гегель, Йоганн Готліб Фіхте.  

Іммануїл Кант (1724 – 1804)

Твори: «Критика чистого розуму», «Критика практичного розуму», «Критика здатності судження». У яких послідовно шукав відповіді на питання: «Що я можу знати? Що я повинен чинити? На що я можу сподіватися?».

Основні ідеї:

• Розум є активним суб’єктом пізнання (тобто вся наша реальність залежить від свідомості та людського сприйняття).
• Поділяє все у світі на дві сфери:

• Виділяє три види активності розуму: пізнання світу, здійснення моральних вчинків та виконання естетичних суджень.
• Вважається, що І. Кант здійснив «коперніканський переворот» у філософії –  процес пізнання залежить не від об'єкту пізнання, а від суб'єкту, тобто того хто пізнає (від людини).    
• Ідея «категоричного імперативу» – загального морального закону. Має два формулювання: «Вчиняй так, щоб максима твоєї волi могла стати принципом загального законодавства» (вчиняй так, щоб твоя поведінка могла стати нормою для поведінки всіх людей) та «Розглядай людей як цілі (мету), а не як засіб». 
• Моральні вчинки повинні робитися не із-за користі, страху, а від обов’язку (Обов’язку з великої букви).

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770 – 1832)

Твори: «Філософія духу», «Філософія історії», «Філософія релігії» тощо. Основні ідеї:

• Вся дійсність – це активний раціональний абсолютний Дух, який саморозвивається і самопізнається. Його саморозвиток і самопізнання Гегель назвав поняттям «діалектика».
• Діалектика, тобто саморозвиток і самопізнання дійсності відбувається за схемою: теза – антитеза – синтез.

7. Ідеалізм та матеріалізм

В епоху Нового часу чітко простежується поділ філософів, філософських напрямків, шкіл на дві великі групи: тих, які вважали, що першоосновою світу є щось ідеальне, тобто нематеріальне (ідея, свідомість, дух) та тих, які основу буття вбачали у матерії (щось матеріальне, певна матеріальна субстанція, природа). Першу групу філософів називають ідеалістами (ідеалізм), а другу матеріалістами (матеріалізм). Філософів, яка говорили, що першооснова складається із двох частин (наприклад, свідомість та матерія у Декрата) прийнято називати дуалістами (дуалізм).

Дане питання: «Що є першоосновою буття – ідея чи матерія?» також прийнято називати основним питання філософії (за марксизмом).