Османська імперія. Держави Східної Європи в XVIІ—XVIIІ ст. Велич і занепад Османської імперії

Країни Сходу в XVI - XVII ст.

Османська імперія

XVI ст. було часом найбільшої військової та політичної могутності Османської імперії. У першій половині XVI ст. вона приєднала до своїх володінь значні території на Близькому Сході та в Північній Африці. Здійснено це було султаном Селімом І Грізним (1512-1520).

У переможній війні проти Ірану Селім І завоював країни Закавказзя — Азербайджан, частину Вірменії, Грузії, Дагестан і Курдистан. Після цього розпочав завоювання Сирії та Єгипту. Приєднавши їхні землі до своєї імперії, проголосив себе халіфом — головою всіх мусульман. Своєму синові Сулейману І він заповідав об'єднати завойовані землі та зробити їх невід'ємною частиною імперії.

Періодом найвищого розквіту Османської імперії вважають правління Сулеймана І Пишного (1520-1566). Він був, мабуть, наймогутнішим із турецьких султанів за весь час існування Османської імперії.

Сулейман І багато уваги приділяв розвиткові своєї держави. При ньому було упорядковано законодавство імперії. Головною особливістю законів Османської імперії залишався поділ громадян держави на дві групи з різними правами та обов'язками — мусульман і немусульман. Поважаючи законотворчу діяльність султана, народ називав його шанобливо «кануні» («законодавець»). Величезним був внесок Сулеймана І і в розвиток культури, яка при ньому досягла рівня набагато вищого, ніж у більшості країн тогочасної Європи.

Величезний вплив на Сулеймана І, за свідченнями сучасників, мала його дружина Роксолана, — українка, захоплена в полон татарами.

Сулейман І загинув 1566 р. під час облоги фортеці в Угорщині. Після цього в Османській імперії розпочався тривалий період занепаду.

За часів правління Сулеймана І Пишного турки-османи проникли до Центральної Європи. Однією з перших його перемог стало взяття Белграда — міста, яке протягом тривалого часу стримувало просування турків у Європу. Після цього турецькі війська рушили в Угорщину, де в битві під Могачем (1526) розгромили чесько-угорське військо. У цій битві загинув молодий угорський король. Після перемоги турецьке військо спустошило країну. Угорщину було поділено між Австрійською та Османською імперіями.

У 1529 р. Сулейман І оточив столицю Австрії Відень. Над Європою нависла загроза нашестя, якого вона не знала від часів гуннів. Проте Відень вистояв завдяки допомозі польського короля, у війську якого були й українські козаки. Зима, що наближалася, змусила турків зняти облогу.

Після поразки під Віднем османи почали вважати Австрію своїм головним ворогом і в боротьбі проти неї використовували будь-які засоби — від дипломатичних до воєнних. Так, Османська імперія уклала союз із Францією проти австрійських Габсбургів. Цей союз показав, що османи стали інструментом у європейській боротьбі, а не загрозою для Європи. Зрештою, про те, що вони вже не становили реальної загрози, свідчили поразка турецького флоту в битві біля Лепанто (1571) і невдачі у війнах проти Венеції, Австрії та Польщі.

Втім, турецькі султани продовжували вести виснажливі війни. Безпосереднім наслідком воєн, які потребували великих коштів, було погіршення внутрішнього становища імперії. У результаті воєнних поразок зменшилися надходження здобичі, данини із загарбаних земель, рабів. Турецький уряд збільшив податки з населення імперії. У відповідь на це в 1591-1628 pp. країною прокотилася хвиля селянських повстань.

Криза імперії стала всеохопною — скоротилася навіть чисельність турецької армії. За правління Сулеймана І Пишного вона становила 200 тис. вояків, а наприкінці XVII ст. — лише 20 тис. Туреччина значно ослабла й порівняно з її головними супротивниками —державами Східної та Центральної Європи. У більшості цих країн формувалися ринкові відносини, складалися нові суспільні верстви. У Туреччині передумов для цього не було, і вона опинилася на окраїні нової Європи.

Найбільшою поразкою османів у XVII ст. став похід султана Мохаммеда IV зі 100-тисячною армією в Австрію. Спроба захопити Відень після двомісячної облоги закінчилася повною катастрофою: 12 вересня 1683 р. турецьку армію вщент розбили об'єднані сили поляків та українських козаків під командуванням польського короля Яна Собеського. Наприкінці XVII ст. Османська імперія ще зберігала величезні володіння на трьох континентах, але втрата їх була для ослабленої імперії лише справою часу.

Під час вторгнення турки чинили страшні спустошення. Для утримання загарбаних територій великі міста вони перетворювали в добре укріплені фортеці, а на кращі землі переселяли турків. Усіх чоловіків-немусульман обкладали подушним податком. Крім того, немусульмани виконували повинності на будівництві шляхів, фортець, мостів, їм заборонялося їздити верхи, носити зброю, споруджувати будинки вищі, ніж у турків. Османська імперія лише силою зброї тримала в покорі завойовані народи, які вели проти неї збройну боротьбу.

У Болгарії та Сербії поширився гайдуцький рух. Гайдуки нападали на турецьких чиновників, солдатів, спалювали й вирізували мусульманські поселення. Переховувались гайдуки в горах, лісах і сусідніх країнах; їхні дії не мали б успіху без підтримки християнського населення, яке вважало їх народними героями.

Християнська церква підтримувала та освячувала народні повстання проти турецького поневолення, але без підтримки європейських держав вони зазнавали поразок.

Попри тяжке гноблення, слов'янські народи зберегли свої культуру, звичаї, мову. Боротьба поневолених народів підривала міць Османської імперії та послаблювала її натиск на Європу.

Османська імперія, як вважають історики, була «єдиною військовою державою середньовіччя». її войовничий характер відбивався на державному устрої та адміністративній структурі, закріплених у збірнику законів султана Сулеймана І. Провінції (їх було 21) поділялися на округи; їхні правителі виконували як цивільні, так і військові функції, очолювали ополчення сипахів і місцеві гарнізони яничар.

Кожен ополченець (сипах) отримував у користування землю і за це зобов'язувався брати участь у воєнних походах. У мирний час він мав проживати лише у своєму окрузі, де виконував поліцейські функції та обов'язки збирача податків. Сипахи отримували матеріальне забезпечення за рахунок державного податку з населення, розмір ІКОГО було чітко регламентовано.

Чиновники центрального апарату також отримували за службу землю — великі володіння, що їх заборонялося передавати у спадок. Щоб якось зберегти майно, вони передавали свою землю у володіння мусульманським релігійним установам (у вакф). Ця практика негативно позначилася на володіннях султана і відповідно — на його скарбниці. Такі володіння складали третину всіх земель імперії.

Наприкінці XVI ст. до Османської імперії докотилася хвиля «революції цін», яка спровокувала фінансову кризу. Ця криза найсильніше вдарила по сипахах, які становили основу військово-адміністративної системи. Із занепадом ополчення зросла роль яничар. Але таке військо потребувало значних коштів, яких уже не було. Єдиним, що рятувало Османську імперію від великої кризи, лишалися завойовницькі війни. З припиненням завоювань неминучим став і занепад імперії, який розпочався із середини XVII ст.

Турецька культура в XVI-XVII ст. розвивалася під впливом ісламу. Релігійні норми забороняли світську освіту (всі школи в Османській імперії існували тільки при мечетях). Коран не дозволяв митцям зображувати людей і тварин, бо намальований образ начебто міг відібрати душу. Але, попри ці та інші заборони, в Османській імперії з'явились і цікаві наукові праці та літературні твори, і чудові пам'ятки архітектури та образотворчого мистецтва.

У тогочасній турецькій культурі можна вирізнити два періоди: від другої половини XV ст. до кінця XVI ст. — піднесення, а починаючи із XVII ст., — занепад.

Піднесення турецької культури знайшло відображення насамперед у розвиткові літератури та образотворчого мистецтва. Другу половину XVI і XVII ст. вважали «золотим віком» турецької поезії. Чудовим поетом тієї доби був Мояла Махмуд, відомий під псевдонімом Абдуль Баки. Поширеним лейтмотивом тогочасної поезії стало уславлення радощів життя. Поет Ільяс Ревані у своїх творах вихваляв переваги легкого та безтурботного життя, побут і звичаї мешканців Стамбула, радощі кохання. У часи занепаду Османської імперії набув поширення сатиричний жанр. Представники цього напряму висміювали життя панівних верств імперії, що бездумно сприяли її занепаду. У творах поетів, які писали для султана та його наближених, більше уваги приділялося вишуканості форми, ніж змістові віршів.

У турецькій прозі часів розквіту імперії набули поширення невеликі оповіді, анекдоти, усмішки, складені письменником Лямі. У своїх збірках він вперше помістив розповіді про ходжу Насреддина. Цей сільський імам з його гострими жартами, поєднаними з добрим народним гумором, став у майбутньому відомим в усьому світі.

Наукових досягнень було набагато менше. Це пояснювалося, передусім, низьким рівнем розвитку освіти та домінуванням ісламу в усіх сферах науки і культури. В XVI ст. найбільш відомими вченими були Євлія Челебі та Хаджі Халіф. Учений і мандрівник Євлія Челебі написав «Книгу мандрів», в якій виклав власні враження від багатьох країн Європи, Азії та Африки. Хаджі Халіф створив працю «Дзеркало світу», в якій, спираючись на арабські та європейські джерела, описав будову Всесвіту.

Значного розквіту досягла в XVI ст. турецька архітектура. Султан Сулейман І приділяв особливу увагу зведенню у столиці своєї імперії нових мечетей, лікарень, фортець, мостів, караван-сараїв та інших будівель. Він намагався, як казали сучасники, перетворити візантійський Константинополь у Стамбул — справжнє серце Османської імперії. Розвиток турецької архітектури в той час був пов'язаний з діяльністю Коджа Симана — грецького архітектора, який перебував на службі в турецького султана. За своє напрочуд довге життя (1490-1588) він збудував 360 споруд. Найвідомішими серед них стали мечеті Шахзаде і Сулейманів у Стамбулі, мечеть Селіма в Едірне та ін.

Особлива увага приділялася зовнішньому вигляду будівель. Палаци, мечеті, лазні та інші громадські будівлі прикрашалися складним орнаментом, вирізьбленим по дереву та каменю. Заборона зображувати тварин і людей змушувала митців створювати складні орнаменти з геометричних фігур і рослин.

За часів занепаду імперії турецька культура значними досягненнями не вирізнялася.