Орфографія. Принципи орфографії

Орфографія. Її принципи. Брунько Ярослав

Орфографією (грецьк. orthos — прямий, правильний, рівний і grapho — пишу) називають розділ мовознавства, що вивчає правила написання слів. Також це система правил мови, які регламентують способи передавання мовлення на письмі. Правильне написання слів за відповідним правилом або традицією називають орфограмою. В українській орфографії визначають такі принципи правопису: фонетичний, морфологічний, історичний та смисловий.

Орфографія регулює правильність:написання звуків (фонем) літерами;написання слів разом, окремо та через дефіс;вживання великої літери;правила перенесення частини слова з рядка в рядок.написання афіксів і закінчень відмінюваних слів. Орфографізм або ефект Бубена — вплив орфографії на вимову. Прикладом орфографізму є французькі запозичення в англійській мові. Оригінально такі слова, як theater, theme, throne, author, Catholic, anthem, apothecary, amethyst, arthritic, authentic, authority, lethargy, panther тощо, вимовляли через /t/, як у мові-джерелі — середньофранцузькій. Однак, оскільки диграф th у власне англійських словах позначає звуки /θ/ і /ð/, вимова запозичень з часом почала мінятись. У деяких словах t-вимова протрималась до кінця 18 століття (наприклад, у слові apothecary). Водночас колись широко вживане серед неграмотного люду ім'я Thomas не зазнало заміни /t/ на /θ/ досі.

ФОНЕТИЧНИЙ ПРИНЦИПГоловне правило: «як чуємо, так і пишемо»усі наголошені голосні: радість, доня, ручка, півень, день, лист;ненаголошені [а], [у], [і], а також [о], що стоїть не перед складом із наголошеним [у] або [і]: карамель, кулон, лінивий, морока;префікс с- перед кореневими к, п, т, ф, х: скрикнути, сплюснути, стримати, сформувати, схопити;групи приголосних, що утворилися внаслідок спрощення: виїзний, корисний, тиждень, бризнути;групи приголосних [ств], [цтв], [зтв] і суфікси -ськ-, -цьк-, -зьк, що утворилися внаслідок додавання суфіксів до основ: козак — козацтво, убогий — убозтво, Рига — ризький;чергування приголосних: книжка — у книжці, нога — на нозі — ніжка, вухо — на вусі — вушко.

МОРФОЛОГІЧНИЙ ПРИНЦИПпринцип правопису вимагає однакового позначення на письмі значущих частин слова незалежно від їхнього реального звучання.ненаголошені голосні [е], [и], а також [о], що стоять перед складом із наголошеним [у] або [і]: земля, тримати, мотузка, сопілка;приголосні, що змінюють своє звучання внаслідок уподібнення: рюкзак, нігті, безжальний;приголосні звуки, що спрощуються тільки у вимові: туристський, агентство;довгі звуки на межі значущих частин слова: віддаль, вознісся, хвилюються, миєшся.

ІСТОРИЧНИЙ ПРИНЦИПпринцип правопису полягає в тому, що слова, окремі частини слів чи букви пишуть так, як це робили раніше, за усталеною традицією. Їхнє написання не можна пояснити в сучасній мові дотриманням фонетичного або морфологічного принципів. За традицією в українському письмі вживають:літери я, ю, є, що позначають один або два звуки, а також ї, що позначає два звуки: завдання — зап’ястний, мюслі — зів'ю, синє — в’є, сузір'я;літеру щ на позначення двох звуків: щур, щавель;м’який знак: тінь, кріль, римський;подвоєні літери в іншомовних словах: Мекка, Руссо, бонна, ванна.

СМИСЛОВИЙ ПРИНЦИП вимагає різного написанняоднозвучних слів, що мають різне значення (омонімів): Роман (ім’я) — роман (твір); Сонце (зірка) — сонце (світило); Іван Сила — неймовірна сила;паронімів: дружний — дружній;префіксів пре-, при-: премудрий — примудритися;слів разом та окремо: вивчив напам'ять — подарував на пам'ять.