Орендні відносини в сільському господарстві України. Проблеми та перспективи розвитку.

«Орендні відносини в сільському господарстві України. Проблеми і перспективи розвитку »

Метою дослідження є обґрунтування і розробка пропозицій щодо удосконалення орендних земельних відносин у сільському господарстві України.

Для досягнення мети були поставлені такі завдання: - проаналізувати законодавче поле, сутність та суттєвість орендних земельних відносин в Україні; - дослідити структурні зміни, що відбулися у формах власності на землю та їх вплив на ефективність її використання; - проаналізувати сучасний стан розвитку орендних земельних відносин в Україні та вивчити вплив основних факторів і регіональних особливостей на процес їх формування; -оцінити соціально-економічну спрямованість орендних земельних відносин; - розробити пропозиції щодо удосконалення орендних земельних відносин, обґрунтувати напрями їх подальшого розвитку.

Земельне право — комплексна галузь права України, адже її основу складають норми цивільного права, органічно пов'язані з нормами адміністративного та екологічного права. Головними джерелами земельного права слід визнати Конституцію України, Земельний і Цивільний кодекси.

Земельне право — галузь права, що регулює земельні відносини з метою забезпечення раціонального використання земель, створення умов для підвищення їхньої ефективності, охорони прав організацій та громадян як землевласників і землекористувачів. Отже, предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та розпорядження земельними ресурсами, а також із їх охорони і раціонального використання.

Земельне право — самостійна галузь права, предметом якого є суспільні відносини, які виникають з приводу використання та охорони земель як природного об’єкта. Категорія земель — це частина земельного фонду України, яка характеризується цільовим призначенням та особливостями пра­вового режиму.

Земельний кодекс було прийнято 13 березня 1992 р. Він установлює, що завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин із метою створення умов для раціонального використання та охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості грунтів, поліпшення природного середовища, охорони прав громадян, підприємств, установ та організацій на землю.

Основні категорії земель Землі сіль­ськогосподарського призначення Лісовий та водний фонд Природно-заповідні землі Оздоровчо-рекреаційні землі Історико-культурні землі Землі промисловості, транспорту Землі оздоровчого призначення Землі житлової та громадської забудови

Переведення земель з однієї категорії до іншої здійснюється у разі зміни цільового призначення цих земель. Віднесення земель до відповідних категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, які виносять рішення про передачу цих земель у власність або надання їх у користування, а в інших випадках — органами, які затверджують проекти землеустрою та ухвалюють рішення про створення об'єктів природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення.

Набуття права на землю здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах повноважень. Право власності на землю в об’єктивному розумінні, тобто як правовий інститут, є сукупністю правових норм, що регулюють особливу сферу відносин з приводу володіння, користування та роз­порядження землею. Право користування землею є похідним від права власності на землю. При передачі земельної ділянки у користування відбуваєть­ся перехід частини правомочностей власника ділянки до землеко­ристувача. Оренда землі — засноване на договорі строкове, платне володін­ня й користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької діяльності. Охорона земель — система правових, організаційних, еконо­мічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використан­ня та захист земель від шкідливого антропогенного впливу.

Форми власності на землю Державна Комунальна Приватна

Користування землею Користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. Тимчасове користування може бути короткостроковим — до 3 років і довгостроковим — від 3 до 25 років. У разі необхідності ці строки може бути продовжено на період, що не перевищує одного терміну відповідно коротко- чи довгострокового тимчасового користування.

Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей має бути довгостроковим. У постійне користування земля може надаватися радами народних депутатів із земель, що знаходяться в державній власності, а в тимчасове користування — із земель, що знаходяться в колективній і приватній власності, відповідним власником.

Не можуть передаватись у колективну і приватну власність: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, пар­ки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища і т. д.) землі, надані для розміщення будинків органів державної вла­ди та державної виконавчої влади; землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв’язку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і на­вчальних закладів

Власники земельних дільнок мають право: продавати або іншим способом відчужувати земельну дільнку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власність на посіви і насадження, на вироблену сільськогосподарську продукцію; використати загально розповсюдженні корисні копалини, лісові насадження, водні об’єкти, що є на земельній дільниці; на відшкодування збитків, передбачених законом; споруджувати житлові будинки, виробничі і інші будови і споруди.

Власники земельних ділянок зобов’язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; дотримуватися вимог законодавства про охорону навколишнього середовища; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати права власників суміжних земельних дільниць і землекористувачів; підвищувати родючість ґрунту і зберігати інші корисні властивості землі; дотримуватися правил добросусідства і обмежень, пов’язаних з встановленням земельних сервітутів і охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережу зрошувальних і осушувальних систем.

Захист прав громадян і юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної дільнки яке існувало до порушення прав, і попередження здійснення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання операції недійсною; визнання недійсними рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Станом на 1 липня 2017 року в Україні діють 50553 договори оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності площею 1,4 млн гектарів, що були укладені на безконкурентних засадах. Крім того, станом на цю ж дату укладено 4,7 млн договорів оренди земельних паїв загальною площею 16,6 млн гектарів.

Дякую за увагу!